http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1634810980


Як Україна ігнорує боротьбу з жорстоким поводженням у в’язницях

Олександр Букалов, «Донецький Меморіал»
Українська влада майже весь час після обрання незалежності декларувала свою орієнтацію на дотримання європейських стандартів у сфері прав людини. Дуже часто ці декларації залишались тільки словами, які не підкріплюються не тільки діями, а навіть бажаннями їх дотримуватись. Разом з тим європейські інституції, перш за все Рада Європи, завжди намагались допомогти та сприяти досягненню Україною цивілізованих стандартів.
Один з прикладів фактичного реагування української влади на спроби Ради Європи просунутись у впровадженні механізмів боротьби із жорстоким поводженням у в’язницях – у наведеному аналізі.

Наприкінці 2013 року експерт Ради Європи Джим Мердох виконав дослідження проблем жорстокого поводження із в’язнями в українських пенітенціарних установах, підготував та представив пенітенціарній службі доповідь «Розслідування звинувачень у жорстокому поводженні в пенітенціарній службі України». Разом з експертом брав участь у зустрічах з посадовцями різних відомств та у зборі інформації для доповіді керівник громадської організації «Донецький Меморіал». Ця доповідь завершувалась низкою рекомендацій, переліку яких передує таке зауваження:
«Наступні конкретні рекомендації пропонуються з огляду на зазначені вище висновки та результати обговорень. Необхідність нагляду за їх реалізацією є очевидною: щорічне звітування про поточні результати сприятиме відновленню суспільної довіри до Пенітенціарної служби та її установ стосовно їх спроможності вирішити давні проблеми поводження з людьми у в’язницях. Деякі рекомендації містять пропозиції щодо нових дисциплінарних порушень, і вкрай важливо, щоб передбачені санкції відповідали ступеню тяжкості будь-якого порушення».
Після оприлюднення доповіді минуло чимало часу – достатньо для того, щоб практично продемонструвати зусилля з відновлення суспільної довіри до Пенітенціарної служби та її установ стосовно їх спроможності вирішити давні проблеми поводження з людьми у в’язницях, а також оцінити, якою мірою використовуються надані у доповіді рекомендації.
«Донецький Меморіал» звернувся листом №63 від 24 лютого 2021 до керівництва відомства з питаннями про імплементацію деяких рекомендацій доповіді. На запит була надана відповідь (лист №14-78-21/54-Пі від 05.03.2021) за підписом в.о. начальника Управління документального, організаційно-аналітичного та адміністративно-господарського забезпечення Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Олексія Решетняка.
Нижче наведені відповіді на питання запиту та коментарі до них у такій послідовності – спочатку питання «Донецького Меморіалу», потім зміст рекомендації доповіді Д.Мердоха, яка стосується цього питання, а потім відповідь відомства, яка за потреби доповнюється коментарем від «Донецького Меморіалу».

Скільки в’язнів у 2020 році та окремо у 2019 році були переведені до іншого закладу для забезпечення їхньої безпеки саме через подання ними скарг?
Рекомендація 2. Той принцип, що ув’язнені повинні мати можливість подавати скарги на жорстоке поводження, не боючись репресій, може означати, що за потреби в особливих випадках такий ув’язнений повинен мати право вимагати переведення до іншого закладу і бути переведеним без невиправданої затримки.

Відповідь. У 2019 році через подання скарг або заяв з метою забезпечення особистої безпеки засуджених та осіб, узятих під варту, було переведено до інших установ виконання покарань та слідчих ізоляторів ДКВС України 13 осіб, у 2020 році – 25 осіб.

Чи визначені у законах або нормативних актах як окреме дисциплінарне порушення залякування або накладання покарання за спілкування із моніторинговими установами?
Рекомендація 3. Залякування або накладання покарання за спілкування із моніторинговими установами повинне класифікуватись як окреме дисциплінарне порушення.

Відповідь. «Чинними нормативно-правовими актами, що регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, не визначені такі заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, як залякування або призначення покарання за спілкування із моніторинговими установами».
Далі у відповіді доволі розлого повідомляється перелік стягнень «за невиконання покладених обов’язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі». Цьому опису всіх можливих стягнень присвячено майже половину тексту всієї відповіді О.Решетняка.
Коментар. Відповідь відомства на це питання є надзвичайно важливою та показовою. В ній мова йде про стягнення, які можуть застосовуватися до осіб, позбавлених волі, тоді як у рекомендації мова йде про залякування або накладання покарання за спілкування із моніторинговими установами саме з боку персоналу установ, а не з боку осіб, позбавлених волі. Бо ж навіщо одним засудженим залякувати інших засуджених за спілкування із моніторинговими установами. Ба більше: цікаво, як уявляє собі поважний керівник управління відомства накладання покарання одними засудженими на інших? Зрозуміло, що відповідь О.Решетняка є абсурдною.
Натомість відповідь відомства красномовно свідчить, що керівники відомства не можуть собі навіть уявити, що за можливі залякування або накладання покарання за спілкування з моніторинговими установами мають нести відповідальність саме працівники відомства, а не засуджені, і відповідальність за такі дії має бути передбачена у законодавстві. За сім років після отримання Доповіді Д.Мердоха відомством нічого не зроблено для визначення такої відповідальності. Тобто будь-який працівник відомства і сьогодні у випадку спілкування засуджених із моніторинговими установами може залякувати засуджених, навіть накладати покарання на них за таке спілкування, при цьому жодної відповідальності за такі свої дії не понесе, бо законодавство України її й не передбачає, а пенітенціарне відомство, сім років тому отримавши рекомендацію поважного експерта визначити такі дії як окреме дисциплінарне порушення, за ці роки жодного кроку не зробило.
Вочевидь, ця рекомендація проігнорована.

Скільки посадових осіб були притягнуті до відповідальності у 2020 році та окремо у 2019 році за спроби перешкоджати листуванню, пов’язаному зі скаргою на жорстоке поводження?
Рекомендація 3. …..Листування, пов’язане зі скаргою на жорстоке поводження, має розглядатися як привілейоване. Будь-які спроби завадити такому листуванню, зокрема зумисне знищення кореспонденції, має тягнути за собою відповідальність винних посадових осіб.
Коментар. Через вельми специфічне розуміння керівництвом відомства впровадження відповідальності за скарги на жорстоке поводження на це питання у відповіді О.Решетняка немає жодного слова. Себто треба розуміти, що якщо і виникатимуть спроби перешкоджати листуванню, пов’язаному зі скаргою на жорстоке поводження, їх ніхто у відомстві не фіксуватиме як порушення, а працівники відомства за можливі подібні дії не нестимуть будь-якої відповідальності, бо така й не передбачена. То ж такі дії залишатимуться безкарними, оскільки відомство не має наміру чинити будь-які законодавчі перепони таким діям персоналу...
Ця рекомендація також проігнорована.

Чи має пенітенціарна служба звіти або інформацію про результати моніторингу збору даних про скарги та інші повідомлення про жорстоке поводження від Уповноваженого з прав людини?

Чи має пенітенціарна служба звіти або інформацію про результати моніторингу збору даних про скарги та інші повідомлення про жорстоке поводження від профільних парламентських комітетів, або від НУО (яких саме?)

Рекомендація 7. Загальна система збору даних про скарги та інші повідомлення про жорстоке поводження є необхідною. Це допоможе виявляти на ранніх стадіях ознаки потенційної наявності таких випадків в окремих установах. Це також допоможе відповідним органам здійснювати нагляд за подальшим розслідуванням та результатами розгляду скарг або звітів включно з виконанням будь-яких офіційних дій щодо скарг. Серед органів, відповідальних за здійснення такого моніторингу, обов’язково має бути офіс Уповноваженого з прав людини, також відповідні профільні парламентські комітети, а також, можливо, НУО відповідного спрямування.
Відповідь. «До Департаменту для опрацювання та вжиття заходів реагування надходять звіти за результатами моніторингових візитів, здійснених представниками Уповноваженого Верховної Ради з прав людини до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів ДКВС України. Всі звіти опрацьовуються, розробляються плани по усуненню виявлених недоліків з урахуванням рекомендацій, зазначених у звітах. Керівництво Департаменту здійснює постійний контроль за станом виконання плану заходів по усуненню виявлених недоліків.
Установи виконання покарань та слідчих ізоляторів ДКВС України постійно відвідуються представниками контролюючих органів та представниками неурядових громадських та правозахисних організацій. За сприяння адміністрації установ в ході відвідувань всім моніторам надається можливість безперешкодного спілкування із засудженими та особами узятими під варту, в тому числі і наодинці».
Коментар. Ці два питання, як і сама рекомендація 7, стосуються моніторингу збору даних від Уповноваженого з прав людини саме про скарги та інші повідомлення про жорстоке поводження. Інформація від профільних парламентських комітетів або від НУО теж має стосуватися не будь-яких аспектів в’язничного життя, а саме випадків жорстокого поводження. У відповіді відомства йдеться про звіти за результатами моніторингових візитів, здійснених представниками Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Але такі звіти зазвичай не містять інформації про факти жорстокого поводження, а стосуються переважно інших питань – побутових умов у в’язницях, отримання передач в’язнями, доступу до медичних послуг або до телефонних розмов і ще купи інших аспектів в’язничного життя, проте в них майже завжди відсутні відомості про факти жорстокого поводження.

Отже надана відомством інформація практично не стосується змісту рекомендації доповіді Д.Мердоха та відповідних питань «Донецького Меморіалу», відомство не визначає як окрему інформацію про жорстоке поводження.
Показово, що надана відомством інформація не містить жодного конкретного показника не тільки про факти можливого жорстокого поводження, а взагалі про виявлені недоліки: скільки їх виявлено за певний період, якого вони ґатунку, скільки з них виправлено тощо. За наданою інформацією про те, що нібито «всі звіти опрацьовуються, розробляються плани по усуненню виявлених недоліків з урахуванням рекомендацій, зазначених у звітах - фактологічна пустота, як і за наступним запевненням: «Керівництво Департаменту здійснює постійний контроль за станом виконання плану заходів по усуненню виявлених недоліків».
З наданої інформації про те, що нібито «установи виконання покарань постійно відвідуються представниками контролюючих органів та представниками неурядових громадських та правозахисних організацій», неможливо встановити, наприклад, бодай число таких візитів.
Ну, а твердження про те, що нібито «в ході відвідувань всім моніторам надається можливість безперешкодного спілкування із засудженими та особами узятими під варту, в тому числі і наодинці» є просто неправдою. (див. Доповіді-)
Ця рекомендація доповіді Д.Мердоха також фактично проігнорована.

Чи створено окремий слідчий орган у структурі органів прокуратури, що займатиметься саме справами щодо жорстокого поводження з боку державних службовців пенітенціарної служби?
Рекомендація 8. Має бути невідкладно створено незалежний слідчий орган з розслідування всіх скарг або повідомлень про можливі випадки жорстокого поводження з ув’язненими. Якщо у короткій перспективі затримки у цьому процесі є неминучими, має бути створено незалежний орган, який би здійснював нагляд за розглядом конкретних справ прокуратурою. Так чи інакше, якомога швидше має бути принаймні створено окремий слідчий орган у структурі органів прокуратури, що займатиметься саме справами щодо жорстокого поводження з боку державних службовців пенітенціарної служби. Необхідність створення такої установи в Україні пояснюється з огляду на минулі та теперішні системні проблеми в чинній системі.
У відповіді відомства жодного слова немає про виконання даної рекомендації. Очевидно, що насправді окремий слідчий орган у структурі органів прокуратури, що займатиметься саме справами щодо жорстокого поводження з боку державних службовців пенітенціарної служби, не створений, і не тільки «якомога швидше», а взагалі впродовж семи років.
Отже і ця рекомендація проігнорована.

Чи запроваджені чіткі Інструкції або рекомендації щодо порядку та строків розслідування скарг або повідомлень про жорстоке ставлення моніторинговими або інспекційними групами Пенітенціарної служби України?
Част. 1 Рекомендації 10. Мають бути запроваджені чіткі та недвозначні інструкції або рекомендації щодо порядку та строків розслідування скарг або повідомлень про жорстоке ставлення моніторинговими або інспекційними групами Пенітенціарної служби України. Ці рекомендації мають бути опубліковані, що забезпечить більшу прозорість та послужить сигналом для працівників в’язниць про чіткий намір викорінити жорстоке поводження шляхом ефективного розслідування та покарання за такі дії.

Відповідь. «Наказом Міністерства юстиції України від 02.02.2017 №254/5 «Про затвердження порядку прийняття та обліку в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події», визначено механізм прийняття та обліку заяв і повідомлень про вчинені на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів кримінальні правопорушення та інші події».

Коментар. Відповідь відомства геть про зовсім інше, ніж рекомендація. Наказ Мінюсту стосується заяв про кримінальні злочини та про невідомі «інші події». Очевидно, виконувати його мають певне коло працівників пенітенціарної служби. Натомість в рекомендації доповіді Д.Мердоха мова йдеться про «інструкції або рекомендації щодо порядку та строків розслідування скарг або повідомлень про жорстоке ставлення моніторинговими або інспекційними групами Пенітенціарної служби України», а не щодо розслідування будь-яких кримінальних злочинів чи загадкових «інших подій». І виконувати їх мали б члени моніторингових або інспекційних груп Пенітенціарної служби України. Цих рекомендацій за сім років відомство не опубліковувало, тому що і не складало. То ж працівники в’язниць досі не отримали сигналу про чіткий намір викорінити жорстоке поводження шляхом ефективного розслідування та покарання за такі дії.
Рекомендація проігнорована, і схоже, зроблено це свідомо..

Чи оприлюднювались протягом 2020 року та окремо протягом 2019 року Пенітенціарною службою окремі спеціальні Звіти про кількість поданих та розглянутих скарг, а також про застосовані санкції до порушників?
Част. 2 Рекомендації 10. Пенітенціарна служба має регулярно (принаймні щорічно) оприлюднювати звіти про кількість поданих та розглянутих скарг, а також про застосовані санкції та справи, що передані з метою можливого притягнення до відповідальності.
У відповіді відомства жодного слова немає про виконання даної рекомендації. Це може означати лише той факт, що насправді окремі спеціальні Звіти про кількість поданих та розглянутих скарг, а також про застосовані санкції до порушників Пенітенціарною службою, не складаються та не оприлюднюються.
На інший окремий запит з питанням про кількість скарг засуджених, скарг з будь-яких питань, направлених до Міністерства юстиції у першій половині 2021 року, заступник міністра юстиції Олена Висоцька повідомила (лист №61835/ПІ-Юр-3420/27 від 05.08.2021), що «згідно з даними счистеми електронного документообігу «Megapolis.DocNet» за вищевказаний період зареєстровано у Мінюсті 70 скарг».
Наступні два абзацу її листа надають уявлення про фактичну процедуру обліку скарг засуджених, зокрема, окремо скарг на жорстоке поводження:
«Водночас інформуємо, що пошук документів у визначений період здійснювався за параметрами пошуку «скарг», «короткий зміст містить «засуджен», отже отримане значення може бути неостаточним.
Додатково зазначаємо, що більш детальну інформацію про кількість задоволених скарг або таких, що визнані обґрунтованими, надати не вбачається можливим у зв’язку з відсутністю відповідних параметрів пошуку документів в системі електронного документообігу Мінюсту. Облік вхідної кореспонденції Мінюсту не ведеться в розрізі запитуваної інформації».
То ж Мінюст фіксує хіба що кількість скарг, незалежно від їх змісту, бо ж система електронного документообігу Мінюсту просто не налаштована на виокремлення скарг саме на жорстоке поводження; скоріше за все, при бажанні її настроїти можна було б. Проте ані керівництво ДКВС, ані керівництво Мінюсту не вважає за доцільне це робити, вважаючи, мабуть, що нехай собі експерти Ради Європи хоч шо рекомендують для боротьби із жорстоким поводженням у в’язницях, але найнадійніший спосіб, який застосовується давно – це просто не бачити такі випадки, не фіксувати їх. Тоді з легкістю вимовляються слова: випадків жорстокого поводження з ув’язненими не зареєстровано.
Отже і ця рекомендація проігнорована.

Чи створена система захисту інформаторів, які сумлінно повідомлятимуть про випадки жорстокого поводження, скоєні їх колегами?
Чи покладені на працівників пенітенціарної служби обов’язки повідомляти про випадки жорстокого поводження? Якщо так, то яким документом?
Рекомендація 14. На працівників в’язниць має бути покладено формальний обов’язок повідомляти про випадки жорстокого поводження навіть за відсутності відповідної скарги з боку ув’язненого. Цей формальний обов’язок має бути додатково закріплено у Кодексі етичного поводження працівників в’язниць. Має бути… запровадження заходів з метою захисту інформаторів. Працівники в’язниць повинні мати доступ до систем конфіденційних повідомлень, а також отримати гарантії того, що до них самих не застосовуватимуться санкції за повідомлення.
Повинна бути запроваджена система захисту інформаторів, які працюють в пенітенціарній службі, разом із обов’язком повідомляти про потенційно достовірні випадки жорстокого поводження: має бути забезпечено захист осіб, які сумлінно повідомлятимуть про такі випадки, а також створено чіткі канали для таких повідомлень.
У відповіді відомства про інформаторів та про систему їх захисту немає геть жодного слова. Відомство уникає будь-яких варіантів передбачати на нормативному рівні можливість фіксувати можливі випадки жорстокого поводження та передбачати відповідальність за них. То ж в Україні досі працівники пенітенціарної служби не мають нормативно передбаченого обов’язку повідомляти про випадки жорстокого поводження.
Отже і ця рекомендація проігнорована.

Чи відображають Правила тюремного розпорядку положення Кодексу етики? Яким чином в них викладені права в’язнів? Рекомендація 16. Існуючі правила тюремного розпорядку повинні бути змінені, аби відобразити положення нового Кодексу етики. Права в’язнів повинні бути чітко та однозначно викладені. Застосування будь-яких заходів безпеки чи дисциплінарних заходів повинне чітко відповідати обставинам конкретної справи та відбуватися в об’єктивний спосіб, аби упередити будь-які натяки на корупцію чи зловживання.
Відповідь. «Поряд з цим розроблений та затверджений наказом Мінюсту від 14.04.2017 №1272/5 (зі змінами) Кодекс етики та службової поведінки персоналу ДКВС України, який передбачає недопущення проявів жорстокого або принизливого ставлення до засуджених, повагу їх природного права на життя, законних прав на свободу думку, совісті, самовираження, збереження здоров’я, володіння майном тощо».
На сьогодні в Законі України «Про попереднє ув’язнення», ПВР УВП, ПВР СІЗО та КВК України чітко визначені права та обов’язки засуджених і осіб, узятих під варту, а також взаємовідносини персоналу установ з ув’язненими та засудженими».

Коментар. Відповідь О.Решетняка дуже красномовно відображає нерозуміння керівництвом відомства суті рекомендацій Д.Мердоха. В ній йдеться про те, що Кодекс етики та службової поведінки персоналу ДКВС України передбачає недопущення проявів жорстокого або принизливого ставлення до засуджених, повагу їх природного права на життя, законних прав на свободу думку, совісті, самовираження, збереження здоров’я, володіння майном тощо. Натомість Кодекс не є нормативним документом, порушення якого передбачають відповідальність. Це хіба що перелік гарних побажань. Разом з тим про будь-які нормативні документи, які б передбачали відповідальність за прояви жорстокого або принизливого ставлення до засуджених, немає у відповіді відомства жодного слова.
Важливо також підкреслити, що у рекомендації 16 йдеться не про наявність певних норм у Кодексі етики, а про те, що «існуючі правила тюремного розпорядку повинні бути змінені, аби відобразити положення нового Кодексу етики». За сім років після оприлюднення доповіді пенітенціарне відомство гарні слова з Кодексу етики так і не ввели до нормативного документу, до Правил тюремного розпорядку, що надавало би змогу за порушення цих правил притягувати до відповідальності. То ж і у 2021 році можливі прояви жорстокого поводження із в’язнями, які будуть суперечити положенням Кодексу етики, залишатимуться безкарними, бо до Правил тюремного розпорядку не внесені відповідні зміни, як пропонується в рекомендації.
Отже і ця рекомендація доповіді Д.Мердоха проігнорована.

Скільки протягом 2020 року та окремо протягом 2019 року зафіксовано випадків притягнення до дисциплінарного або іншого покарання за перешкоджання праву доступу в’язнів до медичної допомоги та/або за порушення конфіденційності медичної консультації?
19. Ув’язнені повинні мати можливість звертатися до медичних працівників конфіденційно, без надання можливості персоналу в’язниці проводити відбір запитів про доступ до медичної допомоги, а також не боятися покарання за такі дії. Будь-яка спроба персоналу в’язниці перешкоджати цьому праву доступу, або порушити конфіденційність консультації, повинна призвести до дисциплінарного покарання. Питання переведення в’язнів на лікування до лікарні (в межах тюремної системи або поза ними) повинне вирішуватися кваліфікованим медперсоналом, а не службою безпеки чи адміністрацією лікарні.

Відповідь відомства жодного слова не містить про виконання даної рекомендації. Очевидно, що насправді випадки притягнення до дисциплінарного або іншого покарання працівників пенітенціарної служби, зокрема, медичних підрозділів, що працюють у в’язницях, за перешкоджання праву доступу в’язнів до медичної допомоги та/або за порушення конфіденційності медичної консультації не фіксуються, бо, ймовірно, геть відсутні і практика, і процедура притягнення до дисциплінарного покарання за такі вчинки працівників в’язниць.
Отже і ця рекомендація проігнорована.

Чи існує у пенітенціарній службі статистична інформація медичних тюремних служб стосовно виявлених ушкоджень у в’язнів? Як часто у 2020 році та окремо у 2019 році готувалися такі звіти або інформація?
Рекомендація 21. Тюремні медичні служби повинні періодично (щонайменше раз на рік) готувати статистичну інформацію стосовно виявлених ушкоджень, та передавати її адміністрації в’язниці, відповідним міністерствам та внутрішнім й зовнішнім органам моніторингу (зокрема, інспекторській службі пенітенціарної системи та офісу Уповноваженого з прав людини). Такі статистичні дані також мають бути доступні громадськості.

Відповідь відомства не містить жодного слова і про наявність такої статистичної інформації. Напевно, через те, що будь-які звіти або інформація стосовно виявлених ушкоджень у в’язнів не готуються, бо не збираються. Керівництво відомства свідомо уникає впровадження процедури виявлення, фіксації та дослідження цього боку в’язничного життя. І це попри рекомендації експерта Ради Європи, надані сім років тому.
Отже і ця рекомендація проігнорована.

ВИСНОВКИ.
Наведений аналіз реагування влади, перш за все Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та Міністерства юстиції України, на рекомендації експерта Ради Європи однозначно свідчать про наступне.
Влада України абсолютно байдужа до поліпшення ситуації у сфері протидії жорстокому поводженню у в’язничних установах. Зусилля Ради Європи допомогти Україні шляхом надання експертами Ради Європи рекомендацій виявляються марними. В Україні геть відсутня політична воля протидіяти жорстокому поводженню у в’язницях. Тим самим ті працівники в’язничної системи, які вдаються до жорстокого поводження залишаються безкарними і можуть почувати себе у повній безпеці.
Історія з повним ігноруванням рекомендацій експерта Ради Європи впродовж семи років красномовно свідчить, що влада лише імітує впровадження у практику діяльності в’язниць європейських стандартів у сфері дотримання прав людини. Насправді вона залишається байдужою до будь-яких позитивних змін та не спроможна їх реалізувати. На жаль, часто не тому, що не хоче, і навіть не тому, що не може – вона їх не розуміє. Мову дотримання прав людини у діяльності в’язниць влада не розуміє. Але це не звільняє її від відповідальності за бездіяльність.