Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Березанська виправна колонія (№95)

7540 м. Березань Баришівського району Київської області, вул. Поштова, 2
начальник виправної колонії Бондаренко Микола Миколайович
(04476) 5-24-54

Березанська виправна колонія управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№95) - на початку 50-х на базі Лісозахисної станції в пос. Березані Київської області було створено Березанську міжрайонну майстерню капітального ремонту двигунів внутрішнього згортання для потреб сільського господарства. З розвитком та розширенням виробництва та організацією тресту Автотрактородеталь Київського Совнархоза майстерні, в квітні 1959 року були перейменовані в завод "Сільгоспзапчастина" до Київського ВВТУ УВС МВС УРСР і на його базі була організована колонія. Для будівництва колонії прибув загін засуджених загального режиму утримання під керівництвом капітана Каухова О.М. Було засновано містечко з наметів. З липня 1961 по квітень 1962 року проводилось будівництво колонії. За цей період було збудовано: огорожу, гуртожиток для засуджених, міжзонне КІШ, столову та інше.

Згідно з наказом №1 від 01 квітня 1962 року капітан Каухов О.М. приступив до виконання обов'язків начальника виправно-трудової колонії суворого режиму №95 (підрозділ п/я ЯА-128/95).

1 вересня 1962 року було вже сформовано п'ять загонів суворого режиму загальною чисельністю біля 460 чоловік та одного загону загального режиму. Виробнича база складала: ливарний цех, механічна дільниця, пресова дільниця, дільниця слюсарно-збиральних робіт. Завод випускав: чавунні запчастини для сільськогосподарських машин, полотна транспортерів до комбайнів, причіпний зернозбиральний комбайн С-6, який випускався до 1963 року. Для Київського Совнархозу було організовано виробництво по капітальному ремонту електродвигунів, що складало річний випуск біля 3000 електродвигунів в рік.

В травні 1962 року було прийнято рішення про випуск зернонавантажувача ЗС-30, який став основною продукцією заводу установи і випускався з 1963 по 1967 рік. З 1967 по 1971рр. - випускався модернізований зернонавантажувач ЗС-60, потім ЗПС-60 і ЗМ-60, який випускається до сьогоднішнього дня. В кінці 80-х років випуск цих машин складав біля 4500 штук на рік. На цей час випуск ливарної продукції заводу складає близько 3500 тон на рік. Розвивалась кооперація з Київськими заводами: мотоциклетним заводом, авіазаводом, заводом Комуніст, а також з Дніпропетровським радіозаводом. Випуск товарної продукції складав 1,2 млн. карбованців, з них 50% складала продукція по кооперації.

В 1963 році був збудований перший 8-ми квартирний будинок для співробітників установи, а в 1965 році - 16-ти квартирний будинок та дитячий садок. Були збудовані три гуртожитки для засуджених, медична частина, ДІЗО, ПКТ, школа для засуджених, столова, банно-пральний комбінат, котельна, 2-х поверховий цех для випуску продукції по кооперації.

В 1968 році для підготовки токарів, радіомонтажників і електро-зварювальників було створено профтехучилище для засуджених.

В 1973 році проведено повну газифікацію установи та житлового масиву для співробітників.

Найбільш продуктивними в плані будівництва та реконструкції були друга половина 70-х та 80-і роки.

За ці роки була закладена основа дальшого розвитку колонії. Виросли перші 4-х поверхові житлові будинки для особового складу, побудовані триповерхові гуртожитки для засуджених, проведена повна реконструкція майже всіх старих приміщень. Вирішена проблема демонстрації фільмів - майже заново побудовано клуб для засуджених, розширено їдальню.

У новозбудованому (1985р.) виробничому корпусі розмістився механічний цех. Інструментальна та заготівельна дільниці, дільниця виготовлення комплектуючих до мотоцикла "МТ". Повністю з усіма службами розмістився штаб виробництва, навчальні класи професійно-технічного училища. Паралельно було реконструйовано приміщення цеху № 4. Генпідрядником цієї будови був трест "Броварисільбуд".

Із збільшенням замовлень заводів, розширенням виробничих площ, наявності робочої сили, дало можливість на базі четвертого цеху створити: 4-й, 5-й та 6-й цехи, в яких працювало майже 500 засуджених. Або 30 процентів від фактичного наповнення спецконтингенту і на цьому не зупинялися. Наказами по колонії створювалися відповідні комісії по пошуку замовлень на виготовлення продукції. Члени цієї комісії виїжджали на заводи Києва і інших міст і сіл області, шукали замовлень з метою розширення виробництва по кооперації. Зокрема великим замовленням було по заводу "Комуніст" - на 297 тисяч карбованців. За це замовлення наказом № 77 25.03.1975 року багато осіб виробничого персоналу було заохочено.

Уже після здачі в експлуатацію головного корпусу виробнича потужність складала майже половину товарної продукції від загальної кількості понад 12 мільйонів карбованців. Паралельно було розгорнуто спорудження складів готової продукції, комплектуючих, інструментів та інших товарно-матеріальних цінностей, які надходили до колонії.

В короткий строк і якісно виконано роботи по складанню двох алюмінієвих складів. Для більш об'ємних товарів побудували, так званий "холодний" склад. Впорядковано господарський двір. Після здачі цих об'єктів в експлуатацію, готова продукція 4-го, 5-го та 6-го цехів, а також комплектуючі до виготовлення виробів що надходили від заводів-кооператорів транзитом завозились в склади.

Тоді ж були заасфальтовані під'їзні шляхи, майданчики для розвантаження транспорту. Керівництво колонії вишукало кошти для асфальтування дороги від траси Київ-Харків до господарського двору установи. Було побудовано свинарник на 200 голів свиней, дві артезіанських свердловини.

Приділялася увага впорядкуванню житлового масиву для співробітників та житлової зони засуджених. Чимало коштів затрачено на асфальтування та впорядкування господарського двору до штабу, вулиці житлового масиву, території проміж гуртожитків для засуджених.

За вимогами того часу під штабом колонії обладнано приміщення камер під ДІЗО і ПКТ. В тому числі робочих кімнат для тих, що відбували покарання з виводом на роботу.

Відповідальним за роботу в ПКТ призначався один з майстрів цеху, продукція якого завозилася для обробки. В його обов'язки входило безперебійне постачання працюючих засуджених роботою, відповідним інструментом, облік та прийом готової продукції. Від оперативної частини та відділу політико-виховної роботи теж закріплялися відповідальні люди з числа начальницького складу.

На залізничній станції Березань діяв майже філіал колонії з усіма засобами навантаження і розвантаження та зберігання товарно-матеріальних цінностей. Позмінно працювала група вантажників, сторожа, товарознавець, водій навантажувачів і інші. На майданчику, знаходилося на десятки тисяч карбованців готової продукції: металу, лісоматеріалів тощо. В дні, коли проводилося завантаження платформ готовою продукцією, розвантаження вагонів коксу, металу і інших вантажів, там працювало більше двох десятків чоловік, декілька одиниць технічних засобів навантаження.

Взагалі треба відмітити, що на той час в колонії нараховувалось близько сотні одиниць різного автотранспорту та тракторів. Серед них вантажні бортові автомобілі та самоскиди, автомобілі спеціального призначення, важкі трактори, тракторна лопата, тощо. В штаті гаража (тоді це був транспортний цех) було до ста співробітників водіїв та обслуговуючого персоналу.

Для потреб співробітників до 1995 року було збудовано чотири 24-х квартирних будинки для співробітників і дитячий садок для дітей співробітників.

Колектив колонії з середини і до кінця 80-х років досяг найвищих показників за всю її історію. Валове виробництво продукції досягло понад 12 мільйонів карбованців.

Високий рівень розвитку виробництва дав змогу підняти економіку колонії, всіх її ланок. А це в свою чергу дало можливість в повній мірі вирішувати питання соціального характеру. В першу чергу приділялася увага соціальним проблемам, зокрема, відпочинку.

Організовувалися одно-дводенні виїзди працюючих та їх сімей на відпочинок. Виділялися автобуси для колективних поїздок в театри, музеї та на море. Де на профспілкові кошти залучали транспорт в інших організаціях. Надавалася певна допомога в придбанні путівок у санаторії та будинки відпочинку. Бажаючі особи начальницького складу, їх сім'ї, користувалися пільговими путівками на лікування та відпочинок. І, як правило, всі бажаючі задовольнялися путівками. Не залишалися поза увагою діти особового складу. Для них теж організовувалися путівки в піонерські табори для відпочинку.

Гордістю всього колективу став колонійський народний самодіяльний хор, який був удостоєний цього звання у 1992 році. Колегія Київського обласного управління культури своєю Постановою № 2 від 25 лютого 1992 року присвоїла звання Народного хору і вручила

Диплом Лауреата.

Тоді ж, у 1992 році було вручено Диплом народного самодіяльного колективу, й документах про нагородження писалося, що за творчі здобутки в розвитку хорового мистецтва, високий виконавчий рівень, збереження кращих традицій Української пісенної культури хоровому колективу установи ЮА 45/95 м. Березань Баришівського району присвоїти звання Народний Самодіяльний Хор.

Присвоєння цього почесного звання передувала велика організаторська і творча робота протягом десятиріччя.

Ще у січні 1981 року колектив був нагороджений "Почесною грамотою" УВС. У 1991 році колективу вручено Диплом Лауреата третього Всесоюзного фестивалю народної творчості і "Почесну Грамоту" УВС за активну участь в розвитку самодіяльного мистецтва. Того ж 1991 року голова оргкомітету А. Боровик за своїм підписом вручив Диплом Третього Всесоюзного фестивалю народної творчості вокальному дуету у складі Петра Коляди та Віри Самойленко.

А ще раніше, у 1987 році художній колектив колонії у складі 35 виконавців брав участь у творчому огляді, присвяченому 70-річному ювілею Великого Жовтня і зайняв перше місце серед колективів м. Березані.

Протягом багатьох років лідерство утримувала футбольна команда установи. Майже два останніх десятиліття минулого століття колонія за наказом Міністерства внутрішніх справ до переходу до Держдепартаменту була визначена базовою для навчання кадрів. Дуже часто гостями були курсанти Кивського інституту внутрішніх справ, керівники колоній, управлінь не тільки республіки, а й Союзу, що навчалися на курсах та ті, що викликалися на різні збори, наради, семінари тощо.

З 29 листопада 1999 року наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №165 установу по виконанню покарань №95 ГУ МВС України в Київській області перейменовано в Березанську виправну колонію управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№ 95).

За час існування колонії її очолювали:

1962-1976рр. - Каухов Олексій Михайлович

1976-1980рр. - Харенко Микола Антонович

1980-1981рр. -Ягоденко Іван Сергійович

1981-1983рр. - Зоц Олексій Іванович

1983-1987рр. - Харенко Микола Іванович

1987-1995рр. - Трубка Іван Васильович

1995-2000рр.-полковник вн. служби Приходько Олександр Миколайович

2000-2005рр. - полковник внутрішньої служби Трубка Іван Васильович

2005р.- 2006р. - полковник внутрішньої служби Яремчук Віктор Іванович

2007р. - по теперішній час - полковник внутрішньої служби Бондаренко Микола Миколайович