Ще раз про посилки та передачі для засуджених

Відповідно до Закону України „Про Конституційний Суд” він приймає рішення та дає висновки щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ст. 61 цього закону Конституційний Суд України 22 травня цього року визнав неконституційними, тобто такими, що не відповідають Конституції України пункти 36-100 розділу 2 „Внесення змін до деяких законодавчих актів України”, а саме визнані не конституційними пункти 70 і 71 Закону „Про Державний бюджет України на 2008 рік” щодо редакції статті 112 Кримінально-виконавчого кодексу України в частині необмеженого права засуджених на отримання посилок, передач та бандеролей.
З дня оприлюднення рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 року засуджені виправних колоній мінімального рівня безпеки на протязі року мають право отримувати 7 посилок (передач) і 4 бандеролі; на середньому рівні безпеки – 6 посилок (передач) і 4 бандеролі; на максимальному рівні безпеки - 5 посилок (передач) і 2 бандеролі; довічно ув’язненні – 2 посилки (передачі) і 2 бандеролі, а ув’язнені можуть отримувати посилки і передачі відповідно до абзацу 5 частини 1-ї статті 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення”.
28 травня 2008 року Постановою Кабінету Міністрів України №530 пунктом 13 було встановлено, що кількість посилок (передач) і бандеролей, що одержуються відповідно до статей 112, 138, 139, 140, 143 і 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15) засудженим, які відбувають покарання у виправних та виховних колоніях не обмежується; кількість посилок (передач) та грошових переказів, що одержуються відповідно до статі 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення” (3352-12) особами, взятими під варту, не обмежується.
На сьогоднішній день існують: Кримінально-виконавчий кодекс України та Постанова Кабінету Міністрів України, які одночасно, але по-різному регулюють право засуджених на одержання посилок (передач) та бандеролей.
Кримінально-виконавчий кодекс має вищу юридичну силу і відповідно повинні беззастережно виконуватися вимоги статей 112, 138, 139, 140, 143 і 151. Постанови Кабінету Міністрів повинні відповідати Законам України – це відомо і юристам-першокурсникам.
Вважаю, що небезпека такого явища криється в тому, що при одночасному існуванні різних правових норм, які регулюють одні і ті ж правовідносини (право засуджених на одержання посилок (передач) та бандеролей), співробітникові надається право вибирати для застосування ті положення або Кримінально-виконавчий кодекс, або Постанова Кабінету Міністрів, які на його думку для нього є найбільш прийнятними, що неминуче призведе до порушення прав і законних інтересів засуджених, а у співробітників сформується таке явище, як правовий нігілізм, як форма суспільної свідомості. Повага до права та законів зникає.