Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА СИСТЕМА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Історія системи виконання покарань Луганської області є невід’ємною частиною історії України та починається з далекого минулого, пов’язаного з державним утворенням.

На території міста Луганська та області в різні часи створювалися та діяли місця позбавлення волі (тюрми, допри и інші), де утримувалися особи, які скоювали ті чи інші злочинні дії. Так були утворені тюрми у місті Луганськ та Старобільськ.

Багато засуджених було етаповано в місця позбавлення волі інших регіонів України (наприклад в місто Харків), або, у залежності від тяжкості злочину та ступеню покарання, в окремі табори Росії.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни на території області було створено ряд таборів, у яких утримувалися військовополонені та інтерніровані особи. Табори: №125 – розташовувався у місті Лисичанськ, № 144 – у місті Кадіївка (на сьогодні місто Стаханов), № 256 – у місті Красний Луч, входили у підпорядкування відділу у справах військовополонених та інтернірованих осіб при управлінні НКВД Ворошиловградської області.

Військовополонені утримувалися в зонах, огороджених парканом, що мали житлові, побутові приміщення та знаходилися під охороною військовослужбовців військ НКВД. Вони залучалися до робіт з відновленню розруйнованих військових підприємств, житла, соцкультоб’єктів.

Військовополонені відновлювали шахти Лисичанська, Стаханова, Красного Луча. Робочі батальйони з числа інтернірованих осіб на підставі договорів з Облбудтрестом працювали на будівництві об’єктів народного господарства. В місті Ворошиловграді було побудовано готель «Октябрь» та інші об’єкти.

Протягом 1946 - 1956 років військовополонені та інтерніровані особи були вивезені з території області і відділ у справах військовополонених при УНКВД був розформований. У 1957 році Міністром Внутрішніх Справ України був виданий наказ про створення на території Ворошиловградської області виправно-трудових колоній.

Наказ № 90 26 квітня 1957 року

«Про утворення відділу виправно-трудових колоній УВС Ворошиловградської області».

У відповідності до наказу МВС СРСР № 641 від 8.12.1956 року та узгодженням з ГУВТК МВС СРСР.

НАКАЗУЮ:

1. Створити в УВС Ворошиловградської області відділ виправно-трудових колоній та оголосити окремим додатком штату зазначеного відділу.

2. Начальнику УВС Ворошиловградській області полковнику Дуличенко Н.П. у двотижневий термін укомплектувати відділ виправно-трудових колоній кваліфікованими кадрами.

Заступник Міністравнутрішніх справ Української РСР полковник Долинний.

Згідно цього наказу місця позбавлення волі перетворилися у виправно-трудові установи, де основна увага приділялася виправленню засуджених шляхом їх залучення до суспільно-корисної праці. Таким чином, труд став основним критерієм становлення засудженого на шлях виправлення.

Першим начальником відділу виправно-трудових колоній УВС Луганської області був призначений Нуйкін Г.Д., який працював на цій посаді протягом двох років (01.05.57 року по 27.11.59 року).

Заступниками начальника відділу були призначені М. Шахматов, С. Спица, А. Савєльєв.

Перед відділом стояло завдання в короткий термін організувати виправно-трудові колонії, збудувати в них житлові зони та забезпечити ефективне використання труда засуджених, які скоїли злочини на території області.

Вибір місця розташування виправно-трудових колоній, як правило, проходив на «голому місці, без виробничих потужностей». Використовувалися кинуті шахтні будівлі для житла засуджених, будувалися господарським способом нові приміщення з використанням території, де раніше знаходилися табори військовополонених.

Одною з перших ВТК була створена виправно-трудова колонія № 13 в Комунарську, начальником якої був Чупіков. В подальшому були створенні ВТК-11, 15, 19, 22, 23, 224, 36, 38. У 1960 році на території Ворошиловградської області було розташовано 10 виправно-трудових колоній та 2 тюрми.

Створенні колонії працювали на контрагентських началах. Вирішувалися питання про використання засуджених на виробничих об’єктах області. На цих об’єктах організовувалися та обладнувалися робочі зони, куди засудженні з ВТК доставлялись транспортом чи пішки в залежності від віддаленості від житлової зони ВТК.

Все це створювало великі труднощі, як в організації труда, так і в організації охорони засуджених.

У ВТК гостро стояло питання з працевикористання спецконтингенту. Виникла необхідність створення своїх виробничих зон, будівництві майстерень, цехів.

Перехід від контрагентських робіт та виробів широкого вживання до більше досконалого виробництва потребував кваліфікованих кадрів.

Виходячи з цього відділ ВТК и ОМЗ був перейменований в ОВТУ та мав структуру з більше розширеною кількістю інженерно - технічних робітників, які забезпечували розвиток виробництва у виправно-трудових колоніях.

У 1961 році структура ОВТУ складала:

1. Начальник ОВТУ – полковник Сайко П.І.

2. Заступники:

а) з оперативно-режимної роботи – майор Куркянец В.І.

б) з політичної роботи – майор Григор’єв Я.І.

в) головний інженер – майор Толстов Н.Т.

г) із загальних питань – підполковник Шахматов М.Г.

3. Апарат ОВТУ:

а)оперативний відділ – начальник підполковник Мальцев.

б) спецвідділ – начальник Тертишник

в) виробничо-технічне відділення – нач. Комаров, Татарінов

г) політчастина – старші інструктори Кофанов, Артюшенко.

д) бухгалтерія – головний бухгалтер – Гудков.

е) відділення виправних робіт – начальник – Тучін Федір Федорович.

ж) медчастина – лікар Турянський

з) відділення постачання – начальник – Гершман.

и) планово-економічне відділення – начальник – Коропець.

Розширення та збільшення штатних одиниць ОВТУ дозволило підібрати висококваліфікованих робітників, які були в змозі організувати виробничий та виховний процес у виправно-трудових колоніях.

Таким чином, був створений згуртований робочий колектив, зусилля якого спрямовувалися на надання допомоги ВТК в організації та створенні власного виробництва. Колонії постійно стали переходити від використання труда засуджених на контрагентських роботах до власного виробництва.

Найбільш складною ситуація з працевикористання спецконтингенту була в ВТК-11 (начальник Жуков) загального режиму, яка розташована у місті Брянка. Використовувалися всі можливості та способи, щоб засудженні були залученні до суспільно-корисної праці. У селищі шахти Краснопольє – Глибоке був відкритий кам’яний кар’єр, встановленні каміннядробилки. Засудженні працевлаштовувалися по добиті будівельного каміння та щебінки, які використовувалися будівельними організаціями міст Брянка та Стаханов. Частина засуджених працювала на відкритому полігоні залізобетонних виробів.

У 1962 році у Новопсковському районі області був вирощений великий урожай кукурудзи. За рішенням вищестоящих організацій та керівництва УВС контингент ВТК-11 був вивезений до цього району та використовувався в рятуванні урожаю. Завдяки зусиль адміністрації ВТК та засуджених урожай сільськогосподарських культур був зібраний своєчасно.

Одночасно з цим поряд з житловою зоною ВТК будувалася виробнича зона, де передбачалося виробляти промислову продукцію.

У ВТК-13 (начальник Чупіков) посиленого режиму, розташованою у Комунарську засудженні використовувалися згідно договору з Луганським тепловозобудівельним заводом по виробництву невеликих вузлів для тепловозів. Виготовлялася продукція широкого вжитку, а у 1963 році було налагоджено виробництво запасних частин для тракторів.

У ВТК-15 (начальники Бернштейн, Чабаненко) суворий режим. розташованої у місті Перевальськ (раніше Парткомуна) питання про працевикористанню засуджених вирішувалося швидше. Успішно проводилося будівництво виробничої зони, будувалися цеха та з успіхом освоювалося виробництво складної продукції, як кран-балки, козлові крани.

Керівництво ВТК та інженерно-технічний склад встановили тісний контакт з декількома крупними підприємствами міст Луганська і Харкова («Електротяжмаш»).

ВТК-19 (начальник Шахно), посилений режим, розташованої у селищі Вахрушево, створювалася виробнича база для випуску продукції Краснолуцькому машзаводу. Будувалися цеха і підготовлювалась виробнича база для вироблення складної за технологією продукції.

ВТК-22 (начальники Веровский, Гаврюшенко) суворий режим, розташованої на території закритої шахти в селищі Комісарівка. Питання про працевикористання засуджених стояло гостро, так як поблизу селища були відсутні будь-які підприємства. Поряд з тим, це питання було вирішено. З шахт розташованих неподалеку привозились канати, які розпускалися та зі стальної проволоки плелися сітки. Засудженні залучалися до праці по фасовці соди та інше.

ВТК-23 (начальник Подрезов) – суворий режим, розташованої в селищі Чорнухино. У ВТК виробництво базувалося на виготовленні виробів широкого вжитку і деревообробки. Виготовлялася кухонна мебля (табуретки, столи, шафи, буфети та інше). Відсутність виробничих потужностей та спеціалістів з числа засуджених і інженерно-технічних робітників впливало на якість продукції, тому вона не була конкурентноздібна і не мала в повній мірі ринку збиту.

ВТК-24 (начальники Гульван, Лищина), загальний режим, розташована в селищі Петровське. На початковому етапі у ВТК утримувалися чоловіки. Але, згодом, виникла необхідність у створенні жіночої колонії. Чоловічій контингент був переведений у інші колонії області, а територія ВТК було переобладнано для утримання жінок.

Засуджені, як чоловіки, так і жінки, були залученні до праці, так званого легкого виробництва. На території зони були збудовані два цеха. В одному з них було поставлено обладнання для швейного виробництва. Виготовлялися (шилися) спецодяг, рукавиці, матраци та інші вироби. В картонажному цеху проводилося розкрій і склеювання коробок для цукерок за договором з Луганською кондитерською фабрикою.

Засудженні, які утримувалися в установі були повністю працевлаштовані.

ВТК-36 (начальник Ніколаєнко), суворий режим, розташована в Краснодоні. Питання про працевикористання засуджених залежало від створення виробничої бази по виготовленню продукції для шахт. Будувалися виробничі потужності для освоєння виробів за новою технологією та випуску вентиляторів.

ВТК-38 (начальник Лебедєв) - загальний режим, розташована в с. Ленінське м. Свердловськ. Виробнича база в ВТК створювалася з великими труднощами. Дерев'яні ящики, дранки, та інші прості вироби вироблялися в напіввідкритих навісах, сараях, спорудах шахти, які знаходилися віддалі від житлової зони. Це створювало великі труднощі для всіх служб. Було почато будівництво виробничого  корпусу поблизу житлової зони, що надалі дало можливість використовувати працю засуджених по виробництву складної продукції.

ВТК-60 (начальник Агроненок), особливий режим, розташована в с. Лозовське на території закритої шахти. Спецконтингент використовувався на виробництві деталей з пластмаса, капрону малих по габаритах і трудомісткості у виготовленні. Ці вироби, в основному, виготовлялися по кооперації.

Питання про повну зайнятість засуджених, що відбувають покарання в ВТК і залученні їх до суспільно-корисної праці не знімався з порядку денного ні у керівництва відділу ВТУ, ні у адміністрацій колоній. Використовувалися всі можливості, щоб розв'язати цю важливу проблему, укладали договори з підприємствами різних областей народного господарства в отриманні замовлень по виготовленню продукції з використанням новітніх технологій виробництва. Будувалися нові виробничі потужності в ВТК.

Помітне зростання виробництва і використовування праці засуджених почалося в кінці 1962 року, коли на чолі ОВТУ став Н.Т. Тостов і головним інженером С.М. Білих.

Виготовляєма у виправно-трудових колоніях продукція почала одержувати підвищений попит. Нові технології виробництва вимагали фахівців високого класу як серед співробітників, так і серед засуджених.

На роботу у відділ і ВТК прийшли ініціативні працівники, що вміли організувати виробництво. Був введений інститут директорів, головних економістів на правах заступника начальника ВТК. Значно розширені штати інженерно-технічних працівників по аналогії з підприємствами народного господарства.

Комплектування кадрів ВТР в ВТУ велося за рахунок кадрів підприємств, з якими здійснювалися кооперовані зв'язки, а також за рахунок випускників вищих учбових закладів Луганщини (машинобудівного, педагогічного, медичного, сільськогосподарського і Комунарського металургійного інститутів).

У ВТК почала рости виробнича база. Там, де раніше стояли відкриті навіси, зростали корпуси цехів. Там, де тулилася дерев'яна будова, виникали цегляні заводоуправління. Колишні майстерні перетворювалися на справжні заводи, що виробляли продукцію високої якості.

Серед співробітників відділу і ВТК розвернувся рух по раціоналізації і винаходам. Цю роботу в ОВТУ очолював М. Лукачевській. Раціоналізаторські пропозиції і винаходи впроваджувалися у виробництво. Багато таких пропозицій були і з боку засуджених.

Все це давало можливість розширювати і удосконалювати виробничі потужності в ВТУ і вирішувати основну задачу - трудове перевиховання засуджених.

У виправно-трудових колоніях була організована підготовка професійних кадрів з числа засуджених. Цим питанням займалися інженери по профтехнавчанню, якими очолювалися групи по підготовці фахівців. Ці групи, згодом перетворилися на філіали профтехучилищ.

Підготовка фахівців дала можливість виробляти в ВТК продукцію державного і світового стандартів і впровадження високих технологій у виробництво.

Це дало можливість в основному розв'язати проблему зайнятості засуджених і виробляти продукцію, що входить в народногосподарський план.

Виробнича робота співробітниками відділу і ВТУ змінила вигляд установ області.

У ВТК-11, раніше працюючі, засуджені, на ширвжиткових виробах, стали виробляти кормороздавачі ТВК-80, що мали великий попит в сільському господарстві країни. Освоєно виробництво і випуск автолавок і автомайстерень на шасі ГАЗ-52 і ГАЗ-53. Вироблялося напилення металоріжучих інструментів з метою підвищення їх стійкості.

У ВТК-13 було прийняте виробництво тракторних роликів з складним устаткуванням, технологічним оснащенням і інструментами. Для цього були створені відповідні виробничі ділянки. В кінці п’ятдесятих років освоєна нова продукція для сільського господарства по державному плану - розкидання добрив - РУН -15«А». Розширювалася виробнича зона. Будувалася нова житлова зона, яка, згодом, була об’єднана з виробничою, що значно полегшило охорону засуджених.

У ВТК-15 по кооперації з Луганським тепловозобудівним заводом ім. Жовтневої революції виготовлялося більше 50 найменувань вузлів і комплектуючих виробів. В їх числі такі складні, як: паливні баки, фільтри, глушники та ін. до тепловозів, у тому числі і на експорт. Матеріалами, устаткуванням, технологічним оснащенням і інструментами забезпечував завод. У ВТК вироблялися мостові крани вантажопідйомністю 2-5 т. і 10 т., крани козлові ККТ-5 як для підприємств країни, так і на експорт.

Випуск окремих виробів був включений до народногосподарського плану.

Було вирішене повністю питання з трудовлаштуванням засуджених. Зарплата і вироблення на одного працюючого досягла рівня аналогічних підприємств народного господарства України.

У ВТК-19 освоєне виробництво кормороздавача ТВК-80«А» за планом нової техніки держплану України. За виготовленням і поставкою сільському господарству цієї продукції був встановлений жорсткий контроль з боку Ради Міністрів України і ЦК КПУ. Для випуску кормороздавачів були виділені капітальні вкладення на будівництво і придбання устаткування.

Об'єм продукції збільшувався з кожним роком. Її вивіз здійснювався транспортом сільгосппідприємств.

У зв’язку із відсутністю під'їзних залізничних шляхів ВТК не в змозі була перевезти до 50 тисяч кубометрів лісоматеріалу, керівництвом УВТУ було ухвалено рішення про виробництво дерев'яних вузлів (коробів) в ВТК-11 і 23.

Це дало можливість працевлаштувати засуджених в цих виправно-трудових колоніях.

У ВТК-22 в прибудові шахтного стовбура було організоване ливарне виробництво і організовано випуск м'ясорубок понад 100 тис. одиниць на рік, створено виробництво металевих ліжок, налагоджено виробництво воздухонагрівачів ВПТ-600 і електроводонагрівачі УАП-200, 400.

Роз'єднаність житлової і виробничої зон постійно вимагала їх з'єднання. Будівництво з’єднаних зон було здійснене в сімдесятих роках.

У ВТК-23 вироблялися дерев'яні вузли для кормороздавачів ТВК-80«А».

У ВТК-24 перейшли від швацького виробництва до випуску продукції з пластика, скловолокна. Адміністрація колонії встановила тісний контакт з деякими хімзаводами і здійснювала їх замовлення. Був встановлений зв'язок з НДІ склопластики, Міністерством Оборони з виходом на космічну промисловість.

У ВТК-36 було освоєне і налагоджене виробництво вентиляторів ЦУ-70, алюмінієвих вентиляторів (єдине виробництво на Україні), водопідігрівачів, калориферів, здійснювався зв'язок з НДІ м. Харкова і інших міст України і Росії.

У ВТК-38 був побудований виробничий корпус поблизу житлової зони і по кооперації із заводом «Россельмаш» організовано виробництво вузлів для зернозбиральних комбайнів. Налагоджене виробництво по кооперації з Рязанським заводом вузлів для картоплезбиральних комбайнів.

У ВТК-60 вироблялися деталі і продукція з пластмас, пластика, поліетилену, капрону.

Для повного трудовлаштування засуджених, нерідко полягали договори з підприємствами і організаціями в будівництві народногосподарських об'єктів.

Так, разконвоювання  з ВТК-15, на чолі з начальником загону Очкаловим, побудували будівлю міськвідділу міліції в місті Ровеньки.

У східних районах міста Луганська була побудована зона, на території якої здійснювалося будівництво молокозаводу і хлібозаводу. У будівництві цих об'єктів брали участь засуджені ВТК-38. Очолював цю ділянку роботи черговий помічник СІЗО майор Михайличенко.

На околиці міста Луганська в південному районі засудженими з ВТК-22 була побудована будівля адміністрації і цеху цукеркової фабрики. 

У шістдесятих роках на території Старобільської  в'язниці була створена дитяча виховна колонія для дівчаток. Тут містилися малолітні злочинниці у віці до 18 років. Вони притягувалися до суспільно-корисної праці в швацькому виробництві.

Начальником цієї колонії була капітан Буренная, замполітом - Світлична, начальником загону - Семенова.

Згодом колонія була розформована і на її базі створена колонія для підлітків-хлопчиськ. Першим начальником її був капітан Мірошників. 

Творча ініціатива працівників ОВТУ і ВТК дозволила вдосконаленню технології, передових прийомів і методів праці.

Збільшення об'єму виробництва, є головним чином, результатом підвищення продуктивності праці, впровадження нової технології і техніка, поліпшення організації праці, кращого використовування економічних важелів.

За ініціативою керівництва УВС і ОВТУ щорічно на території спортивно-тренувального майданчика пожежної частини № 2 міста Луганська, проходила виставка виробів, виготовлених у виправно-трудових установах області. Що здобуло велике значення для збуту продукції, що випускається.

У 1969 році в Москві на ВДНГ проходила міжнародна виставка сільськогосподарських машин. На цій виставці були показані кормороздавач ТВК-80 «А» і електричний водонагрівач для тваринницьких ферм ВЕТ-200, що одержали високу оцінку. Організатори виробництва цих виробів одержали дипломи і медалі ВДНГ.

У 1972 році ОВТУ був перейменований в УВТУ. Зросло число співробітників управління, в основному, за рахунок ВТР. Відділення були перетворені на відділи.

На цей час випуск продукції в цілому по управлінню досяг до 100 мільйонів на рік. Одержуваний прибуток від виробничої діяльності колоній повністю покривав витрати на утримання міліції області.

За уміле керівництво виробничою діяльністю виправно-трудових установ багато їх співробітників були відзначені високими урядовими нагородами. Серед них колишній начальник ОВТУ Н.Т. Толстов і начальник виробничо-технічного відділу Н.І. Татарінов (орден трудового Червоного Прапора).

Велику роль в перевихованні засуджених виконувала виховна робота, що проводилась в ВТК.

Організовані змагання між бригадами, загонами, цехами, змагання по професії, давали можливість підвищувати продуктивність праці кожним засудженим. У ВТК систематично щомісячно і квартально підводилися підсумки змагань і виявлялися переможці і відстаючі, з'ясовувалися причини відставання і робився їх аналіз. На території житлової зони шинкувалися всі загони. Переможці змагання піднімали на флагштоку прапор переможця, а відстаючі - черепаху - символ повзання в праці.

У масштабі ОВТУ підсумки змагання підводилися один раз на квартал з оголошенням наказу начальника УВС і врученням перехідних прапорів колоніям і вимпела - загонам.

Проводилися зустрічі з передовиками виробництва, Героями Соціалістичної праці, сприяючі сумлінному відношенню до праці, бережливого відношення до устаткування і т. і.

Важливу роль виконували зустрічі засуджених із старими більшовиками Акіменко, Шовковим, Зверякой, Мусько та іншими, що закликали до сумлінної праці і становлення на шлях виправлення. Звернення до засуджених старих більшовиків із закликом «Вчитеся у В.І. Леніна жити і працювати» знайшло величезний інтерес у осіб, що відбували покарання в місцях позбавлення волі. Відгуки з цього приводу стали поступати з багатьох ВТК України, навіть з лісових таборів Росії. Засуджені зверталися до старих революціонерів за порадами і різними проханнями.

У ВТК постійними гостями були батьки і родичі молодогвардійців. З засудженими зустрічалися: мати Олега Кошового, мати Сергія Тюленина і інші.

У ВТК-13 виступав Герой Радянського Союзу льотчик Девятаєв, який розповідав про те, як він був збитий над зайнятою німцями територією і потрапив до них в полон. А потім угнав німецький літак і повернувся в свою частину.

У ВТК-15 проходила зустріч ув'язнених з учасником опору, нагородженим орденом «Гарібальді» Петуховим, який воював разом з прославленим героєм Полетаєвим.

Серед ув'язнених був підхоплений заклик Героя Соціалістичної Праці Н. Мамая «щодня перевиконуй норму» і письменника Титова «Залиш після себе хороший слід». У багатьох випадках засуджені стали сумлінно працювати, перевиконувати денні завдання, зросла їх продуктивність праці. І після звільнення на їх рахунку знаходилася велика сума зароблених ними грошей.

У ВТУ використовувалася і така форма виховання, як виступи колишніх засуджених які відбували покарання в місцях позбавлення волі області перед засудженими. Вийшовши на свободу і покінчивши з своїм злочинним минулим, вони стали передовиками виробництва, ударниками «комуністичної праці».

Все це відкладалося в свідомості засуджених і мало свою дію.

У всіх ВТК були створені і діяли середні загальноосвітні школи, в яких навчалися засуджені, що не мали середньої освіти. Невідвідування і пропуски занять в школі каралося як порушення режиму тримання.

За роботою загальноосвітніх шкіл в ВТК здійснювався суворий контроль з боку співробітників обласного відділу народної освіти і політчастини ОВТУ.

У ОВТУ загальноосвітнім процесом засуджених займався інструктор політчастини (першим інструктором був Н. Ковальов, що згодом став замполітом в Маріупольській дитячій трудовій колонії).

Сотні і тисячі книг налічували фонди бібліотек, які постійно поповнювалися.

У виправно-трудових колоніях області багато уваги надавалося культурно-масовій роботі. Організовуючи дозвілля засуджених начальники загонів звертали увагу на обговорення нових книг. Великий резонанс і обговорення викликала книга Солженіцина «Півострів ГУЛАГ» і ін.

З числа засуджених створювалися колективи художньої самодіяльності, які у багатьох випадках керувалися самими засудженими. Нерідко до цієї роботи залучались фахівці з прилеглих населених пунктів. Між загонами проводилися змагання на кращу художню самодіяльність. Такі огляди самодіяльності здійснювалися в масштабі ВТК і навіть в масштабі УВТУ МВС України. Переможцям вручалися грамоти, цінні подарунки.

У 1965 році на огляді художньої самодіяльності серед ВТК України, ВТК-36 (замполіт В.Д. Ещенко) зайняла друге місце.

За ініціативою працівників політапарату ОВТУ був знятий фільм, що показує виробничий контакт ВТК-15 з цехами заводу «ОР».

У середині шістдесятих років в ВТУ області розвернувся рух серед засуджених під девізом «На волю - з чистим сумлінням». Цей рух був схвалений Міністерством внутрішніх справ СРСР і поширений у всіх виправно-трудових установах Союзу.

Суть цього руху полягала у тому, що засуджений, усвідомлюючи згубність свого минулого, зізнавався в скоєнні іншого злочину. Якщо цей злочин по своїй тяжкості не перевищував його протиправні дії за що він відбуває покарання, то воно знімалося з обліку як не розкрите.

При рішенні питання про умовно-дострокове звільнення засудженого, суд враховує його добровільне визнання.

Такий рух надавав велику допомогу органам міліції в розкритті злочинів.

Девіз «На волю - з чистим сумлінням», поповнився іншим  -  «Сам став на шлях виправлення - допоможи іншому».

Цей заклик мав інший зміст. Засуджений, що зізнався про прихований, скоєний ним злочин, вказував на злочини, скоєні іншими особами, але що не понесли покарання.

У ВТК області виник рух «Дострокове погашення позовів». Цей рух мав мету, в першу чергу, - сумлінна та високопродуктивна праця засудженого. Усвідомлюючи свою провину і борг за скоєний злочин, багато правопорушників стали перевиконувати норми вироблення і з своїх особових рахунків достроково погашати позови. Звільнившись на волю у них не було боргів перед потерпілими.

В результаті проведеної роботи оперативним і політичним апаратом, сотні засуджених стали на шлях виправлення і відмовилися від свого злочинного минулого.

Систематично проводилася робота з начальниками загонів, підвищуючи їх виховну майстерність. Щоквартально в місті Луганську або ж на базі однієї з колоній організовувалися одно - або дводенні збори, на яких здійснювався обмін досвідом роботи з різних питань і тем, проводилися лекції із залученням професорсько-викладацького складу Луганського педагогічного інституту і лекторської групи обкому КП України.

Важливе значення мали зустрічі начальників загонів з передовиками виробництва Луганщини, ветеранами праці, Героями Радянського Союзу і Соціалістичної праці.

Кращі начальники загонів, що досягли високих показників у виховному процесі засуджених, нагороджувалися грамотами УВС і МВС. Їх досвід публікувався в журналі «До нового життя», що видавався Міністерством внутрішніх справ України.

Працюючи із засудженими, начальники загонів вивчали особу, склад і мотиви злочину. Детально вивчаючи кримінальну справу і характер засудженого, вони розробляли методи ведення виховної роботи з ними. На кожного з них заводилися картки індивідуального вивчення, в яких фіксувалися всі деталі поведінки засудженого, ступінь становлення на шлях виправлення (відношення до праці, до своїх товаришів, до адміністрації, участь в суспільному житті загону і колонії).

До виховного процесу притягувалися не тільки представники з підприємств і установ, але і родичі, близькі засудженого, які позитивно впливали на ступінь його виправлення.

Велику допомогу у виховній роботі надавали спостережні комісії за діяльністю ВТК. Політапарат ОВТУ і ВТК підтримував тісний контакт з членами цих комісій.

Представники і члени спостережних комісій постійно відвідували ВТУ, надавали необхідну допомогу в трудовому і політичному вихованні засуджених, сприяли становленню на шлях їх виправлення (головою спостережної комісії при Луганському облвиконкомі була М. Парадна).

Утримання  засуджених в належних умовах багато в чому залежало від працівників частини інтендантської служби. Такі співробітники ОВТУ і УВТУ як Сегая, Сушко, Лукачевський займалися матеріальним і продовольчим постачанням для засуджених, а згодом, особового складу колоній.

У кожному підрозділі були створені і побудовані господарські об'єкти, сховища для овочів, складські приміщення. Щорічно здійснювалася заготівка овочів (картоплі, цибулі, моркви, буряка і т.д.). У виправно-трудових колоніях були створені і діяли підсобні господарства, в яких відгодовувалися свині, бички, кролики, нутрії, кури та інша живність. Підсобні господарства не тільки забезпечували своїми продуктами засуджених та охорону, але і виконували план поставки м'яса державі. Це складало 60-80 тонн щорічно.

ВТК області одні з перших в Союзі впровадили метод зберігання овочів і картоплі в збірно-розбірних контейнерах, що дало велику економію при завантаженні і розвантаженні залізничних вагонів, а також перевезенні до місця зберігання.

У ОВТУ, УВТУ, УВП (назви мінялися, але зміст їх діяльності не змінився) відповідально вирішувалося питання комплектування кадрів. У ВТУ області приходили високоосвічені фахівці, що закінчили вищі учбові заклади, які були справжніми організаторами виробництва і вихователями засуджених. Багато хто з них був висунутий на керівні посади ВТК, УВП, УВС областей України.

Виправно-трудові колонії області були своєрідною «кузнею кадрів»:

Коропець Н.П. - начальник ОВТУ Миколаївської області.

Макаренко В.І. - начальник ОВТУ Сумської області.

Міхальов А.П. - начальник ОВТУ Кіровоградської області.

Олейник О.П. - начальник ОВТУ Вінницької області.

Колісників - пройшов шлях від інженера виробничого відділу ВТК-15 до головного інженера, директора, начальника ВТК, заступника начальника, начальника УВС Рівненської області.

Пташинський А.Б. - виріс від начальника загону ВТК-23 до заступника начальника департаменту виконання покарань України - генерал лейтенант в. с.

Виросли висококваліфіковані кадри в ВТК-13, 19, 36 і ін. Росло виробництво, росли кадри, які створювали це виробництво.

Начальники Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області

1.   Нуйкін Григорій Дмитрович    – 01.05.1957 р. – 21.09.1959 р.

2.   Сайко Петро Іванович    – 21.09.1959 р. – 10.06.1962 р.

3.   Толстов Микола Тимофійович    – 13.08.1962 р. – 01.03.1973 р.

4.   Сальников Анатолій Іванович   – 01.03.1973 р. – 05.06.1974 р.

5.   Скочков Андрій Матвійович    – 10.11.1974 р. – 23.11.1980 р.

6.   Новосєльцев Георгій Опанасович   – 04.10.1980 р. – 14.10.1981 р.

7.   Кононов Володимир Семенович    – 14.10.1981 р. – 23.12.1989 р.

8.   Пташинський Олександр Борисович      – 23.12.1989 р. – 02.03.1994 р.

9.   Курманаєвський Микола Васильович    – 01.05.1994 р. – 09.11.1995 р.

10. Напольських Анатолій Дмитрович   – 18.12.1995 р. – 03.05.1998 р.

11. Горенко Сергій Володимирович    – 19.05.1998 р. – по теперішній час

 

  

 

СТРУКТУРА ПЕРСОНАЛУ УПРАВЛІННЯ

Персонал управління, його кількісний склад затверджено Державним департаментом України з питань виконання покарань та викладено у Штатному розкладі управління.

1. Відділ організації охорони,  нагляду і безпеки.

Завдання відділу:

Організація забезпечення в установах області нагляду та постійного контролю за поведінкою засуджених в місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу.

Організація забезпечення охорони та оборони об’єктів, здійснення перепускного режиму на об’єктах, що охороняються, конвоювання засуджених, а також проведення переслідування та затримання засуджених, які вчинили втечу з-під варти.

Організація протипожежної профілактики на об’єктах установ.

Контроль за виконанням запропонованих заходів пожежної безпеки, наказів та вказівок Департаменту. Розповсюдження позитивного досвіду роботи підрозділів ВПО, ДПД.

2. Відділ з організації оперативної роботи.

Завдання відділу:

Організація пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб, виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання, вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень, надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

3. Сектор медичного обслуговування та контролю за санітарно-епідеміологічним станом.

Завдання сектору:

Організація надання невідкладної медичної допомоги, лікувально-профілактичної та санітарно-епідеміологічної роботи, виконання примусового лікування від алкоголізму.

4. Сектор по контролю за виконанням судових рішень.

Завдання сектору:

Організація контролю за виконанням судових рішень, обліково-реєстраційної роботи з особовими справами засуджених, підготовки матеріалів на помилування, амністії, а також законністю надання пільг та звільнення засуджених.

5. Сектор соціально-виховної та психологічної роботи.

Завдання сектору:

Організація створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Організація діяльності персоналу установ та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Спрямування роботи на формування та закріплення у засуджених, прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів, стимулювання правослухняної поведінки засуджених.

6. Сектор інтендантського та комунально- побутового забезпечення.

Завдання сектору:

Організація створення необхідних житлово-побутових умов, що відповідають правилам санітарії та гігієни, організація харчування засуджених,  забезпечення їх милом, речовим майном, постільною білизною та жорстким інвентарем, забезпечення роботи ларьків.

Організація банно-прального обслуговування засуджених.

7. Відділ організації виробництва та маркетингу.

Завдання відділу:

Організація залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, забезпечення безпечних умов праці, їх належної охорони та локалізації в цехах та дільницях підприємства.

Забезпечення підприємств, відповідно до специфікації їх діяльності, замовленнями в обсягах, достатніх для працевлаштування всіх працездатних засуджених. Розробка планів маркетингу по кожному виду або групі продукції та прогнозу обсягів її продажу. Збір інформації про ринок, структуру і динаміку попиту, смаки і побажання споживачів, відношення робітників торгівлі до товару, який випускається підприємствами.

Організація професійно-технічного навчання засуджених, надання професійних та трудових навичок. Організація роботи виробничих майстерень.

 8. Відділ по роботі з особовим складом.

Завдання відділу:

Організація покращення практичної роботи по добору, вивченню, розстановці, навчання та вихованню кадрів, вдосконалення майстерності співробітників установ.

Організація, методичне керівництво і координація роботи груп по роботі з особовим складом підвідомчих установ області.

Забезпечення згідно із законодавством соціального і правового захисту осіб рядового і начальницького складу, працівників КВС та членів їх сімей.

Оформлення і розгляд матеріалів щодо присвоєння перших та чергових спеціальних звань рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу.

Підготовка і розгляд документів щодо призначення на посади, переміщення та звільнення осіб начальницького складу відповідної номенклатури. Підготовка проектів наказів по особовому складу та їх реалізація.

9. Відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Завдання відділу:

Організація бухгалтерського обліку основних засобів, сировини, матеріалів, грошових коштів та інших цінностей по дотриманню встановлених правил обліку в управлінні та підпорядкованих установ.

Організація своєчасних розрахунків по заробітній платі з співробітниками управління.

Збір, узагальнення та аналіз інформації по кредиторській, дебіторській заборгованостях установ, перевірка бухгалтерських звітів підпорядкованих установ, складання зведених звітів по управлінню, своєчасне їх надання до вищої організації. 

10. Сектор документаційного забезпечення, режимно-секретної роботи та архівної справи.

Завдання сектору:

Документування управлінської діяльності, приймання, розгляд і реєстрація документів, попередній розгляд документів, оброблення та відправлення вихідної кореспонденції, датування та індексація документів, організація контролю за виконанням документів, облік обсягу документообігу.

11. Сектор організаційно-аналітичної роботи.

Завдання сектору:

  Координація діяльності структурних підрозділів управління ДДУПВП в Луганській області щодо реалізації єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

  Поточне та перспективне планування роботи управління ДДУПВП в Луганській області.

  Збір, узагальнення та аналіз інформації щодо діяльності кримінально – виконавчої служби Луганської області.

  Здійснення контролю за виконанням та дотриманням в органах і установах виконання покарань Луганської області законодавчих актів, рішень вищих органів державної влади та управління з комплексу питань діяльності кримінально – виконавчої служби, відповідних відомчих нормативно – правових актів, планових заходів, комплексних програм тощо.

  Підготовка матеріалів щодо організації інспектувань установ виконання покарань Луганської області та результатів цих інспектувань.

  Надання практичної допомоги структурним підрозділам управління, органам та установам виконання покарань в Луганській області, з питань, що належать до його компетенції.

12. Сектор внутрішньої безпеки.

Завдання сектору:

Проведення профілактичної роботи серед персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо попередження вчинення порушень службової дисципліни, чинного законодавства, розголошення державної таємниці, фактів втрати та навмисного пошкодження секретної інформації, спеціальної техніки, зброї, боєприпасів.

Здійснення заходів щодо захисту економічних і майнових інтересів органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, а також персоналу ДКВС і його близьких родичів від протиправних дій з боку злочинних елементів.

Запобігання втягування персоналу ДКВС у протиправну діяльність, попередження і розкриття корисливих та інших умисних злочинів, пов’язаних із службовою діяльністю.

13. Відділ інженерного забезпечення.

Завдання відділу:

Організовує виконання нормативних актів та рішень пов’язаних з  удосконаленням чинної нормативної бази у частині поширення їх дії на установи кримінально-виконавчої системи з питань:

  - використання та економії енергетичних ресурсів,

  - використання виробничих потужностей технологічного обладнання та автотранспорту,

  - проведення будівництва, реконструкції і капітального ремонту енергетичних об'єктів та інженерних мереж установ,

Забезпечує збір, узагальнення і аналіз оперативної інформації та державної статистичної звітності  з  питань  що відносяться до сфери діяльності служби відділу інженерного забезпечення, підготовку та подання до Департаменту  відповідної аналітичної інформації.

Контролює  дотримання  в  установах  вимог  стандартів, технічних регламентів, норм і правил при виготовлені продукції.

Проводить аналіз стану освоєння виробництва нових видів продукції, надає установам практичну допомогу в організації нових виробництв з  урахуванням пріоритетних напрямків розвитку виробничого потенціалу установ.

Організовує роботу з питань проведення консервації і розконсервації  основних виробничих фондів установ та направляє відповідні матеріали на розгляд спеціальної комісії Департаменту.

 14. Відділ економіки, оплати праці та соціально-трудових відносин.

Завдання відділу:

Організація, методичне керівництво і координація планування виробничо-господарської діяльності підвідомчих підприємств, удосконалення їх економічної діяльності в досягненні позитивних результатів при найменших витратах трудових, матеріальних та грошових ресурсів, виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці та економії ресурсів, зниження виробничої собівартості продукції, адміністративних витрат та витрат на збут, підвищення рентабельності та прибутку від товарної продукції.

15.  Відділ кримінально-виконавчої інспекції.

Завдання відділу:

Координація діяльності кримінально-виконавчої служби щодо реалізації єдиної державної політики у сфері  виконання кримінальних покарань без позбавлення волі. Збір, узагальнення та аналіз інформації щодо діяльності територіальних підрозділів кримінально-виконавчої інспекції області. Здійснення контролю за виконанням покарань, що не пов’язані з позбавленням волі.