Справа «Михайлюк та Петров проти України»
Справа «Михайлюк та Петров проти України»
(CASE OF MIKHAYLYUK AND PETROV v. UKRAINE)
Заява №11932/02
Стислий виклад остаточного рішення від 10 грудня 2009 року
З 1976 по 1996 рік заявник, пан Петров, був працівником Чорноморської виправної колонії № далі — колонія) та проживав у гуртожитку, розташованому на території колонії.
У вересні 1998 року пані Михайлюк та пан Петров звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до колонії та місцевого поштового відділення про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним переглядом кореспонденції, яка надходила на їхню поштову адресу, яка була однаковою з поштовою адресою колонії.
29 березня 2001 року суд відмовив заявникам у задоволенні позову, посилаючись на відповідні положення національного законодавства, які регулювали питання перегляду кореспонденції осіб, узятих під варту, та осіб, що відбувають покарання в установах системи відбування покарань, а також інструкцій з діловодства, що були для службового користування.
19 липня 2001 року апеляційний суд Одеської області залишив без змін рішення суду першої інстанції. 15 травня 2002 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду України відхилила касаційну скаргу заявників.
До Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод (далі – Конвенція) на незаконний перегляд їх кореспонденції державними органами.
У цій справі Європейський суд зазначив, що втручання у право заявників на повагу до кореспонденції не мало підстав відповідно до національного законодавства, оскільки заявники не відбували покарання у колонії.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції;
3. Постановляє:
(а) що протягом трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити наведені нижче суми відшкодування, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(i) 1 200 (одну тисячу двісті євро кожному заявнику відшкодування моральної шкоди;
(іі) 81 (вісімдесят одне) євро заявникам спільно відшкодування судових витрат;
(ііі) будь-який податок, який може бути стягнуто з зазначених сум;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку i до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції»
(CASE OF MIKHAYLYUK AND PETROV v. UKRAINE)
Заява №11932/02
Стислий виклад остаточного рішення від 10 грудня 2009 року
З 1976 по 1996 рік заявник, пан Петров, був працівником Чорноморської виправної колонії № далі — колонія) та проживав у гуртожитку, розташованому на території колонії.
У вересні 1998 року пані Михайлюк та пан Петров звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до колонії та місцевого поштового відділення про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним переглядом кореспонденції, яка надходила на їхню поштову адресу, яка була однаковою з поштовою адресою колонії.
29 березня 2001 року суд відмовив заявникам у задоволенні позову, посилаючись на відповідні положення національного законодавства, які регулювали питання перегляду кореспонденції осіб, узятих під варту, та осіб, що відбувають покарання в установах системи відбування покарань, а також інструкцій з діловодства, що були для службового користування.
19 липня 2001 року апеляційний суд Одеської області залишив без змін рішення суду першої інстанції. 15 травня 2002 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду України відхилила касаційну скаргу заявників.
До Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод (далі – Конвенція) на незаконний перегляд їх кореспонденції державними органами.
У цій справі Європейський суд зазначив, що втручання у право заявників на повагу до кореспонденції не мало підстав відповідно до національного законодавства, оскільки заявники не відбували покарання у колонії.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції;
3. Постановляє:
(а) що протягом трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити наведені нижче суми відшкодування, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(i) 1 200 (одну тисячу двісті євро кожному заявнику відшкодування моральної шкоди;
(іі) 81 (вісімдесят одне) євро заявникам спільно відшкодування судових витрат;
(ііі) будь-який податок, який може бути стягнуто з зазначених сум;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку i до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції»
щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном