http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1379999651
Нещодавно опубліковано доповідь Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК, Комітет)[i] за результатами його візиту в Україну з 1 по 10 грудня 2012 року. Цей візит став безпрецедентним за своєю «вибуховістю» не тільки за всю історію візитів Комітету до України, але й за всю історію його існування, а це ледь не 25 років візитів до 47 країн, що входять до Ради Європи (до якої входять також майже всі колишні члени СРСР).
Це твердження базується на тому факті, що за наслідками цього візиту і найближчим часом буде опубліковано публічну заяву («public statement»), про що вказується у самій Доповіді. Таке право Комітету передбачається частиною 2 статті 10 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у разі, якщо національна влада відмовляється від співпраці або відмовляється поліпшити ситуацію з урахуванням рекомендацій Комітету. Власне, ці дії і вчинила Україна, про що йдеться у Доповіді.
Варто звернути увагу читача на той факт, що за весь час свого існування Комітет приймав рішення зробити публічну заяву всього стосовно трьох країн. Першою була Туреччина (1996 рік)[ii] у зв’язку з бездіяльністю влади у боротьбі з неналежним поводженням у міліцейських відділках, другою – Росія (2001 рік)[iii] у зв’язку із ситуацією у Чечні, де практикувалися масові катування у центрах для затриманих внаслідок російсько-чеченського воєнного конфлікту, а третьою, порівняно нещодавно, Греція (2011 рік)[iv] у зв’язку із жахливими умовами тримання в спеціальних центрах для мігрантів (тривалість утримання, спільне тримання чоловіків із жінками і т. ін).
Таким чином, Україна стала першою країною в історії КЗК, яка стала об’єктом публічної заяви Комітету внаслідок поганої співпраці для покращення ситуації у в’язницях. У цьому наша держава стала справді винятком. Зокрема, особливе схвилювання КЗК викликало нахабне залякування засуджених в’язничними адміністраціями (або іншими засудженими з їх спонукання) до, після та навіть під час його візиту. Такі дії здійснювалися з метою перешкоджання спілкуванню засуджених не «в тому напрямку» (в Олексіївській колонії №25 та Стрижавській колонії №81).
Однак це не єдиний мотив. Як видно з самої Доповіді, вона піднімає масу інших серйозних, системних проблем вітчизняної кримінально-виконавчої системи. Умови тримання у в’язницях, катування, неприпустиме ставлення персоналу до засуджених, умови їх праці, корупція, становище довічно позбавлених волі жінок та чоловіків та навіть незадовільні порядок та умови несення служби в’язничним персоналом, – усе це стало предметом занепокоєності Комітету.
Варто також зауважити, що КЗК взагалі не часто насмілюється говорити про катування у пенітенціарних установах. Здебільшого у його практиці зауваження про катування робляться щодо органів міліції та її відділків. Тим не менш, у Доповіді 2012 описуються застосування катувань у виправних колоніях та на цьому робиться акцент стурбованості. Увага читача не повинна минути й того факту, що лише Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) може офіційно визнати наявність чи відсутність катування у кожному конкретному випадку, а тому, відповідно, це не входить до компетенції Комітету. Однак він має право наголосити на тому, що певне поводження може потенційно розглядатися як катування, що він і зробив у п. 16 Доповіді (щодо Олексіївської колонії №25), п. 17 (щодо Стрижавської виправної колонії №81). У майбутньому такі його зауваження, як свідчить практика ЄСПЛ, з великою мірою вірогідності зможуть лягти в основу рішень проти України і, більше того, бути свого роду «доказами» наявності катувань в цих колоніях при встановленні порушень прав українських засуджених цим судом.
Візит 2012 року, як і доповідь про нього, вирізнилися також тим, що під час нього вперше в історії Комітету було знайдено знаряддя катування у в’язниці (у Стрижавській колонії №81). Раніше це траплялося лише в міліцейських відділках. Фотографії цих предметів, до речі, доступні на сайті КЗК[v]. Серед них деревяні палиці, загорнуті в папір або поліетиленову плівку, деревяне весло, що використовується для перемішування їжі на кухні та ін. Сміхотворним є пояснення в’язничної адміністрації, що все це використовувалося ними для підпирання рослин. Щоправда делегація Комітету назвала такі твердження просто «відверто непереконливими».
Цікаво, що в неофіційному перекладі Державної пенітенціарної служби[vi] не міститься не тільки цих фотографій, а й взагалі вказівки на наявність додатків до Доповіді 2013, серед яких, зокрема, додаток з консолідованими рекомендаціями нашій країні (які в самій доповіді зазвичай лише виділяються, але не систематизуються) та згадані фотографії.
У будь-якому випадку, читач самостійно зможе ознайомитися зі всіма піднятими Доповіддю проблемами прочитавши авторський переклад[vii]. Хочеться застерегти усіх від використання неофіційного перекладу Державної пенітенціарної служби через його неадекватність оригіналу. До того ж він настільки поганий, що викликає хвилювання щодо подальшої долі рекомендацій КЗК. Лексичне, стилістичне, орфографічне і навіть смислове його оформлення залишає бажати кращого.
Не дивно, що пенітенціарні співробітники, які працюють «на землі» і які й так не дуже полюбляють читати такого роду документи[viii], «доходили максимум до п’ятої-шостої сторінки»[ix]. Але предметом особливого занепокоєння є не звична відсутність належного ознайомлення персоналом на місцях, а перспектива втілення рекомендацій на найвищому рівні. Проблема в тому, що навіть в перекладі рекомендацій (Доповідь має свого роду «описову частину» та власне «рекомендації», які треба виконувати) містяться помилки, які не лише спотворюють їх початковий зміст, а й зовсім його нівелюють або ж змінюють на протилежний. За таких обставин залишається лише сподіватись на те, що виконуватися у майбутньому будуть саме оригінальні рекомендації, а не їх переклади. Втім, негатив великої ймовірності виконання неправильно перекладених рекомендацій є, тим не менш, нікчемним порівняно із систематичним небажанням вирішувати проблеми, на які вказував Комітет як у своїх недавніх, так і у старих рекомендаціях. Їх втілення на практиці зовсім не стало пріоритетом для в’язничного відомства. Щоб пересвідчитись в цьому, достатньо лише звернутися до попередніх доповідей та співвіднести рекомендації, що містяться у них, з реальним станом справ у кримінально-виконавчій системі. Та що там попередні доповіді, достатньо лише прочитати надану урядом відповідь на Доповідь. Вона є дуже бідною з огляду на кількість та серйозність зауважень Комітету[x] та в порівнянні із відповідями інших країн (не тільки найрозвиненіших країн-членів Ради Європи[xi]).
Якщо ж вдатись до конкретних прикладів перекладацьких оказій, то кожен має можливість сам пересвідчитися в його строкатості та заплутаності. Якщо ж описати власні спостереження, то відверті помилки привертають увагу вже навіть з самої назви Комітету. У документі, яким, власне, його було започатковано – Європейській конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню – його назва перекладена як Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню[xii].
Аналізуючи ж самі рекомендації, наведемо лише приклади перекладів, щоправда, без коментарів, які навряд чи потрібні.
У п. 7 «Комітет хотів би також отримати детальну інформацію від української влади щодо використання аудіопрослуховування в пенітенціарних установах, включаючи копії відповідних нормативних актів» слово «аудіо прослуховування» перекладено як «відеоспостереження».
У п. 30 міститься рекомендація: «щоразу, коли фіксуються травми, які відповідають твердженням засуджених про неналежне поводження (або якщо вони навіть за відсутності звинувачень, свідчать про неналежне поводження), запис повинен доводитися до відома органів прокуратури, незалежно від бажання самого увязненого (курсив мій. — В.Ч.)» у перекладі ж «… запис має постійно триматися на контролі відповідних органів згідно рішення засудженого».
У п. 31 «У разі, якщо поведінка обумовлена станом здоровя увязнених (курсив мій. — В.Ч.), працівники пенітенціарних установ мають звернутися за медичною допомогою і слідувати інструкціям спеціалістів в галузі охорони здоровя» стало «…якщо засуджений знаходиться у стані емоційного збудження…».
У п. 39 «Комітет рекомендує, в середньостроковій перспективі, вивчити питання про доцільність повного відокремлення таких підрозділів від прокуратури з метою створення справді незалежного спеціалізованого органу для розслідувань цього типу» стало «Комітет рекомендує перевірити прозорість функціонування, у середньостроковий термін, повністю відокремленого такого підрозділу від Прокуратури України, таким чином створити незалежне агенцію з розслідування такого роду справ (вся орфографія збережена. — В.Ч.).
У п. 46 «Комітет закликає українську владу продовжувати свої зусилля щодо поліпшення стану ремонту камер для довічників в колонії № 89» перекладено як «комітет вітає зусилля української влади з проведення ремонтів житлових приміщень «довічників» у ВК №89».
У п. 49 «сторожові собаки не повинні постійно використовуватися при виконанні обовязків, пов’язаних з прямим контактом з увязненими (курсив мій. — В.Ч.) у вязниці. Комітет рекомендує поставити крапку на систематичній практиці використання службових собак у вищевказаних обставинах. При необхідності, у відповідні нормативно-правові акти мають бути внесені зміни» в перекладі ж виділене перекладено як «включаючи прямий контакт».
У п. 57 «у разі якщо засудженого декілька разів підряд піддають дисциплінарному стягненню у виді поміщення в ДІЗО тривалістю понад 15 днів (10 днів для жінок), кожні 10/15 днів повинна бути здійснена належна пауза перед новим застосуванням дисциплінарного стягнення» перекладено як «у разі, якщо засуджений позитивно відбуває дисциплінарне покарання протягом 15 діб (10 діб для жінок), дисциплінарна санкція до засудженого має бути припинена на граничній межі у 15/10 діб».
У п. 57 «рішення засудженого здійснювати або не здійснювати його права не повинно піддаватися дисциплінарному стягненню» перекладено як «вибір засудженого щодо вивчення чи виконуються / не виконуються його права не мають піддаватися дисциплінарним санкціям» (спробуйте щось зрозуміти!).
У п. 57 «Повинні бути здійснені заходи для забезпечення того, щоб з моменту прийняття рішення про розміщення в ПКТ або ДПК, щонайменше після першого місяця їх відбування був здійснений перегляд цих санкцій» стало «Необхідно вжити заходів для регулярного перегляду накладання дисциплінарних санкцій до засудженого протягом першого місяця після винесення відповідного рішення».
Спотворення стосуються не тільки рекомендаційної, а й описової частини доповіді. Маса ляпів є частково декоративними та не несуть особливої загрози для розуміння зауважень та їх виконання як, наприклад, п. 6, де замість «в ході візиту делегація КЗК отримала хороший рівень співпраці з боку центральних органів влади» хороший замінено на «надзвичайний». Але, разом з тим, багато речень, в яких описуються та викладаються обставини і т. ін., є неприйнятними. Далі кожен має можливість сам для себе визначити, наскільки суттєвим чи несуттєвим є перекручування змісту.
У розділі «Зміст» «негайні зауваження у відповідності до статті 8, пункту 5 Конвенції» перекладено просто як «зауваження … ».
У п. 3 у фразі «основною метою візиту була перевірка того як відносяться до увязнених, які відбувають покарання (у тому числі довічне увязнення) у виправних колоніях» виправні колонії перекладено як виховні.
У п. 7 «Проте, співпраця з делегацією зі сторони персоналу у відвіданих закладах в кращому випадку може бути описаною як невиважена» перекладено як «Проте рівень співпраці з боку персоналу виправних колоній можна описати як неоднозначне (орфографія збережена. — В.Ч.)»
У п. 7 «У колонії №54 персонал та засуджені, що допомагали персоналу, безсумнівно, допитували засуджених, щодо бесід з делегацією» замість «допитували» використано слово «розпитували».
У п. 8 «Комітет продовжує отримувати повідомлення про залякування засуджених (у тому числі погрози смертю (курсив мій. — В.Ч.)) співробітниками пенітенціарних установ» виділене перетворилося на «фізичної розправи»
У п. 8 «делегація висловила серйозну занепокоєність» стало «делегація висловила занепокоєність».
У п. 13 «опитані увязнені були задоволені превентивними заходами влади, які вона здійснила після їх скарг, і підкреслили відсутність подібних інцидентів надалі» в перекладі ж «адміністрація провела розслідування скарг засуджених на побиття і повідомила, що ніяких інцидентів взагалі не було».
У п. 17 «У деяких випадках стверджуване неналежне поводження було такої тяжкості, що воно може бути кваліфіковано як катування (наприклад, сильні побиття, тривале застосування наручників у незручних позах, обливання засуджених водою під тиском коли вони знаходилися тривалий час на вулиці в зимню пору (курсив мій. — В.Ч.)» стало «… обливання засуджених водою під натиском з брандспойтів при відкритих дверях приміщення у зимовий період».
У п. 17 «Комітет також отримав багато скарг на застосування одиночного ув’язнення на строк до декількох днів, у щільно зажатих наручниках в одній із невеликих кімнат, розташованих в підвалі медичної частини» стало «Також були отримані скарги щодо одиночного тримання протягом декількох днів в пустій камері (з наручниками на руках), що розташована у підвальному приміщенні лікарні при ВК №81»
У п. 18 «Засуджені, як стверджувалося, були змушені здійснювати фізичні вправи до виснаження (курсив мій. — В.Ч), незалежно від стану їх здоровя…» стало «… виконувати різні роботи впритул до виснаження».
У п. 18 «Особливу стурбованість викликають скарги від декількох засуджених відповідно до яких вони були спеціально проінструктовані співробітниками для нападу або надмірного тиску на інших засуджених (курсив мій. — В.Ч)» стало «… ображати та піддавати тиску інших засуджених».
У п. 21 «втручання такого типу повинні записуватися на відео (наприклад, портативними камерами, як частиною обладнання відповідних пенітенціарних офіцерів) (курсив мій. — В.Ч)» стало «… кожна з тактичних камер з відеозапису має бути встановлена на кожному з захисних шоломів».
У п. 26 «Це частково повязано з неможливістю для увязнених виконати план, який вважали нереалістичним багато увязнених» взагалі видалено з перекладу.
У п. 27 «Як це було і в минулому, делегація отримала ряд звинувачень співробітників у корупції (наприклад, вимагання в’язничною адміністрацією плати для того, щоб сприяти умовно-достроковому звільненню, подвійна система бухгалтерського обліку (курсив мій. — В.Ч.) щодо оплачуваних робіт увязнених)» стало «…, двійний тариф на оплату праці».
У п. 56 «Делегація відзначила що в колонії №25 за перші одинадцять місяців 2012 року засуджені поміщались в ДІЗО 651 раз та 91 раз до ПКТ, а також було 369 поміщень в ДІЗО і 50 поміщень в ПКТ за той же період в колонії № 81» перетворилось на «… у ВК №25 у ДІЗО було заповнено (курсив мій. — В.Ч.) 651 місць і 91 місце у ПКТ, у ВК №81 за той самий період у ДІЗО - 369 місць і у ПКТ – 50».
У п. 60 «…пацієнти цього відділення обслуговувалися не кваліфікованим персоналом, а іншими засудженими-санітарами, яким були визначені такі завдання, які повинні виконуватися тільки медичним працівником (наприклад, давали таблетки та кололи уколи (курсив мій. — В.Ч.), а також ставили крапельниці)» стало «…роздача ліків іншим засудженим…».
Це навіть не половина прикладів недолугостей, але немає сенсу для їх повного перераховування. Головне, що хочеться показати, це навіть не те, що україномовні читачі знайомилися із доповіддю через криве дзеркало, а те, що, як видається, саме через це дзеркало й будуть знайомитися з положеннями Доповіді, виконувати та брати їх до уваги на загальнодержавному рівні, так і на місцях пенітенціарні офіцери. Про кінцевий результат можна здогадуватися з великою долею вірогідності.
Очевидно, що втілення рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню має стати одним із першочергових завдань Державної пенітенціарної служби України та підпорядкованих їх органів та установ на теперішньому етапі її розвитку. На жаль, ці рекомендації на сьогоднішній день все ще залишаються пустим звуком для пенітенціарного керівництва. Про несерйозність їх підходу свідчить не тільки маса невиконаних рекомендацій попередніх років, а й те ж саме халатне ставлення до описаного перекладу, особливо до перекладу самих рекомендацій та практично нікчемна, порівняно з прикладами інших країн, відповідь ДПтСУ на висловлені Комітетом зауваження.
Втілення рекомендацій КЗК має відбуватися наряду із виконанням рішень Європейського суду з прав людини, яке на теперішній час здійснюється неефективно та непрофесійно[xiii]. На вирішення цих двох завдань має бути спрямовано необхідні та належні, потужні зусилля і, в першу чергу, політична воля Олександра Лісіцкова, та його заступників – Сергія Сидоренка, Олександра Дуки. Думається, що якби окресленим проблемам приділялося хоча б стільки ж уваги, скільки промисловому виробництву в установах виконання покарань та продажу продукції, то нам би не довелося читати таку сумну та повну сорому доповідь, як доповідь КЗК 2013 року.
Отже, без перестановки пріоритетів пенітенціарної служби в напрямку оптимізації її діяльності з тим, щоб права людини стали для неї одним з першочергових напрямків діяльності, не можна буде вести мову про справжнє реформування системи виконання покарань. Неможливими будуть імплементація міжнародних стандартів та забезпечення справжньої ефективності діяльності цієї системи. Сподіваймось, що ці банальні висновки одного дня все ж будуть почуті та взяті на озброєння Державною пенітенціарною службою України.
Якщо ж це не відбудеться, то, з урахуванням історії функціонування КЗК, нашій державі дуже скоро доведеться мати справу із Комітетом Міністрів Ради Європи, який, як правило, вступає в гру в самих безнадійних випадках, наприклад, тоді, коли національна влада є приблизно такою ж глухою, якою сьогодні є українська.
Вадим Човган, експерт Харківської правозахисної групи
[i] Детальніше про діяльність та повноваження Комітету (українською): http://www.cpt.coe.int/ukrainian.htm
[v] Зверніть увагу, що фотографії доступні лише в англомовній версії доповіді та тільки в PDF форматі у Додатку №3 в кінці: http://www.cpt.coe.int/documents/ukr/2013-23-inf-eng.pdf
[vi] Саме безпосередньо на цей переклад без будь-якої згадки про офіційний були розміщені посилання на офіційному сайті ДПтСУ, що звичайно ж «відвело» увагу відвідувачів сайту від цих фотографій - http://www.cpt.coe.int/documents/ukr/2013-23-inf-ukr.pdf
[viii] Доповіді Комітету розсилаються по всіх установах для особистого ознайомлення персоналу. Вони ознайомлюються з такого роду документами під особистий підпис.
[ix] З особистих розмов.
[x] http://www.cpt.coe.int/documents/ukr/2013-24-inf-ukr.pdf
[xi] Див. наприклад відповідь Російського Уряду 2013 року, де надаються коментарі практично по кожному пунктові доповіді : http://www.cpt.coe.int/documents/rus/2013-02-inf-rus.pdf
[xii] Хоча й у англомовному варіанті використовується слово «torture» все ж в українській між термінами «катування» та «тортури» є принципова різниця, що полагає в наявності чи відсутності цілей їх застосування.
[xiii] http://khpg.org/index.php?id=1370666586