Міжнародний фонд "Відродження"

Справа «Олег Колесник проти України»

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ОЛЕГ КОЛЕСНИК ПРОТИ УКРАЇНИ»
Заява № 17551/02
СТИСЛИЙ виклад остаточного рішення від 19 листопада 2009 року
Заявника разом з трьома іншими особами було затримано за підозрою у вчиненні двох убивств за обставин, що обтяжують покарання, та у вчиненні розбою.
Під час допитів заявника (10 та 13 листопада 1998 року) та відтворення обстановки і обставин подій за його участю (11 листопада 1998 року), слідчим не була забезпечена обов'язкова участь захисника. В ході зазначених слідчих дій заявник зізнався в учиненні двох вбивств.
18 листопада 1998 року заявникові було призначено адвоката.
Мати заявника звернулася до прокуратури зі скаргою, вимагаючи порушення кримінальної справи щодо кількох працівників міліції, які, за її словами, піддали заявника нелюдському поводженню. 24 грудня 1998 року прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину в діях працівників міліції.
29 березня 1999 року під час допиту заявник заперечив свої попередні зізнавапьні показання і заявив про свою невинуватість, стверджуючи, що його примусили зізнатися у злочинах, яких він не вчиняв.
1 липня 1999 року Кіровоградський обласний суд повернув справу до прокурора Кіровоградської області на додаткове розслідування та зазначив у своїй ухвалі, зокрема, що органи слідства порушили право обвинуваченого на захист.
10 травня 2000 року додаткове розслідування було завершено і справу передано до Кіровоградського обласного суду.
6 лютого 2001 року Кіровоградський обласний суд визнав заявника винним у вчиненні двох вбивств за обставин, що обтяжують покарання, та розбою і призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотирнадцять років.
Під час розгляду справи Кіровоградський обласний суд взяв до уваги показання свідків, які не з'явилися у судове засідання, і яких не було допитано судом. Клопотання адвоката заявника про допит свідків, які, як стверджувалося, могли підтвердити алібі заявника, було відхилено. Крім того, в основу цього вироку було покладено зізнавальні показання, які заявник давав 10,11 і 13 листопада 1998 року
10 травня 2001 року Верховний Суд України залишив вирок від 6 лютого 2001. року без змін.
У своєму рішенні Європейський суду з прав людини (далі — Європейський суд) зазначив, що національні суди визнали наявність порушення процесуальних прав заявника на першому етапі розслідування, зокрема його права на захист. Проте, незважаючи на визнання такого порушення, вирішальними доказами при винесені обвинувального вироку у справі заявника стали його зізнавальні показання, отримані без присутності захисника та за обставин, які дають підстави підозрювати, що і заявлена ним на самому початку відмова від юридичної допомоги захисника, і його зізнавальні показання були здобуті всупереч його волі.
Щодо допиту свідків Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) вимагає від держави ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього. Європейський суд зауважив, що у цій справі Кіровоградський обласний суд не допитав ключових свідків обвинувачення, а заявник не мав можливості поставити їм запитання на очній ставці ані на етапі розслідування, ані під час судового розгляду.
До Європейського суду заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктами «с» і «d» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що провадження з його справі було несправедливим. Він стверджував, що на початковому етапі розслідування його примусили свідчити проти себе і що основні слідчі дії проводилися без участі захисника. Він також скаржився, що був позбавлений можливості допитати ключових свідків обвинувачення, оскільки вони но з'явилися в судове засідання для участі в розгляді справи. За його твердженням, докази, здобуті із згаданими ВІ/ІЩЄ порушеннями, було покладено в основу обвинувального вироку в його справі.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно;
«1. Відхиляє попереднє зауваження Уряду;
2. Оголошує прийнятними скарги заявника за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції на те, що обвинувальний вирок у його справі ґрунтувався на зізнавальних показаннях, здобутих з порушенням його права «на мовчання» та права не свідчити проти себе, а також що його позбавили можливості допитати більшість свідків обвинувачення і що йому перешкоджали ефективно здійснювати своє право на захист під час допиту на початковому етапі розслідування у справі, і оголошує решту скарг у заяві — неприйнятними;
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно права заявника на захист і права не свідчити проти себе;
4. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 і підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно права на допит свідків;
5. Постановляє, що встановлення порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди, якої зазнав заявник;
6. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.»

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном