Справа «Шагін проти України»

СПРАВА «ШАГІІН проти УКРАЇНИ»
(СА5Е of SHAGIN V. UKRAINE)
Заява № 20437/05
Стислий виклад остаточного рішення від 10 грудня 2009 року
28 квітня 2000 року Подільським судом м. Києва заявника було притягнуто до адміністративної відповідальності за злісну непокору вимогам працівників міліції та призначено покарання у вигляді адміністративного арешту строком на дванадцять діб.
10 травня 2000 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні низки злочинів. 19 травня 2000 року заявнику були пред'явлені обвинувачення у бандитизмі та інших злочинах.
10 травня 2000 року, одразу після затримання заявника, прокуратура м. Києва організувала прес-конференцію, яку широко висвітлювали засоби масової інформації. За результатами цього заходу у низці друкованих видань було опубліковано статті, в яких з посиланням на представників органів прокуратури, зокрема, зазначалося, що заявник був замовником вбивств та керував злочинною групою.
Київський апеляційний суд розглядав кримінальну справу як суд першої інстанції. Оскільки вищезазначений судне мав приміщення, достатньо просторого, щоб умістити всіх бажаючих бути присутніми на судовому розгляді, він орендував приміщення кінотеатру. Однак згодом, 23 травня 2003 року, суд виніс ухвалу про проведення закритих судових засідань.
15 березня 2004 року, визнавши заявника винним в організації банди, за трьома епізодами обвинувачення в замовленні вбивства, а також у підбурюванні до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронних органів та у посяганні на життя працівника правоохоронних органів, Київський апеляційний суд призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Верховний Суд України залишив вирок стосовно заявника без змін.'
Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на те, що його право на відкритий судовий розгляд було порушено внаслідок позбавлення громадськості можливості бути присутньою на розгляді справи в Київському апеляційному суді з 23 травня 2003 року.
Заявник скаржився за пунктом 2 статті 6 Конвенції на те, що заяви про його вину, зроблені в засобах масової інформації посадовими особами державних органів до того, як його було визнано винним, вплинули на громадську думку та на постановлення судом обвинувального вироку.
Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що судовий процес у його справі не був змагальним, а обвинувальний вирок здебільшого ґрунтувався на доказах, які не було розглянуто в судовому засіданні.
Він також скаржився, посилаючись на підпункти «а», «Ь», «с» і »сі» пункту 3 статті 6 Конвенції, що його не було негайно поінформовано про висунуті йому обвинувачення, що він не мав доступу до адвоката на початковому етапі слідства, що його обмежували в праві на подання своїх доводів слідчому та в ознайомленні з матеріалами справи і що він не мав змоги допитати деяких свідків у судовому засіданні.
Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що він зазнав поганого поводження під час перебування в міліції. Крім того, посилаючись на це саме положення, заявник скаржився на умови тримання його під вартою у період з 28 квітня до 7 травня 2000 року.
Крім того, посилаючись на підпункт «с» пункту 1 і пункт 4 статті 5 Конвенції, заявник скаржився на те, що тримання його під вартою у період з 28 квітня до 10 травня 2000 року було незаконним.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує скарги стосовно закритого судового розгляду справи заявника та стверджуваного порушення його права на презумпцію невинуватості прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з незабезпеченням публічного розгляду.
3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.
4. Постановляє:
а) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові 2000 (дві тисячі) євро на відшкодування моральної шкоди разом з відшкодуванням будь-якого податку, якщо такий стягується; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день здійснення платежу;
Ь) що зі спливом зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського Центрального банку, чинної у період несплати, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції».