Приречені на муки: проблеми звільнення з місць позбавлення волі через тяжкі захворювання
В Офісі Уповноваженого ВРУ з прав людини відбувся круглий стіл, організований Харківською правозахисною групою (ХПГ), присвячений проблемам медичної допомоги та високої смертності засуджених через затягнуті судові процеси та відсутність діагностики.
У заході взяли участь представники Секретаріату Уповноваженого, Генпрокуратури, Мін’юсту та ЦОЗ ДКВС. Експерти наголосили: онкологічні захворювання у в’язнів зазвичай виявляють на останніх стадіях, а відсутність належного догляду та паліативної допомоги призводить до того, що люди помирають у камерах, попри звернення до ЄСПЛ за Правилом 39.
Лікувати немає можливості…
Координатор програм ХПГ Андрій Діденко зазначив, що в Україні немає жодної закритої установи для лікування онкохворих засуджених, а цивільні лікарні їх не приймають. Через мобілізацію лікарів та брак коштів на КТ/МРТ, спеціалізовані відділення у системі ДКВС закриваються. Адвокатка Ганна Овдієнко підкреслила проблему відсутності ліцензій на наркотичне знеболення у колоніях: паліативні хворі роками страждають від нестерпного болю, отримуючи догляд лише від інших засуджених.
Звільнити немає бажання…
Хоча закон передбачає звільнення тяжкохворих (ст. 84 ККУ), процеси тривають місяцями. Прокуратура системно заперечує проти звільнення, а судді переважно керуються застарілими роз’ясненнями 1973 року замість практики ЄСПЛ.
Дослідження ХПГ 1500 судових ухвал виявило, що лише у 5,57 % випадків судді посилаються на практику Європейського суду, натомість у 82 % — погоджуються з позицією прокурора. За результатами круглого столу підготовлено резолюцію з пропозиціями щодо зміни нормативно-правової бази для полегшення процедури звільнення засуджених через тяжкі хвороби.