Аналіз результатів опитування працівників СІЗО №13 м. Києва

Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція (МТПЛ – УС) завдяки фінансуванню Фонду підтримки прав людини та демократії Державного Департаменту США виконало Проект „Прозорість процесу ізоляції осіб в ІТТ та СІЗО України (2006 – 2007 р.)" 

В рамках Проекту проведено моніторинг стану виконання прав і свобод осіб, які перебувають в СІЗО м. Києва та працюють в ній. Під час здійснення моніторингу було використано форми анкет, розроблені неурядовою правозахисною організацією „Донецький Меморіал”. Експертами МТПЛ – УС було внесено редакційні зміни у зміст цих анкет відповідно до специфічних вимог Проекту. Нижче презентовані результати опитування працівників СІЗО № 13 м. Києва. Опитування було здійснено протягом січня-лютого 2007 року.

Аналіз результатів опитування працівників СІЗО №13 м. Києва

Загальна кількість опитаних працівників СІЗО 100 осіб (48 чоловіків та 52 жінки). За віком  працівники поділяються на групу молоді до 30 років (40%), людей середнього віку (від 35 до 50) – 56%, та людей старшого віку – 4%. Неповну середню освіту мають 2%, повну середню – 43%, професійно-технічну – 28%, середню-спеціальні та вищу – 26%. Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби складають 64% опитаних, спеціалісти, які не мають спеціальних звань (працюють за трудовими договорами) – 24%, працівники, які не мають спеціальних звань (працюють за трудовими договорами) – 6%. Серед працівників, які мають звання, опитані розподілилися наступним чином: сержантів 28%, прапорщиків 28%, лейтенантів 23%, капітанів 12%, офіцерів вищих звань 8%. За стажем роботи опитані поділилися на наступні групи: стаж до 3-х років – 14%, від 3-х до 6 років – 18%, від 6 до 9 років – 20%, понад 9 років – 48%. Своє прізвище назвали 14% опитаних, з них дали згоду на його використання сім чоловік.

Оцінка опитаними своєї обізнаності у міжнародних стандартах, що стосуються пенітенціарної системи, засвідчила, що загалом цей рівень оцінюється як середній (69%) або недостатній (26%). Як високий оцінили його 5%. Приблизно також оцінюється і достатність знань   міжнародного   права   та   національного   законодавства,   що   стосуються   кримінально-виконавчої   системи для виконання професійної   діяльності.   Третині опитаних (37%) їх не вистачає, двом третинам (60%)  достатньо і лише 3% вважають цей рівень високим. Що стосується оцінки власного досвіду щодо виконуваної  роботи, то оцінюють його як високий 10% опитаних, задоволені ним 77%, а вважають його недостатнім 13%. Така оцінка прямо залежить від стажу роботи. Серед працівників, які мають стаж більше 9-ти років не виявилося жодного, який вважав би власний досвід недостатнім.

Великою мірою це пов’язано з тим, що для більшості працівників СІЗО, головним джерелом отримання професійних навичок є практична діяльність (50%) та самоосвіта (23%). Лише 25%  отримали професійні навички у спеціалізованому навчальному закладі. Це насамперед випускники Київського інституту внутрішніх справ при НАВСУ та Чернігівського юридичного коледжу ДДУПВП. Проходило перепідготовку, курси підвищення кваліфікації всього 37% опитаних (за рік, що передував дослідженню (13%). Водночас вважають, що потребують перепідготовки   або   підвищення   кваліфікації   47% опитаних. Причому з тих, хто її не проходив, воліли б підвищити кваліфікацію 61%. Слід зазначити, що така форма професійної підготовки позитивно впливає на самооцінку респондентами рівня своїх професійних навичок. Виявилося, що серед тих, хто вважає свій досвід недостатнім, переважна більшість не мала можливості підвищувати свою кваліфікацію на відповідних курсах.

Найчастіше працівники СІЗО звертаються під час виконання роботи до Закону України "Про попереднє ув'язнення" (69%), по 45% вказали, що звертаються до Конституції України та Кримінально-виконавчого кодексу, Закону України "Про кримінально-виконавчу службу" звертається 39% опитаних. Найменш задіяні у безпосередній роботі ті нормативні акти, які її регламентують безпосередньо. Так, до "Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених" під час роботи звертається 31%, до "Правила тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань" –30% опитаних. Поміж інших законодавчих актів найчастіше згадувався Карний та Карно-процесуальний кодекси України, а також інші законодавчі акти, які регламентують окремі види діяльності спеціалістів (Положення про проходження служби; Кодекс законів про працю; Закон України про пожежну безпеку; накази, що стосуються меддопомоги та медзабезпечення в кримінально- виконавчий системі). 

До міжнародно-правових   актів   під час роботи зверталися лише 6 опитаних. Серед актів, якими користувалися, називалися Міжнародна конвенція з прав ув'язнених, Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Конвенція проти катувань.

Рівень задоволеності умовами праці серед опитаних невисокий. Задоволені ними 29%, не визначилися з оцінкою 9%, незадоволені 62% опитаних. Більшість опитаних зазначили, що залишили б роботу в пенітенціарній системі у випадку наявності більш привабливої пропозиції. Погодилися б поміняти роботу 57,7%, не погодилися б 23,7%, решта вагалася з відповіддю. Поміж головних причин, які обумовили б таке рішення, респонденти назвали вищий рівень оплати праці (33%),  кращі умови праці (8%), дехто погодився б змінити роботу за умови отримання кращих соціальних гарантій. пов'язана

Загальна незадоволеність рівнем оплати праці серед працівників СІЗО майже суцільна. Лише троє опитаних зазначили, що заробітна плата, яку вони отримують забезпечує достатній життєвий рівень. Решта або зовсім незадоволена рівнем оплати (45%), або вважає, що він не повною мірою забезпечує нормальний життєвий рівень (52%). Уявлення про бажаний рівень зарплати чітко фіксують її мінімальну межу на рівні 1500 гривень. Менше цієї суми згодні отримувати лише 2 опитаних. Зарплату в 1500 гривень вважають достатньою 23% опитаних, зарплату у 2000 гривень хотіли б отримувати 25,3%. Решта – 49% вважає, що виходячи з посади, яку вони займають та фактично виконуваної роботи їхня зарплата має перевищувати 2000 гривень. Причому найяскравіше виражена тенденція визначити такий рівень бажаної зарплати у тих працівників, які належать до рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби. Більше половини з них (55,6%) хотіли б отримувати більше 2000 гривень.

Незадоволеність рівнем заробітної плати не компенсується наразі значними пільгами. На питання “Чи маєте Ви пільги, обумовлені Вашою роботою?”  ствердно відповіли лише 14% опитаних. Серед пільг найчастіше згадувалась пільгова вислуга (3 за 4 роки). Один респондент зазначив, що користується безкоштовним проїздом на міському транспорті. Безкоштовною медичною допомогою користуються 34% опитаних. Переважно йдеться про диспансеризацію раз на рік. Загалом можливість отримувати безкоштовну медичну допомогу практично не розглядається як перевага даного місця роботи. Яке зазначив один з респондентів: “Користуючись безкоштовно медичною допомогою в поліклініці МВС кладу гроші  лікарям в карман, тому що лікувати безкоштовно не хочуть”.

Більшість опитаних (70%) підтримують необхідність проведення   психологічної   профілактики   серед   персоналу   СІЗО. Заперечують її необхідність 22%, решта не відповіли. Головними аргументами на користь такої допомоги є небезпека професійної деформації (деградації), велике психологічне навантаження, отримання негативних емоцій. Одним з моментів є формування відчуття корисності праці, як зазначалося в одній анкеті, така робота потрібна, “щоб особовий склад бачили, що вони комусь потрібні, та не несли додому свої проблеми, або у генделик, заливати горілкою”. Вказується і можливість використати таку роботу як спосіб підвищення кваліфікації персоналу: “Можна організувати заняття по  реагуванню персоналу у разі критичних ситуацій, (захоплення заручників)”;  “потрібна для нових та молодих співробітників у зв'язку з відсутністю досвіду  роботи в системі».  Водночас деякі співробітники вважають, що така допомога потрібна не всім (“крім осіб, які лізуть у "зв'язок" та співробітників, які зловживають алкоголем”).

Оцінюючи інші умови праці, респонденти зазначили, що забезпечені обмундируванням лише 38% опитаних (нерідко обмундирування придбано “за власні гроші”). Саме обмундирування більшість респондентів (58% до тих, що відповіли на це запитання) визнало таким, що не відповідає сезону або клімату,   в   якому   доводиться   нести   службу. Мають власний кабінет або інше службове приміщення 79% опитаних. Серед причин відсутності приміщення – характер роботи (“службу несу на постах”). Меблі та інвентар у робочому кабінеті (кімнаті) знаходяться, на думку більшості респондентів (61%) в поганому стані. Лише один опитаний зазначив, що меблі нові, у третини вони в доброму стані. 71% опитаних зазначили, що кабінет або кімната  потребує ремонту, переважно косметичного (74% з тих, хто відповіли на це запитання).

Оцінка роботи керівництва СІЗО показує, що ставлення до ув’язнених працівники вважають кращим ніж ставлення до персоналу (табл. 1).

Таблиця 1

Як   Ви   оцінюєте   дії   керівництва   Вашої   установи...  

Серед причин незадоволеності те, що значна частина працівників (39%) вважає, що ініціативи   співробітників не заохочуються адміністрацією   СІЗО. Причому називають як об’єктивні (“відсутність коштів”), так і суб’єктивні причини (“инициативы нет, потому что она никогда не будет поощрена”). Водночас та частина працівників, які вважають, що ініціатива заохочується, наводить такі приклади заохочення як “подяка”, “звання на одну ступінь вище”, “грошова винагорода”, “дошка пошани”.

Відносини між працівниками СІЗО оцінюються переважно позитивно. Негативно оцінили їх лише 15% опитаних. Підґрунтям негативної оцінки слугують такі міркування: ”Високий рівень недовіри, відсутність надання практичної та теоретичної  допомоги офіцерами молодшим співробітникам, зарплата багатьох молодих  офіцерів значно нижча чи на рівні молодшого нач. складу, що погіршує  стосунки у зв'язку з різними рівнями відповідальності”. Зазначається також і низький рівень співпраці підрозділів: “Весь колектив (вся кількість особового складу) розбити на окремі малі  групи, які утворюються зазвичай лише на підставі особистих симпатій, а не  на підставі принципу ефективності співпраці”. Відповідно третина опитаних (33%) зазначили, що не можуть оцінити дії   працівників   СІЗО,   як   узгоджені   дії   "команди". Знов таки, мотивуючи такі оцінки, респонденти посилаються на те, що “взаємодія між різними відділами і службами існує тільки теоретично,  взаємодопомога майже відсутня взагалі”; “недостатня організованість і згуртованість”; “по команді "тривога" явка особового складу незадовільна”.

Оцінюючи ставлення персоналу до ув’язнених, респонденти загалом вважають його задовільним (77%), 9% оцінюють його як добре, 11% як погане. Умови перебування   узятих   під   варту   осіб   та   ув'язнених   в   СІЗО переважною більшістю працівників оцінюються як задовільні (82%). Поганими їх вважають 14%, добрими 4%. Стосовно того, якими мають бути ці умови, працівники висловилися приблизно також. Більшість вважає, що вони мають бути задовільними (67%). 20%, вважають, що вони мають бути добрими, 9% прихильники того, що умови мають бути поганими.

Необхідність покращення умов бачиться респондентами у таких напрямках: “покращити технічне забезпечення, збільшити метраж на одного в'язня,  обладнати витяжками, забезпечити гарячою водою, нормальною  сантехнікою”; “окреме спальне місце, гаряча вода”; “наближені до міжнародних стандартів, з урахуванням менталітету та  загального соціального забезпечення населення України. Один з опитаних зазначив, що рівень утримання ув’язнених має співвідноситися з рівнем умов життя персоналу: “не можу глибоко обґрунтувати умови ув'язнених в установі, тому що в гуртожитку  де я мешкаю близько 1 року немає гарячої води, та рідко працює опалення, за що  кожен місяць вираховують кошти”.

Щодо тих, хто вважає, що умови покращувати не треба, о вони обґрунтовують свою точку зору двома головними аргументами. По-перше, “у ув'язнених все є”. Як написала одна з працівниць: “В ув'язнених є все необхідне навіть важко уявити що ще можна поліпшити. 3-х  разове харчування, постільна білизна, телебачення, радіо, прогулянки, бібліотека,  побачення, передачі, медобслуговування та інше, практично санаторій закритого  типу”. Друга лінія аргументації спирається на тези про те, що “слідчий ізолятор не санаторій” ; «це СІЗО, а не дітсадок»; “ув’язненим дуже добрі умови ставити не можна, сядуть на голову”.

Пропозиції персоналу в основному стосуються покращення умов праці: підвищити заробітну плату, повернути пільги, забезпечити стабільне  фінансування та своєчасну виплату заробітної плати, забезпечувати працівників житлом, покращити ставлення керівництва до персоналу. Серед конкретних побажань найчастіше називали “можливість в обідню перерву виходити за межі СІЗО”. В одній з анкет було висловлено побажання “побачити як вплине інформація з анкет на подальшу роботу”. Лише один з опитаних наголосив не на матеріальному, а на моральному компоненті, який потребує покрашення. В його анкеті читаємо: “Хочу щоб працівники нашої системи були наділені такими якостями як доброта,  чесність, справедливість. Хочеться колись в майбутньому без зайвого сорому  сказати с гордістю: Я працівник системи системи виконання покарань! та що ці  слова викликали в людей повагу, а в службовців інших силових відомств – добру заздрість”. Не випадково, що висловив таку думку саме старший інспектор по соціально-виховній та психологічній роботі із спецконтингентом. Це є одним з важливих аргументів на користь того, що психологічна профілактика серед персоналу СІЗО має впроваджуватися і давати свої позитивні наслідки.