Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Держава заплатить за невігластво прокурорів та суддів

Справа «Шалімов проти України» (Case of Shalimov v. Ukraine)
Заява № 20808/02
Стислий виклад остаточного рішення від 4 березня 2010 року
30 жовтня 1998 заявника було затримано за підозрою у вбивстві двох осіб.
Після санкціонування тримання заявника під вартою 2 листопада 1998 року строк тримання неодноразово продовжувався прокурорами та судом без зазначення для цього підстав.
Крім того, заявнику було відмовлено в клопотанні про допущення захисника до проведення слідчої дії, а також було відмовлено у побаченні з родичами.
24 вересня 2002 року Донецький апеляційний суд визнав заявника винним у вчиненні двох вбивств з хуліганських мотивів і засудив його до 15 років позбавлення волі. Верховний Суд України залишив це рішення без змін.
Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) на те, що строк його досудового тримання під вартою був надмірним і що він не мав можливості оскаржити законність свого досудового тримання під вартою до суду всупереч вимогам пунктів З і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі —Конвенція); на надмірну тривалість та несправедливість кримінального провадження у його справі, а також на порушення його права на захист та права на допит свідків (стаття 6 Конвенції); на те, що йому не були дозволені побачення з його родиною протягом чотирьох років протягом досудового тримання під вартою (стаття 8 Конвенції); на те, що він не мав ефективних національних засобів юридичного захисту щодо його скарг, пов'язаних із відмовою у наданні йому побачень з родичами і тривалістю кримінального провадження (стаття 13 Конвенції).
Європейський суд констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справі заявника з огляду на те, що досудове тримання заявника під вартою тривало три роки і майже 11 місяців, прокурори та суди не зазначили жодних підстав для продовження строку тримання заявника під вартою, а також не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.
Також Європейський суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тим, що провадження у справі заявника, яке тривало чотири роки, 11 місяців і 3 дні, було надмірно тривалим і що затримки у провадженні були спричиненні національними органами влади і не можуть бути виправданими складністю справи або поведінкою заявника.
Європейський суд дійшов висновку про те, що мало місце порушення статті 8 Конвенції у зв'язку з тим, що національне законодавство чітко не визначає меж та порядку реалізації органами державної влади їхніх дискреційних повноважень щодо обмеження побачень осіб, які тримаються під вартою, з родичами, і не містить жодних гарантій від свавілля та зловживань.
Також Європейський суд дійшов висновку про відсутність ефективних і доступних засобів юридичного захисту у національному законодавстві стосовно скарг щодо тривалості кримінального провадження і констатував у зв'язку з цим порушення статті 13 Конвенції.
Розглянувши справу, Європейський суд:
«1. Оголошує скарги щодо тривалості досудового тримання заявника під вартою та тривалості кримінального провадження у його справі, щодо відмови у наданні побачень з родичами та відсутності ефективних засобів юридичного захисту за вищезазначеними скаргами прийнятними;
2. Оголошує більшістю голосів решту скарг неприйнятними;
3. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення пункту З статті 5 Конвенції;
4. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження;
5. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 8 Конвенції;
6. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з тривалістю провадження;
7. Постановляє одноголосно що не було порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з відмовою у наданні заявнику побачень з родичами;
8. Постановляє одноголосно
(а) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;
(b) що зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти;
9. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
Інформацію надано Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном