Саме так відізвалась одна моя знайома правозахисниця про проект Закону, розроблений Мін’юстом України…
Зокрема, Міністерство юстиції пропонує закріпити в законодавчому порядку обов'язковість застосування програм корекції соціальної поведінки для осіб, що звільняються від відбування покарання з випробуванням. Проект закону, яким запроваджуються відповідні норми, виставлено для громадського обговорення на сайті Міністерства юстиції (www.minjust.gov.ua). Зауваження та пропозиції до законопроекту щодо запровадження в Україні програм корекції соціальної поведінки осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, прийматимуться до 15 вересня 2008 року на електронну адресу
[email protected].
Так, законопроектом пропонується внести зміни до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України та доповнити перелік обов'язків, які суд може покласти на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Зокрема – зобов'язати пройти програму корекції соціальної поведінки. Крім того, пропонується покласти на Кримінально-виконавчу інспекцію обов'язок щодо організації та контролю проходження Програм корекції особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням.
Затвердження переліку, змісту та порядку реалізації таких програм
пропонується покласти на Кабінет Міністрів України. Передбачається, що
програми сприятимуть попередженню рецидиву злочинів, формуватимуть соціально сприятливі зміни особистості, корегуватимуть поведінку засудженого або її окремі прояви. Автори законопроекту посилаються на позитивний досвід європейських країн, зокрема Швеції, Латвії та інших, де застосовують відповідні програми для осіб, що відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі.
Такі програми розробляються науковими закладами, які здійснюють дослідження у сфері педагогіки, психології та соціальної роботи.
Вид програми призначається судом у залежності від вчиненого злочину та особистості засудженого.
На перший погляд, подібна ініціатива заслуговує виключно схвального відгуку, оскільки має на меті хоч якось поліпшити становище з рецидивами злочинів.
Проте, є лише одне основне «але»…
Вже далеко не один місяць (або ж навіть рік) триває кропітка робота над підготовкою проекту змін до чинного законодавства України з метою впровадження пробації.
Існуючі на сьогодні різноманітні проекти обговорювались на засіданнях Координаційної Ради з питань ювенальної юстиції та пробації Інституту законодавства Верховної Ради України, під час різноманітних консультацій з громадськістю, при виконанні громадських організацій різних проектів тощо...
І ось нарешті проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)” на сьогодні практично розроблений…
У ньому певною мірою враховано всі зауваження та пропозиції, висловлені щодо попередніх законопроектів, зауваження працівників державних органів; проект закону відповідає Концепції реформування кримінальної юстиції, затвердженої указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, в якій передбачено створення служби пробації у сфері відання Мін’юсту.
Розробники проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)” передбачили, що термін «пробація» включає у себе систему наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються за рішенням суду до осіб, обвинувачуваних або визнаних судом винними у вчиненні злочинів невеликої та середньої тяжкості.
При цьому заходи пробації з метою полегшення процесу виправлення та ресоціалізації, забезпечення дієвого нагляду за засудженими, обмеження та обов’язки пробації також призначаються судом одночасно зі:
– звільненням особи від відбування покарання з випробуванням;
– засудженням до покарання у виді громадських чи виправних робіт;
– умовно-достроковим звільненням від відбування кримінального покарання.
Пробація, за міркуваннями авторів вищевказаного законопроекту, передбачає наступні заходи:
– здійснення контролю за дотриманням особою, до якої застосовується пробації, умов та виконання покладених обов’язків та обмежень;
– здійснення нагляду за поведінкою осіб, до яких застосовано пробацію, за місцем проживання, роботи та навчання;
– проведення соціальної та виховної роботи;
– надання психологічної допомоги;
– проведення індивідуально-профілактичної роботи, спрямованої на попередження вчинення нових злочинів;
– організація та сприяння організації програм медіації, а також заохочення участі осіб, до яких застосовано пробацію, у цих програмах;
– забезпечення участі осіб, до яких застосовано пробацію, у суспільно-корисній безоплатній праці;
– надання соціальних послуг та сприяння у вирішенні соціально-побутових проблем засуджених (працевлаштування; отримання документів; забезпечення місцем проживання й реєстрації; медичне забезпечення; отримання освіти та професії; інших проблемних питань) спільно з іншими державними органами і громадськими організаціями, на які покладаються обов’язки з проведення роботи і надання допомоги засудженим.
Отже, пробація за розробленим документом включає у себе й ті пропозиції, що розроблені Мін′юстом відносно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Водночас, вона є ширшим заходом як за колом осіб, так і за змістовним наповненням і таким чином, безперечно, матиме більшу кінцеву ефективність.
Так чому ж Мін′юст замість того, щоб спрямувати зусилля на підтримання проекту щодо впровадження пробації, який ним неодноразово вивчався і знайшов, в цілому, позитивний відгук, підтримує ініціативи з запровадження окремих елементів поглиблення виховної роботи, що не створить умов для остаточного вирішення проблеми рецидиву?
На мою особисту думку, справа полягає виключно у бажанні Державного департаменту України з питань виконання покарань «перетягти всіма правдами – не правдами перетягти ковдру на себе», змінивши назву кримінально-виконавчої інспекції на службу пробації та залишивши все так, як є в теперішній час.
Протягом всього часу розробки законопроектів про службу пробації практично єдиним, але вельми значним «каменем перетину» при обговоренні проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)”стало одне – підпорядкованість служби пробації.
Його автори виходили з того, що в Концепції реформування кримінальної юстиції чітко передбачається створення окремої служби пробації у складі Мін′юсту, тому й запропонували скоротити такий підрозділ, як «кримінально-виконавча інспекція» (що в теперішній час виконує покарання та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням), спрямувавши вивільнені кошти на створення нової служби пробації в Мін’юсті.
Державний департамент з питань виконання покарань при цьому посилається на Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схвалену Указом Президента України від 25 квітня 2008 року N 401/2008, в якій висловлена пропозиція реорганізувати систему виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та організувати діяльність кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації. Саме останній документ і стає найбільш вагомим важелем переконання, що використовується Департаментом в дискусіях щодо місця служби пробації.
Але чомусь ніколи не звертається увага на те, що було доволі, як на мене, «некоректно» подавати на підпис Голови держави документ, який завідомо не відповідає положенням раніше підписаного ним же акту. Мабуть у подібних ситуаціях спрацьовує життєвий принцип: «мета виправдовує засоби»… Інакше кажучи, не має значення яким чином, але бажаний результат досягнуто. І тепер Департамент має можливість не тільки «повертати» положення чинного законодавства за своїм розсудом, користуючись певною недосконалістю правових норм, а й «маніпулювати» двома документами, схвалюючи положення, що видаються йому доцільними, та вибираючи з двох документів лише те, що йому «до вподоби». Погодьтеся, це значно «зручніше», ніж тлумачити законодавчі норми на власний розсуд.
І саме «палким бажанням» Департаменту отримати службу пробації у своє підпорядкування й можна, на мою думку, пояснити намагання будь-що перетворити на цю службу кримінально-виконавчу інспекцію. А проект Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо запровадження програм корекції соціальної поведінки осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням» як раз і створює грунт для цього: спочатку можна почати з покладання додаткових функцій на кримінально-виконавчу інспекцію, а вже потім – «рапортувати» про «видатні» результати діяльності останньої на даному напрямку. Але ж чи отримаємо ми не показуху, а реальні результати? Сумніваюсь…
Не можна не сказати й декілька слів й відносно самого проекту Закону про обов'язковість застосування програм корекції соціальної поведінки для осіб, що звільняються від відбування покарання з випробуванням.
По-перше, хоча формально даний проект у своїй основі містить раціональне зерно, однак він практично повністю дублює одне єдине положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)”, тобто, вести мову про комплексний підхід до вирішення проблеми рецидиву злочинів в таких умовах неможливо.
По-друге, автори проекту Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо запровадження програм корекції соціальної поведінки осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням" у пояснювальній записці стверджують, що його розроблено відповідно до Указу Президента України від 5 травня 2008 року №411/2008 "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей". Однак у зв’язку з цим виникає питання: якщо проект спрямований в першу чергу на захист прав дітей, чому ж тоді зміни вносяться не у ст. 104 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням саме неповнолітніх, а поширюється у першу чергу на дорослих засуджених?
По-третє, у проекті передбачається, що «…в Україні реалізація програм корекції соціальної поведінки може бути покладена на кримінально-виконавчу інспекцію Державної-кримінально-виконавчої служби України та центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту...». Але ж жодна з пропонованих змін не торкається зміни повноважень центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних нормативно-правових актів. Вони стосуються виключно діяльності кримінально-виконавчої інспекції. Більше того, у розділі «Правові аспекти» прямо вказується, що «…Цей Закон не тягне за собою змін в інших нормативно-правових актах...». А як же тоді залучити до даної діяльності інші служби?
У-четвертих, занадто завищеними та самовпевненими видаються прогнозовані результати. У Пояснювальній записці зокрема зазначається: «Проходження засудженою особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, програми корекції соціальної поведінки сприятиме її успішному соціально-психологічному та економічному функціонуванню в подальшому». Щодо можливості впливу програми корекції на соціально-психологічне функціонування сперечатися не буду. А ось твердження про успішність ЕКОНОМІЧНОГО функціонування видається доволі сумнівним. Економічне функціонування залежить від багатьох чинників, не останнім з яких є загальний економічний стан країни та її громадян. Як же саме програми типу "Попередження насильства", "Формування поважного ставлення", "Подолання алкогольної та наркотичної залежності", "Профілактика злочинів на сексуальному ґрунті" тощо зможуть вплинути на підвищення рівня економічного функціонування – не відомо.
Аналогічно невідомо, як саме програми корекції соціальної поведінки забезпечать зайнятість та освіту засудженого, оскільки для цього необхідно корегувати не соціальну поведінку (принаймні, у переважній більшості випадків), а створювати умови для занятості чи здобуття освіти (на ці проблеми неодноразово зверталась увага, проте вони й досі залишаються невирішеними).
Наведені приклади не є вичерпними вадами (на мою думку) пропонованого проекту Закону. І особисто я глибоко переконана, що у разі його прийняття бажаних змін не відбудеться, ми отримаємо лише додаткове витрачання державних коштів та «підігнану» статистику про покращення ситуації.
На завершення хочу лише висловити великий жаль з приводу того, як у нашій державі працює система нормотворчості та закликати всіх не байдужих працювати більш злагоджено, оскільки тільки так можливо привернути увагу дійсно до потреб суспільства, а не вирішення проблем окремо узятих посадових осіб.