Скасування статті 391 КК України – мовчання проти аргументів
"Донецький Меморіал"
Скасування статті 391 КК України – мовчання проти аргументів
Чи є вагомі аргументи за збереження статті 391 у Кримінальному кодексі?
© «Донецький Меморіал»
Наразі активно обговорюється питання внесення змін до Кримінального кодексу України, якими пропонується скасувати ст. 391 КК України (надалі – ст. 391). Ця стаття передбачає кримінальне покарання за «злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі». Закон нині передбачає, що якщо засуджена особа «за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання» - ця особа може бути покарана позбавленням волі на строк до трьох років.
Проблема скасування ст. 391 доволі контраверсійна
Події останніх місяців показали, що дебатувати в цьому питанні очно надто складно та зазвичай малопродуктивно: частина тверджень є звичайними гаслами, які не мають обґрунтування, обговорення ще низки аргументів опонентами просто оминається і з такого сумбуру важко виокремити чіткі позиції опонентів.
Тому ми вирішили спробувати зібрати та представити зафіксовані письмово аргументи сторін. І виявилося, що на аргументи прихильників скасування статті державні структури свої надати фактично не можуть і відповідають … мовчанкою.
Основні аргументи ЗА скасування ст. 391 такі:
* Статтею передбачається кримінальне покарання за дії, кожна з яких не є кримінальним правопорушенням, а має дисциплінарний характер. Не відомі країни, крім Білорусі, де застосовується аналогічна практика покарань.
* Законодавство містить і без ст. 391 достатньо механізмів притягнення до кримінальної відповдальності засуджених, які, відбуваючи покарання, вчиняють нові злочини.
* Європейський комітет із запобігання катуванням неодноразово надавав Україні рекомендації скасувати ст. 391, але ці рекомендації досі не виконані.
* Ця стаття є надзвичайно корупційногенною: персонал тюремних установ нерідко вимагає із засуджених хабарі під загрозою застосувати до них ст. 391 та «навісити» додатковий строк.
Ці аргументи постійно та чітко повторюються прихильниками скасування ст. 391. Хіба що іноді вони трохи спрощують свої аргументи – для більш емоційного ефекту. Наприклад, кажуть, що стати жертвою застосування статті може стати начебто кожний з 50 тисяч українських в’язнів. Хоча в Україні засуджених всього ледве 37 тисяч, і не те що кожний, а навіть кожний третій чи четвертий не свариться настільки з адміністрацією, аби мати загрозу бути покараним за ст. 391. Або кажуть, що три роки в’язниці додатково можна отримати за відмову від прибирання приміщення або за невиконання команди підйом.
Це не зовсім так, точніше – зовсім не так, бо отримати три роки позбавлення волі тільки за відмову від прибирання приміщення або за відмову від виконання фізичної зарядки неможливо. Винуватцю спочатку потрібно вчинити щось більш серйозне та отримати стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу або переведення на більш суворий режим відбування покарання, після цього вчинити якесь дрібне порушення і вже тільки після цього адміністрація установи може кваліфікувати вчинки засудженого як «злісну непокору» та подавати до суду матеріали для застосування ст. 391. Та й це за умови, що з усіма цими порушеннями засуджений впорався за рік.
На противагу прибічники збереження у кодексі статті 391 – здебільшого працівники кримінально-виконавчої служби та деяких правоохоронних органів – наполягають, що ця норма вкрай потрібна для забезпечення правопорядку у виправних колоніях, а її скасування сприятиме дестабілізації правопорядку в них. Вони наполягають, буцімто відсутність ст. 391 позбавить адміністрації установ механізму впливу на злісних порушників закону, і ця обставина ними подається так, начебто ніяких інших механізмів впливу на непокірних засуджених законодавство не містить.
Натомість для добросовісної дискусії важливо чітко розуміти аргументи опонентів. З цією метою Центр інформації про права людини і деякі журналісти ще у листопаді 2018 року спрямували низку запитів до Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС), Генеральної прокуратури (ГПУ), Служби безпеки України (СБУ), Міністерства внутрішніх справ (МВС), до Уповноваженого з прав людини та до керівника депутатської фракції «Народний фронт» у Верховній Раді України народного депутата М.Бурбака.
В своїх запитах журналісти поставили декілька простих, але важливих питань, як от:
Чи вважаєте Ви доцільним скасування ст. 391 КК України у нинішньому вигляді?
Якщо ТАК, то яким є Ваш головний аргумент
Якщо НІ, то яким є Ваш головний аргумент.
Вкажіть будь ласка, за які саме кримінальні дії передбачає відповідальність виключно ст. 391 КК України, такі, за які така відповідальність не передбачена будь-якими іншими статтями КК України?
Яким чином можна виконати рекомендацію ЄКЗК про скасування ст. 391?
Відповіді на ці питання (або уникнення від відповідей) дозволили б краще побачити та зрозуміти позиції цих відомств та оцінити серйозність їх аргументів. Очікування журналістів не обманули.
У відповіді МВС відзначається факт подання законопроекту щодо вилучення ст. 391 та зазначається, що «метою законопроекту є припинення масових зловживань адміністраціями установ виконання покарань положеннями ст. 391 КК України та практики необґрунтованої кримінальної репресії засуджених, приведення роботи національної пенітенціарної системи у відповідність до стандартів Ради Європи та вимогам демократичного співтовариства.»
Позиція Міністерства наступна:
«вирішення питання декриміналізації статті 391 КК України, як і будь-якої іншої норми, потребує більш детального вивчення за участі фахівців усіх зацікавлених державних органів та представників Верховного суду України, у частині ефективності та обґрунтованості її застосування на практиці, з урахуванням аналізу судової практики щодо розгляду кримінальних проваджень указаної категорії злочинів».
Примітно, що наразі чітких та однозначних аргументів проти скасування ст. 391 у МВС немає.
Керівник депутатської фракції «Народний фронт» у Верховній Раді України народний депутат М.Бурбак відзначив, що «у разі внесення на розгляд відповідного законопроекту, рішення щодо результатів його розгляду буде прийнято на засіданні депутатської фракції встановленим порядком». Тобто сьогодні він та його колеги-депутати ні ЗА, ні ПРОТИ, а коли прийде час, фракція тільки буде визначатись.
СБУ відповіла, що «порушене питання не належить до компетенції Служби безпеки України».
Уповноважений з прав людини повідомила, що скасування ст. 391 підтримує, але з аргументів навела тільки наявність рекомендації ЄКЗК.
Найцікавіші відповіді доправили дві інституції - ГПУ та ДКВС.
У відповіді Генеральної прокуратури наголошується (практично повна цитата, це важливо), що «вивчення положень законопроекту та пояснювальної записки до нього засвідчило, що виключення із КК України статті 391 призведе до повної декриміналізації дій які полягають у злісній непокорі вимогам адміністрації кримінально-виконавчої установи, що сприятиме дестабілізації правопорядку у виправних колоніях шляхом недотримання умов виконання та відбування покарання засудженими».
Якщо не включати логіку та здоровий глузд, то відповідь виглядає начебто пристойно. Та конструкція наведеного формулювання доволі красномовна і важко утриматись, щоб не спитати: якими правовими нормами користувалися фахівці, які вивчали положення законопроекту? які міжнародні документи при цьому були розглянуті? з яким досвідом – або вітчизняним, або міжнародним – робилось порівняння? У відповіді ГПУ про фаховість цього «вивчення» абсолютно нічого не сказано.
Саме тому аби зрозуміти аргументи відомства до ГПУ був спрямований повторний запит і були задані питання:
Беручи до уваги твердження про можливість «повної декриміналізації дій, які полягають у злісній непокорі вимогам адміністрації кримінально-виконавчої установи», прохання повідомити, за які саме кримінальні дії передбачає відповідальність виключно ст. 391 КК України, такі, за які така відповідальність не передбачена будь-якими іншими статтями КК України?
Яким чином має реагувати Україна на рекомендації ЄКЗК щодо скасування ст. 391 КК України?
Чи можете Ви навести приклади, коли після застосування до засудженого ст. 391 правопорядок в установі покращився? В чому це виражалось?
Відповідь ГПУ на ці додаткові питання була лаконічна:
«Повідомляємо, що положення Основного Закону України не уповноважують органи прокуратури надавати роз’яснення, доводити позиції та переконувати в них громадян».
Чарівність цієї відповіді у тому, що якщо уважно перечитати питання запиту, то очевидно, що в ньому не вимагаються будь-які роз’яснення. Що саме потрібно роз’яснювати, коли прохання «навести приклади» або «повідомити, як має реагувати країна».
Також не зрозуміло, чому прокуратура «не уповноважена переконувати громадян». А як же розуміти ст. 40 Основного Закону, яка проголошує та вимагає:
«Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».
Чи можна вважати першу відповідь ГПУ (та й другу також) «обґрунтованою» в сенсі ст. 40 Конституції України?
Після цих риторичних питань не виглядає штучним висновок: Генпрокуратурі нема чого відповісти на прості уточнюючі питання, а «вивчення» законопроекту, бодай трохи уважного та серйозного, просто ніхто не робив. Принаймні доказів протилежного ГПУ не навела. А отже насправді аргументів за збереження ст. 391 ГПУ не має.
Впевненість Генеральної прокуратури в тому, начебто скасування статті «сприятиме дестабілізації правопорядку у виправних колоніях шляхом недотримання умов виконання та відбування покарання засудженими» – не більше, ніж словесна конструкція, не підкріплена фактами та практикою роботи установ. І всі, хто цю мантру повторює без доказів, включаючи народних депутатів – зайвий раз засвідчують, що насправді не мають фактологічних доказів небезпеки скасування статті, та за їх словами насправді немає реального змісту.
Уникла ГПУ й відповіді на питання: за які саме кримінальні дії передбачає відповідальність виключно ст. 391 КК України, такі, за які така відповідальність не передбачена будь-якими іншими статтями КК України?
Очевидно, що якби була змістовна відповідь на це питання, то фахівці ГПУ обов’язково б їх навели. Якщо ж ці фахівці не скористалися нагодою навести аргументи на захист ст. 391 у цьому питанні, то фактично цих аргументів немає.
Відповіді керівництва Державної кримінально-виконавчої служби не менш цікаві та показові. Їх те ж дві. У першій керівник служби повідомляє дві взаємовиключні тези. З одного боку, він зазначає, що «формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань не відноситься до компетенції Адміністрації ДКВС».
Це при тому, що «формувати політику» ніхто Адміністрацію ДКВС не просив, було прохання повідомити позицію служби щодо певних тверджень у контексті обговорення ідеї скасування ст. 391. Тобто у відповіді служби мова йде зовсім не про те, про що був запит, а це може означати, що ясної позиції, яку можна оприлюднити, у служби просто немає.
Хоча тут же всупереч попередній тезі Адміністрація ДКВС стверджує, що подала до Мінюсту пропозиції та зауваження до проекту Закону України про скасування ст. 391, тобто фактично зробила внесок у «формування політики». Суть пропозицій та зауважень не повідомляється, хоча саме про це й був запит.
У другій своїй відповіді керівник ДКВС дуже розлого переповідає норми законів та Постанов КабМіну, але врешті-решт повідомляє: «відповідно до положень наказу Адміністрації ДКВС України від 06.09.2018 № 261/ОД-18 запитувана інформація у запиті на отримання публічної інформації не охоплюється Переліком публічної інформації, розпорядником якої є Адміністрація ДКВС України».
Через це копію запиту для розгляду ним скеровано до Мінюсту. Таким чином Адміністрація ДКВС уникнула висловлення своєї позиції щодо скасування ст. 391, про що її запитували.
Напрошується ще один важливий висновок: Адміністрації ДКВС нема чого повідомити на захист збереження ст. 391.
Доволі важливо відмітити, що і ГПУ, і Адміністрація ДКВС залишили поза увагою вельми важливе питання щодо виконання Україною рекомендацій ЄКЗК про скасування ст. 391. Українська влада не навела доказів існування непереборних обставин, які не дозволяють їй виконати рекомендацію ЄКЗК. Єдина перешкода виконанню рекомендацій – брак політичної волі, хоча з високих трибун постійно лунають запевнення у русі «до Європи». Якась дивна виникає траєкторія цього руху у випадку зі ст. 391.
В результаті з’ясування позиції різних відомств щодо скасування ст. 391 можна констатувати: обґрунтованих аргументів на користь збереження ст. 391 не має жодна з владних структур.
Якщо уявити аргументи двох сторін розміщені на шальках терезів, то з одного боку – за збереження ст. 391 – буде:
- підтримання порядку та дисципліни в установах виконання покарань (хоча це повністю можна забезпечити іншими засобами, крім ст. 391;
- застосування кримінальної відповідальності за дисциплінарні проступки;
- хабарництво та свавілля адміністрації при застосуванні статті 391;
- відсутність чіткої термінології (типу «злісна непокора законним вимогам адміністрації») та меж застосування ст. 391.
З іншого боку – за скасування ст. 391 –
- необхідність удосконалення законодавства відповідно до європейських стандартів;
- скасування кримінального покарання за дисциплінарні правопорушення;
- рекомендації Європейського Комітету із запобігання катуванням скасувати ст. 391;
- намагання поліпшити імідж країни;
- позбавлення адміністрації установ механізму вимагання хабарів
В підсумку фактична позиція прихильників збереження в Кримінальному кодексі статті 391 характеризується такими ознаками:
- готовність застосовувати кримінальне покарання за дисциплінарні порушення;
- повна байдужість до ймовірних корупційних ризиків, пов’язаних із застосуванням ст. 391;
- абсолютна байдужість до позиції ЄКЗК та його рекомендацій;
- відсутність конкретних фактів ефективності застосування ст. 391;
- повна байдужість до ймовірного псування іміджу країни
- відсутність відповідей по суті на конкретні питання прихильників скасування ст. 391.
Ситуація, що склалася, складна, чим довше вона триватиме без вирішення, тим більше втрат може зазнати країна. Шляхи для вирішення її, наприклад, ухваленням закону про скасування норми, проглядаються поки що погано. Компромісним рішенням може бути застосування наступного алгоритму дій (за доброї волі влади).
Є випробувана цивілізована процедура дій у випадку спірних проблем щодо певних законодавчих норм: на час обговорення варіантів рішення проблеми застосування спірної норми призупиняється, тобто, можна сказати фактично впроваджується мораторій на застосування норми. Так нерідко робилось деякими країнами, наприклад, при обговоренні можливого скасування смертної кари: попри наявність норми в законодавстві вона певний час не застосовувалась. І хоча при цьому формально законодавство дозволяло застосовувати покарання, влада демонструвала добру волю та бажання порозумітися і чинила шляхетно: не застосовувала де-факто чинну, але спірну законодавчу норму.
Сьогодні влада, перш за все – персонал ДКВС– може впровадити (де-факто, не рішенням якогось органу, а просто без ухвалення якихось формальних рішень) мораторій на застосування ст. 391. Наприклад, на рік. Протягом цього року судді можуть також утриматись від винесення вироків за ст. 391.
Тим часом можна буде більш фахово та ґрунтовно обсудити різні аспекти доцільності застосування ст. 391. Така послідовність фактично відповідатиме позиції МВС
«вирішення питання декриміналізації статті 391 КК України… потребує більш детального вивчення за участі фахівців усіх зацікавлених державних органів та представників Верховного суду України».
Такі дії влади можуть засвідчити її відповідальне ставлення до пропозицій громадськості та готовність впроваджувати європейські стандарти вирішення складних питань, особливо таких, які мають суттєве суспільне значення.
Сумно продовжувати логіку цієї пропозиції, але логічно стверджувати:
відмова влади від запропонованого алгоритму (мораторію) на застосування ст. 391 засвідчить, що прихильність до європейських стандартів вирішення суспільно значущих проблем поки що залишається виключно тільки у словах очільників високих кабінетів. На практиці застосовувати такі стандарти немає ані політичної волі, ані відповідальності, ані навіть здатності.
Чи є вагомі аргументи за збереження статті 391 у Кримінальному кодексі?
© «Донецький Меморіал»
Наразі активно обговорюється питання внесення змін до Кримінального кодексу України, якими пропонується скасувати ст. 391 КК України (надалі – ст. 391). Ця стаття передбачає кримінальне покарання за «злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі». Закон нині передбачає, що якщо засуджена особа «за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання» - ця особа може бути покарана позбавленням волі на строк до трьох років.
Проблема скасування ст. 391 доволі контраверсійна
Події останніх місяців показали, що дебатувати в цьому питанні очно надто складно та зазвичай малопродуктивно: частина тверджень є звичайними гаслами, які не мають обґрунтування, обговорення ще низки аргументів опонентами просто оминається і з такого сумбуру важко виокремити чіткі позиції опонентів.
Тому ми вирішили спробувати зібрати та представити зафіксовані письмово аргументи сторін. І виявилося, що на аргументи прихильників скасування статті державні структури свої надати фактично не можуть і відповідають … мовчанкою.
Основні аргументи ЗА скасування ст. 391 такі:
* Статтею передбачається кримінальне покарання за дії, кожна з яких не є кримінальним правопорушенням, а має дисциплінарний характер. Не відомі країни, крім Білорусі, де застосовується аналогічна практика покарань.
* Законодавство містить і без ст. 391 достатньо механізмів притягнення до кримінальної відповдальності засуджених, які, відбуваючи покарання, вчиняють нові злочини.
* Європейський комітет із запобігання катуванням неодноразово надавав Україні рекомендації скасувати ст. 391, але ці рекомендації досі не виконані.
* Ця стаття є надзвичайно корупційногенною: персонал тюремних установ нерідко вимагає із засуджених хабарі під загрозою застосувати до них ст. 391 та «навісити» додатковий строк.
Ці аргументи постійно та чітко повторюються прихильниками скасування ст. 391. Хіба що іноді вони трохи спрощують свої аргументи – для більш емоційного ефекту. Наприклад, кажуть, що стати жертвою застосування статті може стати начебто кожний з 50 тисяч українських в’язнів. Хоча в Україні засуджених всього ледве 37 тисяч, і не те що кожний, а навіть кожний третій чи четвертий не свариться настільки з адміністрацією, аби мати загрозу бути покараним за ст. 391. Або кажуть, що три роки в’язниці додатково можна отримати за відмову від прибирання приміщення або за невиконання команди підйом.
Це не зовсім так, точніше – зовсім не так, бо отримати три роки позбавлення волі тільки за відмову від прибирання приміщення або за відмову від виконання фізичної зарядки неможливо. Винуватцю спочатку потрібно вчинити щось більш серйозне та отримати стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу або переведення на більш суворий режим відбування покарання, після цього вчинити якесь дрібне порушення і вже тільки після цього адміністрація установи може кваліфікувати вчинки засудженого як «злісну непокору» та подавати до суду матеріали для застосування ст. 391. Та й це за умови, що з усіма цими порушеннями засуджений впорався за рік.
На противагу прибічники збереження у кодексі статті 391 – здебільшого працівники кримінально-виконавчої служби та деяких правоохоронних органів – наполягають, що ця норма вкрай потрібна для забезпечення правопорядку у виправних колоніях, а її скасування сприятиме дестабілізації правопорядку в них. Вони наполягають, буцімто відсутність ст. 391 позбавить адміністрації установ механізму впливу на злісних порушників закону, і ця обставина ними подається так, начебто ніяких інших механізмів впливу на непокірних засуджених законодавство не містить.
Натомість для добросовісної дискусії важливо чітко розуміти аргументи опонентів. З цією метою Центр інформації про права людини і деякі журналісти ще у листопаді 2018 року спрямували низку запитів до Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС), Генеральної прокуратури (ГПУ), Служби безпеки України (СБУ), Міністерства внутрішніх справ (МВС), до Уповноваженого з прав людини та до керівника депутатської фракції «Народний фронт» у Верховній Раді України народного депутата М.Бурбака.
В своїх запитах журналісти поставили декілька простих, але важливих питань, як от:
Чи вважаєте Ви доцільним скасування ст. 391 КК України у нинішньому вигляді?
Якщо ТАК, то яким є Ваш головний аргумент
Якщо НІ, то яким є Ваш головний аргумент.
Вкажіть будь ласка, за які саме кримінальні дії передбачає відповідальність виключно ст. 391 КК України, такі, за які така відповідальність не передбачена будь-якими іншими статтями КК України?
Яким чином можна виконати рекомендацію ЄКЗК про скасування ст. 391?
Відповіді на ці питання (або уникнення від відповідей) дозволили б краще побачити та зрозуміти позиції цих відомств та оцінити серйозність їх аргументів. Очікування журналістів не обманули.
У відповіді МВС відзначається факт подання законопроекту щодо вилучення ст. 391 та зазначається, що «метою законопроекту є припинення масових зловживань адміністраціями установ виконання покарань положеннями ст. 391 КК України та практики необґрунтованої кримінальної репресії засуджених, приведення роботи національної пенітенціарної системи у відповідність до стандартів Ради Європи та вимогам демократичного співтовариства.»
Позиція Міністерства наступна:
«вирішення питання декриміналізації статті 391 КК України, як і будь-якої іншої норми, потребує більш детального вивчення за участі фахівців усіх зацікавлених державних органів та представників Верховного суду України, у частині ефективності та обґрунтованості її застосування на практиці, з урахуванням аналізу судової практики щодо розгляду кримінальних проваджень указаної категорії злочинів».
Примітно, що наразі чітких та однозначних аргументів проти скасування ст. 391 у МВС немає.
Керівник депутатської фракції «Народний фронт» у Верховній Раді України народний депутат М.Бурбак відзначив, що «у разі внесення на розгляд відповідного законопроекту, рішення щодо результатів його розгляду буде прийнято на засіданні депутатської фракції встановленим порядком». Тобто сьогодні він та його колеги-депутати ні ЗА, ні ПРОТИ, а коли прийде час, фракція тільки буде визначатись.
СБУ відповіла, що «порушене питання не належить до компетенції Служби безпеки України».
Уповноважений з прав людини повідомила, що скасування ст. 391 підтримує, але з аргументів навела тільки наявність рекомендації ЄКЗК.
Найцікавіші відповіді доправили дві інституції - ГПУ та ДКВС.
У відповіді Генеральної прокуратури наголошується (практично повна цитата, це важливо), що «вивчення положень законопроекту та пояснювальної записки до нього засвідчило, що виключення із КК України статті 391 призведе до повної декриміналізації дій які полягають у злісній непокорі вимогам адміністрації кримінально-виконавчої установи, що сприятиме дестабілізації правопорядку у виправних колоніях шляхом недотримання умов виконання та відбування покарання засудженими».
Якщо не включати логіку та здоровий глузд, то відповідь виглядає начебто пристойно. Та конструкція наведеного формулювання доволі красномовна і важко утриматись, щоб не спитати: якими правовими нормами користувалися фахівці, які вивчали положення законопроекту? які міжнародні документи при цьому були розглянуті? з яким досвідом – або вітчизняним, або міжнародним – робилось порівняння? У відповіді ГПУ про фаховість цього «вивчення» абсолютно нічого не сказано.
Саме тому аби зрозуміти аргументи відомства до ГПУ був спрямований повторний запит і були задані питання:
Беручи до уваги твердження про можливість «повної декриміналізації дій, які полягають у злісній непокорі вимогам адміністрації кримінально-виконавчої установи», прохання повідомити, за які саме кримінальні дії передбачає відповідальність виключно ст. 391 КК України, такі, за які така відповідальність не передбачена будь-якими іншими статтями КК України?
Яким чином має реагувати Україна на рекомендації ЄКЗК щодо скасування ст. 391 КК України?
Чи можете Ви навести приклади, коли після застосування до засудженого ст. 391 правопорядок в установі покращився? В чому це виражалось?
Відповідь ГПУ на ці додаткові питання була лаконічна:
«Повідомляємо, що положення Основного Закону України не уповноважують органи прокуратури надавати роз’яснення, доводити позиції та переконувати в них громадян».
Чарівність цієї відповіді у тому, що якщо уважно перечитати питання запиту, то очевидно, що в ньому не вимагаються будь-які роз’яснення. Що саме потрібно роз’яснювати, коли прохання «навести приклади» або «повідомити, як має реагувати країна».
Також не зрозуміло, чому прокуратура «не уповноважена переконувати громадян». А як же розуміти ст. 40 Основного Закону, яка проголошує та вимагає:
«Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».
Чи можна вважати першу відповідь ГПУ (та й другу також) «обґрунтованою» в сенсі ст. 40 Конституції України?
Після цих риторичних питань не виглядає штучним висновок: Генпрокуратурі нема чого відповісти на прості уточнюючі питання, а «вивчення» законопроекту, бодай трохи уважного та серйозного, просто ніхто не робив. Принаймні доказів протилежного ГПУ не навела. А отже насправді аргументів за збереження ст. 391 ГПУ не має.
Впевненість Генеральної прокуратури в тому, начебто скасування статті «сприятиме дестабілізації правопорядку у виправних колоніях шляхом недотримання умов виконання та відбування покарання засудженими» – не більше, ніж словесна конструкція, не підкріплена фактами та практикою роботи установ. І всі, хто цю мантру повторює без доказів, включаючи народних депутатів – зайвий раз засвідчують, що насправді не мають фактологічних доказів небезпеки скасування статті, та за їх словами насправді немає реального змісту.
Уникла ГПУ й відповіді на питання: за які саме кримінальні дії передбачає відповідальність виключно ст. 391 КК України, такі, за які така відповідальність не передбачена будь-якими іншими статтями КК України?
Очевидно, що якби була змістовна відповідь на це питання, то фахівці ГПУ обов’язково б їх навели. Якщо ж ці фахівці не скористалися нагодою навести аргументи на захист ст. 391 у цьому питанні, то фактично цих аргументів немає.
Відповіді керівництва Державної кримінально-виконавчої служби не менш цікаві та показові. Їх те ж дві. У першій керівник служби повідомляє дві взаємовиключні тези. З одного боку, він зазначає, що «формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань не відноситься до компетенції Адміністрації ДКВС».
Це при тому, що «формувати політику» ніхто Адміністрацію ДКВС не просив, було прохання повідомити позицію служби щодо певних тверджень у контексті обговорення ідеї скасування ст. 391. Тобто у відповіді служби мова йде зовсім не про те, про що був запит, а це може означати, що ясної позиції, яку можна оприлюднити, у служби просто немає.
Хоча тут же всупереч попередній тезі Адміністрація ДКВС стверджує, що подала до Мінюсту пропозиції та зауваження до проекту Закону України про скасування ст. 391, тобто фактично зробила внесок у «формування політики». Суть пропозицій та зауважень не повідомляється, хоча саме про це й був запит.
У другій своїй відповіді керівник ДКВС дуже розлого переповідає норми законів та Постанов КабМіну, але врешті-решт повідомляє: «відповідно до положень наказу Адміністрації ДКВС України від 06.09.2018 № 261/ОД-18 запитувана інформація у запиті на отримання публічної інформації не охоплюється Переліком публічної інформації, розпорядником якої є Адміністрація ДКВС України».
Через це копію запиту для розгляду ним скеровано до Мінюсту. Таким чином Адміністрація ДКВС уникнула висловлення своєї позиції щодо скасування ст. 391, про що її запитували.
Напрошується ще один важливий висновок: Адміністрації ДКВС нема чого повідомити на захист збереження ст. 391.
Доволі важливо відмітити, що і ГПУ, і Адміністрація ДКВС залишили поза увагою вельми важливе питання щодо виконання Україною рекомендацій ЄКЗК про скасування ст. 391. Українська влада не навела доказів існування непереборних обставин, які не дозволяють їй виконати рекомендацію ЄКЗК. Єдина перешкода виконанню рекомендацій – брак політичної волі, хоча з високих трибун постійно лунають запевнення у русі «до Європи». Якась дивна виникає траєкторія цього руху у випадку зі ст. 391.
В результаті з’ясування позиції різних відомств щодо скасування ст. 391 можна констатувати: обґрунтованих аргументів на користь збереження ст. 391 не має жодна з владних структур.
Якщо уявити аргументи двох сторін розміщені на шальках терезів, то з одного боку – за збереження ст. 391 – буде:
- підтримання порядку та дисципліни в установах виконання покарань (хоча це повністю можна забезпечити іншими засобами, крім ст. 391;
- застосування кримінальної відповідальності за дисциплінарні проступки;
- хабарництво та свавілля адміністрації при застосуванні статті 391;
- відсутність чіткої термінології (типу «злісна непокора законним вимогам адміністрації») та меж застосування ст. 391.
З іншого боку – за скасування ст. 391 –
- необхідність удосконалення законодавства відповідно до європейських стандартів;
- скасування кримінального покарання за дисциплінарні правопорушення;
- рекомендації Європейського Комітету із запобігання катуванням скасувати ст. 391;
- намагання поліпшити імідж країни;
- позбавлення адміністрації установ механізму вимагання хабарів
В підсумку фактична позиція прихильників збереження в Кримінальному кодексі статті 391 характеризується такими ознаками:
- готовність застосовувати кримінальне покарання за дисциплінарні порушення;
- повна байдужість до ймовірних корупційних ризиків, пов’язаних із застосуванням ст. 391;
- абсолютна байдужість до позиції ЄКЗК та його рекомендацій;
- відсутність конкретних фактів ефективності застосування ст. 391;
- повна байдужість до ймовірного псування іміджу країни
- відсутність відповідей по суті на конкретні питання прихильників скасування ст. 391.
Ситуація, що склалася, складна, чим довше вона триватиме без вирішення, тим більше втрат може зазнати країна. Шляхи для вирішення її, наприклад, ухваленням закону про скасування норми, проглядаються поки що погано. Компромісним рішенням може бути застосування наступного алгоритму дій (за доброї волі влади).
Є випробувана цивілізована процедура дій у випадку спірних проблем щодо певних законодавчих норм: на час обговорення варіантів рішення проблеми застосування спірної норми призупиняється, тобто, можна сказати фактично впроваджується мораторій на застосування норми. Так нерідко робилось деякими країнами, наприклад, при обговоренні можливого скасування смертної кари: попри наявність норми в законодавстві вона певний час не застосовувалась. І хоча при цьому формально законодавство дозволяло застосовувати покарання, влада демонструвала добру волю та бажання порозумітися і чинила шляхетно: не застосовувала де-факто чинну, але спірну законодавчу норму.
Сьогодні влада, перш за все – персонал ДКВС– може впровадити (де-факто, не рішенням якогось органу, а просто без ухвалення якихось формальних рішень) мораторій на застосування ст. 391. Наприклад, на рік. Протягом цього року судді можуть також утриматись від винесення вироків за ст. 391.
Тим часом можна буде більш фахово та ґрунтовно обсудити різні аспекти доцільності застосування ст. 391. Така послідовність фактично відповідатиме позиції МВС
«вирішення питання декриміналізації статті 391 КК України… потребує більш детального вивчення за участі фахівців усіх зацікавлених державних органів та представників Верховного суду України».
Такі дії влади можуть засвідчити її відповідальне ставлення до пропозицій громадськості та готовність впроваджувати європейські стандарти вирішення складних питань, особливо таких, які мають суттєве суспільне значення.
Сумно продовжувати логіку цієї пропозиції, але логічно стверджувати:
відмова влади від запропонованого алгоритму (мораторію) на застосування ст. 391 засвідчить, що прихильність до європейських стандартів вирішення суспільно значущих проблем поки що залишається виключно тільки у словах очільників високих кабінетів. На практиці застосовувати такі стандарти немає ані політичної волі, ані відповідальності, ані навіть здатності.