ЗАМІНА ПОКАРАННЯ ШТРАФОМ. ІНОДІ МОЖНА, ІНОДІ ТРЕБА
Ірина Яковець
Останнім часом на практиці виникають питання щодо можливості застосування до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, заміни невідбутої частини покарання штрафом, передбаченої ст. 46 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України). Зокрема. у деяких випадках суди, посилаючись на положення ст. 82 Кримінального кодексу України, відмовляють у застосуванні названої норми через те, що засуджений, на їх думку, або не довів своє виправлення, або не відбув визначеної частини строку покарання.
При розгляді цього питання, на нашу думку, потрібно виходити з наступного.
Стаття 46 КВК України чітко передбачає, що направлення до суду матеріалів на засудженого щодо заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом - це захід заохочення, що може застосовуватись кримінально-виконавчою інспекцією за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці засудженого до виправних робіт. При цьому не вимагається дотримання якоїсь спеціальної процедури, підстав й умов, встановлених іншим, в тому числі й кримінальним, законом.
На відміну від статті 46 Кримінально-виконавчого кодексу України, частина 3 статті 57 Кримінального кодексу України передбачає можливість заміни взагалі всього призначеного покарання, а не його невідбутої частини.
Отож, заміна, передбачена ч. З ст. 57 КК України, - це одна з підстав звільнення особи від відбування кримінального покарання.
Подібне звільнення передбачене у іншій статті Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме - частині 5 статті 42. У ній закріплено, що стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.
Таким чином, заміна виправних робіт штрафом, передбачена статтею 46 Кримінально-виконавчого кодексу України, і заміна виправних робіт штрафом, передбачена 3 статті 57 Кримінального кодексу України, представляють собою зовсім різні правові інститути, що жодним чином не взаємопов'язані.
Також і положення статті 82 Кримінального кодексу України не мають жодного відношення до положень статті 46 Кримінально-виконавчого кодексу України. Заміна невідбутої частини покарання, визначена у статті 82 Кримінального кодексу України - це підстава звільнення від відбування покарання (Розділ XII КК „Звільнення від покарання та його відбування").
Для застосування норми статті 82 КК України вимагається обов'язкова наявність двох підстав: формальної (відбуття чітко визначеної кримінальним законом частини строку покарання) та матеріальної (доведення, що особа стала на шлях виправлення).
На відміну від положень статті 82 КК України, стаття 46 Кримінально-виконавчого кодексу України не встановлює подібних формальних та матеріальних підстав. Більше того, у ст. 82 КК України прямо передбачається застосування цього виду звільнення до осіб, які відбувають не виправні роботи, а покарання у виді обмеження або позбавлення волі (частина 1), у той час, як статтею 46 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо передбачається можливість заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт саме штрафом.
Таким чином, положення щодо заміни невідбутої частини покарання, визначені у ст. 46 КВК України, 82 та 57 КК України представляють собою абсолютно різні за підставами застосування та наслідками правові інститути - кримінального (ст. 57, 82 КК України) та кримінально-виконавчого законодавства (ст. 46 КВК України).
З урахуванням цього, при практичному застосуванні норм ст. 46 КВК України є невірним посилання на ст. 57 чи 82 КК України.
Правильність цього твердження підтверджена й рішенням Верховного Суду України, текст якого наводиться нижче.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді Редьки А.І.,
суддів Лавренюк М.Ю., Заголдного В.В.
прокурора Сухарєва О.М.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого П. на постанову О-кого районного суду м. Харкова від 14 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2007 року.
Як свідчать матеріали справи, П. засуджений 26 січня 2006 року за ст.ст. 198, 71 КК України на 2 роки 1 місяць обмеження волі. Постановою Б-кого районного суду Харківської області від 28 грудня 2006 року невідбуту частину покарання П. замінено на виправні роботи строком на 1 рік 3 місяці 15 днів з відрахуванням із заробітку 10 відсотків у доход держави.
14 травня 2007 року кримінально-виконавча інспекція звернулася до О-кого районного суду м. Харкова із поданням про заміну П. невідбутої частини покарання у виді випраних робіт на штраф, обґрунтовуючи тим, що під час відбування покарання засуджений адміністративних правопорушень не вчиняв, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, а тому, на підставі ст. 46 КВК України інспекція вважає за можливе застосувати до нього такий захід заохочення як заміну невідбутої частини покарання штрафом.
Постановою О-кого районного суду м. Харкова від 14 травня 2007 року відмовлено у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції О-кого районного підрозділу м. Харкова.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2007 року постанову залишено без зміни.
У касаційні скарзі засуджений П. вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції, пославшись як на підставу відмови на ст. 82 КК України, тоді як такий вид заміни невідбутої частини покарання більш м′яким покаранням, застосовується як заохочення, що передбачено ст. 46 КВК України. Просить скасувати судові рішення про відмову у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції та застосувати до нього як заохочення заміну невідбутої частини покарання к виді виправних робіт на штраф, що передбачено статтею 46 КВК України.
Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, суд, відмовляючи у задоволенні подання інспекції про заміну П. невідбутої частини покарання у виді виправних робіт на штраф, послався на вимоги ст. 82 КК України.
Однак можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заходів заохочення, як це передбачено ст. 46 КЗК України, не можна ототожнювати з нормою ст. 82 КК України, оскільки остання передбачає як підставу звільнення від відбування покарання відбуття чітко визначеної частини строку покарання і поширюється тільки на засуджених до позбавлення волі й обмеження волі. Для вирішення ж питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом, як це передбачено ст. 46 КВК України, відбуття визначеної частини терміну покарання не є обов'язковим.
Враховуючи те, що положення визначені в ст. 46 КВК України та ст. 82 КК України представляють собою різні за підставами застосування та наслідками правові інститути, суду необхідно було розглянути подання кримінально-виконавчої інспекції відповідно до вимог ст. 46 КВК України, тому постанова суду та ухвала апеляційного суду щодо П. підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд. Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
постанову О-кого районного суду м. Харкова від 14 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2007 року щодо П. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
СУДДІ:
Редька А.І.
Лавренок М.О. Заголдний В.В.
При розгляді цього питання, на нашу думку, потрібно виходити з наступного.
Стаття 46 КВК України чітко передбачає, що направлення до суду матеріалів на засудженого щодо заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом - це захід заохочення, що може застосовуватись кримінально-виконавчою інспекцією за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці засудженого до виправних робіт. При цьому не вимагається дотримання якоїсь спеціальної процедури, підстав й умов, встановлених іншим, в тому числі й кримінальним, законом.
На відміну від статті 46 Кримінально-виконавчого кодексу України, частина 3 статті 57 Кримінального кодексу України передбачає можливість заміни взагалі всього призначеного покарання, а не його невідбутої частини.
Отож, заміна, передбачена ч. З ст. 57 КК України, - це одна з підстав звільнення особи від відбування кримінального покарання.
Подібне звільнення передбачене у іншій статті Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме - частині 5 статті 42. У ній закріплено, що стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.
Таким чином, заміна виправних робіт штрафом, передбачена статтею 46 Кримінально-виконавчого кодексу України, і заміна виправних робіт штрафом, передбачена 3 статті 57 Кримінального кодексу України, представляють собою зовсім різні правові інститути, що жодним чином не взаємопов'язані.
Також і положення статті 82 Кримінального кодексу України не мають жодного відношення до положень статті 46 Кримінально-виконавчого кодексу України. Заміна невідбутої частини покарання, визначена у статті 82 Кримінального кодексу України - це підстава звільнення від відбування покарання (Розділ XII КК „Звільнення від покарання та його відбування").
Для застосування норми статті 82 КК України вимагається обов'язкова наявність двох підстав: формальної (відбуття чітко визначеної кримінальним законом частини строку покарання) та матеріальної (доведення, що особа стала на шлях виправлення).
На відміну від положень статті 82 КК України, стаття 46 Кримінально-виконавчого кодексу України не встановлює подібних формальних та матеріальних підстав. Більше того, у ст. 82 КК України прямо передбачається застосування цього виду звільнення до осіб, які відбувають не виправні роботи, а покарання у виді обмеження або позбавлення волі (частина 1), у той час, як статтею 46 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо передбачається можливість заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт саме штрафом.
Таким чином, положення щодо заміни невідбутої частини покарання, визначені у ст. 46 КВК України, 82 та 57 КК України представляють собою абсолютно різні за підставами застосування та наслідками правові інститути - кримінального (ст. 57, 82 КК України) та кримінально-виконавчого законодавства (ст. 46 КВК України).
З урахуванням цього, при практичному застосуванні норм ст. 46 КВК України є невірним посилання на ст. 57 чи 82 КК України.
Правильність цього твердження підтверджена й рішенням Верховного Суду України, текст якого наводиться нижче.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді Редьки А.І.,
суддів Лавренюк М.Ю., Заголдного В.В.
прокурора Сухарєва О.М.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого П. на постанову О-кого районного суду м. Харкова від 14 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2007 року.
Як свідчать матеріали справи, П. засуджений 26 січня 2006 року за ст.ст. 198, 71 КК України на 2 роки 1 місяць обмеження волі. Постановою Б-кого районного суду Харківської області від 28 грудня 2006 року невідбуту частину покарання П. замінено на виправні роботи строком на 1 рік 3 місяці 15 днів з відрахуванням із заробітку 10 відсотків у доход держави.
14 травня 2007 року кримінально-виконавча інспекція звернулася до О-кого районного суду м. Харкова із поданням про заміну П. невідбутої частини покарання у виді випраних робіт на штраф, обґрунтовуючи тим, що під час відбування покарання засуджений адміністративних правопорушень не вчиняв, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, а тому, на підставі ст. 46 КВК України інспекція вважає за можливе застосувати до нього такий захід заохочення як заміну невідбутої частини покарання штрафом.
Постановою О-кого районного суду м. Харкова від 14 травня 2007 року відмовлено у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції О-кого районного підрозділу м. Харкова.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2007 року постанову залишено без зміни.
У касаційні скарзі засуджений П. вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції, пославшись як на підставу відмови на ст. 82 КК України, тоді як такий вид заміни невідбутої частини покарання більш м′яким покаранням, застосовується як заохочення, що передбачено ст. 46 КВК України. Просить скасувати судові рішення про відмову у задоволенні подання кримінально-виконавчої інспекції та застосувати до нього як заохочення заміну невідбутої частини покарання к виді виправних робіт на штраф, що передбачено статтею 46 КВК України.
Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, суд, відмовляючи у задоволенні подання інспекції про заміну П. невідбутої частини покарання у виді виправних робіт на штраф, послався на вимоги ст. 82 КК України.
Однак можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заходів заохочення, як це передбачено ст. 46 КЗК України, не можна ототожнювати з нормою ст. 82 КК України, оскільки остання передбачає як підставу звільнення від відбування покарання відбуття чітко визначеної частини строку покарання і поширюється тільки на засуджених до позбавлення волі й обмеження волі. Для вирішення ж питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом, як це передбачено ст. 46 КВК України, відбуття визначеної частини терміну покарання не є обов'язковим.
Враховуючи те, що положення визначені в ст. 46 КВК України та ст. 82 КК України представляють собою різні за підставами застосування та наслідками правові інститути, суду необхідно було розглянути подання кримінально-виконавчої інспекції відповідно до вимог ст. 46 КВК України, тому постанова суду та ухвала апеляційного суду щодо П. підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд. Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
постанову О-кого районного суду м. Харкова від 14 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2007 року щодо П. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
СУДДІ:
Редька А.І.
Лавренок М.О. Заголдний В.В.
щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном
