Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"
Новини

Громадський контроль в’язниць: ефективний засіб чи імітація захисту прав ув’язнених?

Сергій Дрізо
Тези до прес-конференції 17 вересня 2008 року
Важливим механізмом перевірки дотримання прав людини у місцях позбавлення волі є громадський контроль діяльності установ виконання покарань. Такий контроль перш за все, згідно ст.. 25 Кримінально-виконавчого кодексу, має (увага!) забезпечувати спостережні комісії.
Звичайно цей контроль мусить здійснювати громадськість, у тому числі громадські організації, які мають складати не менше половини складу комісій. Саме на такі комісії покладена відповідальність щодо проведення громадського контролю за дотриманням прав людини.
Пару років тому стали створюватися й Громадські ради при територіальних управліннях департаменту. Одна з їх функцій також пов’язана з дотриманням прав людини.
За наявності двох таких інституцій, а також з урахуванням зусиль прокуратури та Уповноваженого з прав людини, здавалося б, будь-які порушення прав людини в установах виконання покарань якщо вже не можна попередити, то з’ясувати причини та обставини порушення прав людини та притягнення до відповідальності винних осіб – справа часу
Натомість повідомлення про брутальні порушення прав людини в колоніях тюремного відомства стають все частішими А офіційні відповіді традиційні – відомості про порушення прав людини не підтвердились, голодувань не було, спроби суїциду – це невеликі подряпини шкіри засудженими.. А загалом все нормально, все правильно, і ніхто ті права засуджених не порушує.
Щоб аргументовано говорити про дійсний стан у цій надзвичайно важливій сфері, треба знати об’єктивну картину. Тому громадська правозахисна організація „Донецький Меморіал” вже декілька років уважно досліджує різні аспекти діяльності установ та згаданих інституцій, пов’язані із здійсненням громадського контролю дотримання прав ув’язнених.
Варто підкреслити, що до сьогодні традиції здійснення громадського контролю в Україні відсутні. Разом з тим слід відзначити, що зміни у законодавстві останнім часом надають все більше підстав для здійснення громадського контролю установ виконання покарань. Під час попередніх досліджень виявилося, що, по-перше, у складі комісій ніколи представники громадських організацій не складають половину. Більше того, нерідко їх взагалі у складі немає.
Важливим елементом, який впливає на ефективність спостережних комісій, є законодавче забезпечення їх діяльності, зокрема, відповідне Положення. Тому було проведене „Донецьким Меморіалом” й дослідження ефективність Положення про спостережні комісії на прикладі комісій Донецької області. Таке дослідження виконувалося вперше в Україні. На жаль фрагменти цього дослідження без дозволу його авторів, та ще й в спотвореному вигляді було використано організаторами міжнародної конференції , а потім ще з подачі деяких керівників Департаменту з питань виконання покарань було надруковано та поширено, що призвело до викривленого відображення реальної ситуації зі складом спостережних комісій на Донеччині.
Результатом попередніх досліджень стали дві методичних брошури з питань діяльності спостережних комісій та оновлений варіант Положення, підготовлений організацією у тісній співпраці з Міністерством юстиції. На жаль, це Положення досі не ухвалено КабМіном.
Саме на такому етапі діяльності „Донецького Меморіалу” було започатковано проект «Сприяння удосконаленню нормативної бази відбуваня кримінальних покарань в Україні”, підтриманий Міжнародним фондом „Відродження”
Дослідження питань громадського контролю дотримання прав людини у в установах виконання покарань в рамках проекту полягало у таких напрямках.
1. Направлення запитів щодо діяльності спостережних комісій та Громадських рад при територіальних управліннях Департаменту виконання покарань. Загалом було надіслано майже 200 запитів.
.- до всіх обласних спостережних комісій (25 адрес, відповіли 14)
- до місцевих спостережних комісій, де є установи виконання покарань ( 54 адреси, відповіли 16);
- до місцевих спостережних комісій, де немає установ виконання покарань (41 адреса, відповіли 10);
- до територіальних управліннях Департаменту з питань виконання покарань (25 адрес, відповіли 19);
- до Громадських рад при - територіальних управліннях Департаменту з питань викоання покарань (25 адрес, відповіли 14).
Були також направлені окремі запити до спостережних комісій, в установах виконання покарань, якими вони опікуються, відбувалися надзвичайні події.
Загалом отримано понад 70 відповідей.
Другими важливим елементом проекту було направлення запитів за окремими випадками ймовірних порушень прав людини як до відповідних спостережних комісій, так і до Генпрокуратури, до керівництва Департаменту. „Донецький Меморіал” також брав участь у направленні відкритих листів до керівництва держави з питань порушень прав ув’язнених., і реакція на такі звернення громадськості є доволі показовою.
Уважно аналізувалися й норми чинного законодавства, які регламентують здійснення громадського контролю, а також міжнародні стандарти у цій сфері.
Впродовж проекту було проведено декілька „круглих столів” на тему здійснення громадського контролю - в Сімферополі, Луганську та Донецьку. Ці обговорення були доволі плідними та такими, що допомагають зрозуміти контекст, в якому здійснюється громадський контроль в цих регіонах.
В анонсі прес-конференції було винесено декілька питань, на які спробуємо надати відповідь.
Перше
Чи ефективно спостережні комісії та громадські ради виконують свої функції?
Перше, що кидається в око – це статистика відповідей на запити. Найкраща вона для територіальних управлінь департаменту (відповіли 19 з 25, тобто 76% запитуваних). Доволі мляво відповідали спостережні комісії, на адміністративній території яких відсутні установи виконання покарань – лише 10 з 41, тобто менше 25%. Не набагато більший відсоток відповівших й серед комісій, де такі установи є – 30%. За вилученням Донецької області, де до таких запитів комісії звикли, цей відсоток взагалі складає 22%
Тут важливо зробити таку ремарку. На наше переконання, громадський контроль існує не тоді, коли представники громадськості мають доступ до закритих установ, коли вони мають можливість, як громадськість, ознайомитись з умовами тримання й іншими аспектами діяльності таких закритих закладів, а коли ті відомості, які вони отримують, стають відомі широкому загалу, суспільству. Тому невід’ємним елементом громадського контролю є доведення до суспільства тої інформації, яку отримують його представники під час здійснення цього контролю. І тому якнайширше повідомлення про роботу спостережених комісій має бути обов’язковою часткою їх роботи. Відсутність відповідей на запити свідчить про те, що у переважній більшості випадково обраних спостережних комісій або нема що відповісти, або, якщо і є – повідомляти про це вони не вважають за потрібне.
Так, заступник Рівненської облдержадміністрації не став надавати відповідь по суті, а за вимагав „інформацію щодо місця, часу державної реєстрації та статутних завдань організації, а також надіслати копії реєстраційних документів та статуту”,
Така вимога незаконна, і „Донецький Меморіал” виграв вже чимало судових процесів саме при таких відповідях державних установ.
Характерно, що під час „круглого столу” у Сімферополі першим питанням представника місцевої спостережної комісії були такі: чому в реєстрі Мін’юсту немає „Донецького Меморіал”, бо перевіряли й не знайшли, та чи не отримує кошти для своєї діяльності організація від іноземних донорів, зокрема, від американських фондів?
Відсутність відповідей на запити може бути спричинена й відсутністю спостережних комісій взагалі. З деяких областей надходили відповіді на кшталт – а що це за такі спостережні комісії?
Що стосується Громадських рад при територіальних управліннях департаменту, то перелік їх є на сайті відомства, але доволі застарілий. Інформація не оновлюється вже понад два роки, що є своєрідним показником уваги відомства до діяльності цих структур. І що надто цікаво: склад Громадської ради безпосередньо при відомстві відсутній. Як і інформація про її роботу.
Поряд з доволі змістовними відповідями на запити про діяльність Громадських рад при управліннях відомства були отримані й дещо специфічні відповіді.
Так, керівник Громадської ради при управлінні департаменту у Криму не відповів на перший запит, а на повторний доволі роздратовано відреагував, назвавши його „трафаретним циркуляром” і зголосився відповісти тільки тоді, коли йому буде повідомлено, що має на увазі цей запит. Після роз’яснень будь-якої відповіді від керівника цієї Громадської ради не було отримано.
А керівник Громадської ради при управлінні департаменту у Одеській області з подивом питає чому „Коаліція ВІЛ-сервісних організацій не повідомила про проведення за участю Вашої організації дослідження діяльності Громадських рад на національному рівні”,
Для оцінки ефективності цих інституцій все ж таки важливо знати, а що саме про свою роботу зі здійснення громадського контролю повідомляють спостережні комісії та громадські ради?
Очевидно, що цими інституціями проводиться, як то кажуть, певна робота. Найчастіше мова йде про надання допомоги з боку громадськості установам виконання покарань – проведення культурних та спортивних заходів, вирішення питань навчання, організація зустрічей з представниками церкви, артистами, спортсменами тощо. Проте весь цей набір не є здійсненням громадського контролю.
Найбільш показово ефективність діяльності цих структур проявляється під час надзвичайних подій, коли втручання громадськості має виявити, чи були порушені права ув’язнених. „Донецький Меморіал” звернувся до спостережної комісії Солонянського району Дніпропетровської області щодо ймовірного порушення прав засудженого Д. Звернення „Донецького Меморіалу” від серпня 2007 року залишилось без відповіді, як і повторне – у грудні 2007 року. Лише після третього листа у квітні 2008 року, копії якого були доправлені до прокуратур району та області, а також до обласної спостережної комісії, надійшла відповідь, що у січні (!) 2008 року була проведена перевірка, яка не виявила порушень засудженого Д.
Другий випадок. На запит до спостережної комісії Ізяславського району щодо скарг засуджених, начебто не відправлених адміністрацією Ізяславської колонії № 31, повідомлялося, що 30.08.2007 року були зареєстровані скарги засуджених до прокуратури у спеціальному журналі за №№ 6:-13. Щодо подій у січні 2007 року повідомлено, що члени комісії брали участь у перевірці, і порушення були усунуті. Але не зайвим є питання: чому 30 серпня було зареєстровано 8 скарг, а за весь попередній період (з січня до кінця серпня?), згідно нумерації – лише п’ять?
Про розгляд надзвичайних подій на засіданнях Громадських рад при територіальних управліннях нічого не відомо. Натомість з приводу надзвичайних подій в установах виконання покарань та необхідності розгляду цих питань на Громадській раді при Департаменті до її голови п. Шанька І.В. впродовж серпня-грудня 2007 року було направлено п’ять звернень від представників правозахисних організацій. На жодне з них він не відповів. А до порядку денного Громадської ради у лютому 2008 року запропоновані правозахисниками важливі питання, що стосуються ймовірних брутальних порушень прав засуджених, не увійшли.
Отже, можна стверджувати, що громадський контроль дотримання прав людини в установах виконання покарань як системна діяльність в Україні відсутній.
Які чинники впливають на діяльність спостережних комісій та громадських рад?
Дослідження виявило, що значною мірою на якість діяльності цих інституцій впливає законодавча база. У випадку спостережних комісій громадський контроль лише проголошується у кодексі, а Положення серед функцій, які належать до компетенції комісії, громадський контроль не передбачають, і він залишається лише декларацією. Більше того, кодекс визначає, що комісії забезпечують громадський контроль, що означає, що здійснювати його можуть й інші структури. Проте решта норм законів та відомчих документів практично не передбачає можливості здійснювати такий контроль.
Навіть за такої недосконалої бази практичне ставлення деяких керівників системи унеможливлює громадський контроль. Так, у травні 2007 року була видана вказівка голови департаменту про можливість відвідувати установи виконання покарань громадськістю лише у вихідні дні. Після визнання Генпрокуратурою цієї умови незаконною і її скасування, у Волинській області видавались розпорядження, які дублювали цю незаконну вказівку, а керівництво відомства не вбачало у такому порушенні закону чогось неправильного. Керівник управління відомства чимало раз забороняв відвідини установ членам спостережних комісій, брутально вилучав у них посвідчення. Та у керівництва відомства він у фаворі - був навіть відзначений грамотою.
Варто відзначити й професійну спроможність громадських організацій на належному рівні здійснювати громадський контроль, не перетворюючи його лише на пошук негативу у діяльності установ. На жаль, в Україні ще надто мало громадських організацій, спроможних здійснювати таку контрольну діяльність, не створюючи штучних перешкод для діяльності персоналу установ виконання покарань. З огляду на надто не сприятливе ставлення керівництва відомств до реального контролю громадськості переважна більшість громадських організацій, які співпрацюють з установами системи, обмежують свою співпрацю просвітницькою та благодійною, наданням правової допомоги і підтримкою після звільнення. Це дозволяє їм уникати конфліктів з адміністрацією установ.
Про те, що їх побоювання не примарні, свідчить відношення керівництва відомства до тих громадських організацій, які підіймають питання дотримання прав засуджених, поширюють інформацію про випадки порушень, вимагають розслідування таких випадків. Нинішнє керівництво вдається до поширення нісенітниць, пояснюючи таку позицію правозахисників начебто як „замовлення криміналітету”. Саме так реагував на два відкритих листи правозахисників у лютому та червні голова відомства Кощинець В.В.
Серед чинників, які впливають на діяльність зазначених структур, є й погана обізнаність представників громадськості про суть громадського контролю. Громадський контроль варто відрізняти від громадянського контролю, якій здійснюють як недержавні, так і державні структури, і частиною якого є громадський контроль. І він полягає у дослідженні тих сторін діяльності державних установ, у даному випадку колоній, які впливають на дотримання основних прав людини.
З огляду на зазначене доволі важливою стає відповідь на питання
Чи можуть спостережні комісії допомогти у захисті порушених прав засуджених?
Приклади ефективної діяльності спостережних комісій, дуже рідкі, на жаль, свідчать – можуть. Навіть у нинішній ситуації можуть допомагати у захисті порушених прав. Але вони для цього повинні визнати таку діяльність як важливу та обов’язкову для себе, бути принциповими у дослідженні ситуацій, і обов’язково повідомляти суспільству про результати своєї діяльності. Це можливо лише тоді, коли будуть існувати структури, які таку діяльність будуть вимагати від спостережних комісій. Таких структур зараз немає. І тому бездіяльність спостережних комісій у захисті прав засуджених, як і бездіяльність громадських рад, влаштовує відомство, влаштовує майже всі спостережні комісії, де вони існують. А з боку суспільства ясно виражена така вимога те ж на сьогодні відсутня.
Нарешті, четверте питання було таке
Яка є відповідальність за бездіяльність цих органів у захисті прав громадян?
Практично ніякої. Тільки увага з боку суспільства до цієї важливої ланки діяльності установ кримінально-виконавчої системи, активність громадськості та небайдужість суспільства до порушень прав людини щодо будь-яких осіб, навіть тих, що порушили закон та відбувають покарання за ґратами, можуть суттєво змінити ситуацію на краще.
Підводячи підсумки, можна стверджувати наступне.
Громадський контроль дотримання прав людини в установах виконання покарань як системна діяльність відсутній. Чинників такої ситуації декілька.
„Нормативний”
Існуюча нормативна база для здійснення громадського контролю надто недосконала і не сприяє його ефективному здійсненню. Практично відсутні законодавчі та фінансові умови для такої діяльності, не визначено чітко суб’єкти здійснення громадського контролю, їх повноваження, коло компетенції.
„Соціальний”
В суспільстві не відчувається помітної потреби у здійсненні громадського контролю дотримання прав людини в установах виконання покарань Надто мало неурядових організацій переймаються цією проблематикою і розуміють її. Ані представниками громадськості, ані працівниками системи не усвідомлена потреба у такому контролі та пов’язана з ним відповідальність.
„Відомчий”
Департамент демонструє стійке небажання сприяти здійсненню громадського контролю своїх установ, його керівництво влаштовує ситуація, коли про такий контроль проголошуються декларації, але насправді його немає. Зрідка відомство погоджується на імітацію цього контролю, що фактично перетворюється на обман і суспільства, і іноземних інституцій, які цікавляться такою діяльністю.
Керівники держави практично виявляються байдужими до проявів громадського контролю, тим самим знищуючи паростки такої громадянської активності.
Потрібно більше вести дискусій, спорів, спілкування щодо шляхів створення громадського контролю установ виконання покарань в Україні, висвітлювати і позитивний, і негативний досвід його здійснення.
Детально результати дослідження за проектом будуть видані окремим виданням

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном