Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

У СТРИЖАВСЬКІЙ КОЛОНІЇ ПОВІСИВСЯ ЩЕ ОДИН В’ЯЗЕНЬ. ЦЕ ДРУГИЙ ВИПАДОК ЗА ТИЖДЕНЬ

– Два самогубства – це не просто «НП», а дві трагедії, – коментує події нашому кореспонденту Сергій Калінчук, заступник начальника управління Державного департаменту з питань виконання покарань. – Йде службова перевірка фактів суїциду.
По першому випадку є висновок, у якому сказано – «механічна асфікція, удушення», тобто, що Сергій Максимов повісився. І ніяких побоїв, про які постійно говорить правозахисник Дмитро Гройсман, експертиза не зафіксувала. Максимов стояв на обліку у психіатра як такий, що схильний до самогубства. Неодноразово публічно заявляв про це. З ним працювали наші психологи, як і з кожним, хто схильний до суїциду. Його рідна сестра із Жмеринки мала можливість оглянути тіло брата. Вона відмовилась забирати покійного, і ми похоронили його самі. 23-річний Максимов був олігофреном, як-то кажуть – «дебілуватий». Він приймав ситуативні рішення, бував дуже агресивним.
По іншому самогубцю – Євгену Комарницькому – можу сказати таке. Спочатку він стояв у нас на обліку як схильний до суїциду. Потім, на його прохання, інших засуджених і церкви він був знятий з такого обліку. Із своїх 43 років він відсидів уже 25, а загальний його термін був – 28 років позбавлення волі за різними статтями, мав п'ять «ходок». Останній строк отримав за навмисне убивство. Останніх півтора року сильно «вдарився у віру», пішов у протестантську церкву адвентистів сьомого дня. Сам львів'янин, він серйозно увірував у Бога, і, як стверджують ті в'язні, хто його знав, Євген під впливом віри почав переосмислювати своє життя. Напевно, він дуже страждав. Це могло стати причиною його вчинку. Він багато читав, до нього часто приїздили пастори з його церкви. Книга, яку знайшли у нього на тумбочці, називалась «Чи є життя після смерті». Смерть він заподіяв собі на релігійне свято Вознесіння. Можливо, мріяв потрапити у такий день на небеса.
– То все ж таки, чому у вас в'язні убивають себе?
– Тюрма – це обличчя суспільства, і я бачу тут дві причини: державну і проблему особисто кожної людини. На волі також час від часу люди накладають на себе руки. Звичайно, ми повинні не допускати цього, але психіка людини – це всесвіт, якого ніхто не пізнає. Все занадто складно, ніхто не може передбачити, що за мить буде робити інша людина. Будуть результати службового розслідування – можливо, можна буде додати ще щось і дізнатися про справжні причини самогубства.
– У народі кажуть: диму без вогню не буває. У вас уже був випадок самогубства торік. Це знову два підряд… Що діється у колонії, чому люди йдуть з життя? Чому постійно правозахисники говорять про побиття в'язнів і їх рабську працю по 15-20 годин? І за це – зарплату в місяць по 7-8 грн.?
– У найрозвиненіших країнах світу і їхніх набагато досконаліших пенітенціарних установах (місцях позбавлення волі) є факти самогубств. Звичайно, ми не виняток. Я не фахівець в економіці, але заробіток у в'язнів набагато більший, ніж пише про це правозахисник Дмитро Гройсман. До речі, його правозахисну групу нещодавно виключили з Гельсинської правничої спілки. У тюрмах дотримується розпорядок робочого дня. Нас контролюють прокуратура, усі існуючі інстанції і громадські організації в т.ч. При нашому департаменті діє громадська рада, її очолює професор, кандидат юридичних наук Андрій Павлович Гель. Можливо, колись працю в'язнів хтось використовував у своїх цілях, зараз цього немає. Якщо роблять в'язні якісь вироби, ту ж саму альтанку, наприклад, то це тільки на замовлення колонії, за що та отримує кошти.
– Сергію Миколайовичу, чи відомі вам “авторитети”, які керують ззовні чи зсередини зонами області?
– Для мене усі засуджені однакові. У наших тюрмах немає «авторитетів» …
– Як і не було сексу в колишньому СРСР…
– Я вам даю офіційне інтерв’ю. «Смотрящих» у наших восьми тюрмах області немає. Можливо, у цьому і причина, що наші установи «розшатують», злочинці хочуть, щоб був «безпредєл». Не подобається їм жити «по режиму», хочуть «по понятіям».
У області функціонує вісім пенітенціарних установ з максимальним, середнім і мінімальним режимами, у яких утримується більше шести тисяч в’язнів. Щороку на УДЗ (умовне дострокове звільнення) виходить 67% засуджених. 81-а колонія у числі кращих.
Інша думка у правозахисника Дмитра Гройсмана.
– Чому ви займаєтеся тільки в'язнями-самогубцями?
– На волі людина сама вправі робити те, що вона хоче, у неї є вибір. Зовсім по-іншому у тюрмі, де за її життя і здоров’я відповідає держава. І повинна передбачити суїцид конкретного в'язня, лікувати його або випустити на свободу. З 81-ї колонії до нас доходять дуже тривожні симптоми про рабську працю в'язнів і дуже неспокійну обстановку. Це, вважаю, може бути причиною самогубств.
– За що вас виключили із Української Гельсинської спілки з прав людини?
– Вінницька правозахисна група була членом спілки до травня цього року, але, за рішенням більшості членів спілки ми були виключені. Чому? Про це треба запитати у них. З цього ми не робимо ніякої трагедії. Наші погляди на права людини сьогодні не співпадають з поглядами більшості членів Спілки. Ми є консерваторами у правах людини. Не може бути конструктивної співпраці з владою, яка катує людей.
– Дмитре, стосовно вашого побиття – кажуть, що ви працюєте на «общак» і тебе побили кримінальні елементи через те, що ви погано їх захищали...
– Це я чув від нардепа пані Лук’янової. Це версія людей, які так бачать діяльність правозахисних організацій в Україні. Тут немає що коментувати. Не відкриваючи таємницю слідства, повідомлю: коли мене запитали, кого я підозрюю у вчиненні на мене нападу, я заявив, що можу підозрювати у цьому осіб, які пов'язані із управлінням виконання покарань у Вінницькій області. На даний час не маю жодних претензій до органів слідства, окрім кваліфікації злочину. Я переконаний, що проти мене було вчинено не хуліганство.
Чотири суїциди в'язнів в Україні за останній тиждень, побиття засуджених у Стрижавці, у Харківській колонії № 100 цими днями – це ланки одного ланцюга. Ми маємо злочинну систему, яка діє для того, щоб знущатися над в’язнями і принижувати їх людську гідність, використовувати їх рабську працю і не сприяє їх виправленню. Ця система сприяє розкручуванню злочинності в Україні.
Як повідомив редакції колишній посадовець виправної системи, людина з майже 20-літнім досвідом роботи у пенітенціарних установах: «Версія стосовно самогубства на релігійному грунті – це спроба відвернути увагу від справжніх причин тюремних суїцидів. Лише дві причини змушують в'язнів піти добровільно з життя. Перша – сімейні негаразди. Але таких максимум – 3%. Друга причина, а це 97%: у такий спосіб рятуються від створених нестерпних умов існування на зоні, коли їх там б'ють, принижують, знущаються. На жаль, людина за гратами абсолютно безправна…»
Сергій ДРАПАЛЮК

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном