Справа Яременко проти України
Заява № 32092/02
Стислий виклад остаточного рішення від 12 червня 2008 року
Щодо скарг на позбавлення юридичної допомоги
27 січня 2001 року заявника було заарештовано за підозрою у скоєнні вбивства водія таксі та інших злочинів.
Під час ведення слідства інтереси заявника представляв захисник. Пізніше, за твердженнями заявника, під примусом працівників органів внутрішніх справ та слідчого у справі він підписав відмову від першого захисника. Заявнику було призначено іншого захисника. Також першого захисника у справі було усунуто від участі у справі слідчим через порушення захисником принципів професійної етики. Згодом, за клопотанням заявника новопризначеного захисника було замінено першим захисником.
20 листопада 2001 року апеляційний суд м. Києва як суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні інкримінованих злочинів та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
18 квітня 2002 року Верховний Суд України залишив без змін вирок суду апеляційної інстанції.
Щодо скарг на неналежне поводження
Заявник неодноразово звертався до органів прокуратури із скаргами на неналежне поводження з боку слідчого прокуратури, пана Г, та невизначених співробітників органів внутрішніх справ. Розгляд відповідних скарг здійснювався слідчим прокуратури паном Г.
Захисник заявника звертався із клопотанням про проведення медичного огляду заявника, в задоволенні якого було відмовлено.
В своєму вироку від 20 листопада 2001 року апеляційний суд м. Києва визнав скарги заявника необґрунтованими.
В своєму рішенні від 18 квітня 2002 року Верховний Суд зазначив, що він не встановив ознак того, що заявника було піддано неналежному поводженню.
Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі —Конвенція) на те, що він був підданий неналежному поводженню під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання та на те, що розслідування за його скаргами на нелюдське поводження не було повним, всебічним та ефективним.
Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість розгляду його справи, оскільки його змушували свідчити проти себе.
Заявник скаржився за пунктом 3 статті 6 на те, що під час значущої частини провадження його було позбавлено юридичної допомоги захисника, вибраного на власний розсуд.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно
1. Відхиляє попередні заперечення Уряду;
2. Постановляє, що не мало місця порушення статті 3 Конвенції в частині неналежного поводження;
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції в зв'язку з непроведенням органами державної влади ефективного розслідування тверджень заявника про неналежне поводження з боку співробітників органів внутрішніх справ та прокуратури;
4. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті б Конвенції.
Стислий виклад остаточного рішення від 12 червня 2008 року
Щодо скарг на позбавлення юридичної допомоги
27 січня 2001 року заявника було заарештовано за підозрою у скоєнні вбивства водія таксі та інших злочинів.
Під час ведення слідства інтереси заявника представляв захисник. Пізніше, за твердженнями заявника, під примусом працівників органів внутрішніх справ та слідчого у справі він підписав відмову від першого захисника. Заявнику було призначено іншого захисника. Також першого захисника у справі було усунуто від участі у справі слідчим через порушення захисником принципів професійної етики. Згодом, за клопотанням заявника новопризначеного захисника було замінено першим захисником.
20 листопада 2001 року апеляційний суд м. Києва як суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні інкримінованих злочинів та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
18 квітня 2002 року Верховний Суд України залишив без змін вирок суду апеляційної інстанції.
Щодо скарг на неналежне поводження
Заявник неодноразово звертався до органів прокуратури із скаргами на неналежне поводження з боку слідчого прокуратури, пана Г, та невизначених співробітників органів внутрішніх справ. Розгляд відповідних скарг здійснювався слідчим прокуратури паном Г.
Захисник заявника звертався із клопотанням про проведення медичного огляду заявника, в задоволенні якого було відмовлено.
В своєму вироку від 20 листопада 2001 року апеляційний суд м. Києва визнав скарги заявника необґрунтованими.
В своєму рішенні від 18 квітня 2002 року Верховний Суд зазначив, що він не встановив ознак того, що заявника було піддано неналежному поводженню.
Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі —Конвенція) на те, що він був підданий неналежному поводженню під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання та на те, що розслідування за його скаргами на нелюдське поводження не було повним, всебічним та ефективним.
Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість розгляду його справи, оскільки його змушували свідчити проти себе.
Заявник скаржився за пунктом 3 статті 6 на те, що під час значущої частини провадження його було позбавлено юридичної допомоги захисника, вибраного на власний розсуд.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно
1. Відхиляє попередні заперечення Уряду;
2. Постановляє, що не мало місця порушення статті 3 Конвенції в частині неналежного поводження;
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції в зв'язку з непроведенням органами державної влади ефективного розслідування тверджень заявника про неналежне поводження з боку співробітників органів внутрішніх справ та прокуратури;
4. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті б Конвенції.
щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном