Міжнародний фонд "Відродження"

Департамент сам себе спростував

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ 141 від 12 жовтня 2008 р.
Голові Державного департаменту України
з питань виконання покарань п. Кощинцю В.В.
вул. Мельникова, 81, Київ, 04050
Копії: Міністру юстиції України
Уповноваженому з прав людини
Європейський Комітет із запобігання катувань

Шановний Василю Васильовичу!

Я надсилав Вам 1 липня 2008 р. листа за № 93 з інформаційним запитом щодо тверджень Департаменту про запрошення представників нашої організації відвідати будь-яку установу виконання покарань та ознайомитися з реальною ситуацією в них.
Я вже повідомляв, що мною отримано відповідь № 1/1-129 від 17 липня 2008 р. за підписом в.о. начальника управління організаційно-аналітичної роботи п. В.В. Промогайбенко. У відповіді, зокрема, стверджувалося, що „враховуючи велику кількість об’єднань громадян в Україні, Департамент не в змозі запрошувати представників цих організацій особисто і тому звертається до них з пропозиціями щодо співпраці публічно, не роблячи перевагу для будь-якої з них.” Відомостей про будь-які особисті запрошення у листі не повідомляються.
Тому у своєму листі № 121 від 19 серпня 2008 року я відмітив, що „цим самим фактично визнається, що саме „Донецький Меморіал” будь-яких запрошень на відвідування колоній не отримував.”
На цей лист надійшла відповідь № 1/1 - 228 від 17 вересня, в якій вже подається інша інформація і стверджується, що „протягом 2007-2008 років Вами були відвідані лише 4 установи: у лютому 2007 року - Єнакіївська виправна колонія (№ 52); у червні 2007 року -Микитинська виправна колонія (№ 87); у липні 2007 року - Західна виправна колонія (№ 97); у січні 2008 року - Донецька виправна колонії (№ 124).”
Повідомляю Вам, що за цей час крім цих візитів, мною була здійснена ще низка візитів – до Макіївської виправної колонії № 32 влітку 2008 року, ще один візит був до Західної виправної колонії № 97 у травні 2007 року, відвідував я й Донецький СІЗО під час проведення там засідання місцевої спостережної комісії у січні 2008 року. Був запрошений на проведення фестивалю „Червона калина” до Маріупольської виправної колонії у серпні 2007 року та навіть спілкувався там з п. Калашник Н.Г. Протягом 2006 мною відвідувалися декілька разів всі три СІЗО Донеччини – там проводились інформаційні семінари для персоналу установ, бував я й у Дзержинській колонії, у Селидівській та Торезських колоніях, у Приазовській жіночій колонії та декілька разів у Маріупольській виправній колонії.
Та справа не в тому, скільки разів я насправді відвідував колонії протягом 2007-2008 р.
Варто повернутися до ключової фрази розміщеної 25 червня п.р. на Веб-сайті Департаменту „Офіційної відповіді Департаменту на звинувачення деяких правозахисних організацій”, яка спричинила мій перший запит на цю тему, а саме::
„Запрошення керівництва Департаменту відвідати будь-яку установу виконання покарань та ознайомитися з реальною ситуацією в них представниками зазначеної організації ігноруються”
Натомість у своїй останній відповіді Ви наводите приклади відвідування мною колоній, а отже представники нашої організації насправді не ігнорують запрошення Департаменту, періодично відвідують установи, знайомляться з умовами тримання засуджених та умовами роботи персоналу. Наведені факти в останньому листі фактично спростовують твердження „Офіційній відповіді..”, а значить в ній таки наведені неправдиві відомості, і тому залишається актуальним висловлений у попередньому моєму листі заклик до Вас, Василю Васильовичу:
„або надати письмові підтвердження ігнорування нашою організацією Ваших запрошень відвідати колонії, або розмістити на сайті відомства спростування неправдивої інформації про таке ігнорування. У випадку відмови буду змушений розглянути питання про звернення до суду.”
Підтвердження ігнорування Ваших запрошень Ви не навели, навпаки – навели приклади відвідування колоній. То ж тепер прошу офіційно спростувати неправдиву інформацію.
Хотів би акцентувати Вашу увагу на тому, що в публічних виступах я завжди підкреслюю, що ситуація загалом в системі поступово поліпшується, що погане поводження із засудженими не носить тотального характеру, що ставлення персоналу до засуджених часто цілком прийнятне та відповідає нормам законодавства. Натомість така оцінка не виключає того, що є випадки, і на жаль, не поодинокі, коли права ув’язнених порушуються, ставлення персоналу буває брутальним. Такі наші повідомлення або ігноруються Вами та Вашими колегами, або перевірки проводяться формально, дійсний стан справ ховається за неправдивими відписками. І саме про таку сторону діяльності адміністрації установ та керівництва відомства йде мова у публічних висловлюваннях представників нашої організації.
Не знайшла у Вас відгуку наша ініціатива тісніше співпрацювати з керівництвом установ та органів відомства, аби з самого початку намагатися відрізняти повідомлення про справжні порушення прав людини від спроб засуджених імітувати такі порушення та надавати неправдиву, викривлену інформацію, Ви відписалися тим, що буцімто відомству не належить право законодавчої ініціативи, а тому будь-які процедури співпраці не можна застосовувати, окрім визначених законом. Це відверте небажання реально співпрацювати. Можливо, воно спричинене Вашими побоюваннями викрити дійсний масштаб порушень прав людини в окремих установах системи та необхідністю притягувати потім працівників системи до відповідальності. І щоб уникнути такої співпраці Ви неодноразово публічно звинувачуєте представників правозахисних організації у тому, чого вони не роблять (наприклад, в ігноруванні запрошень відвідувати колонії), а деякі Ваші колеги доходять до звинувачень у виконанні правозахисниками замовлень криміналітету.
Хотів би підкреслити, що помилки деяких правозахисних організацій у висвітлення порушень прав засуджених, не завжди коректні дії в оприлюдненні ймовірних фактів порушень не можуть бути підставою ігнорувати Вами як керівником поважного та відповідального відомства ініціатив та звернень всіх або багатьох правозахисних організацій. А саме це спостерігається протягом останніх трьох з половиною років, Саме Ваше небажання, а може й не вміння та не спроможність конструктивно співпрацювати змушує правозахисників, в тому числі нашу організацію, звертатися до Вас публічно, а коли Ви не бажаєте реагувати – звертатися до вищих керівників держави або до суду.
Що ж стосується пропозиції Департаменту задля „оптимізації шляхів нашої подальшої співпраці... надати Департаменту копії установчих документів "Донецького Меморіалу" або повідомити джерела, де, відповідно до статті 6 Закону України "Про об'єднання громадян", були обнародувані основні документи організації, склад її керівництва, а також дані про джерела фінансування та витрати.”, то ці відомості містяться на Веб-сайті нашої організації за адресою http://prison.memo.ru. У цьому контексті варто підкреслити, що нами до Департаменту була надіслана ще у 2006 році листом № 104 на ім’я відповідального секретаря редакції газети „Закон і обов’язок” Костянтина Пясецького детальна інформація про нашу організацію для опублікування у газеті „Закон і обов’язок” (копія листа додається). З огляду на тодішню реакцію, тобто повне ігнорування нашого звернення, здається тоді потреби у Департаменту в оптимізації шляхів нашої подальшої співпраці не було. Та і зараз у мене є великі сумніви у щирості цитованих тверджень, тому що саме таку ж інформацію запросив у судовому процесі за моїм позовом до Вас, п. Кощинець, Ваш захисник. А позов до речі стосується ненадання інформації головою відомства щодо подій в Ізяславській колонії № 31, коли масово і брутально були порушені права засуджених. То може насправді Департаменту потрібна запитувана інформація саме для захисту голови відомства у суді?
Підсумовуючи, я знову можу повторити: в „Офіційній відповіді Департаменту на звинувачення деяких правозахисних організацій” міститься неправдива інформація, спрямована на безпідставні звинувачення з боку відомства двох правозахисних організацій. Ці твердження вводять в оману читачів та відвідувачів сайту, створюють негативний імідж правозахисним організаціям. Такі дії керівництва відомства фактично є намаганням приховати справжнє ставлення до провідних правозахисних організацій, є відображенням закритості системи та нещирості запевнень, зокрема, й Ваших, Василю Васильовичу, про налаштованість на співпрацю. На неправді, якщо не сказати точніше, співпраці не побудуєш.
Ви помиляєтесь, якщо вважаєте, що пустими звинуваченнями правозахисників у негараздах системи Ви зможете переконати суспільство, що у Вашому відомстві все гаразд.
Не зможете.
Ви тільки зможете добитися того, що полишите після свого уходу з поста керівника відомства сумну славу по собі. Я впевнений, що час розставить на місця всі акценти, а правду не можна буде приховати надовго, якби цього кому ні хотілося б.
Довожу до Вашого відома, що цей лист буде оприлюднено на Веб-сайті „Тюремний портал”.
Додаток. Лист до газети „Закон і обов’язок” від 31 серпня 2006 року
З побажанням всіляких гараздів

Олександр БУКАЛОВ
голова ради „Донецького Меморіалу”,
голова Пенітенціарного Товариства України

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном