Міжнародний фонд "Відродження"

ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ-2008

ПЕНІТЕНЦІАРНЕ ТОВАРИСТВО УКРАЇНИ  ДОНЕЦЬКИЙ МЕМОРІАЛ

ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ-2008
ДОПОВІДЬ “ДОНЕЦЬКОГО МЕМОРІАЛУ”
© Олександр Букалов, укладання, 2009

Підготовлена в рамках виконання поекту
«Правова допомога засудженим в Донецькій області» 
за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

ВСТУП

1. Четверта щорічна Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2008” підготовлена правозахисною організацією „Донецький Меморіал”. Доповідь містить факти та інформацію щодо дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи України. Наведена також коротка інформація щодо тримання осіб в органах міліції. В цій Доповіді, як і в попередніх трьох, відображені зміни та події, які відбувалися у сфері дотримання прав ув’язнених протягом останнього року.

Основними джерелами інформації для Доповіді стала інформація, розміщена на Інтернет-сайті «Тюремний портал», відповіді державних установ за запитами „Донецького Меморіалу”, публікації у ЗМІ, в тому числі в Інтернет-виданнях, результати виконуваних організацією проектів та досліджень, матеріали семінарів та конференцій, окремі листи та звернення громадян, які перебувають в установах системи, та їх родичів.

2. Підготовка та видання цієї Доповіді стало можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародного фонду «Відродження».

3. Автори даної Доповіді, як і раніше, не виключають, що деякі наведені факти не мають гарантованого підтвердження, а певні висновки є дискусійними. Автори також сподіваються на розуміння того, що дане дослідження може бути більш охоплюючим та детальним, проте впевнені, що видання даного огляду діяльності кримінально-виконавчої системи країни в даному обсязі є доцільним, виправданим та буде корисним.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ОРГАНАХ МІЛІЦІЇ

4. У віданні Міністерства внутрішніх справ України знаходиться 501 ізолятор тимчасового тримання (ІТТ), які загалом розраховані на 10 400 місць і де затримані особи можуть перебувати максимум упродовж 3 діб (у виняткових випадках до 10 діб). При необхідності утримувати особу й надалі під вартою її мусять перевести до СІЗО. Проте бувають випадки, коли термін утримання в ІТТ перевищується.

5. З 2005 року в МВС започаткована ініціатива – моніторингові візити мобільних груп – спочатку як експеримент у декількох областях, а з 2006 року – як регулярна діяльність по всій країні. Створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ стало помітним кроком у реалізації ідеї громадського контролю над правоохоронними органами. Незалежні відвідування місць позбавлення волі є важливим механізмом захисту прав громадян в цих місцях. Взаємодія органів міліції та громадськості у вирішенні питань дотримання прав людини отримала нові форми та зміст.

6. Повноваження, завдання та функції мобільних груп містяться у відповідному ПОЛОЖЕННІ, затвердженому Наказом МВС № 894 від 31.08.2006.

Згідно з Положенням, основними завданнями мобільних груп, зокрема, є:

Ø  вивчення проблем із забезпечення конституційних прав і  свобод людини та громадянина працівниками органів внутрішніх справ  у їх оперативно-розшуковій діяльності.

Ø  розроблення методичних рекомендацій для органів внутрішніх справ, спрямованих на недопущення правопорушень  у  їх  подальшій оперативно-розшуковій діяльності.

Ø  доведення результатів моніторингу до відома громадськості через засоби масової інформації.

Функції мобільних груп:

-  вивчення причин та умов, що сприяють порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина працівниками органів внутрішніх справ;

-  вивчення  умов  праці,  стану соціальної  захищеності,  забезпечення  конституційних  прав  і  свобод  працівників органів  внутрішніх справ;

-  на  підставі  отриманих  результатів  під час проведення моніторингу розроблення спільно з фахівцями органів та підрозділів  внутрішніх справ методичних рекомендацій з урахуванням результатів  аналізу  роботи  мобільних  груп  та  узагальнення  недоліків  у  діяльності практичних підрозділів.

Відповідно до п. 6.2 Положення,  мобільні групи  виконують  наглядові  функції.  Висновки  мобільних  груп,  які  містяться  в моніторингових звітах,  носять  рекомендаційний  характер,  а  викладена  в  них  інформація  щодо порушень  прав людини та громадянина є підставою для обов'язкового  проведення службових перевірок.

7. Протягом 2006-2008 рр. мобільними групами були здійснені більше 500 виїздів та обстежено майже всі 100 % ізоляторів тимчасового тримання. Їх робота завдяки створенню Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС та діяльності помічників Міністра з прав людини налагоджена в усіх  областях України. Протягом 2006-2008  років спостерігається стала позитивна динаміка щодо збільшення щорічної кількості здійснених моніторингових візитів: в 2006 - 86, в 2007 - 145, в 2008 р. – 386.

8. Серйозним кроком в розвитку мобільних груп стало здійснення обмінних візитів, які запроваджувалися з 2007 року в Донецькій області та в Автономній Республіці Крим. Вони розпочалися за ініціативою представників правозахисних організацій та підтримані Управлінням моніторингу дотримання прав людини в діяльності МВС України. Узагальнення першого досвіду обмінних візитів є дуже важливим для підвищення ефективності роботи цього моніторингового інструменту в усіх областях України.

9. Представниками двох мобільних груп – Донецької області та АР Крим – проведено аналіз здійснених ними моніторингових візитів та підготовлено Огляд, який містить узагальнення діяльності двох мобільних груп та надано низку рекомендацій для поліпшення роботи. Огляд також містить результати опитування майже півтисячі працвників 22 райміськвідділів міліції Донеччини та Криму. Опитування показало, що помітною проблемою для працівників ОВС є відсутність житла – у 14 з 22-х відділах міліції це є проблема для понад 30% працівників. Особливо болючою є ця проблема в АР Крим – від 59% до 68%. Актуальними є також поліпшення матеріального становища сім’ї  - в 20 з 22-х відділах міліції це є проблемою для понад 40% працівників.

Ці результати свідчать про те, що у працівників ОВС є чимало проблем, які потребують не тільки уваги, а й вирішення. Ті складні умови, в яких вони живуть, працюють та не дуже багато відпочивають не можуть не позначатися на їх повазі до себе та до своєї роботи, як і не можуть не впливати на ставлення до дотримання законів, особливо у сфері дотримання прав людини.

10. Безперечно, що ставлення до дотримання прав громадян з боку працівників міліції тісно пов’язано з тим, яким чином вони самі ставляться до захисту своїх прав, коли ті порушуються. Опитування виявило, що схильні до оборони своїх порушених прав та вживають для цього якісь дії доволі незначна частка працівників ОВС – взагалі не скаржаться до вищих інстанцій працівники у 13 з 22 відділах міліції, а частка тих, хто вживає дійові заходи, складає 30% і більше лише у 4-х  відділах міліції. Натомість спокійно сприймають таку ситуацію понад 25% у 12 з 22-х відділах міліції.

У 6 відділах міліції виявилися працівники, у яких керівник вимагав порушувати права людини постійно, проте  іноді це траплялося в 16 відділах міліції, причому у всіх кримських відділах міліції. Дехто з опитуваних не став відповідати на це питання. Зізналися, що самі порушували права людини, працівники всіх райвідділів Донецька та АР Крим. Заперечували такі випадки як правило працівники регіональних відділів міліції Донеччини.

11. У всіх відділах міліції є працівники, які вважають „НЕможливим ефективно виконувати службові завдання, не порушуючи при цьому конституційні права та свободи громадян”. Їх частка коливається від 4% до 19% в регіональних ОВС Донеччини (лише у двох з 12 вона складає 26-32%). Разом з тим від 15% до 38% таких працівників є в райвідділах Донецька та в АР Крим (лише у двох з 10 ця частка менше).

На це питання не надавали відповіді іноді до 36-42% опитуваних, що те ж є показчиком ставлення до такого вибору. Така реакція опитуваних на це питання може свідчити про те, що значна частка працівників міліції виправдовує можливість порушення прав людини. Це підтверджується й відповідями на інші питання анкети. Загальне ставлення значної частки працівників ОВС до фактів порушень наступне: такою є „система”, такою є „держава”, не порушувати права людини та працювати ефективно часто неможливо. Таким чином корені порушень прав людини вони бачать не у собі, і відповідальність за такі порушення покладають не на себе особисто, а на державу, на систему, на керівництво, на обставини.

Готовність виправдати порушення прав людини є надто небезпечним фактором, і шляхи протистояння таким виправданням потрібно шукати наполегливо та рішуче.

12. Серед висновків Огляду є такі:

  - важливим висновком обмінних візитів для їх учасників стало те, що моніторингові візити як такі майже не впливають на ставлення працівників ОВС до питань дотримання прав людини. То ж такі візити мають обов’язково доповнюватись іншими, більш цілеспрямованими на покращення ситуації з дотриманням прав людини заходами, як от проведення занять з міжнародних стандартів дотримання прав людини, семінарів як для особового складу підрозділів ОВС, так і для працівників управлінь, організацію „круглих столів” з проблематики дотримання прав людини для співробітників правоохоронних органів, тісніша та більш активна співпраця з медіа тощо.

- анкетування особового складу виявило доволі цікаву картину його обізнаності з проблематикою прав людини, з їх ставленням до забезпечення дотримання прав людини у своїй діяльності. Ще більш вражаючими виявилися факти щодо низького рівня соціальної захищеності самих працівників міліції, порушення їх прав. Очевидно, що це не може не впливати на ставлення співробітників міліції до дотримання прав інших громадян.

13. На початку 2008 року в МВС було створено Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ, введено посади помічників Міністра з прав людини в кожній області.  Робота із захисту прав громадян у діяльності органів внутрішніх справ стала більш систематичною та ґрунтовною. Як повідомляє сайт Управління, за період з травня по грудень 2008 року помічниками Міністра внутрішніх справ з прав людини було здійснено наступні заходи:

-  під час особистих прийомів прийнято 2606 громадян, 1615 звернень громадян;

-  за фактами можливих порушень прав людини працівниками органів внутрішніх справ ініційовано 1666 службових перевірок, з них силами підрозділів внутрішньої безпеки – 230, інспекції по особовому складу – 300, інших підрозділів – 636;

-  особисто перевірено стан дотримання прав людини у діяльності 625 служб та  підрозділів внутрішніх справ;

-  організовано 353 виїзди мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян, 89 засідань громадських рад з питань забезпечення прав людини при регіональних управліннях МВС України;

-  організовано та проведено 194 семінари та тренінги для  працівників органів внутрішніх справ,  176 конференцій та круглих столів з проблематики прав людини;

-  з метою інформування громадськості про стан дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ помічниками Міністра постійно проводяться прес-конференції та виступи в ЗМІ, розміщуються публікації в друкованих та Інтернет виданнях (загальна кількість – 671).

http://www.umdpl.info/index.php?id=1233830654

 

ДЕПАРТАМЕНТ ТА ЙОГО ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ

14. Протягом 2008 змін у підпорядкуванні Державного Департаменту України з питань виконання покарань (надалі – департаменту) не відбулося. Департамент фактично існує як автономна інституція з 1998 року. Детальніше про історію його створення див. Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2005”, пп. 27-37 (для зручності посилання на цей документі надалі – Доповідь-2005). Досі не має свого логічного завершення виконання взятих в 1995 році Україною на себе зобов'язань при вступі до Ради Європи про підпорядкованість кримінально-виконавчої системи Міністерству юстиції.

У 2008 році зберіглася юридична колізія щодо підпорядкованості департаменту, коли, з одного боку, відомство є частиною виконавчої влади, входить до КабМіну як одна з його структур. З іншого боку, згідно Положення про департамент, його керівник призначається Президентом.

Керівництвом відомства вигадуються будь-які формулювання взаємостосунків з Мін’юстом, аби завуалювати фактичну не підпорядкованість йому. Наголошується на начебто певній координації діяльності департаменту з боку Мін’юсту, але фактично Мін’юст позбавлений будь-яких реальних організаційних та управлінських важелів впливу на діяльність департаменту.  

Варто підкреслити, що у департаменту було десять років, аби довести свою ефективність як самостійного відомства у сфері забезпечення дотримання прав людини. Проте кримінально-виконавча система за цей час майже нічого не зробила в цьому напрямку.

Таким чином, переведення пенітенціарної служби в підпорядкування Мін’юсту залишається протягом майже десяти років не виконаним до кінця зобов’язанням України.

15. Очевидно, що перепідпорядкування відомства не означає, що через це автоматично ситуація в системі покращиться. Визначальним фактором у досягненні високих стандартів дотримання прав людини є практична діяльність керівництва відомства. В Україні департамент в якості автономної структури довів свою неспроможність забезпечити ці стандарти. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1219819657)

16. У Аналітичній записці «Создание и функционирование Государственного Департамента по вопросам исполнения наказаний, как самостоятельной структуры: опыт Украины», яка підготовлена в рамках проекту Казахстанського Центру дослідження правової політики «Усиление диалога по вопросам правовой политики в Республике Казахстан» щодо сучасного стану кримінально-виконавчої системи Укрїни відмічається:

«Сравнительно небольшая практика применения Уголовно-исполнительного кодекса Украины (УИК), вступившего в силу 1 января 2004 г., позволила выявить в нем целый ряд недостатков и упущений, которые негативно влияют на эффективность деятельности органов и учреждений УИС. Большинство прогрессивных норм носят характер деклараций, поскольку отсутствуют реальные механизмы их реализации. Ряд положений УИК не согласованы с другими действующими актами национального законодательства. Это часто приводит к неоправданному ведомственному нормотворчеству Департамента. Такое положение заметно усложняет процесс обеспечения прав человека, поскольку некоторые из этих актов сужают и ограничивают их объем. Правила внутреннего распорядка учреждений исполнения наказаний содержат ряд ограничений для осужденных, целесообразность которых либо сомнительна, либо не имеет здравого объяснения. Ряд статей УИК предусматривает использование труда осужденных в качестве наказания (ст. 68, 82, 132, 145 Кодекса).

 Проблемы общего характера в деятельности уголовно-исполнительной системы Украины ее руководители не скрывают, однако, как правило, ограничиваются их общей констатацией. При этом причины большинства проблем в ведомстве руководству Департамента исключительно видятся либо в недостаточном финансировании, либо в нехватке персонала.

17. Следует подчеркнуть, что автономный характер пенитенциарного ведомства усложняет контроль за его деятельностью. Отчеты Омбудсмена и Счетной палаты свидетельствуют о серьезных недостатках как в сфере соблюдения прав заключенных, так и в организации использования бюджетных средств. Реальное положение во многих сферах деятельности уголовно-исполнительной системы остается почти неизвестным широкой общественности. Вопрос открытости ведомства для правозащитных организаций остается серьезной проблемой. Департамент соглашается на сотрудничество только с теми общественными организациями, которые оказывают материальную помощь колониям, при этом ведомство избегает конструктивного сотрудничества с правозащитными организациями, поднимающими вопросы соблюдения прав осужденных.

 Самостоятельность ведомства в таких условиях способствует его закрытости, потому что при неконструктивной позиции руководства Департамента правозащитники могут апеллировать только к руководству страны, которому чаще всего не до проблем пенитенциарной системы». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1219819657)

18. Таким чином залишається невиконаною рекомендація попередніх Доповідей про необхідність завершення процесу підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться у відповідних Резолюціях ПАРЄ, зокрема у Резолюції № 1466 (2005). 

УВЯЗНЕНІ ТА ЗАСУДЖЕНІ  В УСТАНОВАХ ДЕПАРТАМЕНТУ

19. Згідно даних, які містяться на сайті департаменту  www.kvs.gov.ua, станом на 01.01.2009 року в місцях позбавлення волі перебувало 145715 осіб, в тому числі засуджених в 136 установах виконання покарань 109961 особа, з них 6 381 жінка, у виховних колоніях – 1606 осіб (на 296 осіб менше, ніж рік тому), в СІЗО трималося 34 148 осіб (рік тому – 32 110 особи). Ще 231 особа трималася в ЛТП. За рік чисельність ув’язнених осіб в установах Департаменту зменшилась на 3744 особи ( –2,65%). У 2005 році зменшення складало  –9,31%, у 2006  –5,97%, у 2007 році –6,87%. Детальніше про тенденції змін в’язничного населення в Україні за останні роки див. Доповідь-2005, пп.. 41-43.

20. Динаміка чисельності осіб в устаовах департанту за останні десять років наведена у наступній таблиці 1.

Таблиця 1

 

Загальна чисельність осіб в установах департаменту

Зм і на чисельності осіб в установах департаменту у % до попереднього року

01.01.1999

206 191

 

01.01.2000

218 083

+ 5,77

01.01.2001

222 254

+ 1,91

01.01.2002

192 293

- 13,48

01.01.2003

197 641

+ 2,78

01.01.2004

191 677

- 3,02

01.01.2005

188 465

- 1,68

01.01.2006

170 923

- 9,31

01.01.2007

160 725

- 5,97

01.01.2008

149 690

- 6,87

01.01.2009

145 946

- 2,65

 

Варто зауважити, що у 2005 році дані на сайті департаменту оновлювалися щомісяця. В останні 2-3 роки оновлення деяких даних може не відбуватися більше року.

21. Дані про чисельність засуджених та осіб, що перебувають під вартою, станом на 01.01.2009 року по областям країни наведені у таблиці 2.

Таблица 2

 

Найменування областей

Установи по виконанню покарань

Місця попереднього ув’язнення

Виховні колонії

Кількість осіб, які тримають-ся в ЛТП

Чисельність спец-контенгенту  по системі загалом

 

АР Крим

2165

2020

 

 

4185

 

Вінницька

4557

1171

 

 

5728

 

Волинська

1043

345

130

 

1518

 

Дніпропетр.

10749

3566

245

 

14560

 

Донецька 

14960

4976

 

 

19936

 

Житомирська

4359

1101

 

 

5460

 

Закарпатська

 

287

 

 

287

 

Запорізька 

7266

1564

102

 

8932

 

Ів-Франківськ

1131

508

 

 

1639

 

Київська

3737

3182

 

 

6919

 

Кіровоградська

2281

772

 

 

3053

 

Луганська 

10467

1963

168

 

12598

 

Львівська

4812

1173

155

 

6140

 

Миколаївська

4539

891

 

 

5430

 

Одеська 

3820

2579

 

55

6454

 

Полтавська

4349

821

172

 

5342

 

Рівненська

2624

411

204

 

3239

 

Сумська

3172

680

 

 

3852

 

Тернопільська

1628

228

150

 

2006

 

Харківська

8084

2890

145

176

11295

 

Херсонська

4659

1104

 

 

5763

 

Хмельницька

4386

468

 

 

4854

 

Черкаська

2864

583

 

 

3447

 

Чернігівська

1348

433

135

 

1916

 

Чернівецька

961

432

 

 

1393

 

  Разом

109961

34148

1606

231

145946

 

+,-З поч.року=

-5432

2038

-296

-54

-3744

22. Як і у попередні роки, залишається проблемою невиправдане та надмірне застосування запобіжної міри – тримання під вартою. Про це свідчать й статистичні дані: усього було звільнено з СІЗО протягом 2008 року 12 886 осіб (13 270 осіб у 2006 році, 14 186 осіб у 2004 році). З них у зв’язку із закінченням терміну покарання (включаючи умовно-дострокове звільнення) – 3 810 осіб (у 2006 році 3 673 особи, у 2004 році – 3 604 особи). Очевидно, що серед головних причин, з яких особи звільнилися з СІЗО – призначення їм покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також призначення покарання у вигляді позбавлення волі, але на відносно короткий термін – як правило, такий, який утримувана особа вже відбула, перебуваючи у СІЗО. То ж злочини, за які вони засуджені, не є такими, що тягнуть суворе покарання.

 

23. З метою привести умови, в яких утримуються ув’язнені та затримані, у відповідність до міжнародних стандартів у 2006 році Уряд України схвалив Державну програму покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки.

Головні цілі програми: удосконалення системи організаційно-правового забезпечення функціонування Державної кримінально-виконавчої служби; приведення умов тримання, медико-санітарного і побутового забезпечення засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства; зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів, сприяння діяльності підприємств Державної кримінально-виконавчої служби; оновлення та утримання у належному стані об’єктів інженерного забезпечення, інженерно-технічних засобів охорони та зв’язку. Департамент вважає, що впровадження заходів, передбачених програмою, допоможе вдосконалити умови утримання засуджених і затриманих.

24.  В Зауваженнях до Коментарю української сторони щодо заключних спостережень Комітету з питань прав людини, підготовлених «Донецьким Меморіалом», відмічається, що ця програма прийнята з порушенням процедури ухвалення, а саме – чимало її заходів мають фінансуватися з місцевих бюджетів, а місцева влада й гадки не має про цю програму, не розглядала її і відповідно коштів на виконання її заходів не планує і не передбачає. Ця програма, як і низка попередніх, не має дієвих механізмів реалізації і великою мірою є декларацією, а не ретельно розробленим та узгодженим з усіма відповідальними сторонами алгоритмом дій. Жодна з попередніх программ, спрямованих на поліпшення ситуації в системі, не виконана навіть наполовину, і звітуватися планами, які де факто потім не виконуються, а не виконаними програмами – це характерна риса звітності департаменту виконання покарань

 http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1221840834

25.  Протягом 2008 року до установ виконання покарань поступило 40702 особи, а звільнилося 41 856 осіб, в тому числі 25 798 осіб звільнено умовно-достроково. Дані про склад засуджених, які тримаються в установах виконання покарань департаменту, станом на 17 січня 2009 року наведені у наступній таблиці 3.

26. Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за 2008 рік на 75 осіб і склала станом на 01.01.2009 1538 осіб. З них трималися в установах виконання покарань 1292 особи (+22 особи за рік), в СІЗО – 246 осіб (+53 особи за рік). За два місяці 2009 року їх чисельність зросла ще на 17 осіб. На сайті відомства 31 березня 2009 року зявилась така додаткова ІНФОРМАЦІЯ щодо засуджених до довічного позбавлення волі, які тримаються в установах Державної кримінально-виконавчої служби України

(http://www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article?art_id=63748&cat_id=45687)

27. В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах станом на 01.03.2009 трималось 1555 засуджених до довічного позбавлення волі, вироки стосовно яких набрали законної сили.

Чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях (секторах) максимального рівня безпеки. Жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в секторах середнього рівня безпеки при виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Відповідно до статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника установи його можуть тримати в одиночній камері.

28. На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території установи з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Самодіяльні організації серед засуджених до довічного позбавлення волі не створюються. Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.

29. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в установі, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення;

одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі.

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Згідно із статтею 92 Кримінально-виконавчого кодексу України та пункту 24 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Департаменту від 25.12.2003 № 275, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.12.2003 № 1277/8598, (із змінами) засуджені до довічного позбавлення волі тримаються ізольовано від інших засуджених.

Для засуджених створено необхідні житлово-побутові умови, вони забезпечуються одягом, натільною білизною та взуттям, а також постільними речами за встановленими нормами.

30. Разом з тим «Донецький Меморіал має свідчення про зовсім інші умови тримання довічно ув’язнених, про брутальне поводження з ними. Одне з таких свідчень було розміщено на Тюремному порталі:

 «Обращаемся к Вам в надежде, что Вы отреагируете и устраните регулярные грубые нарушения прав человека со стороны администрации Днепропетровской ИК-89 в секторе максимального режима содержания.

А именно: регулярно раз в два месяца в сектор максимального уровня содержания заводится ОМОН, который применяет психологическое устрашение, физическое насилие и унижение к осужденным, принуждает осужденных выбегать в прогулочные дворики, при передвижении избивая дубинками, а также руками и ногами. В прогулочном дворике производится обыск; раздевая догола, заставляют приседать голыми много раз, пока не устанешь, наклоняться и раздвигать ягодицы под избиение и матерные насмешки….

31. В камере в это время производится также обыск, все личные вещи скидывают на пол в одну кучу, рвутся фотографии, письма, смешиваются продукты с бытовой химией. По вещам топчутся ногами, оставляя грязные следы.

Таблиця  3

 

 

 

Всього

 

В т.ч. установи для тримання жінок

Кількість УВП

136

12

 

Списочна чисельність засуджених станом на 01.01.2008 .

116169

6890

 

Всього поступило засуджених протягом 2008 оку

87627

4269

 

В тому числі

знову засуджених

40702

2388

 

з них раніше відбували покарання

24155

580

 

інші надходження

46925

1881

 

Всього вибуло засуджених протягом 2008року

93075

4778

 

 

 

 

 

В тому числі

Звільнено всього

41856

2664

 

З них

по відбуттю строку покарання

12615

853

 

умовно-дострокове звільнення і заміна покарання

25798

1564

 

по помилуванню

300

100

 

осіб, які страждають тяжкою хворобою

819

72

 

за амністією

24

1

 

на інших підставах

2300

74

 

Відправлено всього

51219

2114

 

В тому числі

переведено з максимального на середній РБ

573

0

 

переведено з середнього на максимальний РБ

289

0

 

Померло

610

10

 

Списочна чисельність на кінець звітного періоду

110721

6381

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З загального числа засуджених

Засуджені за

злочини проти основ національної безпеки

8

1

 

умисне вбивство

18998

1347

 

умисне тяжке тілесне ушкодження

11130

612

 

Зґвалтування

2707

10

 

Розбій

13652

366

 

Грабіж

14984

444

 

крадіжка

27001

936

 

привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

718

78

 

Хуліганство

2219

42

 

військові злочини

93

0

 

Відб.позб. волі

Вперше

54469

4135

 

Неодноразово

56252

2246

 

По працездатності

Працездатних

 

106929

6022

 

інвалідів 3-ої групи

2205

264

 

інвалідів 1-ої та 2-ої групи

1587

95

 

По суспільним групам

Робітників

19712

682

 

Службовців

2698

203

 

працівників сільського господарства

7416

276

 

Військовослужбовців

95

0

 

Учнів

3536

257

 

працездатних осіб, не працюючих та таких, що не навчаються

72452

3932

 

Інших

4812

1031

 

Засуджені, яким смертна кара помилуванням замінена позбавленням волі

63

1

 

Засуджені, яким визнано за вироком суду примусове лікування (ст.96 ККУ)

2109

65

 

В тому числі

Алкоголіки

1469

29

 

Наркомани

640

36

 

Іноземних громадян

2322

114

 

В тому числі

дальнього зарубіжжя

62

0

 

ближнього зарубіжжя

2260

114

 

Осіб без громадянства

7626

68

 

 

Медицинская помощь – формальная, при незначительном заболевании фельдшер приходит не всегда, а если приходит, то у него нет элементарного препарата анальгина. Зачастую предлагается сделать укол неизвестного медпрепарата – неизвестно, каким шприцом, в руку через две двери и через два окошка для приема пищи, после которого улучшение самочувствия не происходит.

 Медкабинет для осмотра больных вообще отсутствует, при серьезном заболевании приходится ожидать по 3 месяца врача, который производит осмотр в кабинете дежурного режимной части в присутствии 5-6 прапорщиков, в свою очередь которые смеются над жалобами и вставляют унизительные реплики.

Врач игнорирует серьезные заболевания и назначает местное формальное лечение, при этом давая понять, что ему запрещено выписывать направление на лечение в больнице, связанное с выездом из колонии. Тот курс лечения, который назначается по месту, не является эффективным, т.к. медикаменты на руки выдают в ограниченном кол-ве, нерегулярно и тут же они ежедневно изымаются на обыске работником режимной части Нацевичем А.Н.

32. Чтобы получить лекарство от родных установили затруднительные правила: необходимо на писать заявление на разрешение перечисленных лекарств, заявление забирают на резолюцию и в случае разрешения, что бывает крайне редко, оно отдается на руки спустя месяц. В дальнейшем это заявление необходимо отправить родным в письме (которое может не дойти) а те высылают почтой лекарство вместе с заявлением, на все уходит 2-3 месяца…

 Здание максимального режима содержания расположено в 5 метрах от больницы, в которой проходят лечение заключенные с открытой формой туберкулеза. ТБЦ – инфекционное заболевание и передается воздушно-капельным путем, что приводит к распространению этого заболевания среди здоровых осужденных в секторе максимального режима содержания. Используются одни и те же камеры карцера – без санитарной обработки, в которые после нахождения больных ТБЦ помещают здоровых осужденных с сектора максимального уровня безопасности.

33. В камерах карцера сыро, бетонные полы, окна маленькие, отсутствует вентиляция (как, впрочем, и в обычных камерах) что влечет за собой неизбежное заболевание туберкулезом! На секторе каждые 10 дней устраивают массовую пересадку осужденных из камеры в камеру (в пересадке участвуют и больные ТБЦ) – чем воздействуют на психику, так же психологически давят, включая с утра до вечера одну и ту же кассету с классической музыкой, в то же время отсутствует кабинет релаксации для осужденных.

 Подобная ситуация обстоит с категорией пожизненно заключенных, находящихся в секторе максимального уровня безопасности.

 Нами озвучена 10-ая часть того, что происходит в реальности в ИК-89! Считаем, что режим содержания в данной колонии в секторе максимального уровня безопасности рассчитан на уничтожение данной категории заключенных

 Просим Вашей помощи!

 Указано пять фамилий.

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1219086497)

Ще свідчення про умови утримання довічно ув’язнених див. у пп. 101-102 даної Доповіді.

Жінки в місцях позбавлення  волі

34. Згідго інформації, розміщеної на Інтернет-сайті відомства щодо жінок, які тримаються в установах  Державної кримінально-виконавчої служби України. (http://www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article?art_id=63744&cat_id=45687)

«засуджені жінки відбувають покарання у 11 виправних колоніях, у тому числі в одному виправному центрі та в Мелітопольській виховній колонії для неповнолітніх осіб жіночої статі.

Станом на 1 березня 2009 року в установах Державної кримінально-виконавчої служби України перебувало 6,3 тис. засуджених жінок, з яких - 103 неповнолітні. Крім того, близько 2 тис. жінок перебувають у слідчих ізоляторах та 15,5 тис. жінок засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (перебувають на обліку в кримінально-виконавчих інспекціях).

35. За віковим складом засуджені жінки, які перебувають в установах виконання покарань, розподіляються наступним чином:

від 18 до 35 років - майже 3,4 тис. (53,2%);

від 35 до 55 років - близько 2,5 тис. (41%);

понад 55 років - 308 (4,8%).

Перебування жінок в місцях позбавлення волі підсилює процес розриву сімейних зв'язків, зокрема:

1,3 тис. (20%) жінок - перебувають у зареєстрованому шлюбі;

близько 1 тис. (15,6%) - розлучені;

2,1 тис. (31,1%) - взагалі не перебували в шлюбі;

810 (12%) осіб-вдови;

близько 1,2 тис. (1,9%) - перебуває в громадянському шлюбі (зі слів засуджених).

Втрата зв'язків з рідними негативно впливає на поведінку жінок, породжує апатію у подоланні асоціальних навичок, сприяє деградації особистості. Так, протягом минулого року не отримували посилок (передач) 1,8 тис. (28,2%) осіб; не мали тривалих побачень із рідними близько 3,7 тис. (58%) засуджених; майже 1 тис. (15,6%) засуджених жінок мають дітей віком до 6 років; 482 (7,5%) засуджені позбавлені батьківських прав; у 574 (9%) діти перебувають у будинках-інтернатах. Майже кожна шоста засуджена має дитину віком до 6-ти років.

36. Однією з найбільш вразливих груп засуджених жінок є матері з дітьми, які перебувають в місцях позбавлення волі. З метою збереження зв'язків матері та дитини, формування відповідального материнства у таких жінок, у сфері діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України функціонують дві виправні колонії для засуджених жінок, при яких функціонують будинки дитини (жіночі виправні колонії у містах Чернігові та Одесі).

Станом на 1 березня ц.р. у зазначених будинках перебувало 57 дітей, з яких:

при Чорноморській виправній колонії (№ 74) Одеської області - 40, з них: 20 дівчаток, 20 хлопчиків;

при Чернігівській виправній колонії (№ 44) Чернігівської області - 17, з них:7 дівчаток, 10 хлопчиків.

Протягом 2008 року через будинки дитини пройшло 95 немовлят, народжених засудженими жінками, (55 немовлят в Чорноморській виправній колонії (№74) та 40 в Чернігівській виправній колонії (№44)).

Забезпеченість засуджених жінок речовим майном та продовольством згідно чинних норм здійснюється у повному обсязі, що позитивно впливає на підтримання серед них здорового морально-психологічного клімату. Слід зазначити, що в установах для засуджених жінок не допущено жодного злочину та резонансної надзвичайної події. Протягом 2008 року з виправних колоній від відбування покарання було звільнено умовно-достроково 1653 (26%) жінки. За цей же період заміна невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким (обмеження волі, виправні та громадські роботи) у порядку статті 82 Кримінального кодексу України застосовано до 272 (4,2%) засуджених.

37. У всіх виправних колоніях проводиться робота з організації загальноосвітнього навчання засуджених жінок. На даний час при кожній такій установі функціонують загальноосвітні навчальні заклади. Середню освіту в цих закладах набувають понад 1,1 тис. засуджених жінок. У вищих навчальних закладах за заочною формою навчаються 10 осіб.

У зв'язку з тим, що для процесу адаптації жінок після звільнення вагоме місце має оволодіння професією, в установах створені умови для суспільно-корисної праці та професійного навчання.

Система професійного навчання в установах для засуджених жінок враховує не лише потреби власного виробництва, а насамперед - сучасний ринок праці. Так, близько 1 тис. засуджених навчаються у професійно-технічних закладах при установах виконання покарань. Ті жінки, які мають професії, а їх майже 3,5 (55%) тис. осіб, працевлаштовані на підприємствах установ.

У колоніях для засуджених жінок функціонують гуртки соціально-корисної спрямованості. У бібліотеках створено фонди навчальної та художньої літератури, проводиться клубна робота, організовуються дозвільні заклади, як місцевого так і загальнодержавного характеру. Засуджені жінки приймають активну участь у виставках-конкурсах робіт художньо-прикладного мистецтва, які щорічно проводяться Департаментом.

38. Протягом 2008 року у виправних колоніях проведено конкурс на кращу колекцію одягу, виконану засудженими, «Нитка надії», метою якого було удосконалення форм і методів організації суспільно-корисної зайнятості засуджених, демонстрація їх творчих та професійних можливостей, привернення уваги громадськості, органів законодавчої й виконавчої влади, підприємців і засобів масової інформації до актуальних проблем забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених.

Співробітництво з громадськими організаціями, зокрема громадськими жіночими організаціями, сприяють удосконаленню законодавства та правових механізмів, забезпечують поліпшення становища жінок, утверджують тендерну рівність у суспільстві.

З метою удосконалення спеціалізованої медичної допомоги жінкам, які перебувають в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, запропоновано в рамках реалізації проекту Світового банку створення та обладнання гінекологічних кабінетів в усіх слідчих ізоляторах та спеціальній виховній установі для неповнолітніх жіночої статі.

Спільно з Академією педагогічних наук України ведеться робота над створенням спеціальних програм соціально-психологічної стабілізації засуджених жінок, а також спеціальних навчальних програм з використанням інноваційних технологій.

Про серйозні проблеми в утриманні жінок в установах департаменту, та про суттєві порушення прав людини в установах, де тримаються жінки, автори Доповіді повідомлень  або інформації не мають.

утримання Неповнолітніх

39. Останні роки чисельність неповнолітніх осіб у виховних колоніях постійно зменшується. Згідно новому КВК, у виховних колоніях дозволяється тримати та не переводити до дорослих колоній молодих людей віком до 22 років, тоді як раніше ця межа становила 21 рік.

На Інтернет-сайті департаменту розміщена така  «Інформація про неповнолітніх, які утримуються у виховних колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань станом на 1 березня 2009 року» (http://www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article?art_id=63770&cat_id=45687)

Для виконання покарання у вигляді позбавлення свободи відносно неповнолітніх в Україні функціонує 10 спеціальних виховних установ (далі – виховна колонія), з яких одна для утримання засуджених дівчат.

 В цих установах відбувають покарання 1,5 тис. засуджених, у тому числі 101 юнка.

Соціально-педагогічна та правова характеристика засуджених неповнолітніх:

24% - до засудження ніде не працювали і не вчилися;

55% - не мали повноцінної опіки і виховання, оскільки проживали в неповних сім'ях, як правило низького матеріального статку(кожний третій – сирота);

 13% - до засудження виховувалися в спеціальних виховних закладах системи освіти;

 63% - притягувалися до кримінальних покарань, не пов'язаним з позбавленням волі;

 2% - були повторно засуджені до позбавлення волі в неповнолітньому віці;

 34% засуджені за крадіжку,

 38% засуджені за розбій або пограбування,

 7% засуджені за навмисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

Згідно вікової характеристики 5% - мають вік 14-16 років, 21% – 16-17 років, 39% – 17-18 років і 35% - старші 18-ти років.

За термінами покарання 72% засуджених неповнолітніх відбувають покарання строком до 5 років позбавлення волі і 28% – терміном понад 5 років.

На профілактичних обліках психологів перебувало 375 засуджених 'групи ризику', з яких 148 (39,4%) як соціально занедбані, 112 (29,8%) – з психічними відхиленнями, 73 (19,4%) – схильні до членоушкоджень, 21 (5,6%) – до створення конфліктних ситуацій та 16 (4,2%) – до самогубств. Протягом півріччя із зазначеною категорією осіб проведено 3814 психологічних консультацій.

40. На початок 2009 року кількість учнів у середніх загальноосвітніх школах виховних колоній складала 1311 осіб. Навчально-виховний процес забезпечувало 140 педагогічних працівників. Серед учнів загальноосвітніх шкіл 56 дітей – педагогічно занедбані, 28 – з вадами фізичного та розумового розвитку.

У загальноосвітніх школах організовано роботу 97 предметних гуртків, які відвідували 1155 засуджених.

За результатами державної підсумкової атестації знань учнів у минулому навчальному році документи про освіту отримали 615 засуджених з них: свідоцтва про базову середню освіту – 222 засуджених, атестати про повну загальну середню освіту – 393 засуджених.

На кінець 2008 року у професійно-технічних училищах при виховних колоніях набули професію та отримали свідоцтва про присвоєння робітничої кваліфікації 1322 засуджених та 379 засуджених продовжують навчання. Навчання здійснюється за 18 ліцензованими професіями.

У виховних колоніях функціонує 200 гуртків соціально-корисної спрямованості, з яких:

 95 (47,5%) – шкільні предметні, які відвідують 1,8 тис. засуджених,

 79 (39,5%) – позашкільні (1,4 тис. засуджених),

 26 (13%) – гуртки та факультативи професійної спрямованості (майже 320 засуджених).

В організації гурткової роботи у виховних колоніях задіяні 157 чол.

Кількість книг бібліотечного фонду загальноосвітніх навчальних закладів складає 106 тис. примірників навчальної та художньої літератури.

Протягом 2008 року до роботи із засудженими неповнолітніми з питань ресоціалізації засуджених залучено 171 державну, громадську та релігійну організацію, з яких 121 (70%) – на постійній основі.

 Спільно із залученими організаціями у виховних колоніях проведено 96 заходів виховного та соціально-психологічного характеру, 16 культурно-масового та 21 спортивно-оздоровчого.

МЕДИЧНІ ПРОБЛЕМИ

41. У сфері дотримання права на медичне забезпечення в установах кримінально-виконавчої системи протягом 2008 року помітні зрушення відсутні. З одного боку, департамент докладав певних зусиль до забезпечення медичних послуг засудженим. Разом з тим, у цій сфері залишалось чимало проблем. Уявлення про реальну картину із медичним забезпеченням на підставі інформації скласти важко.

42. Не зменшується кількість хворих на туберкульоз в установах системи, продовжується збільшення чисельності ВІЛ-інфікованих.

Таблиця 4

Захворюваність і смертність в установах Департаменту

Показники

1.1.2004

1.1.2005

1.1.2006

1.1.2007

1.1.2008

1.1.2009

Кількість осіб в місцях позбавлення  волі

191 677

188 465

170 923

160 725

149 690

145 946

Померло

824

808

868

741

729

 

На 1 тис. ув’язнених

4,30

4,29

5,08

4,61

4,87

 

Випадків суїциду

41

44

40

44

54

 

На 1 тис. ув’язнених

0,21

0,23

0, 23

0,27

0,36

 

Хворих на туберкульоз в активній формі

9 080

10 198

9 020

біля.7,6 тис.

6 195

6079

На 1 тис. ув’язнених

47,37

54,1

52,77

47,28

41,4

41,65

ВІЧ-інфікованих

1 917

3 568

4 058

4 695

5 017

5073

На 1 тис. ув’язнених

10,0

18,93

23,7

29,2

33,5 / + 15%

34,8 /

+ 3,6%

 

ЗАКОНОДАВСТВО ТА НОРМОТВОРЧІСТЬ ДЕПАРТАМЕТУ

43, Ще у 2006 році були підготовлені зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі – КВК) (законопроект № 2491), але протягом 2008 року не були прийняті. Цей законопроект спрямований на усунення суперечностей та недоліків, виявлених при практичному застосуванні КВК, а також на створення правової бази для ефективного забезпечення прав людини органами та установами виконання покарань. Великою мірою він враховує саме ті недоліки Кодексу, які визначені у аналогічному розділі Доповіді-2005.

Як і у 2007 році, у 2008 складнощі у діяльності Верховної Ради та політична нестабільність у країні фактично гальмують внесення вкрай актуальних змін до КВК.

44. Все ще складає певну проблему нормотворча діяльність Департаменту. Попри рекомендації попередніх Доповідей „Донецького Меморіалу” про необхідність «змінити пріоритети у нормотворчій діяльності, віддаючи перевагу гуманітарним цінностям перед проблемами технічного функціонування відомства, департамент продовжив практику прийняття нормативних документів, які порушують права засуджених, погіршують їх правове становище. Зберігається втаємничений характер прийняття відомчих документів, які містять норми щодо дотримання прав людини.»

Деякі з прийнятих нормативних документів сприяють вирішенню проблем засуджених. Так, наказом Мін’юсту від 16.10.2008 р. № 1761/5 затверджене тимчасове врегулювання питання реєстрації розірвання шлюбу осіб, засуджених до позбавлення волі. Передбачається, що розірвання шлюбу засудженою особою здійснюватиметься за її заявою представник РАГСУ за місцем відбування покарання особою. Там же засудженій особі вручатиметься свідоцтво про розірвання шлюбу.

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1225264414).

45. Разом з тим департамент ухвалює чимало нормативних актів, норми яких погіршують правове становище засуджених. Дає взнаки надмірна регламентація умов відбування покарань у КВК, яка призводить іноді до неподоланних труднощів у їх оновленні.

Відповідно до статей 112, 138, 139, 140, 143 і 151 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені, які відбувають покарання у виправних та виховних колоніях,  протягом року мають право отримувати в залежності від рівня безпеки колонії від 2 посилок (довічно ув’язнені) до 7 посилок на мінімальному рівні безпеки. Декілька останніх років при прийнятті Закону про бюджет дія вказаних статей призупинялась на рік і засуджені могли отримувати посилки без обмежень.

Конституційний Суд України 22 травня 2008 року визнав неконституційними ті пункти Закону про бюджет, які призупинили дію статей КВК щодо обмежень на отримання посилок, передач та бандеролей.

Кабмін 28 травня 2008 року приймає Постанову, якою знімає обмеження, визначені КВК. Таким чином складається ситуація, коли існують норми Кримінально-виконавчого кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України, які одночасно, але по-різному регулюють право засуджених на одержання посилок (передач) та бандеролей (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1217769908)

46. Колізія, що виникла, відображає рівень адекватності прийнятого КВК потребам,які виникають у суспільстві. Надмірна регламентація прав та можливостей засуджених не дозволяє деякі з них змінити, коли вимагає ситуація, інакше, як через прийняття Закону.

47. Департаментом 25.01.2006 року було видано наказ №13, яким була затверджена Інструкція з перегляду кореспонденції засуджених, деякі положення якої порушували права і законні інтереси засуджених. Після звернення благодійної організації „Чернігівський жіночий правозахисний центр” до Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції України, департаменту та переписки і активної дискусії, яка тривала більше року, департаментом були враховані потреби засуджених у спілкуванні із зовнішнім світом без надмірного втручання в їх особисте життя. Виданим наказом №140 від 05.06.2008 року внесено зміни до Інструкції – було скасовано проставлення на конверті вихідної кореспонденції засуджених спеціального штампу, на якому зазначалася назва виправної колонії та її поштова адреса, а також змінена редакція п.2.4 Інструкції щодо порядку відправки листів Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, до Європейського суду з прав людини, а також до інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна та до прокурорів (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1219657119).

48. Ще одним прикладом недолугої нормотворчості є видання департаментом 11.01.2008 наказу №1 „Про затвердження інструкції про роботу відділів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів по контролю за виконанням судових рішень”. Цей наказ замінює наказ від 23.03.2000 року №38дск, яким визначався порядок надання засудженим короткочасових виїздів у зв’язку з винятковими обставинами.

Проте новий наказ такого порядку вже не містить, хоча відповідно до частини 3 статті 111 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачається, що цей порядок визначається нормативними актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

 Відсутність нормативно-правового регулювання порядку надання засудженим короткочасових виїздів у зв’язку з винятковими обставинами може призвести до порушення їх законних прав та інтересів, а відсутність порядку видачі померлого засудженого родичам для поховання призводить до порушення прав родичів (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1208668934)

49. Нормативним документом, який суттєво впливає на дотримання прав засуджених, зокрема, права на здоров’я, є наказ № 320 від 07.12.2007 р. Цим наказом затверджене рішення колегії департаменту від 30.11.2007 р. № 14КД. Згіідно п.1.5.3, цього рішення колегії в установах мають бути затверджені графіки періодичної зміни камер для засуджених. Засуджені скаржаться на незручності, які викликаються такою процедурою. Особливо їх турбує те, що під час таких переміщень вони можуть потрапляти до приміщень, де утримувались хворі на туберкульоз. Таким чином підвищується ризик захворіти, тому що належної обробки камер не проводиться. Департамент ніде не наводить мотивів таких переміщень, і виправданість такої міри є вельми сумнівною.  


50. Однією з актуальних є проблема, пов’язана з соціальним страхуванням осіб, які працюють на підприємствах в місцях позбавлення волі. Працюючим особам всупереч вимогам законодавства не нараховуються внески до Пенсійного фонду. Це не дозволяє їм при нарахуванні пенсії долучати до трудового стажу час роботи під час відбування покарання. Ця проблема значно ускладнює інтегрування звільнених осіб у суспільство, їх облаштування.

Згідно ст. 11 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  „загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають ...  громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання ...  на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.”,

Отже, засуджені входять до кола громадян України, які підлягають загальнообов’язковому страхуванню. Це підтверджується й нормою ч. 2  ст.. 7 КВК України, яка наголошує: „засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень,  визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду”.

51. Очевидно, що ані будь-який Закон України, ані КВК України, ані вироки суду не передбачають оплату праці засуджених без відповідного пенсійного страхування, то ж і без відповідних відрахувань до Пенсійного фонду роботодавцем, тобто підприємствами кримінально-виконавчої системи, на яких працюють засуджені.

Тому така ситуація є порушенням вимог законодавства. Це стається тому, що засуджені, які працюють на підприємствах кримінально-виконавчої системи, не охоплені загальнообов’язковим пенсійним страхуванням. То ж при нарахуванні їм заробітку відповідні нарахування до Пенсійного фонду підприємствами кримінально-виконавчої системи не здійснюються. Це призводить до того, що час їх роботи  у колоніях не зараховується до стажу, з якого обчислюється пенсія, допоки вони самі не внесуть кошти до Пенсійного фонду за час своєї праці у колонії.

52. Зазначена ситуація суперечить низці норм законодавства. Зокрема, ст.. 8 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) проголошує, що „засуджені мають право ...  на соціальне  забезпечення,  у  тому  числі  й  на  отримання пенсій, відповідно до законів України.”

А ч.1 ст.. 122 КВК прямо проголошує і гарантує, що „засуджені мають право на загальних підставах  на  державне пенсійне  забезпечення  за  віком,  по  інвалідності,  у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Проте Департамент з питань виконання покарань не здійснює нарахування на зарплату працюючим засудженим, хоча для таких дій відомства немає законних підстав. Не відомий жодний законодавчий документ, згідно якого ці нарахування можна не робити. Навпаки, є низка положень, які вимагають це робити.

53. Варто підкреслити, що деякі положення ст. 122 КВК, які начебто виправдовують згаданий дискримінаційний підхід Департаменту при ненарахуванні внесків до Пенсійного фонду, не можуть вважатися законною підставою, оскільки насправді вони суперечать і Конституції України, і Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та й деяким засадничим положенням самого КВК. Зокрема, статті 5 КВК, яка стверджує, що „кримінально-виконавче законодавство,  виконання і  відбування покарань  ґрунтуються на принципах ... законності,  справедливості,  гуманізму, ... рівності  засуджених  перед  законом,  взаємної відповідальності  держави  і  засудженого,  ...  стимулювання правослухняної поведінки, поєднання  покарання  з виправним впливом.”

Суперечливою нормою КВК є ч. 3 ст. 122 КВК, яка стверджує, що „час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для  призначення трудової  пенсії  після  звільнення за умови сплати ними страхових внесків  до  Пенсійного  фонду  України  в  порядку  і  розмірах, передбачених законодавством.”

  Наведена норма суперечить Конституції України і міжнародним документам з прав людини, оскільки вона має дискримінаційний характер. Якщо для вільної людини нарахування до Пенсійного фонду робляться за рахунок підприємства і не входять до її визначеної зарплати, то особа, яка працювала під час відбування покарання, мусить десь заробити кошти, а потім із зароблених – „власних коштів” – має зробити перерахування до Пенсійного фонду, аби їй термін такої роботи був зарахований до пенсійного стажу. Таким чином держава у особі департаменту з питань виконання покарань перекладає тягар сплати відрахувань до Пенсійного фонду з роботодавця, тобто департаменту, на плечі громадянина. Для такого перекладання відповідальності в законодавстві України підстави відсутні. Тому зазначена практика є несправедливою, дискримінаційною по суті та такою, що не грунеується на законі і суперечить і нормам Конституції, і стандартам демократичної правової держави.

  54. «Донецький Меморіал» звернувся до уряду з пропозицією відновити законність і справедливість щодо засуджених осіб та вжити необхідних заходів, аби підприємства департаменту в обов’язковому порядку здійснювали пенсійне страхування працюючих засуджених та робили відповідні відрахування до Пенсійного фонду України при нарахуванні їм зарплати. При цьому при звільненні такі особи мають отримувати довідки про суму зароблених коштів та розмір відповідних перерахувань до Пенсійного фонду.

Ця ініціатива поки що залишилась без відповіді.

55. Підготовка відомчих документів й надалі проводиться департаментом без залучення громадськості, правозахисних організацій, і це зокрема, призводить до їх низького правового рівня, до численних порушень прав людини нормами таких відомчих правових актів. Департамент не дотримується й вимоги законодавства щодо процедури прийняття відомчих нормативних актів, які стосуються питань дотримання прав людини, а коли увага керівництва відомства звертається на такі приклади, вдається до імітації консультацій з громадськістю.

56. Президент України 25 квітня 2008 року видав Указ № 401/2008 „Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України”

Як зазначає Олександр Букалов, голова Пенітенціарного Товариства України, видання цього Указу Президента відзначено низкою характерних та небезпечних для суспільства особливостей, притаманних стилю сучасного керівництва кримінально-виконавчою системою.

По-перше, попри задекларовану у Концепції необхідність впровадження „дієвих механізмів громадського контролю” сама концепція підготовлена та представлена Президенту на затвердження не тільки без належного та передбаченого законодавством громадського обговорення, але й навіть без реального фахового обговорення та розгляду у Національній комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Тобто, у документі містяться „правильні слова”, а реальні дії при її підготовці повністю цим деклараціям суперечать.

 57. Це зауваження стосується й задекларованих у Концепції принципів „підзвітності, прозорості, передбачуваності”. Натомість прийняття цієї Концепції поспіхом, всупереч численним застереженням фахівців про її суттєві вади та недосконалість” – це є надто специфічний взірець „прозорості”.

 Ще одним надто важливим моментом у Концепції є повна відсутність згадки про майбутню підпорядкованість системи. Рада Європи щороку нагадує про необхідність завершення переведення системи до Мін’юсту, керівництво відомства чинить шалений опір виконанню країною міжнародних зобов’язань. З дивних причин Президент, ставлячи свій підпис під Указом про схвалення стратегічного та важливого документу, чомусь „не помітив” такої серйозної вади Концепції. То ж й у шанованого гаранта Конституції слова про європейській вибір іноді не співпадають з практичними діями по забезпеченню реалізації такого вибору. 

 „Тюремний портал” планує найближчим часом розмістити думки експертів щодо змісту Концепції, але вже сама процедури її підготовки потайки від громадськості та прийняття без належного фахового обговорення породжує надто тривожні передчуття щодо реального втілення положень цього документу у життя.

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1209197555)

58. Як підсумок, можна відзначити, що відомство і у 2008 році у своїй нормотворчій діяльності продовжувало ігнорувати рекомендації минулорічних Доповідей «Донецького Меморіалу», зокрема:

Припинити практику прийняття нормативно-правових актів та інших відомчих документів, положення яких порушують права людини, впроваджувати при їх розробці обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності відомства, віддаючи перевагу питанням дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.

ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ

59. Доступ до інформації, яка має важливе значення щодо питань дотримання прав людини, залишається серйозною проблемою. Керівництво департаменту надає більш-менш нормально інформацію щодо загальних питань діяльності відомства, допоки вона не стосується питань дотримання прав засуджених. І зовсім інша ситуація, коли інформація стосується дотримання прав засуджених.

60. Наприклад, показовою є ситуація із запитом щодо розрахунку показників смертності та захворюваності.

Голова правозахисної організації „Донецький Меморіал” Олександр Букалов наприкінці 2007 року звернувся до голови департаменту з питань виконання покарань Кощинця В.В. із запитом, в якому просив надати інформацію про методику розрахунку показників смертності в установах виконання покарань. Справа в тому, що за розрахунками громадської організації, які базувалися на даних самого департаменту, смертність в установах відомства майже не знижується, але керівництво відомства офіційно наводило дані про помітне зменшення цього важливого показника. Відомості головою департаменту не були надані, керівник громадської організації змушений був писати до Генпрокуратури, щоб отримати потрібну інформацію. Врешті решт він звернувся до суду. Донецький окружний адміністративний суд ухвалив 10 червня 2008 року рішення про визнання протиправними дій голови департаменту Кощинця В. В. щодо несвоєчасного надання інформації за запитом.

61. Ще один позов керівника «Донецького Меморіалу» до п. Кощинця розглядається цим же судом – за відмову надати інформацію щодо процедури переведення засуджених з Ізяславської колонії № 31 (Хмельницька область) після подій у січні 2007 року. Повний текст судових рішень та позову наведений у розділі „Рішення українських судів” Тюремного порталу ( http://ukrprison.org.ua/index.php?id=1214804052 )
http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1222969571

62. Наведені факти ілюструють висновок, що залишається невиконаною ще одна рекомендація Доповіді-2007

Суттєво поліпшити практику надання інформації за запитами громадян та організацій. Не припускати оприлюднення неправдивих відомостей представниками системи, вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань.

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

 63. Важливим механізмом перевірки дотримання прав людини у місцях позбавлення волі є незалежний, перш за все громадський контроль діяльності установ виконання покарань.

 Натомість, департамент повністю ігнорує рекомендацію Ради Європи створити незалежний інспекційний орган для проведення перевірки установ виконання покарань Створена при департаменті Громадська рада очолюється колишнім чильником відомства і не реагує на пропозиції правозахисних організацій провести обговорення випадків порушення прав людини в установах.

( http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1221840834)

64. Згідно з ч. 2 ст. 25 Кримінально-виконавчого кодексу громадський контроль дотримання прав засуджених можуть здійснювати тільки спостережні комісії, які утворюються органами місцевої влади. Вони діють згідно Положення про спостережні комісії, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 429 від 1 квітня 2004 р. (надалі – Положення).

Під час візитів міжнародних структур, як от Рада Європи, Європейський Комітет із запобігання катувань, Комісія з прав людини ООН тощо, українські високопосадовці, особливо представники департаменту, наголошують на наявності в країні громадського контролю. Вони наводять норми законодавства, яким визначається громадський контроль, називають кількість спостережних комісій у країні, стверджуючи, начебто вони працюють та його забезпечують.

Разом з тим крім загальних тверджень не наводиться будь-якої конкретики. Наприклад, не вказується кількість випадків, коли втручання саме спостережних комісій, як чинників громадського контролю, призвело до відновлення порушених прав засуджених. Можна не помилитися, якщо стверджувати, що в жодному державному органі України на даний час немає дійсної картини  фактичної діяльності спостережних комісій, а тому неможливо міркувати про їх ефективність об’єктивно.

65. Насправді така ситуація пов’язана з тим, що ще при ухваленні Положення воно визначально не дозволяло створити ефективно діючий механізм контролю установ департаменту. Це, здається, цілком влаштовувало керівництво департаменту і влаштовує досі. В результаті громадський контроль установ департаменту відсутній. Побічним ефектом відсутності громадського контролю стали численні надзвичайні події в установах відомства за останній рік зі спробами ув’язнених вчинити суїцид на знак протесту проти поганого поводження. Жодного разу при публічному обговоренні цих випадків, які вже рахуються десятками, не було згадок про спостережні комісії та їх роль у контролі дотримання прав ув’язнених.

66. Правозахисна громадська організація «Донецький Меморіал» ініціювала розробку нового варіанту Положення про спостережні комісії та залучила до цієї роботи провідних фахівців. Цей проект Положення на даний час знаходяться на розгляді в Міністерстві юстиції України. Він передбачає посилення ролі спостережних комісій в здійсненні громадського контролю, чіткіше визначає їх функції, завдання, повноваження, а також процедуру їх формування та взаємодії з органами влади.

Проходження оновленого варіанту Положення загальмовано складнощами у вирішення питання часткового фінансування діяльності комісії та політичними подіями в країни у зв’язку з розпуском Верховної Ради.

67. Варто зауважити, що будь-яких незалежних досліджень діяльності спостережних комісій майже не відбувається. Керівництво відомства взагалі, як правило, перешкоджає проведенню моніторингів у системі, а результати тих досліджень, на які дається дозвіл, залишаються «на папері» і не стають чинниками, які бодай трохи впливають на зміну практики виконання покарань та підвищення рівня дотримання прав людини.

Поодинокі спроби дослідити питання громадського контролю дотримання прав людини в установах виконання покарань виявили, що практична діяльність комісій обмежується наданням допомоги установам виконання покарань, погодженням ними подань адміністрації установ на УДЗ, а також наданням допомоги звільненим особам.

Без сумніву, діяльність спостережних комісій щодо надання допомоги особам, які звільнилися, є важливою та соціально значущою. За відсутності в країні реального механізму післяпенітенціарного супроводу осіб, звільнених з місць позбавлення волі, вони виявляються чи не єдиною структурою у сфері органів влади, яка реально опікується звільненими особами.

Натомість варто звернути увагу на те, що попри виконання таких важливих функцій, ці комісії залишають поза увагою громадський контроль. Це означає, що фактичне коло питань та проблем, якими вони опікуються, не охоплює питання громадського контролю дотримання прав засуджених, як це визначено у ч. 2 ст. 25 КВК України.

Це не применшує важливості інших функцій, які здійснюють спостережні комісії.

68. У 2008 року «Донецький Меморіал» провів детальне дослідження діяльності спостережних комісій. Дослідження виконане за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Ставлення керівників управлінь відомства у регіонах до діяльності спостережних комісій, які працюють, а не існують на папері, можна проілюструвати прикладом взаємовідносин між керівництвом Волинського управління департаменту та спостережною комісією облдержадміністрації. Заступником голови СК при ОДА є керівник благодійного фонду «Реабілітація». Керівництво управління департаменту у Волинській області перешкоджає його діяльності, не допускає в колонії, свавільно вилучає посвідчення. Навіть коли прокуратура області видає подання про порушення кримінально-виконавчого законодавства, керівництво управління наполягає на правильності своїх дій. Така сваволя щодо діяльності спостережної комісії та безкарність за порушення норм законодавства може відбуватися лише за умови прихильності та поблажливості керівництва Департаменту.

69. Аби обмежити доступ до установ представників громадськості, департаментом видано було вказівки № 3/4 –2329 від 30.05.2007 р., якою час відвідування установ виконання покарань обмежувався вихідними днями. Сам факт видання вказівки свідчить про впевненість керівництва управління департаменту в тому, що воно може на свій розсуд, як завгодно, чинити зі спостережними комісіями, єдиним встановленим законом органом громадського контролю. Генеральна прокуратура визнала таку вказівку незаконною і змусила департамент її скасувати. Але на Волині адміністрації установ керувалися відміненою вказівкою і після її скасування департаментом. А у самому департаменті у такому ставленні до спостережних комісій та до вимог прокуратури не вбачають порушень.

70. Іншим прикладом практично бездіяльності обласних спостережних комісій є приклад обласної комісії Донецької області. У 2004 році вона була утворена виключно з представників органів влади, на запити громадських організацій інформацію не надавала, і про її діяльність приходилось дізнаватись через подання позовів до суду. Судом було визнано неправомірним ненадання інформації про діяльність комісії. Після періоду підвищення активності комісії вона знову фактично перестала працювати. Представники громадських організацій, які включені до її складу, по декілька місяців домагаються проведення чергового її зібрання. На рік відбувається одне-два засідання. 

71. Про результативність діяльності спостережних комісій свідчить і статистика виявлених ними порушень прав людини. Наприкінці 2008 року до всіх обласних спостережних комісій країни правозахисною організацією „Донецький Меморіал” було направлено запит, в якому пропонувалося, зокрема, повідомити, скільки випадків порушень прав людини протягом року було зареєстровано обласною комісією. Відповіді надіслали більше половини областей України. І у всіх відповідях зазначається, що обласними спостережними комісіями не зареєстровано жодного випадку порушень прав людини в установах виконання покарань. За винятком лише однієї області – Чернігівської, де протягом року обласною комісією було зареєстровано 26 випадків порушень прав людини стосовно засуджених або персоналу установ. 

Аналіз діяльності спостережних комісій свідчить про те, що громадський контроль установ не є головним або принаймні помітним питанням, якім опікується спостережна комісія. Свою діяльність висвітлюють у ЗМІ лише окремі комісії, ще деякі комісії вважають достатньою звітністю про свою роботу надання інформації органу влади, рішенням якого вони створені.

Великою мірою це є наслідком того, що комісії складаються переважним чином з працівників органів влади, чиновників, які за своїм статусом не мусять опікуватися громадським контролем. Вони не мають досвіду такої діяльності, не розуміють його завдань, їм невідомі методи здійснення такого контролю.

72. За даними регіональних підрозділів Міністерства праці та соціальної політики в Україні є 657 спостережних комісій. В них працюють понад 6400 осіб Зараз в країні приймаються нормативні документи, які сприяють вирішенню питань звільнених осіб, підтримується прийняття нових документів, спрямованих на захист прав цієї вразливої групи громадян. Актуальним вбачається й прийняття оновленого варіанту Положення про спостережні комісії, який більше відповідає реаліям сьогодення.

73. Спостережні комісії залишаються надто слабким механізмом захисту прав ув’язнених. Великою мірою це відбувається через те, що діяльність в комісіях є безоплатною. Тому неможливо вимагати відповідальної роботи в такій структурі, особливо коли обсяг роботи надто великий, особливо як це є в комісіях, на територіях адмінодиниць яких розташовані установи виконання покарань.

Значною мірою на якість діяльності цих інституцій впливає законодавча база. У випадку спостережних комісій громадський контроль лише проголошується у кодексі, а Положення серед функцій, які належать до компетенції комісії, громадський контроль не передбачають, і він залишається лише декларацією. Більше того, кодекс визначає, що комісії забезпечують громадський контроль, що означає, що здійснювати його можуть й інші структури. Проте решта норм законів та відомчих документів практично не передбачає можливості здійснювати такий контроль.

74. Варто відзначити й професійну спроможність громадських організацій на належному рівні здійснювати громадський контроль, не перетворюючи його лише на пошук негативу у діяльності установ. В Україні ще надто мало громадських організацій, спроможних здійснювати таку контрольну діяльність, не створюючи штучних перешкод для діяльності персоналу установ виконання покарань. З огляду на не надто сприятливе ставлення керівництва відомств до реального контролю громадськості переважна більшість громадських організацій, які співпрацюють з установами системи, обмежують свою співпрацю просвітницькою та благодійною діяльністю, наданням правової допомоги і підтримкою після звільнення. Це дозволяє їм уникати конфліктів з адміністрацією установ.

Про те, що їх побоювання не примарні, свідчить ставлення керівництва відомства до тих громадських організацій, які підіймають питання дотримання прав засуджених, поширюють інформацію про випадки порушень, вимагають розслідування таких випадків. Нинішнє керівництво вдається до поширення нісенітниць, пояснюючи таку позицію правозахисників начебто як „замовлення криміналітету”. Саме так реагував на два відкритих листи правозахисників у лютому та червні 2008 року голова відомства Кощинець В.В.

75. Серед чинників, які впливають на діяльність зазначених структур, є й погана обізнаність представників громадськості про суть громадського контролю.

Приклади ефективної діяльності спостережних комісій дуже рідкі, але вони свідчать, що навіть у нинішній ситуації спостережні комісії можуть допомогти у захисті порушених прав засуджених. Але вони для цього повинні визнати таку діяльність як важливу та обов’язкову для себе, бути принциповими у дослідженні ситуацій, і обов’язково повідомляти суспільству про результати своєї діяльності. Це можливо лише тоді, коли будуть існувати структури, які таку діяльність будуть вимагати від спостережних комісій. Таких структур зараз немає. І тому бездіяльність спостережних комісій у захисті прав засуджених, як і бездіяльність громадських рад, влаштовує відомство, влаштовує майже всі спостережні комісії, де вони існують. А з боку суспільства ясно виражена така вимога те ж на сьогодні відсутня.

Варто також підкреслити, що відповідальність за бездіяльність комісій у захисті прав громадян не передбачена. Тільки увага з боку суспільства до цієї важливої ланки діяльності установ кримінально-виконавчої системи, активність громадськості та небайдужість суспільства до порушень прав людини щодо будь-яких осіб, навіть тих, що порушили закон та відбувають покарання за ґратами, можуть суттєво змінити ситуацію на краще.

76. Громадський контроль дотримання прав людини в установах виконання покарань як системна діяльність в Україні відсутній. Чинників такої ситуації декілька.

„Нормативний”

Існуюча нормативна база для здійснення громадського контролю надто недосконала і не сприяє його ефективному здійсненню. Практично відсутні законодавчі та фінансові умови для такої діяльності, не визначено чітко суб’єкти здійснення громадського контролю, їх повноваження, коло компетенції.

„Соціальний”

В суспільстві не відчувається помітної потреби у здійсненні громадського контролю дотримання прав людини в установах виконання покарань. Надто мало неурядових організацій переймаються цією проблематикою і розуміють її. Ані представниками громадськості, ані працівниками системи не усвідомлена потреба у такому контролі та пов’язана з ним відповідальність.

„Відомчий”

Департамент демонструє стійке небажання сприяти здійсненню громадського контролю своїх установ, його керівництво влаштовує ситуація, коли про такий контроль проголошуються декларації, але насправді його немає. Зрідка відомство погоджується на імітацію цього контролю, що фактично перетворюється на обман і суспільства, і іноземних інституцій, які цікавляться такою діяльністю.

Керівники держави практично виявляються байдужими до проявів громадського контролю, тим самим знищуючи паростки такої громадянської активності.

Потрібно більше вести дискусій, спорів, спілкування щодо шляхів створення громадського контролю установ виконання покарань в Україні, висвітлювати і позитивний, і негативний досвід його здійснення. 

77. Рекомендації департаменту щодо покращання роботи спостережних комісій:

– активізувати зусилля зі сприяння у цій процедурі, а Мінфіну – зайняти конструктивну позицію у питанні прийняття оновленого варіанту Положення про спостережні комісії;

- припинити практику нереагування на випадки свавільного перешкоджання діяльності спостережних комісій, внутрішніми нормативними документами гарантувати повноцінне виконання спостережними комісіями своїх основних завдань.

Сівпраця з НПО

78. Департамент декларує свою відданість співпраці з НУО. В матеріалі  «Чи "не замало" перевірок? Департамент – "під ковпаком" комісій», розміщеному на сайті відомства, повідомляється:

«Поширюється взаємодія з релігійним та громадськими організаціями. В установах Державної кримінально-виконавчої служби України проводять душпастирську роботу понад 1,5 тис. представників практично всіх релігійних конфесій та організацій, зареєстрованих в Україні. Богослужіння та інші релігійні заходи постійно відвідують близько 30 тис. віруючих засуджених. З 2005 року кількість відвідувань установ Департаменту представниками релігійних організацій поступово збільшується. Лише протягом минулого року представники релігійних організацій відвідували установи виконання покарань та слідчі ізолятори 24232 рази (тобто частіше, ніж 2 рази на тиждень кожну установу).

79. Протягом трьох останніх років стрімко збільшується співпраця з громадськими організаціями. Так, у 2005 році різні громадські організації відвідували установи кримінально-виконавчої служби 6168 разів, у 2006 році – 8227 разів та у 2007 році – 9467 разів (тобто в середньому близько 52 разів кожну установу за рік).

Спостерігається активізація уваги до роботи органів і установ кримінально-виконавчої служби з боку засобів масової інформації. Протягом останніх трьох років кількість відвідувань представниками засобів масової інформації установ виконання покарань та слідчих ізоляторів зросла майже на 27 відсотків (з 889 у 2005 році до 1126 – у 2007 році).

 У співпраці з установами кримінально-виконавчої служби зростає зацікавленість також і міжнародних організацій. Усього протягом трьох останніх років установи Департаменту 845 разів відвідували представники іноземних держав, у  тому числі 145 разів у 2005 році, 233 - у 2006 році та 467 - у минулому році.  Таким чином, протягом останніх трьох років зростає кількість відвідувань представниками іноземних держав, релігійних та громадських організацій, засобів масової інформації.»

Таблиця 5

80. Разом з тим перевірка наведених даних, виконана «Донецьким Меморіалом», свідчить, що статистика департаменту щодо кількості відвідувань громадськими організаціями частково не підтверджується фактично і є певною мірою сфальшованою, хоча загальна тенденція дійсно полягає у збільшені візитів громадських організацій до установ системи. Натомість переважна більшість цих візитів пов’язана з наданням цими організаціями допомоги установам, проведення просвітницьких та культурних заходів для засуджених і майже не стосується візитів з метою здійснень моніторингу або громадського контролю дотримання прав людини.

 Статистика щодо відвідувань установ членами міжнародних організацій також досить штучна. Так, з 467 відвідувань у 2007 році 178 припадає на Тернопільську область, де є всього три (!) установи виконання покарань, тоді як на Дніпропетровську область, де розташовано 12 установ, припадає всього 2 відвідування за весь рік, на Луганську область, де розташовано також 12 установ, 4 відвідування за рік. Тому наведена статистика дуже слабо відображає реальну ситуацію з відкритістю установ для громадських організацій. До того ж досі існує офіційна процедура для відвідування установ іноземцями, коли про кожний випадок відвідування потрібно запрошувати дозвіл у департаменті у Києві та про такий візит інформується Служба безпеки України, і тільки після такого узгодження надається дозвіл на візит іноземця до колонії.

 Доступ до правової літератури часто також є лише як можливість, коли на установу, де тримається більше тисячі осіб, є 2-3 примірника Європейських в’язничних правил. Крім публікації у відомчій газеті, департамент не забезпечив бібліотеки в’язниць цим документом.

( http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1221840834)

81. На жодну з колегій департаменту, на які запрошувались представники громадськості, не запрошувались представники провідних правозахисних організацій.

Представники департаменту періодично докоряють правозахисним організаціям, що ті немовби ігнорують запрошення департаменту відвідати колонії та відмовляються від відвідувань. Проте жодних запрошень департамент не робить, але вважає такими запрошеннями, які начебто ігноруються правозахисниками, розміщення загальних закликів відвідувати колонії або інформацію про свої заходи на своєму сайті. Разом з тим така інформація на сайті може з’явитися за день-два до проведення заходу, коли представникам правозахисних організацій, особливо не з Києва, просто не можливо фізично відреагувати.

Наприклад, 23 червня на сайті департаменту з’явилося таке повідомлення.

«24 червня 2008 року о 12 годині Державний департамент України з питань виконання покарань проводить "круглий стіл" з громадського обговорення проекту Концепції Комплексної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби України на 2008-2017 роки (далі – Концепція програми) та проекту Комплексної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби України на 2008-2017 року (далі – Програма) (адреса проведення заходу: м. Київ, вул. Мельникова, 81).»  (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1214236478).

82. Зовсім інше ставленя працівників відомства до ініціатив громадськості є у випадках, коли громадські організації все ж таки проявляють ініціативу і намагаються відвідувати установи відомства.

 Так, в рамках планової перевірки УВП-42 членами обласної спостережної комісії передбачалося ознайомлення членів комісії з умовами тримання засуджених, зокрема, з умовами проживання, з якістю харчування, умовами праці, матеріально-побутовим та медико-санітарним забезпеченням засуджених. Передбачався також прийом засуджених. З управління департаменту надійшла факсограма, зокрема, про те, що „осіб раніше засуджених до відвідування установ виконання покарань прошу не залучати”.

 Натомість тут мова йде про члена спостережної комісії та про особу, судимість якої знята у встановленому законом порядку. То ж така вимога управління виконання покарань є звичайним свавіллям, перешкоджанням діяльності органу, який має перевіряти дотримання прав людини в установах виконання покарань. І такі дії одним з керівників управління Стефановськм І. чиняться впродовж декількох років. Вельми поважний пан може творити з членами спостережної комісії (перевіряючого органу!) що завгодно - свавільно відібрати посвідчення у члена спостережної комісії, заборонити відвідування, коли заманеться.
Таким брутальним порушенням сприяє й керівництво відомства, яке, отримуючи докази протиправної діяльності, нічого не бачить і вважає такі дії „законними”..

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1220941922)

83. В інший раз небажаний для керівництва Волинського управління департаменту член обласної спостережної комії не був доаущений до участі в проведенні смотру художньої самодіяльності «Червона калина» у Ковельскій виховній колонії. Виконуючий обов’язки начальника управління департаменту Стефановський І. А., вкотре порушуючи норми закону, не дозволив представнику фонду «Реабілітація» потрапити до колонії. Ці брутальні порушення високого посадовця керівництво департаменту «не помічає», на всі звернення та скарги повідомляє, що порушень немає.

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1220519594)

84. В жовтні 2008 року голова спостережної комісії при Волинській облдержадміністрації, перший заступник голови Волинської ОДА Заремба В. М. дав вказівку заступнику голови цієї комісії Радощуку О.О., начальнику відділу по роботі із правоохоронними органами та мобілізаційною роботою Волинської ОДА, про те, щоб він разом з членом обласної спостережної комісії Корнієвським Г. О. відвідали колонію і перевірили інформацію, що надходить від засуджених. Волинське управління департаменту надало свій автомобіль для Радощука О.О., а Корнієвському Г. порадили їхати власним транспортом. Після прибуття Корнієвського Г. до колонії з’ясувалося, що за наказом Стефановського І. А. його не пропускають до штабу. Не допоміг і дзвінок на мобільний Радощуку О.О. про те, що колега по комісії прибув і знаходиться біля входу в установу, очікуючи, щоб його пропустили. Радощук сказав: "А що Вам тут дивитись?". Корнієвський провів під установою декілька годин, але до колонії його так і не пропустили.

85. Проведення моніторингів дотримання прав людини є дієвим механізмом перевірки дотримання прав людини в установах виконання покрань. Керівництво, як правило, уникає проведення таких моніторингів, якщо їх пропонують провести правозахисні організації. 

Протягом грудня 2007 року у чотирьох установах виконання покарань Київської області Всеукраїнським благодійним Фондом «Правова ініціатива» за сприяння управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Києві та Київській області проведено моніторинг стану реалізації соціальних прав засуджених.  В якості респондентів свою точку зору на дотримання соціальних прав засуджених та на проблеми, пов’язані із забезпеченням адміністрацією установ цих прав, могли висловити як засуджені, так і представники персоналу установ Київської області.

86. Дані, отримані у процесі опитування засуджених осіб, (навіть зважаючи на їх суб’єктивність та емоційність) засвідчують, що очікувати від установ Київської області якихось прийнятних результатів, які дають позитивну перспективу для суспільства у справі зменшення рецидивної злочинності, не варто. Рівень експлуатації праці засуджених дуже високий в усіх без винятку установах, тіньова складова в’язничної економіки також висока, рівень соціальної захищеності низький, рівень довіри до керівництва також. Найстабільніша колонія області – Білоцерківська. В ній існують зрозумілі, хай навіть і не завжди прийнятні правила, і ця колонія, чи не єдина в області, повністю керована. В інших виправних установах ситуація значно гірша.

Соціальні права засуджених в установах виконання покарань області системно порушуються, і ситуація найближчим часом у зв’язку із різким підвищення цін на енергоносії та харчування буде тільки погіршуватись. Низька кваліфікація персоналу може призвести до силового тиску на ув’язнених і до масових заворушень у колоніях. В результаті варто очікувати на зміцнення кримінальної в’язничної субкультури, подальшу корупцію персоналу і масові звільнення молодих співробітників системи.

87. Найближчим часом систему очікує кадровий голод, засуджених – різке погіршення умов утримання, а суспільство – збільшення рецидивної злочинності. Такий невтішний прогноз напрошується із аналізу відповідей засуджених, отриманих у процесі проведеного дослідження.

Держава зробила все, щоб персонал установ виконання покарань боявся майбутнього, відчував соціальну незахищеність і відсутність перспектив. Байдужість до людей, які працюють в умовах колосального щоденного стресу, призводить у свою чергу до їх професійної деформації, тобто байдужості до потреб засуджених і прагматичного егоїзму. Про це і свідчать отримані результати, які викладені в таблицях нижче. Дані говорять самі за себе. 70-80% опитаних працівників не запропонували взагалі ніяких ідей і відповідали лише на закриті запитання.

Вони вважають, що найбільше заважає соціальній роботі в УВП (за 5-бальною системою оінки)

- низький рівень соціального захисту персоналу (медичного та пенсійного забезпечення)   – 4,65

- житлові проблеми персоналу (житло)    - 4,58

- недостатня заробітня плата персоналу УВП    - 4,58

- освіта дітей персоналу (нічим оплачувати навчання)    - 4,33

- застарілі внутрішні правила і керівна документація    - 3,67

Важливим показником ставлення персоналу до питань дотримання прав людини є їх відповіді на питання, які права засуджених на сьогодні  недостатньо забезпечені. Не відповіли на це питання 86,5% опитуваних. Ще 11,5% вважає, що «у них і так багато прав». Очевидно, що персонал не виявив позитивного ставлення до проблематики дотримання прав засуджених.

88. Проведене дослідження стану дотримання соціально-економічних прав засуджених осіб дає можливість зробити такі загальні висновки (фрагмент):

1.  Дослідження не виявило достатніх підтверджень того, що національне кримінально-виконавче законодавство, нормативні документи Державного департаменту України з питань виконання покарань та практика реалізації соціально-економічних прав засуджених осіб приведені у повну відповідність та здійснюються згідно вимог міжнародних стандартів дотримання прав людини у цій сфері.

2.  Після прийняття Радою Європи у січні 2006 року нових Європейських в’язничних правил не було ініційовано та внесено ніяких доповнень та змін до чинного Кримінально-виконавчого кодексу та нормативних документів ДДУВП, які б відображали змістовні новації Європейських правил та гарантували реальне забезпечення соціально-економічних прав засуджених у період відбування кримінальних покарань.

3.  Пенітенціарний персонал, який відповідає за сприяння реалізації засудженими своїх прав на освіту, професію, працю та гідну її оплату, охорону здоров’я, не володіє знаннями вимог міжнародних стандартів та правил, спеціалізоване навчання з прав людини не проходить.

4.  Персонал має низьку компетентність та фахову підготовленість, часто не знає та не вміє працювати із засудженими, виявляє здебільшого (як свідчить опитування засуджених та безпосередні спостереження за ставленням персоналу до них під час проведення моніторингу) або формальне, байдуже ставлення до прав, інтересів та потреб засуджених, або просто нехтує ними, або зловживає службовим становищем, проявляючи корупційні дії.

5.  На жаль, персонал установ виконання покарань не вмотивований на якісне виконання службових обов’язків та моральне ставлення до засуджених, їх прав та потреб (це пояснюється і неналежними умовами праці персоналу та її оплатою, повною залежністю від керівної ланки кримінально-виконавчої служби, відсутністю чітких соціальних гарантій та безумовним їх дотриманням з боку керівництва).

8.  Не можна стверджувати, як це постійно декларує керівництво Держдепартаменту з питань виконання покарань, що засуджені, які навчаються у загальноосвітніх закладах при виправних установах, отримують дійсно повну і якісну загальну освіту у відповідності з програмами загальноосвітніх шкіл Міністерства освіти і науки України. За відсутності елементарної навчальної бази та спеціалізованих предметних навчальних кабінетів, достатнього переліку сучасної навчальної та художньої літератури, дидактичних, методичних та наочних посібників, не кажучи вже про сучасні методики навчання та володіння ними педагогічними працівниками, якість підготовки вчителів та їхню мотивацію до навчання злочинців зі значною педагогічною занедбаністю та кримінальною зараженістю, асоціальною мораллю та поведінкою, різним (дуже полярним у порівнянні із загальноосвітніми школами у суспільстві) рівнем розумового розвитку та ступенем навченості не може бути й мови (навіть у виховних колоніях для неповнолітніх) про повноту опанування навчальними планами і програмами загальноосвітніх шкіл, особливо шляхом навчання у вечірніх школах та консультаційних пунктах.

9.  Особливе нарікання у засуджених викликає стан медичного забезпечення та питання охорони свого здоров’я. Найбільше скарг було висловлено засудженими на низьку кваліфікацію, байдужість медичного персоналу та ігнорування потреб засуджених у медичній допомозі, відсутність необхідних медичних препаратів, неможливість отримати своєчасну та належну медичну допомогу (і це в умовах поширення захворюваності на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатит та інші інфекційні хвороби, не кажучи вже про типові соматичні захворювання).

10.  Основними причинами, які гальмують реалізацію соціально-економічних прав засуджених, на думку авторів дослідження, є:

·  недостатнє бюджетне фінансування потреб Державної кримінально-виконавчої служби в охороні здоров’я засуджених, модернізації матеріально-технічної бази виправних установ (виробництва, загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ, медичної частини, комунально-побутової та санітарно-гігієнічної сфери тощо), працевикористання засуджених, їх загальноосвітнього та професійного навчання;

·  недостатня відповідність кримінально-виконавчого законодавства та пенітенціарної практики міжнародним стандартам поводження із засудженими та Європейським в’язничним правилам;

·  відсутність реальних державних комплексних програм приведення умов тримання засуджених у відповідність із міжнародними нормами;

·  низький професіоналізм, байдужість до прав людини, відсутність мотивації та незацікавленість загалом пенітенціарного персоналу на всіх рівнях управління (від керівництва служби, органів та установ виконання покарань до рядових співробітників) у здійсненні кардинальних реформ усіх складових кримінально-виконавчої системи, підготовки компетентних і моральних кадрів;

·  підміна реальних дій постійними деклараціями, словами, обіцянками, небажання здійснити об’єктивну та принципову ревізію практичної діяльності та проблем системи і запропонувати державі і суспільству конкретні шляхи і механізми забезпечення реформування служби на засадах безумовного дотримання прав засуджених та сприяння реалізації їх прав та інтересів.

89. Пропозиції та рекомендації дослідження (фрагмент)

1.  Розробити пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кримінально-виконавчого кодексу України з метою посилення законодавчих гарантій забезпечення соціально-економічних прав засуджених згідно вимог Мінімальних стандартних правил ООН поводження із в’язнями та Європейських в’язничних правил (наприклад, щодо можливості отримання якісної середньої, професійної та вищої освіти, у тому числі за рахунок платних послуг (стаття 107 кодексу), на відшкодування збитків від захворювання в установі виконання покарань чи втрати здоров’я внаслідок ненадання своєчасної медичної допомоги чи неналежного медичного обслуговування засуджених (статті 8 та 107 кодексу ).

2.  Внести зміни до нормативних документів Державного департаменту України з питань виконання покарань, які регулюють реалізацію права засуджених на працю та гідну її оплату, умови праці, освіту, професійну підготовку, охорону здоров’я, згідно вимог прийнятих у 2006 році нових Європейських в’язничних правил.

7.  Доречним було б виведення медичних служб та медичних працівників з-під підпорядкування органів виконання покарань та покладення відповідальності за забезпечення охорони здоров’я засуджених на Міністерство охорони здоров’я. Такі пропозиції неодноразово лунали і обгрунтовувалися, вони цілком відповідають практиці, яка прийнята у зарубіжних пенітенціарних системах. Лише при такому перепідпорядкуванні можна говорити про незалежність медичного персоналу від атестованих керівників установ виконання покарань (до цього часу керівники медичних служб, лікарень, відділень є атестованими особами і залежать від наказів та розпоряджень керівників органів та установ кримінально-виконавчої служби, внаслідок чого може приховуватися об’єктивна інформація про реальний стан захворюваності засуджених чи конкретної особи, можливими є зловживання, нераціональне витрачання коштів на медикаменти, корупційні прояви і нехтування правами засуджених на охорону їх здоров’я).

10.  Залучати громадські організації, громадські, піклувальні та спостережні ради, які опікуються дотриманням прав засуджених осіб, для незалежної оцінки стану забезпечення реалізації прав засуджених на охорону здоров’я, освіту, професію, працю та гідну її оплату, соціальних гарантій засуджених та представлення цих результатів місцевим органам влади з метою залучення місцевих можливостей та потенціалу громадськості для надання допомоги виправним колоніям з цих питань.

90. Підсумки проведеного моніторингу засвідчують домінування типових скарг та висловлювань засуджених, їхню невіру у можливість покращання ситуації, недовіру до пенітенціарного персоналу. Навіть якщо вважати, що серед думок засуджених достатньо упередженості та суб’єктивності, тим не менше їхніми поглядами не можна нехтувати, адже це лише поглиблює конфронтацію між ними та співробітниками колоній. І вихід може бути лише єдиним – не бути байдужим, вміти вислуховувати засуджених, правильно роз’яснювати їм стан речей, гуманно ставитися до них та своїми діями реально сприяти реалізації їхніх прав, гарантованих як законодавством України, так і міжнародними зобов’язаннями України у сфері дотримання міжнародних стандартів поводження із в’язнями. Лише такий підхід сприятиме пом’якшенню соціально-психологічного клімату у виправних установах та налаштовуватиме засуджених осіб на виправлення і повернення до соціально-нормативної поведінки у суспільстві після звільнення від покарання.

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1228050295)

Повністю текст дослідження розміщений на сайті Тюремний портал

91. Міжнародне товариство прав людини – Українська Секція (МТПЛ – УС) завдяки фінансуванню Фонду підтримки прав людини та демократії Державного Департаменту США виконало Проект „Прозорість процесу ізоляції осіб в ІТТ та СІЗО України (2006 – 2007 р.)” 

В рамках Проекту проведено моніторинг стану виконання прав і свобод осіб, які перебувають в СІЗО м. Києва та працюють в ній. Під час здійснення моніторингу було використано форми анкет, розроблені неурядовою правозахисною організацією „Донецький Меморіал”.

За результатами моніторингу виявилося, що пропозиції персоналу в основному стосуються покращення умов праці: підвищення заробітної плати, повернення пільг, забезпечення стабільного  фінансування та своєчасної виплати заробітної плати, забезпечення працівників житлом, покращення ставлення керівництва до персоналу.

Опитування мешканців СІЗО виявило, зокрема, що на застосування до них катування, биття або інших дій жорстокого характеру з боку співробітників СІЗО або слідчого поскаржилося 10% опитаних.

Про існування фактів жорстокого поводження свідчать і анкети родичів. У їхніх анкетах скарги на “невідповідно жорстоке поводження з сином”; “перевищення службових обов’язків”; на те, що “в изоляторе содержат ільше положенного”. Можливим способом вплинути на таку ситуацію стало побажання “поставити в кожній камері відеокамери спостереження, щоб контролювати всі  протиправні дії з боку правоохоронців, і не тільки”.

Переважна більшість ув’язнених (84%) була повідомлена про застосування стягнень в разі порушення ними режиму СІЗО. 20% респондентів відповіли, що до них застосовувалися стягнення. Варто підкреслити, що це стосується осіб, які судом ще не визнані винними у скоєнні злочинів.

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?r=2)

92. Важливо підкреслити, що відсутня будь-яка інформація про реалізацію департаментом рекомендацій таких моніторингів. Принаймні, рекомендації щорічних Доповідей, підготовлених «Донецьким Меморіалом» залишаються без уваги або навіть реакції. (див. наприкінці даної Доповіді)

Правова  допомога  засудженим

93. Великою проблемою залишається відсутність доступу засуджених до правової допомоги, особливо – до безоплатної допомоги. Бібліотеки установ дуже часто позбавлені юридичної літератури, кодексів. На запит «Донецького Меморіалу» про заходи департаменту із забезпечення установ текстом оновлених Європейських пенітенціарних правил було повідомлено, що вони надруковані у відомчій газеті. Інших заходів для поширення правил відомство не вживало.

Існують нечисельні приклади надання правової допомоги засудженим, як правило, це ініціатива окремих громадських організацій.

94. Так, в рамках реалізації проекту „Забезпечення рівного доступу засуджених та звільнених до правосуддя – через діяльність обласного центру правової допомоги”, за фінансової підтримки Міжнародного фонду Відродження, благодійна організація «Чернігівський жіночий правозахисний центр» надає безоплатну юридичну допомогу засудженим жінкам, які відбувають покарання в Чернігівській жіночій колонії. Ця організація започаткувала також роботу центру правової допомоги особам, які відбувають кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі, та особам, звільненим з місць позбавлення волі.  В рамках стаціонарної діяльності центру під патронажем міської спостережної комісії „громадську приймальню” Чернігівської ВК №44 було реорганізовано в центр правової допомоги засудженим із залученням до його роботи широкого кола юристів органів влади та місцевого самоврядування, центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, обласного управління юстиції, викладачів та курсантів Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших.

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1224562278)

95. Надає правову допомогу засудженим Всеукраїнський благодійний Фонд «Правова ініціатива».

96. Надання допомоги засудженим установ Донецької області на регулярній основі почала правозахисна організація «Донецький Меморіал». В рамках проекту, виконуваного за фінансової підтримки Міжнародного фонду Відродження, видано низку інформаційних брошур для засуджених. Організація запропонувала всім 25 територіальним управлінням департаменту надіслати для установ їх областей видані брошури. Відгукнулись управління менше третини областей. В умовах браку правової літератури в бібліотеках установ керівництво більшості територіальних управлінь департаменту виявилося байдужим до безкоштовного забезпечення їх установ інформаційними брошурами. Така позиція керівництва збігається з твердженнями, які іноді зявляються у листах засуджених про те, що адміністрація установ не зацікавлена у тому, аби засуджені знали свої права та могли їх захищати. Очевидно, що зусилля декількох громадських організацій, які надають засудженим правову допомгу, не можуть суттєво вплинути на загальний надзвичайно низький рівень надання такої допомоги.

ФАКТИ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ

97. В ЗМІ та на Інтернет-сайтах регулярно з’являються повідомлення про порушення прав засуджених. Далі наведена низка прикладів таких повідомлень, які надають можливість скласти уявлення про характер порушень та про реакцію департамену та адміністрації установ на повідомлення про порушення.

98. Є низка повідомлень про голодування засудженних. Проте адміністрація установ, як правило, відмовляється належним чином реєструвати голодування, і формально таким чином, на думку адміністрації установ, голодувань начебто немає. Тим не менше, є такі повідомлення:

«За повідомленнями, які потребують підтвердження, у Маневицькій виправній колонії № 42 (Волинська область) на дільниці посиленого контролю (надалі – ДПК) почалося голодування засуджених. За одними даними, їх кількість сягає 120 осіб, за іншими – помітно менше, але більше десяти. Причиною голодування скоріше за все став протест проти нелюдського поводження з засудженими, систематичним застосуванням фізичного та психічного насилля.
 Голодування деяких засуджених почалось 20 жовтня 2008 року. Є повідомлення про те, що 22 жовтня ввечері до колонії прибули біля 30 осіб в масках та камуфляжній формі. Стверджується, що управління департаменту намагається максимально обмежити поширення інформації про події в колонії. Самі засуджені вважають ці події реакцією засуджених на дії першого заступника начальника управління департаменту у Волинській області, який таким чином начебто веде боротьбу з кримінальними традиціями.
Є інформація про побитті засудженого Д. (прізвище редакції Тюремного порталу відомо), який нещодавно прибув до колонії. Прізвища постраждалих засуджених зараз встановити точно немає можливості, оскільки відсутня інформація з дільниці посиленого контролю. Засуджені з колонії повідомляють, що з ДПК водять засуджених до медичної частини колонії Департамент робить все, щоб своїм діям вигляд законності.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1224947829).

99. За даними, які потребують підтвердження, після подій 20 жовтня (голодування засуджених) із Маневицької виправної колонії № 42 (Волинська область) вивезено з 22.10.08 по 23.10.08 приблизно десять засуджених.

 Щоб решта засуджених не мала можливості бачити події, що відбуваються в житловій зоні колонії, всі засуджені були 24.10.08 виведені в промислову зону, Від засуджених установи надходила інформація про спроби скоєння суїциду тими засудженими, яких адміністрація відправляла на етап ввечері 23.10.08 та яких готували до етапування 24.10.08. До деяких з засуджених, яких відправляли на етап, за неперевіреною інформацією, застосовувалось фізичне насилля, зокрема, до засудженого К.(повне прізвище є у редакції Тюремного порталу).

 Згідно останніх даних, отриманих від засуджених колонії, які потребують підтвердження, 24.10.08 ввечері та 25.10.08 перший заступник начальника управління департаменту у Волинській області І.А. Стефановський викликав засуджених та застосовуючи до них незаконні методи дізнання, вимагав повідомити, в кого є мобільні телефони, і хто телефонує за межі колонії, інформуючи про все, що діється в колонії. Інформація та інтерв’ю, які надавали рідні засуджених були записані телевізійними каналами 1+1, НТН, СТБ.

100.  Інше повідомленя стосується Замкової колонії (Хмельницька обл.):

«По непроверенным сведениям, в Замковой колонии № 58 (Изяслав Хмельницкая область) несколько осужденных начали голодовку. Это произошло после того, как несколько человек были избиты персоналом, по одной из версий, за отказ сообщить пин-коды телефонов, изъятых у них. Официально голодовка может быть не подтверждена, поскольку, как правило, администрация учреждений отказывается регистрировать объявление голодовок, и при проверках оказывается, что будто никаких голодовок и не было.»
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1221200027)

101.  В Днепропетровской исправительной колонии № 89 несколько осужденных, отбывающих пожизненное заключение, объявили голодовку. Об этом сообщила жена одного из осужденных. Она утверждает, что ее муж и другие осужденные объявили 12 мая голодовку в связи с плохими условиями содержания. Осужденные жалуются на то, что вместо окон в камерах установлены стеклоблоки, очень слабо пропускающие дневной свет, в камерах отсутствует вентиляция, из-за чего все вещи в камере постоянно сырые. Они также утверждают, что из колонии невозможно отправить жалобы, отсутствует адекватная медицинская помощь. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1210754052).

102.  На це повідомлення, розміщене на Тюремному порталі, був наданий коментар, який засулуговує на увагу:

 «Безысходность и отчаяние вынуждают обратиться в Ваш адрес. В этой колонии пожизненно отбывает срок близкий мне человек,который в свое время под зверскими пытками оговорил себя. Поверьте! Не все там сидят заслуженно. Плохие условия содержания - лишь малая часть "айсберга". Периодические "набеги" людей в масках... Отрабатывают на пожизненных заключенных приемы, всячески издеваются... Работники администрации ежедневно морально уничтожают заключенных своими выкриками "Собирайтесь! На расстрел вас поведем!" Контролерам, кинологам многое позволено. Заключенные не только психологически страдают, но и физически. К заключенным не славянской национальности относятся с "особым вниманием" – оскорбления, нечеловеческое отношение к продуктам питания, передаваемые родными. Казалось бы, ни у одного мало-мальски нормального человека аспект вероисповедания не должен вызывать ничего похожего на агрессию, тем более в омерзительных формах, как издевательства на национальной и религиозной почве. К сожалению, тут нравы иные. О медобслуживании говорить не стоит. Заключенные неделями ждут медикаменты, которые передают им родственники. Пишут заявления на вызов врача,но его,видимо,не могут найти месяцами на территории колонии. Ходатайства, жалобы и просьбы от адвокатов, посылаемые на имя начальника – не приносят никакого результата. Заключенным действительно не дают возможность отправить жалобы в инстанции,которые могли бы разобраться в нарушениях прав человека. Сейчас многие родственники отправили письма в Ген.прокуратуру Украины,в СБУ Украины и различные инстанции,чтобы как-то помочь любимым людям, над которыми беззаконно издеваются. Подскажите,пожалуйста, что может возыметь действие? Как помочь нашим сыновьям, мужьям, братьям? Не верим в безвыходность ситуации! Помогите!

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1210754052)

103.  Ще одне повідомлення – щодо Стрижавської ВК-81 (Вінницька обл.)

 «По сведениям, требующим подтверждения, после событий в Стрижавской колонии № 81 (Винницкая область) – двух самоубийств и сообщений о членовредительстве – в другие колонии Департамента были этапированы около 40 осужденных. Сообщается том, что во время этапирования в транзитных СИЗО этих осужденных избивали. Предполагается, что большая часть из них отправлена в колонии Днепропетровской области. Сообщается также, что в отношении некоторых осужденных (имя одного из них известно редакции Тюремного портала) намерены возбудить уголовные дела за дезорганизацию работы и подстрекание к неподчинению администрации Стрижавской колонии. Как минимум, одного осужденного содержат в ШИЗО или ПКТ, имеются опасения, что к нему применяется насилие.

 Реакция администрации учреждений, где происходят чрезвычайные события, в виде перевода проблемных осужденных в другие колонии является, как предполагается, элементом так называемой борьбы с воровскими традициями.»

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1223965539)

104. «В Никитовской колонии общего режима (г. Горловка Донецкой области) 9 заключенных имитировали групповое членовредительство. Об этом Интернет-сайту «Остров» сообщил руководитель пресс-службы Управления исполнения наказаний Донецкой области Анатолий Бондаренко.
«Никитовская колония – это колония минимального уровня контроля. Там отбывают наказание лица, впервые осужденные, совершившие незначительные преступления. Есть при этой колонии участок усиленного контроля, куда помещаются заключенные, регулярно нарушающие режим. Таких на этом участке всего одиннадцать. Девятеро из них поцарапали себя», - сказал А.Бондаренко, уточнив, что нанесенные раны не представляют никакого вреда для здоровья осужденных. Им на месте оказали медицинскую помощь.

 На место инцидента выезжали сотрудники прокуратуры и Управления исполнения наказаний. Поцарапавшие себя заключенные, по словам А.Бондаренко, никаких серьезных претензий не высказали. «Есть некоторые претензии к условиям содержания и все», - сказал он.

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1217250690)

105. Харківська правозахисна група видала 29 жовтня 2008 року прес-релиз, в яком йдеться:

 «13 октября 2008 года ХПГ получила сообщение о том, что в Темновской колонии № 100 к нескольким заключенным была неправомерно применена сила, после чего они были помещены в дисциплинарный изолятор. Среди названных заключенных были и те, кто ранее подавал жалобы на действия администрации колонии, и они связывали применение к ним насилия с этими жалобами

 14 октября 2008 года адвокат Аркадий Бущенко попытался встретиться с рядом заключенных, чтобы проверить поступившую информацию. Начальнику колонии было представлено письмо ХПГ, которая просила на основании части 3 статьи 110 Уголовно-исполнительного кодекса предоставить возможность адвокату встретиться с заключенными. Однако начальник колонии отказался предоставить свидание с ними. В письме от 23 октября 2008 года начальник колонии ссылался в обоснование своего отказа на то, что, среди прочего, «отсутствовали письменные заявления осужденных о предоставлении правовой помощи», «лица, указанные в письме, преимущественно отбывают дисциплинарное наказание в ДИЗО-ПКТ», «одно лицо … трудоустроено на производстве учреждения, а свидания работающим осужденным предоставляется в нерабочее для осужденного время».

 28 октября 2008 года адвокат Аркадий Бущенко вновь прибыл в колонию в 15:30 с аналогичным письмом, чтобы получить свидание с заключенными. Однако начальник колонии вновь отказался предоставить свидание с заключенными.

 ХПГ выражает беспокойство о судьбе и благополучии заключенных, упомянутых в полученной нами информации.

Учитывая характер полученной информации, тот факт, что некоторые из упомянутых в сообщении заключенных некоторое время назад обратились в прокуратуру с жалобами на действия администрации, а также резкое изменение позиции руководства колонии относительно предоставления адвокату доступа к заключенным, Харьковская правозащитная группа имеет все основания полагать следующее. Полученная нами информация соответствует действительности, ряд заключенных действительно подверглись незаконному применению силы, а руководство колонии предпринимает меры к тому, чтобы следы дурного обращения с заключенными исчезли, и лица, виновные в дурном обращении, остались безнаказанными.
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1225306093)

106. В цій колонії траплялися надзвичайні події і раніше.

Так, 28 березня на офіційному сайті Державного департаменту з питань виконання покарань з‘явився прес-реліз, у якому повідомлялося наступне: «Державний департамент України з питань виконання покарань офіційно заявляє, що 27 березня 2008 року у Темнівській виправній колонії /№100 24 засуджених після відбою лезами від одноразових станків нанесли собі незначні порізи рук. Свої дії засуджені мотивують занадто суворим режимом тримання. Зокрема, вимагають надання їм вільного пересування по установі.
Фізична сила та спеціальні засоби до засуджених не застосовувалися.
 107. Але, за наявною у правозахисників інформацією, ситуація в колонії залишалася нестабільною. Протягом 28 березня більшість засуджених, що протестували проти нелюдських умов утримання, не мали можливості зустрітися із представниками ЗМІ та представником громадськості, якого було допущено на територію колонії. 28 березня працівник ХПГ зв’язалася з заступником Громадської Ради при управлінні Департаменту, який перебував в цій колонії, там же знаходився і начальник управління Департаменту, але з’ясувати нічого не вдалося.

 Під час перебування в колонії представник ХПГ зустрілася із засудженими, які нанесли собі тілесні ушкодження. Засуджені найчастіше скаржилися на те, що до них «не ставляться як до людей, нехтують, не виконують вимоги КВК.

 Деяким не надали короткострокові побачення, інші скаржилися, що були позбавлені тривалого побачення, коли приїхали родичі. Один із засуджених поскаржився, що передачу, що передала йому дружина, не віддавали кілька днів, а продукти зіпсувалися. Звичайно, йому боляче й кривдно, що дружина на останні гроші купує продукти, а вони пропадають.

 Багато скарг на медичне обслуговування: хворому астмою заборонили мати при собі інгалятор. ВІЛ-інфікований засуджений сказав, що його абсолютно не лікують – і ця проблема була відома й раніше, зараз вона в стадії остаточного вирішення. Кілька людей поскаржилися на те, що їм не дозволяють мати при собі ліки, а санчастина далеко – дійти не встигнеш. Навели приклад, коли 30-річний засуджений помер, не дійшовши до лікаря. Багато відзначали високу смертність – «у нашому загоні за короткий строк трьох не стало». Розповідали про «дідуся», що постійно пише скарги на «погане здоров'я», а йому не допомагають.

Інші люди стверджували, що дуже мало платять за роботу у промзоні. «Працюють до сьомої вечора, а одержують копійки». Були також скарги, на те, що «як тільки підходять пільги, так і провокують або просто приписують порушення режиму». Усі висували претензії, що журналісти, які приїжджали в колонію вдень, не були до них допущені». Скаржилися й на часте застосування спецзасобів, у тому числі гамівної сорочки, причому, надягають гамівну сорочку мокрою й коли вона сохне, то людина зазнає жахливих мук.
Наступного дня – 29 березня представникам ХПГ відмовили у відвідуванні ТВК-100, посилаючись на те, що там зараз перебувають представники Н.Карпачевой.

108. Керівник ХПГ Євген Захаров в 100-й колонії бував багато разів. Він каже: «Колонія має дурну славу. Саме тут багато років була «прес-хата», де лупцювали непокірних засуджених під звуки музики, внаслідок чого її назвали «музичною камерою». Її «знайшли» експерти Європейського Комітету із запобігання катуванням та поганому поводженню в 2005 році під час візиту в колонію. Зараз у цій кімнаті бібліотека, і, як стверджують засуджені, прес-хати немає – б'ють прямо в камері (в ПКТ), прямо в ДІЗО й т.і. Цікаво, що наприкінці 80-х – початку 90-х потрапити в колонію було набагато простіше, ніж зараз. Але тоді було менше інформації про те, що відбуватися усередині, і потрапити в колонію для зустрічі із засудженим в такий ситуації було просто неможливо. Усе виявлялося пост фактум.»

 А 31 березня знову з’явилася інформація, що спецназ б’є засуджених, що вони поновили голодування і знову завдають собі ушкоджень. Інші джерела повідомили, що вночі з 30 на 31 березня декілька десятків засуджених вивезли з установи №100. Куди – невідомо. Перевірити ці повідомлення не можливо.»

 109. нформація про ці події в установі № 100 завершується важливим узагальненням щодо взаємодії правозахисників та адміністрації установ виконання покарань:

«Було б даже бажаним ретельне вивчення причин жорсткого протистояння адміністрації УВП та засуджених і вжиття заходів, які унеможливили би такі конфлікти в майбутньому. Проте виглядає так, що і адміністрація, і засуджені не хочуть ні в чому визнавати правоту опонентів. Коли працівники ХПГ намагалися переконати, що ця позиція не сприяє нормалізації ситуації в колонії, то реакція засуджених була вкрай негативною: вони обвинуватили правозахисників у співпраці з адміністрацією. А адміністрація так само нервово реагувала на критичні зауваження в свій бік.

 Необхідне нормативне закріплення візитів незалежних спростерігачів до установ виконання покарань. Правові підстави для цього є - ратифікований ще в липні 2006 року Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань. Проте керівництво держави не виявляє ніякого бажання це робити. Наслідком буде постійне повторення подібних конфліктів.»

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1208192613)

110. Наприкінці березня 2008 року «у ніч з суботи на неділю у Бердянській ВК-77 був по-звірячому побитий засуджений Андрій К., старший днювальний карантину. Від побоїв він помер. Андрій К. ночував сам в окремій кімнаті. Засуджені стверджують, що вони не причетні до цього побиття. Адміністрація колонії, навпаки, переконана, що Кривоноса били і забили до смерті саме засуджені. Вдень до колонії були введені 15 спецназівців в масках і з повним бойовим спорядженням. Вони по черзі забирали по 2-3 засуджених з 6 загонів, били їх і ввечері всіх вивезли в невідомому напрямку, речі засуджених лишилися в колонії. Загалом вивезли 15 засуджених. Імена 14 відомі і наводяться у ровідомленні.

111. За яким принципом вони були відібрані, незрозуміло. Стверджують, наприклад, що засуджені О. і П. були помічниками адміністрації, працювали днювальними, бригадирами. Деякі з вивезених засуджених останнім часом мали покарання за порушення режиму, деякі – не мали.

 Згодом з’ясувалося, що принаймні частина вивезених засуджених перебуває в Запорізькому СІЗО. За словами одного з них, немовби спецназ бив їх ретельно, не залишаючи слідів, а одного чомусь лупцювали дуже сильно – Романа А. Начальник УВП №77 Завгородний пояснює вивіз засуджених необхідністю перевірки, чи не захворіли вони на туберкульоз, бо апарат, що є в колонії, поламаний. Це пояснення є дуже сумнівним: за наявності спецзагону для туберкульозників важко повірити, що для виявлення туберкульозу треба вивозити засуджених до СІЗО. Спецназ залишився в колонії. Приблизно о 15-й годині спецназівці почали жорстоко бити чотирьох засуджених – Олександра М., Володимира Д., Олега Б. та Олега Р., вимагаючи від них свідчень, хто саме бив Андрія К. Не витримуючи побиття, Олександр М., як кажуть засуджені, «вскрився» – порізав собі вени та живіт.

Викладені факти перевірити не можливо. Можна вважати достовірним факт вивезення декількох засуджених.

У ті ж самі дні нам з’явилося повідомлення про побиття в’язнів і спроби суїциду внаслідок жахливого побиття в УВП № 84 (Цумань Волинської області) та УВП №100 (Темнівка Харківської області), декількома днями раніше – в УВП № 55 (Софіївка Запорізької області). Ми певні: якби система була б більш відкритою, і можна було б зустрічатися із засудженими і намагатися зрозуміти їхні проблеми, – конфліктів було б значно менше.»
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1207046808)

112. Громадська організвація Чернігівський Центр Прав Людини повідомила, що до неї звернулися за допомогою особи, які утримуються в Чернігівському СІЗО №31. Вони повідомили, що вранці 29 березня 2008 року в СІЗО її працівниками  (у тому числі вихователем блоку неповнолітніх) було жорстоко побито трьох неповнолітніх – В. Євген, 1991 р.н., Б. Юрій, 1991 р.н. та З. Антон, 1990 р.н.. Найбільше постраждав гр.. З., якому було накладено декілька швів на обличчя.

Причиною побиття стало заперечення даних осіб проти порушення їх прав як осіб, які утримуються під вартою, а саме проти того, щоб з їх спальних місць забрали матраци. Ця процедура застосовується в цьому блоці як „виховна” регулярно. Зранку  біля 40 осіб, які утримуються у даній установі, подали керівництву Чернігівського СІЗО №31 скарги на умови утримання в СІЗО. В даній установі утримується біля 30 осіб, які мають ВІЛ-позитивний статус та не отримують належної медичної допомоги. Адміністрацією робиться все, щоб приховати даний інцидент. До вищезгаданих осіб застосовується психологічний тиск, погрози різного характеру від працівників СІЗО.

 В отриманих та зареєстрованих скаргах затримані особи скаржаться на те, що „... во время обысков личные вещи выкидываются на грязный пол в коридор, рвутся вещи и потом не возмещаются… постоянно унижают и запугивают.. в камерах нет вентиляции…”, „в ночное время отключают розетки...в камерах сидят люди с туберкулезом...происходит рукоприкладство...”, „... в ночное время отключают воду и розетки .... нет лечения туббольным и ВИЧ-инфицированным... диету дает не санчасть, а капитан.... применяют физическую силу к несовершеннолетним...в камерах бетонные полы, нет тумбочек, вешалок, крючков, полок...”.

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1207046349).

113. ХПГ отримала повідомлення, що 18 березня до установи виконання покарань №55 (Софіївка Вольнянського району Запорізької області) був введений спецназ в масках і повному бойовому спорядженні, приблизно 10 чоловіків.

 Вони жорстоко побили засуджених, які перебували в ШІЗО (штрафний ізолятор) та ПКТ (приміщення камерного типу), та засуджених довічно. За повідомленням, били ногами, руками, гумовими кийками, ставили на растяжку, декого впихали головою до унітазу. Наш інформатор стверджує, що декількох засуджених після побиття відливали водою, щоб вони прийшли до тями. Спецназівці побили навіть привезеного з медичної частини засудженого Стрюкова, хворого на туберкульоз. Особливо постраждали засуджені Віктор С. та Євген Б., які перебували в ШІЗО, та Руслан А., що був в ПКТ.

 Стверджується також, що інформація про побиття немовби вийшла за межі колонії, і запорізькі журналісти намагалися потрапити туди, щоб зустрітися із засудженими, але їх не впустили.

 Перевірити наведені відомості не має можливості. Тому ХПГ звернулася до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Генеральної прокуратури України.

( http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1206705346).

114. По сведениям, требующим подтверждения, 3 июня 2008 г. в ВИК-20 (Вольнянск Запорожской области) большинство осужденных было избито силами сводного отряда УГДУВИН Запорожской области. Особо жестоко были избиты осужденные в ДИЗО и ПКТ. 12 человек в ДИЗО и ПКТ вскрыли в знак протеста себе вены, еще 26 человек объявили голодовку протеста. 

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1212671161).

115. По сведениям из источников, требующих подтверждения, 12 июня 2008 года Днепропетровскую ИК-89 (г. Днепропетровска) были введены спецподразделения ГДУВИН, Они провели обыск в секторе максимального уровня безопасности и в ДИЗО-ПКТ, все вещи сбрасывали в кучу на пол. При этом жестоко избили осужденных, находящихся в этих частях зоны. Как утверждает источник, «раздевали догола и заставляли приседать очень много раз, когда не оставалось сил приседать – били».

 Осужденных дважды с интервалом полчаса выводили во дворики, били и заставляли громко кричать много раз «Я буду выполнять требования администрации». Кто не кричал, избили больше всех.
Тех из них, кто получил сильные побои и возмущался избиением, поместили в карцер. Руководил спецподразделениями первый зам. администрации В. В. Н. Особенно жестоко избит и водворен в карцер Александр Г., 1974 г.р. Названы имена других пострадавших –  Олег Ц. 1972 г. р., Алексей А. 1986 г. Р, Валерий А., 1955 г р., Вадим Х., 1970 г. р.

 В связи с отказом руководства Департамента по вопросам исполнения наказаний проверять сообщения о возможных нарушениях прав человека до их обнародования, информация об этом факте помещается на «Тюремный портал» без получения объяснений от Департамента. Одновременно об этом факте направлены запросы руководству Госдепартамента и в областную прокуратуру Днепропетровской области

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1213512309).

116. «В Свердловской колонии усиленного режима №38 (Луганская область) произошла массовая попытка самоубийства заключенных,находящихся в изоляторе. 15 человек вскрыли себе вены, один из которых умер. По неофициальной информации,администрация колонии выдает заключенным отравленную воду.»  (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1216702669).

 Згодом з’ясувалося, що ситуація не така катастрофічна, як повідомлялося спочатку. Це свідчить про те, що часто доволі важко оцінити, наскільки повідомлення про жахливі умови тримання або поводження відповідають дійсності. Ще важче скласти об’єктивне уявлення про рівень порушення прав засуджених.  Представники департаменту завжди заперечують порушення прав засуджених та наполягають, що працівники установ діяли в межах закону. Вони тримаються такої позиції навіть тоді, коли є беззаперечні факти порушень парав засуджених.
117. Варто відмітити, що інформація департаменту про заходи реагування на надзвичайні події майже завжди не містить аналізу причин їх виникнення, зовсім не містить оцінки порушень прав людини під час таких подій, не визначає міру провини персоналу або засуджених. Так, 04.04.2008 року у Державному департаменті України з питань виконання покарань відбулася оперативна нарада за участю керівництва Департаменту, управлінь Департаменту в Запорізькій і Херсонській областях, а також Бердянської (№77), Харківської (№43), Темнівської (№100) та Первомайської (№117) виправних колоній щодо надзвичайних подій, які сталися у зазначених установах в березні місяці 2008 року.
 За результатами проведеної наради винні посадові особи притягнуті до дисциплінарної відповідальності, визначені додаткові заходи щодо забезпечення належного правопорядку в установах виконання покарань, своєчасного виявлення та попередження негативних проявів і конфліктних ситуацій в середовищі засуджених.  (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1208509674)
В чому саме полягає провина посадових осіб, які саме додаткові заходи вжиті – будь-якої конкретики повідомлення департаменту не містять, що унеможливлює обєктивну оцінку надзвичайних подій. Тому правозахисники аналізують такі випадки, грунтуючись на інформації, яка є доступною для них.
118. Представники Всеукраїнського об’єднання родичів засуджених піддали критиці умови утримання в’язнів в українських СІЗО та тюрмах. За їх словами, з ув’язнених знущаються та змушують працювати в рабських умовах.
 В Україні майже не реєструються випадки жорстокого поводження з в’язнями, констатують громадські активісти. На думку представника центру захисту прав людини «Свобода», цьому сприяє закритість української пенітенціарної системи та небажання слідчих об’єктивно розслідувати справи побиття засуджених. Тому, за твердженнями представника центру, 99% випадків тортур над в’язнями в українських колоніях залишаються без належного розгляду. «Береться пояснення в двох-трьох представників слідчого ізолятору, які свідчать, що ніколи в житті цю людину не били, а це зробили інші засуджені. І на підставі лише цих слів виноситься рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом тортур. Ця картина всюди», - запевнив представник центру.
 На вимоги представників центру зробити пенітенціарну систему України доступною для ЗМІ в будь-який час і запровадити адміністративну відповідальність за відмову надавати журналістам доступ до виправних закладів керівник прес-центру департаменту з питань виконання покарань Оксана Велкова-Лагода відповіла, що мас-медіа й зараз можуть безперешкодно відвідувати заклади пенітенціарної системи. «Це не зоопарк і не музей, щоб вільно, коли хто хоче. Вільний доступ є лише у працівників прокуратури і омбудсмена. Ці організації встановлені законом. Але ви звертається із запитом до держдепартаменту з метою уточнення чи перевірки інформації і вам дають відповідь. У нас дуже багато так їздять пересвідчитися», - підкреслила співробітниця держдепартаменту з питань виконання покарань.»
 http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1213794890

119. Періодично висловлює свою позицію щодо жорстокого поводження із увязненими Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна КАРПАЧОВА. На прес-конференції в УНІАН 26 червня 2008 року вона сказала, що вважає, що органи прокуратури неефективно діють у запобіганні та розслідуванні фактів тортур з боку співробітників міліції та департаменту.

"Роль органів прокуратури в питаннях подолання тортур, оперативного розслідування є надзвичайно неефективною", - сказала вона, додавши при цьому, що судам, в свою чергу, "не вистачає мужності приймати жорсткі рішення" по відношенню до винних у такому ганебному явищі, як тортури.
Водночас Н.КАРПАЧОВА зауважила, що за останні кілька років є певний позитив щодо зменшення динаміки застосування тортур до затриманих. "Але на сьогоднішній день статистика звернень до омбудсмана (з приводу тортур - УНІАН) не зменшується: в середньому близько 1300 звернень на рік ми отримуємо від осіб, що зазнали тортур, чи від їхніх родичів", - сказала Н.КАРПАЧОВА.

 На її переконання, основними причинами застосування міліцією тортур є непрофесіоналізм працівників і показники розкриття злочинів, які ще й досі існують у системі МВС, а також неможливість присутності адвоката з моменту затримання людини.

120.  Разом з тим вона підтримала вимоги ООН до України щодо ліквідації кімнат для затриманих, які є у райвідділах міліції, оскільки саме там найбільше застосовують до людей незаконні методи впливу.
"Я цілком підтримую вимогу ООН, щоб кімнати для затриманих у міліції були закриті", - сказала Н.КАРПАЧОВА. У той же час вона додала, що також виступає за зменшення терміну затримання люди із 72 до 48 годин.

 Крім того, омбудсман висловила думку, що в Україні має бути створений превентивний незалежний орган з контролю для унеможливлення тортур, і "ми готові стати частиною такого механізму". Також, вважає Н.КАРПАЧОВА, в Україні слід вивести із підпорядкування силових структур медичні заклади, які проводять експертизи, передавши їх у підпорядкування спеціально створеному держдепартаменту, щоб унеможливити вплив на отримання результату медичної експертизи.

 Торкаючись теми смертності в слідчих ізоляторах, Н.КАРПАЧОВА зауважила, що основними причинами такого неприпустимого становища є неналежне виконання посадових обов’язків персоналом СІЗО і тими, хто здійснює нагляд за ув’язненими.

 Зокрема, як встановлено моніторингом Уповноваженого з прав людини, починаючи з 2004 року, в СІЗО щорічно помирає 130-135 осіб.

 Виходячи з викладеного, Інститут омбудсмана України в черговий раз вимагає від керівництва Генеральної прокуратури, МВС, Держдепартаменту з питань виконання покарань невідкладно розробити програму усунення кричущих фактів, що призводять до брутального порушення прав людини

http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1215264697

121. Певною оцінкою достовірності тверджень керівництва департаменту про відсутність з його боку порушень прав людини у будь-яких випадках стало рішення Європейського суду з прав людини у справі ”Кац та інші проти України” (щодо смерті в СІЗО Ольги Біляк). В цьому випадку департамент як завжди наполягав, що його представники все робили правильно і порушень не було.

  Тим не менше, 18 грудня Європейський суд з прав людини у Страсбурзі ухвалив рішення у справі "Кац та інші проти України" (Kats and Others v. Ukraine), констатувавши порушення статті 2 ("право на життя") та статті 5 ("право на свободу та особисту недоторканість") Європейської конвенції з прав людини.

  Ця справа стосувалася трагічної смерті у лютому 2004 року в Київському СIЗО №13 поетеси Ольги Біляк, по кримінальному обвинуваченню щодо якої ще й досі не ухвалено остаточного рішення.
Ольга Біляк мала ряд хронічних захворювань, які в умовах слідчого ізолятора та на фоні ВIЛ-iнфекцiї швидко загострилися й потребували негайного лікування. Її батько Олег Кац 26 вересня 2003 року надіслав лист адміністрації СІЗО, у якій вимагав госпіталізувати його ВІЛ-позитивну доньку. Проте представники слідчого ізолятора відмовилися її помістити у спеціальний госпіталь. Так само у січні 2004 року прокуратура відмовила на прохання звільнити Ольгу.

 122. Знаходячись під вартою, Ольга Біляк вела щоденник, в якому описувала все те, що відбувалося із нею та оточуючими в умовах СIЗО №13 (Після її смерті цей щоденник її батько розмістив в Інтернеті, його можна прочитати на http://olgabilyak.kiev.ua/ ). За даними щоденника, здоров‘я Ольги серйозно погіршилося у грудні 2003 року. Проте, незважаючи на серйозні проблеми із диханням, постійну високу температуру та швидку втрату ваги, необхідної діагностики не проводилося, а лікування зводилося до використання жарознижуючих препаратів.

21 січня 2004 року адміністрація СІЗО визнала затриману ВІЛ-позитивною і на цій підставі 29 січня місцевий відділ міліції надіслав вимогу її звільнити. На фоні зволікання із звільненням 1 лютого 2004 року Ольга.Біляк померла в стінах СІЗО. Експертиза показала, що вона померла від хвороби, пов‘язаної із ВІЛ-інфекцією, - прогресуючої гнійної пневмонії.

 Європейський суд одностайно ухвалив, що було порушення статті 2 Конвенції як щодо обов`язку держави захистити життя особи, яка перебувала під вартою, так i стосовно процедурного обов`язку провести ефективне та незалежне розслідування обставин її смерті.

 Крім того, суд виявив порушення статті 5 Конвенції, хоча права гарантовані цією статтею, відносяться до категорij таких, що не можуть бути передані іншим особам (non-transferable). Однак в цій справі скарга на незаконність тримання під вартою тісно пов`язана iз знайденим порушенням статті 2 - рішення про зміну запобіжного заходу щодо О.Біляк було прийнято 29 січня 2004 року, проте вона не була одразу звільнена і 1 лютого 2004 року померла в СIЗО. Ці три дні могли б врятувати її життя.

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1229768160).

123. Більш рішуче оцінюють ситуацію з дотриманням прпав людини в установах системи виконання покарнь представники правозахисних організацій. Є надто показовою при цьому реакція вищих посадових осіб держави на такі звернення .

 Так, на пресс-конфернції в УНІАН 22 лютого 2008 року було порилюднено Відкрите звернення, яке підписали  Євген Захаров, Українська Гельсінкська спілка з прав людини, Харківська правозахисна группа, Олександр Букалов, «Донецький Меморіал», Пенітенціарне товариство України, та Олександр Беца, незалежний експерт з пенітенціарних питань

 

124.  Президенту України В.А.Ющенку

 Прем’єр-міністру України Ю.В.Тимошенко

 Голові Верховної Ради України А.П.Яценюку

 Вельмишановні Вікторе Андрійовичу, Юліє Володимирівно та Арсенію Петровичу!

 У цьому листі ми хочемо привернути Вашу увагу до серйозних недоліків, які тривалий час спостерігаються у діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань. Його діяльність є надзвичайно закритою, майже неконтрольованою та непідзвітною суспільству. Відомство, яке призначене сприяти підвищенню безпеки громадян, все частіше стає джерелом дуже небезпечних ситуацій. Такий стан призводить до грубих порушень прав засуджених та персоналу установ Департаменту, застосування незаконного насильства відносно позбавлених волі, до численних службових зловживань, зокрема, до розбазарювання державних коштів. Про ці порушення періодично повідомляють правозахисні організації, а перевірками ГоловКРУ, Тендерної палати, Урядової міжвідомчої комісії було виявлено численні фінансові зловживання.

Узагальнюючи наш досвід у захисті прав засуджених, ми змушені констатувати наступне.

1. Кримінально-виконавча служба в останні роки стала ще більш закритою для громадського контролю та ЗМІ. Реальний стан з дотриманням прав людини в установах виконання покарань приховується керівниками відомства, а суспільству нерідко подається неправдива інформація. Є вже чимало прикладів судових рішень щодо неправомірного приховування інформації, проте керівництво Департаменту залишається байдужим до цих порушень.

2. Розгляд резонансних скарг засуджених, які відбувають покарання, є непрозорим та не публічним. Адвокати та правозахисники часто не допускаються до засуджених, і це призводить до упереджених висновків, обґрунтованих сумнівів у законності дій працівників відомства. Відсутність достовірної інформації про діяльність установ системи унеможливлює об’єктивну та неупереджену оцінку стану дотримання прав людини в установах.

3. За останні три роки відбувся занепад Кримінально-виконавчої служби. Брутальні порушення прав людини у виправних установах стали поширеним явищем. Засуджені фактично не мають можливості легально оскаржити незаконні дії адміністрації, прокуратура є найчастіше бездіяльною, парламентський контроль відсутній, і будь-які скарги викликають незаконні насильницькі дії з боку адміністрації. Засуджені втрачають віру в справедливе вирішення їх проблем та скарг. Брутальні порушення спонукали засуджених цілого ряду установ виконання покарань звернутись до правозахисних організацій та центральних засобів масової інформації щодо нелюдських умов тримання, катувань та жорстокого поводження, а також вдатись до акцій протесту у вигляді голодувань та самокаліцтва.

4. Численним порушенням прав людини сприяє недосконалий Кримінально-виконавчий кодекс та підзаконні акти. Кримінально-виконавче законодавство потребує суттєвої переробки – як на концептуальному рівні, так і в деталях. За чинним законодавством засуджений повністю знаходиться під нічим необмеженою владою адміністрації, на дії якої він навіть поскаржитись не може. Внутрішні нормативні документи Департаменту не проходять належної експертизи та обговорення – ні з фахівцями, ні з громадськістю, і часто суперечать чинному законодавству та міжнародним нормам і стандартам з прав людини.

5. Одним з таких актів Департаменту є сумно відомий наказ №167 від 10 жовтня 2005 року, за яким у складі Департаменту діє спеціальний підрозділ із боротьби з тероризмом, який використовується також для обшуків засуджених і приміщень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, а фактично – для залякування позбавлених волі. За даними Департаменту, у 2006 р. спецназ вводився до установ виконання покарань 43 рази. Під час таких несподіваних обшуків, підрозділ, який отримав у народі назву «маски-шоу» (його «бійці» заходять до установи у масках на голові, з повним спорядженням: бронежилети, дубинки, наручники, сльозогінний газ) допускають брутальні порушення прав людини. Схема їх дій завжди однакова. Ці «бійці» вриваються до камер слідчого ізолятора чи жилих приміщень колоній з криком «всім лягти на підлогу!», потім починають ходити ногами по лежачих засуджених, бити їх ногами та дубинками по різних частинах тіла та голові. Вони примушують кожного по черзі бігти в коридор поміж шеренгами вишикуваних «бійців», які продовжують бити їх дубинками, примушують присідати чи сідати в «шпагат», повзати по підлозі, присідати по сто разів, віджиматися від підлоги. Інші «бійці» влаштовує повний погром особистих речей засуджених, знищуючи речі та продукти, змішуючи цукор з тютюном та пральним порошком, висипаючи чай, каву на підлогу, привласнюючи цигарки, консерви, запальнички, тощо.

Бійців цього підрозділу також використовують для жахливого побиття засуджених, які насмілюються скаржитися на дії адміністрації. До публічної сфери потрапили відомості про жахливі побиття 22 січня 2007 року в Ізяславській колонії №31, 7 червня 2007 року в Бучанській колонії №85, 10 листопада 2007 року в Слов'яносербській колонії № 60 та інші. Спочатку засуджених лупцюють, а потім примушують написати папірця, що претензій вони не мають. І зламаний зек покірно повторює усе це прокурору, судмедексперту, бо знає: він повністю залежний від адміністрації. В результаті побиття немовби і не було. А перевірити відомості про побиття неможливо: система закрита. А якщо в’язень все ж таки буде скаржитися, то адміністрація знайде купу засобів для помсти: позбавлення необхідної медичної допомоги, знищення особистих речей, надання численних дисциплінарних покарань за порушення на кшталт "не спав після відбою" і утримання в ДПК, ШІЗО і ПКТ, збільшення термінів перебування в ув'язненні шляхом застосування статті 391 Кримінального кодексу України.

Навіть після скасування 24 грудня 2007 року державної реєстрації наказу №167 Міністерством юстиції 31 січня о 6-30 в колонію № 46, яка розташована біля села Катеринівка Сарненського району Рівненської області, була введена група з приблизно 25 спецназівців в масках з повним бойовим спорядженням, які жорстоко побили 16 засуджених.

Ми маємо письмові свідчення, що іноді спецназівці були зі зброєю і собаками, вони стверджували, що право на застосування своєї зброї і собак їм дав Президент. Вікторе Андрійовичу, Ви почули? Вашим іменем обіцяють стріляти в засуджених і травити їх собаками!

6. Проведені у 2007 році ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту виявили низку грубих порушень, зловживань, нецільового використання бюджетних коштів у великих розмірах. Так, Головне Контрольно-ревізійне управління виявило лише у ІІ кварталі 2007 року фінансові порушення, що призвели до втрат на суму 7,9 млн. гривень (серед них видатки із порушеннями законодавства, нецільові витрати). Порушень порядку закупівель виявлено на загальну суму 21,1 млн. грн., а Тендерна палата України встановила грубі порушення вимог чинного законодавства на загальну суму 217,98 млн. грн.

7. У відомстві суттєво знизились соціальні стандарти справедливості: керівництво Департаменту виявляє особисту нескромність тим, що регулярно преміює себе в особливо великих розмірах на тлі надто невеликих доходів більшості рядових працівників служби. Така турбота керівництва лише про себе породжує все більшу соціальну нерівність між керівниками і працівниками середньої та нижчої ланок установ виконання покарань та корупційні дії.

8. Великою мірою причиною такого стану є некомпетентність керівництва Департаменту з питань виконання покарань, яка сполучається з активним спротивом виконанню зобов’язань України перед Радою Європи при вступі до цієї міжнародної організації у 1995 році про підпорядкування відомства Міністерству юстиції України. Ініціативи керівництва Мін’юсту для покращання ситуації Головою Департаменту сьогодні ігноруються, адже Мін’юст не має правових підстав впливати на діяльність Департаменту.

125. Ми вважаємо, що Державна кримінально-виконавча служба як самостійний орган влади при нинішньому керівництві неспроможна компетентно, відповідально та ефективно виконувати покладені на неї функції та завдання.

Значна кількість матеріалів щодо порушень у кримінально-виконавчій системі вже оприлюднена, доведена до засобів масової інформації. Це надає нам підстави наполягати на вжитті рішучих та ефективних дій по наведенню порядку, по утвердженню законності і поваги до прав людини у Державній кримінально-виконавчій службі. Необхідно терміново:

звернути увагу на численні проблеми з дотриманням прав людини в установах виконання покарань, на рівень компетентності його керівництва та його спроможність вирішувати актуальні питання тримання ув’язнених;

вимагати від керівництва відомства суворого дотримання стандартів соціальної справедливості, поваги гідності як ув’язнених, так і персоналу системи, реальної відкритості її діяльності для громадськості, зокрема, для правозахисних організацій та ЗМІ.

проявити нарешті політичну волю та підпорядкувати Державний департамент України з питань виконання покарань Міністерству юстиції, як цього вимагають досі невиконані зобов’язання України перед Радою Європи.

розглянути питання про доцільність подальшого перебування на посаді В.В.Кощинця та його заступників, які, на нашу думку, демонструють неспроможність керувати таким складним і специфічним  . Від вирішення цього кадрового питання суттєво залежить спроможність відомства забезпечити виконання поставлених перед ним завдань, залежить безпека суспільства, а також імідж Президента, Уряду та Укр аїни як демократичної та цивілізованої європейської держави.

Ми заявляємо, що й надалі не будемо миритися з брутальним порушенням прав людини у кримінально-виконавчій системі та із службовими зловживаннями, які сьогодні характерні для діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань,

http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1203837406

126. Зі спливом чотирьох місяців на це звернення не надійшло будь-якого змістовної відповіді, і тому 19 червня автори Відкритого звернення повторно звернулися до керівництва держави. Вони відмичали, що

«Протягом майже чотирьох місяців ми не маємо від Вас ясної відповіді щодо порушених питань та не знаємо Вашої позиції щодо фактів та пересторог, висловлених у нашому відкритому листі.

  Натомість наступні, після оприлюднення нашого звернення, події лише підтверджують серйозність ситуації, яка складається в установах відомства. Триває практика невмотивованого побиття засуджених силами спеціальних підрозділів. Є повідомлення, що чергові побиття сталися 12 червня у Дніпропетровській виправній колонії № 89, 3 червня у Вольнянській виправній колонії № 20 Запорізької області.

  Про рівень стандартів справедливості нинішнього керівництва відомства свідчать факти представлення ним до нагородження відзнаками Міністерства юстиції керівників територіальних відомств, зокрема Чернігівської та Вінницької областей, дії яких судами визнані такими, що порушують Конституцію та закони України. Залишається лише здогадуватися, яким чином без корупційних діянь можна отримати такі відзнаки?

  Міфічна „відкритість” відомства заперечується новими рішеннями судів про ненадання інформації щодо діяльності установ виконання покарань, при цьому протиправними визнаються судами і дії самого голови відомства Кощинця В.В. Ми змушені знову повторити: „Відсутність достовірної інформації про діяльність установ системи унеможливлює об’єктивну та неупереджену оцінку стану дотримання прав людини в установах.”

 На жаль, все вищезазначене відбувається з мовчазної згоди і Вас, шановні Вікторе Андрійовичу, Юліє Володимирівно та Арсенію Петровичу!

 127. Ми знову наголошуємо: стан з дотриманням прав людини у кримінально-виконавчій системі країни є катастрофічним. Варто підкреслити, що керівництво системи неспроможне адекватно оцінити загрози та їх причини, бо джерело будь-яких негараздів воно бачить тільки ззовні. Надто показовим симптомом стала реакція керівництва відомства на наш відкритий лист. Замість пояснень щодо прикладів порушень прав людини в установах, його керівництво почало у ЗМІ кампанію дискредитації авторів звернення, не гребуючи відвертою неправдою. Зміст виступів керівництва відомства зводився до того, що ніхто не перешкоджає візитам правозахисників до колоній (що є неправдою), що автори звернення не бувають в колоніях, що теж є неправдою. Акценти робляться на отриманні правозахисними організаціями для своєї діяльності підтримки іноземних донорів, при цьому замовчуються факти отримання самим відомством коштів з-за кордону у значних обсягах, про використання яких відсутні публічні звіти. Керівництво відомства не посоромилось навіть звинуватити правозахисників й у виконанні замовлення криміналітету, що є повною нісенітницею.

 http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1213886354

128. Правозахисники повторили свої вимоги, але й друге звернення залишилось без належної уваги, а Секретаріат Президента взагалі направив цього листа для реагування до депаратменту. Отримавши на друге звернення формальну відповідь від депаратменту, що нічого «не підтвердилося», О.Букалов у грудні 2008 року втретє написав Президенту:

Вельмишановний пане Президенте!

 Я, голова громадської правозахисної організації „Донецький Меморіал”, та мої колеги Олександр Беца, незалежний експерт з пенітенціарних питань, та Євген Захаров з Харківської правозахисної групи, нещодавно нагороджений Вами Орденом Свободи, двічі у цьому році зверталися до Вас, з Відкритими листами, в яких ми висловлювали своє занепокоєння систематичними і масовими порушеннями прав людини в установах виконання покарань. На підтвердження своєї позиції ми наводили приклади відомих нам фактів.

 Особливо нас турбує формальне ставлення керівництва відомства до перевірки повідомлень про брутальні порушення прав засуджених, намагання приховати справжні обставини численних надзвичайних подій в установах виконання покарань та СІЗО.

 Ми також висловлювали стурбованість келійністю підготовки Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка була у 25 квітня 2008 року затверджена Вашим Указом № 401/2008. Нам достеменно невідомо, чи Ви особисто читали наші Відкриті листи, чи вони були „опрацьовані” без Вашого з ними ознайомлення. Але нами отримано відповідь № 43-02/2321 від 14.07.2008 за підписом заступника голови Секретаріату Президента України п. І. Пукшина, яка нас дуже стурбувала та збентежила.
Так, ми у своїх листах писали щодо згаданої Концепції, що „ні для кого не є секретом грубі порушення процедури підготовки до прийняття” цього документу. Але в отриманій від п. І. Пукшина відповіді про це – ані слова.

129. У цій відповіді також стверджується, що начебто наш лист стосується „неправомірних, на нашу думку, дій службових осіб установ виконання покарань” та повідомляється нам, що його надіслано „для перевірки до Державного департаменту України з питань виконання покарань, який проінформує про результати”.
Така позиція, висловлена у листі п. І. Пукшиним від Вашого імені, не може сприйматися інакше, як знущання над здоровим глуздом.

 По-перше, заступник глави секретаріату вчинив дії, прямо заборонені законодавством, а саме ст. 7 Закону України „Про звернення громадян”, яка проголошує, що „забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.”

 По-друге, наше звернення з пропозицією „серйозно розглянути питання про доцільність подальшого перебування на посаді В.В.Кощинця та його заступників, які, на нашу думку, демонструють неспроможність керувати таким складним і специфічним відомством.” направлено від Вашого імені для розгляду самому п. Кощинцю В.В., двічі лауреату Антипремії Української Гельсінкської спілки прав людини „Будяк року” за найбрутальніші порушення прав людини.

 130. Шановний пане Президенте!

 Як можна таким чином реагувати на стурбованість правозахисників дотриманням прав людини у в’язницях?

 Ви насправді чекаєте від п. Кощинця конкретної пропозиції щодо своєї відставки?
Варто відзначити, що Департамент нам відповів. І головний зміст надісланого нам листа – відомості про порушення прав людини начебто не підтвердилися. Начебто нас ніщо, крім декількох наведених нами прикладів, не цікавило. Але ж наші Відкриті листи містили інформацію про порушення в системі лише як приклад. Питання законодавства, відкритості системи для громадянського суспільства, найважливіші акценти наших звернень про „повагу гідності як ув’язнених, так і персоналу системи, суворе дотримання стандартів соціальної справедливості, реальної, а не імітованої, відкритості її діяльності для громадськості, зокрема, для правозахисних організацій та ЗМІ”, – на всі ці питання наших листів від Вас або від п. Пукшина будь-яка реакція відсутня. Все це залишилось непоміченим ані Вами особисто, ані п. Пукшиним.

 Такою своєю реакцією на наші звернення Ви лише підтверджуєте сумний висновок наших Відкритих листів про байдужість вищих керівників держави до проблем системи виконання покарань та до проблем її персоналу, Ми сподівалися дізнатися про Ваше особисте, пане Президенте, ставлення до брутальних порушень прав людини у системі виконання покарань.

 Але такої відповіді ми не отримали.

 Саме тому ми знову наголошуємо на якнайскорішому розгляді наших звернень по суті, на об’єктивному аналізі (оцінці) проблем кримінально-виконавчої системи. Ми наполягаємо на оприлюдненні Вашої позиції як Президента України щодо брутальних порушень прав людини в кримінально-виконавчій системі

 На нашу думку, лише таким чином Ви можете засвідчити свою відданість цінностям прав людини.”

131. Відповідь на цей лист за підписом голови Секретаріату Президента п. Балоги надійшла зі спливом майже двох місяців. В ній зазначалося, що

„Президент України приділяє особливу увагу питанням захисту прав людини і громадянина в пенітенціарній системі, у тому числі і необхідності реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Так, з метою гуманізації та належного виконання кримінальних покарань Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401 затверджено Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка повністю відповідає Концепції реформування кримінальної юстиції України. У розробці та схваленні проекту цього документа брали участь провідні науковці, представники правозахисних організацій, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, народні депутати України, проводились відповідні громадські слухання.

Підтвердженням небайдужості Президента України до порушених у Вашому листі питань є і відвідування ним особисто установ виконання покарань.

Поділяючи стурбованість щодо можливих випадків застосування тортур до ув'язнених, також зауважуємо, що Глава держави на останньому засіданні Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права наголосив на необхідності і важливості прийняття концепції державної політики запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.”

132. Варто лише підкреслити, що останній раз „особисто” Президент відвідував установи на початку 2005 року, а твердження про те, що затверджена Указом Концепція  повністю відповідає Концепції реформування кримінальної юстиції України є просто неправдивими.

133. Всі три листа правозахсиників були розміщені на Інтернет-сайті Тюремний портал. На третій лист один з читачів порталу надав такий коментар:

Невже Ви і взаправду вірите, що наш так званий "гарант" хоч як небудь віданний цінностям прав людини? Це міф.Такий самий як і говорильня про проблеми персоналу у системі виконнання покарань. І "гаранта" і всю систему виконання покарань влаштовує та ситуація, яка діє в цій системі зараз. Бо система налаштована на корумпованість, не секрет, що в системі виконання покарань хабарі беруть всі, навіть собаки під парканами місць позбавлення волі. Вчора наприклад мені стали відомі факти, які мають місце на цей час у Вільнянському слідчому ізоляторі Запорізької області, це на мій погляд кричущі факти.

Для того, щоб давати хабарі тюремщикам деякі з в’язнів вимагають гроші, поповнення рахунків на мобільні телефони у своїх сокамерників, а ті, щоб не піддаватися моральному тиску та фізичним утисканням з боку таких "вічних" сидільців буквально вимолюють ці гроші у своїх близьких та рідних. Цей факт кричущий, мені довелося почути його під стінами СІЗО від людей, які приїхали з передачами, коли я додзвонився до начальника Управління по Запорізькій області пана Сурова, то у відповідь почув, що таких фактів немає і не може бути.

Невже Ви вважаєте, що керіництво департаменту не в курсі того, що в його підрозділах перебувають засуджені, які за хабарі усима правдами і неправдами сидять у СІЗО, знають, знають і усіляко підтримують такі дії, бо по-перше це дає непогані доходи, по-друге це дає змогу усіляко знущатися над людьми які перебувають в СІЗО, трете це дає змогу впливати на людей які перебувають в СІЗО вимагаючи їх підписувати явки, зізнаватися у злочинах, які не вчиняли і все це робиться руками тих, кто боїться, або з яких інших причин не хоче їхати з СІЗО.

 А Ви ждете від "гаранта" свідчення його відданості цінностям прав людини. З повагою Р.Ш.
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1229851368).

134. Одним з елементів тиску на ув’язнених є стаття 391 КК України, за якою засудженому можна додати до трьох років позбавлення волі, виходячи з йрого поведінки під час відбування покарання.

Застосування ст.. 391 КК  має певні характерні особливості.

По-перше, як правило, засуджені, які звинувачуються за цією статтею, не мають захисників у суді. Це призводить до того, що розгляд справ за цією статтею у суді поверховий та здебільшого формальний. Сторона звинувачення не обтяжує себе суворим дотриманням норм та вимог закону

Варто розглянути складові умов застосування ст.. 391

Так, наприклад, умовою порушення ст. 391 є поміщення засудженого до ПКТ або ДІЗО за дії, що мали на меті уникнення від подальшого відбування покарання. Але ж бувають випадки, коли звинувачуються особи, які були поміщені до ПКТ або ДІЗО з інших причин. Звинувачення, а часто й суд на такі дрібнички не зважають.  Для суду вистачає самого факту поміщення до ПКТ, аби вважати правомірним застосування ст. 391, хоча це невірно.

Умовою застосування є також отримання засудженим двох стягнень. Часто ці стягнення – за якісь дрібні порушення, наприклад, не за «зразком» прибрана постіль, або – некоректно поводився з представником адміністрації, або – поміняв ліжко у камері. Як правило, за такі порушення накладається стягнення – позачергове прибирання приміщень або території установи. Характерно, що такі призначення відбуваються працівниками установи з розумінням того, що засуджений відмовиться його виконувати. Тобто штучне. Разом з тим, згідно п. 28.1 Мінімальних стандартних правил поводження, не рекомендується у якості стягнення застосовувати будь-яку працю, навіть прибирання території або приміщення. Це положення міжнародного документу ігнорується працівниками установ виконання покарань, а судді,здається, про таку норму й не знають.

Звичайно, є норми, які вимагають і постіль прибирати, і коректно поводитися, є і заборона міняти призначене у камері ліжко. Натомість, вважати складовим елементом кримінального злочину незастебнутий ґудзик або ліжко, прибране не за зразком – для багатьох працівників установ виконання покарань не є дивним. Тому вважати такі проступки достатніми для того, щоб дії засудженого кваліфікувати як кримінальний злочин, за який можна дати три роки позбавлення волі – така позиція далека від адекватності покарання скоєному злочину.  

135. Очевидно, що чимало таких стягнень штучні, і вони застосовуються лише для того, аби формально були витримані умови, за якими можна порушити ст.. 391 КК. Отже дуже часто порушення ст. 391 – це не намагання адміністрації добитися порядку в установі, це інструмент тиску на окремих засуджених, покарання з ознаками сваволі.

До того ж, жоден з нормативних актів департаменту не містить вичерпний перелік правопорушень, за які можуть застосовуватися стягнення. Це відкриває широкі можливості для зловживань з боку персоналу.

Є підстави вважати, що іноді засуджені умисно йдуть на те, аби до них була застосована ст.. 391. Таким чином вони намагаються себе позиціонувати у середовищі засуджених як особу, яка «твердо» протистоїть адміністрації. Таким чином вони в їх розумінні підвищують свій авторитет у злочинному світі.

136. У Відкритому листі прокурору Донецької області напередодні міжнародного дня проти тортур  «Донецький Меморіал» відмічав:

 "Отдельно нужно сказать о поддержке прокурорами в судах обвинений осужденных лиц, которые отбывают наказание в местах лишения и обвиняются в нарушении режима по ст. 391 Уголовного кодекса. Прокуроры не видят иногда несуразности аргументов обвинения, когда, например, постель осужденного, не убранная "по образцу", или его отказ убирать помещение расцениваются прокурорами достаточной последней каплей, чтобы продлить срок наказания на три года. Отвечает ли стандартам прав человека и адекватности нарушения позиция прокуроров? Ведь если кодекс содержит несуразные нормы, следует ли, чтобы на их соблюдении настаивали несуразные обвинители?", акцентируется в письме.

 (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1214804422)

137. Застосування ст. 391 є доволі поширеним, щороку за цією статтею порушується декілька сотень справ (біля 600-800). На запит «Донецького Меморіалу» щодо кількості таких випадків департамент інформації не дав, порадивши звертатись за статистикою до МВС.

 

ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ  доповіді 2007 року

Рекомендація

Результат

1

Завершити процес підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться в черговій Резолюції ПАРЄ № 1466 (2005). 

Не виконано.

 

2

Припинити практику прийняття нормативно-правових актів та інших відомчих документів, положення яких порушують права людини, впроваджувати при їх розробці обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

Не виконано.

 

3

Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності відомства, віддаючи перевагу питанням дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.

Не виконано,

4

Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів Департаменту на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи незалежних фахівців, в тому числі фахівців Пенітенціарного Товариства України.

Не виконано

5

Залучити до обговорення Концепції реформування кримінально-виконавчої системи широкі кола фахівців, обов’язково впровадити проведення незалежної експертизи Концепції та її громадське обговорення.

Не виконано

6

Удосконалити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, звести до мінімуму призначення керівниками осіб, які не мають досвіду роботи у системі та які не пройшли відповідну процедуру перевірки на профпридатність.

Не виконано

7

Негайно та суттєво переглянути завдання та правові засади діяльності спеціальних підрозділів у системі, не використовувати їх для проведення обшуків та інших дій всередині установ.

Не виконано

8

Розробити та впровадити у співпраці з провідними правозахисними організаціями процедуру (алгоритм) дієвого та швидкого реагування на повідомлення про ймовірні порушення прав людини в установах виконання покарань.

Не виконано

9

Впровадити реально діючу систему подання скарг, припинити практику покарання засуджених за спроби оскаржувати дії адміністрації установ. Викласти виключний перелік дій, за які застосовуються дисциплінарні стягнення.

Не виконано

10

Ретельно перевіряти всі випадки можливих корупційних діянь з боку працівників системи, публічно висловлювати позицію відомства щодо випадків корупції, які підтвердилися.

Не виконано

11

Припинити практику зволікання або тяганини при розгляді ініціатив громадськості з проведення моніторингів та досліджень, широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та ситуації в системі, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ, вживати заходи реагування до керівників, які гальмують або перешкоджають такім ініціативам.

Не виконано

12

Розглянути можливість введення практики обов’язкового ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та виконуються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання при необхідності заходів реагування. Регулярно інформувати про дії та заходи відомства, спрямовані на імплементацію результатів досліджень та їх рекомендацій.

Не виконано, навпаки були спроби обмеження доступу

13

Суттєво підвищити рівень інформування суспільства про діяльність органів та установ системи, про стан та проблеми відомства шляхом регулярного проведення широкого кола публічних заходів, таких як прес-конференції, “круглі столи”, а також спрощення процедури доступу громадськості та журналістів до установ.

Не виконано

14

Суттєво поліпшити практику надання інформації за запитами громадян та організацій. Не припускати оприлюднення неправдивих відомостей представниками системи, вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань. Створити у кожній області прес-службу.

Не виконано

15

Сприяти відновленню діяльності Громадської ради при Департаменті, активізації громадських рад при територіальних управліннях відомства, при потребі внести зміни у склад цих рад, підтримати зміни до Положення про спостережні комісії

Не виконано

 

Сприяти створенню в Україні механізмів громадського контролю діяльності установ виконання покарань.

 

 


 

ВИСНОВКИ 

доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2008”

1.  З шістнадцяти пропозицій попередньої Доповіді не виконана жодна. Від Департаменту відсутня будь-яка реакція на рекомендації Доповіді „Донецького Меморіалу” та взагалі на Доповідь.

2.  Протягом 2008 року змін на краще у сфері дотримання прав ув’язнених в Україні не сталося.

3.   Зобов’язання України, надане при вступі до Ради Європи у 1995 році, про підпорядкування кримінально-виконавчої системи Міністерству юстиції, залишається не виконаним остаточно. Впродовж більше десяти років існування Департаменту відомством не вживаються заходи, якими передбачалась би реальна підготовка до такого підпорядкування.

4.  Темпи зменшення чисельності ув’язнених в установах системи виконання покарань у 2008 році знизились майже втричі порівняно з 2007 роком. 

5.  У Департаменті у 2008 році не відбулося позитивних змін у практиці прийняття відомчих документів, продовжується прийняття актів, які порушують права засуджених та ув’язнених. У нормотворчій діяльності відомства зберігається значна перевага на користь питань охорони та безпеки на шкоду проблемам дотримання прав людини, громадськість та провідні науковці не залучаються до розробки документів, які стосуються прав людини.

6.  Зберігається високий рівень порушень прав засуджених. Це часто стосується не стільки умов тримання, скільки поводження персоналу з ув’язненими. Як і у попередні роки, можна стверджувати, що повага до гідності людини досі не стала домінуючим чинником кримінально-виконавчої політики, а існуюча практика поводження із ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ беззаперечної покори ув’язнених. Це доповнюється відсутністю ефективного механізму подання скарг.

7.  Не зменшуються випадки протестів з боку засуджених. Керівництво департаменту намагається приховати дійсні масштаби протестів в’язнів. Відвертий аналіз причин таких подій відсутній. Керівництво департаменту пояснює причини протестів зовнішніми чинниками („Це комусь потрібно збуджувати засуджених”) Результати розслідування надзвичайних подій не оприлюднюються, суспільству іноді подається неправдива інформація про дійсний перебіг подій, заперечуються факти побиття засуджених та брутального поводження. До засуджених, які протестують та скаржаться, застосовуються каральні заходи.

8.  Керівництво відомства ігнорує пропозиції провідних правозахисних організацій об’єктивно розслідувати повідомлення про конфліктні або надзвичайні події в установах, що суттєво звужує можливості незалежної оцінки можливих порушень прав людини.

9.  Засуджені фактично позбавлені правової допомоги, поодинокі приклади надання безоплатної правової допомоги засудженим з боку громадських організацій не впливають суттєво на загальну ситуацію. В бібліотеках установ бракує правою юридичної літераткри, а пропозиції громадських організацій допомогти з літературою нерідко ігноруються.

10. Немає будь-яких змін у питанні відсутності соцстрахування працюючих засуджених, їм не сплачуються внески до Пенсійного фонду. Керівництво відомства залишається байдужим до такої дискримінації засуджених. 

11. Залишається гострою кадрова проблема. При цьому рівень соціальної захищеності персоналу залишається неприпустимо низьким.

12. Серед в’язничного персоналу поширена корупція, особливо при застосуванні умовно-дострокового звільнення. Дійсні масштаби її оцінити важко. Разом з тим, відсутня дієва та публічна реакція керівництва на випадки корупції.

13. Доступ до інформації щодо дотримання прав засуджених в системі надто обмежений. Триває практика ненадання відповідей або лише часткове надання інформації посадовими особами органів за запитами. До працівників відомства, які порушують законодавство про інформацію, не вживаються заходи реагування.

14. Взаємодія з громадськістю, в першу чергу, з неурядовими організаціями, обмежується лише питаннями матеріальної допомоги системі та окремих послуг правового та консультаційного характеру засудженим. Керівництво Департаменту демонструє нездатність до співпраці з правозахисними організаціями, які мають власні погляди на факти та події та висловлюють критичні зауваження щодо керівництва системи, продовжує практику уникнення від співпраці з ними,

15. Громадський контроль дотримання прав засуджених та ув’язнених, а також діяльності установ виконання покарань відсутній, громадські ради при управліннях Департаменту або не працюють, або переймаються виключно проблемами проведення культурних заходів. Громадська рада при Департаменті практично не збирається,  нагальні питання дотримання прав людини не розглядає. Цей орган фактично лише імітує консультації з громадськістю.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.  Завершити процес підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться у висновку  РЄ  190 (1995) та в низці Резолюцій ПАРЄ. 

2.  Припинити практику прийняття нормативно-правових актів та інших відомчих документів, положення яких порушують права людини, впроваджувати при їх розробці обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

3.  Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності відомства, віддаючи перевагу питанням дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.

4.  Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів Департаменту на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи незалежних фахівців, в тому числі фахівців Пенітенціарного Товариства України.

5.  Скасувати норми відомчих правових актів, які порушують права людини та/або не відповідають положенням Європейських пенітенціарних правил та не враховують рекомендації Європейського Комітету із запобігання катувань.

6.  У практичній діяльності установ виконання покарань дотримуватись положень Європейських пенітенціарних правил, особливо у випадках, коли національним законодавством певні позиції не врегульовані. 

7.  Удосконалити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, звести до мінімуму призначення керівниками осіб, які не мають досвіду роботи у системі та які не пройшли відповідну процедуру перевірки на профпридатність. Не допускати порушення прав персоналу установ.

8.  Ініціювати розробку змін до Закону України «Про  службу», спрямованих на суттєве підвищення рівня соціальної захищеності працівників установ кримінально- виконавчої системи.

9.  Негайно та суттєво переглянути завдання та правові засади діяльності спеціальних підрозділів у системі, не використовувати їх для проведення обшуків та інших дій всередині установ.

10. Негайно привеси у відповідність до Конституції України та норм Закону України «Про обов’язкове страхування» відомчі нормативно-правові акти та впровадити обов’язкове соціальне страхування працюючих засуджених з обов’язковим нарахуванням їм внесків до Пенсійного фонду.

11. Розробити та впровадити у співпраці з провідними правозахисними організаціями процедуру (алгоритм) дієвого та швидкого реагування на повідомлення про ймовірні порушення прав людини в установах виконання покарань.

12. Впровадити реально діючу систему подання скарг, припинити практику покарання засуджених за спроби оскаржувати дії адміністрації установ. Розробити та зробити доступою всім засудженим процедуру реєстрації відправленої кореспонденції. Скасувати фактичну цензуру кореспонденції.

13.  Викласти виключний перелік дій, за які застосовуються дисциплінарні стягнення. 

14. Ретельно перевіряти всі випадки можливих корупційних діянь з боку працівників системи, публічно висловлювати позицію відомства щодо випадків корупції, які підтвердилися.

15. Припинити практику зволікання або тяганини при розгляді ініціатив громадськості з проведення моніторингів та досліджень, широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та ситуації в системі, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ, вживати заходи реагування до керівників, які гальмують або перешкоджають такім ініціативам.

16. Ввести практику обов’язкового ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та поширюються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання при необхідності заходів реагування. Регулярно інформувати про дії та заходи відомства, спрямовані на імплементацію результатів досліджень та їх рекомендацій.

17.  Ініціювати якомога скоріше створеня незалежного інспекційного органу відповідно до рекомендацій місії експертів Ради Європи в Україну у 1996 році. Як варіант – розглянути можливість впровадження мобільних груп за прикладом мобільних груп в МВС, публічно висловити ставлення до їх створення та умови, за якими їх можна було б впроваджувати.

18. Ввести на рівні департаменту та його територіальних управлінь посаду на громадських засадах радника керівника органу з питань дотримання прав людини, запрошувати на цю посаду представників громадських правозахисних організацій.

19.  Керівництву відомства не уникати діалогу з провідними правозахисними організаціями щодо різних аспектів діяльності системи, припинити безпідставні звинувачення їх у спробах дестабілізувати ситуацію в установах покарань.

20. Вжити негайних заходів по гуманізації утримання всіх засуджених, особливо – довічно ув’язнених, припинити практику знущання та психологічного тиску на них, брутального поводження.

21. Забезпечити правовою літературою, в першу чергу кодексами та текстами Європейських пенітенціарних правил в достатній кількості бібліотеки всіх установ виконання покарань.

22. Суттєво поліпшити практику надання інформації за запитами громадян та організацій. Не припускати оприлюднення неправдивих відомостей представниками системи, вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань. Створити у кожній області прес-службу.

23. Сприяти активізації громадських рад при територіальних управліннях відомства, при потребі внести зміни до складу цих рад, підтримати зміни до Положення про спостережні комісії.

24. Сприяти створенню в Україні механізмів громадського контролю діяльності установ виконання покарань.

 

ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ-2008. Доповідь. - “Донець-кий Меморіал”, Донецьк, 2009, 36 стор.

Текст Доповіді розміщено на інтернет-сайті Тюремний портал www.ukrprison.org.ua