Галицький виправний центр (№128)

Галицька виправна колонія  управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області (№128) знаходиться за адресую:
Івано-Франківська область, Галицький район, село Маріямпіль. Індекс 77181.

КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО УСТАНОВУ

Історія створення Галицької виправної колонії (№128) розпочалася з 1979 року, коли на базі дитячого будинку для дітей сиріт (дитячий будинок діяв з 1945р. по 1979р.), рішенням Івано-Франківського обласного виконавчого комітету будівлі та споруди, деяким із них  близько 300 років, було передано  у розпорядження управління міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області і створено лікувально-трудовий профілакторій (ВІ-304/П29). 

В приміщенні, де розташовані гуртожитки для засуджених, до 1945 року діяли  монастирі: ченців-капуцинів ( 1742 – 1784 р.р.), а починаючи із 1785 року по 1945 рік - монастир Сестер Милосердя св. Вікентія і Павла.

МОНАСТИР КАПУЦИНІВ

У 1681 р. до Варшави, а пізніше і до Кракова, завітали ченці ордену капуцинів. Папа Інокентій ХІ направив до Варшави генерального комісара Братства Малих Капуцинів о.Якуба з Равенки для ведення переговорів з королем Яном ІІІ Собеським. Прийнявши і вислухавши генерального комісара Братства, король дозволив капуцинам оселитися у Польщі, надав ім. різні привілеї. Польська громада капуцинів у 1754р. вже зросла чисельно, поширилася територіально і складалась з двох: польської і руської. Капуцини розвинули динамічну душпастирську діяльність. Цей період належав до "Золотого віку" діяльності польських капуцинів.

У 1746р. у Маріямполі функціонує монастир капуцинів, фундатором якого у 1742р. виступає Ян Каєтан Яблоновський – син Станіслава Яна Яблоновського. У роки влади Перемишльського архієпископа Вацлава Гіероніма Сіраковського (1742 -1760 р.р.) капуцини мали свій осередок у Львові, Куткожу і Маріямполі. За його сприяння їх кількість досягла 82184 особи. Крім того, ченці-капуцини були однією з гілок ордену францисканців.

У середині ХVІІІ ст. монастир капуцинів у Маріямполі перетворюється у великий культурно-освітній центр. У 1753 р. в ньому відкрито студіум філософії, а ще через 10 років – студіум риторики. Після першого поділу Польщі у 1772 р. галицькі землі входять до складу Австрії, у тому числі і містечко Маріямпіль. У межах Австрії у той час знаходились монастирі капуцинів, розташовані в Кросно, Львові, Маріямполі, Олеську, Розвадові, Бліжнему. У 1783р. австрійським урядом розпочинаються перевірки життєдіяльності цих монастирів. Всього за кілька років ліквідовано 4 монастирі. Це: у Львові, Олеську, Маріямполі і Бліжнему. Звістку про припинення діяльності свого монастиря капуцинів у Маріямполі одержали через барона Маргеліка. Після 40 років душпастирської діяльності у серпні 1784р. капуцини залишають свій монастир і подаються до Конвенту у Львові та Олеську. Згідно з документами Львівського архієпископа Ф. Кіцькего від 1790р. монастир капуцинів у Маріямполі ліквідовано за розпорядженням австрійського цісаря Йосифа ІІ. За його указом монастирські будівлі капуцинів віддано у власність громади Сестер Милосердя.

МОНАСТИР СЕСТЕР МИЛОСЕРДЯ

У 1746р. Тереза Яблоновська з родини Вільгорських, дружина Яна Каєтана Яблоновського запросила до Маріямполя Сестер Милосердя св.Вікентія і Павла. Але приїзд їх був невчасний через відсутність житла для них. Гетьман Ян Каєтан Яблоновський надає їм для тимчасового помешкання будинок, збудований влосним коштом. Цей дім мав повернутися у його власність, як тільки буде збудовано шпиталь і Сестри Милосердя поселяться у відповідних житлових приміщеннях. При сприянні гетьмана у 1762р. споруджено шпиталь, притулок для бідних ти сиріт шляхетського походження, на утримання яких княжна Тереза передала 60000 золотих. Гетьман Ян Каєтан Яблоновський зі своєї сторони на утримання цих закладів виділяв щорічно 8000 золотих. Частину цих коштів використовував священик, який жив недалеко від шпиталю, а при необхідності сповідав хворих, відправляв Богослужіння на свята, навчав духовним наукам як хворих, так і сестер. Про виплату 8000 золотих щорічно записано в угоді від 10 червня 1746р., складеній у Львові. Пізніше, коли згідно з розпорядженням австрійського уряду ліквідовано монастир капуцинів і ченців вибираються із нього, громада Сестер Милосердя у 1784р. поселяється у тому монастирі. Громада Сестер Милосердя у той час складалася з шести монахинь. Коштів на утримання шпиталю і притулку, яким вони опікувалися, не вистачало. Крім того, вони опікувалися і школою, перша згадка про яку відноситься до 1819р. На допомогу сестрам прийшла графиня Катерина Косаківська, дочка Єржика Потоцького, Тлумацького старости, виділивши певні кошти на утримання їх закладу.

У "Газеті львівській" за 1816р. збереглися відомості, що у шпиталі Сестер Милосердя у Маріямполі за 1 листопада 1814р. по 31 грудня 1815р. лікувалося 843 хворих. Із них вилікувалось – 786, померло – 15, у шпиталі для дальшого лікування залишилося 42 хворих. Пізніше, у 1858р. у шпиталі працював лікар, а в 1909р. тут налічувалось 30 ліжок, всього лікувалось 400 чоловік, з них померло тільки 9. З вище наведеної статистики можна зробити висновок, що лікарська практика Сестер Милосердя була плідною, багатьом людям врятувала життя. Громада Сестер Милосердя проживала у наданому їм монастирі до 1945р., опікувалася хворими, сиротами і школою. Як і інші громадяни польської національності, вони виїхали у 1945р. до Польщі. 

  Лікувально-трудовий профілакторій проіснував до січня 1998 року. За цей час установа веде будівельні роботи по розширенню та зміцненню матеріальної бази, споруджуються нові приміщення адміністративного будинку штабу, виробничі приміщення, житлові будинки.

В січні 1998 року наказом міністерства внутрішніх справ України № 1 від  04 січня проведено перепрофілювання лікувально-трудового профілакторію №29 УМВС України в Івано-Франківській області в протитуберкульозну лікарню закритого типу - Галицьку ВК-128 УДДУПВП в Івано-Франківській області. Але враховуючи брак коштів установа відкрита не була.

В квітні 2000 року  наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань ( № 63 від 22 квітня ) установу реорганізовано у виправно-трудову колонію загального режиму для тримання  засуджених до позбавлення волі жінок.

В липні 2002 року наказом Департаменту України з питань виконання покарань №179 від 31 липня Галицьку виправну колонію № 128 перепрофільована  у  виправно-трудову колонію-поселення для осіб які вчинили умисні злочини, та створення при ній виправного центру  для відбування покарання особами, засудженими до обмеження волі.

Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №219 від 21.11.2004 року перепрофільована установа із виправно-трудової колонії-поселення у Галицький виправний центр (№ 128) для відбування покарання засуджених жінок до обмеження волі.

Наказом Державний департамент України з питань виконання покарань №241 від 15.09.2007 року установа перепрофільована з виправного центру у виправну колонію мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

За час існування установи її очолювали:
Апостолюк Роман Володимирович –  з жовтня 1979 року по листопад 1980 р.
Іванов Альберт Олексійович –  з  листопада 1980 року по грудень 1985р.
Калинець Михайло Володимирович – з грудня 1985 року по червень 1998 р.
Мирончук Сергій Миколайович –  з червня 1998 року по червень 1999 року.
Бучацький Валерій Петрович –  з червня 1999 року по лютий 2000 року.
Родчин Роман Йосипович –  з лютого 2000 року по березень 2002 року.
Совтус Василь Васильович –   з березня 2002 по грудень 2004 року.
Васильчук Андрій Дмитрович –  з грудня 2004 року по даний час.

На даний час в установі створені всі належні комунально-побутові умови. Функціонує банно-пральний комплекс, їдальня для харчування засуджених, кімнати коротко та довго тривалих побачень, кімнати виховної роботи із засудженими, клуб, бібліотека.

Для здешевлення харчування засуджених та залучення засуджених до суспільно-корисної праці  при установі діє підсобне господарство.