http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1229929259


Умови тримання в СІЗО. Моніторинг

Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція (МТПЛ – УС) завдяки  фінансуванню Фонду підтримки прав людини та демократії Державного Департаменту США виконало Проект „Прозорість процесу ізоляції осіб в ІТТ та СІЗО України (2006 – 2007 р.). 

В рамках Проекту проведено моніторинг стану виконання прав і свобод осіб, які перебувають в СІЗО м. Києва, а також умов їх тримання у зазначеній спецустанові. Під час здійснення моніторингу було використано форми анкет, розроблені неурядовою правозахисною організацією „Донецький Меморіал”.  Експертами МТПЛ – УС було внесено редакційні зміни у зміст цих анкет відповідно до специфічних вимог Проекту. Нижче презентовані результати анкетування в СІЗО № 13 м. Києва.  Опитування було здійснено протягом січня-лютого 2007 року.

Загальна характеристика умов тримання в СІЗО №13  на основі аналізу результатів опитування ув’язнених та родичів осіб, які знаходяться в СІЗО

Загальна кількість опитаних ув’язнених 142 особи (140 чоловіків та 2 жінки). За віком респонденти  поділяються на три групи: молодь (до 35 років) складає 75% опитаних, люди середнього віку (від 35 до 50)  – 21%, решта – 4%, старше 50 років. Неповну середню освіту мають 26% опитаних, базову та загальну середню – 33%, професійно-технічну – 27%, вищу – 14%. Більшість опитаних не одружені (58%), одружених виявилося 28%, розлучених –14%.

Загальна кількість опитаних відвідувачів СІЗО 100 осіб (35 чоловіків та 65 жінок). За віком  виділено групу молоді до 35 років (57%), людей середнього віку (від 35 до 50) – 23%, та людей старшого віку – 17%. Неповну середню освіту мають 5%, базову та повну середню – 32%, професійно-технічну – 22%, середню-спеціальні та вищу – 41%. Одружених серед відвідувачів виявилося 42%, неодружених – 46%, розлучених – 11%.

Переважна більшість опитаних ув’язнених (93%) – громадяни України, решта – особи без громадянства (2 чол.) та громадяни Росії та Білорусі (7чол.). Лише троє з іноземних громадян зазначило, що користується правом на зв’язок з представником посольства тієї держави, громадянами якої вони є. Можливість користуватися при необхідності послугами перекладача підтвердило шестеро опитаних.

Переважна більшість опитаних раніше не були засуджені (89%). Вказали, що мають попередню судимість 11% опитаних. Більше половини опитаних (58%) мають статус засуджених, що відбувають покарання у якості господарчої обслуги СІЗО.  Ще третина (34%) – засуджені, що перебувають у СІЗО з інших причин. Лише по 4% опитаних мали статус обвинувачуваних або підсудних.

Для визначення терміну перебування в СІЗО із загальної вибірки необхідно було було виключити засуджених, які відбувають у СІЗО покарання. Виявилося, що поміж решти опитаних 54% перебували в СІЗО від 9 місяців до 3-х років, 12% – понад 3 роки (табл.1).

Таблиця 1

Термін перебування в СІЗО, %

 

за оцінками ув’язнених, крім тих, хто відбуває покарання у СІЗО

за оцінками родичів (знайомих)

До 2 місяців

12

24

Від 2 до 4 місяців

7

27

Від 4 до 9 місяців

10

26

Від 9 до 18 місяців

33

15

Від 18 до 36 місяців

21

6

Більше 36 місяців

12

Ще одним джерелом відомостей про термін перебування ув’язнених і засуджених осіб в СІЗО були відповіді родичів або знайомих, які відвідували СІЗО з метою  здійснення передач. Виявилося, що більшість з них приходили до ув’язнених, які ще не отримали остаточного статусу засуджених. Зокрема, більше половини відвідувачів прийшло до тих, в кого триває слідство по справі (33%), або до тих, хто чекає передачі справи до суду (21%). Ще третина ув’язнених, яким призначалися передачі (33%), перебували в СІЗО тому, що тривав суд першої інстанції або вони чекали рішення апеляційного суду. Тим, хто відбуває термін покарання в СІЗО, передавали передачі лише 5% родичів (знайомих). Отже, аналізуючи відповіді відвідувачів СІЗО, можна було отримати відомості про контингент, який недостатньою мірою потрапив у вибірку в процесі опитування серед ув’язнених.

За оцінками родичів картина тривалості перебування в СІЗО виглядає інакше ніж за даними опитування ув’язнених, які вказали  значно вищі терміни перебування в СІЗО. Одним з пояснень цього є очевидно те, що в перші місяці перебування у слідчому ізоляторі  рівень відвідувань ув’язнених родичами та знайомими дещо вищий ніж згодом. Проте можливо різниця результатів є наслідком неповного охоплення опитуванням усього контингенту ув’язнених.

Аналіз статей Кримінального Кодексу України, по яких респонденти обвинувачуються або засуджені, свідчить, що серед ув’язнених превалюють люди, які скоїли досить серйозні злочини (розбій, пограбування – 37,7%, убивства та тяжкі тілесні пошкодження  –27%). (Див. табл. 2). Респонденти, які вчинили інші злочини (крадіжки, шахрайство тощо) переважно мають статус засуджених, які перебувають в СІЗО у якості господарчого персоналу.

Таблиця 2

За   якою   статтею   Ви   обвинувачуєтесь   або   засуджені? %

 

за оцінками ув’язнених, N=126

Розбій, пограбування, викрадення людини

37

Убивство, тяжкі тілесні пошкодження

27

Крадіжки, угон автомобілів

21

Інші злочини (хуліганство, шахрайство, вимагання, розтрата, наркотики, зґвалтування, незаконне використання зброї)

15

Переважна більшість опитаних (94%) виявилася ознайомлена із правами та обов’язками, обумовленими їх статусом (підозрюваного, обвинувачуваного, засудженого). Ті, хто виявився не ознайомленим, в якості причини цього вказали на формальне ставлення адміністрації. Проте, зважаючи на поодинокий характер таких випадків, можна стверджувати, що загалом опитані знають про свої права та обов’язки. В якості джерел, з яких ними була отримана відповідна інформація, найчастіше згадувались працівники СІЗО (їх назвали 60% опитаних), решта отримала необхідну інформацію із спеціальної літератури та ЗМІ (15%), з підручників та інформаційних стендів (12%), в ході спілкування з адвокатами, слідчими, суддями (11%).

Слід зазначити, що загалом доступ до інформації про права та обов’язки ув’язнених фактично забезпечений достатньою мірою. Переважна кількість опитаних (94%) підтвердили, що "Правила тримання осіб, узятих під варту" вивішені у визначених адміністрацією СІЗО місцях. Стільки ж опитаних відповіли, що мають можливість у разі необхідності користуватися текстами законів. Так само більшість (88%) зазначили, що їхні права та обов’язки були роз’яснені їм суддею, прокурором, слідчим.

Право на інформацію ув’язнених забезпечується також їхнім доступом до ЗМІ. Переважна більшість опитаних (96%) зазначили, що мають можливість дивитися телевізор, причому практично всі (96%) відповіли, що вони дивляться телевізор щоденно, або 5-6 разів на тиждень. Така ж ситуація з можливістю слухати радіо. Зазначили, що слухають радіо 95% опитаних, причому переважна кількість тих, хто слухає радіо, робить це щоденно (96%). Читають газети та журнали 96% опитаних. Найбільше (83%) опитаних зазначити, що читають газету “Сегодня”, 34% читають спеціалізоване видання для тих, хто перебуває в установах кримінально-виконавчої системи, 10% – “Урядовий кур’єр”, по 7% – “Факты и комментарии” та “Киевские ведомости”. Кожного дня читають пресу 53% респондентів, кілька разів на тиждень –20%, ще 20% зазначили, що мають таку можливість раз на тиждень. Ніхто з опитаних не поскаржився на те, що їхнє обмеження права на доступ до ЗМІ пов'язане з умовами перебування у СІЗО. Крім доступу до ЗМІ ув’язнені мають можливість користуватися бібліотекою СІЗО. Користуються нею 72% опитаних. Ті, хто цього не роблять, посилаються насамперед на особистісні причини: небажання, нелюбов до книжок, наявність власної літератури та можливість брати її у товаришів.

Аналіз відповідей респондентів на питання “Які права Ви вважаєте найбільш важливими?”, свідчить, що приблизно третина ув’язнених (30%) дотримується думки, що має бути забезпечено дотримання прав людини в цілому. Ще стільки ж (30%) окремо акцентують увагу на необхідності дотримання права на побачення, листування, дзвінки; 16% акцентували увагу на дотриманні юридичних прав: на захист, умовно-дострокове звільнення, помилування, амністію; 11% вважають головним забезпечення права ув’язнених на особисту безпеку. Серед інших прав називалися такі загальні права людини як – право на освіту, право на медичне обслуговування, право на працю і відпочинок, свободу віросповідання. Окремо можна виділити судження, які стосувалися безпосередньо умов перебування у СІЗО, наприклад, респонденти писали про важливість виконання правил утримання засуджених, зазначали, що мають право на краще обслуговування, право на сон, відпочинок.

Відповідь на питання “Яких   прав   Вам   особливо   не   вистачає?” дали загалом лише 13% опитаних. Найчастіше називали право на телефонні розмови та право на побачення (8% опитаних). Крім цього згадувалися права людини загалом, право на краще обслуговування, юридичні права.

Спеціальний блок питань було присвячено аналізу ситуації із забезпеченням прав на листування, побачення дзвінки. Більшість ув’язнених зазначили, що листуються з родичами та іншими знайомими (табл.3). Проте порівняння цих даних з тими, які були отримані в опитуванні родичів показують існування суттєвих розходжень, що свідчить про те, що опитування ув’язнених не відбиває картину у СІЗО повною мірою.

Таблиця 3

Чи   листуєтесь   Ви   з   родичами   знайомими? %

 

Ув’язнені

Родичі, знайомі

Так

77

14

Ні

23

86

Як бачимо, ті, кого опитали в СІЗО, переважно мають можливість листування, а от ті, до кого в цьому ж СІЗО прийшли рідні з передачею, такої можливості не мають. В обох анкетах респондентів запитували також чому вони не листуються. Як ув’язнені, так і родичі в якості основної причини називали заборону листуватися у зв’язку з тим, що триває слідство, триває суд першої інстанції, справа знаходиться в апеляційному суді. Так, серед родичів, які назвали причини, по яких вони не листуються, 72% навели саме ці причини. На них же вказали і ті ув’язнені, які називали обставини, які перешкоджають листуванню. Причому, якщо ув’язнені лише констатують сам факт заборони листування, то родичі його коментують, розглядаючи як порушення громадянських прав – “Почему до суда нельзя писать, а если  следствие идет год или два?”. Родичі також вказують на те, що заборона листуватися якось обходиться ними (“неофіційні листи”, “листи передає юрист”).  Особисті причини (“немає потреби”, “немає змоги”, ”писав, але не отримав відповіді”) назвали лише 5 респондентів серед ув’язнених та 7 серед родичів.

Серед проблем, які виникають в ув’язнених з реалізацією права на листування називалася насамперед затримка листів. На питання “Як довго Ваш лист затримує (обробляє) адміністрація СІЗО?” відповіло загалом 68 опитаних. 40% вказали, що це триває менше 5 днів, 50% зазначили, що листи затримують до 10 днів, 10% очікували листи, які оброблялися в адміністрації більше 10 днів. Ніхто з опитаних не висловив претензій щодо вигляду листів, які отримують після перегляду їх інспектором. Однією з перешкод у реалізації права на листування та письмові звернення (скарги, заяви) є неможливість отримати папір та ручку. Виявилося, що отримувало їх в адміністрації лише 42% респондентів, не отримувало 58%.

Крім права на листування, особливу увагу ув’язнених привертає реалізація права на побачення. Тут, як і у ситуації з листуванням, слід порівняти відповіді ув’язнених та родичів для створення збалансованої картини щодо ситуації у цій сфері. Серед ув’язнених відповіли на це запитання 89% опитаних. З них 80% зазначили, що користуються передбаченим  законодавством правом на короткострокове побачення з родичами, причому серед причин, які перешкоджають реалізації цього права  ув’язнені назвали не лише заборону, а й причини особистісного характеру (“батьки не можуть приїхати”, “не хочу”). Серед суто побутових проблем, які виникають з правом на короткострокове побачення, було вказано на недостатню облаштованість кімнат для побачення, зокрема на те, що “на побаченнях немає туалету”. Жоден з опитаних ув’язнених не вказав причин, з яких йому відмовили (якщо були такі випадки) у короткостроковому побаченні з родичами. Переважна більшість ув’язнених (84%) вказала, що має одне побачення на місяць, 2 опитаних відповіли, що мають побачення кожного тижня, решта мала побачення рідше ніж раз на місяць. На питання про те, коли відбулося останнє побачення з родичами відповіло всього 75 опитаних, 51 з них належить до засуджених, які відбувають у СІЗО покарання. Ця категорія опитаних користується своїм правом досить регулярно (82% мали побачення у місяць опитування або у попередньому місяці).

Серед опитаних родичів таким правом на побачення користувалися лише 51% опитаних. Серед тих, хто відповів на питання про періодичність побачень (всього таких було 53 особи), 55% вказали, що мають побачення раз на місяць, проте неодноразово родичі писали про те, що мали взагалі лише одне побачення, причому інколи під побаченням родити розуміють і те, що вони бачили обвинувачуваного на суді. Тривало побачення у 66% опитаних 1 годину, у 18% – 2-3 години, у 14% кілька хвилин.

Переважна частина родичів, які не можуть скористатися правом на побачення (78%), вказала що не може отримати на це дозвіл. За таким дозволом зверталося 88 осіб, з них до слідчого та органів дізнання 67%, до суду 37%, до адміністрації СІЗО 8% (кількість відповідей перевищує 100% оскільки респонденти могли вказати всі інстанції, до яких вони зверталися). З тих, хто звертався за таким дозволом, отримало відмову 57%. Найчастіше серед інстанцій, від яких було отримано відмову, родичі назвали слідчих та органі дізнання (59%), рідше відмовляли суди (25%) та адміністрація СІЗО (14%). Респондентами було здійснено 18 звернень до різних інстанцій з оскарженням відмови у побаченні. Найчастіше зверталися до прокуратури (11 разів), 7 звернень було спрямовано до суду, по 4 до вище стоячих органів слідства та Державного департаменту України з питань виконання покарань, три скарги було направлено до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, дві – до правозахисних організацій.

Найчастіше причиною відмови родичам у побаченні було те що “триває слідство”, “триває суд”, “триває розгляд апеляції”, “не дозволено по статті”. Проте часто причина взагалі не повідомляється (“нічим”, “просто казав, що не можна”) або мотивується дуже суб’єктивно (“мало відсидів, сказали ще рано ходити на побачення”). Дозвіл на побачення не отримують ті, хто немає родинних зв’язків, зокрема  причиною відмови стає відсутність реєстрації шлюбу (“наш брак официально не оформлен, хотя у нас двое детей и мы10 лет  вместе”). Відповіді родичів свідчать також про те, що бувають випадки, коли можливість отримати побачення використовується як інструмент тиску на засудженого (“слідчий вимагає підкріплення певних доказів у обвинувачення”, “на думку слідчого, підозрюваний себе погано вів”, “слідчий вимагає потрібної йому інформації від ув'язненого”). 

Крім листування та побачень важливою формою контакту ув’язнених із родичами (знайомими) є отримання посилок (передач). Цим правом користуються більшість ув’язнених (68% від загальної кількості опитаних). На питання як часто це відбувається відповіло 65 чоловік, більшість з яких засуджені, що відбувають в СІЗО покарання. Посилки (передачі) вони отримують досить регулярно – 40% раз на місяць, 20% – двічі на місяць, 26% – раз на тиждень, решта – рідше ніж раз на місяць. Ті, хто відповів на запитання про те, чому не отримує передачі, посилався насамперед на особисті причини (“родичі відмовилися”, “відмовився від допомоги родичів”). Один засуджений написав, що він не отримує посилки оскільки “адміністрація СІЗО забирає їх собі”.

Більшу інформацію про вимоги до передач та обмеження їх змісту надало опитування родичів ув’язнених. Нагадаємо, що всі опитані родичі і знайомі перебували в СІЗО саме з метою здійснити передачу. Як виявилося більшість опитаних воліє зробити це безпосередньо в СІЗО, оскільки посилки (бандеролі) направляють лише 27%. Було зафіксовано обмеження змісту передач та складності самої процедури їх здачі. Серед утруднень, які виникали в процесі передач, називалася відмова у передачі електроприладів (“не дозволили передати телевізор”, “електроприймач не прийняли”, “документи на телевізори важко знайти”, “не разрешают передавать радио, CD плееры, часы, книги почему нет?”). 

Окремо з’ясовувалась ситуація з передачею необхідних ліків. 57% опитаних родичів вказали, що надсилали своєму родичу (знайомому) передачі з медикаментозними препаратами для лікування. Інколи передачі мають чітко спрямований разовий характер (“стоматологічний набір”) проте у більшості випадків (74%) необхідність передати ліки виникає кожного місяця. Сам порядок таких передач викликає труднощі (“ужасные трудности, зачем отдельные бланки? И вообще не хотят брать  многие медикаменты, необходымые для лечения”; “багато ліків не дозволяють, а ми не знаємо, які можна передавати”; “ліки на прийняли”).

Серед пропозицій щодо бажаних змін норм та правил утримування в СІЗО родичі вказували на необхідність скасування багатьох обмежень щодо змісту передач. Зокрема, посилаючись на погане годування ув’язнених, пропонують “приймати всі продукти  харчування, в тому числі домашнього приготування”, “передавати більше предметів гігієни”;  “дозволити передавати художню літературу, періодику, кросворди і т.п.” Багато нарікань викликає сама процедура прийому передач. Як зазначив один з опитаних “плохо не только тем, кто сидят, а и тем, кто  приходит делать передачи”. Найголовніші претензій пов'язані із тим, що процес прийому передач дуже повільний (“вместо 4 окон работает только 1. На  передачи тратишь очень много времени”; “потрібна цивілізована процедура здійснення передач, щоб не стояти 5 годин в  черзі”;  “покращити умови для передач та умови для місцязнаходження під час  передач (особливо взимку)”). Крім цього нарікають і на роботу працівників СІЗО – “змінити  некоректне ставлення працівників, які приймають передачі. Одним ножем ріжуть сало і мило, пошкоджують передачі”. Наводяться і факти прямого зловживання: “Ми передали передачу, а потім адвокат, який був з родичем на побаченні по справі  подзвонив і сказав, що передачі ніякої не отримав засуджений. А влітку передачу передали через 10 днів пізніше і всі продукти пропали – згнили”.  Слід зазначити, що скарги стосовно прийому передач мають непоодинокий характер і свідчать про необхідність перегляду умов цієї процедури та відповідних норм і правил щодо регламентації змісту передач.

Окремий блок питань в анкеті для ув’язнених стосувався можливостей реалізації передбаченого законом права на телефонні розмови. Переважна більшість опитаних (93%) зазначили, що такої можливості не мають у зв’язку з відсутністю доступу до телефону.

Серед найважливіших прав ув’язнених – право на медичне обслуговування. Насамперед слід зазначити, що переважна більшість опитаних оцінила свій стан здоров’я як задовільний (61%) або добрий (28%). Як поганий визначили свій стан здоров’я лише 11% опитаних. Переважна більшість опитаних підтвердила, що їм надається як загальна медична допомога (97% респондентів) , так і медична допомога за вимогою (92%). Двоє опитаних, які не отримали медичної допомоги, написали, що їм відмовили тому що “не було можливості мати особисті медикаменти” та “тому, що треба платити”.  На відмову у наданні невідкладної медичної допомоги вказали 9% опитаних. Пояснювалося це відсутністю необхідних медикаментів.

Загальний рівень медичного обслуговування оцінюється переважною більшість опитаних як середній (79%), 18% вважають його низьким, 4% – високим. Більшість з тих, хто відповів на питання про те, чи отримують вони необхідні ліки, зазначили, що всі необхідні ліки їм надаються (76%). Отримують ліки переважно від медичного персоналу (68% респондентів) та від родичів (32%). Ув’язнені мають можливість отримати не лише загальну, а й спеціалізовану медичну допомогу. Зокрема,  у СІЗО є стоматолог, причому на думку більшості респондентів  (72%) стоматологічний кабінет оснащений добре. Можливість доступу до гінеколога/уролога (андролога) підтвердило 67% опитаних.

Хоча оцінки ув’язненими стану медичного обслуговування загалом позитивні, анкети родичів свідчать, що в забезпеченні цього права є певні проблеми. Зокрема, наводячи приклади його порушень, родичі пишуть: “він потребує лікування,  а воно відсутнє”; “не можна отримати послуги лікаря”, “малий доступ до лікаря”; “хвора людина  нікому не потрібна, медичної допомоги не одержує”; “можливість  захворювання на туберкульоз”. 

Важливим для ув’язнених є і забезпечення їх юридичних прав. Більшість опитаних (79%) зазначили, що у разі потреби отримують юридичну допомогу. Насамперед таку допомогу надають співробітники СІЗО (до них зверталося 83% респондентів). Допомогою адвоката користувалося 17% опитаних. На перешкоди з боку адміністрації СІЗО щодо організації зустрічей з юристом поскаржилося лише 4 % опитаних. Як приклад такої перешкоди називалася відмова викликати адвоката. Загалом мають адвоката 39% опитаних. 72% з тих, хто має адвоката зазначили, що юридична допомога є платною. Серед тих, хто адвоката немає вважають, що така допомога є платною 25%.

На застосування до них катування, биття або інших дій жорстокого характеру з боку співробітників СІЗО або слідчого поскаржилося 10% опитаних. Проте вказати від кого вони зазнали жорстокого поводження погодилося лише 4 особи. В якості винуватців було названо “оперативних працівників”, “слідчого”, “старшого інспектора”. Один ув’язнений написав “з боку всіх”. На питання про те, чи мають ув’язнені змогу звернутися за допомогою до відповідних органів в разі жорстокого поводження відповіло загалом 68% опитаних. Більшість з них (81%) вважають, що така змога у них є. Решта (19%) заперечує таку можливість. Переважна більшість тих, хто відповів на запитання про те, чи перешкоджають їм у скаргах (всього дали відповідь 83% опитаних), зазначили, що перешкод немає (92%), решта (9 осіб) вказали на наявність перешкод.

Проте суцільну задоволеність, яку продемонстрували респонденти при відповіді на запитання про жорстоке поводження з ними і впевненість у можливості протистояти цьому, не можна сприймати без застережень. Ті респонденти, які дали відповідь на запитання про те, якими були наслідки після звернення, зазначили, що наслідків не було “ніяких”, або ж наслідками стали “побиття, тортури, погрози”. Один з респондентів  написав: “мене переховували в камері поки сходили сліди допитів”.

Про існування фактів жорстокого поводження свідчать і анкети родичів. У їхніх анкетах скарги на “невідповідно жорстоке поводження з сином”; “перевищення службових обов’язків”; на те, що “в изоляторе содержат больше положенного”. Можливим способом вплинути на таку ситуацію стало побажання “поставити в кожній камері відеокамери спостереження, щоб контролювати всі  протиправні дії з боку правоохоронців, і не тільки”.

Переважна більшість ув’язнених (84%) була повідомлена про застосування стягнень в разі порушення ними режиму СІЗО. 20% респондентів відповіли, що до них застосовувалися стягнення. Стосовно справедливості застосування щодо них покарань, думки респондентів розійшлися. 54% вважають застосоване покарання правильним, 46% заперечують це. Серед порушень називалися “міжкамерний зв’язок”, “зберігання заборонених речей”,  “спроба виготовлення алкоголю”, “марна витрачання електроенергії”. Серед стягнень фігурували “попередження”, “догана”,  “утримування в карцері”. 

Загальна оцінка умов тримання в СІЗО ув’язненими тяжіє до “задовільно” (64%), добрими їх вважають 29%, поганими 7%. Серед недоліків утримання називали таке: “багато людей в камерах”;  “їжа, яку неможливо їсти, погане опалення, постійні протяги”;  “мала камера”; “відношення”. Стан камери, в якій утримуються ув’язнені, оцінили як задовільний 55%, як добрий 42%, як поганий лише 3%. Кількість осіб в камерах коливається від 2 до 40. 45% респондентів вказали, що в їхній камері менше 8 осіб,  у 25% в камері від 8 до 19 осіб, у 30% – 20 і більше осіб. Кількість ліжок співпадає з кількістю ув’язнених. Усі ув’язнені забезпечуються постільною білизною адміністрацією СІЗО. Зміна білизни відбувається раз на тиждень.

Оцінюючи інвентар, який знаходиться в камері, 34% усіх опитаних вказали на наявність в камері якихось меблів, 8% на те, що у камері є предмети господарчого призначення. 37%  усіх опитаних вказали на можливість зберігати продукти харчування у камері, 67% такої можливості не мають. Зберігають продукти у спеціально відведеному місті, в кімнаті для прийому їжі. Практично усі камери мають вікна. На відсутність в камері вікна вказали лише 2 респондента. У більшості камер  (56%) вікна ззовні закриті залізними жалюзі.

На питання, “Чи курите Ви в камері?” ствердно відповіли 14% усіх опитаних. Проте це відбувається насамперед у камерах з відносно меншою кількістю ув’язнених. Так, зазначили що палять у камері лише двоє респондентів з тих, хто утримується у камерах, де більше 20 людей. Електровимикач світла знаходиться у більшості випадків (81%) у камерах. Рівень освітлення камер для того, щоб дати змогу читати та задовольняти інші потреби оцінили як достатній 94% опитаних. Більшість з тих, хто відповів на це запитання (65 осіб) зазначили, що не мають у камері жодних електроприладів. Мають кип’ятильник 15% усіх опитаних, інші електроприлади (частіше всього радіо) – 12%.

Оцінюючи санітарно-гігієнічні умови утримання, третина опитаних (31%) зазначили, що в камері є туалет. Його санітарний стан визнали добрим 33%, задовільним 52%, поганим 15% тих, хто утримується в таких камерах. Таке ж обладнання камер умивальником. Він є у третині камер, де утримуються опитувані. 96% зазначили, що у СІЗО є душ, або інше місце, де можна митись. Користуються душем практично усі опитані. Більшість з них (85%) миються в душі, який знаходиться не в будівлі самого СІЗО, а на його території в іншому приміщенні. Стан душу більшість респондентів оцінили як задовільний (47%) або добрий (44%). Поганим вважають стан душу 9%. Можливість користуватися душем раз на тиждень мають 26% усіх опитаних, 65% відповіли, що можуть користуватися душем за вимогою. Гігієнічними засобами (мило, шампунь тощо) забезпечують ув’язнених насамперед родичі (55%), 12% їх видає адміністрація, 31% зазначили, що купують їх самі. Серед гігієнічних засобів, якими забезпечуються ув’язнені насамперед мило (74%), яким забезпечують ув’язнених раз на місяць.

Для забезпечення необхідних потреб в СІЗО існує магазин. Купують щось у ньому більше половини усіх опитаних (88% з тих, хто відповів на це питання). Сплата переважно відбувається у формі безготівкового розрахунку (96% покупок).

Загальна характеристика умов перебування ув’язнених в камерах може бути доповнена коментарями, які висловили родичі. Зокрема зазначаються такі недоліки: “очень  много их сидит в одной камере, по 30-40 человек”; “в камерах дуже холодно взимку”; “воду відключають”; “погані умови для сну”; “умови тримання потрібно покращити (умови для сну, кращі ліжка); “таракани, а засобів передати неможна”

Ув’язнені зазначили, що мають три разове харчування. Якість його оцінюють як добру 34% опитаних, як задовільну – 49%, як погану – 17%. Усі ув’язнені, які зазначили, що потребують дієтичного меню (15 осіб) зазначили, що вони забезпечуються таким харчуванням. Стосовно присутності у меню м’яса думки опитуваних розділилися (табл.4)

Таблиця 4

Як   часто   в   меню   є   м'ясо?

 

% до тих, хто відповів, N=101

Кожного дня

60

2-3 рази на тиждень

11

1 раз на тиждень

5

Рідше ніж раз на тиждень

5

Лише на свята

9

Зовсім немає

3

Коли є в меню

7

Як можна побачити, більшість респондентів стверджує, що м’ясо є щодня, а частина взагалі заперечує його присутність. Слід сказати, що  у пропозиціях, які висловлювали родичі щодо покращення умов утримання, неодноразово висловлювалися критичні оцінки щодо харчування. В їхні анкетах, які значно відвертіші ніж анкети ув’язнених, читаємо: “Годують як собак..”; “їжа і хліб не придатні до вживання”;  “в сизо очень плохо кормят. Молочных продуктов не разрешают. Приходится возить очень большие передачи, так как приезжать  часто нет возможностей”.

Ще однією з необхідних ознак дотримання прав ув’язнених є прогулянки. Переважна кількість опитаних ув’язнених (83%) відповіли, що ходять на прогулянку. Причому серед тих, хто не ходить на прогулянку, опинилися і засуджені, які відбувають в СІЗО покарання і весь день працюють на вулиці. Отже фактично право на прогулянку має переважна більшість. Частоту і тривалість прогулянок оцінили лише 56 опитаних.  Більше половини тих, хто відповів, зазначили, що можуть скористатися правом на прогулянку у вільний час у дозволених зонах, ще 34% мають прогулянку раз на день, 12% – двічі на день. Тривалість прогулянки в основному 45-60 хвилин.

Як і у випадках оцінки дотримання інших прав, родичі ув’язнених часто висловлюються стосовно необхідності змін у забезпеченні права на прогулянки. Зокрема констатують, що “заключенные мало времени на  прогулке”; “прогулянки на свіжому повітрі дуже короткі”.

Особам, які перебувають у СІЗО наразі у більшості випадків забезпечена можливість відправляти свої релігійні обряди, зустрічатися з духовним представником релігії, яку вони сповідують. Так, факт відвідування СІЗО представником власної релігійної конфесії, відмітили 79% опитаних. Лише один респондент поскаржився, що цього не відбувається, тому що адміністрація не надає на це дозволу.  Як правило відвідування священика відбуваються на релігійні свята. Релігійні обряди відправляють у індивідуальному порядку 27% усіх опитаних. Лише одна особа зазначила, що піддається дискримінації з боку інших ув’язнених або адміністрації СІЗО на релігійному ґрунті, мотивуючи це тим, що вони “не вірять у Бога”.

Більшість опитаних (87%) відмітила, що під час передування у СІЗО залучається до праці. Переважно вона має добровільний характер. Лише 5 осіб вказали, що вона примусова, один опитаний вважає її насильницькою. 88% працюючих зазначили, що їхня праця оплачується, 13% працюють без оплати.