Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Нова загроза правам засуджених?

Ірина Яковець
На офіційному сайті Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – Департамент) виставлено для громадського обговорення Проект Положення про підрозділ спеціального призначення Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – Положення).
Базовим положенням для аналізу проекту є наступне: «Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». У цьому й полягає відмінність державних органів і установ та фізичних осіб – останні можуть діяти так, як вважають за потрібне, якщо такий вид поведінки прямо не заборонений в законі.
Як свідчить аналіз проекту Положення, даний акт спрямований на значене обмеження прав засуджених та інших осіб, а його кремі положення суперечать чинному нині законодавству, у результаті чого затвердження цього акту у поданому вигляді є не доцільним і я не можу не висловити стурбованість подібними намаганнями на відомчому рівні створити фактично неконтрольований суб′єкт з необмеженими повноваженнями.
Так, у п. 2.1. Положення зазначено: «Підрозділ спеціального призначення (далі – ПСП), є воєнізованим формуванням, що відповідно до закону діє у складі територіального органу управління Департамент, здійснює спеціальні заходи, спрямовані на виконання визначених завдань і функцій». Ключовим терміном, як на мене, у наведеному визначені є «відповідно до закону».
Дійсно, стаття 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» включає до складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС) воєнізовані формування.
Проте, як визначається у ст. 12 названого Закону, воєнізовані формування – це підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.
У ст. 392 Кримінального кодексу України (далі – КК) передбачено, що діями, які дезорганізують роботу виправних установ є тероризування у виправних установах засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді обмеження чи позбавлення волі. У кримінальному праві під тероризуванням засуджених розуміється застосування до них фізичного насильства або погрози їх застосування; напад на адміністрацію – це вчинення щодо неї насильницьких дій, а також погроза застосування насильства.
Будь-які висловлювання або інші порушення порядку та умов виконання-відбування покарання, включаючи й невиконання вимог режиму, не підпадають під сферу впливу воєнізованих формувань.
Отже, ключовим моментом у функціонуванні воєнізованих формувань, якими і є ПСП, є сфера їх призначення, обмежена двома напрямками: 1) охорона об’єктів; 2) запобігання та припинення дій, визначених у ст. 392 КК.
Проте, на ПСП покладається і діяльність щодо протидії тероризму, хоча це й суперечить положенням ст. 12 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Згідно з Законом України від 20.03.2003 р. «Про боротьбу з тероризмом», тероризм — це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; терористичний акт — злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 КК України. Стаття 4 Закону визначає суб’єктів боротьби з тероризмом, до числа яких віднесено й Департамент.
Частина шоста статті 5 цього Закону передбачає, що Департамент здійснює заходи щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах кримінально-виконавчої системи. Іншими словами, в межах своєї компетенції Департамент може боротися із тероризмом. Але закон не закріплює норм щодо необхідності утворення з цією метою будь-яких інших воєнізованих формувань, аніж вже передбачені чинним законодавством.
Як бачимо, поняття «тероризм», наведене у цьому Законі, є фактично тотожним діям з тероризування засуджених, наведених у ст. 392 КК України. У зв′язку з цим видається вельми дивним, чому це завдання необхідно окремо «прописувати» в Положенні? Можливо, лише за для безпідставного та невиправданого розширення завдань і функції ПСП під прикриттям «боротьби з тероризмом».
Що ж до попередження злочинів терористичної спрямованості та діянь, передбачених ст. 258 КК України – не зрозуміло, чому їх попередження не може здійснюватись у загальному порядку. У всіх установах виконання покарань функціонує оперативні структури, на які й покладається попередження злочинності в установах виконання покарань. І чому ці підрозділи не здатні виконувати покладені обов′язки самостійно?
Тим більше, що Законом України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачається здійснення такої діяльності якимись спеціально утвореними воєнізованими формуваннями, у ньому лише вказується: «Департамент здійснює заходи щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об'єктах ДКВС».
Не можна не звернути увагу на ту обставину, що ПСП не є суб′єктом боротьби з тероризмом відповідно до згаданого закону. У ньому проведено чітке розмежування: суб'єкти, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції – Департамент (звертаю увагу – саме Департамент, а не утворені ним формування); інші суб'єкти, що залучаються до боротьби з тероризмом (у їх числі якісь спеціально створені формування не згадуються).
Хочу ще раз наголосити, що відповідно до Закону «Про ДКВС», Департамент НЕ наділений правом створення будь-яких воєнізованих формувань, окрім віднесених до структури ДКВС цим законом (тобто, формувань, призначених для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» також НЕ наділяє Департамент повноваженнями по створенню для запобігання тероризму окремих ВОЄНІЗОВАНИХ утворень.
За таких обставин створення окремого підрозділу для боротьби з тероризмом є не просторо незаконним, а й створює умови для необґрунтованого витрачання державних коштів на утримання СПС.
Головна мета утворення ПСП – вплив на засуджених шляхом участі цього підрозділу в обшуках та оглядах – це безпосередньо витікає зі змісту розділу 7 Положення, який і присвячений переважно процедурі обшуку.
Слід нагадати, що на практиці вже мали місце спроби створення у складі Департаменту подібних воєнізованих формувань з широкими повноваженнями, проте положення про них (яке, до речі, майже нічим не відрізнялось від цього проекту) було скасоване через невідповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Зараз Департамент намагається повернути до життя аналогічний за змістом акт.
Наведене є не єдиним невиправданими розширенням законодавчих положень. Зокрема, за п. 3 Положення до основних завдань ПСП віднесено:
3.1. Запобігання і припинення злочинів терористичної спрямованості та інших злочинів на об’єктах ДКВС України.
3.2. Запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу УВП.
3.3. Участь у заходах щодо забезпечення режиму та його основних вимог в УВП і СІЗО.
3.4. Взаємодія із спеціальними підрозділами інших правоохоронних органів у сфері боротьби з тероризмом і злочинністю.
Як бачимо, таке завдання, як участь у заходах щодо забезпечення режиму та його основних вимог в УВП і СІЗО не передбачається жодним законодавчим актом для воєнізованих формувань ДКВС.
Отже Положення невиправдано розширює коло завдань ПСП відповідно до їх призначення, встановленого в Законі. Іншими словами, відбувається «коректування» законодавчих положень на рівні відомчого акту, що є неприпустимим, оскільки останні не можуть коригувати першоджерело – закони.
4. Функції ПСП
4.1. Запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах ДКВС України, у тому числі у рамках антитерористичної операції, що проводиться АТЦ або координаційною групою при відповідному регіональному органі СБ України.
Як уже визначалось, це функція самого Департаменту.
4.2. Участь у затриманні озброєних злочинців на території об’єктів ДКВС України.
Не можна не звернути увагу й на певну невизначеність термінології Положення. Приміром, доволі часто у його тексті використовується термін «злочинець». При цьому ПСП мають доволі широкі повноваження щодо застосування фізичної сили та інших засобів до особи, названої «злочинцем». Виникає питання – що саме слід розуміти під цим терміном? Хто є (кого слід вважати) злочинцем? У п. 1.2. Положення, що присвячене роз′ясненню термінів, подібне формулювання відсутнє. Жодний інший законодавчий акт не дає визначення цьому поняттю. У результаті, як видається, на практиці не можна буде виключити випадки, коли ярлик «злочинець» буде «приклеюватись» виключно за розсудом представників ПСП чи Департаменту на будь-яку особу, приміром, родичку засудженого, що порушила якийсь правовий припис.
У пункті 6.3. Положення взагалі відокремлено поняття «засуджений», «злочинець» та «правопорушник». З урахуванням відсутності визначення їх змісту можемо припустити можливість нівелювання на практиці у ході діяльності ПСП.
4.3. Участь у заходах щодо розшуку і затримання засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу з-під варти або самовільно залишили місце відбування покарання, у тому числі у рамках антитерористичної операції, що проводиться АТЦ або координаційною групою при відповідному регіональному органі СБ України.
Відносно цієї «функції» є лише запитання: Чому це не здатні виконувати відповідні існуючі структурні підрозділи органів і установ виконання покарань, тим більше, що розшук таких осіб покладається на ОВС? Навіщо для цього утворювати окремий підрозділ? Чи визначення подібних функцій покликане створити враження необхідності утворення ПСП?
Тим більше, не враховано, що за загальним значенням функції – це об’єктивно необхідні напрямки діяльності, що виражають сутність та призначення відповідної структури. Термін «функція» в перекладі з латини означає виконання, звершення. У широкому розумінні – це обов'язок, роль, що її виконує відповідний інститут чи процес стосовно до цілого, характеристика напрямку чи аспекту діяльності. Функції ПСП – це не що інше, як характеристика саме того, що і як він «робить».
Функції ПСП, названі у п.п. 4.2., 4.3., 4.5. – 4.7. Положення визначені за допомогою термінів «участь» (у проведенні, у заходах) та «сприяння». Отож, таке визначення функцій дозволяє дійти висновку, що ПСП – це утворення «сприяння», що не наділене самостійними функціями, а лише приймає участь у заходах, які виконуються іншими підрозділами та службами. То чи доцільно запроваджувати нове формування виключно з метою допомоги, для виконання «допоміжної» ролі? Власних функцій ПСП у Положенні немає.
4.4. Виконання заходів, передбачених уведенням надзвичайного чи воєнного стану, режиму особливих умов у районі розташування об’єктів ДКВС України у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених і осіб, узятих під варту, в разі нападу (у тому числі збройного) бо виникнення реальної загрози такого нападу на об’єкти ДКВС України, припинення групових протиправних дій засуджених і осіб, узятих під варту, та ліквідації їх наслідків.
Зауваження стосовно розуміння функцій відноситься й до змісту цього пункту. КВК України не встановлює особливого порядку прийняття рішення про посилення охорони, нагляду за засудженими, здійснення інших додаткових режимних заходів: воно повинно прийматися начальником установи виконання покарань за погодженням з керівництвом територіального управління Державного департаменту України з питань виконання покарань. Єдиний виняток складають випадки необхідності припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків - для цього за рішенням Голови Департаменту, начальника управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.
Оскільки підстави та порядок використання сил і засобів колонії і так передбачене в законі – зайвим видається закріплення в Положенні функції, подібної до «…виконання заходів, передбачених уведенням….»
4.5. Участь у проведенні оглядів і обшуків засуджених і осіб, узятих під варту, їх речей, оглядів інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території об’єктів ДКВС України, на якій встановлені режимні вимоги, а також вилученні заборонених речей і документів.
Чому не здатні виконати це завдання відділи охорони, нагляду та безпеки колоній? Яка нагальна необхідність утворення додаткового підрозділу для цих функцій?
4.6. Участь у заходах щодо забезпечення правопорядку, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в УВП, СІЗО і на прилеглій до них території.
4.7. Участь у заходах щодо забезпечення безпеки засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на об’єктах ДКВС України.
4.8. Сприяння оперативним підрозділам Департаменту, його територіальних органів управління, УВП і СІЗО у проведенні оперативно-розшукових заходів.
Дивись коментар до п. 4.5.
Водночас, маємо невідповідність КВК України.
4.9. Участь у заходах щодо організації переміщення (перевезення спеціальним транспортом або супроводження пішки до місць відбування покарань) особливо небезпечних засуджених та засуджених до довічного позбавлення волі.
Одразу ж виникає питання: що саме розуміється під терміном «особливо небезпечні засуджені»? Хто і в якому порядку буде «навішувати» на засудженого ярлик «особливо небезпечний»? Яким нормативним (не говорячи вже про законодавчий) актом передбачено подібне поняття? Подібна норма створює підстави для обмеження прав, приниження гідності та достоїнства засуджених з порушенням чинного законодавства.
Більше того, незрозуміло, як співвідноситься це положення з встановленим у нормативних актах порядку переміщення та конвоювання засуджених? Оскільки подібні дії входять до компетенції внутрішніх військ – необхідно погодити саме з цим органом можливість та випадки, коли у цій діяльності бере участь ПСП.
4.10. Планування, організація і проведення навчань (тренувань) командирів та тренування практичним діям особового складу груп швидкого реагування УВП і СІЗО.
Вищевказаний пункт, по суті, представляє собою не функцію, а один із напрямків роботи, підставу організації діяльності, з огляду на що її включення до переліку функції є невиправданим.
Фактично, на ПСП намагаються покласти всупереч закону вельми широке коло функцій, головною з яких є можливість залучення ПСП до проведення обшуків та оглядів. При цьому переважні їх більшість (а точніше – всі, за винятком однієї функції) носять характер «допоміжних» та не відповідають функціональному призначенню ПСП.
Сумнівної уваги, на мою думку, заслуговує й розділ 7 Положення - «Проведення спеціальних заходів».
У ньому, по-перше, наочною є певна плутанина. Так, у п. 7.3. передбачається складання графіку залучення ПСП до проведення обшуків і оглядів. Але у п. 7.6. визначено, що під час проведення огляду і обшуку «… особовий склад ПСП, як правило, знаходиться в резерві…» (!!!). Так навіщо тоді взагалі складати графіки (п. 7.3.) та планувати участь ПСП у обшуках і оглядах?
Необхідність плану і, отже, зміст п. 7.3., фактично спростовуються і нормою п. 7.5., в якій вказано, що залучення ПСП «…здійснюється як за планом, так і поза ним…».
Неможливо з тексту Положення визначити чітко підстави та порядок залучення ПСП. Так:
- за п. 7.5. залучення ПСП здійснюється на підставі плану або за розпорядженням голови Департаменту чи начальників територіальних управлінь;
- у п. 7.6. передбачено, що залучення особового складу ПСП відбувається «у випадках, порядку та за правилами, визначеними нормативно-правовими актами Департаменту»(!!!). Проте на сьогодні не існує ЖОДНОГО акту, який би передбачав саме випадки, порядок та правила залучення ПСП до обшукової роботи (!!!);
- у п. 7.11. вказується на можливість залучення ПСП до проведення спеціальних заходів щодо підтримання правопорядку, стабілізації оперативної обстановки, попередження, припинення або ліквідації наслідків інших злочинів…
Як бачимо, дуже багато підстав для уведення ПСП.
Доволі «цікавим» видається й визначення території, на яку поширюються повноваження ПСП. Згідно з п. 1.2. Положення, до об′єктів віднесено: центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальні органи управління, підрозділи кримінально-виконавчої інспекції, УВП, СІЗО, воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, які створені для забезпечення виконання завдань ДКВС України, прилегла до них територія. Оскільки в подальшому з тексту положення витікає, що ПСП застосовує відповідні заходи на об′єктах ДКВС, можемо побачити, що ПСП наділяються правом, приміром, участі в обшуку службових кабінетів співробітників Центрального апарату, застосовувати до них фізичну силу та спецзасоби (хоча це й не відповідає положенням чинного законодавства). Або – вчиняти подібні дії відносно громадян, які перебувають на території, прилеглій до установи виконання покарань. Не виключена (бо допускається Положенням) й можливість уведення ПСП до Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, зокрема, її факультету № 9, проведення там «планового, згідно із графіком» обшуку. Подібне прямо суперечить чинному законодавству, приміром, КПК.
Теза про можливість уведення ПСП для припинення інших злочинів (п. 7.11.) фактично надає право залучення цього воєнізованого формування на власний розсуд посадових осіб Департаменту у будь-який час. Навіть крадіжка в колонії підпадає під категорію «інші злочини». Така невизначеність є неприпустимою, бо створює умови для зловживань та неконтрольованого, безпідставного й карального впливу на засуджених.
Формулювання п. 7.9.: «… не допускається безпідставне пошкодження одягу, майна, інвентарю тощо» викликає питання про те, за яких саме підстав допускається таке пошкодження?
Нечітким є й визначення, наведене у п. 7.11. в частині того, що саме слід вважати «підтриманням правопорядку, стабілізацією оперативної обстановки тощо», оскільки як свідчить практика, посиланнями саме на ці цілі й виправдовується переважна більшість негативних заходів, які застосовуються до засуджених та інших осіб.
І на останок іще одне зауваження. У пункті 9.2. закріплено заборону поширення через ЗМІ інформації, яка «… має на меті (…) виправдання протиправної поведінки засуджених….». Таким чином, Департамент фактично забороняє своєму персоналу визнавати власні дії неправомірними, що й призвело до заворушень серед засуджених. У результаті маємо спробу уведення в системі презумпції винуватості щодо засуджених та презумпції невинуватості персоналу.
Наведені упущення не є вичерпними. Але і подібний поверховий аналіз проекту дозволяє стверджувати, що у такій редакції Департамент намагається перекласти на ПСП каральні функції з метою утворення підрозділу по необмеженому та неконтрольованому впливу на засуджених та інших осіб, свавільного використання фізичної сили і спеціальних засобів. Наслідки таких дій будуть невиправними.
Тому я вважаю неможливим прийняття цього акту у такій редакції, оскільки сама по собі ідея створення ПСП з названими цілями й завданнями грубо порушує права засуджених та інших осіб, визначені не тільки КВК та іншим законодавством України, а й Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Кандидат юридичних наук Ірина Яковець

коментарі

14.12.2009 | MaraM
Низкий поклон Ирине Яковец, спасибо за Вашу статью!
Когда впервые сталкиваешься с исполнительной ,и особенно с судебной системой, возникает ощущение полного беспредела и "глухой стены" впереди. Но надежда на соблюдение законности остается, и именно Ваш материал поддерживает ее.Спасибо за вдумчивый анализ и Ваше неравнодушие.
Жизнь прекрасна и удивительна.
С уважением, Марина Александровна.

18.12.2010 | vivatjustice
Ірино Станіславівно, Ви як завжди неперевенршені.
Я на факультеті №9 ПСП бачити не хочу, думаю, що однокурсники теж))
Човган Вадим, 4к, 9ф.


щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном