Щойно ознайомився зі статтею відомого в Україні правозахисника Олександра Букалова, яка присвячена питанням відомчого перепідпорядкування української пенітенціарної системи.
Передусім, хотілося б подякувати пану Букалову за ретельне висвітлення цієї проблематики та активну діяльність у сфері пенітенціарної реформи в Україні. Водночас, вважаю за потрібне висловити персональну точку зору з цього приводу.
Отже, хотілося б наголосити, що якщо брати за критерій істини Рекомендації та Висновки Ради Європи, то, безумовно, все вказує на необхідність відомчого підпорядкування українських пенітенціарних установ Міністерству юстиції України. Але проглянувши Європейські пенітенціарні правила, сутність та значення яких, гадаю, не можна піддавати якимось сумнівам, я не зміг знайти будь-якої вказівки на ті самі „європейські стандарти” відомчого підпорядкування пенітенціарних установ, окрім того, що пенітенціарне відомство має не перебувати у відомчому підпорядкуванні поліції, військових та органів кримінального переслідування. Саме це і було, здається, реалізовано в Україні.
У статті пана Букалова цитуються висновки РЄ та ЄК: „Мы рекомендуем ... уделять первостепенное внимание необходимости создания пенитенциарной службы как автономного гражданского ведомства». На мою думку, ця рекомендація виконана.
Але Департамент „обвинувачується” в тому, що так і не позбавився ознак військового відомства. Але, як на мене, то доказів того, що ДДУПВП у складі Мін’юсту їх позбавиться, не існує. (До речі, у тому перекладі, який міститься в мережі Інтернет йдеться не про „автономне цивільне відомство”, а про „автономну соціальну організацію”).
До речі, ті експерти Ради Європи, які формулювали вказані вище висновки щодо реформування української в’язничної системи, підкреслили: „Те, перед ким нестиме відповідальність керівник системи – суто внутрішня справа України. Тому жодних рекомендацій з цього приводу ми не даватимемо. Але є принциповий момент. Ніхто не повинен втручатися в діяльність органів та установ виконання покарань, особливо на регіональному рівні. Тобто має бути збережена існуюча вертикаль підпорядкування пенітенціарних закладів. Адже наслідки порушення цього є непередбачуваними. І про це ми прямо заявили українським парламентарям, від яких сьогодні залежить подальша доля пенітенціарної системи.
Крім того, можна поставити питання щодо зарубіжного досвіду? Наприклад, як вплинуло на кримінально-виконавчу систему Росії її підпорядкування Мін’юсту? Або краще поставити питання таким чином: як чудодійно вплинуло на систему її підпорядкування?
До речі, хотів запитати. У статті зазначається, що усі прогресивні зміни у сфері виконання покарань „всячески тормозятся со стороны Департамента и его лоббистов в Украинской Раде”. Хотілося б знати, що таке „Українська Рада”?
Мені здається, що усі аргументи навколо перепідпорядкування пенітенціарної системи зводяться до якихось майже міфічних „європейських стандартів”, до того, що „перепідпорядкування сприятиме захисту прав засуджених” та багато чого іншого. Але, на мою, думку, без відповіді залишаються багато питань. Не можу не висловити припущення, що усі зазначені вище аргументи, чесно кажучи, є доволі слабкими і занадто декларативними.
Я можу помилятися, але я не пригадую, щоб Міністерство юстиції України надавало повне, ґрунтовне, інформативне, прозоре офіційне правове, соціальне, економічне та кримінологічне обґрунтування доцільності такого перепідпорядкування. Тому, на мою, думку, висновки до цієї аналітичної записки звучать занадто радикально й декларативно. Проте не можу не погодитися з Вами, що обговорення цього питання потребує проведення публічної дискусії за участі представників усіх зацікавлених сторін, громадських організацій, науковців тощо.
На мою думку, немає ніяких підстав говорити про те, що „Департамент в качестве автономной структуры показал свою неспособность обеспечить стандарты соблюдения прав человека”, так само як і стверджувати, що Мін’юст забезпечить дотримання цих стандартів до тих пір, поки не будуть надані аргументи (у дійсному значенні цього слова) на користь такого підпорядкування.
З повагою,
Дмитро Ягунов
www.dmytro-yagunov.at.ua