ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ-2006

ВСТУП

1. Ґрунтовна  Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2005”, підготовлена правозахисною організацією „Донецький Меморіал”, з’явилася рік тому – за підсумками 2005 року. Вона стала першим систематичним дослідженням різних аспектів діяльності установ кримінально-виконавчої системи України. Особливо це стосується досліджень питань дотримання прав людини в установах системи. Доповідь була підготовлена у співпраці десяти громадських організацій країни та містила численні приклади порушень прав людини. В даній Доповіді зібрана інформація щодо діяльності кримінально-виконавчої системи України у 2006 році. В ній відображені зміни та події, які відбувалися протягом останнього 2006 року. Основними джерелами для неї стали відповіді державних установ за запитами „Донецького Меморіалу”, результати виконуваних організацією проектів та досліджень у межах цих проектів, матеріали семінарів та конференцій, публікації у ЗМІ, в тому числі в Інтернет-виданнях, окремі листи та звернення громадян, які перебувають в установах системи. Доповідь складена керівником „Донецького Меморіалу” Олександром Букаловим за участю Євгена Захарова, голови правління УГСПЛ, співголови ХПГ..

2. Автори даної Доповіді не виключають, як і минулого року, що деякі наведені факти не мають гарантованого підтвердження, а певні висновки є дискусійними. Автори також сподіваються на розуміння того, що обмеженість у часі та в ресурсах не дозволила зробити дане дослідження більш повним та ґрунтовним. Разом з тим вони сподіваються на необхідність та доцільність проведення даного огляду діяльності кримінально-виконавчої системи країни.

ДЕПАРТАМЕНТ та його підпорядкованість

3. Державний Департамент України з питань виконання покарань існує як автономна інституція з 1998 року. Детальніше про історію його створення див. Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2005”, пп. 27-37 (для зручності посилання на цей документі надалі – Доповідь-2005). Створення такого окремого відомства спочатку було представлено як тимчасовий етап у виконанні взятих в 1995 році Україною на себе зобов'язань при вступі до Ради Європи про підпорядкованість кримінально-виконавчої системи Міністерству юстиції.

Відповідно до зобов’язань, взятих Україною у 1995 році при вступі до Ради Європи та зафіксованих у Висновку 190 (95) та Резолюції № 1466 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи, Україна має передати пенітенціарну систему у відання Міністерству юстиції, а також має реалізувати заходи, спрямовані на реформування системи виконання покарань з метою забезпечення дотримання прав людини, приведення умов тримання засуджених та ув’язнених до європейських норм і стандартів.

4. З часом при будь-яких спробах виконати взяте країною зобов’язання та передати відомство до Мін’юсту його керівництво чинило активний спротив. Попри пропозиції громадськості, зокрема „Донецького Меморіалу” та Пенітенціарного Товариства України, провести публічну дискусію та обговорити у колі фахівців та із залученням громадськості проблеми та доцільність такого підпорядкування, Департамент жодним чином на такі пропозиції не реагував. Відсутні також будь-які відомості про вжиття заходів або принаймні про обговорення заходів, які були би спрямовані на підготовку відомства до передачі до цивільної структури. Це може свідчити лише про те, що справжні причини намагань керівництва відомства зберегти його автономність жодним чином не пов’язані з турботою про ефективність його функціонування.

5. Наразі Рада Європи продовжує щороку нагадувати Україні про невиконане зобов’язання щодо підпорядкування Департаменту, що лише підтверджує неправдивість тверджень його керівництва про виконання цих зобов’язань лише виведенням структури зі складу МВС.

У середині березня 2007 року у Страсбурзі відбулося засідання Україна-Рада Європи з питань управління тюремною програмою. Під час засідання експерти України та Ради Європи проаналізували зміни, що відбулися в українській пенітенціарній системі у 2005-2006 роках. Зокрема, був заслуханий звіт Державного департаменту з питань виконання покарань про виконання Плану дій щодо реформування тюремної системи України на 2005-2006 роки.

Як повідомив Міністр юстиції Олександр Лавринович, експерти Ради Європи висловили зауваження Україні через відсутність аналізу щодо виконання рекомендацій РЄ з питань управління тюремною системою, які були зроблені за результатами трьох оціночних візитів в Україну.

Крім того, повідомив Міністр, під час засідання у Страсбурзі з боку Ради Європи було висловлене зауваження щодо несвоєчасного подання Департаментом з питань виконання покарань пропозицій до Плану дій щодо реформування тюремної системи України на 2007-2008 роки. Планувалося, що в Страсбурзі будуть підготовлені пропозиції та затверджений План дій щодо реформування тюремної системи України на 2007-2008 роки. Через несвоєчасне подання інформації, доопрацювання та затвердження плану Секретаріатом Ради Європи відкладено до травня-червня поточного року.

 

УВ’ЯЗНЕНІ ТА ЗАСУДЖЕНІ В УСТАНОВАХ ДЕПАРТАМЕНТУ

6. Покарання за кримінальні злочини в Україні отримують щороку близько 200 тис. осіб, з них у вигляді позбавлення волі – близько 55 тис. осіб, що складає близько 27% від загальної  кількості засуджених за кримінальні злочини. Детальніше про структуру покарань в Україні див. Доповідь-2005, пп.. 38-40.

7. За даними Державного департаменту з питань виконання покарань, число осіб, які утримуються в установах відомства, зменшилось за 2006 рік на 10 198 осіб, або на 6% і склало станом на 01.01.2007 160 725 осіб у 182 установах системи, в тому числі, як наведено у „Звіті про виконання плану роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань за ІV квартал 2006 року” (надалі – Звіт за ІV квартал), у 136 кримінально-виконавчих установах – 125,6 тис. засуджених, в 11 виховних колоніях – майже 2,2 тис. неповнолітніх засуджених, у 20 виправних центрах – 4,9 тис. осіб, засуджених до обмеження волі. Зазвичай, до цього числа не входять ще декілька сот осіб, які за рішенням суду обмежені у вільному пересуванні. Це засуджені військовослужбовці. Вони відбувають покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні. Динаміка зміни кількості ув’язнених в Україні за останні вісім років наведена в таблиці 1. Варто підкреслити, що темпи зниження кількості осіб за ґратами у 2006 році стали вдвічі менше, ніж у 2005 році.

Протягом 2006 року до виправних колоній для відбування покарання надійшло 44917 засуджених (роком раніше – 53436). При цьому до СІЗО поступило за рік 59559 осіб. В той же час звільнилося з місць позбавлення волі у 2006 році – 49667 осіб (63502), в тому числі умовно-достроково – 30 761 (32923).

При цьому загальноприйнятий показник кількості ув’язнених на 100 тисяч населення складає  для України близько 342. Для порівняння – в Росії цей показник близько  600, в США – більше 800, в той час, як в країнах Західної Європи –  80 – 120.

8. Станом на 01.01.2007 року в СІЗО перебувало під вартою 32 619 осіб (на 01.01.2006 – 33279, тут і надалі в дужках – дані за 2005 рік). Детальніше про ситуацію в СІЗО див. пп. 93-95 даної Доповіді. Знизилась за рік кількість жінок в ув’язненні: зараз відбувають покарання 7 597 ( 8599), а перебувають у СІЗО – 1980  (2104). Зменшилась за останній рік й кількість засуджених підлітків – з 2698 до  2215 осіб. При цьому й у СІЗО їх чисельність дещо знизилась: до 1220 проти 1465 рік тому.

На 145 осіб зросло число довічно ув'язнених в 2006 році - з 1218 осіб до 1 363, причому число жінок серед них збільшилося до 14. Детальніше про тенденції змін в’язничного населення в Україні за останні роки див. Доповідь-2005, пп.. 41-43.

Таблиця 1

	Загальна чисельність засуджених
01.01.1999	206 191
01.01.2000	218 083
01.01.2001	222 254
01.01.2002	192 293
01.01.2003	197 641
01.01.2004	191 677
01.01.2005	188 465
01.01.2006	170 923
01.01.2007	160 725

 

 

 

 

 

 

 

9. За даними Департаменту, станом на 1 січня 2007 року виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, покладено на 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції із штатною чисельністю персоналу 2232 працівники. На обліку в інспекції станом на 1 січня 2007 р. перебувало 160078 осіб (рік тому – 156334), з яких 8 тис. - неповнолітні. Середнє навантаження на штатного працівника територіального підрозділу кримінально-виконавчої інспекції становить понад 70 засуджених, у деяких інспекціях це число доходить до 200.

 Заступник Голови Департаменту Калашник Н.Г. відмічала, що „2006 рік має стати вирішальними для розвитку кримінально-виконавчої інспекції, діяльність якої є предметом постійної уваги з боку керівництва Департаменту. Стратегічним напрямом розвитку інспекції, що відповідає політиці держави у сфері європейської інтеграції, є поступове створення служби пробації. Діяльність такої служби дозволить знизити чисельність засуджених до позбавлення волі та зменшити фінансові витрати держави. 3 серпня 2006 року Кабінет Міністрів України постановою № 1090 затвердив Державну програму покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006 - 2010 роки.”

10. За 2006 рік Президентом України помилувано 991 особу, з яких 651 – скорочено строк відбування покарання, 376 – звільнено з установ виконання покарань.

Криміногенний склад засуджених згідно Звіту за ІV квартал залишається складним. На фоні загального зменшення їх чисельності з початку року в установах виконання покарань на 5,3% збільшилась кількість осіб, засуджених за вчинення грабежу і розбою, та на 3,3% - за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. В установах тримається близько 60 тисяч засуджених, яким визначено строк покарання у виді позбавлення волі на термін понад 5 років, 1363 засуджених до довічного позбавлення волі.

11. Протягом 2006 року додатково створено 322 місця для тримання засуджених в установах виконання покарань, 92 місця для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

У цілому на досягнення зазначених цілей, повідомляється у Звіті за ІV квартал, тільки з Державного бюджету України Програмою передбачено фінансування на загальну суму 2,3 млрд. грн. Однак у 2006 році зазначену Програму профінансовано на 3,3% (на 14,1 млн. грн. із 434,8 передбачених), у 2007 році передбачено 5,2% видатків (на 28,4 млн. грн. із 549,2 передбачених).

12. Департаментом разом із зазначеними державними органами підготовлено та направлено до Міністерства юстиції України проект Звіту Уряду України про виконання рекомендацій та зауважень членів делегації Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ЄКПТ) за підсумками п’ятого інспекційного візиту в Україну, під час якого були відвідані місця, де тримаються особи, позбавлені волі. У зазначеному проекті Звіту відображено вжиті владою організаційно-практичні заходи, спрямовані на усунення недоліків та створення належних умов тримання осіб, взятих під варту, та засуджених.

13. Разом з тим загальні статистичні дані ще не дають уяви про реальні умови тримання засуджених. А вони залишаються досить суворими. От як їх оцінює сам керівник системи. В інтерв'ю газеті «Голос України» Голова Департаменту з питань виконання покарань В.Кощинець сказав таке:

«Если честно, условия содержания заключенных – это действитель­но пока не очень веселая тема. Воп­реки Закону Украины «О предвари­тельном заключении» в некоторых следственных изоляторах «народо­население» превышает количество мест почти на три тысячи. Спят впо­валку или вообще по очереди. В та­ких условиях встречу с судьей ждешь, как лирическое свидание. Большинство  режимных  корпусов СИЗО построены еще при царизме, и о надежности стен и крыши над головами арестантов можно гово­рить, лишь используя гиперболу.

Без напряжения воображения не обойтись и в характеристике тех объектов, которые на бумаге назы­ваются медицинскими заведениями уголовно-исполнительной системы. Перечень оборудования и само обо­рудование морально устарели еще во времена известного Глеба Жеглова». («Голос Украины» № 96 от 27.05.2006).

14. Все частіше засуджені та ув'язнені звертаються до Європейського суду з прав людини зі скаргами щодо умов тримання та жорстоке поводження в установах Департаменту. Так, громадянин Лі з Горлівки у своїй скарзі, зокрема, скаржився на погані умови тримання під вартою та надмірну тривалість цього тримання. І хоча він відбуває винесений судом строк в 10 років, держава запропонувала укласти мирну угоду з ним.  Громадянин Лі погодився, обумовивши свою згоду виплатою йому суми в 10 000 євро.

Декілька засуджених (Г.Друзенко та інші) звернулися в 2001-2002 р. до Європейського суду зі скаргами на жорстоке поводження з ними під час введення до колонії, де вони відбували покарання, спецпідрозділу «Беркут». Їхні скарги рішенням Суду від 15 січня 2007 року визнані прийнятними і зараз розглядаються по суті. Варто зазначити, що адміністрація місць позбавлення волі досить своєрідно відреагувала на подібні скарги. Так дехто зі скаржників з різних колоній раптово нібито вирішили відкликати свої Заяви до Європейського Суду. Проте, Суд вирішив поки не виключати їхні скарги до більш ретельного розслідування.

15. Є й інші рішення Європейського суду.

Як повідомлялося в ЗМІ, „Европейский суд по пра­вам человека обязал Украину выплатить жителю Симферо­поля Николаю Двойных 2100 евро за негуманное обраще­ние во время заключения в следственном изоляторе. Об этом говорится в сообщении суда. Истец работал директо­ром компании, когда его 23 марта 2000 года арестовали по подозрению в краже и зло­употреблении служебным по­ложением. В июле суд приз­нал его виновным и пригово­рил к четырем годам тюрем­ного заключения. Николай Двойных утверждал, что его содержали в камере площадью около 14 квадратных метров, в которой одновре­менно находились 16—17 зак­люченных, при этом некото­рые из них были больны ту­беркулезом и СПИДом. В ка­мере было недостаточно кро­ватей, а также света и свеже­го воздуха. Камеры в тюрьме были грязными, в них води­лись тараканы и клопы, горя­чей воды не было ни в одной из камер, а холодная доходи­ла только до четвертого эта­жа, помещение не отаплива­лось”. («Голос Украины» № 192 от 14.10.2006)

Детальніше про реакцію на надзвичайні події див. пп. 102-119 даної Доповіді.

16. „Всего Украина выплатила по решению Европейского суда по правам человека по состоянию на март 2007 г. свыше 58,5 тыс. евро из-за неподобающего содержания заключенных в учреждениях исполнения наказаний. Об этом отметил правительственный уполномоченный по делам Европейского суда по правам человека Юрий Зайцев. Среди нарушений прав заключенных в Украине, которые вызывают тревогу европейских институций, Зайцев назвал проблемы условий содержания осужденных, а также все другие связаные с этим вопросы - адекватная медицинская помощь и лечение, надлежащее поведение со стороны администрации учреждений исполнения наказаний к заключенным и лицам, которые содержатся под стражей”. (Интернет-сайт РБК-Украина. 22.3.2007)

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО

17. Кримінально-виконавче законодавство протягом 2006 майже не зазнало суттєвих змін. Детальний аналіз кримінально-виконавчого законодавства наведений у Доповіді-2005, пп. 47-92. Варто підкреслити, що протягом 2006 року були розроблені зміни до КВК (законопроект № 2491). Вони обговорювалися у Мін’юсті із залученням громадськості. Великою мірою вони враховують саме ті недоліки Кодексу, які визначені у згадуваній минулорічній Доповіді.

18. Департамент відмічає, що „з метою подальшого вдосконалення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, вироблення та реалізації нових принципів виконання та відбування покарань Департаментом підготовлено оновлений проект Концепції розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України, який обговорено з експертами Ради Європи, схвалено на засіданні Науково-методичної Ради Департаменту та направлено до Координаційного Комітету Ради Європи з питань реформування пенітенціарної системи України для опрацювання та надання відповідних рекомендацій”. З наведеного переліку задіяних до обговорення Концепції інституцій видно, що до розробки Концепції не були залучені ані незалежні науковці, ані представники громадськості. Проект Концепції не обговорювався поза межами відомства.

19 Разом з тим нормотворча діяльність Департаменту складає певну проблему. Попри рекомендації минулорічної Доповіді про необхідність „змінити пріоритети у нормотворчій діяльності, віддаючи перевагу гуманітарним цінностям перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини, поваги  гідності як осіб, які перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це”, а також про необхідність „сприяти поліпшенню нормативних актів Департаменту, залучати до цієї роботи фахівців, в тому числі Пенітенціарного товариства України”, насправді Департамент продовжив та навіть у більшому обсязі практику видання нормативних документів, які порушують права людини.

20.  Низку прикладів недолугої нормотворчості відомства наводить юрист Чернігівського жіночого правозахисного центру Валентина Бадира. Вона пише: „З метою так званого, "вдосконалення порядку і умов тримання жі­нок, засуджених до довічного позбавлення волі" ДДУПВП видає наказ № 99 від 06.06.2005 р., яким обмежуються права і звужується об'єм інтере­сів засуджених жінок всупереч правовій нормі, закладеній в ст. 139 КВК”.

Засудженим жінкам до довічного позбавлення волі безпідставно не надавалися тривалі побачення, зменшувалась сума коштів на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності, кі­лькість посилок протягом року, їм встановлено одяг спеціального зразку, вони утримувались в камерах по дві особи, пересування їх за межами ка­мер здійснювалося в наручниках. Все це разом являлось порушенням ст. З Європейської конвенції з прав людини і тягнуло за собою правові наслідки для нашої держави.

Цей наказ виданий всупереч ч. 3 ст. 22 Конституції України, яка вимагає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних, не допускається звуження зміс­ту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тільки на виконання протесту заступника Генерального прокурора України від 01.09.2005р. № 16-26 на наказ ДДУПВП № 99 від 06.06.2005 р., він був скасований”.

21. В. Бадира також відмічає, що Департаментом було 25.01.2006р. видано наказ № 13, яким була затвер­джена Інструкція з перегляду кореспонденції. Відповідно до цієї Інструкції засуджені вкидають кореспонденцію для відправлення не запечатаною до поштової скриньки. Кореспонденцію до Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також до інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та до прокурорів засуджені запечатують у конверти, згідно п. 2.4 Інструкції, в присутності ін­спектора особисто. Кореспонденція, яка надійшла від цих адресатів, розпечатується особисто в присутності інспектора.

Варто додати, що 5 червня 2006 р. ДДУПВП вносить зміни до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, якими передбачає, що листування засуджених із згаданими інституціями перегляду не підлягає, і надсилається за належ­ністю або вручається засудженим у запечатаному вигляді (конверті). Вра­ховуючи, що два накази по-різному регулюють порядок надсилання такої кореспонденції, виникає слушне питання: яким документом керуватися практичним співробітникам при перегляді кореспонденції?

Крім того, п. 1.7 (додаток № 1 до зазначеної Інструкції) передбачено проставлення інспектором на конверті вихідної кореспонденції спеціально­го штампу, на якому зазначається назва виправної колонії Управління де­партаменту з питань виконання покарань і її поштова адреса. На думку В.Бадири, поставлення інспектором на конверті спеціаль­ного штампу установи є порушенням ст. 301 "Право на особисте життя та його таємницю" та ст. 302 "Право на інформацію" Цивільного кодексу України.

Спеціальний штамп на конверті вихідної кореспонденції не пе­редбачений законом і його наявність або відсутність на конверті аж ніяк не може вплинути на національну безпеку держави, її економічний добробут. Адже відповідно до Європейських Пенітенціарних правил (переглянутий текст Європейських мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими), ухвалених в січні 2006 р. Рекомендацією R 2006 (2) Кабінету Міністрів Ради Європи передбачається необхідність максимально частого спіл­кування поштою та іншими способами спілкування зі своїми родинами, іншими особами й представниками зовнішніх організацій. Ці контакти мо­жуть бути обмежені або поставлені під контроль, якщо це необхідно для провадження кримінального розслідування, підтримки порядку та безпеки, запобіганню кримінальним злочинам та захисту жертв злочинів, проте такі обмеження, включаючи спеціальні обмеження, визначаються судом.

22. Наступні приклади, наведені В.Бадирою.

Департаментом 30 січня 2006 р. був виданий наказ № 18 "Про недоліки в організації роботи із застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни не відбутої частини більш м'яким і підготовки матеріалів за клопотаннями про помилування та захо­ди щодо посилення контролю за цим напрямком службової діяльності". Перша частина цього наказу відповідала загальним вимогам до відомчих актів, вона була не нормативною, індивідуально-управлінською і вичерпу­вала себе одноразовим застосуванням. Натомість деякі положення наказу (пп.. 5.3, 5.4, 5.5) передбачали обов'язкове погодження у територіальних органах ДДУПВП матеріалів щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, а також матеріалів за клопотаннями про помилування, наділяли керівників відпові­дних служб територіальних органів повноваженнями, не передбаченими нормативними актами. Крім того, у вказаному наказі визначалася особлива процедура умовно-дострокового звільнення засуджених за певні види зло­чинів, не відбута частина покарання яких складала понад два роки, що супе­речило вимогам ст. 21 Конституції України про те, що всі люди є рівними у своїх правах, ст. ст. 81, 82 КК України ("Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким"), ст. 407 КПК України ("Порядок застосування умовно-достро­кового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким"), ч. З ст. 154 КВК ("Порядок дострокового звіль­нення від відбування покарання") та п. 5, 6, 7 "Положення про здійснення помилування", затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 р.

31.07.2006 р. наказом № 142 "Про внесення змін до наказу ДДУПВП від 30.01.2006 р. № 18" Департамент був вимушений привести у відповід­ність до законодавства положення цього наказу. Пункти 5.3, 5.4, 5.5 були викладені в іншій редакції, що не містила нормативних розпоряджень.

23. На думку В.Бадири, важко назвати правовим і наказ №261 від 16.12.2003 р., яким затвер­джено інструкцію "Про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі" (в самій назві інструкції міститься невідповідність п. 11, 12 ст. 51 КК України. По­ложення Інструкції суперечать ч. З ст. 63 Конституції України.

Звичайно, засудженому гарантується право на судовий захист відпо­відно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Принцип законності, відповідно до якого ДКВС, як орган центральної виконавчої влади України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст. 113 КВК України "Листування засуджених до позбавлення волі" не містить відсилочних норм щодо регулювання права засудженого на листування норма­тивно-правовими актами ДКВС України. В той же час розгляд адміністра­тивної справи з приводу оскарження нормативно-правового акту Держав­ної кримінально-виконавчої служби України вирішується окружним адмі­ністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на міс­то Київ, і засуджений може звернутися до суду тільки через свого предста­вника.

24. Можливості регулятивної функції ДДУПВП не можуть бути безмеж­ними. Необхідна не тільки система контролю за відомчими нормативно-правовими актами, але й законодавча регламентація меж їх регулятивних можливостей. В демократичній державі такі межі встановлюються норма­ми, які мають юридичну силу закону.

Головним при підготовці і виданні нормативно-правових актів є те, що вони видаються на основі і на виконання законів України. Все це обумовлює необхідність жорсткої регламентації дія­льності кримінально-виконавчої служби з питань нормотворчості.

25. Недосконалість нормативно-правових актів, їх невідповідність Кон­ституції і Законам України віддзеркалюють реальну якість нормотворчої діяльності органу, що їх видав. Це лакмусовий папірець реальної якості нормотворчої, інтерпретаційної і правозастосувальної діяльності кримінально-виконавчої служби, реальне свідчення рівня професіоналізму і як зворотній зв'язок – оцінка як співробітниками, так і засудже­ними рівня роботи центрального органу виконавчої влади з питань вико­нання покарань.

 

КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

26. Попри наявність низки державних інституцій, які мають право перевіряти та контролювати діяльність установ та органів виконання покарань, помітного покращення ситуації з дотриманням прав людини не спостерігається. Громадський контроль, покладений на спостережні комісії, фактично відсутній, а діяльність громадських організацій розглядається керівництвом Департаменту лише як додатковий ресурс для роботи з виправлення засуджених. Відомство стверджує про співпрацю з понад 150 громадськими організаціями, проте створені громадські ради при управліннях Департаменту, куди мусять входити представники громадськості, як правило, очолюються колишніми працівниками системи і ці ради зазвичай фактично не працюють, що визнає й керівництво відомства. Варто підкреслити, що автономний характер відомства ускладнює контроль за його діяльністю незалежними структурами.

Детальніше про контроль установ виконання покарань див. пп. 93-120 Доповіді-2005.

27. Департамент часто проголошує про широку співпрацю з громадськими організаціями. Його керівники стверджують, що „здійснюється взаємодія з громадськими організаціями щодо співпраці у напрямах виправлення і ресоціалізації засуджених, надання їм юридичної та соціально-психологічної допомоги. Дотримуючись принципу прозорості діяльності Державної кримінально-виконавчої служби, Департамент активно співпрацює з 156 правозахисними організаціями.

В установах Державної кримінально-виконавчої служби України проводять душпастирську роботу представники майже 40 релігійних конфесій та організацій, зареєстрованих в Україні. Богослужіння та інші релігійні заходи постійно відвідують близько 23 тис. віруючих засуджених”. Натомість як елемент громадського контролю такі організації Департаментом ніколи не розглядаються.

28. Заступник Голови Департаменту Калашник Н.Г. у своєму виступі 4 вересня 2006 відмічала: „Систематизовано співпрацю з громадськими організаціями у напряму їх більш спрямованої та цільової участі у вирішенні соціальних проблем засуджених, але водночас слід звернути увагу на низьку роль громадських рад, утворених при територіальних управліннях. Також не використовується належним чином потенціал спостережних комісій, насамперед щодо їх повноважень у здійсненні громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених. З урахуванням певного загострення оперативної обстановки у місцях позбавлення волі вжито комплекс організаційно-практичних заходів щодо більш інтенсивної організації процесу соціально корисної зайнятості засуджених на державницько-патріотичних засадах.”

29. Народний депутат Г. Удовенко відмічає: „Президент лично посетил одно из учреждений исполнения наказаний, детально ознакомился с условиями пребывания осужденных и дал указания администрации по устранению нарушений. Но, к сожалению, еще не все так оптимистически в этой сфере, как хотелось бы. Обнародованный отчет «Международной Амнистии» указывает на случаи применения пыток к задержанным и заключенным. Свидетельствуют об этой позорной практике и обращения граждан к правозащитным организациям. Здесь нужно принимать системные меры в отношении обеспечения общественного контроля за правоохранительными органами, применять политику абсолютной нетерпимости и проводить быстрое, непредвзятое и полное расследование всех случаев пыток и другого обращения, унижающего достоинство человека, и наказывать виновных в совершении таких действий” („Голос Украины”, № 235 от 10.12.2005).

30. Має пропозиції й народний депутат К. Левченко, яка пропонує „немедленно сформировать представительства Уполномоченного по правам человека в областях для осуществления мониторинговой работы и посещения мест лишения свободы. Включить в национальный механизм предупреждения пыток общественные организации, привлекая их к организации посещений”. („Голос Украины”, № 191 от 13 октября 2006).

Проте такі пропозиції народних депутатів допоки залишаються без дієвого реагування з боку керівництва Департаменту.

31. Єдиною непідвідомчою Департаменту та більш-менш регулярно контролюючою його структурою залишаються органи прокуратури. І хоча експерти Ради Європи, які вивчали діяльність української кримінально-виконавчої системи, рекомендують створити інший орган для інспекцій установ системи, який би замінив прокуратуру, сама прокуратура не хотіла б розставатися зі своєю контролюючою роллю.  Заступник Генерального  прокурора України Олександр Шинальский говорить: „У меня есть все основания утверждать, что в Украине создано и функционирует более чем достаточное количество государственных учреждений для осуществления ведомственного и вневедом­ственного контроля и прокурорского надзора за соблюдением прав челове­ка в местах лишения свободы. Су­ществующая нормативная база допускает возможность широкого привле­чения общественности для осущес­твления общественного контроля с той же целью. Поэтому глубоко убеж­ден в том, что для достижения глав­ной пели — реального обеспечения прав человека в местах лишения сво­боды, необходимо сосредоточить уси­лия на повышении качества, эффек­тивности использования этими госу­дарственными и общественными ин­ститутами прав и полномочий, пре­доставленных законом”. («Голос Украины», № 32 от 18.02.2006)

32. Проте той же пан Шинальськй вказував, що визнання порушень недостатньо. Наприклад, він вважає великою проблемою фактично безоплатну роботу засуджених під час відбування покарання:

«Мало того, на моє переко­нання, така праця прирівнюється до рабської експлуатації ув'язнених. Це є яскравою ознакою більшості нами перевірених установ», – сказав [заступник Генерального прокурора України] Олександр Шинальський.

Результати перевірок, що нині стають регулярнішими та пред­метнішими, вказують на різного плану недоопрацювання і пору­шення” («Голос Украины», № 32 от 18.02.2006).

Більш детально про діяльність органів прокуратури та оцінку її ефективності див. пп. 234-241 Доповіді-2005.

33. Протягом 2006 року органи прокуратури неодноразово повідомляли про численні проблеми у діяльності установ системи та про порушення прав людини. Цим питанням було присвячено декілька нарад у Генпрокуратурі із залученням громадських організацій.

ЗМІ повідомляли, що

„В ходе итоговой коллегии по результатам работы органов прокуратуры Украины в минувшем году Генеральный прокурор Украины четко сформулировал задачи прокуроров – о пытках, издевательствах и противоправных притеснениях своих прав заключенные в государстве должны забыть вообще. Несомненно, мы приложим все усилия, чтобы произошло именно так. Но будем требовать самоотверженного участия в этих процессах всех заинтересованных органов и учреждений и, прежде всего,.Государственного департамента по вопросам исполнения наказаний”. («Голос Украины», № 32 от 18.02.2006).

34. У відповідності з листом Генеральної прокуратури України від 1 грудня 2006 року до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності загалом за 2004-2006 роки органами прокуратури України внесено 9954 документа прокурорського реагування, у результаті яких до дисциплінарної й інших видів відповідальності притягнуто 7756 працівників кримінально-виконавчої служби, а 61 працівник притягнутий до кримінальної відповідальності.

35. За інформацією Державного департаменту з питань виконання покарань (лист №2/1-С-3730/5 від 20.09.06 за підписом начальника управління кадрів О.В.Шевчука) у відповідь на інформаційний запит Харківської правозахисної групи, „...протягом 2005 року та першого півріччя 2006 року... надійшло відповідно 295 і 178 звернень на неправомірні дії працівників органів і установ виконання покарань, проте повідомлення, викладені у них, не знайшли свого підтвердження. Випадків залучення працівників до дисциплінарної і кримінальної відповідальності за результатами розслідування цих скарг не зареєстровано.” А в іншому листі Департаменту наведені більш реальні дані: повідомляється, що

„...За 2005 рік надішйло 350 звернень, в яких порушувались питання щодо неправомірних дій співробіт ників Департаменту. З них: факти підтвердились – 17, частково підтвердились – 80, факти підтвердження не знайшли – 253.

До дисциплінарної відповідальності протягом 2005 року з різних причин було притягнуто 6168 осіб.

Всього протягом 2005 року порушено 12 кримінальних справ відносно 13 осіб та засуджено 6 колишніх працівників Державної криміналь но-виконавчої служби. За ст.127 ч.3 КК України (катування) до кримінальної відповідальності притягнуто одну особу.” (Лист №1/1-2827/12 від 30.06.06 за підписом А.С. Лагоди, першого заступника Голови Департаменту)

36. Вражає різниця між даними, наведеними заступником Генерального прокурора України та першим заступником Голови Департаменту. За досвідом правозахисних організацій майже всі скарги, які органи прокуратури отримують від засудженихї, не підтверджуються. Можна зробити висновок, що порушення, які виявляються органами прокуратури і про які мова йде в згаданому листі, або не торкаються прямо прав ув'язнених, або приховуються установами Департаменту.

Отже, закритість Департаменту з одного боку, а з другого – небажання органів прокуратури повідомляти про результати перевірки законності дій персоналу кримінально-виконавчої системи, відмова в порушенні кримінальних справ в кричущих випадках насильства в місцях позбавлення волі, складають враження, що контроль прокуратури є недієвим і неефективним.

37. Не можна назвати дієвим та ефективним і контроль з боку Уповноваженого. Протягом 2006 року – квітня 2007 року на сайті Уповноваженого було тільки чотири повідомлення прес-служби, які стосувалися прав осіб, позбавлених волі: про голосування на виборах 26.03.06 в Лук’янівському СІЗО, про події в Личаківській колонії №30 у травні 2006 р., про зустріч з експертами Європейської Комісії та про засудження євпаторійського журналіста Володимира Лутьєва, справою якого Уповноважений займається вже багато років. Численні скарги на незаконні дії працівників Департаменту, які отримує Секретаріат Уповноваженого, просто пересилаються  у той же Департамент та/або до органів прокуратури. Так відбувається навіть у тих випадках, коли працівники Секретаріату за дорученням Уповноваженого проводили власне розслідування подій. Так, працівники Секретаріату десять діб вивчали ситуацію в Ізяславській колонії №31, де 22 січня 2007 року спецназ жорстоко побив засуджених, яких в той же день вивезли для відбування покарання в інші установи. Водночас скарги батьків засуджених щодо цього жахливого побиття були просто переслані Секретаріатом до Департаменту і Генеральної прокуратури України  „для вжиття заходів”. Жодного звернення, позовної заяви чи іншого документу Уповноваженого стосовно прав осіб, позбавлених волі, у 2005 – квітні 2007 рр. розповсюджено не було.

38. Відсутність в країні громадського контролю як реального чинника підтверджується тим фактом, що в повідомленнях про низку надзвичайних подій в установах спостережні комісії як структури, відповідальні за контроль за дотриманням прав засуджених, жодного разу не згадувалися. То ж система громадського контролю установ виконання покарань потребує докорінних змін. В першу чергу, потребує суттєвого вдосконалення Положення про спостережні комісії, відповідні норми Кримінально-виконавчого кодексу та Закону «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією та правоохоронними органами держави».

 

КАДРОВІ ПИТАННЯ

39. В 2006 році кадрова проблема в Департаменті загострилася. Пішли самі або були змушені піти чимало кваліфікованих кадрів. Їх замінили частково або менш досвідчені працівники, або особи, які взагалі не мають досвіду роботи в системі. Це стосується й найвищих рівнів керівництва. Зв'язок цього процесу з ускладненням оперативної обстановки в колоніях, насамперед, з більш частими випадками надзвичайних подій - голодуваннями ув'язнених та їхніх спроб зашкодити своєму здоров'ю, - цей зв'язок серйозно не досліджувався, однак заперечувати його навряд чи виправдано. Про це свідчать висловлення і нинішніх керівників системи, і деяких чиновників високого рангу, які ще донедавна працювали в системі.

40. Гостроту кадрової проблеми відчуває й Департамент. У відомчій газеті „Закон і обов’язок” Голова Департаменту підкреслював, „що через досягнення права на пенсію, зміни умов нарахування її розміру, а також певні причини об’єктивного та суб’єктивного характеру, відбувся відтік кадрів. Як наслідок, некомплект середнього та старшого начальницького складу збільшився з 8,8% до 11,3% порівняно з періодом минулого року.

Невтішні результати дає і аналіз дисциплінарної практики за 2005 рік. Зокрема, відбулося зростання з 6702 до 7061 (або на 20,6%) кількості випадків притягнень працівників кримінально-виконавчої системи до дисциплінарної відповідальності.

Спостерігається тенденція до збільшення зі 106 до 126 кількості випадків правопорушень та надзвичайних подій серед особового складу, у тому числі правопорушень з 39 до 50, зокрема недозволених зв’язків з 32 до 40.”

З іншого приводу він говорив: „Мы вообще ощущаем «кадровый голод». И не утолив его, очень тяжело разворачивать систему на 180 градусов – от карательной философии к гуманистической: а ведь именно такая задача стоит перед нами. Время старых чиновников,  сознательно скрывавших позорное  состояние своих подопечных, прошло, а где я уже не говорю за что, взять новых? Нет специальных учреждений, которые готовили бы кадры нашего направления – специалистов с современным мышлением. Нет психологов, которые работали бы с персоналом. Только представьте себе состояние человека, добровольно  на 8-10 часов рабочей смены оставшегося за наглухо закрытой дверью вместе с преступниками! Жить в условиях постоянного стресса – это тоже вид пытки над собой.” («Голос Украины» № 96 от 27.05.2006).

41. Проте ось яким чином оцінює існуючий стан колишній начальник управління Департаменту в Харківській області В. Бутенко: «В наших колониях сейчас идет экспансия возврата к гулаговской системе. И, прежде всего, это видно на примере кадровой политики нового руководства. Да, голод на кадры был всегда, и многие из тех, кого мы принимали на работу, оказывались непригодными для работы в колонии. Но мы четко знали: если эти люди дискредитировали систему однажды, с ними нужно расставаться без сожаления. Сейчас же посмотрите, что творится только в Харьковской области. Руководитель колонии № 109 в свое время был уволен с должности начальника СИЗО. При нем в столитровый котел бросали два килограмма крупы и говорили, что это каша. А вместо мяса людям давали костный отвар, причем кости были отполированными до блеска, на них даже хрящей не оставалось. После такого питания в течение одного-двух месяцев человек уходил с загубленным желудком.

В нашей исполнительной системе убрали настоящих профессионалов, а на их места пришли или такие, как те, о которых я рассказал, или люди, не имевшие ранее никакого отношения к системе исполнения наказаний. Да, они могут быть толковыми и умными, но пока они войдут в работу, пройдет много времени, а тюремная система не терпит приживалок. Нельзя на высочайшие посты назначать людей «слева». Отсюда и возникают такие ситуации, как массовое членовредительство в СИЗО». («Вечерний Харьков»,  09.08.2006).

42. Великого розголосу отримала справа колишнього начальника Львівського СІЗО Василя Романишина. Його звинувачують у завданні тілесних ушкоджень підлеглим офіцерам та у службовій недбалості. (детальніше див. пп. 178-181 Доповіді-2005).  Станом на вересень 2006 року справа ще слухалася у Львові в суді Галицького району. Адвокат потерпілих у справі Наталія Крісман у коментарі Західній інформаційній корпорації повідомляла, що суд невдовзі має вислухати свідчення колишнього заступника Василя Романишина Іллю Яцишина. «Думаю, свідчення цього чоловіка проллють світло на справу», – наголосила вона. Наталія Крісман також розповіла, що вже скоро заплановані судові дебати. «Думаю, у вересні справу буде закінчено», – резюмувала адвокат. (http://cupol.brama.com)

Натомість, так не сталося, і вже в січні 2007 року адвокат потерпілих у справі заявляє, що судове розслідування навмисно затягують. Галицький місцевий суд відправив справу Романишина на дорозслідування.  Суд погодився, що права підсудного в процесі досудового слідства було порушено, тому справу скеровано на дорозслідування. В інтерв’ю “Німецькій хвилі” адвокат потерпілих Наталія Крісман заявила, що за її інформацією на рішення суду вплинули особи з вищих судових інстанцій. До того ж, каже Крісман, потерпілих постійно залякують: “Впродовж слідства і в суді були погрози учасникам процесу і мені особисто. Зараз у справі могло фігурувати більше свідків, але шляхом тиску на них, у багатьох, вибачте, виникла амнезія”. Адвокат додала, що потерпілі не вимагають суворої кари, нехай найпоблажливіше, умовне покарання, але іменем України - це важливо, каже Крісман. Романишин не визнає своєї провини і називає справу сфабрикованою. Рішення щодо дорозслідування справи прокуратурою вже оскаржено в Апеляційному суді Львівської області. Справа щодо екс-керівника львівського СІЗО триває вже понад рік. (www2.dw-world.de, 03.01.2007).

Варто підкреслити, що позиція керівництва Департаменту з приводу цього суду невідома і ніде не оприлюднювалася.

43. Не можна залишати поза увагою й такі настрої серед персоналу, про які свідчить репліка, що з’явилася на сайті відомства:

 „Одні бідні засуджені потребують "забезпечення", "удосконалення", "поліпшення".

В 90% областей в січні 2007 персонал системи недоотримав грошового забезпечення на 25%. А в ДДУ навіть не шевеляться, їх не цікавить з чого підлеглі будуть сплачувати комунальні послуги які виросли від 2 до 3 разів. За який рахунок годуватимуть свої сім’ї і т.д.

Доки ви в столиці будете вважати, що платите достойну зарплату, доти будуть такі випадки як в Харкові, Львові, Ізяславі. Пора вже щось змінювати, не лишень вам жити хочеться, рядові співробітники також мріють про власне житло та нормальне грошове утримання.

Подумайте про це, шановне наше керівництво!!!!!!!!!!!!”

44. Значною проблемою для кримінально-виконавчої системи стає корупція. Керівництво відомства намагається оминати її мовчанкою, а якщо іноді й згадує про окремі незначні випадки, то як виключення. Так, у своєму виступі 4 вересня 2006 заступник Голови Департаменту Калашник Н.Г. відмітила лише один випадок корупції серед працівників системи: «На жаль, у цьому році допущено випадок корупційних діянь серед персоналу інспекції у Дніпропетровській області». Проте у ЗМІ з’являється чимало повідомлень про такі випадки.

45. Ось декілька прикладів лише в Донецькій області. Як повідомляють ЗМІ, „в Мариуполе возбуждено уголовное дело против дол­жностных лиц следственного изолятора № 7. Как сооб­щил начальник управления государственной службы по борьбе с экономическими преступлениями УМВД Укра­ины в Донецкой области Олег Моргунов, подозревае­мые — двое офицеров внутренней службы и заведую­щий вещевым складом, — злоупотребляя служебным положением, сфальсифицировали документы о проведе­нии тендера по закупке сухого картофеля. В результате чего победителем конкурса стало предприятие, имею­щее признаки фиктивности. На счет названного предприятия были незаконно перечислены бюджетные сред­ства в размере нескольких сотен тысяч гривен.

Это не единственный скандал, связанный с закупкой продуктов для исправительных учреждений. В феврале этого года «на горячем» были задержаны начальник и заместитель начальника областного управления по ис­полнению наказаний. (див. далі пп. 47-48 даної Доповіді) Сумма взятки, преднаначавшей­ся за заключение соглашения о снабжении в колонии партии продуктов, составлялаа 9 тысяч долларов США. («Голос Украины», № 52 от 25.03.2006).

46. „Орджоникидзевским райсудом Мариу­поля рассмотрено уголовное дело, возбужденное по факту взяточниче­ства со стороны начальника отдела уголовно-исполнительной инспек­ции района. По словам сотрудника пресс-службы Мариупольского горуправления милиции Ивана Бабаева, сотрудник инспекции привлечен к уголовной ответственности по ч.2 ст.368 УК Украины - «получение взятки».

Как выяснили в ходе оперативно-ро­зыскной работы сотрудники отделения Государственной службы по борьбе с экономической преступностью Орджоникидзевского райотдела, чиновник в течение двух месяцев (а может, и боль­ше) брал взятки у тех, кто был освобож­ден от отбывания наказаний с испыта­тельным сроком, а также приговорен­ных к наказанию в виде общественных и исправительных работ. Осужденные платили взяточнику раз­ные суммы – от 10 до 300 гривен - за несоблюдение режима пребывания под административным надзором. Все это происходило прямо в кабинете мздоим­ца. Всего следствием  доказано 13 ана­логичных случаев.

Взяточник получил 5 лет лишения свободы условно. Приговор уже вступил в законную силу”. («Акцент» № 139 от 20.09.2006).

47. Найгучнішим став випадок у Донецьку. Тут „в феврале 2006 года в ходе совместной опе­рации работников прокуратуры и сотрудников спецподразделений по борьбе с экономическими преступлениями задержаны с поличным при получении взятки в сумме 9 тыс. долларов США начальник управления государственного департамента исполнения наказаний в Донецкой области и его заместитель. Это вознаграждение предназначалось им за заключение догово­ра о поставках в колонию партии продуктов – так называ­емый откат”.

Як описує газета, «в начале января два предпринимателя выиграли тендер по поставке  продуктов в следственный изолятор № 5 на общую сумму миллион гривен. Договор гарантировал предоплату, но после первого транша расчет состоялся не полностью. По словам замначальника СИЗО, представитель управления, которого он называет «человеком шефа», втолковал принципы дальнейшего сотрудничества: 20 процентов от стоимости мяса и 15 – от стоимости других продуктов надо передавать в департамент, а иначе сместят по службе (мол, таков приказ главного)! А если не согласятся – им не дадут работать, замучают претензиями по качеству...

На момент осмотра кабинета начальника управления в его сейфе находилось 10 тысяч в гривнях и 26 тысяч баксами, среди которых, чуть в сторонке – засветившиеся зеленоватым в свете специальной лампы (что означало: принятые в ГСБЭП от предпринимателей) три тысячи... » . («Донбасс», № 170 от 15.09.2006).

„В отношении крупных чиновни­ков, уличенных в мздоимстве, воз­буждено уголовное дело по ст. 368 ч. 2 УК Украины (получение взят­ки в особо крупных размерах лицом, которое занимает ответственное слу­жебное положение). В случае, если суд докажет вину начальника и за­местителя начальника УИН, им све­тит от 5 до 10 лет лишения свободы с конфискацией имущества и пос­ледующим лишением права зани­мать соответствующие должности” («Донбасс» № 29 от 11.02.2006).

48. Після майже піврічного перебування у СІЗО колишньому начальнику управління змінили запобіжний захід. Про судовий процес місцева преса писала, наводячи надто цікаві показання свідків.

«Из свидетельских показаний в суде: «Надо было посовето­ваться с ребятами - сколько да­вать... на коллегию». От ста до пятисот долларов «вспомоще­ствовали» хозяину донецких зон начальники отдельных ко­лоний (зарплата начальника департамента – около пяти ты­сяч гривен, зарплата начальни­ка колонии – около трех). Под­носящим приходилось не слад­ко – не успели в январе провес­ти итоговую коллегию за год, как в феврале опять, теперь уже на уровне Киева: начальнику – собираться в командировку, подчиненным – изыскивать оче­редные «от 100 до 500»... Ис­ходя из конкретики – кто сколько – можно делать выво­ды не только о зажиточности отдельных руководителей. Что­бы работать – надо носить, что­бы носить – надо брать. Таково правило.

Обвиняемый приговорен к двум годам ограничения свобо­ды условно. Имущество у него не конфисковано и даже права занимать руководящие должно­сти он не лишен. Прокуратура уже заявила о на­мерении подать апелляцию.

- Я впервые столкнулась с моделью «открыто-закрытого» судебного заседания, - коммен­тирует Ольга Бондаренко, на­чальник отдела облпрокуратуры по поддержанию гособвинения в судах (напомню: адвокаты подсудимого убедили суд, что происходившее в его кабинете – часть интимной жизни, и на не­которые моменты слушания журналистов не пустили. -Прим. авт.). - Впервые в моей практике суд навязывает свой порядок исследования доказа­тельств и, допросив подсудимо­го в последнюю очередь, как бы дает ему козырь... И впервые почти все мои ходатайства ока­зались отклонены”. («Донбасс», № 170 от 15.09.2006).

49. Доволі численні випадки корупції та практично відсутність реакції на них, як і відсутність ясної позиції керівництва Департаменту в цьому питанні свідчать про серйозні кадрові проблеми у системі. Можна зробити припущення про те, що недальновидна та непродумана кадрова політика керівництва відомства сприяла підвищенню рівня корупції в системі. Крім того, можна стверджувати, що зростання числа надзвичайних подій є в певній мірі відображенням існуючої кадрової політики у відомстві.

 

ОПИТУВАННЯ  УВ’ЯЗНЕНИХ

50. Одним з важливих джерел інформації про стан дотримання прав людини в установах виконання покарань та про умови тримання в них є опитування засуджених, а також осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі. Громадська організація „Донецький Меморіал” намагається регулярно проводити такі опитування. Так, в рамках виконання проекту "Дотримання прав осіб, які перебувають в ув'язненні" у 2006 році нею був проведений моніторинг умов тримання ув’язнених в СІЗО. Варто підкреслити, що керівництво відомства  більше півроку відмовлялося погоджувати проведення цього дослідження.

Не зважаючи на зволікання та перешкоди з боку керівництва Департаменту щодо згоди на проведення моніторингу, завдяки конструктивній позиції регіональних управлінь Департаменту моніторинг було проведено у чотирьох СІЗО, де було опитано 113 осіб, а також у двох притулках, де були опитані 53 особи, які вже звільнилися. Отримані під час моніторингу дані дозволяють конкретно визначити проблеми дотримання прав людини у СІЗО.

51. Результати опитування, проведеного «Донецьким Меморіалом» свідчать, що загальні умови утримання в СІЗО оцінили як «задовільні» 2/3 опитаних осіб, як тих, що перебувають у СІЗО, так і звільнених. „Добрими” їх назвали 16 осіб і всі – з числа нинішніх мешканців ізоляторів (14% опитаних в’язнів) та жоден з числа звільнених осіб. Натомість негативно їх оцінили лише 7 з числа ув’язнених та 18 – з числа звільнених (36% опитаних даної категорії). Очевидно, на характер та щирість відповідей помітно впливає стан опитуваних – чи за ґратами  вони, чи на волі. 2/3 опитуваних ув’язнених оцінили рівень медичного обслуговування в СІЗО як середній. При цьому назвали його „низьким” лише 5% з тих, хто перебував на момент опитування у СІЗО та майже 65% з тих, хто відповів на це питання після звільнення. У застосуванні до них жорстокого поводження або інших дій насильницького характеру зізналися лише 13 опитаних, при цьому 11 осіб – з тих, хто вже звільнився.

52. Аналіз відповідей персоналу СІЗО показує, що умови перебування ув’язнених в СІЗО оцінили як «добрі» 77% опитуваних, «задовільні» – 13%, «погані» – 9%, «дуже погані» – 1%. 20% опитуваних оцінили рівень знань міжнародних стандартів поводження з ув’язненими як „низький” і лише 5% – як „високий”. Натомість вважають перепідготовку для себе необхідною тільки 5% працівників. Варто підкреслити, що на деякі питання опитувані просто не відповідали. Наприклад, на питання, чи вважають вони необхідним капітальний ремонт приміщень, де знаходяться їх робочі місця. Умови праці задовольняють 75% опитаних, не задовільняють – 25%. Умови оплати праці – навпаки: 75% опитаних незадоволені  рівнем заробітної платні, 25% – задоволені.

53. За тими ж анкетами громадська організація «Міжнародне товариство прав людини – Українська секція» (МТПЛ-УС) опитала 142 особи, які утримуються в СІЗО №13 (м.Києв), і левова більшість яких відбували в СІЗО №13 покарання, та 100 працівників цього СІЗО. Отримані результати опитування такі: загальна оцінка умов тримання в СІЗО №13 ув’язненими тяжіє до “задовільно” (64%), добрими їх вважають 29%, поганими 7%. Серед недоліків утримання називали таке: “багато людей в камерах”;  “їжа, яку неможливо їсти, погане опалення, постійні протяги”;  “мала камера”; “ставлення”. Якість харчування оцінюють як добру 34% опитаних, як задовільну – 49%, як погану – 17%. Стан камери, в якій утримуються ув’язнені, оцінили як задовільний 55%, як добрий 42%, як поганий лише 3%. Кількість осіб в камерах коливається від 2 до 40. 45% респондентів вказали, що в їхній камері менше 8 осіб,  у 25% в камері від 8 до 19 осіб, у 30% – 20 і більше осіб. Кількість ліжок співпадає з кількістю ув’язнених. Усі ув’язнені забезпечуються постільною білизною адміністрацією СІЗО. Зміна білизни відбувається раз на тиждень.

Оцінюючи інвентар, який знаходиться в камері, 34% усіх опитаних вказали на наявність в камері якихось меблів, 8% на те, що у камері є предмети господарчого призначення. 37%  усіх опитаних вказали на можливість зберігати продукти харчування у камері, 67% такої можливості не мають. Зберігають продукти у спеціально відведеному місті, в кімнаті для прийому їжі. Практично усі камери мають вікна. На відсутність в камері вікна вказали лише 2 респондента. У більшості камер  (56%) вікна ззовні закриті залізними жалюзі.

Щодо санітарно-гігієнічних умов утримання третина опитаних (31%) зазначили, що в камері є туалет. Його санітарний стан визнали добрим 33%, задовільним 52%, поганим 15% тих, хто утримується в таких камерах. Таке ж обладнання камер умивальником. Він є у третині камер, де утримуються опитувані. 96% зазначили, що у СІЗО є душ, або інше місце, де можна митись.

54. Загальний рівень медичного обслуговування оцінюється переважною більшість опитаних як середній (79%), 18% вважають його низьким, 4% – високим. Більшість з тих, хто відповів на питання про те, чи отримують вони необхідні ліки, зазначили, що всі необхідні ліки їм надаються (76%). Отримують ліки переважно від медичного персоналу (68% респондентів) та від родичів (32%). Ув’язнені мають можливість отримати не лише загальну, а й спеціалізовану медичну допомогу. Зокрема,  у СІЗО є стоматолог, причому на думку більшості респондентів  (72%) стоматологічний кабінет оснащений добре. Можливість доступу до гінеколога/уролога (андролога) підтвердило 67% опитаних.

На застосування до них катування, биття або інших дій жорстокого характеру з боку співробітників СІЗО або слідчого поскаржилося 10% опитаних. Проте вказати від кого вони зазнали жорстокого поводження погодилося лише 4 особи.

55. Як задовільні оцінили умови перебування ув’язнених в СІЗО №13 82% працівників СІЗО. Поганими їх вважають 14%, добрими – 4% опитаних. Оцінка опитаними своєї обізнаності у міжнародних стандартах, що стосуються кримінально-виконавчої системи, засвідчила, що загалом цей рівень оцінюється як середній (69%) або недостатній (26%). Як високий оцінили його 5%. Суттєво відрізняються оцінки умов праці та її оплати працівниками столічного СІЗО та чотирьох СІЗО в обласних центрах. Умовами праці задоволені 29% опитуваних, не визначилися з оцінкою 9%, незадоволені – 62%. Загальна незадоволеність рівнем оплати праці серед працівників СІЗО  №13 майже суцільна. Лише троє опитаних зазначили, що заробітна плата, яку вони отримують забезпечує достатній життєвий рівень. Решта або зовсім незадоволена рівнем оплати (45%), або вважає, що він не повною мірою забезпечує нормальний життєвий рівень (52%).

56. За результатами моніторингу можна зробити висновки про те, що:

– моніторинги умов тримання ув’язнених необхідно обов’язково проводити, і робити це варто періодично, аби можна було б відслідковувати динаміку змін;

– вищому керівництву Департаменту з питань виконання покарань варто переглянути своє негативне ставлення до проведення моніторингів за участю громадських організацій;

– наполегливіше впроваджувати ознайомлення персоналу установ з міжнародними стандартами поводження з ув’язненими і для підвищення рівня відповідальності персоналу розглянути питання про перевірку рівня цих знань;

– надавати ув’язненим інформацію про їх права у письмовому вигляді, а не тільки усно знайомити з їх правами;

– підвищити рівень доступу ув’язнених  до телебачення, радіо та періодичної преси;

– вважати вивчення умов роботи в’язничного персоналу важливим елементом досліджень рівня дотримання прав людини у кримінально-виконавчій системі.

Про підсумки ще одного опитування засуджених – щодо права на доступ до інформації – див. пп. 70-71 даної Доповіді.

 

ДОСТУП ДО ИНФОРМАЦІЇ

57. Зберігаються суттєві проблеми й у царині доступу до інформації у кримінально-виконавчій системі. Громадська правозахисна організація “Донецький Меморіал” регулярно надсилає запити до Департаменту та його регіональних управлінь щодо різних аспектів їх діяльності. Рік від року поступово підвищується рівень реагування цих структур на запити. Проте певна кількість управлінь час від часу відмовляються надавати інформацію, посилаючись або на те, що вона службова, або пропонуючи звертатися до керівництва відомства у Києві. На пропозиції громадської організації до керівників регіональних управлінь повідомити назву, номер та дату прийняття нормативного акту або іншого документу (Інструкції, наказу, вказівки тощо), яким саме запитувана інформація була віднесена до такої, що з будь-яких причин не надається за запитами, не було отримано жодної відповіді. Це дозволяє вважати, що таких документів не існує щодо запитуваної інформації, а посилання на те, що запитувана інформація є начебто службовою і не може бути надана, фактично були формою відмови у її наданні. Слід констатувати, що й сам Департамент неодноразово не надавав своєчасно запитуваної інформації.

58. Влітку 2006 року громадська організація „Донецький Меморіал” надіслала запити до всіх регіональних управлінь Департаменту з низкою питань. Вони стосувалися статистичних даних щодо деяких аспектів діяльності установ виконання покарань станом на 01.01.2006 та 1.07.2006 року. Загалом змістовні відповіді надіслали 18 регіональних управлінь, причому частина з них – лише після повторного запиту.

Не надали відповіді або взагалі не відповіли управління у Закарпатській, Вінницькій, Чернігівській, Сумській, Миколаївській, Черкаській та Київській областях. Після звернення до суду із позовами щодо порушення законодавства Київське управління надіслало інформацію. Надіслані дані  вміщено у Таблиці 2 та Таблиці 3. 

59. З даних, розміщених  у Таблиці 2, видно, що довічно ув’язнені тримаються переважно в тих областях, де створені відповідні установи або відділи в установах. При загальному рості кількості ВІЛ-інфікованих, в деяких областях їх кількість зменшується. Загальною тенденцією, за деякими виключеннями, є зменшення кількості хворих на туберкульоз. (Детальніше про ці питання див. пп. 85-88 даної Доповіді). Значна кількість померлих засуджених у Донецькій та Херсонській областях пов’язана з тим, що саме там розташовані спеціальні установи для хворих на туберкульоз. Саме ці установи й дають суттєвий внесок у показники.

60. Цікаві дані надані щодо скарг та їх підтвердження. У половині областей з тих, що надали відповіді, не знайшла підтвердження у 2006 році жодна скарга, а підтверджені є лише в семи областях. Відмічаючи ще й той факт, що в розміщеній на сайті Департаменту Аналітичній доповіді, присвяченій зверненням та скаргам, відсутня інформація про частку підтверджених скарг з тих, які надійшли безпосередньо до Департаменту (див. пп._97-99 даної Доповіді), можна констатувати, що скласти уявлення про реальну ефективність існуючого в країні механізму подання та розгляду скарг неможливо. Тому виглядає достатньо обґрунтованим висновок про те, що в Україні засуджені скористатися механізмом подання скарг для захисту своїх прав фактично не можуть.

Таблица 2

1.1	Области	Число лиц в МЛС 1.1.2006 1.7.2006	Пожизненно заключенных	ВИЧ-инфи-цированных	Больных туберкулезом	Число умерших лиц	В том числе суицид	Число жалоб от заключенных	Число подтвердившихся жалоб
1	Донецкая	23655 22472	166 183	1066 1195	1555 1260	226 66	3 1	163 72	0 0
2	Полтавская	6989 6637	6 4	107 130	0 0	21 9	1 0	0 0
3	Днепропетровская	16742 15745	44 46	492 348	944 806	49 22	5 2	45 27	12 12
4	Луганская	14173 13895	77 83	247 292	628 588	45 27	0 0	39 15	0 0
5	Волынская	1882 1836		22 23	13 11	1 1	0 1	1 1	0 0
6	Запорожская	11320 11138	56 59			17 21		33 40	0 0
7	Харьковская	14576 14282	70 74	211 220	1357 1369	76 46	0 5	50 42	5 4
8	Черновицкая	1327* 1287*		4 4	0 0	2 0	1 0	5 1	0 0
9	Ривненская	3866 3790	47 49	57 48	45 22	7 2	0 0	15 7	0 0
10	Хмельницкая	5547 5397	90 100	58 64	0 2			1 0	0 0
11	Житомирская	5837 4903	207 208	50 64	95 35	15 3	1 1	25 8	10 1
12	Кировоградская	3637 3469	4 5	0 0	21 19	5 3	0 0	23 42	0 0
13	АР Крым	3878 3843	19 16	82 100	6 14	7 2	0 0	21 8	0 0
14	Ивано-Франковская	2337 2125	4 4	24 17	1 3	7 4	2 2	36 17	7 2
15	Тернопольская	2399 2360	2 2			4 1		9 0	7 0
16	Одесская	7112 7126	20 24	434 408	236 95	12 9	1 1	95 59	1 0
17	Херсонская	6686 6263	3 2	267 296	63 62	138 67	0 1	26 3	26 3
18	Львовская	8295 8163	72 70	41 38	258 268	12 5	4 0	461 218	258 11
19	Киев и Киевская	4717 4743	32 16	20 32	35 36	27 24	5 4	9 5
ВСЕГО		- 167321	1329	4313	6115	393	23	115	20

І другий висновок – Департамент не вживає реальних кроків на докорінну зміну ситуації з поданням скарг, яка склалася, тим самим не сприяє створенню можливостей для засуджених захищати свої права через ефективну та таку, що викликає довіру, систему подання скарг. Зворотнім боком такої байдужості до дотримання прав людини є низка надзвичайних подій протестного характеру, які помітно почастішали в Україні у 2006 році. (див. пп._102-119 даної Доповіді)

61. Наступна Таблиця 3 містить відомості про зміни у кількості ув’язнених в установах Департаменту, статистичні дані про їх звільнення, а також дані про кількість осіб, які перебувають на обліку Кримінально-виконавчої інспекції. Найбільш цікавими є відомості щодо площі, яка припадає на одного ув’язненого. Згідно Кримінально-виконавчого кодексу, на одну особу, за певними виключеннями, має припадати не менше трьох кв. метрів житлової площі. Саме про величину такої площі йшлося у листах-запитах „Донецького Меморіалу”.

 

Таблиця 3

	области	Число лиц в МЛС  1.1.2006 та 1.7.2006	Число осужденных	Площадь на 1 заключенного	Число лиц в СИЗО	Площадь на 1 заключенного	Поступило в учреждения	Освободилось	В том числе по УДО	Число лиц на учете в УИИ	Площадь для проживания  в колониях, м.кв.	Площадь в СИЗО, м. кв.
1	Донецкая	23655 22472	18337 17683	3,4 3,54	5318 4789	2,2 2,46	6838 2977	7933 3258	4564 2257	17616 17823	62644,79	11794,
2	Полтавская	6989 6637	5809 5626	2,98 3,07	1180 1011	2,28 2,66	5115 2009	3221 1344	2334 932	5742 5667	19987,5	2693,8 .
3	Днепропетровская	16742 15745	12937 12331		3805 3414		13573 5459	6956 2843	4217 2053	27830 19828	41869,36	11365,2
4	Луганская	14173 13895	12113 11791	7,08	1983 2021	8,4 8,28	10322 4257	6166 2302	4230 1744	11731 11676	83502,1	16737,
5	Волынская	1882 1836		5,56 5,7			890 336	554 178	331 98		10473,	880,75
6	Запорожская	11320 11138	9654 9665		1666 1473		7450 3880	3931 1625	1429? 637	9717 9537	47202,	7198,
7	Харьковская	14576 14282	11550 11374	3,93 3,99	3026 2908	2,52 2,6	8734 3484	7293 2701	3032 1303	11780 11699	45422,3	7636,
8	Черновицкая		1327 1287				692 248	422 160	127 45		7980,4	1568,9
9	Ривненская	3866 3790	3426 3396	4,07 4,11	440 394	2,66 2,98	2374 942	1746 541	1055 362	2171 2435	13 957,	1173,
10	Хмельницкая	5547 5397	5131 4920		416 477		5301 2433	2087 741	641 246	3880 3771
11	Житомирская	5837 4903	4890 4903	3,95	740 631	3,78	8604 3965	2401 767	1308 440	4506 4392	19324,52	2796,5
12	Кировоградская	3637 3469	2788 2618	4,97	849 851	6,25	2024 889	1403 604	733 405	4136 4197	13004,83	5308,
13	АР Крым	3878 3843	2090 2139	5,2	1753 1739	3,38	925 526	881 373	385 185	8876 8759	10936,14	5874,29
14	Ивано-Франковская	2337 2125	1886 1650	2,96	451 434	3,7	1122 527	1123 535	541 338	2037 2130	4876,8	1599,1
15	Тернопольская	2399 2360	2200 2167	3,15	199 193	5,3	1368 690	1014 429	521 223	1628 1601	6844,1	1028,8
16	Одесская	7112 7126	4688 4412	3,28	2424 2714	2,65	2403 751	2404 795	1390 464	8719 8710	14477,2	7204,17
17	Херсонская	6686 6263	5306 4931	8,27	1380 1352	10,9	13187 4257	2575 889	748 256	5342 5520	40779,4	14745,
18	Львовская	8295 8163	6994 6976	4,82 4,83	1301 1187	2,72 2,98	4098 1743	2670 1064	1034 516	4983 4964	33728,47	3536,8
19	Киев и Киевская	4717 4743		7,11 7,07	2493 2615	5,94 5,66	4500 2072	2472 908	942 467	10499 10636	33535,92	14811,
ВСЕГО		170923 167321	137644	3,62	33279	2,78	53436	63502 24074	32923 14261	156334	499039	92480

62. Більшість управлінь з тих, що взагалі повідомили ці дані, надали саме таку запитувану інформацію. Очевидно, що показник в 3 кв. метри на особу в багатьох областях дотримується,  а якщо порушується, то як правило, не досить суттєво. Викликають подив дані, надіслані з Херсонської, Київської та Луганської областей. Очевидно, до повідомленого розміру площі входять не тільки приміщення, де сплять засуджені, а й чимало інших приміщень.

З даних таблиць також видно, які управління не надали якої інформації, то ж їх відповіді були не повні. Тим не менше, слід відзначити, що більшість регіональних управлінь дотримуються вимог законодавства про інформацію і своєчасно та у повному обсязі надсилають запитувану інформацію.

63. Варто підкреслити, що запити передбачають можливість отримати саме інформацію, а не відсилки до інших інформаційних джерел, які іноді насправді не містять запитуваної інформації. А саме так у своїй відповіді у грудні 2005 року зробив заступник Голови Департаменту п. Височанський, коли замість інформації написав: Враховуючи, що... державна статистика відкрито публікується і до неї забезпечується відкритий доступ, Ви маєте можливість у встановленому чинним законодавством порядку ознайомитись зі статистичною інформацією”. Дана відповідь є фактично відпискою та відмовою у отриманні інформації.

64. „Донецький Меморіал” звернувся у липні 2006 року до Голови Департаменту з листом, в якому повідомлялося про випадки порушень з боку керівників регіональних управлінь Департаменту у наданні інформації за запитами про діяльність установ виконання покарань, і з огляду на поширеність порушень як в регіонах, так й у центральному апараті відомства, пропонувалося вжити заходи реагування для унеможливлення їх у подальшому. У відповіді, підписаній заступником Голови Департаменту п. Оленцевичем, повідомляється, що „постійно вживаються заходи щодо ретельного опрацювання звернень і запитів громадян та громадських організацій і надання обґрунтованих відповідей у встановлений законом строк.” Крім того повідомляється, що стан взаємодії з громадськими організаціями розглянуто на колегії Департаменту. До того ж обіцяно „розробити відповідний регламент, у якому буде визначено також і порядок надання інформації”.

65. Одним з засадничих елементів відкритості пенітенціарної системи є можливість представникам громадськості отримати інформацію про її діяльність. Описаний стан із доступом до інформації в кримінально-виконавчій системі свідчить про те, що частина керівників управлінь Департаменту не дооцінюють важливість та суспільну значимість інформування громадськості про діяльність системи. Варто додати, що на превеликий жаль, в жодному з отриманих з Департаменту листів не міститься оцінка зазначених порушень Конституції України та Закону “Про інформацію” з боку керівників обласних управлінь Департаменту.

66. Ще в одному листі «Донецького Меморіалу», надісланому до керівника відомства вже на початку 2007 року, відмічалося: „Складається враження, можливо, помилкове, що керівництво Департаменту відсутністю реакції на такі факти мовчазно заохочує керівників на місцях до подібних порушень Закону. На жаль, у Департаменті бувають випадки, коли керівництву регіональних управлінь дехто з керівників Департаменту виключно усно радив відмовити у наданні інформацій нашій організації під будь-яким приводом. Це не єдиний приклад, коли справжні дії Департаменту та його керівників суперечать деклараціям та заявам про співпрацю, які виголошуються публічно. До того ж відверте не бажання керівництва Департаменту вживати дієвих заходів щодо порушників законодавства про інформацію лише сприяє їх повторенню і негативно впливає на ефективність згаданої взаємодії. Для унеможливлення подібних порушень в майбутньому пропонувалося Голові Департаменту видати відповідний Наказ або розпорядження, в якому зобов’язати керівників органів та установ кримінально-виконавчої служби суворо дотримуватися законодавства про інформацію та наголосити на обов’язковому наданні інформації за запитами, звичайно, якщо така інформація не віднесена до інформації з обмеженим доступом. Певною мірою, як наслідок нехтування з боку керівництва Департаменту такою важливою ділянкою, як забезпечення прозорості діяльності відомства, стало те, що ситуація майже не змінилися. На наші запити й цього року низка регіональних управлінь інформації не надала, іноді посилаючись на те, що ця інформація є службовою.”

Лише після втручання Міністра юстиції України Голова Департаменту видав у березні 2007 року відповідну вказівку для регіональних управлінь з вимогою „забезпечити неухильне дотримання вимог законодавства про інформацію при  інформуванні громадян та громадських організацій  про діяльність органів та установ  виконання покарань, зокрема при наданні інформації за запитами”.

67. У своїх Звітах Департамент приділяє увагу питанням діяльності бібліотек в установах. Так, відмічається, що „протягом року бібліотечний фонд установ виконання покарань поповнено на 111 тис. книг від навчальних закладів, благодійних фондів та інших організацій і на теперішній час він складає близько 1,8 млн. книг.”

Щодо співпраці зі ЗМІ у Звіті за ІV квартал 2006 року йдеться: „Впродовж 2006 року в центральних засобах масової інформації було висвітлено 135 матеріалів з питань діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України. За цей період розглянуто 53 звернення представників ЗМІ щодо надання інформації, підготовки телевізійних сюжетів, репортажів, програм, інтерв'ю тощо.” Проте про кількість задоволених з цих 53 звернень інформація відсутня. Враховуючи розміри країни та кількість установ в системі (понад 180), така кількість звернень є надто малою.

68. Про погіршення ситуації в системі з доступом до інформації говорять і колишні її керівники. У вже згадуваному інтерв’ю колишнього начальника управління Департаменту в Харківській області п. Бутенко йдеться:

„Мы уже шли к европейскому уровню содержания осужденных. А теперь процесс заморозился. Я верю, что возврата к гулаговской системе не будет, но остановка может нам очень дорого обойтись. Вот уже снова вся информация о происходящем в колониях закрыта, и пресса должна подпрыгивать, чтобы заглянуть через забор и узнать, что там происходит. А с той стороны так же подпрыгивают и пытаются сбросить хоть какие-то сведения.” («Вечерний Харьков»,  09.08.2006).

69. З початку 2007 року перестала виходити відомча газета «Закон і обов`язок», хоча передплата на неї була проведена і її видання таким чином було сплачено. На момент закінчення передплати загальний наклад газети досяг близько 40 тисяч примірників (32 тисячі передплатив «спецконтингент» та ще 8 тисяч – вільні громадяни, які цікавляться життям засуджених, в тому числі й працівники колоній). Ув’язнені декілька місяців позбавлені доступу навіть до цього, одного з небагатьох відносно надійних джерел інформації про життя на волі.

70. Спеціальне дослідження дотримання права на доступ до інформації було проведено протягом 2006 року правозахисною організацією «Донецький Меморіал» в рамках проекту «Забезпечення права на доступ до інформації в установах кримінально-виконавчої системи в Донецькій області», який підтримано Інститутом «Відкрите суспільство». Це дослідження показало наступне.

 На підставі проведених у межах проекту досліджень і аналізу опитувань, а також аналізу законодавства й існуючої практики можна констатувати, що:

– інформацію про свої права в’язні (засуджені й особи, що знаходяться під вартою) одержують шляхом усного інформування. При цьому одержання такої інформації кожним ув'язненим у друкованому виді є виключенням;

– установи виконання покарань мають бібліотеки, однак підбор юридичних і правових видань вкрай обмежений;

– в установах практично відсутня інформація про механізми подачі скарг;

– персонал установ вкрай обмежений у ресурсах і можливостях щодо забезпеченні доступу засуджених до інформації;

– ув'язнених найбільше цікавить інформація про соціальні служби, що надають допомогу після звільнення.

Проведені в межах проекту опитування ув'язнених, осіб, що звільнилися, і персоналу установ показали наступне.

У персоналу установ з нормативних документів, як правило, завжди під руками інструкції Департаменту, Правила внутрішнього розпорядку, Кримінальний і Кримінально-виконавчий кодекс. Що стосується інших нормативних документів, то персонал, як правило, лише знайомий з їхнім змістом, хоча невелика частина працівників «нічого не чула» про Конвенцію проти катувань і рішення Європейського Суду з прав людини.

Результати опитування осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, показали, що 2/3 колишніх ув'язнених відвідували бібліотеку 1-2 рази на місяць. Стільки ж опитаних підбор видань у бібліотеці влаштовував тільки «частково». А 70% опитаних вважають, що не вистачає художніх і публіцистичних книг, половина – що не вистачає юридичної літератури. Про наявність у бібліотеці їхньої установи більшості кодексів і законів вони або не знають, або стверджують, що таких не було. Більше всього їх цікавила інформація про діяльність соціальних служб, що надають допомогу в’язням, а також діяльність Уповноваженого з прав людини. Як доступну для них під час ув’язнення,  оцінили опитувані інформацію про події в країні і світі, а також про їхні права. На їхню думку, до іншої інформації доступ «дуже низький», а до інформації про механізми подачі скарг 10% узагалі не мали доступу. Для 2/3 опитуваних було проблемою одержання юридичних консультацій.

З відповідей адміністрації установ виконання покарань Донецької області випливає, що майже в половині установ немає Кримінально-процесуального, Цивільно-процесуального і Цивільного кодексів, у декількох установах немає Законів «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і «Про соціальну адаптацію осіб, що звільнилися». Разом з тим, у більш, ніж половині установ, є Європейські конвенції – з прав людини і проти катувань, Європейські пенітенціарні правила. У кожній колонії області є телевізори – від 4 до 22, і радіоточки – від 15 до 73.

71. Серед факторів, що перешкоджають здійсненню засудженими права на доступ до інформації, найчастіше називаються нестача літератури юридичної спрямованості і недостатнє фінансування для забезпечення літературою.

Департаменту з питань виконання покарань для підвищення рівня дотримання права на доступ до інформації рекомендується:

– передбачати в обов'язковому порядку фінансування і забезпечення всіх бібліотек установ юридичною і правовою літературою, насамперед наборами Кодексів;

– зняти обмеження на кількість телефонних розмов з одночасним технічним оснащенням колоній для надання таких розмов засудженим,

– забезпечувати кожного засудженого інформацією про його права й обов'язки  в друкованому виді (Пам'ятки та інші.), широко використовуючи при цьому розробки громадських організацій у межах виконання спільних проектів.

– забезпечувати камери і приміщення, де містяться в’язні, особливо СІЗО, інформацією про їхні права в друкованому вигляді;

– ініціювати поповнення бібліотек різною, в тому числі художньою літературою.

– підписку на періодичні видання не обмежувати газетою «Закон і обов’язок»;

– передбачити обов'язкове ознайомлення персоналу установ з міжнародними стандартами в сфері дотримання прав людини і поводження з ув'язненими, активно використовуючи скрізь, де є для цього можливості, ресурси громадських, у тому числі правозахисних, організацій;

– створити належні умови для ознайомлення персоналу установ з документами, що містять міжнародні стандарти поводження з ув'язненими – рішеннями Європейського суду по правах людини, Конвенціями, доповідями Європейського комітету проти катувань.

– залучати спостережливі комісії до рішення питань забезпечення ув'язнених інформацією.”.

72. Доступ до інформації в установах кримінально-виконавчої системи залишається серйозною проблемою. Її вирішення потребує як залучення ресурсів, так і реальних кроків з боку керівництва системи в поліпшенні ситуації. Допоки бракує як першого, так і другого.

УТРИМАННЯ В УСТАНОВАХ ДЕПАРТАМЕНТУ

72. Умови тримання засуджених в установах Департаменту останніми роками повільно покращуються. Основними чинниками є загальне поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, а також помітне зниження кількості ув’язнених. Надто повільно поліпшується фінансування системи.

Як відмічає Олександр Шинальский, заступник Генерального прокурора України, «В тече­ние прошлого года (2005 – Прим. ред.) по всем программам на приобретение продуктов питания Государ­ственным департаментом по вопросам исполнения наказа­ний получено 118 миллионов 980 тысяч гривен. На ежедневное питание одного человека, находящегося под стражей, расходуется «аж» около двух гривен. На медикаменты и перевязочные материалы в прошлом году по всем программам получено 15 миллионов 173 с половиной тысячи гривен, или примерно немногим более 7 гривен в месяц на человека. Выводы о том, чем питаются и лечатся на эти деньги в следственных изоляторах и колониях, я предлагаю читателям сделать самостоятельно. И это при том, что на 1 января 2006 года в учреждениях системы исполнения наказаний находится свыше 9 тысяч человек, больных туберкулезом, из них 952 человека – в следственных изоляторах. В прошлом году в этих учреждениях находилось около четырех тысяч ВИЧ-инфицированных, из которых 76 лицам установлен диагноз СПИД. Лечебные заведения следственных изоляторов и колоний переполнены по состоянию 01.01.2006 соответственно на 110 и 978 человек.

К величайшему сожалению, перечень данных, подтверждающих многочисленные нарушения прав человека в местах лишения свободы, можно продолжать и дальше. Но приведенного, думаю, достаточно для хотя бы одного существенного вывода — бюджетные средства, коль уж они в государстве появились, следует срочно направить Государственному департаменту по вопросам исполнения наказаний на финансирование ранее разработанных и утвержденных правительством программ, направленных на обеспечение элементарных прав человека в местах лишения свободы. Поскольку же мы в последние годы вместо работы занимались в основном как раз разработкой программ и планов — их, полностью правильных и целесообразных, накопилось немало”. («Голос Украины», № 32 от 18.02.2006)

73. Головною проблемою залишається відсутність роботи в колоніях. Голова Департаменту відмічає, що «нынче большинство из тюремных предприятий можно спокойно объявлять заповед­ными зонами с редкостными музей­ными экспонатами: техническая от­сталость, изношенность основных фондов производства составляет более 65 процентов. В результате рабо­чими местами  обеспечена только часть из 80 тысяч лиц трудоспособ­ных». («Голос Украины» № 96 от 27.05.2006).

74. Про ці та інші проблеми відомства йдеться й в іншій публикації: «Пенитенциарная систе­ма финансируется из гос­бюджета, то есть она на содержании налогопла­тельщиков. Ее бюджет на 2006 год составляет 1 мил­лиард 66 тысяч гривен. Дорого обходится стране наказание граждан! Таких расходов можно было бы избежать, если провести гуманизацию системы, ак­тивно задействовать меха­низм альтернативных на­казаний, за экономичес­кие преступления карать рублем, а не свободой.

В тюрьмах и колониях сидят десятки тысяч заключенных, которые совершили нетяжкие преступления. Многих нарушить закон застави­ли нищета, отсутствие работы, алкоголизм, нар­комания. Таким людям не по карману услуги профессионального адво­ката. А те бесплатные за­щитники, которых пред­лагает им следствие, за­частую с ним и сотрудни­чают, — говорит Татьяна Яблонская, координатор украинско-американского бюро по правам человека. — И еще. Контингент нарушителей с каждым годом молоде­ет. Украине необходима ювенальная юстиция. Судьи, которые выносят приговор подросткам, должны изучать и знать их психологию.

Чаще всего подозрева­емых на время досудеб­ного следствия берут под стражу и сажают в изоля­тор. Социальные и быто­вые условия в этих уч­реждениях международ­ные эксперты приравни­вают к пыткам. Тем не менее, Уголовно-процес­суальный кодекс предус­матривает и альтернатив­ные меры по отношению к подозреваемому до су­да: подписку о невыезде, залог, взятие на поруки и т. д. Но наши суды применяют их редко и нео­хотно. («Голос Украины» № 131 от 19.07.2006).

75. Ось яким чином ці проблеми висвітлюються в інших ЗМІ: „Херсонська облдержадміністрація затвердила обласну програму створення нових робочих місць. В установах виконання покарань області у цьому (2006) році утримується 5300 осіб, засуджених до позбавлення волі. На роботах виробничого характеру задіяно 420 осіб. Майже 2800 працездатних (87%) засуджених не працевлаштовано.” („Урядовий кур’єр” №228 від 2.12.2006).

„Наполненность исправительных учреждений Запорожской области в настоящее время даже меньше нормы, жилые помещения хорошо проветриваются, постели заправлены свежим бельем, но никакие уборки и дезинфекции не могут вытравить в столовой въедливый запах тюрьмы. Финансирование из бюджета на питание осужденных… не превышает 35-45%.

Очень часто начальник исправительной колонии оказывается перед выбором, платить ли зарплату гражданским работникам или направить эти средства на питание заключенных, и, если он долго будет балансировать на грани закона и человеческого долга, на него могут завести и уголовное дело… Такое, по крайней мере для Запорожской области, не новость.

… предприятия исправительных колоний обеспечены работой всего на треть от реальной потребности. Поэтому заключенные работают поочередно и только те из них, у кого есть дети или кто должен платить материальное возмещение причиненных им 1убытков. От безрадостной действительности, вынужденного безделья и отсутствия какой-либо возможности реализовать себя у многих из них начинаются психические расстройства, а кое-кто умирает от сердечных приступов. По мнению администрации колонии, худшей пытки, чем вынужденное безделье, не придумает даже утонченный палач.” („Голос Украины”, № 225 от 28 ноября 2006).

76. Попри певне поліпшення залишаються ще проблеми в отриманні освіти ув’язненими.

Загальну ситуацію й цій сфері Департамент окреслює так: „В установах виконання покарань функціонують 150 загальноосвітніх навчальних закладів, з яких 37 - загальноосвітні школи, 92 - класи з вечірньою формою навчання та 21 - навчально-консультаційний пункт. У зазначених закладах отримують загальну середню освіту близько 18 тис. засуджених.

Крім 11 професійно-технічних училищ при виховних колоніях у 2004-2006 роках створені та стабільно працюють навчальні центри при 74 установах виконання покарань, де щорічно здобувають професійно-технічну освіту та підвищують свою кваліфікацію понад 10 тис. засуджених більше ніж з 60 робітничих професій.

За підсумками 2005/2006 навчального року 749 засуджених отримали документи про освіту, у тому числі: свідоцтва про базову загальну середню освіту - 392 засуджених та атестати про повну загальну середню освіту - 357 засуджених, свідоцтва про присвоєння робітничої кваліфікації отримали 1116 засуджених. Крім того, на даний час 56 засудженим, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, надано допомогу у вступі на навчання у вищі навчальні заклади за заочною (дистанційною) формою навчання.”

77. Разом з тим заступник Голови Департаменту Калашник Н.Г. у своєму виступі 4 вересня 2006 звертала увагу на те, що «фактичні умови для організації загальноосвітнього та професійно-технічного навчання в установах кримінально-виконавчої служби ще не відповідають вимогам чинного законодавства та рівню, якого вимагає сучасна доба. В Івано-Франківській області до навчання було залучено лише 27% засуджених, від тих, які не мають загальної середньої освіти, Тернопільської - 28%, Львівської та Житомирської областях - по 30%.

У більшості установ матеріальна база навчальних закладів потребує докорінного оновлення. Зокрема, у непристосованих приміщеннях розташовані навчальні заклади у ряді установ Донецької, Житомирської, Кіровоградської, та Львівської областей. Не приділяється достатньої уваги створенню сприятливих умов для роботи вчителів, у більшості навчальних закладів окремі кабінети для педагогічного складу не виділені. Не відпрацьовано належним чином заходи щодо забезпечення особистої безпеки вчителів під час їх перебування в установах”.

78. ЗМІ повідомляють про окремі ініціативи, спрямовані на залучення засуджених до набуття освіти та до суспільно-корисної праці або до заходів, спрямованих на їх виправлення.

Так, Львівський портал (http://lviv.proua.com) інформує, що „у виправних закладах Львівщини розпочали навчання 782 засуджених, які не мають професійної освіти. А в ПТУ при виправних колоніях навчальний рік розпочався для 898 засуджених. Про це повідомила прес-служба управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області. За даними прес-служби, у Самбірській виховній колонії для неповнолітніх навчання розпочали всі засуджені. Зараз їх кількість становить 202 особи”.

79. Відзначені негаразди впливають й на психологічний клімат в колоніях, на поведінку засуджених. У 2006 році відмічається помітне збільшення злочинів, скоєних засудженими під час відбування
покарання: за даними Департаменту, їхня кількість зросла приблизно у півтора рази порівняно з 2005 роком.

Ці проблеми відомі й керівництву системи. Заступник Голови Департаменту Калашник Н. відмічає, що „рівень застосованих стягнень у розрахунку на 1 тисячу засуджених (у 2006 році – Прим. ред.) на 13% вищий, ніж за аналогічний період минулого року. Значно перевищує середній показник рівень застосованих стягнень в установах Львівської, Чернівецької, Полтавської, Київської, Дніпропетровської та Херсонської областей. Значне зростання рівня застосованих стягнень спостерігається в установах Херсонської, Івано-Франківської, Чернігівської, Київської та Дніпропетровської областей.

Зростання кількості поміщених в ДІЗО відбулося в установах Київської області – на 46%, Чернігівської – на 38%, Кіровоградської - на 28%, у Сокирянській виправній колонії - у 4 рази. Майже у три рази збільшилась кількість засуджених, переведених до ПКТ, в установах Кіровоградської, Івано-Франківської, Харківської та Херсонської областей.

Зрозуміло, що зростання дисциплінарних стягнень є слідством реагування на активізацію негативних проявив у середовищі засуджених, спроби протидіяти законним вимогам адміністрацій установ виконання покарань. Але ж дисциплінарні заходи не повинні підміняти індивідуально-профілактично роботу, проведення якої є обов’язком усіх служб. Слід пам’ятати, що застосування стягнень за незначні порушення не має належного виховного впливу та позбавляє засудженого можливості скористатися передбаченим законом пільгами.”

80. В іншому Звіті відомства стверджується: „Досягнуто підвищення рівня роботи оперативних апаратів, виявлення і ліквідації негативних тенденцій серед засуджених. З початку 2006 року в установах кримінально-виконавчої служби порушено 419 кримінальних справ стосовно засуджених і ув’язнених, з яких 53% за статтею 391 Кримінального кодексу України у якості профілактичних з метою попередження більш тяжких злочинів. Вжиті заходи дозволили стабілізувати оперативну обстановку в установах виконання покарань, поліпшити стан дисципліни серед засуджених, не допущено вчинення резонансних злочинів.”

74. Наведена оцінка ефективності „вжитих заходів” не зовсім співпадає, якщо не сказати точніше – суперечить помітному збільшенню числа надзвичайних подій в установах, а також злочинності серед ув’язнених Варто також відмітити дуже цікаву мотивацію порушення кримінальних справ „у якості профілактичних”. Така практика потребує ретельного та уважного незалежного дослідження.

81 ЗМІ повідомляють й про позитивні приклади роботи з засудженими. Так, наприклад, „Департамент организовал в Киеве выставку картин, написанных заключен­ными. Его глава Василий Кощинец уве­рен, что с помощью экспозиции у заклю­ченных меняются при­страстия, развиваются положительные каче­ства, после чего приходит раскаяние в совер­шенном преступлении. На сво­их полотнах заключенные выра­зили все то, чем живы их души. В основном на полотнах изображены украин­ские пейзажи, счастливые сцены из жизни и много церквей. Как сообщил представитель департамента, рисуя, заключенные очищаются, становятся лучше, и это учитывается при амнистиях. Кроме того, картины могут быть проданы, а деньги пойдут на лич­ный счет заключенного художни­ка. Надо сказать, что отъяв­ленные рецидивисты и совершив­шие тяжкие преступления к кон­курсу не допускаются”. («Донбасс», № 161 от 01.09.2006)

„Заключенные Вознесен­ской исправительной коло­нии устроили выставку-продажу, на ко­торой представили свои работы – уникальные иконы, предметы церковной утва­ри, картины. За вырученные от продажи экспонатов деньги приобрели оборудование для иммуно-инфекционного отделения, весы для новорож­денных и часть інгалятора”. («Голос Украины», №  от 16.12.2006).

82. Наявні й протилежні тенденції. У своєму інтерв’ю колишній начальник управління Департаменту в Харківській області В. Бутенко про недавні зміни в установах області каже: «А кому мешала школа поваров в 18-й колонии? Ателье мод в 54-й женской? Кукольный театр в детской Куряжской? Да, арт-воспитание не предусмотрено законодательством, но люди были заняты делом, они даже отказывались от условно-досрочного освобождения, только бы не пропустить премьеру спектакля! И я уверен, что у таких людей намного меньше шансов вернуться к преступному прошлому. Ничего этого сейчас нет – все проекты закрыты. А ведь давно известно: если мы не найдем осужденному занятие, он найдет занятие для нас».(«Вечерний Харьков», 09.08.2006)

83. Іноді установи отримують допомогу й від осіб, які в них утримуються. „Российский бизнесмен Мак­сим Курочкин, который ожидал своей участи в СИЗО №13, передал 200 тысяч гривен для легендарного Лукьяновского СИЗО (в котором в свое время сидела лидер БЮТ Юлия Тимошенко). Макс Бешеный утверждает, что, по его задумке, эти деньги должны быть истрачены руководством изолятора на улучшение усло­вий содержания заключенных. А вот помочь непосредственно «обитателям» СИЗО (чай, суха­ри, конфеты, сигареты и т. д.) Курочкину не дали. На что он решил нажаловаться лично министру юстиции Украины”, повідомляє УНІАН. («Донбасс», № 235 от 22.12.2006)

84. Можна відзначити, що протягом минулого року помітного поліпшення умов тримання засуджених та вирішення численних проблем відомства не відбулося. З одного боку, керівництво системи визнає ці проблеми, наголошує на необхідності їх вирішення. Разом з тим часто дієві кроки замінюються гучними деклараціями чи імітацією рішучих дій. Уважний аналіз кількісних показників діяльності відомства та статистичних даних дозволяє стверджувати, що трапляються спроби маніпулювання даними, аби не показати негативні тенденції та навпаки – створити уявлення про позитивні зрушення там, де їх немає. Така практика висвітлення діяльності Департаменту його керівництвом не є новою, проте відсутні ознаки  відмови від неї нового керівництва. Навпаки – спроби уникати незалежних досліджень, ненадання інформації за запитами свідчить про намагання жорстко контролювати вихід інформації, яка об’єктивно відображає і стан у системі, і існуючи тенденції.

 

МЕДИЧНІ ПРОБЛЕМИ

85 За даними Департаменту, у місцях позбавлення волі на 01.01.2007 року перебувало 4695 ВІЛ-інфікованих осіб, а також близько 7,6 тис. хворих на активну форму туберкульозу. Протягом 2006 року під час перебування в установах Департаменту вмерла 741 особа, з них 44 випадки суїциду. Смертність складає 4,6 осіб на 1 тис. ув’язнених (у середньому по країні – 16,0).

86. Департамент стверджує, що „надання медичної допомоги в місцях позбавлення волі здійснюється відповідно до Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" та спільного наказу Департаменту та Міністерства охорони здоров’я України від 18.01.2000 №3/6. Нормативно-правові акти побудовані на принципі адекватності: рівень надання медичної допомоги особам, позбавленим волі, відповідає рівню надання медичної допомоги населенню держави”.

Очевидно, що „побудова” нормативно-правових актів на вельми важливому принципі ще не означає реального втілення цього принципу в життя. Про це свідчать наведені нижче результати досліджень та факти.

87. Дослідження дотримання права на життя в закритих закладах, проведене „Донецьким Меморіалом” у рамках виконання проекту «Право на життя: європейські стандарти та українські реалії», започаткованого харківською громадською організацією „Громадська альтернатива”, показало наступне.

Смертність у місцях позбавлення волі є показником, що в інтегральному вигляді відбиває результативність зусиль держави щодо дотримання права на життя. Дані про захворюваність і смертність в установах Департаменту з питань виконання покарань за останні кілька років, надані правозахисній організації «Донецький Меморіал» самим відомством, приведені в нижченаведеній таблиці.

З огляду на помітні зміни від року до року загальної чисельності осіб, що знаходяться в установах Департаменту, представляється виправданим порівнювати не абсолютні дані, а в розрахунку на 1 тис. ув'язнених.

Аналіз наведених у таблиці даних свідчить, що в 2006 році (відомості станом на 01.01.2007) смертність знизилася, але тільки в порівнянні з попереднім 2005 роком (з 5,08 до 4,61), разом з тим вона все-таки залишається вище рівня 2003-2004 років.

Яких-небудь точних відомостей про причини смерті немає, однак цілком обґрунтовано можна припустити, що основна причина, за якою вмирають ув'язнені – це хвороби, насамперед, туберкульоз. Чи був такий результат неминучий у всіх випадках, сказати неможливо. Для цього необхідно проводити спеціальні дослідження. Однак динаміка зміни смертності показує, що помітних успіхів і змін в останні роки в установах виконання покарань – усупереч твердженням керівництва відомства – не спостерігається.

Таблиця 4

Захворюваність і смертність в установах Департаменту

Показники	1.1.2004	1.1.2005	1.1.2006	1.1.2007
Кількість осіб в місцях позбавлення  волі	191 677	188 465	170 923	160 725
Померло	824	808	868	741
На 1 тис. ув’язнених	4,30	4,29	5,08	4,61
Випадків суїциду	41	44	40	44
На 1 тис. ув’язнених	0,21	0,23	0, 23	0,27
Хворих на туберкульоз в активній формі	9 080	10 198	9 020	біля.7,6 тис.
На 1 тис. ув’язнених	47,37	54,1	52,77	47,28
ВІЧ-інфікованих	1 917	3 568	4 058	4 695
На 1 тис. ув’язнених	10,0	18,93	23,7	29,2

Смертність від туберкульозу за останні два роки знизилася і досягла рівня (у розрахунку на 1 тис. ув'язнених) 2003 року. Неухильно росте частка ВІЧ-інфікованих ув'язнених, що, імовірно, пов'язане з існуючими тенденціями в розвитку цієї інфекції і на волі.

89. Бувають випадки, коли засуджені, не маючи можливості домогтися від адміністрації установ яких-небудь своїх вимог, ризикують життям, намагаються розкрити собі вени чи нанести ушкодження, щоб змусити адміністрацію установ прислухатися до їх вимог і розглянути питання. Якою мірою представники органів влади стурбовані загрозою життю засуджених у таких ситуаціях, свідчить позиція голови Департаменту з питань виконання покарань, викладена їм у листі на ім'я керівника Української Гельсінкської спілки з прав людини в зв'язку з одержанням відомством антипремії «Будяк року-2006», де пан Кощинець стверджує:

„Спід зазначити, що групове нанесення засудженими собі членоушкоджень є одним із засобів впливу на адміністрацію установ з метою послаблення встановленого законодавством режиму відбування покарань та уникнення покарання за вчинені правопорушення. Проте жодне з членоушкоджень, що були нанесені засудженими, не мали ніякої загрози для їх здоров'я і життя, а носили демонстративний характер”.

Така оцінка керівником відомства мотивів, що штовхнули засуджених на покалічення, не підтверджена ніякими іншими незалежними джерелами, м'яко говорячи, не дуже відповідає міжнародним стандартам дотримання державою права на життя.

90. Відомі випадки, коли здоров'я, а, можливо, і життя засуджених, піддавалися небезпеці через методи, які застосовували для проведення обшуків в житлових приміщеннях колоній з використанням загонів спеціального призначення. Дуже показово, що свідченням дотримання законності при проведенні обшуків з використанням спец підрозділів керівник відомства називає не перевірки незалежних органів, а лише відсутність скарг:

«Під час проведення цих заходів спецзасоби та заходи фізичного впливу до засуджених і осіб, узятих під варту, не застосовувались, про що свідчить відсутність скарг від засуджених (ув'язнених) на неправомірні дії персоналу підрозділів спеціального призначення”.

Результати розслідувань надзвичайних подій в колоніях не публікуються, що відверто не відповідає  стандартам Європейського суду з прав людини”.

91. Про результати відомчих перевірок медичного стану установ один з керівників Департаменту говорить таке:

„Незважаючи на те, що в минулому та поточному роках в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах не реєструвалися спалахи кишкових інфекцій, вибіркові перевірки 58-ми установ у 18-ти регіонах виявили ряд суттєвих недоліків, які в подальшому можуть негативно вплинути на епідемічну ситуацію в установах. Артезіанські свердловини у 20% перевірених установ не відповідають санітарним вимогам. Щоденна санітарна очистка від твердих побутових відходів не проводиться у 32% перевірених установ.

Ганебним результатом роботи керівництва управління в Полтавській області став масовий спалах кожних захворювань у Божківській виправній колонії №16 на початку цього року..”

92. У межах виконання згадуваного проекту «Право на життя: європейські стандарти та українські реалії» були підготовлені наступні рекомендації:

„1. Проводити регулярні дослідження (моніторинги), у тому числі силами громадських організацій, різних аспектів діяльності установ виконання покарань, які стосуються дотримання права на життя в установах систем.

2. Звернути увагу судів на надмірно жорсткий і невиправданий підхід при розгляді питань про звільнення засуджених від відбування покарань через важкі захворювання.

3. Департаменту і Міністерству охорони здоров'я довести до завершення роботу з розширення Переліку захворювань, що є підставою для представлення до суду матеріалів на дострокове звільнення

4. Департаменту з питань виконання покарань обов'язково публікувати результати про розслідування надзвичайних подій в установах системи.

5. Департаменту відмовитися від практики вимагання письмових заяв у засуджених, котрі поскаржилися на жорстоке поводження чи на порушення своїх прав, про те, що вони не мають до адміністрації установ претензій, і використовувати такі заяви як аргументи, що підтверджують відсутність порушень.”

.

УТРИМАННЯ В СІЗО

93 Міра застосування запобіжного заходу тримання під вартою в Україні залишається невиправдано високою. Доволі часто така міра застосовується до осіб, які спричинили нетяжкий злочин, але їх доправляють до СІЗО – скоріше для зручності слідчого, а не тому, що не застосувати таку міру неможливо. 

Одним з показників, який характеризує виправданість застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, є число осіб, які звільняються з СІЗО. Саме до цих осіб, як правило, застосування такого запобіжного заходу найменш виправдано.

94. Протягом 2006 року до СІЗО надійшло за рік 59559 осіб, при цьому звільнилося з СІЗО 13270 осіб (в 2005 - 15040) - 22,3% (в 2004 - 19,3%) від числа тих осіб, що надійшли до СІЗО. З них

- у зв'язку із застосуванням судами мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі - 7346 осіб (роком раніше - 8487),

- за закінченням строку покарання - 3673 осіб (3987),

- у зв'язку зі зміною запобіжного заходу - 2109 осіб (2250),

- через припинення судами справ та за виправдувальними вироками було звільнено 120 осіб (293).

95. Очевидно, доцільність тримання у СІЗО більшості з цих понад 13 тисяч осіб надто сумнівна, оскільки в результаті ніхто з них не був засуджений до серйозного покарання. І відповідальність за цю ситуацію лежить, насамперед, на суддях, які санкціонують тримання під вартою.

Результати дослідження умов тримання в СІЗО, проведеного „Донецьким Меморіалом” наведені у пп. 51-56 даної Доповіді. 

 

СИСТЕМА ПОДАННЯ СКАРГ.  НАДЗВИЧАЙНІ ПОДІЇ.

96. Одним з механізмів захисту прав ув’язнених є ефективна система подання скарг. В кримінально-виконавчій системі України такий механізм відсутній, і за останній рік будь-який прогрес у цьому напрямку не помітний.

Частково питання механізму подання скарг обговорюється у п. 58-60 даної Доповіді при розгляді даних Таблиці 2.

97. Згідно „Аналітичної доповіді про роботу із зверненнями громадян у Державному департаменті України з питань виконання покарань у 2006 році», розміщеної на Інтернет-сайті відомства, за 2006 рік до Департаменту надійшло поштою та подано на особистому прийомі громадян 7290 звернень, що на 874 менше, ніж за 2005 рік (8164). Повідомляється, що ці звернення надійшли від  Адміністрації Президента України – 696 (за 2005 рік – 998), Верховної Ради України – 108 (112), Кабінету Міністрів України – 547 (907), народних депутатів України – 120 (187), інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, підприємств – 1721 (578), безпосередньо від громадян – 5022 (5027).

98. Як повідомляє сайт, повторно надійшло 1341 (1182) звернення, питома вага яких склала 18% (14,5%). Найчастіше у повторних зверненнях (ймовірно помилка – правильно – просто «у зверненнях» - прим. ред.) порушувалися питання щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої – 2332 (458), умовно-дострокового їх звільнення – 1020 (145), поліпшення умов тримання засуджених – 197 (74). Про неналежне ставлення до засуджених йшлося у 192 (290) зверненнях, про недоліки в роботі установ – 289 (350).

Структура звернень за їх видами розподіляється наступним чином:

·  заяви (клопотання) – 6104 (6693)

·  пропозиції (зауваження) – 62 (21)

·  скарги – 945 (1350)

·  інформаційні запити – 179 (100).

99. Вартим уваги є те, що з приводу звернень громадян, у яких порушується питання про недоліки в роботі установ, в цій доповіді міститься коментар, в якому стверджується: «За всіма зверненнями, у яких викладені відомості знайшли підтвердження, вжито заходів щодо усунення наявних недоліків у роботі установ та недопущення їх у подальшому, винні посадові особи притягнуті до дисциплінарної відповідальності», проте кількість таких звернень не повідомляється. Разом з тим відсутній аналогічний коментар щодо скарг, які торкаються «неналежного ставлення до засуджених», а таких було 192. То ж невідомо, чи знайдено підтвердження викладеним в них відомостям. Таке вибіркове подання інформації про розгляд скарг та їх результати скоріше імітує відкритість інформації про них, ніж надає можливість об’єктивно оцінити ретельність при перевірці таких скарг.

 100. Підтвердженням байдужого стилю реагування з боку працівників відомства на звернення є й приклад, наведений на сайті, коли питання стосовно переведення засудженого Андрущенка О.М. вирішилося тільки після клопотання народного депутата України Раханського А.В.. Натомість іноді не допомагають вирішити питання й звернення депутатів. Так сталося при розгляді пропозиції «Донецького Меморіалу» провести моніторинг у деяких СІЗО. Керівництво департаменту у відповіді на запит народного депутата Левченко К.Б. повідомило, що з «певних причин» не погоджується на таке дослідження, не пояснюючи, з яких саме, а також надало неправдиву інформацію, що громадська організація про це повідомлена.

101. Як вже відзначалося (див. п. 58 даної Доповіді), сім регіональних управлінь у 2006 році не надали позитивних відповідей на запити громадської організації «Донецький Меморіал», чим порушили законодавство України «Про інформацію». Проте в цитованій Аналітичній доповіді стверджується, що «фактів порушень посадовими особами органів і установ кримінально-виконавчої системи положень нормативно-правових актів, що регламентують роботу із зверненнями громадян, у 2006 році не виявлено». Очевидна невідповідність наведеного твердження реаліям, як і факт наведення у виступі п.Калашник лише одного прикладу корупції, тоді як у пресі повідомлялося про низку таких випадків (див. пп. 44-49 даної Доповіді), породжує сумніви, чи насправді в інших Доповідях та Звітах відомства міститься правдива та об’єктивна інформація.

102 Неможливість для засуджених вирішити конфлікти через подання скарг  спонукає їх до більш радикальних дій.

Протягом 2006 року в установах виконання покарань сталася низка надзвичайних подій, коли засуджені або особи, взяті під варту, на знак протесту вдавалися до голодування або спробували зробити членоуошкодження (завдати шкоду своєму здоров’ю)

103. Найбільш гучними були події у травні у Харківському СІЗО та Личаківській колонії у Львові. ЗМІ повідомляли про це так:

„Прес-служба Державного департаменту з питань виконання покарань стверджує, що у Харківському СІЗО під час проведення обшуку однієї з камер вилучені заборонені предмети та речі. Аби уникнути відповідальності за вчинені правопорушення, троє осіб, взятих під варту, підбурили частину ув’язнених цієї камери вчинити спробу самогубства. Вісімнадцять ув’язнених підтримали незаконні дії та лезами від одноразових станків для гоління завдали собі незначних порізів, але все це мало імітаційний характер.

Здавалося б, незначний інцидент, який не вартий уваги громадськості. Але через кілька днів у Личаківській виправній колонії Львівської області історія із спробами суїциду повторилася. Двадцять чотири засуджених порізали собі вени.

Поодиноким випадком це вже не назвеш. Тим більше, що під час того, як писався цей матеріал, надійшло ще одне повідомлення. В’язні заявили, що метою їхньої акції не було уникнення покарання. Їм просто набридло жити в таких умовах. Адже санітарний стан у колоніях жахливий і не відповідає жодним нормам. Утримання двадцяти чоловік в одному бетонному приміщенні аж ніяк не можна назвати гуманним. Та ще й режим у закладах спонукає лише до озлоблення на весь світ, а не до виправлення. Звичайно, люди не витримують і вдаються до акцій протесту, тому що іншими методами вплинути на систему неможливо.

Люди, звісно, у відчаї. Імітаційні порізи на руках уже перейшли в розпинання. Один із засуджених прибив свої ноги цвяхами до підлоги. І мимоволі думаєш: невже якась річ чи нестатутний одяг може призвести до такого резонансу?

Чого вони хочуть? Тепер уже лише зустрічі з журналістами.

Якщо чиновники та службовці виправних закладів... не доведуть рівень життя осуджених принаймні до мінімально сприятливого рівня, то хтозна, скільки арештантів полізе у зашморг”. («Урядовий кур’єр» № 90, 17 травня 2006).

104. А ось як пояснює мотиви того, що сталося, один з фахівців, колишній начальник управління департаменту в Харківській області Володимир Бутенко. Перш за все він бачить в цьому „признаки кризиса системы и предупреждает, что в ближайшее время Украину может захлестнуть волна тюремных бунтов. Он отмечает, что положение в украинских тюрьмах требует серьезного вмешательства, стало темой номер один на последней коллегии Генпрокуратуры. В ходе этой коллегии прокуроры подвергли уничтожающей критике украинские тюрьмы, такие, какими они есть сейчас. В.Бутенко считает, что «если они (заключенные – Ред.) начали резаться, это говорит о том, что они хотят привлечь к себе внимание извне – администрации не доверяют. А это очень серьезный сигнал.

Надо было поговорить со всеми, кто находился в камере, в присутствии адвокатов и в первую очередь – с теми восемнадцатью заключенными, которые не поддержали «акцию». Пусть бы они со стороны рассказали: администрация виновата в происшедшем или осужденные. Между тем и здесь, и во Львове, где через несколько дней заключенные повторили акцию харьковчан, происшедшее пытались скрыть и несколько дней к ним никого не пускали. Это говорит только о том, что все это время шла целенаправленная обработка людей. Необходимо как можно скорее делать существенные выводы, потому что если эти дела не будут рассмотрены, как положено, они приведут к куда более серьезным неприятностям государственного масштаба. Если в ближайшее время ничего не изменится, Украину ждет волна тюремных бунтов, и то, что произошло в Харькове и во Львове, можно считать первым звонком. Недовольство явно назревает. Я предсказываю, что уже через полгода в наших колониях произойдут новые неприятные события массового характера”. («Вечерний Харьков», 09.08.2006)

105. На думку В.Бутенко, «с точки зрения администрации, заключенный должен быть послушным, запуганным и на все отвечать: «Есть!» А лучшее средство для достижения этого – содержать его в нечеловеческих условиях. Вот, например, следственный изолятор – ворота тюремной системы. Попавшего туда человека, который еще вчера был на свободе, и так колотит, а ему первым делом начинают рассказывать: «Ты здесь никто, ты здесь падла...», – и по почкам... Человек запуганный охотнее несет деньги. Это страшно. Но именно к этому сейчас идет возврат.

Беда в том, что пока люди находятся в колониях, они никому ничего не скажут. Говорят, заключенный может написать прокурору письмо, но его никто не прочитает. Да где, хоть в одной колонии начальник не распечатает пакет, отправленный его подопечным прокурору?! Поэтому и нет официальных писем, а есть «малявы», переданные окольными путями. А потом, когда люди выходят на свободу, доказать что-то уже невозможно.» («Вечерний Харьков», 09.08.2006)

106. З думкою В.Бутенка не згоден нинішній керівник Харківського облуправління Департаменту Олександр Кизим: «Хочу заявить, что эти утверждения даже не спорные, – они абсурдные. «Предсказания» тюремных бунтов в нашей стране беспочвенны и направлены на дискредитацию и формирование негативного представления об учреждениях исполнения наказаний и их персонале». («Вечерний Харьков», 09.08.2006)

107. Керівництво Департаменту не вважає, що причиною акцій непокори стали погані умови утримання або погане поводження із ув’язненими з боку персоналу.

Ось як оцінює ці події та їх причини Голова Департаменту В.Кощинець: „Помогли нам постичь суть произо­шедшего те, кто сразу начал с телеэк­ранов  комментировать «тюремные порядки». Самое удивительное то, что это бывшие высокие должностные лица нашей системы, уволенные как раз за равнодушное созерцание этих порядков, мягко говоря. Эти массированные атаки были явно продуманы заранее, и потому у нас возникло закономерное подозрение — кто-то из­вне руководил этим процессом и изу­чил текст гневных обвинений еще до того, как пошли в ход лезвия.

Нескольку любопытных фак­тов для размышлений. У бунтовщи­ков изъяли средства связи, именно поэтому пресса первой узнала о «кровопускании», а не начальники областных управлений. Первые со­общения вообще были страшные: и перерезанные вены, и жестокое по­давление бунта... На самом же деле это даже не членовредительство, а его имитация. Ажиотаж нагнетался специально, чтобы взбудоражить об­щественное мнение.

Кстати, когда акцию повторили во Львове, один из генералов, быв­ших работников системы, позвонил в департамент и сильно удивился, что надрезы кожи сделали всего 24 человека: по его данным, признался, должно было быть намного больше, сотни четыре (!). Когда я узнал о та­кой оговорке, подумал: Львов — это еще не все. Может быть продолже­ние операции.

К счастью, нам удалось взять си­туацию под контроль. Я лично объ­ездил учреждения, переговорил с людьми. Думаю, таких попыток больше не будет (выделено ред.), как это ни досадно для закулисных режиссеров”. («Голос Украины» № 96 от 27.05.2006).

108. На думку керівництва відомства, ”у заключенных не было серьезных оснований для  неповиновения. Он считает, что «в Харьковском СИЗО условия одни из лучших в нашей системе. К сожале­нию, этого не могу сказать о Львовской исправительной колонии. Как нам стало известно, у генерала дей­ствительно был повод для удивления. Поскольку велась подготовка, чтобы вся камера, а то и учреждение приняли участие в акции. Однако не все заключенные это поддержали: они видят изменения в системе и не желают участвовать в бессмысленных провокациях. А в том, что желающие «побузить» нашлись, есть и наша ошибка. В обеих камерах мы допустили многовато концентрации осужденных негативной направленности, из чего сделаны соответствующие выводы”. («Голос Украины» № 96 от 27.05.2006)

Іншими словами, уся провина в’язничного персоналу полягає лише в тому, що вони допустили „излишнюю концентрацію осужденных негативной направленности”. Будь-яких інших причин того, що сталося, не називається.

109. Запевнення керівника відомства про те, що «таких попыток больше не будет», а також оптимізм О.Кизима не виправдались. Надзвичайні події стали виникати в установах все частіше.

Так, «Луганское отделение «КИУ» в начале августа сообщило о бессрочной голодовке заключенных в Старобельском СИЗО: «Олег  Капшук и Игорь Зубенко, находящиеся под стражей в СИЗО г. Старобельска, более 10 дней подряд голодают. Как сообщает мать заключенного О. Капшука – ее сын очень сильно похудел; сотрудники Старобельского СИЗО угрожают на 14 день голодовки надеть на ее сына и его товарища смирительные рубашки и кормить их насильно. Находящиеся под стражей более 2-х лет Капшук Олег Витальевич и Зубенко Игорь Анатольевич объявили с 24 июля 2006 г. бессрочную голодовку. Требование у голодающих одно – право на судебное рассмотрение их уголовного дела. Уголовное дело в отношении О. Капшука и И. Зубенко четыре раза отправлялось судом на доследование. Матерью находящегося под стражей О. Капшука были направлены телеграммы об объявлении бессрочной голодовки заключенными Старобельского СИЗО: Президенту Украины, в Минюст и Генеральную прокуратуру». («ПРАВА ЛЮДИНИ»,  №22, 2006).

110. За місяць 20 вересня 2006 року оголосили голодування ув’язнені камери №317 слідчого ізолятору №3 міста Дніпропетровська. Наразі повідомляється про голодування 8 осіб, проте очікується, що в разі, якщо вимоги голодуючих не буде задоволено, вже в другій половині дня 21 вересня 2006 року протести можуть охопити весь СІЗО №3 Дніпропетровська.

Ув’язнені виступали проти нелюдських умов утримання, зокрема, повідомлялося про масові знущання спецпідрозділів Державного департаменту з виконання покарань, під час яких ув’язнених били, роздягали та топтали їхній одяг, залякували та демонстративно знищували передачі від родичів. В камерах антисанітарні умови, сирість та комахи, ув’язненим не привозять гарячі обіди в суди, в дні судових засідань ув’язнених будять уже о п’ятій-шостій годині ранку, після чого їх кидають в невеличкі клітки, де тримають по кілька годин, таку саме процедуру застосовують і після повернення з судів.

Після того, як вісім засуджених камери №317 відмовилися від обіду, їх перевели в сусідню камеру №316, в якій зіпсований санвузол (забито туалет), повно комах. Існує вірогідність того, що адміністрація СІЗО, намагаючись приховати протести ув’язнених, буде продовжувати чинити на них тиск з метою залякати та припинити акцію протесту. Ув’язнені просили адміністрацію повідомити про свої вимоги Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Іванівні Карпачовій і просили її особисто вивчити ситуацію з порушеннями прав людини в СІЗО №3. ( Інтернет-сайт www.helsinki.org.ua, 25.09.2006)

111. Ще в одному повідомленні говориться про те, що „Департамент з виконання покарань підтвердив інформацію про спробу колективного суїциду в’язнів Бердянської виправної колонії Запорізької області. П’ятеро в’язнів намагалися позбутися життя, аби послабити режим у виправному закладі. Низка українських Інтернет–видань повідомили, що позбутися життя намагалося 20 в’язнів. За неофіційною версією, через протест проти дій адміністрації колонії. У Державному департаменті виконання покарань факт надзвичайної ситуації підтвердили, але зауважили, що намагались укоротити собі віку п’ятеро мешканців колонії.

„Вимагали п’ятеро людей послаблення режиму. Власне це все, що я можу сказати. Установа - є установа, і є свій режим, який не можна порушувати”, - сказала речник держдепартаменту з виконання покарань в Україні Оксана Вєлкова-Лагода. За її інформацією, за даним фактом працювала спеціальна комісія, яка вивчала обставини і мотиви інциденту.

В Україні це вже третя спроба ув’язнених скоїти суїцид на знак незгоди з діями керівництва виправного закладу . Раніше намагалися покінчити з життям в’язні Харківського СІЗО і Львівської виправної колонії.” (ДЗГ МВС, 10.08.2006)

  112. В іншому повідомленні йдеться про те, що „На Гарячу лінію з питань підприємництва Чернівецького міського Центру захисту приватних підприємців і підприємств малого бізнесу, з надійного джерела надійшла інформація, що у виправно-трудовій колонії № 67 міста Сокиряни Чернівецької області, (далі ВТК-67), особам, що відбувають покарання у відділенні ТЗ (тюремне утримання камерного типу), 11 серпня 2006 року на вечерю, був виданий хліб з черв’яками. На вимогу поміняти хліб, черговий помічник начальника колонії не прореагував. Натомість сказав, щоб ті, хто відбувають покарання, не звертали увагу на таку(!) «харчову добавку» і продовжували вечерю.

Починаючи з 11.08 до 15.08 100 чоловік голодують. Офіційну заяву на ім’я начальника колонії засуджені не писали, просто відмовляються від прийому їжі.

Засуджені вимагають одне: – покращити якість продуктів харчування.

В 13-30 15 серпня 2006 року, голодування засуджених в кількості 100 осіб у виправно-трудовій колонії № 67 м. Сокиряни Чернівецької області припинено. Це стало можливим завдяки втручанню у вирішення конфліктної ситуації начальника відділу департаменту з питань виконання покарань у Чернівецькій області В. Соловйова.

Завдяки спільним діям влади, ЗМІ, громадськості конфлікт вичерпано. Начальник ВТК-67 пообіцяв, що цього більше не буде, проте з посиланням на недостатнє фінансування свого закладу. Через Гарячу лінію, встановлено постійно діючий зв’язок з ВТК-67 і про всі можливі порушення прав людини надалі будемо інформувати, як владу так і громаду.” (16.08.2006).

113. Натомість у Звітах Департаменту оцінка надзвичайних подій та вжиті заходи виглядають наступним чином. Заступник Голови Департаменту Калашник Н.Г. у виступі 4 вересня 2006 року переконувала:

„Керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань постійно вимагає забезпечення належного рівня роботи щодо профілактики серед контингенту установ кримінально-виконавчої служби членоушкоджень та самогубств. Кожний такий випадок розглядається як надзвичайна подія з огляду на те, що він, по-перше, свідчить про неспроможність адміністрації установи забезпечити вимоги статті 10 Кримінально-виконавчого кодексу України збереження життя та здоров’я осіб, які тримаються в цих установах.

По-друге, самогубства та членоушкодження, як правило, негативно впливають на оперативну обстановку та морально-психологічний стан у середовищі засуджених, викликають негативний резонанс у суспільстві. Яскравим прикладом цього є події у Харківському СІЗО та ВК-30 Львіської області, яки спровокували дестабілізацію обстановки не лише у зазначених установах, а й в цілому по системі.

Для удосконалення організованої діяльності персоналу установ виконання покарань з цього питання у Департаменті було розроблено Методичні рекомендації "Профілактика самогубств серед осіб, які тримаються в установах виконання покарань", які оголошено вказівкою від 08.12.2005 №4744. У цьому році Департаментом направлено три вказівки з вимогами щодо забезпечення належного рівня роботи з цих питань. Однак, реальний стан справ свідчить, що у ряді органів та установ виконання покарань вимоги Департаменту ігноруються, адекватних заходів щодо подолання депресивних явищ серед засуджених та осіб, узятих під варту не вживається.

Як наслідок, протягом поточного року в установах кримінально-виконавчої служби зареєстровано 28 випадків самогубств серед засуджених та осіб, взятих під варту (протягом аналогічного періоду минулого року – 20), Найбільшу кількість самогубств - п'ять випадків - допущено в установах Харківської області, чотири випадки допущено в установах Київської області, по два випадки в установах Дніпропетровської та Івано-Франківської областей.

Проведені перевірки свідчать, що головною причиною таких надзвичайних подій є низькій рівень взаємодії служб, а також слабкі позиції психологічної служби.

До речи, на профілактичних обліках психологів перебуває 1,3 тис. осіб, схильних до самогубства; 1,1 тис. – до членоушкодження; 3,1 тис. – схильні до вживання наркотичних засобів; 2,8 тис. – особи з психічними відхиленнями, більше 1 тис. – схильні до створення конфліктних ситуацій серед засуджених, 4,3 тис. – відторгнуті загалом засуджених.

Не укомплектованими залишаються 10 посад психологів виправних колоній, з них: три посади в установах Харківської області, по одній в установах Вінницької, Дніпропетровської, Житомирської, Запорізької, Київської, Миколаївської та Полтавської областей.

Протягом півріччя 21 працівника було звільнено з посади психолога, за такий же період минулого року - 10. Незважаючи на велику роботу, що проводиться персоналом виховних установ задля удосконалення навчально-виховного процесу, стан справ у в установах викликає стурбованість.

Перекреслює результати роботи колективу Павлоградської виховної колонії та територіального управління допущене в цій установі групове вбивство неповнолітнього засудженого (нагадаю, що такий же злочин відбувся у грудні минулого року). Тілесні ушкодження внаслідок конфліктів, що не були попереджені адміністрацією, заподіяні неповнолітнім засудженим у Ковельській та Прилуцькій виховних колоніях У Самбірській виховній колонії допущено випадок ухилення від нагляду неповнолітнім засудженим з контрагентського об'єкту дільниці соціальної адаптації (фактично – це втеча).

І зовсім ганебні випадки, які не притаманні виховним установам – це самогубство засудженого у медичній частині Кременчуцької виховної колонії та спроба самогубства у Мелітопольській виховній колонії. Кримінально-виконавче законодавство закріплює право засуджених на охорону здоров'я, яка має бути забезпечена системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів.”

114. Показово, що причини надзвичайних подій керівництвом Департаменту аналізуються у поняттях „неспроможності адміністрації установи забезпечити вимоги статі 10 Кримінально-виконавчого кодексу України” („Право  засуджених на особисту безпеку”) та  негативного впливу спроб самогубства та членоушкодження на оперативну обстановку та морально-психологічний стан у середовищі засуджених. При цьому мови про фактор дотримання прав людини або про можливість поганого поводження з боку персоналу зовсім немає. Як і посилань на документи з результатами розслідування надзвичайних подій.  

115. В питаннях застосування тортур до ув’язнених кримінально-виконавча система завжди позиціонувалася як така, де подібні випадки є відносно рідкими порівняно з установами міліції. Адміністрація установ завжди заперечувала будь-яку масовість застосування тортур. Тому виглядає, як надто важливий, погляд на ці питання одного з недавніх керівників системи – колишнього начальника Харківського управління Департаменту. На питання, чи існують так звані „прес-хати” у СІЗО він відповів: „Конечно. Суть этих «пресс-хат» в том, что в них людей «прессуют» – заставляют сознаться в преступлениях или о чем-то рассказать. Все просто: достаточно посадить 4-5 доверенных человек из числа заключенных в одну камеру и подселить к ним того, кого нужно «расколоть». Он только переступил порог, а ему: «Здравствуй, дорогой, мы тебя ждали...» И все – этот человек не будет ни спать, ни есть, ни пить, пока не скажет, что надо. По сути, эти «пресс-хаты» достались нам в наследство от тех времен, когда Управление исполнения наказаний подчинялось милиции. Мы не имеем никакого отношения к раскрытию преступлений, это не наша прерогатива, но, к сожалению, все еще идем на поводу. Между тем надо привыкнуть, что уголовно-исполнительная система находится четко в законодательной сфере. Пришел человек – отбывает наказание с соблюдением всех его прав, и никто не может дать команду его «придавить». А для этого нужен, в первую очередь, общественный контроль. Система должна быть открытой, и если человека, попавшего в СИЗО, начали прессовать, он должен в ту же минуту получить адвоката для защиты своих прав.” («Вечерний Харьков», 09.08.2006)

116. Про численні проблеми у сфері дотримання прав засуджених говорять і керівники Мін’юсту України. Міністр юстиції Олександр Лавринович за підсумками першого року координації Міністерством юстиції роботи Держдепартаменту з питань виконання покарань, яка здійснюється Мін'юстом з 2006 року, повідомив, що „Міністерство юстиції отримує численні скарги від засуджених, їх рідних та представників правозахисних організацій щодо порушення конституційних прав ув'язнених, які, за твердженням скаржників, замовчуються Державним департаментом України з питань виконання покарань. Так, до Мін'юсту надходять сигнали щодо випадків катувань в установах  виконання покарань. Зокрема, про факти побиття засуджених персоналом  Сокальської виправної колонії № 47, які сталися у вересні 2005 року та січні  2006 року. В результаті знущань 13 засуджених порізали собі вени, а один  повісився”.

 Міністерство юстиції також повідомляють про непоодинокі випадки примусу ув'язнених  працювати на окремих керівників закладів ув'язнення. Так, зокрема, у квітні  2006 року засуджений Личаківської колонії № 30 відрубав собі пальці через  примус працювати по 2-3 зміни особисто на начальника колонії. Аналогічні  події мали місце в Харківській області.

 Багато скарг стосується несплати заробітної плати як під час відбування  покарання, так і при звільненні з місць ув'язнення. Про такі факти  повідомляється з установ виконання покарань Хмельницької, Житомирської та  інших областей.

Зі скарг, що надійшли до Мін'юсту, стало також відомо про те, що у листопаді  2006 року та січні 2007 року через неналежне комунально-побутове  забезпечення у Біленківській виправній колонії Запорізької області  відмовилися від вживання їжі 55 засуджених, в Ізяславській виправній колонії  Хмельницької області - тисяча засуджених.

 Надходять також скарги щодо цензури листування та необґрунтованої  невідправки заяв, звернень, листів ув'язнених. Про такі факти, зокрема, повідомляють з Бучанської колонії № 85 Київської області та ін. Міністр юстиції зазначив, що аналіз інформації, яку отримує Міністерство  юстиції протягом останнього року, свідчить про системне порушення в Україні  конституційних прав громадян, які відбувають покарання в закладах ув'язнення. Міністр також назвав неприпустимим замовчування в суспільстві подібних  проблем, що, на його думку, стало можливим завдяки безпрецедентному  <суверенному> статусу Державного департаменту з питань виконання покарань,  аналогу якому немає в жодній країні світу. (Прес-служба Міністерства юстиції України, www.minjust.gov.ua, 21.03.2007).

 117. Серед надзвичайних подій, які не пов’язані безпосередньо з порушенням прав людини, можна назвати втечу з Харківського СІЗО. „29-летний россиянин, уроженец Воронежа Дмитрий Четвертухин – он с весны находился под следствием и обвинялся в контрабанде наркотиков. Побег был совершен около трёх часов ночи. Дмитрия Четвертухина поместили в лазарет по состоянию здоровья. Беглецу удалось пролезть через прутья решетки окна на втором этаже и проник во внутренний двор СИЗО.

Появилась неофициальная информация: источник сообщил, что побег удался, потому что в лазарете СИЗО были сняты решётки, якобы, в соответствии с европейскими нормами. Но в Харьковской правозащитной группе сообщили, что подобных требований в нормах не существует и объяснять побег защитой прав человека безосновательно. Правила содержания заключённых подразумевают только доступ света и воздуха и, в соответствии с этими нормами с окон СИЗО действительно были сняты специальные щиты, а вот решётки и в Европе никто не отменял. Подтвердили существование решёток на окнах лазарета и в самом изоляторе. Но как выяснилось, ни эти решётки, ни высокие стены и даже крыши не помешали «гутапперчевому» беглецу”. („ПРАВА ЛЮДИНИ”, № 22,2006).

118. Інший випадок стався на Донеччині. ЗМІ повідомили, що „7 сентября несколько осужденных по окончании ремон­тных работ в колонии вынесли с собой из помещения неустановленное количество клея «Дракон», которым приклеивали к по­толку декоративную плитку. Позже этот клей обитатели колонии развели кипяченой во­дой и... выпили. Неизвестно, какого эф­фекта осужденные ожидали от употребле­ния спиртосодержащей жидкости, только закончилось все более чем печально: шесть человек были госпитализированы в город­скую больницу, четверо человек из них на сегодняшний день умерли. Возбуждено уголовное дело по ст. 367 ч.2 УК Украины по факту ненад­лежащего исполнения своих служебных обязанностей должностными лицами Дзержинской исправительной колонии № 2, сообщает пресс-служба област­ной прокуратуры. Следствие по данному делу ведет горловский прокурор по надзору за соблюде­нием законов при исполнении судебных решений по уголовным делам”. («Акцент», № 136 от 14.09.2006).

„Горловский прокурор по над­зору за соблюдением законов при исполнении судебных решений по уголовным делам Сергей КОЛЯДА заверяет, что „здесь нет ничего сенсационного. Как поясняют пострадавшие, слу­чившееся не связано с акцией протеста или се­рьезными нарушениями со стороны ад­министрации, здесь нет чьего-либо зло­го умысла, а только нелепость.”

Поскольку руководство ко­лонии отказывается от комментари­ев, мы обратились к руководителю внештатной пресс-службы управле­ния госдепартамента Украины по вопросам исполнения наказаний в Донецкой области Анатолию БОНДАРЕНКО:

- Раньше это была обычная коло­ния усиленного режима для лиц, впер­вые совершивших тяжкие преступле­ния, теперь это колония среднего уровня безопасности (все осужденные - «первоходки»). В больнице удивля­ются: говорят, это чушь, такой клей никто не пьет! Что характерно: ник­то из этих осужденных - не нарко­ман и не алкоголик, и вообще не дос­тавлял каких-либо особых хлопот администрации”. («Донбасс», от 12.09.2006)

119. У цілому низка надзвичайних подій в установах у 2006 році свідчить про те, що стан з дотриманням прав людини в установах виконання покарань не змінюється, а навіть дещо погіршується. Можна стверджувати, що як і рік тому, повага до прав людини та повага до гідності людини досі не стали домінуючим чинником кримінально-виконавчої політики, а існуюча практика поводження із ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ покори ув’язнених. Це доповнюється відсутністю ефективного механізму подання скарг. Варто підкреслити також, що відсутній відвертий аналіз причин випадків протестів з боку засуджених, які помітно почастішали. 
 

ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ
доповіді 2005 року

№	Рекомендація	Результат
1	Виконати зобов’язання перед Радою Європи та вирішити питання підпорядкованості Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться в черговій Резолюції ПАРЄ № 1466 (2005).	Не виконано.
2	Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності, віддаючи перевагу гуманітарним цінностям перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини, поваги  гідності як осіб, які перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.	Не виконано.
3	Широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та підготовку річних звітів щодо ситуації в системі силами неурядових організацій, у тому числі й за державні кошти, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів по проблемах або за напрямками діяльності установ.	Не виконано, проведений лише один моніторинг
4	Якісно підвищити інформування суспільства про стан та проблеми системи шляхом регулярного проведення широкого кола публічних заходів, таких як прес-конференції, “круглі столи”, а також спрощення процедури доступу громадськості та журналістів до установ.	Не виконано
5	Приділяти більше уваги соціальному захисту персоналу установ, підвищенню його кваліфікації, залучати до вирішення цих питань ресурси неурядових організацій.	Не виконано
6	Сприяти здійсненню комплексного аналізу норм Кримінально-виконавчого кодексу та  нормативних актів Департаменту, а також практики їх застосування, сприяти їх поліпшенню, залучати до цієї роботи фахівців, в тому числі Пенітенціарного товариства України.	Не виконано
7	Сприяти впровадженню громадського контролю установ виконання покарань та не обмежувати його рамками діяльності спостережних комісій.	Не виконано
8	Прийняти Концепцію реформування кримінально-виконавчої системи тільки після проведення незалежної експертизи та її громадського обговорення	Виконано частково: проект Концепції підготовлений, але незалежної експертизи не проведено

 

ВИСНОВКИ 

1. Залишається невиконаним зобов’язання України, надане при вступі до Ради Європи у 1995 році, про підпорядкування кримінально-виконавчої системи Міністерству юстиції. Керівництво Департаменту наполегливо заперечує таке підпорядкування, наполягає на принаймні п’ятирічному періоді для підготовки відповідних умов. Разом з тим, впродовж дев’яти років існування Департаменту відомством не вживаються заходи, якими передбачалась би підготовка до такого підпорядкування.

2. У Департаменті триває практика прийняття відомчих документів, які порушують права засуджених та ув’язнених.

3. Не змінюється, а навіть дещо погіршується стан з дотриманням прав людини в установах виконання покарань. Як і рік тому, можна стверджувати, що повага до гідності людини досі не стали домінуючим чинником кримінально-виконавчої політики, а існуюча практика поводження із ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ покори ув’язнених. Це доповнюється відсутністю ефективного механізму подання скарг.

4. Почастішали випадки протестів з боку засуджених, проте відвертий аналіз причин таких подій відсутній. Результати розслідування надзвичайних подій не оприлюднюються.

5. Загострює ситуацію з дотриманням прав людини не виважена кадрова політика керівництва Департаменту, систему залишають досвідчені кадри. Разом з тим до системи приймаються, і часто – на керівні посади, особи, які не мають необхідного досвіду роботи у цій сфері. Невдалі кадрові рішення поєднуються з відсутністю соціального захисту персоналу.

6. Поширились випадки корупції, натомість публічна реакція керівництва на таке явище відсутня.

7. Доступ до інформації в системі надто обмежений. Триває практика ненадання відповідей посадовими особами органів за запитами. До працівників відомства, які порушують законодавство про інформацію, не вживаються заходи реагування.

8. Взаємодія з громадськістю, в першу чергу, з неурядовими організаціями, обмежується лише питаннями матеріальної допомоги системі. Керівництво Департаменту уникає співпраці з організаціями, які мають власні погляди на факти та події та висловлюють критичні зауваження щодо керівництва системи. Натомість існують спроби в деяких питаннях імітувати підтримку позицій Департаменту громадськістю.

9. Як і рік тому, громадський контроль дотримання прав засуджених та ув’язнених, а також діяльності установ виконання покарань відсутній, громадські колегії при управліннях Департаменту та безпосередньо при Департаменті протягом року так і не запрацювали.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.  Завершити процес підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться в черговій Резолюції ПАРЄ № 1466 (2005). 

2.  Припинити практику прийняття нормативно-правових актів та інших відомчих документів, положення яких порушують права людини.

3.  Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності, віддаючи перевагу гуманітарним цінностям перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини, поваги  гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.

4.   Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів Департаменту на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи незалежних фахівців, в тому числі фахівців Пенітенціарного Товариства України.

5.  Ретельно підходити до розробки та прийняття відомчих нормативно-правових документів. Дотримуватись процедури підготовки документів, що стосуються прав людини, яка передбачає обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

6.  Залучити до обговорення Концепції реформування кримінально-виконавчої системи широкі кола фахівців, обов’язково впровадити проведення незалежної експертизи Концепції та її громадське обговорення.

7.  Змінити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, звести до мінімуму призначення керівниками осіб, які не мають досвіду роботи у системі та які не пройшли відповідну процедуру перевірки на профпридатність.

8.  Ретельно перевіряти всі випадки можливих корупційних діянь з боку працівників системи. Публічно висловлювати позицію відомства щодо випадків корупції, які підтвердилися.

9.  Широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та підготовку річних звітів щодо ситуації в системі силами неурядових організацій, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ.

10.  Припинити практику невмотивованих відмов на ініціативи громадськості проводити незалежні дослідження та моніторинги умов утримання засуджених та ув’язнених.

11.  Розглянути можливість введення практики обов’язкового ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та виконуються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання при необхідності заходів реагування.

12.  Суттєво підвищити рівень інформування суспільства про діяльність органів та установ системи, про стан та проблеми відомства шляхом регулярного проведення широкого кола публічних заходів, таких як прес-конференції, “круглі столи”, а також спрощення процедури доступу громадськості та журналістів до установ.

13.  Неухильно дотримуватись вимог законодавства при інформуванні громадськості про діяльність установ та органів Департаменту, в тому числі при наданні інформації за запитами громадян та організацій. Вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань.

14.  Забезпечити необхідні умови, включаючи відповідне фінансування, для обов’язкового створення в кожному територіальному управлінні відомства прес-служб.

15.  Сприяти впровадженню громадського контролю установ виконання покарань та не обмежувати його рамками діяльності спостережних комісій.