Увага ООН до безпідставних затримань-2
Робоча група ООН з безпідставного затримання завершує свою місію в Україну, яка тривала з 22 жовтня по 5 листопада 2008 року. Члени Групи пан Малік Соу (Сенегал), Заступник Голови Робочої Групи та Доповідач, та пані Шахін Сардар Алі (Пакистан/Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії), член Групи, позитивно відзначили всебічну співпрацю з боку Уряду України, забезпечену в процесі візиту.
Далі наведена додаткова інформація до прес-релізу Робочої групи від 5 листопада 2008 року. Водночас, нижче наведені лише попередні результати візиту Робочої групи, які не можна вважати повними та остаточними. Робоча група залишає за собою право вилучати або додавати інформацію, не включену до даного документу, до остаточної Доповіді.
У якості позитивного моменту має бути відмічена відкритість з боку Уряду щодо візиту Робочої групи та конструктивний діалог з представниками влади різних рівнів по всій країні. Члени групи відмітили, що законодавча та інституційна база, яка регулює різні форми позбавлення волі в країні є міцною, проте складною. Було також відмічено, що низка важливих законодавчих ініціатив знаходиться в процесі розробки та в подальшому може сприяти посиленню захисту затриманих осіб.
Частиною такого посиленого захисту є незалежний моніторинг та контроль процедур та практики із залученням представників громадянського суспільства. Ініціативи Міністерства внутрішніх справ, які стосуються мобільних моніторингових груп на рівні областей, а також залучення зацікавлених сторін через Громадські Ради є позитивними кроками.
Проте, члени групи помітили існування різних поглядів та сприйняття щодо ефективності інституту Омбудсмана та рекомендують зміцнити його ефективність. Щодо системи контролю, члени групи схвалили той факт, що Уряд України ратифікував Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Зокрема було зазначено, що мобільні групи Міністерства внутрішніх справ є гарним прикладом, який потрібно наслідувати іншим урядовим установам, які мають справу з утриманнями.
Впродовж кількох останніх років була реалізована низка законодавчих ініціатив, які варті підтримки. Зокрема, проведена реформа Кримінального кодексу, а також здійснені зусилля в рамках Кримінально-процесуального кодексу, направлені на зменшення навантаження на систему закладів покарань. Це допоможе вирішити проблему переповнення у місцях утримання шляхом зменшення терміну покарання за менш тяжкі злочини, подальшого дослідження можливості запровадження дострокового звільнення на випробувальний термін, чи пошуку альтернатив утриманню під вартою.
Також, під час декількох зустрічей підкреслювалася важливість міжнародних та національних норм захисту прав людини. Важливо щоб усі сторони, причетні до питання утримання, були обізнані з міжнародними та національними стандартами захисту прав людини, які стосуються прав осіб, які підлягають затриманню. Необхідно підвищувати рівень обізнаності щодо права затриманих, передбаченого Конституцією, користуватися відповідними міжнародними та національними механізмами подачі скарг.
Члени групи відмітили частоту, що зменшилась впродовж минулих років, використання закладів досудового утримання для утримання підозрюваних у скоєнні менш тяжких злочинів. Також, було відмічено недостатність ефективного контролю з боку судових відомств, що часто призводить до непотрібного та тривалого попереднього утримання осіб у складних умовах. У поєднанні з обмеженнями, які існують щодо досудового утримання осіб, а саме забороною спілкування з сім’ями до початку розгляду справи у суді, наслідки таких заходів є вкрай негативними для неповнолітніх. Насамперед це стосується ситуацій, коли неповнолітні утримуються разом з дорослими та засудженими.
В інституційному контексті, члени групи відмітили галузі співпраці урядових установ, які займаються утриманням під вартою. Однак, члени групи також звернули увагу на існування дублювання функцій установ, що може також бути фактором безпідставного утримання. Члени групи відмітили, що стосовно кримінальних справ, Міністерство внутрішніх справ та міліція, а також спеціальні відомства, а саме Служба державної безпеки та оборони, а також Департамент виконання покарань можуть мати справу із затриманими протягом досудового періоду.
Протягом візиту до України, члени групи неодноразово звертали увагу на відсутність довіри до основних установ щодо захисту прав людини. Зокрема це стосується судових відомств; міліції; Генеральної Прокуратури та адвокатів. У той час як частково це може бути викликано дуже низьким та неприйнятним рівнем заробітної плати представників цих відомств, частково це стосується змови окремих осіб щодо того, щоб досудове утримання було нормою, а не виключенням з правил.
Щодо незалежності судових відомств, члени групи відмітили, що судові рішення часто приймалися за відсутності чи навіть інформування звинуваченого. З огляду на графік конвоювання, були відмічені випадки, коли затримані не могли бути присутні на запланованому слуханні справи, проте справа все одно розглядалася. Право на адвоката є важливим правом, про яке затриманих необхідно повідомляти під час арешту та впродовж судового процесу, та яке не повинно порушуватися особами, які утримують затриманих під вартою, у тому числі це стосується права на апеляцію щодо рішень про утримання під вартою. Не завжди забезпечувалася реалізація права на звернення за інформацією про рішення суду, а також про можливість бути присутнім на розгляді рішень. Так само, необхідно розглянути можливість надання суддям певних контролюючих функцій щодо місць утримання.
Що стосується, власне, судової системи є очевидним, що відповідні установи не отримують необхідної підтримки для забезпечення спроможності чинити правосуддя, що таким чином може призводити до безпідставних затримань. Необхідно звернути увагу на важливість залучення суддів протягом процесу, що гарантуватиме їхню незалежність, непідкупність та професійну кваліфікацію. До того ж, професійне навчання суддів повинно здійснюватися на постійній основі з метою забезпечення дотримання національних, міжнародних та регіональних норм захисту прав людини, які повинні формувати основу судових рішень. Члени групи зустрілися з суддями Верховного Суду, Конституційного та Апеляційного Судів. Члени групи висловили жаль з приводу неможливості зустрітися з суддями першої інстанції – крім короткої тематичної дискусії, яка стосувалася правосуддя по справах неповнолітніх, протягом першого загального засідання з представниками уряду на початку місії – враховуючи їхню центральну роль у відправленні правосуддя, зокрема щодо встановлення та подовження термінів досудового утримання.
Також, необхідно розглянути можливість надання можливості суддям певних інстанцій здійснювати судовий нагляд у випадку існування сумнівів щодо достовірності певних справ. Наприклад, члени групи отримали інформацію про певні інстанції, що отримували запити з боку Генеральної Прокуратури щодо утримання, хоча мала місце сильна підозра щодо застосування катувань для отримання зізнання.
Члени групи вважають за необхідне звернути увагу на повторювані, та часто доведені та з наявністю доказів рапорти про жорстоке поводження та катування з боку міліції, направлене на отримання зізнань, яке зустрічається в усіх регіонах країни. У той час як перед міліцією стоїть нелегке завдання та проблема недостатності ресурсів, у тому числі надто низький рівень оплати праці, це не виправдовує застосування катувань. Катування, у тому числі і ті, що включають нелюдське та жорстоке поводження, чітко забороняється нормами міжнародного та національного законодавства, і така заборона є непорушною. Будь-яке застосування катувань для отримання зізнань повинно негайно призводити до звільнення з будь-якої посади, а щодо застосування катувань, то у будь-якому разі повинно застосовуватися притягнення до кримінальної відповідальності правопорушника. При вирішенні даної проблеми на державному рівні повинна застосовуватися політика абсолютної нетерпимості щодо таких дій. Щодо співробітників правоохоронних органів, які викривають власних керівників щодо застосування катувань чи інших форм жорстокого поводження, вони не повинні бути покарані. Будь-яке жорстоке поводження в даному контексті повинно бути досконало розслідувано, а відповідні особи притягнуті до відповідальності.
Члени Робочої групи високо оцінили той факт, що з 1991 р. лише суди можуть санкціонувати досудове затримання на термін більш ніж 72 години з моменту арешту. Проте, була отримана достовірна інформація про те, що правоохоронні органи мають тенденцію обходити цю вимогу. Наприклад, мають місце випадки фіксації у рапорті утримання осіб із звинувачуванням у адміністративних правопорушеннях, що за умов недостатнього судового контролю, використовуються з метою примусового отримання зізнань у кримінальних злочинах.
Слідчі, які розглядають справи, також мають важливі обов’язки. Заяви про катування мають бути зафіксовані та додані до матеріалів справи. Так само необхідно застосовувати презумпцію невинності до того як провина буде доведена.
Члени групи були поінформовані про те, що у відділах управлінь Міністерства внутрішніх справ можуть існувати спеціальні квоти, існування яких може бути причиною застосування сили для забезпечення зізнань у кримінальних злочинах. Відтак, Робоча група заявляє про необхідність отримання гарантій від Уряду про те, що така система показників не застосовуватиметься в майбутньому.
В усьому процесі затримання, роль Генеральної Прокуратури є основною. Генеральна Прокуратура повинна стати установою, яка забезпечує дотримання закону у будь-якому випадку. Повага до судових рішень повинна бути беззаперечною. Представники установи повинні бути неупередженими, професійними та спиратися на норми права. Вони не повинні приймати суб’єктивних рішень та не повинні ставати на заваді здійсненню правосуддя. Скарги, отримані щодо жорстокого поводження чи інших питань, які можуть призвести до безпідставного затримання, повинні супроводжуватися Генеральною Прокуратурою в усіх інстанціях. Однак, роль Генеральної Прокуратури, яка наразі поєднує функцію правозастосування та функцію контролю, має бути переглянута. Володіння таким правом може потенційно призвести до конфлікту інтересів та зменшити довіру до цієї важливої установи.
5 листопада 2008 року
Далі наведена додаткова інформація до прес-релізу Робочої групи від 5 листопада 2008 року. Водночас, нижче наведені лише попередні результати візиту Робочої групи, які не можна вважати повними та остаточними. Робоча група залишає за собою право вилучати або додавати інформацію, не включену до даного документу, до остаточної Доповіді.
У якості позитивного моменту має бути відмічена відкритість з боку Уряду щодо візиту Робочої групи та конструктивний діалог з представниками влади різних рівнів по всій країні. Члени групи відмітили, що законодавча та інституційна база, яка регулює різні форми позбавлення волі в країні є міцною, проте складною. Було також відмічено, що низка важливих законодавчих ініціатив знаходиться в процесі розробки та в подальшому може сприяти посиленню захисту затриманих осіб.
Частиною такого посиленого захисту є незалежний моніторинг та контроль процедур та практики із залученням представників громадянського суспільства. Ініціативи Міністерства внутрішніх справ, які стосуються мобільних моніторингових груп на рівні областей, а також залучення зацікавлених сторін через Громадські Ради є позитивними кроками.
Проте, члени групи помітили існування різних поглядів та сприйняття щодо ефективності інституту Омбудсмана та рекомендують зміцнити його ефективність. Щодо системи контролю, члени групи схвалили той факт, що Уряд України ратифікував Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Зокрема було зазначено, що мобільні групи Міністерства внутрішніх справ є гарним прикладом, який потрібно наслідувати іншим урядовим установам, які мають справу з утриманнями.
Впродовж кількох останніх років була реалізована низка законодавчих ініціатив, які варті підтримки. Зокрема, проведена реформа Кримінального кодексу, а також здійснені зусилля в рамках Кримінально-процесуального кодексу, направлені на зменшення навантаження на систему закладів покарань. Це допоможе вирішити проблему переповнення у місцях утримання шляхом зменшення терміну покарання за менш тяжкі злочини, подальшого дослідження можливості запровадження дострокового звільнення на випробувальний термін, чи пошуку альтернатив утриманню під вартою.
Також, під час декількох зустрічей підкреслювалася важливість міжнародних та національних норм захисту прав людини. Важливо щоб усі сторони, причетні до питання утримання, були обізнані з міжнародними та національними стандартами захисту прав людини, які стосуються прав осіб, які підлягають затриманню. Необхідно підвищувати рівень обізнаності щодо права затриманих, передбаченого Конституцією, користуватися відповідними міжнародними та національними механізмами подачі скарг.
Члени групи відмітили частоту, що зменшилась впродовж минулих років, використання закладів досудового утримання для утримання підозрюваних у скоєнні менш тяжких злочинів. Також, було відмічено недостатність ефективного контролю з боку судових відомств, що часто призводить до непотрібного та тривалого попереднього утримання осіб у складних умовах. У поєднанні з обмеженнями, які існують щодо досудового утримання осіб, а саме забороною спілкування з сім’ями до початку розгляду справи у суді, наслідки таких заходів є вкрай негативними для неповнолітніх. Насамперед це стосується ситуацій, коли неповнолітні утримуються разом з дорослими та засудженими.
В інституційному контексті, члени групи відмітили галузі співпраці урядових установ, які займаються утриманням під вартою. Однак, члени групи також звернули увагу на існування дублювання функцій установ, що може також бути фактором безпідставного утримання. Члени групи відмітили, що стосовно кримінальних справ, Міністерство внутрішніх справ та міліція, а також спеціальні відомства, а саме Служба державної безпеки та оборони, а також Департамент виконання покарань можуть мати справу із затриманими протягом досудового періоду.
Протягом візиту до України, члени групи неодноразово звертали увагу на відсутність довіри до основних установ щодо захисту прав людини. Зокрема це стосується судових відомств; міліції; Генеральної Прокуратури та адвокатів. У той час як частково це може бути викликано дуже низьким та неприйнятним рівнем заробітної плати представників цих відомств, частково це стосується змови окремих осіб щодо того, щоб досудове утримання було нормою, а не виключенням з правил.
Щодо незалежності судових відомств, члени групи відмітили, що судові рішення часто приймалися за відсутності чи навіть інформування звинуваченого. З огляду на графік конвоювання, були відмічені випадки, коли затримані не могли бути присутні на запланованому слуханні справи, проте справа все одно розглядалася. Право на адвоката є важливим правом, про яке затриманих необхідно повідомляти під час арешту та впродовж судового процесу, та яке не повинно порушуватися особами, які утримують затриманих під вартою, у тому числі це стосується права на апеляцію щодо рішень про утримання під вартою. Не завжди забезпечувалася реалізація права на звернення за інформацією про рішення суду, а також про можливість бути присутнім на розгляді рішень. Так само, необхідно розглянути можливість надання суддям певних контролюючих функцій щодо місць утримання.
Що стосується, власне, судової системи є очевидним, що відповідні установи не отримують необхідної підтримки для забезпечення спроможності чинити правосуддя, що таким чином може призводити до безпідставних затримань. Необхідно звернути увагу на важливість залучення суддів протягом процесу, що гарантуватиме їхню незалежність, непідкупність та професійну кваліфікацію. До того ж, професійне навчання суддів повинно здійснюватися на постійній основі з метою забезпечення дотримання національних, міжнародних та регіональних норм захисту прав людини, які повинні формувати основу судових рішень. Члени групи зустрілися з суддями Верховного Суду, Конституційного та Апеляційного Судів. Члени групи висловили жаль з приводу неможливості зустрітися з суддями першої інстанції – крім короткої тематичної дискусії, яка стосувалася правосуддя по справах неповнолітніх, протягом першого загального засідання з представниками уряду на початку місії – враховуючи їхню центральну роль у відправленні правосуддя, зокрема щодо встановлення та подовження термінів досудового утримання.
Також, необхідно розглянути можливість надання можливості суддям певних інстанцій здійснювати судовий нагляд у випадку існування сумнівів щодо достовірності певних справ. Наприклад, члени групи отримали інформацію про певні інстанції, що отримували запити з боку Генеральної Прокуратури щодо утримання, хоча мала місце сильна підозра щодо застосування катувань для отримання зізнання.
Члени групи вважають за необхідне звернути увагу на повторювані, та часто доведені та з наявністю доказів рапорти про жорстоке поводження та катування з боку міліції, направлене на отримання зізнань, яке зустрічається в усіх регіонах країни. У той час як перед міліцією стоїть нелегке завдання та проблема недостатності ресурсів, у тому числі надто низький рівень оплати праці, це не виправдовує застосування катувань. Катування, у тому числі і ті, що включають нелюдське та жорстоке поводження, чітко забороняється нормами міжнародного та національного законодавства, і така заборона є непорушною. Будь-яке застосування катувань для отримання зізнань повинно негайно призводити до звільнення з будь-якої посади, а щодо застосування катувань, то у будь-якому разі повинно застосовуватися притягнення до кримінальної відповідальності правопорушника. При вирішенні даної проблеми на державному рівні повинна застосовуватися політика абсолютної нетерпимості щодо таких дій. Щодо співробітників правоохоронних органів, які викривають власних керівників щодо застосування катувань чи інших форм жорстокого поводження, вони не повинні бути покарані. Будь-яке жорстоке поводження в даному контексті повинно бути досконало розслідувано, а відповідні особи притягнуті до відповідальності.
Члени Робочої групи високо оцінили той факт, що з 1991 р. лише суди можуть санкціонувати досудове затримання на термін більш ніж 72 години з моменту арешту. Проте, була отримана достовірна інформація про те, що правоохоронні органи мають тенденцію обходити цю вимогу. Наприклад, мають місце випадки фіксації у рапорті утримання осіб із звинувачуванням у адміністративних правопорушеннях, що за умов недостатнього судового контролю, використовуються з метою примусового отримання зізнань у кримінальних злочинах.
Слідчі, які розглядають справи, також мають важливі обов’язки. Заяви про катування мають бути зафіксовані та додані до матеріалів справи. Так само необхідно застосовувати презумпцію невинності до того як провина буде доведена.
Члени групи були поінформовані про те, що у відділах управлінь Міністерства внутрішніх справ можуть існувати спеціальні квоти, існування яких може бути причиною застосування сили для забезпечення зізнань у кримінальних злочинах. Відтак, Робоча група заявляє про необхідність отримання гарантій від Уряду про те, що така система показників не застосовуватиметься в майбутньому.
В усьому процесі затримання, роль Генеральної Прокуратури є основною. Генеральна Прокуратура повинна стати установою, яка забезпечує дотримання закону у будь-якому випадку. Повага до судових рішень повинна бути беззаперечною. Представники установи повинні бути неупередженими, професійними та спиратися на норми права. Вони не повинні приймати суб’єктивних рішень та не повинні ставати на заваді здійсненню правосуддя. Скарги, отримані щодо жорстокого поводження чи інших питань, які можуть призвести до безпідставного затримання, повинні супроводжуватися Генеральною Прокуратурою в усіх інстанціях. Однак, роль Генеральної Прокуратури, яка наразі поєднує функцію правозастосування та функцію контролю, має бути переглянута. Володіння таким правом може потенційно призвести до конфлікту інтересів та зменшити довіру до цієї важливої установи.
5 листопада 2008 року
щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном