ПОТРАПИВ У ДОНЕЦЬКЕ СІЗО – ПРОЩАЙСЯ З ЛЕГЕНЯМИ

Перелік проблем, що пов’язані з поширенням туберкульозу в Україні взагалі та в Донецькому СІЗО № 5 зокрема, великий. Якщо у минулій статті були окреслені труднощі у фінансуванні та законодавчі недоліки, то зараз варто назвати й інші нагальні проблеми
Ганна та Олег, яких утримували у Донецькому СІЗО № 5, поділилися тим, що знають про це місце. Виявляється, існує два пости четвертого поверху, на якому утримують хворих на туберкульоз, – для хворих та для хворих, що помирають. «Туди, на цей другий пост, не ходять перевірки, годі й казати, що навіть лікарі там з'являються рідко», – гірко посміхається Олег.
Що стосується хворих жінок, то їхня одна камера розташована прямо на жіночому поверсі, підтверджує Ганна. Звісно, якщо приміщення з хворими та здоровими жінками знаходяться на одному поверсі, то потенційна небезпека захворіти існуватиме завжди. Ганна каже, що раніше жіноча туберкульозна «хата» (камера) була на цьому ж четвертому поверсі, там, де тримають хворих чоловіків, але тоді там зробили діру між камерами (її називають «кабура» – з наголосом на перший склад). Тоді аборти, а не уколи були основною медичною процедурою (не секрет, що в місцях позбавлення волі секс – одна з найзаповітніших мрій ув'язнених).
Якщо вже згадувати про медичний бік, то тут все досить складно. Ліки в таких закладах – дефіцит. «Рідні можуть їх передавати, але в обмеженій кількості. До того ж не всі, бо існує певний перелік заборонених препаратів. Хоча для туберкульозних є якісь закордонні пігулки. Це дуже потужні антибіотики. Мені їх передавали по «дорозі», коли я дуже хворіла» – каже Ганна («дорога» – це спеціальна нитка або леска, яка здійснює сполучення між поверхами та камерами; вона знаходиться за вікном, і по ній можна передавати не лише їжу й записки, але й ліки).
«Щоправда, ці ліки дуже потужні, від них є побічні ефекти, дуже страждає печінка, але це мало кого хвилює», – виклав свої спостереження Олег. «А ще, наскільки я знаю, лікарі в СІЗО отримують невелику зарплатню від держави, тож більшу частину цих медикаментів вони продають на волю».
Це виглядає не як спостереження, а як звинувачення. На це відповідає начальник медичного відділу Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Донецькій області Володимир Шалашин. Саме він та його відділ опікуються лікуванням хворих у СІЗО.
«Зараз прокуратура скасувала акти про неприйняття важкохворих. У Донецькому СІЗО № 5 зі 149 хворих на туберкульоз чоловіків, які утримуються на окремому поверсі, 4-5 є важкохворими. Коли люди до нас потрапляють, ми проводемо обстеження. Здорова людина в камеру до хворих не потрапляє. Проте часто міліція після обстеження привозить людину і каже, що вона здорова, а потім виявляється, що вона все ж таки хвора. Тих, які можуть заразити інших, ми розміщуємо в окрему камеру». Це, звісно, не вихід, але важко хворі знаходяться окремо.
Як вже було сказано в попередній статті, хворі на туберкульоз взагалі не мають знаходитися у СІЗО через відсутність відповідних умов. Але реальність така, що хворі жінки і справді знаходяться на одному поверсі зі здоровими, каже Шалашин. «У Донецькому СІЗО хворих на туберкульоз жінок зараз 6. Вони утримуються на окремому посту 24.04 на жіночому поверсі. Але всі вони з незаразною формою».
Також начальник медичного відділу запевнив, що принаймні медичними препаратами СІЗО та й вся область забезпечені на 100 %. Препарати першого ряду, стандартний курс лікування проходять всі хворі. «Зараз бактерицидними лампами СІЗО № 5 забезпечене повністю. У них досить висока ефективність, тож інфекція майже не поширюється» – вважає Володимир Шалашин.
Передача ліків від родичів – складна процедура. «Якщо напівофіційно, через когось із працівників, то, звісно, ліки можуть не дійти. А якщо це відбувається через медслужбовця у визначений день, то все людина отримає. Існує й перелік заборонених препаратів, наприклад, деякі ліки від застуди, які передають родичі, у своєму складі мають наркотичні складові. Це ми не передаємо. В цілому, з ліками від туберкульозу проблем немає», – робить висновок пан Шалашин.
Громадський діяч, голова Донецької міської громадської організації «Меморіал» Олександр Букалов вже багато років опікується людьми за ґратами, їхніми правами та проблемами. Він каже, що за статистикою зараз в Україні в цілому приблизно 7,5 тисяч ув’язнених осіб хворіють на тяжку форму туберкульозу, а їхній відсоток на Донеччині набагато вищий, ніж в інших областях.
Слова про те, що деякі пости навіть лікар не відвідує, він коментує так: «А уявіть, що у вас півторарічна дитина, а вам треба заходити до хворого, у якого відкрита форма. В СІЗО №5 немає відповідних умов, правил безпеки не дотримуються, бо хворих на туберкульоз там не повинно бути. Щорічно в Україні 3-5 медичних працівників заражається туберкульозом у СІЗО або ізоляторі тимчасового утримання. Не дивно, що вони ставляться з острахом до хворих».
Щодо ліків, то тут ситуація цікава. Голова «Меморіалу» поділився власним досвідом і розповів таку історію. «Йду я нещодавно по центру міста і стикаюся з людиною, якій змінили міру покарання, вона була в СІЗО, а зараз на волі. Чоловік попрохав у мене грошей, я трошки дав і спитав, як зоров’я, бо пам’ятаю, що в нього туберкульоз. «І не питайте, – відповів він, – у СІЗО мене принаймні лікували, а тут все лише погіршується». Така сумна реальність спіткала незаможну людину» – зітхнув Олександр Букалов.
Ніби то все не так погано – ліки в СІЗО є, 100% хворих отримують належне лікування. Але що ж робити зі здоровими людьми за ґратами слідчого ізолятору, які також можуть заразитися? Це питання так і залишається нез'ясованим.