Кримінально-виконавча система України в 2012 році. ПРЕС-РЕЛІЗ

Наведені основні підсумки діяльності Держаної пенітенціарної служби України в 2012 році

Правозахисна організація „Донецький Меморіал”

22 лютого 2013 року              

Статистичні дані

Згідно даних ДПтСУ, станом на 01.01.2013 року в 182 місцях позбавлення волі перебувало 147 112 осіб (тут і надалі в дужках станом на 01.01.2012 року - 154 029 осіб), за рік чисельність осіб в місцях позбавлення волі зменшилась на 6917 осіб (- 4,49%). За січень 2013 року ця чисельність зменшилась ще на 1 923 особи – до рекордно низького рівня у 145 189 осіб.

Зменшення чисельності ув’язнених в 2012 році досягнуто майже виключно  (на 98%) через суттєве зменшення числа мешканців СІЗО. Чисельність засуджених зменшилась за рік зі 115 068 осіб до 114 994. Вони утримуються в 141 кримінально-виконавчій установі.

Протягом 2012 року до установ виконання покарань поступило знову засуджених 50 271 особа (49 198 осіб у 2011 році, у 2009 році - 41411 особи), а звільнилося 41 399 осіб (41362), в тому числі  19 108 осіб (18 812 осіб) звільнено умовно-достроково. Це складає 43%  від числа осіб, які формально підпадали під УДЗ.

Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за рік на 53 особи (за 2011 рік на 61 особу, за 2010 рік на 90 осіб) і склала 1810 осіб (1757 осіб). Число довічно ув’язнених жінок на початку 2003 року було 7, в 2005 – 11, а в 2012 їх є 21.  Тримаються вони в Качанівській ВК 54 (Харків). Засуджені на строк понад 10 років  складають 13,2 тис. осіб (12,6 тис. осіб).

Чисельність мешканців 32-х діючих СІЗО у 2012 році зменшилась з 37 632 осіб до 30854 особи (- 18%) . З них перебуває на стадії досудового слідства 2483 особи (4 156 осіб), судового слідства (до винесення вироку) – 14 212 осіб (16 871 особа). Серед них 2 289 жінок (2 618 осіб) та 455 неповнолітніх. За січень 2013 року число мешканців СІЗО знизилось до рекордно низького рівня у 28743 особи.

На обліку у 697 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 152321  особа  (168024, або -8,8% за рік) з засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень.

Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України забезпечують 48,5 тис. працівників при штатній чисельності 54,1 тис. посад.

Згідно даним, отриманим «Донецьким Меморіалом» від МВС, в 467 ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) України з лімітом наповнення 8 696 місць упродовж 2011 року утримувалось 256,1 тис. осіб, за 6 місяців 2012 року -  110,1 тис. осіб.

Законодавство.

Чимало проблем у дотриманні прав людини в установах виконання покарань існує через недосконале законодавство. Кримінально-виконавчий кодекс (КВК) та нормативно-правові акти відомства містять низку норм, які є порушенням Конституції України. Крім того, є низка сфер діяльності відомства, яка не має нормативного врегулювання.  

Прикладами першого сорту є не оформлення пенсій засудженим особам в місцях позбавлення волі, якщо право на пенсію вони отримали під час відбування покарання. Це також стосується права отримати компенсацію за втрату працездатності під час перебування в ув’язненні.  Але є норма КВК, яка це не дозволяє.

Інше важливе питання – відсутність соціального страхування засуджених осіб, які працюють, та не нарахування їм внесків до Пенсійного фонду під час їх роботи в ув’язненні. Ані пенсійне законодавство не містить таких вимог, ані Конституція. Тому для зарахування часу роботи в колонії до трудового стажу людина має після звільнення сама сплатити внески до пенсійного фонду.

Прикладами другого сорту є незаконність використання підрозділів спеціального призначення ДПтСУ без належної нормативно-правової бази. Ще 14.01.2008 р. державна реєстрація в Мінюсті наказу Департаменту, яким затверджено Положення про ці підрозділи, було скасовано. Попри це, тільки  протягом 2010 року підрозділи спеціального призначення залучались до проведення заходів в установах (без належної нормативної бази) 253 рази, в 2011 році – 306 разів.

 Заступник міністра юстиції А. Ю. Сєдов листом від 28.11.2012 р. повідомив «Донецький Меморіал», що вищезгадані «нормативно-правові документи ДПтСУ в Міністерстві юстиції не зареєстровані». Таким чином, констатує заступник Міністра, ці «нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності і не можуть бути застосовані». Але Пенітенціарна служба всупереч вимогам Конституції країни їх використовує.

Лише після направлення «Донецьким Меморіалом» Уповноваженому з прав людини Відкритого листа В. Лутковська направила подання до Мінюсту з вимогою припинити використання спецпідрозділів, допоки не буде ухвалений відповідний нормативний документ. Станом на 12 лютого 2013 року підрозділи спецпризначення ще використовувалися.

Ще одним прикладом ігнорування пенітенціарною службою нормативного забезпечення своїх дій є застосування технічних засобів спостереження за засудженими, зокрема відеоспостереження. Це передбачає ст.. 103 КВК. Але її частина 3 визначає, що перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання мають бути визначені відомчими документами. А за відсутності нормативного документу виконання статті 103 неможливе: відсутність правового регулювання дій чиновників позбавляє людину можливості оскаржити неправомірні дії. Без адекватної та переконливої аргументації необхідності відеоспостереження його застосування перетворюється на примху, свавілля.

Не можна застосовувати відео спостереження тільки тому, що закон дозволяє це робити. Застосування технічних засобів може бути виправданим  (то ж і «законним») коли не застосовувати їх неможливо або коли їх незастосування може спричинити тяжкі наслідки для відбування покарання. Пенітенціарна служба керується іншими мотивами.

У сфері доступу засуджених до медичних послуг зусилля, які докладає відомство для поліпшення ситуації, не співмірні з масштабом проблеми. Лакмусовим папірцем рівня медичних послуг є смертність та суїциди в установах виконання покарань.

У 2012 році зберігся надзвичайно високий рівень смертності: вмер 1021 ув’язнений, з них 179 осіб – у СІЗО. І хоча це дещо менше числа смертей у 2011 році, коли вмерло 1169 осіб, тим не менше, рівень 2012 року на 33%  вище середнього за 2008-2010 роки рівня.  Однією з ймовірних причин  росту смертності в  установах  відомства  може бути позиція судів при розгляді  справ про звільнення засуджених.

Останні два роки відмічені сплеском числа випадків самогубств у в’язницях. Якщо протягом 2008-2010 років та й раніше щороку траплялося 40-44 випадки самогубств, то в 2011 році ріст самогубств склав + 34%. В 2012 році трапилось 65 самогубств, в т.ч. 14 – у СІЗО. Це складає + 54% до середнього за 2008-2010 роки рівня самогубств. 

Захворюваність і смертність в установах Департаменту

Механізм подання та розгляду скарг

У в’язничній системі країни відсутній механізм подання та розгляду скарг. За останні роки позитивних змін абсолютно немає. Як відмічалось у попередніх щорічних Доповідях «Донецького Меморіалу», скарги на адміністрацію установ не виходять за межі установ, бо всі листи обов’язково переглядаються, ув’язнений не може перевірити, чи відправлений фактично його лист. Скаржники піддаються утискам, та навіть покаранням за скарги. Розслідування вкрай формальні і мають на меті убезпечити порушників з адміністрації. Не передбачена законом конфіденційність листування з судом, та навіть щодо інших структур, щодо яких вона передбачена (Уповноважений з прав людини, Європейський Суд) – вона не дотримується. Як результат – офіційно повна відсутність скарг на адміністрацію установ. За даними самої пенітенціарної служби з поданих до неї скарг на рік підтверджується 2-3. А в 2012 році немає жодної підтвердженої скарги з 197 отриманих центральним офісом відомства.

Ув’язнені можуть скаржитись прокурорам, але ті часто або не реагують на скарги, або імітують їх перевірку. Фактично порушники закону з боку персоналу установ зазвичай уникають відповідальності.

Праця за гратами

Загалом по установах пенітенціарної служби станом 01.07.2012 з 118909 засуджених осіб число працездатних складає 74 327 осіб. Попри обов’язковість праці в тюрмах до праці залучені 31 254 особи – 26,3% від числа всіх засуджених (від числа працездатних це складає 42%), тоді як по всіх жіночих колоніях цей відсоток складає 69%. 

Нерідко факт роботи адміністрацією не оформлюється, що часом породжує конфлікти. Заробітна платня часто вельми низька, іноді на місяць 100-200 грн., з яких у розпорядженні засудженого залишається 15-25 грн.

Відомі випадки, коли за місяць роботи засуджений за 27 виходів на роботу заробив 15,18 грн., а після відрахувань на особовий рахунок йому зараховано за місяць праці 2 грн. 28 коп.

Громадська правозахисна організація „Донецький Меморіал”, створена у 1989 році, переймається проблемами діяльності кримінально-виконавчої системи України, моніторингом дотримання прав ув’язнених. 

Наведені вище та інші основні підсумки діяльності Держаної пенітенціарної служби України (надалі – ДПтСУ) в 2012 році містяться у восьмій щорічній Доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2012”. Вона підготовлена правозахисною організацією „Донецький Меморіал” і містить факти та інформацію щодо дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи України.

Основними джерелами інформації для Доповіді стали результати виконуваних організацією проектів та досліджень, матеріали семінарів та конференцій, інформація, розміщена на Інтернет-сайтах «Тюремний портал» та кримінально-виконавчої системи (www.kvs.gov.ua), відповіді державних установ за запитами „Донецького Меморіалу”, робота Громадської приймальні з прав людини, публікації у ЗМІ, окремі листи та звернення громадян, які перебувають в установах системи, та їх родичів.

Повний текст доповіді «Дотримання прав людини Україні-2012» (попередній варіант) розміщено на Тюремному порталі» www.ukrprison.org.ua.

Остаточний варіант Доповіді-2012 та рекомендації будуть оприлюднені до 17 березня на «Тюремному порталі».

Правозахисна організація  «Донецький Меморіал»  - контактна особа   Букалов Олександр,  099-709-5679

тел./факс  8-062-304-1471                           www.ukrprison.org.ua                 а/с 4836, Донецьк, 83092

Прес-реліз підготовлений та поширюється у рамках проекту

«Посилення правових можливостей вразливих груп населення у суспільстві у захисті їхніх прав»,

який здійснюється «Донецьким Меморіалом» та Українською Гельсінською спілкою з прав людини

за фінансової підтримки Європейського Союзу

ВИСНОВКИ 

доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2012”

1.      З сорока пропозицій попередньої Доповіді виконана одна, дві виконані частково, не виконано тридцять сім пропозиції. Це рекордно низький рівень виконання рекомендацій. 

2.       Число ув’язнених в Україні вперше за останні чотири роки помітно зменшилось – якщо у середині 2011 року їх чисельність складала 157 866 осіб, то станом на 01.01.2013 року – 147 112 осіб. Це зменшення у 2012 році сталося на 98% за рахунок чисельності ув’язнених у СІЗО – з 37 632 осіб до 30 854 особи, тоді як чисельність засуджених за рік зменшилась усього на 74 особи – до 114 994 особи. 

3.       На 100 тис. населення в Україні за ґратами тримається 323 особи (рік тому - 345 осіб).

4.      Дещо зменшився рівень невиправданого застосування запобіжного заходу – взяття під варту, за 2012 рік з СІЗО звільнилось 11 036 осіб (рік тому - 14,3 тис. осіб). Переважна їх більшість отримали невеликі покарання, що навряд чи виправдовує їх поміщення до СІЗО.

5.        Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за 2012 рік на 53 особи, і склала станом на 01.01.2013 року 1810 осіб. Питання гуманізації умов їх тримання не вирішуються, а відповідні рекомендації Європейського Комітету із запобігання катувань не виконуються понад 12 років.

6.      Уповільнився ріст числа ВІЛ-інфікованих осіб, за 2012 р. їх число зросло на 47 осіб – до 6957 осіб, тоді як у 2011 році ріст складав 890 осіб 

7.       Оцінити тенденції у 2012 році з в’язнями, хворими на туберкульоз, неможливо через ненадання відомством достовірних даних.

8.       У 2012 році вмер 1021 ув’язнений, з них 179 осіб – у СІЗО. Це хоча і дещо менше рівня 2011 року, тим не менше більше на 33% рівня 2008-2010 років,. Можливо, одним з чинників росту є відмови судів звільняти тяжко хворих засуджених. Число випадків суїциду сягнуло 65 – на 54% вище рівня 2008-2010 років. Реальні чинники значного росту суїцидів не визначені.

9.       Медичні послуги в установах кримінально-виконавчої служби залишаються на вкрай низькому рівні. Бракує фінансування надання медичних послуг та кваліфікованого медичного персоналу у в’язницях.

10.    Медичні працівники не є незалежними від в’язничного керівництва, вони є працівниками відомства і нерідко нехтують професійною сумлінністю на користь вимог в’язничного керівництва. Відповідальність персоналу установ за ненадання або неналежне надання медичної допомоги в’язням відсутня.

11.    Питання перепідпорядкування медичних структур в’язниць та передання їх медичному відомству залишаються поза увагою і відомства, і керівництва держави.

12.   Практика прийняття відомчих документів у 2012 році погіршилась. Після ухвалення 21 січня 2010 р. змін до Кримінально-виконавчого кодексу відповідні зміни до Правил внутрішнього розпорядку не вносяться понад три роки. 

13.    Попри рекомендації щорічних Доповідей впродовж останніх років зберігається дискримінація і не впроваджується соціальне страхування засуджених осіб, які працюють, з обов’язковим відрахуванням внесків до Пенсійного фонду, незважаючи на відсутність законодавчих підстав для цього. Таке ставлення до оплати праці засуджених є порушенням Конституція України. Ані Верховна Рада, ані Президент не бажає бачити цю проблему та вирішувати її.    

14.    Зберігається дискримінація і не оформлюються пенсії ув’язненим за віком або по інвалідності з моменту отримання ув’язненими такого права. Заклики до відомства про припинення порушень Конституції у цьому питанні стійко ігноруються.

15.   Кримінально-виконавчий кодекс містить заборону відшкодовувати втрату працездатності ув’язненим під час відбування покарання з моменту її настання, що є порушенням Конституції України та дискримінацією.

16.   Часто не застосовуються чіткі процедури фіксації залученості до праці та її оплати, а засудженим не надана можливість контролювати правильність засвідчення їх роботи та її обсягів. Широко застосовується використання безоплатної праці. 

17.   Відсутня державна програма, спрямована на суттєве зменшення тюремного населення, в якій були б передбачені чіткі показники її виконання

18.   Не зменшується високий рівень порушень прав засуджених. Це стосується не тільки умов тримання, але й поводження персоналу з ув’язненими. Зберігаються чисельні випадки вимагання за поліпшення умов тримання, випадки невиправданої та штучної відмови представлення документів на УДЗ, у питаннях залучення до праці та її оплаті тощо).  До суду подаються документи менше, ніж на половину засуджених, що отримують право на УДЗ. 

19.   Існуюча практика поводження із ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ беззаперечної покори ув’язнених. Це доповнюється відсутністю ефективного механізму подання та розгляду скарг та відсутністю надійної процедури відправки листів засудженими. За 2012 рік немає жодної задоволеної скарги з тих, які отримало центральне відомство. До засуджених, які протестують та скаржаться, застосовуються каральні заходи. 

20.   Є фактична цензура кореспонденції. Відсутня конфіденційність звернень в’язнів до суду

21.   Відсутній поступ у сфері надання засудженим правової допомоги, поодинокі приклади надання безоплатної правової допомоги засудженим з боку громадських організацій не впливають суттєво на загальну ситуацію.

22.   Залишається гострою кадрова проблема. Рівень соціальної захищеності персоналу залишається неприпустимо низьким. Престижність професії пенітенціарного працівника занадто низька. Заходів на виправлення становища не вживається

23.    Серед в’язничного персоналу поширена корупція, особливо при застосуванні умовно-дострокового звільнення. Дійсні масштаби її оцінити важко. Випадки викриття фактів корупції не впливають відчутно на загальний її рівень.

24.   У питаннях просвіти персоналу у сфері дотримання прав людини керівництво відомства підтримує деякі ініціативи  громадських організацій, залучає їх ресурси, проте займає непослідовну позицію і часто ігнорує  інші ініціативи громадськості.

25.    Співпраця з громадськістю залишається вельми обмеженою.

26.    Як і раніше, громадський контроль дотримання прав засуджених та ув’язнених як системна діяльність відсутній.

27.    Не створені незалежні інспекційні механізми контролю дотримання прав людини в діяльності установ в’язничної системи та міліції,   Відсутні незалежні інспекційні механізми. 

28.    Органи місцевої влади іноді байдуже ставляться до створення та належного функціонування спостережних комісій, а створені ними комісії фактично не працюють і не виконують свою головну функцію громадського контролю.

29.    Процедури розміщення засуджених до колоній та їх переміщення підпорядковані виключно інтересам відомства, засуджених часто спочатку невиправдано розміщують далеко від мешкання рідних а потім штучно їм відмовляється у переведенні для відбування покарання ближче до місця мешкання рідних.

30.   Помітно зріс рівень висвітлення у ЗМІ подій у діяльності кримінально-виконавчої служби. Загальний рівень тенденційності висвітлення цих питань дещо знизився. 

31.    У 2012 році помітно зріс рівень залученості відомства до політичних процесів у суспільстві. Працівники системи стають заручниками політичного протистояння та використовуються у політичній боротьбі. Це супроводжується численними порушеннями фундаментальних прав людини.