http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1339512763


Справа «ТОДОРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

СПРАВА «ТОДОРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF TODOROV v. UKRAINE)
Заява Ns 16717/05 Стислий виклад остаточного рішення від 12 січня 2012 року
2 серпня 1999 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочину. Наступного дня заявник відмовився від захисника та дав зізнавальні свідчення.
5 серпня 1999 року заявнику було призначено захисника та обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Більшу частину строку тримання під вартою заявник перебував в Сімферополь¬ському СІЗО № 15 (далі - СІЗО № 15). У нього були захворювання очей та шкіри. За час тримання під вартою стан здоров’я заявника значно погіршився.
Заявник та адміністрація СІЗО № 15 неодноразово безуспішно порушували кло¬потання про зміну запобіжного заходу у зв’язку з необхідністю надання йому на¬лежної медичної допомоги.
У ході судового слідства заявник відмовлявся від зізнавальних свідчень, наданих ним без присутності захисника під час досудового слідства.
29 червня 2001 року в одній із місцевих газет було опубліковано інтерв’ю голо¬вуючого судді у справі заявника, спосіб викладення якого створював враження пе¬реконаності судді у винуватості заявника.
17 листопада 2004 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання у вигляді по¬збавлення волі. 16 березня 2006 року Верховний Суд відмовив у задоволенні ка¬саційної скарги заявника на цей вирок.
Таким чином, тривалість кримінального провадження щодо заявника становила шість років та сім місяців.
2 серпня 2006 року заявника було звільнено з-під варти у зв’язку із закінченням строку відбування призначеного покарання.
Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що медична допомога та заходи охорони здоров’я під час три¬мання під вартою були несумісними з його станом здоров’я; п. З ст. 5 - на надмірну тривалість його попереднього ув’язнення; п. 1, п. 2 та підп. «с» п. З ст. 6 - на на¬дмірну тривалість та несправедливість кримінального провадження щодо нього, оскільки на початковій стадії провадження в нього не було захисника, а також на те, що головуючий суддя в суді першої інстанції не був безстороннім. Заявник також стверджував про інші порушення Конвенції.
Скаргу заявника на безсторонність головуючого судді у його справі Європей¬ський суд визнав неприйнятною в зв’язку з невичерпанням заявником національ¬них засобів юридичного захисту.
Європейський суд встановив порушення ст. З Конвенції в зв’язку з тим, що за¬явника було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню, оскільки державні органи не вжили всіх необхідних заходів з метою уникнення по¬гіршення його стану здоров’я.
Європейський суд встановив порушення п. З ст. 5 Конвенції в зв’язку з тим, що тримання заявника під вартою протягом п’яти років та трьох місяців до його за¬судження не мало достатньо вагомих підстав з огляду на загальну тривалість та¬кого тримання та погіршення його стану здоров’я.
Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції разом з підп. «с» п. З ст. 6 Конвенції у зв’язку з тим, що судові органи влади не відреагували на скарги заявника щодо порушення його права на доступ до захисника до проведення його першого допиту навіть беручи до уваги той факт, що зізнавальні свідчення заяв¬ника на такому допиті не були враховані при вирішенні справи заявника.
З огляду на обставини справи, а саме затримки при призначенні судових засі¬дань, організації технічного запису засідань, оголошенні вироку та розгляді Вер¬ховним Судом України відповідної касаційної скарги, Європейський суд також вста¬новив порушення п. 1 ст, 6 Конвенції в зв’язку з незабезпеченням державними ор¬ганами розгляду справи заявника в розумний строк.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО:
«1. Оголошує прийнятними скарги щодо медичного обслуговування під час тримання під вартою, тривалості попереднього ув’язнення, відсутності доступу до захисника до проведення першого допиту та тривалості кримінального провад¬ження щодо заявника, а решту скарг у заяві - неприйнятними;
2. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;
4. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту З статті 6 Конвенції у зв’язку з проведенням першого допиту заявника за відсутності захисника;
5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті і 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю кримінального провадження щодо заявника;
6. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити за¬явнику 18 000 (вісімнадцять тисяч) евро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період не¬сплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»