Міжнародний фонд "Відродження"

Справа «Васильчук проти України»

СПРАВА «ВАСИЛЬЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF VASYLCHUK v. UKRAINE)
(Заява № 24402/07)
СТИСЛИЙ виклад рішення від 13 червня 2013 року

22 березня 2005 року Новомиргородським районним судом Кіровог¬радської області (далі - районний суд) було винесено постанову про дозвіл на проведення обшуку житла заявниці.
За твердженнями заявниці 24 березня 2005 року десять чоловіків у цивільному одязі, які представились працівниками міліції, прибули до неї з дозволом на обшук її житла, не пред’явивши посвідчень. Працівни¬ки міліції ображали її, один з них, забравши у неї палицю, без якої вона не могла ходити, у зв’язку з чим вона мала першу групу інвалідності, штовхнув її на землю, внаслідок чого вона пошкодила коліно. Під час обшуку було пошкоджено деякі меблі, речі були розкидані, було пере¬глянуто її кореспонденцію, після чого було вилучено деякі речі. У під¬твердження своїх тверджень вона надала фотознімок.
Працівники міліції стверджували протилежне. Крім того, двоє з них стверджували, що вона поводила себе агресивно та намагалася вдарити працівника міліції своєю палицею.
У невстановлену дату заявниця та її син звернулися до прокуратури Новомиргородського району (далі - районна прокуратура) зі скаргами на проведення обшуку житла заявниці та застосування до неї сили, з боку працівників міліції, яка, в свою чергу, постановою від 7 квітня 20Й5 року відмовила у порушенні кримінальної справи щодо цього.
12 травня 2005 року заявниця оскаржила вказану постанову районної прокуратури, стверджуючи, що вона була винесена тільки на підставі показань працівників міліції. Прокуратура Кіровоградської області зали¬шила вищезазначену постанову без змін.
12 січня 2006 року районним судом було скасовано постанову від 7 квітня 2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи та направлено справу для подальшого розслідування до районної прокура¬тури.
Протягом 2006-2010 років районна прокуратура неодноразово вино¬сила постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за скарга¬ми заявниці, які районний суд скасовував і направляв справу для подальшого розслідування до районної прокуратури.
1 лютого 2010 року районним судом було в черговий раз винесено постанову про скасування постанови про відмову в порушенні кримі¬нальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з відсутністю складу злочину.
10 лютого 2010 року районна прокуратура знову відмовила в пору¬шенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з відсут¬ністю складу злочину.
Заявниця не оскаржила цю постанову.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявниця скаржилася за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) - на нелюдське чи таке, що принижує гідність поводження з боку працівників міліції під час прове¬дення обшуку, та за статтями 6 та 13 Конвенції на відсутність ефектив¬ного розслідування державними органами її скарг щодо цього. Також, заявниця скаржилася за статтями 6 та 13 Конвенції на незаконність про¬ведення обшуку її житла, зокрема, на відсутність у осіб, що проводили обшук, відповідних повноважень, та на непроведення державними орга¬нами ефективного розслідування її скарг щодо цього. Крім того, заявни¬ця скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на пошкод¬ження її майна та вилучення деяких речей під час проведення обшуку.
З огляду на відсутність доказів, які могли б підтвердити твердження заявниці щодо поводження з боку працівників міліції під час обшуку, Європейським судом було встановлено відсутність порушення статті З Конвенції в її матеріальному аспекті.
У зв’язку з тим, що після п’яти років розслідування скарг заявниці та неодноразового поновлення розслідування справи багато питань зали¬шилися не вирішеними, суперечливі версії подій не були узгоджені, а також з огляду на винесення двох постанов про відмову у порушенні кримінальної справи лише на підставі показань працівників міліції та одного свідка, що свідчить про непроведення аналізу та незібрання подальших доказів протягом всього цього часу, Європейським судом було встановлено порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті у зв’язку з неефективністю розслідування скарг заявниці.

Європейський суд вирішив, що скарги заявниці за статтями 6 та 13 і Конвенції мають розглядатися виключно за статтею 8 Конвенції. Так, порушення етапі 8 Конвенції Європейським судом було встановлено з огляду на спосіб, в який було проведено обшук житла заявниці, який був непропорційним меті, а також, у зв’язку з відсутністю ефективного роз¬відування скарг заявниці щодо цього.
Скаргу заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо вилучення майна заявниці Європейським судом було визнано неприйнятною, з огляду на відсутність доказів щодо цього.
Скаргу заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо пошкодження майна заявниці Європейським судом було визнано при¬йнятною, проте, враховуючи свої висновки за статтею 8 Конвенції, Євро¬пейський суд вважає, що немає необхідності розглядати питання чи було порушення статті 1 Першого протоколу.
Розглянувши справу, Європейський суд:
«1. Приєднує до розгляду по суті одноголосно заперечення Уряду щодо прийнятності скарги заявниці на жорстоке поводження з боку пра¬цівників міліції (на підставі невичерпання національних засобів юридич¬ного захисту) та відхиляє його після розгляду по суті.
2. Оголошує одноголосно скаргу за статтею 1 Першого протоколу щодо вилучення майна під час обшуку житла заявниці неприйнятною, а решту скарг у заяві - прийнятними.
3. Постановляє шістьма голосами проти одного, що не було пору¬шення статті 3 Конвенції в її матеріальному аспекті.
4. Постановляє одноголосно, що було порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті.
5. Постановляє одноголосно, що було порушення статті 8 Конвенції.
6. Постановляє одноголосно, що немає необхідності окремо розгля¬дати скаргу на порушення статті 1 Першого протоколу щодо стверджу¬ваної шкоди, завданої майну заявниці.
7. Постановляє п’ятьма голосами проти двох, що:
(a) упродовж трьох місяців від дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 5 000 (п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись:
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного роз¬рахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського централь¬ного банку, яка діятиме в період несплати, до якої має. бути додано три відсоткові пункти.
8. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Палата вирішила, що рішення буде ухвалено письмово».