Міжнародний фонд "Відродження"

Мімікрія чи бажання змін?

Людмила Коваль | human-rights.unian.net
12 серпня Кабінет міністрів видав розпорядження про звільнення Василя Кощинця з посади голови Державного департаменту з питань виконання покарань (Правда, колишній голова може ще оскаржити рішення Кабміну щодо законності звільнення в суді. Це модно, а інколи, як у випадку із Святославом Піскуном, навіть результативно... ненадовго).

Призначений Віктором Ющенком у березні 2005 року, голова департаменту протримався на посаді чотири роки і був звільнений майже одразу, а точніше через 12 днів після набрання чинності постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань», згідно з якою повноваження призначати на посаду та звільняти голову державного департаменту перейшли від Президента до Кабінету міністрів України.

Проникливі журналісти одразу побачили у звільненні Василя Кощинця політичні мотиви зацікавленості прем‘єр-міністра. Адже на носі президентські вибори. За логікою журналістів, для Юлії Тимошенко як потенційного кандидата на посаду президента 144, 4 тис. голосів ув‘язнених були б зовсім не зайвими. Крім того, одним тільки звільненням Василя Кощинця можна сподіватися на поповнення електорату за рахунок родичів засуджених, які вже через край наковталися лиха від «гуманізованої» під керівництвом Василя Кощинця кримінально-виконавчої системи.

Чотири роки управління Кощинцем однією з найскладніших державних структур ознаменувалося імітацією бурхливої діяльності по нібито реформуванню кримінально-виконавчої системи. З року в рік департамент переможно рапортував про послідовне виконання Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту. А його керівництво, ніби перебуваючи у стані медитації, невтомно говорило про лібералізацію кримінально-виконавчої політики; про гуманізацію виконання кримінальних покарань; про успіхи у приведенні умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами; про прагнення забезпечити безумовне дотримання прав людини і громадянина в місцях позбавлення волі; про стабільне функціонування органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств, закладів охорони здоров`я і навчальних закладів державної кримінально-виконавчої служби.

Але насправді увесь цей час умови тримання осіб в місцях позбавлення волі залишалися нелюдськими. В установах зростала смертність та кількість суїцидів серед ув‘язнених, що ніяк не в‘язалося з декларованими керівництвом дефініціями.
За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, з 2004 року в слідчих ізоляторах щорічно вмирає 130-135 осіб. 28 з 32 –х слідчих ізоляторів є непридатними для довготривалого утримання ув‘язнених.

За даними правозахисників, за період 2004 - 2009 років при скороченні кількості осіб, що утримуються у місцях позбавлення волі, смертність у колоніях зросла з 4,30 на тисячу осіб до 4,87. За цей же період кількість суїцидів в установах системи виконання покарань збільшилася з 41 до 54. Майже у три рази зросла кількість ВІЛ-інфікованих, збільшившись від 1 тис. 917 у 2004 році до 5 тис. 073 – у 2009 році. Від 75,5 до 91,5% в‘язнів є інфікованими вірусом гепатиту С. Залишається дуже високою в установах департаменту ступінь захворюваності на туберкульоз.

Наведені цифри красномовно свідчать про недотримання і систематичні порушення в установах системи виконання покарань таких фундаментальних прав людини, як право на життя і здоров‘я, справедливість і правосуддя, гуманне поводження, захист від жорстокості і катувань.

Згідно з законодавством, метою кримінально-виконавчої системи є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених. На практиці виховна робота в установах кримінально-виконавчої системи фактично підмінялася заходами грубого упокорення засуджених і супроводжувалася щоденним приниженням їх людської гідності та фізичним насильством. На мові персоналу кримінально-виконавчої служби ці «методи виховання» цинічно кваліфікується, як (цитую) «цілеспрямована робота щодо нейтралізації впливу осіб, які здатні до організації протиправних дій, наслідком яких може стати дестабілізація оперативної обстановки в установах виконання покарань».

В наслідок «цілеспрямованої» роботи системи до правозахисників, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Президента України невпинним потоком надходили і продовжують надходити скарги від засуджених та їх родичів на нелюдські умови тримання під вартою, відсутність медичної допомоги, рабську експлуатацію праці, ігнорування керівництвом установ та Державного департаменту з питань виконання покарань проблем ув‘язнених, жорстоке поводження з ними персоналу пенітенціарних закладів, тощо.

Як правило, замість проведення об‘єктивного розслідування по скаргах, адміністрація шляхом погроз, а нерідко і фізичного тиску на скаржників змушує їх відмовлятись від своїх слів. Непокірних жорстоко збивають і кидають до штрафних ізоляторів, де до них не мають доступу ні адвокати, ні родичі. Єдиним доступним для засуджених засобом протесту проти свавілля персоналу установи є оголошення голодування. Але й воно обертається жорстоким побиттям. Від страху перед фізичною розправою засуджені ріжуть собі вени, наносять інші тілесні ушкодження, після чого потрапляють не в медичну частину і не в лікарню, а у той самий штрафний ізолятор. Тим часом, керівництво департаменту інформує правозахисників, що факти викладені у скаргах не підтвердилися.

Правозахисники десятки разів зверталися до президента держави з вимогою змінити збанкрутіле керівництво Державного департаменту з питань виконання покарань, вбачаючи у його непрофесіоналізмі і безмежній сваволі не тільки причину систематичних порушень прав осіб позбавлених волі, а й серйозну загрозу суспільній безпеці. Правда, вони вимагали звільнення те тільки Василя Кощинця, але і його заступників Миколу Ільтяя і Наталію Калашник. Бо власне ця «трійця» утворювала бездоганну групу візажистів по косметичному маскуванню кровоточивих струпів системи.

Поки професор і заступник голови Державного департаменту з питань виконання покарань Наталія Калашник, яка курує, зокрема, соціально-психологічну службу Департаменту, в турботі про підвищення кваліфікації кадрового складу і забезпечення Департаменту кваліфікованими психологами, направляла на навчання до Харківського національного університету по квоті Департаменту абітурієнтів, від рівня підготовки яких викладачі факультету психології бралися за голову;

Поки, у виховних цілях, п. Наталя самовіддано організовувала показушні патріотичні фестивалі, конкурси, вікторини, спартакіади та зібрання на кшталт урочистих заходів з нагоди 90-ї річниці проголошення Акту злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки або з відзначення Міжнародного дня рідної мови, - пан Ільтяй – перший заступник, а тепер виконуючий обов‘язки голови департаменту, успішно проводив заходи, спрямовані на «підтримання належного правопорядку, надійної ізоляції, нагляду за засудженими та своєчасного виявлення і попередження негативних проявів, конфліктних ситуацій у середовищі засуджених».

Саме після його візитів до виправних колоній з метою «розслідування» скарг засуджених чи надзвичайних подій на зразок оголошення масового голодування на знак протесту проти нелюдських умов утримання, відбувалися відомі «маски-шоу» (жорстоке побиття засуджених людьми у масках), після чого «зачинщиків» (читай: скаржників) розкидали по зонах у різні куточки України та карали поодинці, гноючи в «одиночках», штрафних ізоляторах або додаючи строки ув‘язнення за допомогою горезвісної 391 статті Кримінального кодексу (злісна непокора адміністрації виправної установи). До речі, пан Ільтяй за надзвичайно «ефективну» роботу по підтриманню «належного» правопорядку в установах кримінально – виконавчої системи протягом останніх років є незмінним номінантом правозахисної антипремії «Будяк року».

І ось, після звільнення з посади Василя Кощинця, саме цього «реформатора» - Миколу Ільтяя - Кабмін ставить виконуючим обов‘язки голови Державного департаменту з питань виконання покарань (?).

Іншим доволі реальним претендентом на крісло голови, за інформацією компетентних джерел, є доктор педагогічних наук, професор, заступник Василя Кощинця – Калашник Наталія Григорівна. Дарма, що робота саме тих підрозділів департаменту, які курувалися професором (а це охорона здоров‘я, боротьба з туберкульозом і СНІДом, робота соціально-психологічної служби департаменту), виявилася провальною. Судячи з усього, пані Наталя добре вміє підбирати ключі до потрібних дверей.

Напевно, недарма перед звільненням Василя Кощинця представники Департаменту з питань виконання покарань часто бачили Наталію Калашник разом з дочкою Юлії Тимошенко. «Наталія Григорівна запрошує Євгенію на заходи, їздить з нею в колонії, дарує свої книги, називає «Женечкою», - розповідає незалежне інтернет - видання «Форпост » Так, 25 липня Євгенія Тимошенко-Карр була почесним гостем на черговому етапі ХVIII фестивалю самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина", який проходив у Кременчуцькій дитячій виправній колонії, - повідомляє «Телеграф».

За іронією долі саме у Кременчуці двома днями пізніше сталася подія, яка, судячи з усього, стала крапкою у кар‘єрі Василя Кощинця. 27 липня у Кременчуцькій колонії № 69 після вживання «коктейлю» з клеєм «Дракон» померло 5 осіб і ще четверо потрапили до лікарні. Хто би міг подумати, що у двох подіях, які сталися майже одночасно і майже у тому самому місці, закумулюється доля минулого і майбутнього (?) керівництва кримінально-виконавчої служби.

Та якщо з минулим керівництва департаменту вже усе зрозуміло, то перспектива майбутнього не усім видається райдужною. Так, якщо, голова Міжнародної громадської організації «Міжнародна Ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров вважає, що спадкоємиця Василя Кощинця в силах поміняти систему, бо вона напориста і володіє бійцівськими якостями, то члени Харківської правозахисної групи іншої думки. «Те, що зняли Кощинця, - це плюс. Він був просто не на своєму місці. Але якщо поставлять Калашник, стане набагато гірше», - вважає співголова організації Євген Захаров.

Позицію Харківської правозахисної групи поділяє переважна більшість правозахисників , які мали «щастя» не тільки чути викривальні промови «напористого» заступника голови департаменту, але й бачити його справи. Наприклад, весною цього року учасники круглого столу, присвяченого проблемам пенітенціарної системи, мали нагоду пересвідчитися у наявності «бійцівських якостей» характеру Наталії Калашник. Коли координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман повідомив Наталії Григорівні про те, що через відсутність медичної допомоги в одній з установ помирають двоє засуджених, вона тут же набрала номер телефону керівника установи і дала йому такого прочухана, що людині, присутній при цій розмові, стало ніяково за почуте.

Вдруге про долю двох засуджених Наталія Калашник згадала буквально кілька днів тому. Подзвонивши правозахиснику, щоб розповісти про свої плани реформування системи та поскаржитись на старе й теперішнє керівництво департаменту, яке заважає їй захищати права ув‘язнених, пані Наталя додала: "Бачите, ми ж змогли з Вами допомогти людям..."
- Ні, навпаки, ніякої допомоги не було, було тільки гірше, - відповів їй правозахисник.

Спроби пані Калашник знайти підтримку у правозахисному середовищі не увінчалися успіхом. На сьогоднішній день вже біля десятка правозахисних організацій звернулися до прем‘єр-міністра України, Кабінету міністрів із закликом провести консультації з громадськістю щодо інших кандидатур на посаду голови Державного департаменту з питань виконання покарань. У відкритих листах правозахисники наголошують на важливості забезпечення повного оновлення керівництва департаменту з урахуванням професійних якостей кандидатів, поваги до прав людини та розуміння необхідності реформування системи виконання покарань.

Чи прислухається Кабмін до думки правозахисників, залежить від того, яку мету насправді переслідувала прем‘єр–міністр, звільняючи Василя Кощинця з посади.


Післямова. Поки готувалася ця стаття, з поінформованих джерел стало відомо про те, що саме завтра Кабінет міністрів має намір призначити голову Державного департаменту з питань виконання покарань. Серед претендентів Микола Ільтяй, Наталія Калашник і…Василь Кощинець.
У нашій країні чудес, де політики жонглюють указами, постановами, розпорядженнями, законами, як у цирку шапіто, не можна бути впевненим ні в чому.

щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном