СПРАВА «МАРТИНЧУК проти УКРАЇНИ”
28 квітня 1996 року прокурором Березнівського району Рівненської області було порушено кримінальну справу за фактом вбивства дружини заявника. У ході кримінального провадження заявника було притягнуто в якості обвинуваченого та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
31 березня 1999 Березнівська районна прокуратура винесла постанову про закриття кримінальної справи відносно заявника за відсутністю в його діях складу злочину.
11 вересня 2001 року місцевий суд Березнівського району Рівненської області присудив стягнути з держави на користь заявника 50 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів попереднього слідства.
16 травня 2005 року та 25 грудня 2006 року Департамент державної виконавчої служби відмовив у відкритті виконавчого провадження та повернув виконавчий лист заявнику. На момент винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі — Європейський суд) рішення від 11 вересня 2001 року залишалося невиконаним протягом шести років і чотирьох місяців.
Заявник скаржився до Європейського суду за п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на тривале невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Також заявник скаржився за статтею 2 Конвенції на те, що внаслідок кримінального провадження у нього погіршився стан здоров'я. Окрім цього, заявник скаржився за статтею 5 на те, що його тримання під вартою було незаконним, та за статтею 8 Конвенції на те, що кримінальне провадження становило втручання в його приватне і сімейне життя. Крім того, заявник скаржився за статтею 2 Протоколу № 4 на те, що його право на вільне пересування було порушено.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«І. Оголошує скаргу заявника за п.1 статті 6 Конвенції прийнятною, а решту заяви — неприйнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6
Конвенції;
3. Постановляє, що
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику кошти, які досі належать до виплати, а також 2 000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(Ь) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (sітрlе іпterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
31 березня 1999 Березнівська районна прокуратура винесла постанову про закриття кримінальної справи відносно заявника за відсутністю в його діях складу злочину.
11 вересня 2001 року місцевий суд Березнівського району Рівненської області присудив стягнути з держави на користь заявника 50 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів попереднього слідства.
16 травня 2005 року та 25 грудня 2006 року Департамент державної виконавчої служби відмовив у відкритті виконавчого провадження та повернув виконавчий лист заявнику. На момент винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі — Європейський суд) рішення від 11 вересня 2001 року залишалося невиконаним протягом шести років і чотирьох місяців.
Заявник скаржився до Європейського суду за п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на тривале невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Також заявник скаржився за статтею 2 Конвенції на те, що внаслідок кримінального провадження у нього погіршився стан здоров'я. Окрім цього, заявник скаржився за статтею 5 на те, що його тримання під вартою було незаконним, та за статтею 8 Конвенції на те, що кримінальне провадження становило втручання в його приватне і сімейне життя. Крім того, заявник скаржився за статтею 2 Протоколу № 4 на те, що його право на вільне пересування було порушено.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«І. Оголошує скаргу заявника за п.1 статті 6 Конвенції прийнятною, а решту заяви — неприйнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6
Конвенції;
3. Постановляє, що
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику кошти, які досі належать до виплати, а також 2 000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(Ь) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (sітрlе іпterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»