Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 вересня 2007 року за адміністративним позовом Букалова Олександра, керівника правозахисної організації „Донецький Меморіал”, про неправомірну відмову у наданні інформації начальником Управління Держаного департаменту з питань виконання покарань Чернігівській області Лопатіним В.І. Наведено тексти
рішення суду,
адміністративного позову,
заперечення Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області на адміністративний позов Букалова О. та його
зауваження на ці заперечення.
Справа № 2-а-68/2007
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2007 року м. Донецьк
Будьоннівський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого судді: Тимченко О.О.,
при секретарі: Авраменко О.О.
за участю
позивача: Букалова О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Букалова Олександра Павловича до Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області на неправомірну відмову у наданні інформації начальником Управління Держаного департаменту з питань виконання покарань Чернігівській області, -
ВСТАНОВИВ
12 грудня 2006 року позивач звернувся до Будьоннівського районного суду м. Донецька з адміністративним позовом на неправомірні дії начальника Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області, вказавши, що він як голова ради організації «Донецький меморіал» займається дослідженням у сфері реформування пенітенціарної системи, у зв'язку з чим він звернувся листом № 86 від 18.07.2006 року з інформаційним запитом до начальника Управління держаного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області - Лопатіну В.І. з проханням надати інформацію щодо діяльності установ виконання покарань у Чернігівській області. У отриманій відповіді № 1-1599 від 24 липня 2006 року за підписом начальника Управління департаменту було вказано, що запитану інформацію він може отримати у Департаменті з питань виконання покарань у м. Києві. Фактично, вище вказаним листом у наданні інформації було відмовлено. Після чого він ще раз звернувся до відповідача з листом № 95 від 29.07.2006 року, де вказав, що, оскільки саме їх управління є першеджерелом в отриманні інформації, він і звертається для отримання інформації саме до них. Відповідь на повторний запит до теперішнього часу він не отримав. Вважає, що відмова має ознаки правопорушення, передбаченого п. г. ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», і таким чином порушується його Конституційне право. Просить суд визнати ненадання начальником Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області - Лопатіна В.І. запитуваної інформації неправомірними та зобов'язати начальника Управління держаного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області - Лопатіна В.І. надати запитувану інформацію щодо діяльності установ виконання покарань Управління держаного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області згідно з інформаційним запитом від 18.07.2006 року.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, в обґрунтування яких дав пояснення, аналогічні до вказаних у адміністративному позову.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином, про, що свідчить розписка про отримання судової повістки, але допитаний у судовому засіданні відповідно до доручення Будьоннівського районного суду м. Донецька представник відповідача за дорученням - Замура Л.П. пояснила, що адміністративний позов не визнають, усі доводи обґрунтовують у письмових поясненнях, доданих до позову. Особисто відповідач брати участь у справі не бажає тільки через представника. Відповідно до письмових заперечень на позов представник відповідача посилається на те, що стисла відповідь позивачу була надана у встановлені законом строки, за вих. № 86 від 18 липня 2006 року, і позивачу було запропоновано звернутися за інформацією до центрального органу Держдепартаменту України. Після чого, на друге звернення позивача, йому було запропоновано отримати інформацію на офіційному сайті Держдепартаменту. Крім того, представник відповідача вважає, що строки, наданні у відповіді позивачу, не порушені і у запиті позивач просив надати інформацію, яка відноситься до конфіденційної. Також між позивачем та відповідачем договір на отримання інформації не укладався, як передбачено ст. 29 Закону України «Про інформацію».
Оскільки позивач та його представник про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, надали письмові заперечення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника, в особистих пояснення яких немає необхідності, за матеріалами справи.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи у межах заявлених позовних вимог, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів держаної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звертання і дати обґрунтовану відповідь у встановлений Законом строк.
Як вбачається із вимог ч.1,2 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із запитом № 86 від 18 липня 2006 року позивач, дійсно, звернувся до начальника Управління держаного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області з проханням надати наступну інформацію: чисельність осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі у Чернігівській області станом на 01.01.2006 року на 01.07.2006 року, у тому числі окремо: засуджених, в СІЗО, засуджених до довічного ув'язнення, ВІЛ-інфікованих, хворих на туберкульоз; число осіб, які надійшли до установ виконання покарань області протягом
2005 року та окремо у першому півріччі 2006 року; число осіб, звільнених з місць позбавленні
волі у 2005 році та окремо у першому півріччі 2006 року: всього, в тому числі умовно-достроково; число осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчий інспекції області
станом на 01.01.2006 року та окремо станом на 01.07.2006 року; число осіб, які вмерли під час
перебування в установах позбавлення волі Чернігівської області у 2006 році та окремо у
першому півріччі 2006 року, у тому числі випадків суїциду; кількість скарг засуджених,
направлених до Управління департаменту протягом 2005 року та окремо у першому півріччі
2006 року, всього, а також кількість задоволених скарг або таких, що визнані необґрунтованими; загальна площа, відведена для проживання засуджених в Управлінні
департаменту області, а також загальна площа в СІЗО області, відведена для проживанні
ув'язнених осіб станом на 01.01.2006 року.
Згідно з відповіддю Управління держаного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області від 24.07.2006 року за № 1-1599 Букалову О.П. було повідомлено, що інформацію відповідно до його запиту він може отримати, звернувшись до Держаного департаменту України з питань виконання покарань, за адресою: м. Київ. вул. Мельникова, 81.
Як вбачається із листа № 95 від 29 липня 2006 року, позивач знову звернувся до відповідача з проханням надати йому відповідь на раніше направлений запит, посилаючись на вимоги закону України «Про інформацію» та Конституцію України.
Після чого, як вбачається із листа Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області від 07.09.2006 року за №11-1921, позивачу було повідомлено, що всю необхідну інформацію він може отримати на інформаційному сайті ДДУГПВП.
Дослідивши вище вказані докази, суд вважає, що Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області, фактично, відмовило позивачу у наданні запитуваної інформації.
Відповідно до вимог ст. 32 Закону України «Про інформацію» під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання громадян (надалі запитувачі) подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, за телефоном чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.
Як вбачається із запиту № 86 від 18 липня 2006 року, позивач при надсиланні запиту дотримався всіх вимог діючого законодавства, а згідно з відповіддю Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області, відповідачем були порушенні вимоги ч 6 ст. 32 Закону України «Про інформацію».
Також суд не може погодиться з доводами відповідача стосовно того, що позивач направив їм не інформаційний запит, а запит який стосується конфіденційної інформації.
Оскільки, відповідно до «Переліку конфіденційної інформації, що є власністю держави, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах та навчальних закладах Держаної кримінально виконавчої служби України", і якій надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», затверджений Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 19.12.2006 р. № 248, інформація, що запитується позивачем, не відноситься.
Крім того, суд не може погодиться з доводами відповідача та його представника стосовно того, що ст. 34 Конституції України право на збір інформації може бути обмежено, оскільки у ст. 34 Конституції України зазначено, що кожному гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку з метою запобігання заворушення чи злочинів, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Відмовляючи позивачу в наданні інформації, відповідач не вказав обґрунтованих доводів стосовно того, чому в даному випадку інформацію може бути обмежено і якої нормою Закону він керується.
Також суд не може погодися з доводами відповідача стосовно того, що інформація за інформаційним запитом надається лише на договірній умові, оскільки, відповідно до вимог ч.2 ст.29 Закону України «Про інформацію», порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі, у даному випадку позивач керувався нормами Законом.
Виходячи із вимог Закону, надання інформації за договором застосовується тоді, коли сторони погодились укласти Договір, але Законом не передбачене обов'язкове укладання договору для отримання інформації, тому суд вважає доводи відповідача необґрунтованими.
Виходячи із вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що, дійсно, дії начальника Управління держаного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області стосовно ненадання позивачу відповіді на запит від 18.07. 2006 року були неправомірними і, вважає за небідне зобов'язати його надати відповідь позивачу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11,12 158-163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Букалова Олександра Павловича задовольнити у повному обсязі.
Визнати ненадання начальником Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області - Лопатіна В.І. запитуваної Букаловим О.П. інформації - неправомірними.
Зобов'язати начальника Управління держаного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області - Лопатіна В.І. надати запитувану інформацію щодо діяльності установ виконання покарання Управління держаного департаменту з питань покарань у Чернігівській області згідно з інформаційним запитом від 18.07.2006 року за №86.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга маже бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: підпис
Постанова набрала чинності у жовтні 2007 року
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
До Будьонівського районного суду м. Донецька
Букалова Олександра Павловича
на неправомірну відмову у наданні
інформації начальником Управління
Державного департаменту з питань
виконання покарань у Чернігівській області
п. ЛОПАТІНИМ В.І.
Я як громадянин та як голова ради організації “Донецький Меморіал” звернувся листом № 86 від 18.07.2006 року з інформаційним запитом до начальника Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області з проханням надати інформацію щодо діяльності установ виконання покарань Чернігівської області. Інформаційний запит було надіслано листом року (копія додається) у відповідності до ст. 40 Конституції України та до ст.ст. 29, 32, 33 Закону України “Про інформацію”.
У отриманій відповіді № 1-1599 від 24 липня 2006 року за підписом начальника управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області п. ЛОПАТІНА В.І. повідомляється, що запитувану інформацію я можу отримати у Департаменті з питань виконання покарань у Києві. Фактично даним листом у запитуваній інформації п. ЛОПАТІН В.І. відмовляє, оскільки не надає її.
Листом № 95 від 29.07.2006 року я звернувся до начальника управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області п. ЛОПАТІНА В.І., в якому зазначалося, що „оскільки першоджерелом запитуваної нами інформації є саме Ваше управління, тому ми звертаємося за цією інформацією саме до Вас. Якщо для її надання Вам потрібна згода Департаменту – будь ласка, просимо Вас надання цієї інформації належним чином узгодити з Департаментом та все ж таки надати нам цю інформацію”.
Я також звертав увагу на те, що „своєю відмовою надати нам інформацію, яка не є закритою, Ви створюєте передумови для нашого звернення до суду про порушення законодавства, зокрема, Закону України ”Про інформацію”.
Повторний запит було отримано в управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області 2.8.2006 р., що підтверджується Повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповіді на повторний запит протягом чотирьох місяців мною не отримано.
Таким чином моє конституційне право на отримання інформації, передбачене ст. 40 Конституції України, є порушеним.
Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 34, 55 Конституції України, ст.. 48 Закону України “Про інформацію”, ст.ст..6, 104, 162 п.2 Кодексу України про адміністративне судочинство, ст.. 302 ЦК України
ПРОШУ
1. Визнати ненадання начальником Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області п. ЛОПАТІНИМ В.І. мені запитуваної інформації неправомірним.
2. Зобов’язати начальника Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області п. ЛОПАТІНА В.І. надати запитувану інформацію щодо діяльності установ виконання покарань управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області згідно інформаційного запиту від 18.07.2006 р..
Додатки
1. Копія інформаційного запиту № 86 від 18 липня 2006 р. – 2 прим.
2. Копія листа-відповіді № 1-1599 від 24 липня 2006 року – 2 прим.
3. Копія повторного інформаційного запиту № 95 від 29.07.2006 року – 2 прим..
4. Копія Повідомлення про вручення від 02 серпня 2006 – 2 прим.
5. Копія СКАРГИ.
6. Квитанція про сплату мита.
27 листопада 2006 року Олександр БУКАЛОВ
До Будьонівського районного суду м. Донецька
14.05.2007 року № 11-1082
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
Лопатін Віктор Іванович, як начальник Управління ДДУПВП у Чернігівській області (надалі - Відповідач), є посадовою особою повновладної структури, у своїй діяльності керується Конституцією, законам України, актами Президента і Кабінету Міністрів України, нормативно правовими актами Держдепартаменту України, положенням про Управління. У межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики щодо охорони державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням в апараті управління та підпорядкованих установах. Управління в особі начальника у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями.
Відповідач реалізуючи єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань тісно співпрацює з різними благодійними організаціями у межах повноважень на підставі укладених угод.
Спираючись на статті 34,40 Конституції України та на статті 29,32,33 Закону України „Про інформацію", позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 86 від 18 липня 2006 року за отриманням інформації, яка є конфіденційною. Стисла відповідь була надана у строки встановлена законодавством вих. № 1-1599 від 24.07.2006 року у якій зазначалось, що позивач за інформацією викладеною в листі від 18.07.2006 року може звернутися безпосередньо до центрального органу Держдепартаменту України де створений відділ взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громад кістю це не суперечить вимогам закону „Про інформацію", а саме п.2 ст.10 гарантії права на інформацію. Де зазначено що право на інформацію забезпечується створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечують у встановленому порядку доступ до інформації. Тому на друге звернення яке надійшло на адресу відповідача вих.№95 від 29.07.2006 року була надана відповідь у відповідності з вимогами вище вказаного закону за вих № 11-1921 від 07.09.2006 року відповідача, що вся доступна інформація, яка стосується діяльності кримінально виконавчої системи розміщена на сайді Держдепартаменту Е-mail: www.kkvs.gov.ua У позовній заяві позивач умовчує факт отримання ним цієї відповіді (копія додається).
Інформація , яка знаходиться на сайді Держдепартаменту є статистичною і у відповідності з вимогами ст..19 є офіційною документованою державною інформацією, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються у кримінально-виконавчій системі. Державний департамент розміщуючи інформацію на сайді забезпечує відкритий доступ громадян, наукових установ, заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних ванних, які не підпадають під дію обмежень установлених Законом України „Про інформацію", а також Законом України „Про державну статистику".
У своїх листах та у позовній заяві позивач вказує , що відповідачем порушені статті 34,40 Конституції, але це не так, бо у ч. З ст.34 Конституції вказано, що право на збір і поширювання інформації може бути обмежене законодавством, а ст.. 40 більш відноситься до Закону України „Про звернення громадян" згідно цього закону та Закону України про інформацію" строки надання відповідей відповідачем не порушені.
Позивач також посилається на те, що відповідачем порушені статті Закону „Про інформацію" ст.. 29, яка передбачає доступ до інформації, але в ч,2 цієї статті також зазначено, що порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим законом або договором, між відповідачем і позивачем договір на отримання розповсюдження у межах своєї компетенції не укладений, стаття 32, але у ч. 1 цього закону зазначено , що під інформаційним запитом у цьому Закону розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами, але у запиті на інформацію йшла мова на отримання конфіденційної інформації.
Стаття 30 Закону дає поняття , що таке конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користування або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового характеру, яка є предметом їх професійного, ділового інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційності, та встановлюють для неї способи захисту. Стаття 37 Закону тлумачить , які документи та інформація не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, до них відноситься : конфіденційна інформація п.2 ч. 1 ст. 37; інформація, що підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами п.4 ч. 1 ст.37.
Інформація на яку запитує позивач відноситься до конфіденційної і тому не порушуючи Законів України „Про звернення громадян", „Про інформацію" відповідач у
своїх відповідях посилається на те, що позивач має право звернутися до центрального органу за інформацією та ознайомитись з інформацією про діяльність кримінально-виконавчої системи по областях на сайді Держдепартаменту. Загальні норми у яких зацікавлений позивач у своєму зверненні і які стосуються безпосередньо діяльності кримінально-виконавчої системи знаходяться в нормативно правових актах у Кримінально виконавчому кодексі України та в наказах Держдепартаменту що не мають грифу (дек, таємно) і з якими може ознайомитись будь-який громадянин на правовому сайді інтернету. Вимог яких дотримується у своїй діяльності відповідач.
Хочу зазначити якщо громадська організація, утворювана відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів, відповідно до Положення про свою діяльність має право контролю над діяльність Військовою організацією та правоохоронними органами ( відповідач не належить до військового формування) то предмет цивільного контролю у відповідності до ст.5 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Військовою організацією та правоохоронними органами держави" у сфері оборони і безпеки, правоохоронної діяльності держави є:
обґрунтованість рішень державних органів з військових питань та питань правоохоронної діяльності з точки зору відповідності їх засадам внутрішньої і зовнішньої політики, міжнародним зобов'язанням України за укладеними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
хід виконання програм реформування Збройних Сил України, інших військових формувань, зокрема програм переведення Збройних Сил України на контрактну форму комплектування особовим складом, вирішення проблем соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які підлягають звільненню або звільнені в запас чи у відставку, забезпечення їх житлом та конверсії колишніх військових об'єктів, військового, військово-політичного та військово-технічного співробітництва з іншими державами та міждержавними союзами, створення і розвитку виробництва нових видів озброєнь та військової техніки, конверсії оборонних підприємств і виробництв, відчуження і реалізації військового майна, приватизації підприємств, що віднесені до сфери управління Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, інших загальнодержавних програм у сфері оборони і національної безпеки, правоохоронної діяльності; формування і реалізація кадрової політики в цих сферах;
стан військово-патріотичного виховання молоді, підготовка громадян до захисту Батьківщини;
питання експорту та імпорту озброєнь та військової техніки;
дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, правоохоронних органах, стану правової і соціальної захищеності осіб, які підлягають призову на військову службу, проходять військову службу або знаходяться в запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей;
формування, затвердження і використання визначених законом про Державний бюджет України видатків на потреби оборони, національної безпеки, правоохоронної діяльності; дотримання бюджетного законодавства в цих сферах;
формування, фінансове забезпечення і виконання оборонного замовлення, планів мобілізаційної підготовки і мобілізації, заходів щодо утилізації та ліквідації озброєнь, попередження надзвичайних ситуацій та подолання їх наслідків;
участь підрозділів Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях і антитерористичних діях, спільних військових навчаннях та інших акціях у рамках міжнародного військового та військово-технічного співробітництва;
дотримання законів України при вирішенні питань про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України та під час перебування їх на її території;
дотримання законності при розгляді органами державної влади, військовими посадовими особами звернень і скарг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Не порушуючи вимоги цього Закону, а саме статті 21. Обов'язки органів військового управління, посадових осіб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів щодо сприяння у здійсненні цивільного контролю. Інформування громадськості, здійснення взаємодії Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів з Верховною Радою України, громадськими організаціями, засобами масової інформації покладається на одного із заступників керівника (державного секретаря) міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, якому підпорядковуються створювані у зазначених органах прес-служби та підрозділи по зв'язках із громадськістю, відповідач запропонував звернутися до центрального органу Держдепартаменту та на сайд центрального органу. Тому дії відповідача не підпадають під ст.5 Закону України „Про корупцію" на що посилається позивач у наступному зверненні.
На підставі вище викладеного та керуючись чинним законодавством в діях відповідача порушень законродавства та прав позивача немає. Тому вважаємо позов безпідставним і необґрунтованим.
Просимо суд залишити позов без задоволення.
Представник відповідача
за довіреністю № 245 від 14.05.2007р
(довіреність додається) Л.П.Замура
До Будьоннівського районного суду м. Донецька
Букалова Олександра Павловича
ЗАУВАЖЕННЯ НА ЗАПЕРЕЧЕННЯ
Управління Державного департаменту
з питань виконання покарань у Чернігівській області
Я звернувся до Будьоннівського районного суду м. Донецька з адміністративним позовом на неправомірну відмову у наданні інформації начальником Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області п. ЛОПАТІНИМ В.І.
Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області надало свої заперечення щодо мого позову.
Ці заперечення є неприйнятними, а в деяких позиціях неправдивими.
1. Так, Відповідач стверджує, що згідно п. 2 ст. 10 Закону України „Про інформацію”, „право на інформацію забезпечується... створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації”. Це так. Але мова у Законі не йде про центральні державні органи, то ж така служба має бути створена й в Управлінні Державного департаменту з питань виконання покарань у Чернігівській області. Яким чином необхідність створення такої служби, передбачена в Законі, виправдовує не надання мені інформації, не зрозуміло. На мою думку, цитоване положення Закону ніяким чином не пояснює відмову у надання інформації.
На жаль, Відповідач не цитує ще одну норму , зафіксовану у цій же статті, яка твердить, що „Право на інформацію забезпечується… обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення”. А саме ця вимога Закону й була порушена відповідачем.
2. У своїх Запереченнях Відповідач стверджує, що „вся доступна інформація, яка стосується діяльності кримінально-виконавчої системи, розміщена на сайті” відомства. Це не так, бо ж „вся доступна інформація” – це інформація, за вилученням тільки тієї, доступ до якої обмежений. Тому я вважаю, що це твердження є неправдивим.
3. З посиланням на ст. 34 Конституції України Відповідач запевняє, що не порушував її, бо ж п.3 ст. 34 містить норму, згідно якої „право на збір інформації може бути обмежено”. Така норма дійсно є. Проте здається, що Відповідач, готуючи Заперечення, не прочитав повністю цю статтю Конституції, адже далі вказується, коли та за яких причин можуть бути застосовані обмеження. А в Конституції сказано:
„Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.”
Відповідач не пояснює, якою з перелічених причин він керувався, відмовляючи мені в отримання інформації. Без такого пояснення його твердження залишається лише констатацією норми Конституції, і ніяким чином не може бути застосовано в обґрунтування відмови мені в отримання інформації.
4. Крім того, Відповідач звертає увагу на норму ч. 2 ст. 29 Закону України „Про інформацію”, яка передбачає, що надання інформації за запитами „встановлюються цим Законом або договорами (угодами)”. А такого Договору між мною та управлінням, очолюваним Відповідачем, немає. Це так, дійсно немає. Проте Відповідач напрочуд вибірково читає норму Закону, яка насправді встановлює порядок та умови надання інформації все ж таки „цим Законом або Договором, якщо надання інформації здійснюється на договірній основі”
Тобто, надання інформації за Договором застосовується тоді, коли Договір є, коли сторони погодились укласти такий Договір. Укладання Договору не є обов’язковим елементом отримання інформації, і його укладання – це є вибір сторін, а не вимога для них для здійснення інформаційних відносин. Його відсутність не перешкоджає будь-кому інформацію запитувати. То ж відсутність укладеного Договору ніяким чином не забороняє мені інформацію запитувати, як і ніяким чином не знімає з Відповідача обов’язку мені таку інформацію неодмінно надати. То ж відсутність Договору не надає Відповідачу права не надавати запитувану інформацію.
5. Відповідач також зауважує, що ч. 1 ст. 32 Закону України „Про інформацію” надає право „ознайомлення з офіційними документами”. Проте, на думку Відповідача, у моєму запиті йде мова про отримання конфіденційної інформації. При цьому відповідач стверджує, що з згідно ст. 30 Закону України „Про інформацію” „юридичні особи самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної”
Даний аргумент відповідача не може бути сприйнятий з двох причин.
По-перше, ”самостійність визначення доступу до інформації” зовсім не означає, що рішення про доступ може приймати будь-який чиновник середньої руки та в будь-якій ситуації. Таке твердження означає, що будь-яке відомство тільки своїм нормативним документом визначає перелік відомостей, доступ до яких обмежується. Цей перелік обмежений. Він існує й у Департаменті з питань виконання покарань. Він був затверджений наказом Департаменту №248 від 19.12.2006 і називається „ ПЕРЕЛІК конфіденційної інформації, що є власністю держави, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах та навчальних закладах Державної кримінально-виконавчої служби України, і якій надається гриф обмеження доступу "Для службового користування". (додається). Ознайомлення з цим Переліком дає змогу зробити однозначний висновок, що запитувана інформація не віднесена відомством до конфіденційної, як стверджує Відповідач, а значить, може надаватись за запитами. Не конфіденційність запитуваної інформації підтверджується й тим, що таку саму інформацію регулярно надає центральний орган відомства (копії відповідей додаються), і сам Відповідач у 2005 році її надавав, та мабуть забув про це. Отже твердження Відповідача про те, що запитувана інформація є конфіденційної – неправдиве.
І по-друге. Відповідач наводить лише фрагмент статті Закону. Але повністю речення з Закону, з якого Відповідач бере фрагмент, виглядає так:
„Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.”
Я сподіваюсь, що Відповідач не вважає власними коштами бюджетні кошти, які були використані для створення цієї інформації. А якщо ця інформація створювалася не за власні кошти Відповідача, а скоріше за кошти мої як особи, яка сплачує податки, на які і існує відомство, де працює Відповідач, то й з цієї причини я маю право знати інформацію, створену в тому числі за мої кошти.
І нарешті, щодо цитування Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Військовою організацією та правоохоронними органами держави”. Відповідач стверджує, що вимоги ст. 21 Закону не порушені, адже „обов’язки щодо сприяння у здійсненні цивільного контролю покладаються на одного з заступників Міністерства (відомства)”.
Така вимога дійсно є. Проте ніяким чином вона не дозволяє Відповідачу не надавати інформацію. Бо в тій же статті цитованого Закону наголошується, що „державні органи, діяльність яких пов’язана з охороною громадського порядку та боротьбою із злочинністю, сприяють... суб’єктам цивільного контролю в отримання необхідної інформації.” Навряд чи відмову Відповідача надати інформацію можна вважати дотриманням цієї вимоги Закони.
Що стосується обов’язків заступника відомства, то якщо Відповідач хоче цим посиланням переконати у слушності своєї поради звернутися до керівництва відомства у Києві замість того, аби надати інформацію від управління, то вона є неприйнятною, бо той заступник мусить лише сприяти у здійсненні контролю, а ніяк не надавати інформацію.
Тим не менше, можу пояснити, що я неодноразово звертався до керівництва Департаменту у Київ з приводу ненадання інформації його деякими територіальними органами. Врешті-решт керівництво Департаменту видало 23 березня 2007 року вказівку № 1/1 -1198/Кн (додається) за підписом Голови Департаменту, згідно якої керівники управлінь, в тому числі і безпосередньо Відповідач, мусять
„забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства про інформацію при інформуванні громадян та громадських організацій про діяльність органів та установ виконання покарань, зокрема при наданні інформації за запитами”.
Про виконання вказівки і вжиті заходи всі керівники, в тому числі Відповідач, мусили доповісти Голові Департаменту до 1 квітня 2007 року. Я впевнений, що Відповідач звітувався, що не завадило йому через півтора місяці підготував свої Заперечення до мого позову, які протирічать не тільки вимогам Конституції та Законів України, а навіть вказівці безпосереднього начальника.
Дані мої пояснення свідчать про те, що всі аргументи Відповідача, спрямовані на обґрунтування його відмови у наданні мені запитуваної інформації, є неприйнятними та такими, що протирічать вимогам Конституції України, її Законів та вказівці Голови Департаменту. Це означає, що його відмова у наданні мені запитуваної інформації є неправомірною.