Чи мають жінки каратися довічним ув’язненням?
Олександр Букалов
Правозахисна організація "Донецький Меморіал" звернулась із пропозицією скасувати кримінальне покарання у вигляді довічного ув’язнення для всіх жінок. Відповідне звернення було спрямоване Президенту України, до Мінюсту, до Комітетів Верховної Ради України.
На сьогодні відповідна норма ч. 2 ст. 64 Кримінального кодексу України містить наступне обмеження застосування довічного ув’язнення
«довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку».
Цей перелік ґрунтується на гуманності, повазі до життя людини та на загальновизнаних людських цінностях, а не на конкретних нормах законів, які передбачають заборону покарання у виді довічного ув’язнення для цих груп людей.
Станом на 1 липня 2013 року в Україні довічне ув’язнення відбуває 23 жінки.
Яким же чином поставились державні інституції до ініціативи «Донецького Меморіалу» та його пропозицій, які грунтуються на тих же підставах, що і існуючі обмеження.
Для державних інституцій ініціатива «Донецького Меморіалу» стала певним тестом на гуманність.
Президент України своєї позиції не висловив.
Чудово поставилось Міністерство юстиції. Його позиція проста: в Україні законодавчо закріплена рівність чоловіків та жінок. То ж нехай і жінки сидять довічно.
Правда, в своєму листі Мінюст посилається на статтю 6 Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», яка відмічає, що «не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії».
І хоча, з огляду на назву Закону, сидіти довічно для жінок не є ані «правом», ані «можливістю», Мінюст цим посиланням начебто аргументує, що скасування довічного ув’язнення для жінок «заборонено» законом (не дозволено, не передбачено).
Не хоче Мінюст вважати запропоноване скасування і «позитивною дією», яка передбачена у законі. То ж у Мінюсті все ж таки у пропозиції скасувати довічне ув’язнення для всіх жінок угледіли дискримінацію. Може з приходом жінки до керівництва Міністерством юстиції стандарти ставлення до дискримінації в ньому похитнуться у гуманний бік.
Здивувала відповідь Державної пенітенціарної служби. Приємно здивувала. Відомство повідомляє:
«у 2013 році ДПтС України було підготовлено пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо гуманізації кримінальних покарань», що передбачав відміну застосування довічного позбавлення волі по відношенню до жінок. Дані пропозиції були надані до Міністерства юстиції України на розгляд».
Наскільки мені відомо, і Уповноважений з прав людини прихильно ставиться до такої пропозиції.
Аргументація Мінюсту «у всій красі» та позиція Державної пенітенціарної служби наведені нижче у додатках. А поки що на одній шальці терезів – можливість змінити життя декількох десятків жінок (сьогодні – 23-х), які, скоріше за все, скоїли жахливі злочини, такі жахливі, що покарання їм у 15 років позбавлення волі, на думку суддів, – замало. І в цьому випадку надії на зміни у житті у них не буде – вони вважатимуться суспільно небезпечними і через 20, і через 30 років.
На іншій шальці терезів – розуміння дискримінації як заборони для жінок можливості на трохи вищий рівень гуманності, а також святе почуття помсти, до якого на шальки терезів милосердя вже не вміщається.
У 1999 році Україна зробила серйозний і вагомий крок, скасувавши смертну кару, і тим самим поцінувавши людське життя і ствердивши, що забирати життя у того, хто інших полишав життя, не варто гідності людини.
Сьогодні пропонується нова розвилка, нове випробування для державних інституцій України, для суспільства.
Додатки.
«ДОНЕЦЬКИЙ МЕМОРІАЛ»
№ 116 від 22 травня 2013 р.
Президенту України ЯНУКОВИЧУ В. Ф.
Шановний пане Президенте!
Дозвольте привернути Вашу увагу до проблеми утримання жінок, засуджених на довічне ув’язнення.
До сьогодні покарання у вигляді довічного позбавлення волі щорічно отримує понад 60 громадян. В місцях позбавлення волі станом на 1.1.2013 року тримається понад 1800 довічно ув’язнених осіб, у тому числі 21 жінка.
Умови тримання довічно ув’язнених в Україні є надзвичайно жорстокими. Перше пом’якшення режиму їх тримання може бути застосоване лише після відбування 10 років ув’язнення та ще й “при сумлінній поведінці та ставленні до праці”.
Шанс подати клопотання про помилування виникає у довічно ув’язненого тільки після відбуття 20 років покарання. На наш погляд, насправді таке “світло у кінці тунелю” – більше словесна фігура, ніж реальний чинник, який впливає на поведінку довічно засуджених і який міг би стимулювати людину змінюватися на краще та ще на щось надіятися у житті.
Вкрай суворі умови, в яких відбувається довічне ув’язнення, зокрема, відсутність довгострокових побачень, відсутність корисної діяльності – все це навряд чи сприяє досягненню головної мети ув’язнення – виправленню засудженої особи. До того ж, жінки психологічно вразливіші за чоловіків, і їм набагато важче переносити перебування в ув’язненні.
Цілком виправданим є підхід, коли до вразливих категорій громадян не застосовуються крайні, найсуворіші покарання – незалежно від тяжкості злочину. Зокрема, тому цілком виправданою є норма ч. 2 ст. 64 Кримінального кодексу України яка визначає, що «довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку».
Світовий досвід свідчить, що тривале перебування в ув’язненні дуже часто призводить до деградації особистості. В умовах України відсутня суспільно важлива та виправдана мета застосування до жінок довічного ув’язнення.
Ми переконані, що можливість каяття для таких злочинців мусить стати у нашому суспільстві більш вагомою цінністю, ніж помста або кара.
Ми також вважаємо, що наявність чи відсутність в країні довічно ув’язнених жінок є мірою жорстокості суспільства.
Ми вважаємо виправданим та гуманним взагалі не ув’язнювати жінок довічно.
У зв’язку з вищенаведеним ми пропонуємо змінити підходи до максимальної суворості покарання жінок за тяжкі злочини та скасувати для них застосування довічного позбавлення волі.
Для цього пропонуємо Вам як суб’єкту законодавчої ініціативи внести пропозиції змінити ч. 2 ст. 64 КК України і передбачити, що довічне позбавлення волі не застосовується до всіх жінок.
Водночас пропонуємо помилувати всіх 21 жінку, які відбувають сьогодні довічне покарання, та замінити їм покарання на позбавлення волі на обмежений термін, в залежності від тяжкості скоєних ними злочинів. Це позитивно вплине на їх психологічний стан, зменшить ризик скоєння ними протиправних дій та вчинків.
Ми також вважаємо, що помилування усіх жінок, які відбувають довічне ув’язнення, дозволить Україні стати країною, де не буде жодної жінки, яка відбуває довічне покарання.
Такі рішення матимуть позитивний вплив на суспільство, на громадян
Сподіваємось, що наші пропозиції будуть позитивно сприйняті Вами, шановний пане Президенте, та стануть імпульсом до змін у сфері виконання такого специфічного покарання як довічне позбавлення волі.
Олександр БУКАЛОВ
голова громадської правозахисної організації “Донецький Меморіал”
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
25.06.2013 № 5293-0-4-13/6.1
Донецька громадська правозахисна організація «Донецький Меморіал»
Букалову О.П.
Міністерством юстиції відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.06.2013 № 21407/1/1-13 розглянуто звернення Донецької громадської правозахисної організації «Донецький Меморіал» і повідомляється таке.
У зверненні пропонується внести зміни до статті 64 Кримінального кодексу України, що унеможливлюють застосування кримінального покарання у виді довічного позбавлення волі до жінок, які вчинили особливо тяжкі злочини.
З цього приводу слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Конституції України).
Статтею 24 Основного Закону встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
До того ж, на розвиток вказаної статті Конституції України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 цього Закону дискримінація за ознакою статі - це дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.
Статтею 6 зазначеного Закону встановлено, що дискримінація за ознакою статі забороняється. Не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії.
Також слід зазначити, що організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначає Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Відповідно до статті 4 зазначеного Закону дія цього Закону поширюється на всіх осіб, які перебувають на території України.
Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність; державна служба та служба в органах місцевого самоврядування; правосуддя; трудові відносини; охорона здоров’я; освіта; соціальний захист; житлові відносини; доступ до товарів і послуг; на інші сфери суспільних відносин.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що однією з основних засад права є справедливість, окремим виявом якої є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Враховуючи викладене, пропозиція щодо внесення змін до статті 64 Кримінального кодексу України Міністерством юстиції не підтримується.
Заступник Міністра-керівник апарату А. Ю. Сєдов
ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
(ДПтС України)
вул. Мельникова, 81, м. Київ, 04050 тел./факс 461-86-00,
27.06.2013 № 6/4-137-6.01/37-13
Голові ради Донецької громадської історико-просвітиицької та правозахисної благодійної організації "Донецький Меморіал” Букалову О.П.
Шановний Олександре Павловичу!
В ДПтС України, розглянуто Ваше звернення, що надійшло з Кабінету Міністрів України, стосовно можливості помилування засуджених до довічно позбавлених волі жінок.
Згідно частини 7 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України особа, засуджена до довічного позбавлення волі, після відбуття 20 років ув’язнення може подати клопотання про помилування. На даний час в Україні відбувають покарання 23 жінки, засуджені до довічного позбавлення волі. При цьому жодна з них не відбула терміну ув’язнення, необхідного для отримання права на звернення з клопотанням про помилування.
Повідомляємо, що у 2013 році ДПтС України було підготовлено пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо гуманізації кримінальних покарань», що передбачав відміну застосування довічного позбавлення волі по відношенню до жінок. Дані пропозиції були надані до Міністерства юстиції України на розгляд.
Одночасно інформуємо, що відповідно до Положення про порядок здійснення помилування Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010 право клопотати про помилування має виключно засуджена особа.
З повагою
Начальник департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи з засудженими
Янчук О.Б.
На сьогодні відповідна норма ч. 2 ст. 64 Кримінального кодексу України містить наступне обмеження застосування довічного ув’язнення
«довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку».
Цей перелік ґрунтується на гуманності, повазі до життя людини та на загальновизнаних людських цінностях, а не на конкретних нормах законів, які передбачають заборону покарання у виді довічного ув’язнення для цих груп людей.
Станом на 1 липня 2013 року в Україні довічне ув’язнення відбуває 23 жінки.
Яким же чином поставились державні інституції до ініціативи «Донецького Меморіалу» та його пропозицій, які грунтуються на тих же підставах, що і існуючі обмеження.
Для державних інституцій ініціатива «Донецького Меморіалу» стала певним тестом на гуманність.
Президент України своєї позиції не висловив.
Чудово поставилось Міністерство юстиції. Його позиція проста: в Україні законодавчо закріплена рівність чоловіків та жінок. То ж нехай і жінки сидять довічно.
Правда, в своєму листі Мінюст посилається на статтю 6 Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», яка відмічає, що «не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії».
І хоча, з огляду на назву Закону, сидіти довічно для жінок не є ані «правом», ані «можливістю», Мінюст цим посиланням начебто аргументує, що скасування довічного ув’язнення для жінок «заборонено» законом (не дозволено, не передбачено).
Не хоче Мінюст вважати запропоноване скасування і «позитивною дією», яка передбачена у законі. То ж у Мінюсті все ж таки у пропозиції скасувати довічне ув’язнення для всіх жінок угледіли дискримінацію. Може з приходом жінки до керівництва Міністерством юстиції стандарти ставлення до дискримінації в ньому похитнуться у гуманний бік.
Здивувала відповідь Державної пенітенціарної служби. Приємно здивувала. Відомство повідомляє:
«у 2013 році ДПтС України було підготовлено пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо гуманізації кримінальних покарань», що передбачав відміну застосування довічного позбавлення волі по відношенню до жінок. Дані пропозиції були надані до Міністерства юстиції України на розгляд».
Наскільки мені відомо, і Уповноважений з прав людини прихильно ставиться до такої пропозиції.
Аргументація Мінюсту «у всій красі» та позиція Державної пенітенціарної служби наведені нижче у додатках. А поки що на одній шальці терезів – можливість змінити життя декількох десятків жінок (сьогодні – 23-х), які, скоріше за все, скоїли жахливі злочини, такі жахливі, що покарання їм у 15 років позбавлення волі, на думку суддів, – замало. І в цьому випадку надії на зміни у житті у них не буде – вони вважатимуться суспільно небезпечними і через 20, і через 30 років.
На іншій шальці терезів – розуміння дискримінації як заборони для жінок можливості на трохи вищий рівень гуманності, а також святе почуття помсти, до якого на шальки терезів милосердя вже не вміщається.
У 1999 році Україна зробила серйозний і вагомий крок, скасувавши смертну кару, і тим самим поцінувавши людське життя і ствердивши, що забирати життя у того, хто інших полишав життя, не варто гідності людини.
Сьогодні пропонується нова розвилка, нове випробування для державних інституцій України, для суспільства.
Додатки.
«ДОНЕЦЬКИЙ МЕМОРІАЛ»
№ 116 від 22 травня 2013 р.
Президенту України ЯНУКОВИЧУ В. Ф.
Шановний пане Президенте!
Дозвольте привернути Вашу увагу до проблеми утримання жінок, засуджених на довічне ув’язнення.
До сьогодні покарання у вигляді довічного позбавлення волі щорічно отримує понад 60 громадян. В місцях позбавлення волі станом на 1.1.2013 року тримається понад 1800 довічно ув’язнених осіб, у тому числі 21 жінка.
Умови тримання довічно ув’язнених в Україні є надзвичайно жорстокими. Перше пом’якшення режиму їх тримання може бути застосоване лише після відбування 10 років ув’язнення та ще й “при сумлінній поведінці та ставленні до праці”.
Шанс подати клопотання про помилування виникає у довічно ув’язненого тільки після відбуття 20 років покарання. На наш погляд, насправді таке “світло у кінці тунелю” – більше словесна фігура, ніж реальний чинник, який впливає на поведінку довічно засуджених і який міг би стимулювати людину змінюватися на краще та ще на щось надіятися у житті.
Вкрай суворі умови, в яких відбувається довічне ув’язнення, зокрема, відсутність довгострокових побачень, відсутність корисної діяльності – все це навряд чи сприяє досягненню головної мети ув’язнення – виправленню засудженої особи. До того ж, жінки психологічно вразливіші за чоловіків, і їм набагато важче переносити перебування в ув’язненні.
Цілком виправданим є підхід, коли до вразливих категорій громадян не застосовуються крайні, найсуворіші покарання – незалежно від тяжкості злочину. Зокрема, тому цілком виправданою є норма ч. 2 ст. 64 Кримінального кодексу України яка визначає, що «довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку».
Світовий досвід свідчить, що тривале перебування в ув’язненні дуже часто призводить до деградації особистості. В умовах України відсутня суспільно важлива та виправдана мета застосування до жінок довічного ув’язнення.
Ми переконані, що можливість каяття для таких злочинців мусить стати у нашому суспільстві більш вагомою цінністю, ніж помста або кара.
Ми також вважаємо, що наявність чи відсутність в країні довічно ув’язнених жінок є мірою жорстокості суспільства.
Ми вважаємо виправданим та гуманним взагалі не ув’язнювати жінок довічно.
У зв’язку з вищенаведеним ми пропонуємо змінити підходи до максимальної суворості покарання жінок за тяжкі злочини та скасувати для них застосування довічного позбавлення волі.
Для цього пропонуємо Вам як суб’єкту законодавчої ініціативи внести пропозиції змінити ч. 2 ст. 64 КК України і передбачити, що довічне позбавлення волі не застосовується до всіх жінок.
Водночас пропонуємо помилувати всіх 21 жінку, які відбувають сьогодні довічне покарання, та замінити їм покарання на позбавлення волі на обмежений термін, в залежності від тяжкості скоєних ними злочинів. Це позитивно вплине на їх психологічний стан, зменшить ризик скоєння ними протиправних дій та вчинків.
Ми також вважаємо, що помилування усіх жінок, які відбувають довічне ув’язнення, дозволить Україні стати країною, де не буде жодної жінки, яка відбуває довічне покарання.
Такі рішення матимуть позитивний вплив на суспільство, на громадян
Сподіваємось, що наші пропозиції будуть позитивно сприйняті Вами, шановний пане Президенте, та стануть імпульсом до змін у сфері виконання такого специфічного покарання як довічне позбавлення волі.
Олександр БУКАЛОВ
голова громадської правозахисної організації “Донецький Меморіал”
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
25.06.2013 № 5293-0-4-13/6.1
Донецька громадська правозахисна організація «Донецький Меморіал»
Букалову О.П.
Міністерством юстиції відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.06.2013 № 21407/1/1-13 розглянуто звернення Донецької громадської правозахисної організації «Донецький Меморіал» і повідомляється таке.
У зверненні пропонується внести зміни до статті 64 Кримінального кодексу України, що унеможливлюють застосування кримінального покарання у виді довічного позбавлення волі до жінок, які вчинили особливо тяжкі злочини.
З цього приводу слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Конституції України).
Статтею 24 Основного Закону встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
До того ж, на розвиток вказаної статті Конституції України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 цього Закону дискримінація за ознакою статі - це дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.
Статтею 6 зазначеного Закону встановлено, що дискримінація за ознакою статі забороняється. Не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я; позитивні дії.
Також слід зазначити, що організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначає Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Відповідно до статті 4 зазначеного Закону дія цього Закону поширюється на всіх осіб, які перебувають на території України.
Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність; державна служба та служба в органах місцевого самоврядування; правосуддя; трудові відносини; охорона здоров’я; освіта; соціальний захист; житлові відносини; доступ до товарів і послуг; на інші сфери суспільних відносин.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що однією з основних засад права є справедливість, окремим виявом якої є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Враховуючи викладене, пропозиція щодо внесення змін до статті 64 Кримінального кодексу України Міністерством юстиції не підтримується.
Заступник Міністра-керівник апарату А. Ю. Сєдов
ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
(ДПтС України)
вул. Мельникова, 81, м. Київ, 04050 тел./факс 461-86-00,
27.06.2013 № 6/4-137-6.01/37-13
Голові ради Донецької громадської історико-просвітиицької та правозахисної благодійної організації "Донецький Меморіал” Букалову О.П.
Шановний Олександре Павловичу!
В ДПтС України, розглянуто Ваше звернення, що надійшло з Кабінету Міністрів України, стосовно можливості помилування засуджених до довічно позбавлених волі жінок.
Згідно частини 7 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України особа, засуджена до довічного позбавлення волі, після відбуття 20 років ув’язнення може подати клопотання про помилування. На даний час в Україні відбувають покарання 23 жінки, засуджені до довічного позбавлення волі. При цьому жодна з них не відбула терміну ув’язнення, необхідного для отримання права на звернення з клопотанням про помилування.
Повідомляємо, що у 2013 році ДПтС України було підготовлено пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо гуманізації кримінальних покарань», що передбачав відміну застосування довічного позбавлення волі по відношенню до жінок. Дані пропозиції були надані до Міністерства юстиції України на розгляд.
Одночасно інформуємо, що відповідно до Положення про порядок здійснення помилування Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010 право клопотати про помилування має виключно засуджена особа.
З повагою
Начальник департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи з засудженими
Янчук О.Б.
