Злочинність як чинник політичних змагань

Стали доволі буденними повідомлення у ЗМІ про скоєні злочини – розбої, пограбування, вбивства, а в публічному просторі поширюються твердження про неймовірний ріст злочинності, і це навіть не потребує доказів. Поважні персони іноді підкріпляють свої слова описами окремих жахливих злочинів, уникаючи наведення статистичних даних.

Звичайно, кожний злочин – це чиїсь страждання, біль, поламані долі, а й іноді – втрачене життя. Але кожний окремий злочин, яким би він не був жахливим, та навіть кривавим, ще не відображає загальні тенденції у криміногенній ситуації. Вбивство у Норвегії декілька років тому Брейвіком понад 70 осіб все одно залишає країну у числі тих, де рівень злочинності доволі низький, а отже життя є безпечним.

   Інформація про скоєні злочини нерідко подається у контексті «закону Савченко» та супроводжується двома основними мессиджами:

 а) злочинність в країні невпинно зростає; 

 б) злочини скоюють часто особи, які звільнились з в’язниць «за законом Савченко».

Побудова таких повідомлень передбачає (за умовчанням) цілком логічний для нормальної людини висновок: якби не «закон Савченко», на волі не було б так багато злочинців, зокрема, вбивць, а життя було б безпечнішим. Деякими політиками, а з їх подачі – й багатьма ЗМІ просувається сприйняття закону  як такого, який вигідний тільки криміналітету, а для  суспільства та громадян він шкідливий, через що його треба терміново скасувати, щоб  припинити звільнення злочинців за «законом Савченко» та щоб стримати ріст злочинності, а життя зробити безпечнішим.

Особливо неадекватні особи покладають відповідальність за реалізацію закону на саму Савченко – всупереч здоровому глузду ігноруючи ту обставину, що вона особисто за цей закон не голосувала, а деякі з критиків закону – голосували.

Наскільки описані логічні конструкції відповідають дійсності?

Правозахисна організація «Донецький Меморіал» вирішила сама переконатись у достовірності гучних заяв про захмарний рівень злочинності. Для цього вдалась до перевіреного способу – направила запити до Генеральної прокуратури України та до Судової Адміністрації України, які люб’язно надали дані про зареєстровані злочини окремих категорій за 2014-2016 роки, а також про число засуджених в цей період за такі злочини осіб.

  Пропонуємо уважно передивитись отримані дані.

Ми даємо собі звіт, що число фактичних злочинів завжди більше числа зареєстрованих, але для початку аналізу припускаємо, що відсоток (частка)  тих злочинів, що реєструються, не дуже змінюється з року в рік. Про реалістичність цього припущення – трохи далі.  А поки проаналізуємо тенденції у числі злочинів, базуючись на наданих поважними відомствами офіційних даних.

Розглянемо спочатку статистичні дані про число скоєних злочинів (див. табл. 1), а потім – про число засуджених злочинців (див. табл. 2).

Таблиця 1

Крадіжки.

 Їх реєструвалося щороку (по роках) 226 833  (2014) -- 273 756  (2015) -- 312 172  (2016).

Отже, є неухильний ріст зареєстрованих крадіжок, причому за останній рік їх зареєстровано на +14% більше року попереднього, а порівняно з 2014 роком цей ріст складає +38%.

Грабежі.

 Їх реєструвалося щороку (по роках)  20 541  (2014) - 22 108 (2015)  - 27 199  (2016). Цих злочинів також побільшало у 2016 році на +23%, а порівняно з 2014 роком цей ріст взагалі складає  +32%.

Розбої.

За останні три роки реєструвалось щорічно наступне число злочинів цієї категорії:

3 895 (2014) - 3 556  (2015) - 3 904  (2016).

Очевидно, що у 2016 році є певний ріст зареєстрованих розбоїв, причому за останній рік їх зареє-стровано на 10% більше року попереднього, хоча порівняно з 2014 роком цей ріст майже непомітний -  0,2%.

Вбивства.

Як випливає з даних таблиці, їх число у 2014-2016 роках змінювалось таким чином: 

4920  (2014) – 3226  (2015) – 1824 (2016).  Тобто, у 2016 році, коли начебто вийшли з в’язниць «сотні осіб, засуджених за вбивства» та до яких було застосовано «закон Савченко», було зареєстровано вбивств на 43% менше, ніж роком раніше, коли «закон Савченко» ще не діяв, та в 2,7 рази менше, ніж за рік до цього.

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

Дані таблиці свідчать, що їх число у 2014-2016 роках змінювалось таким чином: 

3132  (2014) – 2511 (2015) – 2256 (2016).  Тобто у 2016 році, випадків нанесення тяжких тілесних ушкоджень було зареєстровано на 10% менше, ніж роком раніше та на  28% менше, ніж за рік до цього.

Варто зазначити, що наведена таблиця містить ще один дуже цікавий показник - число виявлених осіб, які вчинили ті чи інші кримінальні правопорушення. І варто звернути увагу не на самі показники, а на їх динаміку, зміну їх співвідношення із числом зареєстрованих відповідних злочинів.

Наприклад, якщо при кількості зареєстрованих у 2015 році крадіжок у 273756 число виявлених осіб, які вчинили крадіжки, становило 49089, то при збільшенні таких злочинів у 2016 році до 312172 число  виявлених осіб, які їх вичинили, зменшилось до 41940. Тобто за рік кількість злочинів збільшилась на 14%, а число виявлених злочинців зменшилось на 14,6%.

Схожа ситуація і щодо грабежів. При кількості зареєстрованих у 2015 році грабежів 22 108 число виявлених осіб, які вчинили грабежі становило 6040. При збільшенні кількості таких злочинів у 2016 році до 27 199 число, тобто на 23%, число виявлених при цьому осіб, які їх вчинили, зменшилось до 5 618, або на 7%.

Співвідношення кількості злочинів та числа виявлених осіб при нанесенні тяжких тілесних ушкоджень. за останні два роки практично не змінювалось. По вбивствах тенденція у цьому співвідношенні відчутно позитивна: при їх зменшенні на 43% число виявлених осіб, які їх вчинили, зменшилось тільки на 9%.

Наведені статистичні дані потребують фахового аналізу. Ми не маємо достатньо інформації для впевнених висновків щодо причин такої ситуації. Більш обґрунтовано мають їх інтерпретувати фахівці, бажано кваліфіковані та неупереджені. Ми можемо в цьому питанні тільки висловлювати припущення. Наприклад, такі: крадіїв та грабіжників ловили у 2016 р. гірше, ніж у 2015 р. Не дивно, що якщо їх на волі залишається більше, то вони мають можливість  красти та грабувати далі.

Не можна не навести й такі тривожні міркування: не виключено, що в 2016 році реальне число деяких злочинів – розбоїв, крадіжок – зросло більше, ніж відображає статистика.

Важливим є й таке міркування: наше припущення про стабільність частки злочинів, які щороку реєструються, від їх загального числа може бути й хибним. Насправді може статися, що через погіршення обліку злочинів статистичні дані свідчитимуть про незначний їх ріст та навіть про їх зменшення, а насправді число певних злочинів може фактично значно зростати. Чи існує такий ефект для наведених даних, нам не відомо. Але ж якщо такий ефект є, то це означає, що структура, яка відповідальна за облік (реєстрацію) злочинів, дуже погіршила («в десятки разів»?) якість своєї роботи. Але така обставина точно не має стосунку до застосування «закону Савченко». Крім того, якщо статистичні дані спотворюють реальну картину з ростом злочинності, то звідки можуть взятись інші, більш точні, так би мовити реальні» дані?

Висновки:

У 2016 році число зареєстрованих крадіжок, грабежів та розбоїв зросло на 10-23%. Називати такий ріст катастрофічним (шаленим, "в десятки разів»… )  – м’яко кажучи, некоректно. Але це твердження може бути справедливим за умови, якщо не  відбулось значного погіршення реєстрації злочинів.

Варто також наголосити, що у таблиці наведені дані щодо всієї країни.

Разом з тим цілком ймовірно, що в різних регіонах ріст злочинності може суттєво відрізнятися від середнього по країні. Наприклад, цей ріст у столиці може бути вищим середнього рівня, а в інших регіонах – навпаки.

Не менш цікавими є статистичні дані про число осіб, засуджених за останні три роки за ті чи інші злочини. Ці дані представлені у таблиці 2. І хоча варто розуміти, що засудження злочинців відбувається через деякий час після їхнього затримання(а отже й реєстрації їх злочинів), все ж таки якісно картину зі зміною рівня так би мовити «засуджувавності»  осіб зрозуміти можна.

Таблиця  2

То ж число осіб, засуджених за крадіжки, в останні три роки змінювалось таким чином:

38636 (2014) - 41150 (2015)  - 34470 (2016).  Тобто цей рівень знижається: у 2016 році було засуджено за крадіжки на 16% менше осіб, ніж у 2015 і на 11% менше, ніж у 2014-му році.

Грабежі.

Динаміка засудження за грабежі наступна: 5297 (2014) -- 4789 (2015) -- 4131 (2016). Рівень засудження за грабежі у 2016 році на 14% менше рівня 2015 року та на 22%  менше рівня 2014-го року.

Розбої.

Аналогічна ситуація щодо засудження за розбої: 1286 (2014)  - 1008 (2015) -  893 (2016).

Тобто рівень засудження й за розбої неухильно знижується: у 2016 році було засуджено за розбої на 11% менше осіб, ніж у 2015 і на 31% менше, ніж у 2014-му році.

Не міняє тенденцію ситуація і з числом засуджених в останні три роки осіб за умисні тяжкі тілесні ушкодження: 1879 (2014) -- 1657 (2015) -- 1371 (2016).  Отже й за ці злочини засуджували у 2016 році на 17% менше осіб, ніж у 2015 і на 27% менше, ніж у 2014-му році.

Умисні вбивства.

По умисних вбивствах – те ж саме: 951 (2014) - 827 (2015) - 658 (2016). І тут у 2016 році було засуджено на 20% менше осіб, ніж у 2015 і на 31% менше, ніж у 2014-му році.

Висновок. Число осіб, засуджуваних за тяжкі злочини за останні три роки, неухильно та стабільно знижувалось на величину від 11% до 31%. З огляду на вищезазначене складно зрозуміти, яким же чином співвідносяться наведені дані з впевненістю і ЗМІ, і політиків про неймовірний ріст злочинності?

Варіантів пояснення ситуації ми вбачаємо два: або дуже перебільшені уявлення про реальний стан з рівнем злочинності і насправді ситуація набагато безпечніша, ніж малюють (лякають!)  деякі політики та посадовці.

Або справжній ріст числа злочинів помітно більший, ніж випливає з офіційних статистичних даних, а це може бути тільки тоді, коли рівень фіксації злочинів (їх реєстрація) суттєво (а може – й дуже суттєво) погіршився. Тоді причини цього погіршення мають бути визначені та названі. Але це точно не норми «закону Савченко», які наші парламентарі намагаються змінити, аби вплинути на «шалений ріст рівня злочинності».

Резюме. Боротися зі злочинністю треба, але досягти позитивного результату можна тільки за умови адекватного відображення реальної ситуації та діагностування справжніх причин  досліджуваних явищ. Перетворення вирішення серйозних суспільних проблем на механізми політичних змагань навряд чи допоможуть в досягненні корисних для громадян результатів