Кримінальний кодекс України містить 12 статей, які передбачають покарання від 10 до 15 років позбавлення волі або, як альтернативу, довічне позбавлення волі. Отже фактично діапазон покарання за ці злочини становить, як правило, від 10 років позбавлення волі до теоретично 50-60 років позбавлення волі. Причому, є значний розрив між позбавленням волі на 15 років і довічним позбавленням волі, і такий розрив може становити кількадесят років, наприклад 40 або 50. Це призводить до ситуацій, коли суд, обираючи міру покарання, може вважати покарання у 15 років позбавлення волі недостатнім, але не має можливості призначити інше покарання, окрім як максимальне – довічне позбавлення волі.
Отримуючи довічне позбавлення волі, засуджені особи позбавляються можливості скористатися амністією або умовно-достроковим звільненням на відміну від отримання покарання у 15 років позбавлення волі. До того ж вони тримаються на максимально жорсткому режимі.
Якби Кримінальний кодекс України містив можливість призначити покарання у вигляді позбавлення волі на 20-25-30 років, то суди у випадках, коли вважатимуть покарання у 15 років позбавлення волі замалим, а довічне позбавлення волі – завеликим, могли би призначати ці 20-25-30 років позбавлення волі. Засуджені при цьому не позбавлялись би права на умовно-дострокове звільнення, а отже мали би більш реальні, ніж при довічному позбавлення волі, перспективи звільнення та стимули для належної поведінки під час відбування покарання.
Наразі є законодавчі ініціативи, якими пропонується впровадити умовно-дострокове звільнення для осіб, засуджених довічно.
Проте, на наш погляд, є категорично неприйнятними аргументи про те, що не варто намагатись змінювати верхню межу покарання на певний строк з 15 років позбавлення волі до 25-30 років через те, що ймовірне впровадження умовно-дострокового звільнення для довічників начебто все одно надасть можливість таким засудженим звільнятись через 15-20 років відбування покарання.
Найважливішою відмінністю цих двох алгоритмів можливого звільнення особи, засудженої на тривалий термін, є те, що особа, засуджена довічно, зовсім не впевнена, що через 15-20 років матиме реальну можливість вийти на волю за умовно-достроковим звільненням, особливо враховуючи, що реалізація такої можливості цілком в руках адміністрації установи. Через це адміністрація установи фактично матиме важелі психологічного тиску на засудженого, не завжди законного та виправданого.
Разом з тим особа, засуджена, наприклад, на 25 років позбавлення волі, від першого дня відбування покарання знатиме, що нехай і через 25 років, але вона гарантовано звільниться і адміністрація установи не зможе перешкодити цьому звільненню. А гарна поведінка засудженого впродовж відбування покарання може бути чинником, який може наблизити звільнення, яке точно колись станеться, а не буде лише чинником, від якого залежатиме звільнення в принципі. Отже психологічний клімат відбування покарання буде сприятливішим з першого дня відбування покарання.
Крім того, новації, що пропонуються, зменшили б темпи зростання числа осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, а отже знизили б навантаження на пенітенціарну службу у питанні додаткового облаштування нових місць для тримання осіб, засуджених довічно.
Варто зазначити, що введення максимального покарання на певний строк у 25-30 років позбавлення волі не сильно змінить ситуацію щодо суворості покарання.
Так, у випадку засудження особи до 30 років позбавлення волі право на умовно-дострокове звільнення вона отримає після відбуття ¾ строку покарання, тобто через 22 з половиною роки.
Якщо ж особа отримує довічне позбавлення волі, то вона право на умовно-дострокове звільнення взагалі не матиме, а з клопотанням про помилування зможе звернутись тільки після відбуття 20 років покарання. При цьому вона при позитивному вирішенні клопотання зможе замість довічного позбавлення волі отримати позбавлення волі на 25 років.
До того ж при отриманні покарання на певний, хоча і великий термін, засуджена особа не відчуватиме безвиході, як при отриманні довічного позбавлення волі, і матиме більш реальні шанси звільнитися.
І судді зможуть тоді призначати довічне позбавлення волі тільки виключно у випадках скоєння дійсно вкрай тяжких злочинів, а не тоді, коли суд вважатиме позбавлення волі у 15 років недостатньо адекватним покаранням і змушений без вибору призначати довічне позбавлення волі.
Для реалізації цієї ініціативи пропонується в загальній частині Кримінального кодексу України у частині 2 ст. 63 замінити у реченні «Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років» слова «п’ятнадцяти» на «двадцяти п’яти».
Одночасно у частині 2 ст. 71 у фрагменті «а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років» останні слова замінити на такі: «загальний строк позбавлення волі може бути більшим двадцяти п’яти років, але не повинен перевищувати тридцяти років».
Враховуючи, що згідно даним Державної Судової Адміністрації, протягом періоду з 1 січня 2012 року по перше півріччя 2015 року включно до довічного позбавлення волі було засуджено 157 осіб, з них засуджено за ст. 115 КК України (умисне вбивство) 154 особи, пропонується в Особливій частині Кримінального кодексу України внести зміни тільки до трьох статей – ст.ст. 110, 115 та 258 Кримінального кодексу України, в яких збільшити граничну міру для застосування покарання на певний строк з 15 років до 25 років за скоєння тяжких злочинів, передбачених цими статтями.
Нині в Україні відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі понад 1500 засуджених. Серед них напевно є такі, хто отримав таке покарання тому, що судді вважали покарання у 15 років позбавлення волі недостатнім, і тому без вибору призначили єдине можливе на той час покарання – довічне позбавлення волі. Саме тому, з огляду на зазначене, враховуючи, що всі попередні вироки до довічного позбавлення волі були винесені в ситуації, коли судді мали обирати між позбавленням волі на 15 років та довічним позбавленням волі, пропонується таким засудженим надати можливість спробувати «приміряти» на себе новації, що пропонуються.
Впровадження більш адекватного застосування кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини має зменшити рівень застосування найбільш суворого покарання - довічного позбавлення волі, а також надати більше перспектив до звільнення особам, засудженим за особливо тяжкі злочини, до того ж тим самим стимулювати їх до належної поведінки під час відбування покарання.
«Донецьким Меморіалом» поданий проект закону «Про впорядкування кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини» спрямований на впровадження більш адекватного застосування кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини.
У випадку, якщо будуть ухвалені пропоновані зміни до Кримінального кодексу, можливо, варто передбачити в законі перехідні положення, спрямовані на впровадження нового підходу до застосування покарання за тяжкі кримінальні злочини. Пропонується надати можливість всім особам, засудженим до довічного позбавлення волі за статтями, до яких внесені зміни, протягом, наприклад, двох років після вступу в дію запропонованих змін до Кримінального кодексу, звернутися до Верховного Суду України з клопотанням про заміну їм довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Тим самим у деяких випадках довічне позбавлення волі може бути замінене на позбавлення волі на певний строк, і таким чином число довічно засуджених осіб може бути зменшено.