Уповноважений з прав людини 5 червня презентувала у Верховній Раді свою щорічну доповідь за 2012 рік.
Це перша щорічна доповідь В. В. Лутковської. І це дає привід спробувати розгледіти, яким чином втілюються вимоги Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також задекларовані принципи діяльності омбудсмана, зокрема, відкритість та залучення до співпраці громадських організацій.
Я хотів би зупинитись на розгляді тільки одного розділу – «1.4.2 Державна пенітенціарна служба».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», щорічно видаються доповіді Уповноваженого про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.
Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Яким же є стан додержання та захисту прав людини і свобод у сфері діяльності пенітенціарної служби України у 2012 році? Які важливі проблеми у цій сфері вважає за потрібне відмітити Уповноважений з прав людини в своїй щорічній Доповіді?
В Доповіді інформації про це приділено 5 сторінок – з 39 по 44. Розділ містить
- перелік установ відомства та статистичні дані про динаміку чисельності осіб в СІЗО та у виховних колоніях.
- перелік відвіданих представниками Секретаріату 29 установ – розміром майже на сторінку
- типові порушення прав людини, виявлені під час моніторингових візитів;
- перелік недоліків, притаманних окремим слідчим ізоляторам та окремо – виправним колоніям;
- недоліки у Керченському виправному центрі.
Завершує розділ 13 рекомендацій Державній пенітенціарній службі.
Відразу можна зазначити, що випадки порушень прав і свобод людини і громадянина у діяльності установ кримінально-виконавчої системи, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів Доповідь не містить, як і будь-яких пояснень їх відсутності. Чи суттєвою є відсутність таких наведених прикладів? Скоріш за все, цей елемент Доповіді є бажаним. Проте відсутність інформації про окремі випадки не може автоматично означати, що їх не було як таких. Тому доцільно вважати, що їх відсутність не є визначальною для складання загального уявлення про ситуацію з дотриманням прав людини в діяльності пенітенціарної системи.
З наведеної у Доповіді інформації, у сфері дотримання прав людини в ДПтСУ проблемами, серед інших, є
− недостатність природного та штучного освітлення в камерах;
− відсутність примусової вентиляції у камерних та інших приміщеннях, де утримуються особи;
− надмірна вологість та ураженість грибком стін деяких камер;
− тримання осіб, хворих на туберкульоз, у тому числі з відкритою формою, у одній камері зі здоровими особами;
До інших типових порушень прав і свобод людини, що є притаманними всім зазначеним типам місць несвободи, можна віднести:
− несвоєчасне та неефективне розслідування випадків отримання ув’язненими та засудженими тілесних ушкоджень;
− недотримання нормативу корисної площі з розрахунку 2,5 кв. м на одного ув’язненого в слідчих ізоляторах та 4 кв. м на одну особу – у виправних колоніях;
− корпусні приміщення слідчих ізоляторів, спальні приміщення виправних установ потребують проведення поточних та капітальних ремонтів;
− пральне обладнання вичерпало усі строки експлуатації та потребує заміни.
З наявністю порушень, відмічених авторами складання розділу доповіді Уповноваженого, можна погодитись, адже названі проблеми доволі поширені.
Без сумніву, що в діяльності установ виконання покарань чимало різних проблем, які впливають на рівень дотримання прав людини. Будь-який їх перелік завжди буде не повний. Проте не зайвим буде нагадати банальне твердження: серед них є суттєві і масові, а є менш поширені.
Від даного розділу Доповіді складається враження, що серед найгостріших проблем з дотриманням прав людини у пенітенціарній службі є
«відсутність примусової вентиляції у камерних та інших приміщеннях, де утримуються особи;
надмірна вологість та ураженість грибком стін деяких камер;
застарілість прального обладнання та потреба у його заміні».
Чи насправді це так? Наскільки поширені ці проблеми? З Доповіді отримати відповідь не можливо. Масштаб наведених у Доповіді Уповноваженого порушень та недоліків складно оцінити, ґрунтуючись тільки на самій Доповіді.
Ситуація виглядає, як в пісні: «кто-то кое-где у нас порой»
Звичайно, коло порушень прав людини у цій системі набагато ширше зазначених у Доповіді. Натомість, дещо дивно, що з Доповіді нічого не можна дізнатися про проблеми з працею засуджених, часто безоплатною (фактично рабською), про причини відсутності соціального страхування засуджених, яке стосується понад 35 тисяч працюючих засуджених.
Жодного слова в Доповіді немає про проблеми з ненаданням медичної допомоги, відмовою у неї, про неможливість відправляти скарги, тобто про повну відсутність системи подання скарг; красномовний факт: у 2012 році наприклад, з майже двох сотень скарг, отриманих центральним відомством, не було жодної, яка б підтвердилась.
Немає у Доповіді згадки про жодний випадок побиття засуджених або ув’язнених, хоча тільки в СІЗО вмерло за 2012 рік 179 осіб (п. 64 доповіді «Донецького Меморіалу» «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2012»). Нічого не повідомляється про випадки голодування ув’язнених та спротив адміністрації у реєстрації таких випадків.
Не згадується про суттєвий ріст – майже на 40% - смертності ув’язнених та суїцидів у 2012 році порівняно з 2007-2010 роками. Та й про рішення Європейського Суду з прав людини з проблем, які існують у пенітенціарній системі, нічого не дізнатися – начебто їх і не існує.
Я вже не кажу про повну відсутність згадки про проблеми кримінально-виконавчого законодавства – про недолугі та неконституційні норми КВК, які потрібно виправити, про незаконне використання підрозділів спецпризначення – адже вже в січні 2013 було зроблено омбудсманом подання з цього питання. Хіба у 2012 нічого не робилося? А між тим цитована вище ст.. 18 Закону вимагає наявність у Доповіді повідомлень про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.
Якщо в Доповіді названі важливі, але не самі болючіші проблеми, тоді виникає інше питання: чому низка найгостріших питань залишились поза увагою авторів даного розділу Доповіді?
Адже у Доповіді не міститься будь-якого натяку на те, чому ці питання, які насправді складають величезний масив порушень прав людини, не знайшли у Доповіді навіть згадки.
Адже може скластися враження, що на думку Уповноваженого цих порушень взагалі немає.
Доречно зазначити, що схожий до поданого у Доповіді підхід до відбору інформації про порушення прав людини у пенітенціарній сфері містився й у звіті департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму, оприлюдненому наприкінці 2012 року.
Тоді у листі від 14 грудня 2012 р. до омбудсмана «Донецький Меморіал» відзначав притаманні тому звіту особливості:
«Якщо умовно поділити зауваження на ті що стосуються «приміщень» та на ті, що стосуються «людей», то виявиться, що майже всі названі у Звіті проблеми установ пенітенціарної служби стосуються «приміщень» (вологість, освітлення, системи теплопостачання, санвузли тощо). Це особливо помітно у порівнянні з переліком зауважень щодо установ МВС, в яких половина – про «людей». (наприклад, несвоєчасне та неякісне харчування осіб в ІТТ або несвоєчасне виведення на прогулянки таких осіб).
Відчувається, що ті, хто здійснював моніторингові візити, в установах ДПС дивилися виключно на стіни, але чомусь не виокремили як достойні відзначення проблеми, що стосуються людей - засуджених та персоналу. А вони є, і часом більш суттєві, ніж «фактурне покриття на стінах двориків для прогулянок». Наприклад, це майже повна відсутність механізму подання скарг (а для установ МВС є аналогічне зауваження – неналежне ведення книг скарг…). Це якість харчування, доступ до медичних послуг, це важка ситуація з процедурою прийому передач до СІЗО тощо. А ще є рівень знань персоналом міжнародних документів та стандартів.»
На жаль, цей самий надто вибірковий підхід до наявних порушень та недоліків майже без змін залишився й у Доповіді – варто переглянути рекомендації розділу. І стосується такий підхід чомусь тільки пенітенціарної сфери. Для порівняння: з перших шести рекомендацій Доповіді Уповноваженого щодо установ міліції – п’ять стосуються «людей», а не «приміщень».
Вагомість наданих у Доповіді Уповноваженого рекомендацій можна оцінити, якщо порівняти з рекомендаціями, які містяться, наприклад, у доповіді «Донецького Меморіалу» «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2012».
Рекомендації Доповіді Уповноваженого
Забезпечити належне прання особистих речей ув’язнених
Обладнати туалети в камерах СІЗО та гуртожитках для засуджених напівавтоматичним зливом води.
Вжити заходів щодо укомплектування вакантних посад медичних працівників.
Обладнати стелажі для розміщення особистих речей, які здаються засудженими на прання.
Вирішити питання обладнання в їдальнях для засуджених необхідної кількості умивальників для миття рук.
Рекомендації доповіді «Донецького Меморіалу»
Негайно започаткувати дієві заходи щодо приведення у відповідність до Конституції України та норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відомчих нормативно-правових актів та впровадити обов’язкове соціальне страхування працюючих засуджених з обов’язковим нарахуванням до Пенсійного фонду необхідних внесків
Визначити чинники значного росту смертності та суїцидів в установах виконання покарань і вжити заходів до їх зменшення.
Впровадити реально діючу систему подання скарг, припинити практику покарання засуджених за спроби оскаржувати дії адміністрації установ
Визначити та закріпити у законодавстві завдання та правові засади діяльності спеціальних підрозділів у системі, а також коло їх компетенції. Не допускати використання спецпідрозділів для проведення обшуків, не використовувати їх до завершення нормативного врегулювання їх статусу та повноважень. Обов’язково залучити громадськість до обговорення цих питань.
Мотиви використання авторами розділу обраного підходу до визначення проблем дотримання прав людини у пенітенціарній сфері можуть бути різні. Можливо, у авторів була задумка, наприклад, розглядати сфери порушень прав людини у пенітенціарній системі «по черзі» – спочатку про «стіни», наступного року – медичні питання, ще наступного – систему подання скарг. Дарма, що при такому підході до деяких сфер порушень прав дійде черга років через десять.
Може бути й інша причина – наприклад, фаховий рівень авторів розділу та їх спроможність належно та адекватно висвітлити весь комплекс проблем у діяльності пенітенціарної служби. Можливо, під час підготовки розділу Доповіді варто було скористатися послугами фахівців, науковців, нарешті, експертів профільних громадських організацій. Проте, здається, фахівці у пенітенціарній сфері не залучались. Про залучення профільних громадських організацій годі й говорити.
Вельми аматорський рівень зазначеного розділу Доповіді дивний й тому, що чимало інших розділів Доповіді Уповноваженого підготовлені ґрунтовніше, більш фахово, змістовніше. Треба визнати: цього року цьому розділу явно «не пощастило».
Цей прикрий висновок має доволі важливі наслідки: перелік та характер зауважень до пенітенціарної служби у Доповіді є доволі «зручним» для керівництва відомства.
По-перше, з великою ймовірністю відомство та й влада в цілому вважатимуть, що якщо у Доповіді немає згадки про якусь проблему – то й проблеми, принаймні, як суттєвої – НЕМАЄ.
По-друге, виконувати рекомендації Доповіді Уповноваженого відомству буде доволі не складно: достатньо в якійсь «окремій» установі «відремонтували» певні приміщення, встановити пару десятків рукомийників та замінити в парі установ пральне обладнання – і можна рапортувати, що майже ВСІ рекомендації Доповіді Уповноваженого за 2012 рік у сфері забезпечення дотримання прав людини у діяльності пенітенціарної системи ВИКОНАНО! Ну, а не відремонтована вентиляція – то це «провина» Верховної Ради та Уряду, бо не виділили коштів. І всі начебто гарно попрацювали – і Уповноважений надала рекомендації, і відомство «дієво» відреагувало, вжило заходів та більшість рекомендацій начебто виконало. Хоча тим часом насправді важка ситуація з дотриманням прав людини в установах не зміниться.
То ж чи не для такого «зручного» алгоритму й написано цей підрозділ Доповіді саме у такому «обмеженому» форматі?
На завершення можна підсумувати: оприлюднений розділ «1.4.2. Державна пенітенціарна служба» Доповіді Уповноваженого надто обмежено відображає реальні проблеми кримінально-виконавчої системи у сфері дотримання прав людини та не містить інформації про значну кількість важливих питань та чинників, які впливають на рівень дотримання прав ув’язнених.
Очевидно, що реалізація запропонованих у розділі рекомендацій, на жаль, не зможе суттєво вплинути на загальний рівень дотримання прав людини у діяльності пенітенціарної служби.
Залишається сподіватись що наведений у Доповіді аматорський рівень оцінки проблем у порушенні прав людини ув’язнених не залишиться й надалі на такому рівні, і цьому розділу в майбутньому все ж таки «пощастить» більше.