http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1222664289


Підсумки анкетування осіб, утримуваних в ІТТ м. Києва. Моніторинг умов тримання в ІТТ.

Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція (МТПЛ – УС) завдяки фінансуванню Фонду підтримки прав людини та демократії Державного Департаменту США виконало Проект „Прозорість процесу ізоляції осіб в ІТТ та СІЗО України (2006 – 2007 р.).

В рамках Проекту проведено моніторинг стану виконання прав і свобод осіб, які перебувають в ІТТ та СІЗО м. Києва, а також умов їх тримання у зазначених спецустановах. Під час здійснення моніторингу було використано форми анкет, розроблені неурядовою правозахисною організацією „Донецький Меморіал”. Експертами МТПЛ – УС було внесено редакційні зміни у зміст цих анкет відповідно до специфічних вимог Проекту. Нижче презентовані результати анкетування осіб, утримуваних в ІТТ м. Києва. Опитування було здійснено протягом січня-лютого 2007 року.

Аналіз результатів опитування осіб, що утримуються в ІТТ

Загальна кількість опитаних ув’язнених 80 осіб (95% – чоловіки). Переважна більшість опитаних (87%) молодь віком до 35 років. Освітній рівень відповідає віковій структурі респондентів. Неповну середню освіту мають 16% опитаних, базову та загальну середню – 55%, професійно-технічну – 15%, вищу – 17%. Більшість опитаних не одружені (67%), одружених виявилося 22%, розлучених –11%. Усі опитані виявилися громадянами України.

Близько третини опитаних (29%) вже мали досвід перебування в ІТТ, решта - 71% потрапили туди вперше. Більше половини опитаних (57%) мають статус підозрюваних, 30% – обвинувачених. Серед респондентів виявилося також семеро підсудних і троє засуджених. Термін фактичного перебування в ІТТ на час заповнення анкети більшості опитаних становив від 1 до 3-х діб, більше 10 діб перебували в ІТТ лише 12% опитаних (табл.1).

Таблиця 1. Термін перебування в ІТТ

Кількість діб

% до тих, хто відповіли, N=76

1 доба

16

2 доби

21

3 доби

24

4 доби

12

Від 5 до 10 діб

16

Від 10 діб і більше

12

Аналіз статей Кримінального Кодексу України, по яких респонденти обвинувачуються, свідчить, що третина ув’язнених підозрюється у розбоях, пограбуваннях, хуліганстві (34%), третина у крадіжках (33%), у шахрайстві отриманні хабара, фінансові злочинах підозрюються або звинувачуються 16% (усі ці опитані мають вищу освіту), решті інкримінуються убивства та тяжкі тілесні пошкодження (9%) та злочини, пов’язані із наркотиками (9%).

Знайомство ув’язнених з правами та обов’язками, обумовленими їх статусом загалом задовільне. 61% опитаних підтвердили, що вони ознайомлені з цими правами та обов’язками, 30% відзначили, що ознайомлені частково, решта – 9% відповіли, що не знають своїх прав та обов’язків. Найчастіше інформацію про свої права респонденти отримують від працівників ІТТ (69% опитаних). Така ж кількість респондентів (69%) зазначили, що їхні права та обов'язки були роз'яснені їм слідчим, захисником, адвокатом. 13% дізналися про свої права та обов’язки від сокамерників, 12% ознайомилися з ними самостійно (ЗМІ, спеціальна література). Водночас останнє джерело інформації доступно меншості опитаних. Виявилося, що користуватися в разі необхідності тексами законів мають можливість 40% опитаних .

Можливість ознайомитися з “Правилами поведінки в ізоляторах тимчасового тримання осіб, затриманих і узятих під варту” загалом задовільно забезпечена адміністрацією. 86% опитаних підтвердили, що ці правила вивішені у визначених адміністрацією ІТТ місцях.

Серед найважливіших (необхідних) прав осіб, що знаходяться в ІТТ респонденти насамперед зазначили право на передачі (78%), право на листування вважає необхідним (51%), серед інших необхідних прав називалися також право на побачення, телефонні розмови, право читати книги, слухати радіо. Двоє опитаних написали, що мають забезпечуватися усі права людини.

Забезпечення цих прав навряд чи можна вважати задовільним. Насамперед досить обмеженим є право на будь–які контакти із зовнішнім світом. Так, відповіли, що мають можливість листуватися з родичами чи знайомими лише 7 респондентів, водночас заперечили таку можливість 70 опитаних. Головною причиною, що перешкоджає реалізації права на листування є відсутність дозволу особи (органу) в провадженні якого перебуває справа (матеріали перевірки). Її назвали 72% з тих, що відповіли на це запитання, ще 10% послалася на особистісні причини (“не маю потреби”, “не маю родичів” тощо). Решта (18%) зазначили, що не мають матеріальної змоги листуватися (немає грошей на конверти, марки тощо). Водночас третина усіх опитаних (33%) підтвердили, що адміністрація ІТТ надає їм папір, ручку для написання листів, скарг або заяв.

Слід зазначити, що відповіді респондентів не завжди відбивають досвід перебування в ІТТ саме на момент опитування. Наприклад, один з респондентів, характеризуючи проблеми, які виникають у нього з реалізацією права на листування, зазначив, що “часто листи не доходять”, проте на момент опитування він перебував в ІТТ лише 2 доби. Проте ця людина вже перебувала в ІТТ раніше, отже її відповіді стосуються колишньої, а не теперішньої ситуації.

Переважна більшість тих, хто відповів на питання про термін затримки та обробки листів адміністрацією ІТТ (84%), відповіли, що не мають інформації з цього приводу. Причому серед тих, хто визначив конкретний термін затримки, а таких виявилося 10 чоловік, фактично отримували листи лише двоє. Отже оцінити реальний час можливих затримок на основі отриманих в опитування даних неможливо. Зауваження щодо результатів перегляду інспектором листів висловили семеро опитаних, лише двоє з яких фактично мали можливість листуватися. Претензії ув’язнених стосуються насамперед загальних моральних норм, що гарантують захищеність приватного життя людини. Респонденти пишуть, що “перегляд непотрібний”, “мені не подобається це перечитування”, “чужие письма читать неприлично”. Існує також побоювання, яке висловив один з опитаних, що “следователь использует мои показания к своей выгоде и против меня”.

Подібно до листування забезпечено і право на телефонні розмови. Можливість мати їх відмітили лише 7 опитаних, заперечили – 65 осіб. Реальний доступ до телефону ув’язнені мають переважно через адвоката або слідчого. Серед тих, хто зазначив, що мав телефонні розмови, четверо користувалися телефонною карткою, троє розмовляли за рахунок особи, що телефонувала. Телефонні картки усі, хто їх мав (6 осіб), отримали через родичів, знайомих.

Право на побачення мали змогу реалізувати 14 опитаних (18% від усіх опитаних). Головною перешкодою у реалізації цього права є відсутність дозволу особи (органу) в провадженні якого перебуває справа (матеріали перевірки). Саме цю причину вказало 90% тих, хто відповів на це запитання (всього відповідь дали 48 осіб). Лише двоє опитаних зазначили, що не хочуть побачень. Водночас були посилання на те, що отримана відмова не аргументована, що викликає у затриманих нарікання. Як написав один з опитаних “особисто я не розумію, чому існує така повна заборона”. Серед проблем, які виникають з реалізацією права на короткострокове побачення у знайомих та родичів, переважно вказували на те, що потрібен дуже довгий час для отримання дозволу на короткострокове побачення (81% з тих, хто відповів на це запитання). Характеризуючи причини відмови, опитувані найчастіше вказували на те, що дозвіл на побачення не надається “з мотивів досудового слідства” (41% опитаних), троє послалися на заборону або відмову адміністрації. Називалися також інші причини. Зокрема один з опитаних вказав, що перешкодою є “велика черга на побачення”, інший зазначив, що отримати такий дозвіл “практично нереально, неможливо”.

Серед тих, хто мав короткострокові побачення, восьмеро опитаних відповіли, що таке побачення було одне. Слід зазначити, що опитані або мають різні можливості для реалізації своїх прав, або не завжди щирі у відповідях. Принаймні троє опитаних вказали, що в них було три або більше побачень. Водночас всі вони перебували на момент опитування в ІТТ 3 доби.

Порівняно із можливістю контактувати із родичами, знайомими, можливість отримувати посилки, передачі від близьких і родичів забезпечена краще. Отримували їх 54% усіх опитаних, не отримували 30%. Переважно передача була одна (33% опитаних), два рази мали таку можливість 20%. Головною причиною відсутності посилок і передач опитані називають відсутність у родичів, знайомих такої можливості. При цьому йдеться очевидно не лише про обмежання матеріальні. Часто в якості причини називалася непоінформованість рідних: “родители и близкие не знают где я нахожусь”, “родичам невідоме моє місце знаходження”. Лише двоє опитаних вказали, що не отримали посилку через невідповідність її вмісту вимогам законодавства.

Доступ осіб, що перебувають в ІТТ, до ЗМІ забезпечується незадовільно. 88% опитаних зазначили, що вони не мають можливості дивитися телевізор ані в камері, ані в спеціальному приміщенні. Кожного дня можуть дивитися телевізор лише ті, в кого він є в камері. Серед опитаних таких виявилося 9 чоловік. При цьому телевізор зазвичай приватний і належить або самому опитаному, або сокамернику. В усіх випадках телевізори належать ув’язненим, з якими у камері знаходиться від 2-х до 3-х осіб. У випадку, коли телевізор є у камері, його дивляться практично кожного дня. Отже скоріше йдеться не про заборону дивитися телевізор як таку, а про незадовільне обладнання приміщень, в яких утримуються ув’язнені. Принаймні серед причин, які перешкоджають дивитися телевізор 41% опитаних назвали саме його відсутність. Можна припустити, що й ті, хто відповів, що не мають змоги дивитися телевізор через заборону Адміністрації (16% від усіх опитаних), насамперед мали на увазі не позбавлення їх права дивитися телевізор як спосіб покарання або тиску, а фактичну неможливість задовольнити цю свою потребу, через незабезпеченість камер телевізорами. Слід зазначити, що потреба дивитися телевізор є доволі нагальною, оскільки лише двоє опитаних відповіли, що не дивляться телевізор тому, що їм це непотрібно.

Ще гірше ситуація з можливістю слухати радіо. Ствердно відповіли на запитання про те, чи слухають вони радіо, лише троє опитаних. Стільки ж зазначили, що можуть робити це щодня. Ще двоє мають змогу слухати радіоприймач хоча б раз на тиждень. Решта позбавлені такої можливості взагалі. Лише один опитуваний зазначив, що він наданий адміністрацією. Причини, по яких респонденти не мають можливості слухати радіо, такі ж як і у випадку з неможливістю дивитися телевізор. Радше йдеться не про заборону як таку, а про відсутність радіоприймача як такого (цю причину назвали 76% опитаних).

Суперечливі дані отримано щодо можливості ув’язнених читати пресу. Виявилося, що загалом переважна більшість опитаних (71%) зазначили, що вони читають газети та журнали. Причому уподобання ув’язнених досить різноманітні – від Демократичної України та Київського телеграфу, які назвали по двоє опитаних до популярних видань типу Бульвар (48%), Сегодня (43%), Аргументы и факты (27%), Факты и комментарии (22%). Періодичність звернення до преси виявилася також дуже високою. Відповіли, що читають газети та журнали кожного дня 44% від загальної кількості опитаних. Проте часто респондент відповідав на ці запитання, орієнтуючись не на умови перебування в ІТТ, а на те, як він знайомиться з пресою на волі. Не випадково 66% з тих, хто зазначив, що читає газети і журнали, водночас назвали причиною того, що вони не читають пресу, відсутність газет та журналів. Характерними в цьому відношенні є відповіді респондентів, які написали в анкетах: “читаю всі газети, але можливостей не маю”; “читаю будь-які газети, які передаються або знаходяться в камері”, ту, “яку передадуть передачею” тощо.

Хоча в ІТТ є бібліотека, відповіли, що користуються нею лише двоє опитаних, натомість таких, які написали, що не користуються нею виявилося 65 осіб. Серед причин, які обумовлюють таку ситуацію, ув’язнені, що не користуються бібліотекою, насамперед посилалися на відсутність власного бажання (37% з тих, що відповіли), 24% зазначили, що їх не задовольняє бібліотечний фонд, 14% послалися на те, що їм не дозволяє адміністрація. Очевидно йдеться скоріше не про прямі заборони, а про відсутність належної інформації про можливість користуватися бібліотекою. Певним свідченням цього є те, що 25% опитаних навели в якості причин те, що “бібліотеки немає”, або написали таке: “не знав про бібліотеку”, “мені сказали, що тут немає”, “а что она здессь есть?”, “не пропонували”, “не ходять по камерам” і т.п.

Спеціальний блок анкети було присвячено проблемі медичного обслуговування осіб, що перебувають в ІТТ. Оцінюючи свій стан здоров’я на час опитування, більшість опитаних визнала його задовільним (50%). Приблизно чверть була незадоволена своїм станом здоров’я (13% оцінили його як незадовільний, 9% відповіли, що вони хворі). Решта або не визначилася (15%), або взагалі не дала відповіді на це запитання (9%). Медичну допомогу за власним проханням отримувало під час перебування в ІТТ 45% опитаних, 16% опитуваних зазначили, що їм надавалася медична допомога фахівцями міської лікарні. На відмову у наданні медичної допомоги вказали 19% опитаних. Серед причин відмови опитувані називали “відмову адміністрації”(“полное безразличие администрации”, “кажуть, що це не лікарня”), “відмову за відсутності апаратури”, “відмову через відсутність ліків” (“у медика немає нічого, жодної таблетки”). Водночас один з респондентів написав, що “медичні працівники в ІТТ дуже чуйні”.

Стосовно кількості та асортименту ліків думки опитуваних розійшлися. Серед тих, хто відповів на це питання (53 особи), 42% вважає, що ліків не досить (“ліки або прострочені, або не досить ефективні”) , 40% гадає, що їх достатньо. Решта відповіли, що не знають. При цьому виявилося, що ті, хто отримував допомогу, у більшості (52%) вважають, що ліків достатньо, ті ж, хто її не отримував, частіше переконані, що ліків недостатньо (50%). Більшість опитаних (68%) не замовляли ліки у родичів, отримало ліки від родичів 10% від загальної кількості опитаних. До стоматолога звертався під час перебування в ІТТ лише один опитаний. Переважна кількість опитаних (95%) вважає, що в них немає доступу до до   гінеколога/уролога   (андролога)

Забезпечення юридичних прав осіб, що перебувають в ІТТ, пов’язано насамперед із можливостями отримати юридичну допомогу. Більшість опитаних, які відповіли на це запитання (63 чоловіка) зазначили, що такої допомоги не отримують (52%), підтвердили, що їм надається така можливість, 48% опитаних. Загалом мають адвоката 53% від загальної кількості опитаних, 54% зазначили, що юридична допомога є платною. Найчастіше неможливість отримати юридичну допомогу пов’язана із тим, що опитувані не мають можливості зв'язатися з захисником (35% від тих, що відповіли), ще 28% зазначили, що вони не мають можливості оплачувати юридичні послуги, ще 35% не вважають це за доцільне. Найчастіше юридичну допомогу надає захисник (71% від тих, хто відповіли), 15% вказали, що отримують юридичну допомогу від співробітників ІТТ. На перешкоди з боку адміністрації ІТТ щодо організації зустрічей з юристом поскаржилося лише четверо опитаних. Як приклад такої перешкоди називалася відмова зв’язатися із знайомими, які б могли викликати адвоката.

На застосування до них катування, биття або інших дій жорстокого характеру (наприклад, вживання непристойних слів) з боку співробітників ІТТ поскаржилося 11% опитаних. Семеро погодилися вказати від кого і за що вони зазнали жорстокого поводження. Виявилося, що вмотивованих приводів для такого ставлення з боку співробітників ІТТ, затримані не вбачають. Дії жорстокого характеру зазнавалися з боку “співробітників адміністрації за те, що не міг бігти по коридору”, “з боку інспектора, тому що був у туалеті”, “без потреби з боку співробітників”. Один із затриманих написав, що “під час затримання опору не здійснював але був побитий одним працівником міліції”.

Оцінку можливості звернутися в разі необхідності за допомогою до відповідних органів дали загалом 36 опитаних. Більшість з них (67%) вважають, що така змога у них є. Лише семеро опитаних зазначили, що їм перешкоджають при скаргах, заперечили наявність таких перешкод 36 опитаних (45% від загальної кількості респондентів). Проте у разі звернень, затримані скоріше потерпають аніж отримують сатисфакцію. Принаймні, оцінюючи наслідки подібних звернень із скаргами, опитані називали такі результати як “погане відношення”, зазначали, що наслідки були “погані, та я не знаю як можна звернутися ще”. Ставлення адміністрації ІТТ до таких звернень оцінюється як байдуже (“працівники слідства притримують або не звертають уваги на скарги, аргументуючи необхідністю давати покази, а не скаржитися”) або негативне (“були звернення, але вони не задоволені й караються такі спроби звернення”). Хоча більшість опитаних (55%) не була повідомлена про застосування   стягнень   у   разі   порушення   ними   режиму   ІТТ, реально порушила режим лише одна особа, до якої було застосовано попередження.

Окремий блок запитань було присвячено умовам утримування. Загальна оцінка їх особами, що перебувають в ІТТ середня. Задовільними вважають їх 69%, добрими – 20%, поганими – 4%, решта не відповіли. Негативна оцінка пов’язується опитаними із дією тих чинників, про які вже згадувалося вище, а саме, заборони побачень, негативне ставлення співробітників. Проте називалися і суто побутові проблеми: “гігієна відсутня”; “дуже тускле освітлення, погана вентиляція камери”; “неможливість голитися кожен день”; “простыни выдают грязные, такие же одеяла, наволочки и еще все воняет”. Умови перебування у камерах частково погіршуються і самими опитаними, оскільки 78% усіх респондентів зазначили, що курять у камері.

Стан камер оцінюється переважно як задовільний, лише троє опитаних (4%) визнали його поганим, 70% – задовільним, 19% – добрим, решта не відповіли. Кількість ув’язнених у камері коливається від одного до семи осіб. Камери переважно невеликі, про що можна судити з загальної кількості ліжок (табл.2).

Таблиця 2. Скільки   ліжок   знаходиться   у   Вашій   камері? (N=64)


% до тих, хто відповіли

2 ліжка

9

3 ліжка

33

4 ліжка

2

5 ліжок

31

7 ліжок

25

Отже, усі ув’язнені мають окреме спальне місце. Зазначили, що не забезпечуються постільною білизною лише двоє опитаних. Переважна більшість (79%) отримує її від Адміністрації, декому передають родичі, в однієї людини постільна білизна була з собою.

Умови перебування в камерах визначаються також наявністю необхідного інвентарю. Серед предметів, які находяться в камері, називалося насамперед індивідуальне ліжко (99% до тих, хто відповіли), та індивідуальна тумбочка (53%). Наявність телевізора у камері зазначило 11%, радіоприймача лише двоє. У трьох анкетах опитувані зазначили,що в камері є стіл, у двох, що там є стільці. Оцінка можливості зберігати продукти харчування в камері виявилася суперечливою: 50% від усіх опитаних написали, що така можливість є, 41%, що її немає. Очевидно перші розглядали саму можливість мати у камері певні продукти, а інші характеризували умови зберігання. Принаймні відповіді на запитання, де ж зберігають продукти тих, хто заперечив можливість їхнього тримання у камері, свідчать, що переважна більшість (28% від загальної кількості опитаних) зазначили, що продукти знаходяться в камері на вікні або на підвіконні. Про відсутність у камері вікна взагалі повідомив лише один респондент. У більшості опитаних (61%) вікно у камері не закрито ззовні залізними жалюзі. Про те, що вікна забрані повідомило 30%, решта не відповіли на запитання.

Рівень освітлення в камері для читання або інших потреб більшість опитаних задовольняє. Вважають, що такого освітлення достатньо 65% опитаних, не вистачає освітлення 26% (решта не відповіли). Самостійно регулювати штучне освітлення затримані переважно не в змозі, оскільки 90% опитаних зазначили, що електоровимикачі світла знаходяться поза камерою. В камерах є можливість користуватися власними електроприладами, зокрема зазначили, що мають у камерах кип’ятильники 65% усіх опитаних, телевізор мають 10%, радіоприймач назвав лише один опитаний, одна особа вказала, що у камері є чайник.

Усі опитані відповіли, що в камерах є туалет та умивальник. Стан туалету оцінюють переважно як задовільний (82% тих, що відповіли) чи добрий (12%). Лише четверо опитаних поскаржилися, що туалет у поганому стані. Душу в камері нема в жодного з опитаних. Проте можливість приймати душ підтвердило 89% тих, хто відповіли. Таку можливість затримані мають раз на тиждень, причому в опитаних виникають щодо неї і певні нарікання (“можливість є раз на тиждень і дуже незадовільна, погана”; “один раз на тиждень у холодній воді”; “миємось, але час на миття замалий, 5-7 хв.”). Ті, в кого потреба в гігієнічних процедурах виникає частіше, миються “в умивальнику”. Гігієнічними засобами (мило, шампунь, тощо) забезпечують осіб, що перебувають в ІТТ, переважно родичі та знайомі (76% від усіх опитаних). Від адміністрації отримувало їх лише двоє опитаних.

Харчування ув’язнених є регулярним, переважна кількість тих, що відповіли на це запитання (96%), зазначили, що годують їх тричі на день. Якість харчування визнають задовільною 51% від усіх опитаних, 19% назвали його добрим, так само 19% – поганим (решта не відповіли). Вказали, що потребують особливого меню (дієта тощо) десять опитаних. Підтвердили, що забезпечуються таким харчуванням лише двоє з них. Натомість загалом відповіли, що мають особливе харчування 12 осіб. Отже решта (10 чоловік) вважає саме харчування в ІТТ “особливим” порівняно із звичним способом харчування. Оцінка відповідності якості та кількості їжі нормам, передбаченим чинним законодавством, неоднозначна, очевидно через те, що багато опитаних фактично не знайома з цими нормами. Загалом вважають, що норми виконуються 31% від загальної кількості опитаних, заперечують це 14%, не визначилися 41% (решта не відповіли).

Правом на прогулянку у повній мірі користуються 73% усіх опитаних, частково – 13%, не користуються лише двоє опитаних (не відповіли 12%). Переважна більшість (74%) користується цим правом кожного дня, 9% – через день, решта не відповіли. Тривалість прогулянки оцінюється по різному. 38% з тих, що відповіли не це запитання, зазначили, що вона триває менше години, 52% визнали, що прогулянка триває годину, двоє відзначили, що тривалість прогулянки 2 години. Решта опитаних не змогла чітко визначити час (“не знаю”, “як коли”, “хочуть водять, хочуть не водять”). Головною причиною того, що вони не бувають на прогулянці, опитані називають відсутність бажання (85%з тих, що відповіли на це запитання), ще 10% посилаються на самопочуття.

Можливість задовольняти релігійні потреби має меншість опитаних. Лише 17% з тих, що відповіли на це запитання, підтвердили, що їх відвідує представник релігії, яку вони сповідують. Причиною 48% вважають те, що цьому не сприяє адміністрація, 26% відповіли, що не можуть налагодити контакти, ще 26% взагалі не зацікавлені у таких зустрічах (“не бажаю, “атеїст”). Можливість відправляти релігійні обряди підтвердило троє опитаних, решта тих, що відповіли на це запитання або має таку можливість частково (48%), або немає її взагалі (46%). Очевидно спеціально облаштованих приміщень для відправлення релігійних обрядів в ІТТ немає, оскільки не знають про них 79% з тих, що відповіли на це запитання, а вважають, що їх немає, 21%. Ніхто з опитаних не поскаржився на те, що зазнає дискримінації на релігійному ґрунті від інших утримуваних в ІТТ осіб або з боку адміністрації ІТТ.

До праці опитані переважно не залучаються. Лише двоє опитаних зазначили, що залучалися до прибирання, причому, як написав один з них “із задоволенням пішов прибирати, щоб не сидіти одному в камері”, отже характер праці добровільний.