Міжнародний фонд "Відродження"

Дотримання прав ув’язнених в Україні-2009. Щорічна Доповідь

Щорічна Доповідь «Донецького Меморіалу»

ВСТУП

1. П’ята щорічна Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2009” підготовлена правозахисною організацією„Донецький Меморіал”. Доповідь містить факти та інформацію щодо дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи України. Наведена також коротка інформація щодо тримання осіб в органах міліції. В цій Доповіді, як і в попередніх чотирьох, відображені зміни та події, які відбувалися у сфері дотримання прав ув’язнених протягом 2009 року.

Основними джерелами інформації для Доповіді стала інформація, розміщена на Інтернет-сайті «Тюремний портал», відповіді державних установ за запитами „Донецького Меморіалу”, публікації у ЗМІ, в тому числі в Інтернет-виданнях, результати виконуваних організацією проектів та досліджень, матеріали семінарів та конференцій, окремі листи та звернення громадян, які перебувають в установах системи, та їх родичів.

2. При підготовці Доповіді використані дослідження, виконані Іриною Яковець (Харків), Валентиною Бадирою (Чернігів), а також інформація про діяльність у сфері співпраці з установами виконання покарань, надана громадськими організаціями:

Всеукраїнська Фундація «Захист Прав Дітей», Київ,

Донецький обласний благодійний фонд «Оберіг»,

Благодійна організація «Чернігівський жіночий правозахисний центр»,

Луганський обласний благодійний Фонд «Підліток»,

Хмельницьке обласне громадське об’єднання сприяння ресоціалізації людей, які звільняються та перебувають в місцях позбавлення волі «Альтернатива»,

Центр молодіжних ініціатив «Тотем», Херсон,

Громадська організація «Територія успіху», Кіровоград

Асоціація захисту прав молоді Волині,

Кіровоградське Обласне Відділення Всеукраїнської Благодійної Організації «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»,

Миколаївський обласний громадський молодіжний рух «Пенітенціарна ініціатива»,

Громадська організація «Айболит», Сімферополь,

Всеукраїнський благодійний фонд «Правова ініціатива», Київ

Луганська обласна група медіації

Автори Доповіді висловлюють їм щиру подяку за надану для Доповіді інформацію . Водночас висловлюють жаль, що деякі громадські організації, які активно працюють у цій сфері, не змогли надати для Доповіді інформацію про свою діяльність та досягнення.

3. Автори даної Доповіді, як і раніше, не виключають, що деякі наведені факти не мають гарантованого підтвердження, а певні висновки є дискусійними. Автори також сподіваються на розуміння того, що дане дослідження може бути більш охоплюючим та детальним, проте впевнені, що видання даного огляду діяльності кримінально-виконавчої системи країни в даному обсязі є доцільним, виправданим та буде корисним.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ОРГАНАХ МІЛІЦІЇ

4. У віданні Міністерства внутрішніх справ України знаходиться 501 ізолятор тимчасового тримання (ІТТ), які загалом розраховані на 10400 місць і де затримані особи можуть перебувати максимум упродовж 3 діб (у виняткових випадках до 10 діб). При необхідності утримувати особу й надалі під вартою її мусять перевести до СІЗО. Проте бувають випадки, коли термін утримання в ІТТ перевищується.

5. З 2005 року в МВС започаткована ініціатива – моніторингові візити постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ (надалі – мобільні групи). Створеннямобільних групстало помітним кроком у реалізації ідеї громадського контролю правоохоронних органів.

Повноваження, завдання та функції мобільних груп та їх функції наведені у пп. 6-7 Доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2008” (надалі Доповідь-008) Згідно з даними, наведеними на сайті УМДПЛ, мобільними групами було здійснено у 2006 році – 86 виїздів, у 2007 - 145, у 2008 -372, у 2009 – 306. Загалом – понад 900 візитів.

6. Як відмічаєзаступник начальника Апарату Міністра внутрішніх справ України К. Левченко, „серед основних систематичних порушень прав людиниз боку працівників ОВС на стадії до порушення кримінальної справи та в адміністративному процесі під час моніторингу фіксуються такі: використання адміністративної процедури (адміністративного затримання) для збирання доказів стосовно причетності громадянина до скоєння злочинного діяння; застосування заходів фізичного впливу під час затримання, навіть коли такі заходи не є вкрай необхідними, як на це вказує закон; формалізм у роз’ясненні підозрюваним у скоєнні злочину їх прав, що зводиться до підписання протоколу про роз’яснення прав згідно з чинним законодавством; перешкоджання участі захисника в кримінальному та адміністративному процесі; необґрунтовані відмови в задоволенні клопотань захисників та самих підозрюваних, обвинувачуваних; порушення процедури ознайомлення з матеріалами кримінальної справи колом зацікавлених осіб; відсутність можливості залучення безплатного захисника до процесу; навіть коли залучення здійснюється, дуже часто воно має номінальний характер; порушення існуючої процедури затримання за підозрою у скоєнні злочину; невідповідність умов тримання арештованих навіть національним нормам (площа на одну людину, санітарно-гігієнічні умови, харчування; помилки у веденні документації, що іноді призводить до «втрачання» людини тощо).” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1234631828) («Голос України», 19.01.2009)

7. Діяльність мобільних груп високо оцінюється за кордоном Як відмічається в тій же публікації, „під час звітування України в Раді ООН з прав людини в травні 2008 р. у виступах з приводу її доповіді представники двадцяти трьох країн відзначили як серйозне досягнення створення та діяльність мобільних груп. Комісар Ради Європи Томас Хаммерберг також підтримав спільну ініціативу української міліції та громадськості. Цей висновок дає підстави прогнозувати можливість поширення такої діяльності на інші правоохоронні органи, які мають у своєму відомстві місця позбавлення волі, перш за все на Державний департамент України з питань виконання покарань, а також інші державні структури, до яких входять установи, перебування в котрих є певним обмеженням свободи, — міністерства охорони здоров’я, оборони, праці та соціальної політики, освіти та науки України тощо.” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1234631828) («Голос України», 19.01.2009)

8. Діяльність органів внутрішніх справ з дотримання прав людини стала ґрунтовнішою після стоврення на початку 2008 року в МВС Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ (надалі - УМДПЛ). Такий крок став розвитком ідеї системного контролю діяльності органів внутрішніх справ у сфері дотримання прав людини. В кожній області були введені посади помічників Міністра з прав людини.

Як повідомляє сайт Управління (www.umdpl.info), „за період з січня по грудень 2009 року помічниками Міністра внутрішніх справ з прав людини було здійснено наступні заходи:

- під час особистих прийомів прийнято 3705 громадян, 2857 звернень громадян;

-за фактами можливих порушень прав людини працівниками органів внутрішніх справ ініційовано 2016 службових перевірок, з них силами підрозділів внутрішньої безпеки – 214, інспекції по особовому складу – 621, інших підрозділів – 1181;

-особисто перевірено стан дотримання прав людини у діяльності 966 служб та підрозділів внутрішніх справ;

-організовано 422 виїзди мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян (за іншими даними цього ж сайту – тільки 306, причини невідповідності не відомі), 86 засідань громадських рад з питань забезпечення прав людини при регіональних управліннях МВС України;

-організовано та проведено 493 семінари та тренінги для працівників органів внутрішніх справ, 340 прес-конференцій та круглих столів з проблематики прав людини;

-з метою інформування громадськості про стан дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ помічниками Міністра постійно проводяться прес-конференції та виступи в ЗМІ, розміщуються публікації в друкованих та Інтернет виданнях (загальна кількість – 1411)” (http://www.umdpl.info/index.php?id=1239636018).

9. Натомість з часом стали виявлятися і певні проблеми в організації діяльності мобільних груп.

Так, активність мобільних груп сильно відрізняється в різних регіонах: протягом 2009 року в Дніпропетровській, Київській та Тернопільській областях не було здійснено жодного виїзду мобільних груп, у ІваноФранківській був 1 виїзд, у Рівненській, Львівській областях та у м. Києві – по 2 виїзди, у Вінницькій області – 4, у Кіровоградській та Закарпатській – по 5. Перелічені регіони складають більше третини їх загальної кількості.

Іншим проблемним чинником є узагальнення діяльності роботи мобільних груп. При їх створенні передбачалося, що важливим елементом досягнення ефективності мали б стати узагальнення та аналіз практики їх роботи. Згідно Наказу МВС № 894, така дослідницька та аналітична робота покладалася на науково-дослідну лабораторію соціальної та психологічної роботи в ОВС України Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - НДЛ). Ця ж лабораторія мала б «за результатами моніторингу та аналізу виявлених порушень організовувати розроблення науково-обґрунтованих методичних рекомендацій для органів і підрозділів внутрішніх справ з питань недопущення порушень законності та конституційних прав і свобод людини та громадянина в їх діяльності» (п.6.2 Наказу).

Але з часом напрямки роботи лабораторії були змінені, і цю аналітичну роботу мало б виконувати УМДПЛ. Проте саме цієї роботи належним чином воно і не виконувало. Досвід активно діючих мобільних груп не поширюється, проблеми, з якими стикаютьсямобільні групи, публічно майже не аналізуються.

10. Єдиним масштабним прикладом узагальнення їх діяльності стала спроба мобільних груп Донецької області та АР Крим упорядкувати та проаналізувати набутий досвід. Саме ці дві групи стали ініціаторами обмінних візитів. Проте їх ініціатива не була підтримана УМДПЛ та іншими мобільними групами.

У підготовленому зусиллями цих мобільних груп виданні „Мобільні групи в мвс: практика, аналіз, РЕКОМЕНДАЦІЇ. Результати візитів мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС АР Крим та Донецької області”зібрані типові порушення, виявлені у ході візитів членами МГ у діяльності ІТТ та міськрайорганів міліції. Видання містить понад 70 рекомендацій з покращання роботи ОВС у сфері дотримання прав людини. В резюме роботи сформульовані важливі висновки та пропозиції, чимало з яких оприлюднюються уперше. (див. пп.. 8-12 Доповіді 2008). УМДПЛ виявило байдужість до цієї спроби ґрунтовного дослідження.

11. Попри таку відсторонену позицію управління тим часом дискусії щодо подальшого розвитку діяльності мобільних груп продовжуються. Низку важливих проблем поставила у своїй статті координатор мобільної групи АР Крим Олена Луньова. Вона вважає, що „відсутність відкритих дискусій з цих питань може призвести до того, що мобільні групи як цільне явище, в деякому сенсі, унікальне для пострадянських країн, стане лише формальністю. Вже зараз, на мій погляд, намічається тенденція роботи МГ не на результат (оскільки відсутнє єдине бачення цього результату), а на статистику для державної установи.

Я вважаю, що необхідним є доповнення Наказу про МГ положенням про координаторів МГ (або осіб, відповідальних за організацію діяльності МГ), в якому треба зазначити та чітко окреслити їх повноваження та обов’язки. Потребує додаткового внормування питання формальних ознак легітимності виїзду МГ. Потребує додаткового роз’яснення, в яких випадках виїзд МГ є неможливим через порушення формальних умов щодо складу МГ під час візиту.

Варто зазначити, що вироблення рекомендацій для органів та підрозділів ОВС з питань недопущення порушень законності та конституційних прав і свобод людини та громадянина в їх діяльності я вважаю однією з головних функцій МГ: оскільки не викликає сумнівів той факт, що порушення прав людини в ОВС є системним явищем, тому й вирішення цієї проблеми можливе тільки через вплив на ситуацію системно. Ця системність впливу не може бути досягнута без узагальнення результатів роботи МГ та вироблення на їх основі рекомендацій, які потім повинні трансформуватися у відповідний керівний документ (Наказ, вказівка).

Наразі актуальним є уточнення повноважень, прав та обов’язків членів МГ. Зокрема, члени МГ повинні мати доступ до результатів службових перевірок фактів порушень, які були ними виявлені. члени МГ повинні мати право відслідковувати реагування керівництва ГУ МВС, УМВС на результати своєї діяльності Зворотній зв’язок обов’язково повинен бути. І це теж є проявом наглядової функції МГ. Я вважаю, що зведення ролі громади (а громадські монітори є частиною громади) лише до мовчазного помічника міліції не має сенсу, бо ж міліція дуже добре сама знає і про… категоричну заборону тортур і про багато що ще з того, що у своїх звітах повинна відображати мобільна група. Я вважаю, що призначення МГ – бути механізмом громадського контролю.” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1260257291).

12. Наявність проблем у впровадження моніторингу дотримання прав людини у діяльності органів внутрішніх справ позначається й у тому, що прикладів брутального порушення прав людини у діяльності МВС не стає помітно менше. Ще чимало є повідомлень про такі випадки, який стався, наприклад, у Нікополі.

Згідно з інформацією правозахисників „12 січня 2009 року після прибуття ув’язнених етапом із Дніпропетровського СІЗО №3 для участі в судових засіданнях та слідчих діях людей кілька годин тримали в холодних автомобілях на вулиці, після чого відбулося масове їх побиття із застосуванням спецзасобів. Як наслідок, тілесні ушкодження отримали 18 осіб.

Порушення міліцією вимог чинного законодавства щодо додержання конституційних прав та свобод людини під час етапування в’язнів до Нікопольського ІТТ, передусім тортури голодом упродовж 15 годин та тримання на морозі тривалий час у холодних "автозаках", викликало обурення доставлених осіб. Правоохоронці при цьому застосували спецзасоби – гумові кийки. Осіб, які отримали тілесні ушкодження, оглянули спеціалісти судово-медичної експертизи. Вони зафіксували наявні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Уповноважений з прав людини звертає увагу на факт неналежного реагування керівників місцевої міліції на відповідний припис Дніпропетровської обласної прокуратури щодо припинення діяльності Нікопольського ІТТ через відсутні будь-які санітарно-побутові умови, що унеможливлює тримання в ньому людей. Цей припис було зроблено за місяць до надзвичайної події – 15 грудня 2008 року. Ніна Карпачова переконана, що масового порушення конституційних прав ув’язнених не відбулося б, якби нікопольська міліція належним чином виконала припис, спрямований на повне усунення виявлених порушень закону. Тим більше, що в документі за підписом прокурора області Михайла Косюти чітко наголошувалося: припис підлягає негайному виконанню. Тимчасовий виконувач обов’язків начальника обласної міліції В.Уваров інформував прокурора Дніпропетровської області 29 грудня 2008 року про виконання припису. На папері відрапортували про закриття Нікопольського ІТТ, а насправді 12 січня 2009 року тримали в ньому осіб, взятих під варту, без належних санітарно-побутових умов і забезпечення їхніх законних прав та інтересів. „ ((http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1233134275)

13. Питання удосконалення нормативної бази діяльності мобільних груп стало предметом розгляду Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини в червні та у грудні 2009 року. Громадська рада ухвалила рішення: „Визнати необхідною подальшу роботу з удосконалення нормативної бази діяльності мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС. Виступити з ініціативою перед громадськими радами при ГУМВС, УМВС, а також неурядовими організаціями, задіяними у складах МГ, щодо проведення робочої конференції-наради з цього питання.”

(http://umdpl.info/http://ukrprison.org.ua/files/docs/1263553626.doc)

Помітним чинником, який впливає на стабільну роботу у сфері моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ є політична ситуація в країні, особливо підготовка та проведення виборчої кампанії. Відсутня впевненість у тому, що зміни серед вищих керівників держави не вплинуть на продовження роботи, яку веде УМДПЛ.

Натомість, є безперечним той факт, що зусилля останніх років по впровадженню моніторингу дотримання прав людини сприяють поступовому усвідомленню працівниками міліції всіх рівнів необхідності такої діяльності.

Департамент та його підпорядкованість

14. Протягом 2009 року сталися певні зміни у питанні підпорядкованості Державного департаменту України з питань виконання покарань (надалі – департамент). Детальніше про історію його створення див. пп. 27-37 Доповіді-2005. Варто зазначити, що й у 2009 році не відбулося остаточного виконання взятих в 1995 році Україною на себе зобов'язань при вступі до Ради Європи про підпорядкованість кримінально-виконавчої системи Міністерству юстиції. Проте з'явилися певні зрушення у цьому питанні.

15. До серпня 2009 року відомство очолював Василь Кощинець, призначений на посаду на початку 2005 року Президентом Віктором Ющенко. Він не є фахівцем у діяльності кримінально-виконавчої системи, і брак компетентності відчувся протягом всього часу його керування. Його перебування на посаді протягом чотирьох з половиною років стало можливим, в першу, чергу завдяки підтримці Президента країни, який насправді виявив байдужість до проблем відомства. Стурбовані Відкриті листи правозахисників до Президента з приводу суттєвих порушень прав людини в установах виконання покарань пересилалися з Адміністрації Президента, де працював й син В.Кощинця, до самого голови відомства. Будь-яка дієва реакція на такі звернення була відсутня (див. пп. 123-133 Доповіді-008). Таке ставлення мало наслідком безперервну низку надзвичайних подій в установах системи. В одному з повідомлень зокрема зазначалося наступне

„Останнім часом в установах виконання покарань сталася низка подій, які деякі ЗМІ назвали акціями протесту. Засуджені заявляли про членоушкодження, спроби голодувати. Досвід спостереження за такими подіями свідчить, шо кожна з них – індивідупальна. Трапляються випадки, коли з-за грат передається неправдива інформація, частіше повідомлення про надзвичайні події містять певну частку правди. В будь-якому разі такі повідомлення мають ретельно перевірятися. При цьому суспільство має якнайшвидше інформуватися через ЗМІ про те, що достеменно відомо про той чи інший випадок.

Натомість сайт Департаменту в останні дні не містить жодного повідомлення ані про можливі події в установах, ані будь-якої реакції на повідомлення у пресі про протести в’язнів. Тільки раз з’явився у новинах голова відомства та спромігся лише заявити, що буцімто «це комусь потрібно». Більш безпорадну реакцію керівника відомства важко уявити. Жодних пояснень, жодних спроб виявити у кожному випадку, що насправді трапилося. «Ніяка» реакція відомства свідчить про те, що не буде великою помилкою вважати, що керівництво відомства не володіє інформацією про справжню ситуацію в «проблемних установах», не знає, що йому робити і яким чином інформувати суспільство про надзвичайні випадки.

З прикрістю приходится констатувати: ті в’язні українських в’язниць, чиї права порушуються, фактично є заручниками катастрофічної некомпетентності керівництва відомства та байдужості вищого керівництва держави до ситуації з правами людини в установах виконання покарань.” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1238083849).

16. Кабміном робились спроби підвищити вплив на відомство, в першу чергу перебравши на себе право призначати його керівника. Така спроба у 2007 році була блокована Президентом В. Ющенко, який своїм Указом №667/2007 від 28.07.2007 призупинив дію Постанови Кабінет Міністрів № 916 від 11 липня 2007 року. (детальніше див. п. 10 Доповіді-2007).

Наступною спробою стало ухвалення Постанови КабМіну від 10 червня 2009 р. N 587 „Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань”. Цим Положенням (п.7) право призначати Голову відомства переходило до Кабміну. За місяць Президент України видав Указ, яким закріплював такий порядок, і з 10 липня 2009 року Кабмін отримав право призначати голову відомства. Вже за місяць по тому В.Кощинця було звільнено з посади голови департаменту.

12 серпня Кабінет Міністрів видав розпорядження № 950-р про звільнення Василя Кощинця з посади голови департаменту. Журналісти „одразу побачили у звільненні Василя Кощинця політичні мотиви зацікавленості прем‘єр-міністра. За логікою журналістів, для Юлії Тимошенко як потенційного кандидата на посаду президента 144, 4 тис. голосів ув‘язнених були б зовсім не зайвими. Крім того, одним тільки звільненням Василя Кощинця можна сподіватися на поповнення електорату за рахунок родичів засуджених, які вже через край наковталися лиха від «гуманізованої» під керівництвом Василя Кощинця кримінально-виконавчої системи.” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1250662992)

17. Призначення нового голови стало складною процедурою. Як відзначала Л. Коваль у своїй статті „Мімікрія чи бажання змін?” від 19.08.2009 „доволі реальним претендентом на крісло голови, за інформацією компетентних джерел, є доктор педагогічних наук, професор, заступник Василя Кощинця – Калашник Наталія Григорівна. Дарма, що робота саме тих підрозділів департаменту, які курувалися професором (а це охорона здоров‘я, боротьба з туберкульозом і СНІДом, робота соціально-психологічної служби департаменту), виявилася провальною. Судячи з усього, пані Наталя добре вміє підбирати ключі до потрібних дверей.

Напевно, недарма перед звільненням Василя Кощинця представники департаменту часто бачили Наталію Калашник разом з дочкою Юлії Тимошенко. «Наталія Григорівна запрошує Євгенію на заходи, їздить з нею в колонії, дарує свої книги, називає «Женечкою», - розповідає незалежне інтернет - видання «Форпост » Так, 25 липня Євгенія Тимошенко-Карр була почесним гостем на черговому етапі ХVIII фестивалю самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина", який проходив у Кременчуцькій дитячій виправній колонії, - повідомляє «Телеграф».

 Та якщо з минулим керівництва департаменту вже усе зрозуміло, то перспектива майбутнього не усім видається райдужною. Так, якщо, голова Міжнародної громадської організації «Міжнародна Ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров вважає, що спадкоємиця Василя Кощинця в силах поміняти систему, бо вона напориста і володіє бійцівськими якостями, то члени Харківської правозахисної групи іншої думки. «Те, що зняли Кощинця, - це плюс. Він був просто не на своєму місці. Але якщо поставлять Калашник, стане набагато гірше», - вважає співголова організації Євген Захаров.

 Спроби пані Калашник знайти підтримку у правозахисному середовищі не увінчалися успіхом. На сьогоднішній день вже біля десятка правозахисних організацій звернулися до прем‘єр-міністра України, Кабінету міністрів із закликом провести консультації з громадськістю щодо інших кандидатур на посаду голови Державного департаменту з питань виконання покарань. У відкритих листах правозахисники наголошують на важливості забезпечення повного оновлення керівництва департаменту з урахуванням професійних якостей кандидатів, поваги до прав людини та розуміння необхідності реформування системи виконання покарань.”

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1250662992)

18. Стурбованість вибором нового очильника відомства висловила й Українська Гельсінкська спілка з прав людини. Її виконавчий директор Володимир Яворський у листі до Прем’єр-міністра України від 18 серпня 2009 року відзначав:

«Зміна керівництва Державного департаменту виконання покарань має стати кроком у реформуванні системи
Українська Гельсінська спілка з прав людини не одноразово багато років звертала увагу на системні масові порушення прав людини в місцях позбавлення волі, що знаходяться під керівництвом департаменту. На наше переконання, призначення нового керівництва департаменту має стати можливістю для зміни ситуації й закладення підвалин для проведення системної реформи цього відомства на основі поваги до прав людини й сучасних підходів забезпечення громадської безпеки. З огляду на це, ми вважаємо, що при призначенні керівника департаменту виконання покарань має бути вислухана думка громадськості, котра щоденно здійснює моніторинг порушення прав людини в цій системі й сприяє покращенню ситуації. Тому необхідно провести більш широкі консультації з громадськістю для обрання кандидатури, що мала б підтримку серед громадськості. На думку УГСПЛ, повинно бути призначено нове керівництво департаменту. Призначення когось із заступників у такій ситуації принципово не змінить ситуацію, оскільки в катастрофічній теперішній ситуації винне усе керівництво включно з Головою, його заступниками та ключовими керівниками. З огляду на це ми були здивовані щодо кандидатури Н.Калашник на посаду Голови Департаменту, оскільки вона особисто в своєму листі прямо підкреслювала, що Департамент буде співпрацювати тільки з тими громадськими організаціями, які позитивно оцінюють його діяльність. Оцінка її роботи щодо управління кадровою роботою, медичним забезпеченням, соціально-виховною роботою та співпраці з громадськістю є практично одностайно негативною серед громадських правозахисних організацій. Тому призначення Н. Калашник на посаду Голови Департаменту буде мати, на нашу, думку, важкі наслідки як для відомства так і для засуджених. УГСПЛ закликає Кабінет Міністрів України звернути увагу на численні заяви правозахисних організацій щодо призначення Голови Державного департаменту виконання покарань й провести консультації з громадськістю щодо інших кандидатур на цю посаду. При цьому важливо забезпечити повне оновлення керівництва департаменту з урахуванням професійних якостей кандидатів, поваги до прав людини та розуміння необхідності реформування системи виконання покарань.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1251653343). 19. Про великі ризики призначення головою відомства одного з діючих заступників голови департаменту зазначав у своєму відкритому листі до Прем’єр-міністра і керівник „Донецького Меморіалу”. Ймовірно, саме публічна реакція громадськості на можливість призначення керівником відомства одного з діючих заступників голови департаменту призвела до того, що врешті-решт Уряд 19.08.2009 розпорядженням № 963-р призначивголовою департаменту Олександра ГАЛИНСЬКОГО, який до цього очолював управління департаменту у Одеській області. «Уряд не задоволений тим, як реалізовувалася до сьогоднішнього дня стратегія в системі виконання покарань, і як в цілому виконувалися всі елементи стратегії в цьому секторі», - сказала при призначенні Прем`єр-Міністр України Юлія Тимошенко (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1250687090).

Показово, що на засідання Кабміну при розгляді питання про призначення голови відомства були запрошені представники декількох громадських організацій, які мали можливість висловити свою позицію.

20. Уже наступного дня відбулося представлення Голови департаменту, яке зробив виконуючий обов’язки міністра юстиції Євген Корнійчук. Як повідомлялося, „він наголосив, що Уряд прийняв вірне рішення щодо призначення очільником КВС людину, яка пройшла всі щаблі цієї служби. Виступаючи, Олександр Галінський сказав,що у своїй роботі він ширше залучатиме громадськість, представників державних і недержавних структур для партнерства, завжди діятиме оперативно і рішуче у вирішенні всіх питань.Об’єктивність і принциповість повинні бути присутніми в роботі пенітенціарної сфери, вважає він. В планах Олександра Галінського наболіле: соціальний захист працівників Державної кримінально-виконавчої служби, підвищення їхньої зарплатні, релаксація. Адже в установах виконання покарань співробітники несуть службу в нелегких психологічних умовах, у певній небезпеці”. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1251733016)

21. Про пріоритети діяльності пенітенціарної системи новопризначений голова відомства поділився й на зустрічі з Міністром юстиції. Останній зазначив, що „пріоритетними напрямками державної політики у сфері виконання кримінальних покарань мають стати створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, поступове наближення умов тримання таких осіб до європейських норм, поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їх професійної підготовки на базі цивільних навчальних закладів.

У цьому зв’язку Голова Департаменту з питань виконання покарань підкреслив, що Державна кримінально-виконавча служба України бере курс на активну співпрацю з громадськістю, зокрема, щодо своєчасного реагування на негативні прояви в діяльності системи виконання покарань. О.Галінський наголосив, що ставить собі за мету організувати роботу відомства з широкою опорою на громадські та правозахисні організації, щоб мати можливість отримувати інформацію про негативи в роботі системи, які, можливо, замовчуються.

Крім того, в його планах створити при Департаменті Громадську раду. Одним із головних завдань, за його словами, є повернення довіри до системи виконання покарань з боку суспільства та самих її працівників. О.Галінський також розповів, що департамент буде ініціювати зміни до законодавства з метою демократизації системи покарань і збільшення форм умовного відбування покарань згідно з європейськими стандартами. Під час робочої зустрічі були також обговорені перспективи перенесення слідчих ізоляторів із густонаселених районів за межі міст з одночасною розбудовою закладів ув’язнення європейського зразка. Зокрема, як наголосив Микола Оніщук, необхідно приділити особливу увагу раніше започаткованим проектам щодо перенесення слідчих ізоляторів зі Львова, Одеси та Києва. „ (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1252050370)

22. Про свої погляди О. Галінський відзначав і в подальшому, зокрема, на засіданні колегії департаменту, яке відбулося 26-27 жовтня 2009 року. У Прес-релізі відомства про це засідання відмічалося: „Олександр Галінський зазначив, що стратегічним розвитком пенітенціарної системи є заміна філософії або навіть ідеології виконання покарань. «Головним принципом змін має стати соціальне партнерство засуджених та персоналу, спрямоване на створення в установах виконання покарань гуманного соціального середовища, яке б забезпечило необхідний баланс інтересів між дотриманням визначених законодавством умов відбування покарань та задоволенням соціальних потреб кожної із сторін. І саме від результатів роботи керівників залежить, яка оцінка надається діяльності Державної кримінально-виконавчої служби з боку інститутів громадянського суспільства», - підкреслив Олександр Галінський.” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1257247068).

З огляду на проведення на початку 2010 виборів Президента важко спрогнозувати, чи відбудуться у керівництві відомства зміни після виборів і чи зможе нинішній голова відомства втілювати в життя свої наміри, якщо залишиться на своїй посаді у подальшому. Вплив політичних факторів на діяльність і міліції, і департаменту в Україні залишається невиправдано високим, що не сприяє ефективній і стабільній діяльності цих правоохоронних структур.

Ув’язнені та засуджені в установах департаменту: статистика.

23. Державна кримінально-виконавча служба України складається з центрального апарату, 25 територіальних органів управління департаменту, 184 установ, 703 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, навчальних закладів (двох центрів первинної підготовки, коледжу другого рівня акредитації).

Згідно даних, які містяться на сайті Департаменту www.kvs.gov.ua, станом на 01.01.2010 року в місцях позбавлення волі перебувало 147 716 осіб, в тому числі в 141 установі засуджених 108 187 осіб (рік тому – 109961 особа), з них 6311 жінок, у виховних колоніях – 1499 осіб (на 107 осіб менше, ніж рік тому), в СІЗО трималося 38030 осіб (рік тому – 34148 осіб, два роки тому – 32110 осіб). За рік чисельність ув’язнених осіб в установах Департаменту зросла на 1770 осіб (+ 1,21%). У 2008 році зменшення складало – 2,65%, у 2007 році – 6,87%. Вперше за останні сім років чисельність ув’язнених осіб в установах зросла, при чому за рахунок збільшення кількості осіб в СІЗО (+3882 особи, + 11,4%). Детальніше про тенденції змін в’язничного населення в Україні за останні роки див. пп. 41-43 Доповіді-2005..

24. Динаміка чисельності осіб в установах департаменту за останні десять років наведена у наступній таблиці 1. 

Таблиця 1

 

Загальна чисельність осіб в установах департаменту

Зміна чисельності осіб в установах департаменту у % до попереднього року

01.01.1999

206 191

 

01.01.2000

218 083

+ 5,77

01.01.2001

222 254

+ 1,91

01.01.2002

192 293

- 13,48

01.01.2003

197 641

+ 2,78

01.01.2004

191 677

- 3,02

01.01.2005

188 465

- 1,68

01.01.2006

170 923

- 9,31

01.01.2007

160 725

- 5,97

01.01.2008

149 690

- 6,87

01.01.2009

145 946

- 2,65

01.01.2010

147716

+ 1,21

Протягом 2009 року до установ виконання покарань знову засуджених поступило 41411 осіб (тут і надалі у дужках дані за 2008 рік - 40702 особи), а звільнилося 39213 особи (41856 осіб), в тому числі 20 890 осіб (25798 осіб) звільнено умовно-достроково. Дані про склад засуджених, які тримаються в установах виконання покарань департаменту, станом на 18 січня 2010 року наведені у наступній таблиці 2. 

Таблиця 2

 

Всього

В т.ч. установи для тримання жінок

Кількість УВП

141

12

Списочна чисельність засуджених станом на 01.01.2009 р.

110721

6381

Всього поступило засуджених протягом 2006 року

86347

4590

В тому числі

знову засуджених

41411

2576

з них раніше відбували покарання

21426

754

інші надходження

44936

2014

Всього вибуло засуджених протягом 2009 року

88139

4660

 

 

 

 

В тому числі

Звільнено всього

39213

2520

З них

по відбуттю строку покарання

12737

930

умовно-дострокове звільнення і заміна покарання

20890

1161

по помилуванню

258

77

осіб, які страждають тяжкою хворобою

862

80

за амністією

2655

228

на інших підставах

1811

44

Відправлено всього

48926

2140

В тому числі

переведено з максимального на середній РБ

463

0

переведено з середнього на максимальний РБ

246

0

Померло

576

11

Списочна чисельність на кінець звітного періоду

108929

6311

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З загального числа

засуджених

Засуджені за

злочини проти основ національної безпеки

3

0

умисне вбивство

18258

1312

умисне тяжке тілесне ушкодження

11001

712

Зґвалтування

2658

12

Розбій

13720

413

Грабіж

15101

534

крадіжка

24875

1112

привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

571

90

Хуліганство

2355

41

військові злочини

2104

84

Відб.позб. волі

Вперше

52833

4230

Неодноразово

56096

2081

По працездатності

Працездатних

105086

5970

інвалідів 3-ої групи

2355

250

інвалідів 1-ої та 2-ої групи

1488

91

По суспільним групам

Робітників

17791

854

Службовців

2685

156

працівників сільського господарства

6351

496

Військовослужбовців

93

0

Учнів

3593

93

працездатних осіб, не працюючих та таких, що не навчаються

71618

3598

Інших

6798

1114

Засуджені, яким смертна кара помилуванням замінена позбавленням волі

62

0

Засуджені, яким визнано за вироком суду примусове лікування (ст.96 ККУ)

1502

55

В тому числі

Алкоголіки

884

24

Наркомании

618

31

Іноземних громадян

2234

114

В тому числі

дальнього зарубіжжя

61

1

ближнього зарубіжжя

2173

113

Осіб без громадянства

6787

50

25. Найбільшу частку серед засуджених осіб складають особи, які відбувають покарання за крадіжки – 24875 осіб (22,8%), за умисне вбивство засуджені 18258 осіб (16,8%).

З числа засуджених у 2009 році осіб раніше вже відбували покарання 21426 осіб (51,7%). Приблизно таке ж співвідношення вперше засуджених осіб та тих, хто вже засуджувався раніше серед всіх осіб, що відбувають покарання (відповідно вперше відбувають покарання 52833 особи (48,5%), не вперше – 56096 осіб (51,5%). В Україні відбувають покарання покарання у вигляді позбавлення волі 2234 іноземних громадянина (2,05%) та 6787 осіб без громадянства (6,2%).

Варто відмітити, що за військові злочини у 2009 році в місцях позбавлення волі відбували покарання 2104 особи, тоді як за даними департаменту у 2008 році 93 особи.

26. Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за 2009 рік на 68 осіб і склала станом на 01.01.2010 1606 осіб. З них трималися в установах виконання покарань 1343 особи (+ 51 особа за рік), в СІЗО – 263 особи (+ 17 особи за рік)

27. Як відмічалося вище, чисельність осіб, які тримаються у СІЗО, у 2009 році зросла на 11,4% (+3882 особи). Кількість заарештованих осіб, які утримувались у СІЗО станом на 01.01.2010 р. складає 23 371 (61,5% від загальної кількості їх мешканців), кількість засуджених – 13475 осіб (35,4%). Чисельність неповнолітніх складає 1 699 осіб.

 

Завантаженість слідчих ізоляторів по країні різна: 18 СІЗО недозаповнені и 14 перевантажені (див. таблицю 3).Найбільший переліміт в ізоляторах Донецька (741 особа, 37,6%), Сімферополя (625 осіб, 42,1%), Києва (787 осіб, 27,6%), Харкова (384 особи, 13,7%) та Херсона 352 особи, 38,6%). Найбільш «просторо» в ізоляторах Житомира (заповнений на 64%), Ужгорода (51%) та Вільнянська (70%).

Таблиця 3

Найменування установ

Тримається усього

Кількість місць за нормою

Фактична заповненість СІЗО + - до норми

Засуджених

Заарештованих (до вироку

Неповнолітніх

1

УВП м. Вінниці

1278

1535

- 257

661

592

59

2

СІЗО м. Луцька

337

405

-68

175

159

18

3

СІЗО м. Дніпропетровська

2993

3382

- 389

919

1960

181

4

СІЗО м. Кривого Рогу

1000

1080

- 80

159

812

47

5

СІЗО м. Донецька

2711

1970

+ 741

866

1651

125

6

СІЗО м. Артемівська

2048

1630

+ 418

651

1397

84

7

СІЗО м. Маріуполя

801

693

+ 108

331

470

21

8

УВП м. Житомира

1252

1959

- 707

618

633

24

9

СІЗО м. Ужгорода

338

662

- 324

118

220

6

10

СІЗО м. Запоріжжя

1038

953

+ 85

300

612

41

11

СІЗО м. Вільнянськ

559

800

- 241

293

266

19

12

СІЗО м. Івано-Франківська

569

617

-48

212

324

9

13

СІЗО м .Києва

3637

2850

+ 787

1219

2351

158

14

СІЗО м. Кіровограда

1074

901

+ 173

364

690

40

15

СІЗО м. Сімферополя

2109

1484

+ 625

875

1225

76

16

СІЗО м. Луганська

1686

1382

+ 304

328

1351

177

17

СІЗО м. Старобільська

604

668

- 64

169

435

0

18

СІЗО м. Львова

1280

1389

- 109

308

950

48

19

СІЗО м. Миколаєва

979

1199

- 220

461

453

10

20

СІЗО м. Одеси

2111

1913

+ 198

544

1476

108

21

СІЗО м. Ізмаїла

601

704

- 103

234

367

12

22

СІЗО м. Полтави

809

982

- 173

309

457

51

23

СІЗО м. Рівне

434

599

- 165

161

267

18

24

СІЗО м. Суми

781

518

+ 263

432

336

34

25

СІЗО м. Чорткова

238

406

- 168

69

154

9

26

СІЗО м. Харкова

3192

2808

+ 384

1214

1831

153

27

СІЗО м. Херсона

1264

912

+ 352

470

749

65

28

СІЗО м. Хмельницького

551

636

- 85

190

279

15

29

СІЗО м. Черкасс

720

657

+ 63

270

430

58

30

СІЗО м. Чернігова

432

420

+ 12

265

161

5

31

СІЗО м. Н.-Сіверського

133

323

- 190

83

49

4

32

СІЗО м. Чернівці

471

555

- 84

207

264

24

УСЬОГО

38030

36992

+ 1038

13475

23371

1699

28. Попри сказане, залишається надто високим рівеньзастосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою.Такий захід значною мірою застосовується до осіб, які скоїли нетяжкі злочини, проте їх утримання в СІЗО зумовлене «зручністю» для слідства, оскільки підсудний завжди «під руками». а не тому, що не застосовувати таку міру немає можливості.

Про невиправданість надмірного застосування тримання під вартою свідчать й статистичні дані щодо причин звільнення осіб з СІЗО, наведені у таблиці 4. Серед головних причин, з яких особи звільнилися з СІЗО – призначення їм покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також призначення покарання у вигляді позбавлення волі, але на відносно короткий термін – як правило, такий, який утримувана особа вже відбула, перебуваючи у СІЗО. Протягом року звільнюється з СІЗО майже кожний четвертий з тих, хто туди потрапляє. Очевидно, що злочини, за які вони засуджені, не є такими, що тягнуть суворе покарання.

Таблиця 4

З СІЗО було звільнено

2002 г

2003

2004

2005

2006

2008

2009

Усього

% до загального числа осіб, що надійшли до СІЗО

15 379

 

14186 / 19,3%

15 040

13270/ 22,3%

12 886

13604

22,5%

У зв’язку із застосуванням судами покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

8600

8405

8392

8487

7346

 

6230

У зв’язку зі міною запобіжного заходу на більш м’який

2702

2 686

2103

2250

2109

 

2336

У зв’язку із закінченням терміну покарання (включаючи умовно-дострокове звільнення)

3881

4 038

3604

3987

3673

3810

4916

У зв’язку с припиненням справ судами та за виправдувальними вироками

115

77

46

293

120

 

107

У зв’язку с припиненням справ органами слідства та дізнання

81

         

15

 

29.У вересні 2009 року до України був здійснений черговий візит делегації Європейського Комітету із запобігання катуванням. У виданому після візиту прес-релізі зазначалося:

«Делегация Комитета Совета Европы по предупреждению пыток и бесчеловечного или унижающего достоинство обращения или наказания (КПП) недавно осуществила двухнедельный визит в Украину. Визит, который начался 9 сентября 2009 года, был пятым периодическим визитом КПП в эту страну.

Делегация КПП оценила прогресс, который был достигнут со времени прошлого периодического визита в 2005 году, а также ту степень, в которой рекомендации Комитета были выполнены, в частности в сферах предварительного задержания лиц органами внутренних дел, лишения свободы, задержания иностранных граждан, согласно иностранного законодательства, и в сфере психиатрии.

По окончании визита, делегация представила свои предварительные комментарии украинским властям.
Визит осуществлялся следующими членами КПП:

Вольфганг Хейнз (от Германии), глава делегации, Тим Далтон (от Ирландии), Латиф Хусейнов (от Азербайджана), Марзена Ксель (от Польши), Елена Середа (от России), Георгий Тугуши (от Грузии).
Делегация посетила следующие места:

Учреждения, которые находятся в подчинении Министерства внутренних делв городах Киев, Чернигов, Днепропетровск, Луганск.

Изоляторы временного содержания (ИВС) вгородах Чернигове, Днепродзержинске, Днепропетровске, Луганске, Славутиче, Стаханове, приемник-распределитель для бродягвг. Луганск, Розсудовский Центр временного содержания для нелегальных иммигрантов.

Учреждения, которые находятся в подчинении Государственного департамента по вопросам исполнения наказаний:
- ДнепропетровскийСИЗО (акцентируя внимание на новоприбывших и приговоренных к пожизненному заключению заключенных), КиевскийСИЗО, Бучанскую колонию № 85, г. Гостомель, Днепропетровскую колонию № 89, Славяносербскую колонию № 60, с. Лозовское.

Также делегация беседовала с заключенными Луганского СИЗО, которые недавно были переведены из учреждений Министерства внутренних дел. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1254310678)

30. Амністії у 2009 році не було, проте останній закон про амністію було ухвалено у грудні 2008 року. То ж сам процес звільнення амністованих осіб відбувався у перші місяці 2009 року. Загалом за амністією було звільнено 2655 осіб, в тому числі 228 жінок. Чимало осіб відмовлялися від застосування до них акту амністії. Одна з причин – вони мусили звільнятися у зимові місяці, і ті з них, хто не мав помешкання, де зупинитися на перший час після звільнення, вважали за краще залишатися в колоніях, де їм дах над головою та харчування були гарантовані.

Повідомлялося, що „майже півтисячі засуджених відмовилися скористатися своїм правом на дострокове звільнення. За інформацією Державного департаменту виконання покарань загальна кількість в'язнів, що підпадали під амністію - дві тисячі вісімсот осіб. Але найчастіше людям просто немає куди йти після звільнення. Багато хто планує скористатися правом на достроковий вихід із в'язниці пізніше. Адже амністуватися можна лише раз за життя. В кожному випадку остаточний вердикт - дозволити чи не дозволити лишитися у тюрмі - ухвалює суд.

Василь Кощинець, начальник департаменту: "Вони говорять прямо - мені ж нікуди йти. Ну найбільша мотивація це коли невеликий термін лишається відбути покарання. Там два-три роки. То він рахує, що може уже наступний раз йому пригодиться".(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1238011512).

31. Авторам даної Доповіді відомі дані за І півріччя 2009 року щодо застосування помилування, згідно яких «впервом полугодии 2009 года Президенту поступило 7454 ходатайства, в том числе 91 обращение народных депутатов Украины, о помилований 3996 осужденных.

В первом полугодии в адрес Президента больше всего ходатайств о помилований поступило из Донецкой области — 1537, Автономной Республики Крым — 622, Киева — 578, Одесщины — 366, Киевщины — 363, Днепропетровщины — 319, Житомирщины — 289 и Львовщины — 273.

За этот период по предложениям Комиссии Президент издал шесть указов о помилований 286 лиц. Из них 149 осужденным основную меру наказания сокращено, 137 осужденных от дальнейшего отбывания основной или дополнительной меры наказания освобождены. При этом удовлетворены 672 ходатайства граждан о помиловании осужденных.

Среди помилованных 61 женщина и 225 мужчин, из которых 101 инвалид и больные, 44 многодетные и матери, имеющие несовершеннолетних детей, 15 лиц преклонного возраста, 6 ветеранов войны, 8 участников ликвидации и пострадавших от последствий аварии на Чернобыльской АЗС и другие.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1258188511)

32. Варто відзначити, що у країні досі відсутня постпенітенціарна система допомоги особам, що звільняються. Тому дуже часто особи, які звільняються з місць позбавлення волі, стикаються з численними проблемами. Якщо вони не мають соціальних зв’язків, вирішувити питання облаштування на волі після звільнення їм буває вкрай складно. Ці проблеми стосуються тисяч осіб. Ось як виглядала ситуація, наприклад, у Донецькій області станом на 1 жовтня 2009 року.

«На заседании наблюдательной комиссии при Донецкой облгосадминистрации отмечалось, что на учете в горрайорганах внутренних дел области состоит 38,5 тыс. ранее судимых, в том числе:

1,4 тыс. – лица, которым установлен административный надзор,

11,6 тыс. – формально-подпадающие под административный надзор,

15,9 тыс. – осужденные к наказаниям, без лишения свободы.

За 9 месяцев т.г. ранее судимыми совершено 6994 (+141 или 2,1%) преступлений, что составляет 35,9% от общего количества зарегистрированных по области преступлений.Указанное количество преступлений совершили 5,2 тыс. лиц, в том числе 3,2 тыс. – у которых судимость не снята и не погашена в установленном законом порядке, из них:

150 (-19) – находящиеся под административным надзором;

1,6 тыс. – формально-подпадающие под административный надзор;

276 (-72) – осужденные к наказаниям без лишения свободы.

С целью стабилизации криминогенной ситуации в области, ГУМВД приняты следующие меры:

- для предупреждения уличной и имущественной преступности совместно с управлением госдепартамента по исполнению наказаний были составлены списки лиц, которые отбывали наказание за совершение разбоев, грабежей, краж и освободились в 2008 году, в январе т.г. осуществлена их отработка, как результат количество этих преступлений было снижено на 10%;

- на протяжении года проведено инвентаризацию ранее судимых, проверены по месту жительства 100% состоящих на учете судимых, обновлены фото и данные ИПК, особое внимание уделялось отслеживанию миграционных процессов среди осужденных для последующего информирования территориальных ОВД;

- усилено профилактическую работу с лицами, находящимися под административным надзором, за нарушение правил административного надзора составлено 1630 (+141) админпротоколов по ст.187 КУоАП, возбуждено 154 (+11) уголовных дел по ст.395 УК Украины.

Проблемы:

1). Недостаточное трудоустройство ранее судимых (центрами занятости населения для освобожденных из мест лишения свободы на т.г. забронировано всего 196 рабочих мест, на которые трудоустроено 173, хотя в этом году освободилось и стало на учет в ОВД 5,7 тыс. ранее судимых).

2). Низкая помощь в социальной адаптации после освобождения (кроме милиции, которая проводит профилактическую работу с ранее судимыми, другими органами никакого влияния на их поведение в обществе фактически не оказывается, всего в 3-х городах области (Донецк, Макеевка, Дружковка) есть приюты для не имеющих места жительства судимых). (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1261987582).

33. «Территориальными подразделениями уголовно-исполнительной инспекции УГДУВИН в Донецкой области – по состоянию на 1 октября 2009 года - поставлено на учет 3022 лиц условно-досрочно освобожденных от отбывания наказания. Из них прибыли к избранному месту жительства из учреждений исполнения наказаний Донецкой области – 2506; из учреждений других областей Украины - 258. Снято с учета – 428. При этом на учетах территориальных подразделений уголовно-исполнительной инспекции состоит – 2594 лиц освобожденных от отбывания наказания условно-досрочно. Из прошедших по учетам отбывали наказания за тяжкие преступления – 1486; особо тяжкие преступления - 450; установлен административный надзор – 365 лицам. Не отбытая часть наказания лиц, освобожденных условно-досрочно составляет: до шести месяцев – 413; до 1-го года – 791; до 2-х лет – 1303; более 2-х лет – 508.

Из состоящих на учете лиц условно-досрочно освобожденных - зарегистрировались за избранным местом жительства – 1833. При осуществлении контроля за лицами освобожденными условно-досрочно, проблемным вопросом, является то, что законодательством на данную категорию лиц, не возложены конкретные обязанности, и не предусмотрена ответственность за их не выполнение. Кроме этого также отсутствует совместный нормативный акт, который координировал бы совместную работу служб и ведомств.

В текущем году лицами освобожденными условно-досрочно в период не отбытой части наказания совершено – 50 новых преступлений. Также проблемным является то, что в отдельных случаях, лица освобожденные условно-досрочно не прибывают к избранному месту жительства. С начала года к избранному месту жительства не прибыло – 282 лица освобожденных условно-досрочно.

С целью надлежащего осуществления контроля за поведением лиц, освобожденных от отбывания наказания условно-досрочно, предлагается, в частности, рассмотреть вопрос открытия центров социально адаптации в крупных городах Донецкой области.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1262158657).

34. Виконанням покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, в департаменті опікується Кримінально-виконавча інспекція. Чисельність осіб, які перебувають на обліку КВІ декілька років тому перевищила чисельність ув’язнених осіб, які тримаються у місцях позбавлення волі.

Таблиця 5

Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі
станом на 1 січня2010 року

№ з/п

Регіон

Пройшло по обліку у звітному періоді

Всього засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб до яких застосовано адміністративне стягнення та осіб, звільнених умовно-достроково від відбування покарання (за 12 міс)

Позбавлення права обій-мати певні посади або займатися певною діяльністю

Громадські роботи

Виправні роботи

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (перебувало на обліку на кінець звітного періоду, за 12 місяців)

Середнє навантаження на одного штатного працівника місцевого підрозділу інспекції

всього

з них непов-нолітніх

Перебувало на обліку на кінець звітного періоду, за 12 місяців

всього

з них неповнолітніх

1

АР Крим

19649

8552

252

597

812

305

5832

223

77

2

Вінницька

16722

5882

168

289

968

113

4093

158

75

3

Волинська

8919

3260

116

186

467

81

2289

107

69

4

Дніпропетровська

30543

14442

297

709

1587

118

10376

274

85

5

Донецька

34704

16220

439

820

2086

860

9395

408

81

6

Житомирська

12073

4498

145

217

769

131

3002

136

65

7

Закарпатська

6590

2963

107

192

239

52

2375

102

72

8

Запорізька

22388

9755

226

317

1229

145

7436

209

83

9

Івано - Франківська

5615

1920

55

224

387

155

994

46

46

10

М.Київ та Київська

22322

11399

317

1019

765

289

8180

296

82

11

Кіровоградська

11997

4742

138

136

1000

67

3159

126

79

12

Луганська

26060

12058

301

489

949

263

9327

282

85

13

Львівська

12099

4960

136

292

763

186

3340

120

68

14

Миколаївська

18080

6318

152

184

1485

260

3906

131

84

15

Одеська

20147

8629

263

338

845

76

6811

258

76

16

Полтавська

13025

5021

87

258

611

81

3540

77

63

17

Рівненська

8621

2959

144

102

824

60

1808

129

70

18

М. Севастополь

2518

1477

23

69

122

33

1169

22

87

19

Сумська

8046

3214

157

249

540

210

1794

130

62

20

Тернопільська

5604

2111

56

193

371

75

1342

48

54

21

Харківська

21354

10916

417

448

417

87

9131

413

72

22

Херсонська

13341

5423

129

282

697

141

3932

115

70

23

Хмельницька

9647

3804

95

299

355

131

2848

92

62

24

Черкаська

11828

4179

97

196

625

74

2947

82

71

25

Чернігівська

11329

4176

131

273

1129

116

2298

105

68

26

Чернівецька

5119

1728

55

153

185

98

1184

54

51

УСЬОГО

378340

160606

4 503

8531

20227

4207

112 508

4143

75

Станом на 01.01.2010 на обліку КВІ перебувало 160606 осіб, з них неповнолітніх – 7139 осіб. Найбільша частка з цих осіб отримали вирок – звільнення від відбування покарання з випробуванням – 123213 особи (76,7%). Покарання у вигляді громадських робіт відбували 20 227 осіб (12,6%), виправні роботи – 4207 осіб (2,6%).

35. Натомість на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, судом не покладаються будь-які обов’язки, крім періодичного відвідування КВІ. Певна профілактична робота ведеться з підлітками. Наприклад, у Донецькій області відбувається так.

«На заседании наблюдательной комиссии при Донецкой облгосадминистрации была представлена следующая информация о социально-педагогической и профилактической работе с несовершеннолетними, осужденными к наказанию, без лишения свободы.

За 9 месяцев 2009 года в центры социальных служб для семьи, детей и молодежи Донецкой области от Криминально-исполнительных инспекций поступило 335 уведомлений на несовершеннолетних, осужденных к наказанию, без лишения свободы. Из них 330 получают услуги центров социальных служб.

Анализ проблем подростков, с которыми приходится работать социальным работникам, свидетельствует, что в 60 случаях, это конфликты с родителями и ближайшим окружением. В 30 случаях, это проблемы со здоровьем, в том числе из-за употребления алкоголя и наркотических средств и ещё в 30 случаях, это проблема самореализации подростков, отсутствие смысла жизни, неуверенности в себе и своих возможностях. В остальных случаях, это отсутствие документов, низкий уровень материального обеспечения и образования, а также – трудоустройства, профориентации и другие.
Специалистами центров проведена социальная работа в семьях осужденных, как с подростками, так и с их родителями. Успех в работе достигается при желании подростка к позитивным переменам в отношениях с окружающими и при желании родителей действительно помочь своим детям. К сожалению, некоторые родители не интересуются проблемами своих детей, ведут

Результатом, проведенной социально-педагогической и профилактической работы с несовершеннолетними, являются положительные перемены в их эмоциональном состоянии, в их взглядах на будущее, в осознании последствий своего поведения и поступков.

Таким образом: доступ к лучшим образовательным возможностям получили 270 подростков;

налажены социальные связи у 185 подростков;

оформлено и восстановлено 26 документов;

устроено на обучение 6 человек;

3-м оказана помощь в лечении;

2-е временно трудоустроено.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1261987651)

36. На початок 2009/2010 навчального року загальноосвітні навчальні заклади розпочали роботу при 150 установах департаменту, з них при 106 виправних колоніях, 32 слідчих ізоляторах, 10 виховних колоніях та 2 виправних центрах, у тому числі: у 56 установах - вечірні школи (з них у 10 виховних колоніях – середні загальноосвітні школи ІІ-ІІІ ступенів), 81 - класи (групи) з вечірньою формою навчання, 13 - навчально-консультаційні пункти.

Фінансування відомства. Персонал установ виконання покарань.

37. Фінансування Кримінально-виконавчої системи в абсолютних цифрах рік від року зростає. Проте хронічне недофінансування системи залишається. Наприклад, згідно даних департаменту, в 2009 році «вжито ряд заходів щодо забезпечення осіб, позбавлених волі, продовольством та організації харчування в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Враховуючи те, що на закупівлю продуктів харчування з державного бюджету на 2009 рік виділено 310 млн. грн., або 83% від мінімальної потреби, Держдепартаментом організовано роботу щодо додаткового отримання продовольства на суму 27,4 млн. грн., або 7,3% від потреби, за рахунок:

- доходів від працевикористання засуджених на суму 14,1 млн. грн.;

- роботи підсобних господарств – 8,71 млн. грн.;

- гуманітарної допомоги – 4,6 млн. грн.

З урахуванням додаткових надходжень забезпеченість грошовими коштами склала 90,3% від потреби.»

Одним з показників фактичної фінансової забезпеченості відомства можна вважати вартість утримання одного засудженого на рік. Як повідомив під час Громадських слухань, що відбувалися у департаменті наприкінці вересня, заступник голови департаменту А. Ф. Височанський вартість утримання одного засудженого на рік (у гривнях) за останнє десятиріччя була такою:

 

Рік

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

грн./особу

1656

2132

2285

3 176

4374

6289

9369

13250

12800

Очевидно, що якщо у гривнях видатки зросли у 6-8 разів, то у доларовому еквіваленті підвищення сталося тільки у 2-2,5 рази.

Видатки на утримання одного ув’язненого у розрахунку на місяць у 2009 році склали 1066 грн, на добу – 35 гривень. Пан Височанський не повідомив, яким чином розраховувались ці дані.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1258958403).

38. Чимало проблем залишається не вирішеними у сфері дотримання прав персоналу відомства. Загалом у відомстві організовують і проводять роботу із засудженими та особами, узятими під варту, 47,6 тис. працівників.Деякими фахівцями вважають, що «посадові тав службові особи відомства – це найбільш вразлива категорія працівників, і вони найбільш суттєво піддаються професіональній деформації. Саме тому необхідно періодично (наприклад, один раз на 2-3 роки) проводити переатестацію практичних працівників установ на предмет професіональної придатності та надавати професійну, медичну та психологічну допомогу особам, які стали жертвами професійної деформації.» (http://khpg.org.ua/index.php?id=1239720218).

39. Низку важливих питань висловітлює у своїх публікаціях кандидат юридичних наук, директор благодійної організації „Чернігівський жіночий правозахисний центр” Валетина Бадира. Вона відмічає (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1234548096), що «порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів і установ виконання покарань до цього часу залишається не врегульованим окремими законами та іншими нормативно-правовими актами. Суспільні відносини, які виникають під час проходження служби рядовим і начальницьким складом, не наповнені змістом, який випливає із завдань кримінально-виконавчої служби, специфіки прав та обов’язків посадових та службових осіб органів і установ виконання покарань.

Згідно статті 22 Закону України „Про міліцію”, працівники кримінально-виконавчої служби мають право на соціальний захист. Їм та членам їх сімей надається 50% знижка по сплаті за житлові та комунальні послуги, вони користуються пільгами при встановленні телефонів і т.д. Фактично у цій статті задекларовані напрямки і межі соціального захисту. В той же час в статті 24 цього закону зазначено, що пільги, компенсації та гарантії надаються за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання бюджетних установ, в тому числі і органів внутрішніх справ.

В Законі України „Про Державну кримінально-виконавчу службу” в розділі 5 „Правовий та соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби” ні слова не сказано про джерела фінансування, пільг та компенсацій, які передбачені статтею 22 Закону України „Про міліцію”. Відсутність механізму реалізації права на соціальний захист працівників кримінально-виконавчої служби залишає це право лише декларацією про наміри і не більше.

40. Діяльність персоналу в установах виконання покарань постійно пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, підвищеними вимогами дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Саме цим зумовлена необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після звільнення. На жаль, на сьогоднішній день соціальний престиж професії пенітенціарного працівника залишається невисоким.

Департаменту необхідно розробити порядок призначення та механізм виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або інвалідності працівника кримінально-виконавчої служби, виходячи із завдань Державної кримінально-виконавчої служби. До цього часу залишаються невирішеними питання забезпечення цієї категорії безоплатною медичною допомогою, санаторно-курортним лікуванням та відпочинком для оздоровлення, надання житлового приміщення або виплати грошової компенсації за піднайом житлового приміщення, безоплатного проїзду.

Соціально незахищений, з невисокою заробітною платою, без перспективи кар’єрного росту працівник кримінально-виконавчої системи не здатний сформувати із злочинця таку особистість, яка б вела правослухняний спосіб життя, дотримувалась правових та інших соціальних норм держави і суспільства.

41. Персонал органів і установ виконання покарань виконує роботу великого суспільного значення. Ця робота пов’язана з постійною тратою душевних і фізичних сил: постійні стресові ситуації і перевантаження, емоційна напруженість, які викликані специфікою організації несення служби, „від підйому до відбою”, посиленими варіантами несення служби в разі ускладнення оперативної обстановки в самій колонії, а також в період загострення ситуації в кримінально-виконавчих установах інших регіонів, під час проведення політичних акцій в державі та під час святкування державних та релігійних свят, тобто більше третини робочого часу працівники несуть службу в ненормованому режимі, в тому числі в святкові та вихідні дні, що звужує сферу спілкування в сім’ї, недостатню увагу вихованню дітей і т.п.

Обмеження пільг, компенсацій та гарантій працівникам кримінально-виконавчої служби, як комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту, в тому числі, не забезпечення безоплатною медичною допомогою, надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення, не надання житлового приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом житлового приміщення, знижки плати за користування житлом, паливом, телефоном та плати за комунальні послуги, визначаються особливістю професійних обов’язків, пов’язаних з ризиком для життя, певним обмеженням права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі та своїй сім’ї достойного рівня життя, матимуть наслідком відтік професійного ядра практичних працівників кримінально-виконавчої системи, які організують і здійснюють виправлення засуджених.

Однією із причин існуючого стану щодо правового і соціального захисту рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, на мою думку є те, що кримінально-виконавча система перестала бути для влади пріоритетною.

42. В незалежній українській державі Кримінально-виконавча система стала нікому не потрібною. В сучасній ринковій економіці держави не знайшлося місця підприємствам кримінально-виконавчої системи. Держава в цілому втратила інтерес до функціонування кримінально-виконавчої системи, залишивши за собою функцію виконання вироків до позбавлення волі. Про систему згадують тільки тоді, коли в’язні протестують проти нелюдського або такого, що принижує гідність поводження, вчиняють масові членоушкодження, оголошують голодування.

Втративши інтерес до системи, держава почала забувати і про персонал, який там працює.

Керівний склад центрального апарату є державними службовцями певних категорій, соціальний захист яких відрегульований Законом України „Про державну службу” і проблеми правового і соціального рядового і начальницького складу їх не особливо турбують, дослідженнями соціальних наслідків порушення прав персоналу ніхто не займається.

43. Виходячи із вище викладеного, вважаю за необхідне найближчим часом розробити і прийняти закони та нормативно-правові акти щодо проходження служби рядовим і начальницьким складом Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме:

а)відповідно до п.22 статті 92 Конституції України - розробити і прийняти Закон України „Про дисциплінарний статут Державної кримінально-виконавчої служби України”;

б) розробити і прийняти Постанову Кабінету Міністрів України „Про порядок проходження служби працівниками Державної кримінально - виконавчої служби України”;

в) розробити і прийняти Постанову Кабінету Міністрів України „Про порядок виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі або каліцтва працівника кримінально - виконавчої служби та компенсації, заподіяння шкоди його майну під час виконання службових обов’язків”.

44. Урядом час від часу ухвалюються Програми, спрямовані на підтримку Кримінально-виконавчої системи та на розвиток і забезпечення її діяльності. Як правило, такі програми не фінансуються належним чином і тому не виконуються, а невеликі кошти, які все ж таки за ними виділяються, використовуються не ефективно.

Так, у серпні 2006 року Уряд затвердив Державну програму покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006 - 2010 роки (далі - Програма). Рахункова палата провела аудіт виконання цієї програми

За результатами аудиту колегія Рахункової палати під головуванням Валентина Симоненка зробила висновок, що «внаслідок неефективної управлінської діяльності департаменту протягом 2006-2008 років виконано лише десяту частину її завдань, передбачених на цей період.

Як встановили фахівці Рахункової палати, Міністерство економіки України та Міністерство фінансів України не забезпечили власну взаємодію з питань контролю і звітності про виконання програми, формально узагальнюючи інформацію, надану Департаментом з виконання покарань, без аналізу реального стану виконання її заходів.

Поза увагою Міністерства юстиції України залишилося питання приведення нормативної бази діяльності кримінально-виконавчої служби, зокрема, кримінально-виконавчої інспекції, у відповідність з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами. У той же час, регіональні державні адміністрації практично усунулися від виконання заходів. Внаслідок цього, умови утримання засуджених та осіб, взятих під варту, суттєво не покращилися.

Встановлено, що засуджені не забезпечені житловою площею за існуючими нормативами. В жодній установі або слідчому ізоляторі умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту, не відповідають вимогам законодавства та європейським нормам і стандартам, ратифікованим Україною.

Внаслідок недотримання норм будівельного законодавства не було побудовано у визначений програмою строк корпус слідчого ізолятору та два поверхи корпусу для жінок у Київському СІЗО, а вартість проекту зросла майже вдвічі.У місцях позбавлення волі не забезпечено безумовне дотримання прав людини і громадянина, більшість органів виконання покарань, заклади охорони здоров'я і навчальні заклади Державної кримінально-виконавчої служби функціонують у непристосованих для роботи умовах.

Колегія Рахункової палати зробила висновок про нагальну необхідність реформування кримінально-виконавчої системи. У тому числі - шляхом удосконалення чинного законодавства в сфері виконання покарань, розширення переліку альтернативних видів покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. Це забезпечило б скорочення чисельності засуджених та ув´язнених осіб в установах виконання покарань і, як наслідок, зниження фінансового навантаження на державний бюджет, підвищення ефективності використання бюджетних коштів на утримання засуджених.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1247551729).

45. У відомстві, як і у суспільстві взагалі, відчутною проблемою є корупція. Про незалежні дослідження впливу корупції на діяльність КВС авторам даної Доповіді не відомо. Керівництво відомства питанням боротьбі з корупцією приділяє певну увагу. В управліннях, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах діють робочі групи по організації виконання антикорупційного законодавства.За даними відділу внутрішньої безпеки та розслідувань департаменту, в результаті проведення комплексу профілактичних та оперативно-розшукових заходів у першому півріччі поточного року виявлено 45 (перше півріччя 2008 року – 46) працівників органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, які вчинили правопорушення з корупційними ознаками та притягнуті до адміністративної відповідальності, а саме: у Запорізькій – 8, Київській, Одеській, Харківській та Херсонській областях – по 4, у Дніпропетровській та Донецькій – по 3, Волинській, Львівській та Чернігівській областях – по 2, в АР Крим, Житомирській, Закарпатській, Луганській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Сумській та Тернопільській областях – по одному.

Порушення антикорупційного законодавства скоїли – 20 працівників підрозділів нагляду і безпеки виправних колоній, 9 працівників відділу режиму і охорони слідчих ізоляторів, 6 - соціально-психологічної служби, 4 – відділу охорони виправних колоній, по одному - медичної і комунально-побутової служб, начальник установи, заступник начальника установи, виконуючий обов’язки заступника начальника колонії та головний бухгалтер.

За своєю структурою корупційні діяння, допущені персоналом, це факти незаконного отримання грошової винагороди за передачу засудженим предметів, обіг яких у місцях позбавлення волі заборонений.

Судами до адміністративної відповідальності притягнуто 40 працівників (28 осіб молодшого, 9 осіб середнього та три - старшого начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України).

За порушення спеціальних обмежень, спрямованих на попередження корупції, передбачених статтею 5 вказаного Закону, що виразилось у роботі за сумісництвом, сприянні юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності та наданні незаконних переваг засудженому, до адміністративної відповідальності судами притягнуто 5 працівників (3 особи молодшого та по одному середнього і старшого начальницького складу).

Стосовно всіх цих осіб судами застосовані штрафні санкції у сумі від 400 грн. до 850 грн.

За кожним виявленим фактом корупційного діяння або вступу у позаслужбові стосунки, вчиненого персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України, проводиться всебічна і об’єктивна перевірка, матеріали за її результатами надсилаються до СБУ чи МВС для прийняття рішення щодо притягнення таких осіб до адміністративної відповідальності згідно з вимогами Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

Працівниками служби внутрішньої безпеки проводились перевірки стану організації роботи за додержанням персоналом вимог антикорупційного законодавства. Відповідальним за цю ділянку роботи працівникам вказувалось на недоліки, надавалась практична допомога по їх усуненню. Певні посадові особи установ виконання покарань та слідчих ізоляторів за результатами перевірок притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

В органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах кримінально - виконавчої служби визначено працівників, які схильні до порушень службової дисципліни, вступу у неслужбові стосунки, неналежної поведінки в побуті. З даними працівниками здійснюються індивідуальні профілактичні бесіди, під час яких наголошується на недопустимість вчинення корупційних діянь чи інших порушень, норм чинного законодавства.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1262250287)

46. У ЗМІ з”являються повідомлення про окремі випадки порушення закону працівниками установ департаменту.

Так, наприклад, «прокуратура Вінницької області порушила кримінальну справу за фактом побиття ув’язненого посадовими особами Вінницької установи виконання покарань №1.Кримінальна справа порушена на підставі перевірки, проведеної прокуратурою області у зв’язку з неодноразовими повідомленнями про неналежні умови утримання ув’язнених в установі.
"Знайдені небезпідставними повідомлення засуджених щодо їхньої безпеки під час перебування в установі. Про це свідчить факт необґрунтованого фізичного насильства, застосованого до одного із засуджених з використанням спеціальних засобів і перевищенням службових повноважень", - уточнив помічник прокурора Вінницькї області з питань контролю над дотриманням законності виконання судових рішень з кримінальних справ Андрій Кобилянський.

Він додав, що в даний момент потерпілий знаходиться в безпеці, його стан здоров’я оцінюється як задовільний. "Після втручання у ситуацію центрального апарату департаменту, певних кадрових змін у структурі управління департаменту у Вінницькій області, ситуація в установі виправилася, стала контрольованою і керованою", - додав Кобилянський. За даним фактом порушено кримінальну справу згідно із ст. 365 ч. 2 (перевищення влади, що супроводжується насильством) Кримінального кодексу». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1252235668).

47. Ця ситуація, на відміну від більшості інших, мала кадрові наслідки, оскільки згодом було звільнено з посади начальника Вінницької установи виконання покарань № 1. «Дане рішення було прийнято у святкові дні негайно після оприлюднення Вінницькою правозахисною групою нелегально знятого відео, на якому жорстоко побитий в'язень В'ячеслав Мушинський розповідає про те, що його побив у себе в кабінеті особисто начальник СІЗО. З 24 серпня, за інформацією правозахисників, начальником УВП № 1 призначили Журу Леоніда Валентиновича. Попереднього начальника Вінницького СІЗО пана Балтака звільнили після поширеного повідомлення про масове побиття невідомими особами в масках в'язнів СІЗО 18 червня цього року.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1251372023). 48. На Львівщині «зписьмовою заявою в правоохоронні органи звернулась 23-річна жінка. Унаслідок проведення оперативних заходiв, працiвники вiддiлу боротьби з корупцiєю УБОЗ ГУМВС України у Львiвській областi в службовому кабiнетi адмiнiстративного примiщення виправної колонiї затримали чиновника на «гарячому». Окрім 2 тис. доларів хабара, в кабінеті посадовця вилучили ще 1,2 тис. доларів США.За даними поінформованих джерел, під час отримання хабара було затримано начальника виправного закладу у Миколаївському районі.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1237986240).

Інший випадок стався у Запорізькій області: «Запорізький районний суд засудив співробітника Біленьківської виправної колонії до 5 років і 3 місяців позбавлення волі. Про це на прес-конференції розповів заступник прокурора Запорізької області Володимир Мазурик. «Будучи посадовою особою - представником влади і правоохоронних органів, зловживши своїм службовим становищем, він проніс на територію колонії особливо небезпечний наркотик - марихуану», - розповів зам прокурора. Після того, як засуджений оскаржив вирок Апеляційний суд понизив йому покарання до 3 років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна. А також позбавив його права обіймати посаду в правоохоронних органах протягом найближчих трьох років.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1247551370)

49. Питання можливості оскарження засудженими дій персоналу залишається одним з важливих чинників дотримання прав людини. Згідно листа департаменту № 1/1-678/Гл від 10.02.2010 протягом 2009 до департаменту надійшло 345 скарг засуджених. З них знайшли своє підтвердження 7, ще 9 частково підтвердились.

Зазвичай у офіційній статистиці відомство рахує звернення громадян, що не є тотожним зі скаргами. Інформація про звернення громадян розміщено на сайті департаменту. Уявлення про реакцію департаменту на звернення громадян можна скласти з документу з назвою «Аналітична інформаціяпро роботу із зверненнями громадян, що надійшли до центрального апаратудепартаменту України з питань виконання покарань у 2009 році», підготовленого Управлінням документаційногозабезпечення та режимно-секретноїроботи департаменту.

(http://www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article;jsessionid=B1CB8FE521FC8FE157112C0F0D033C91?art_id=66168&cat_id=45810

50. Згідно наведеної в документі інформації, «до департаменту надійшло 7531 звернення, що на 5,3% більше кількості звернень цього ж періоду 2008 року (7151). Звернення засуджених (узятих під варту) складають 20,5% всіх отриманих в 2009 році звернень, звернення персоналу кримінально-виконавчої служби - 7%, решта (72,5%) – звернення інших громадян.

До департаменту на розгляд надійшли звернення громадян з різних інстанцій, а саме:

 

2009

2008

Секретаріат Президента України

660

484

Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини

413

392

ГенеральнапрокуратураУкраїни

212

145

Громадськіта релігійніорганізації

343

62

Засобимасової інформації

66

12

На 2,5% більше (2009р. – 5460, 2008р. – 5325) надійшло до департаменту звернень від громадян. Від персоналу кримінально-виконавчої служби надійшло листів у 4,5 раза більше (2009р. – 525, 2008р. – 117). Зменшилась на 9,5% (2009 р. – 1546, 2008р. – 1709) кількість звернень, надісланих на розгляд до департаменту від засуджених (узятих під варту).

Основним питанням у надісланих до департаменту зверненнях засуджених та їх родичів залишається питання щодо переведення засудженого з певної виправної колонії ближче до місця його проживання до засудження або ближче до місця проживання його близьких родичів. Таких питань було 2396 в зверненнях 2009 року. У порівнянні з даними минулого року кількість зацікавлених у вирішенні цього питання збільшилась на 39% (2008р. – 1721). Родичі засуджених в 1,6 раза активізували свої прохання щодо подальшого місця відбування покарання – 782 звернення (2008р. – 490).

У порівнянні з 2008 роком збільшилась майже на 70% кількість звернень щодо неправомірних дій адміністрації установ (2009р. – 820, 2008р. – 483). Засуджені та їхні родичі невдоволені неналежним ставленням до засуджених та узятих під варту, кількість звернень стосовно цього зросла на 58% (2009р. – 277, 2008р. – 175). До центрального апарату департаменту в 2009 році звернулось на 42% більше заявників щодо незастосування акта про амністію та на 34% більше незадоволених медичним обслуговуванням. Майже у 3 рази більше скаржаться засуджені, їх родичі, а також сам персонал кримінально-виконавчої служби на зловживання службовим становищем, упереджене ставлення керівництва органів та установ виконання покарання до підлеглих. Стосовно ненадання дозволу на побачення, передачу , посилку надійшло в 2009 році в 2,5 раза більше звернень (2009р. – 183, 2008р. – 72).

Серед питань, які у зверненнях до департаменту порушувались персоналом кримінально-виконавчої служби, 557 питань (2008р. – 742) стосувалось фінансового напрямку (виплата пенсії, заробітної плати, страхової суми), 320 питань (2008р. – 188, або в 1,7р. більше) – роботи з особовим складом (прийом на службу/роботу, поновлення, звільнення, присвоєння спеціального звання, неправомірного накладення стягнення та його зняття, виділення санаторно-курортних путівок працівникам та членам їх сімей, а також висловлення подяки працівникам кримінально-виконавчої служби) і 71 питання (2008р. – 130) щодо комунально-побутових проблем (надання житла та порушення при його розподілі, поліпшення житлових умов).Протягом 2009 року до департаменту надійшло 1237 (2008р. -1119) повторних звернення.

Від засуджених (узятих під варту) до департаменту надійшло 221 (2008р. – 294) повторних звернення, або 18% всіх повторних звернень (2008р. – 26%).Від персоналу кримінально-виконавчої служби надійшло повторних звернень у 8 разів більше 2008 року - 101 (2008р. – 12), або 8% всіх повторних звернень (2008р. – 1%).

Основними причинами повторних звернень є невдоволеність громадян раніше прийнятими рішеннями за результатами розгляду питань, порушених у попередніх їх зверненнях. Серед повторних звернень 419 питань (2008р. – 376), або 34% всіх повторних, порушувалися щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої, 165 питань (2008р. 81) - щодо неправомірних дій адміністрації установ, 134 питання (2008р. - 103) - щодо неналежного медичного обслуговування засуджених, 86 питань (2008р. – 65) - щодо подальшого місця відбування покарання за проханням засуджених чи їх родичів. Основним повторним фінансовим питанням персоналу кримінально-виконавчої служби було неналежне нарахування (перерахування) або невиплата пенсії.

Питання, порушені у розглянутих зверненнях громадян, що надійшли до департаменту в 2009 році, у 664 випадках (9% всіх звернень) не знайшли свого підтвердження, у 74 випадках (1%) підтвердились або частково підтвердились. Порушені питання задоволені у 427 випадках (6%), у 1806 (24%) випадках заявникам відмовлено у задоволенні їх прохання. Решті заявників - надані роз’яснення.»

Нормотворчість департаменту

51. Ситуація у сфері дотримання прав людини у кримінально-виконавчій системі значною мірою є похідною від рівня законодавчого та нормативного забезбепечення її діяльності. Аналіз кримінально-виконавчого законодавства та нормотворчої діяльності наведені у Доповідях за попередні роки (пп. 47-92 Доповіді-2005, пп. 17-25 Доповіді-2006, пп. 11-31 Доповіді-2007, пп. 43-57 Доповіді-008)

Відсутність в країні наукової інституції (інституту, центру, лабораторії тощо), яка займалась би розвитком науковго забезпечення діяльності КВС призводить до того, що в країні є поодинокі фахівці та громадські організації які намагаються (роблять спроби) наукового аналізу проблем.

52. У виданні «Проблеми забезпечення прав засуджених у кримінально-виконавчій системі України» («Права людини», 2009) відмічається, що «проблемні моменти Кримінально-виконавчих та супроводжуючих їх правовідносин можна поділити на:
- проблеми концептуального характеру та

- проблеми практичного (прикладного) характеру.

Проблеми концептуального характеру стосуються принципових положень, які постулюють правове становище засуджених та осіб, які опинилися в місцях попереднього ув’язнення, правила презумпції невинуватості та аналогічні норми законодавства. Вони мають вирішальне значення для надання особі певного комплексу прав та визначення основних напрямків діяльності органів держави в сфері застосування покарань та інших обмежуючих заходів.

Правила внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих установ (ПВР) є документом, в якому конкретизуються та отримують подальшу деталізацію норми КВК України, він є одним з основних в роботі органів та установ виконання покарань, оскільки встановлює «правила гри» як для персоналу установ, так і для засуджених. І тому цей акт не може бути сформульованим та прийнятим однією з сторін процесу виконання-відбування покарань. Бо в такому разі неминучі зловживання. Доцільним є прийняття ПВР Кабінетом міністрів України.

53. Засуджений не є суб’єктом кримінально-виконавчих правовідносин, адже на сьогодні кримінально-виконавче законодавство містить в собі такі положення, відповідно до яких засуджений виступає як необхідний атрибут кримінально-виконавчої діяльності, але атрибут, який не має самостійного значення. Тобто без засудженого діяльність з виконання покарань не можлива. Але засуджений – це перш за все, пасивний суб’єкт, який повинен зазнавати каральний вплив і на цьому його значення та функції завершуються. Лише після звільнення він набуває повний об’єм правосуб’єктності. До такого виводу можна прийти, якщо вивчити перелік прав, обов’язків та заборон, які розповсюджуються на засуджених.

Низька поінформованість засуджених стосовно їх прав та шляхів і механізмів їх реалізації. Кримінально-виконавча система була й залишається однією з найбільш „закритих” систем державних органів. Багато нормативних актів, які приймаються вищим органом виконавчої влади в сфері виконання покарань мають гриф „цілком таємно” або „для службового користування”, інші просто не публікуються. Такий стан справ приводить до того, що засуджені не мають змоги ознайомитися з нормативними актами та, відповідно, скористатися тим небагатим арсеналом прав, які в них є, хоча таке право для них закріплює закон.

Вказана ситуація призводить до того, що засуджені не вміють користуватися своїми правами. Ці права не доступні засудженому як з огляду на непоінформованість, так і з огляду на нерозуміння їх сенсу та тих правових наслідків, які тягне за собою існування та можливість реалізації певних прав. Не сприяє вмінню користуватися правами і низький рівень культури українського суспільства в цілому та суспільства засуджених зокрема.

54. Критерії, за якими проводиться розподіл засуджених за видами КВУ, носять юридичний характер (тяжкість вчиненого злочину, наявність попереднього злочинного досвіду або досвіду відбування покарання). Недосконалість актів Департаменту створює умови для дублювання комісіями функцій судів, що втілюється в оцінці комісією особи засудженого, обтяжуючих та пом’якшуючих вину обставин та ін. Практика розподілу засуджених підтверджує цей тезис. Отже, необхідно сформулювати положення про розподіл засуджених таким чином, щоб уникнути можливості впливання оціночних міркувань на розподіл засудженого.

До проблем практичного (прикладного) характеру відносяться випадки звернення до «допомоги» груп швидкого реагування у випадках «приборкання» засуджених, які виказують незадоволення умовами тримання або намагаються відстоювати свої права. Подібна практика суперечить вимогам міжнародних нормативно-правових актів, які є частиною національного законодавства України.

КВК України декларує для засудженого можливість користуватися правовою допомогою, причому закріплює це положення серед прав засудженого. І хоча кодекс не містить прямих обмежень щодо реалізації названого права, на практиці існує багато способів перешкоджання засудженому в користуванні цим правом. Одним з прикладів є поміщення засудженого до дисциплінарного ізолятора та, відповідно, ненадання йому в цей час побачень з адвокатом.

55. Дільниці соціальної реабілітації, які є, можливо, найбільш бажаними для засуджених, існують далеко не у всіх колоніях. Такий стан речей унеможливлює попадання до них великої кількості засуджених, оскільки якщо такої дільниці в колонії немає, то хоча особа і заслуговує на переведення до дільниці соціальної реабілітації , вона не зможе туди потрапити, так як для цього буде необхідно переведення до колонії іншого рівня безпеки, а це вже зовсім інший інститут кримінально-виконавчого права.
Слід звернути увагу на те, що неможливо розглядати поміщення до ПКТ як зміну умов тримання.

Єдиний орієнтир у вирішенні питання щодо переведення засуджених з однієї дільниці до іншої – це наявні в розпорядженні працівників Департаменту методичні рекомендації. Але такий акт носить, перш за все, характер рекомендації, а по друге має методичне значення, тобто визначає методологічні підвалини визначення того або іншого виду дільниці.

Ще одна функція, яку виконує дисциплінарна практика – це маніпулювання засудженими. Система стягнень та заохочень дозволяє створювати для засуджених такі умови, які найбільш зручні для адміністрації КВУ. Крім того, механізм застосування заохочень та стягнень має багато недоліків, котрі роблять застосування цих заходів не передбачуваними та, навіть, несподіваними.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1239779404, http://khpg.org.ua/index.php?id=1239720218).

56. Автори підкреслюють, що «майже самим важливим є зміна парадигми, концепції покарання та порядку й умов його відбування. Йдеться про формування образу засудженого, як особи, яка зробила помилку, але не безнадійну. Необхідне додання зусиль на руйнування заохочення субкультури засуджених, як осіб, які мають якусь романтичну та гірку і несправедливу долю. До засудженого треба ставитися як до звичайної людини, яка тимчасово перебуває в місцях позбавлення волі, має честь та гідність і незабаром буде звільнена. Відповідно, й система органів не повинна носити карально-табірне забарвлення, а бути установами, які забезпечують фізичну ізоляцію засуджених та намагається насамперед не зашкодити особі цією ізоляцією.

Медичне та соціально-побутове забезпечення засуджених регламентовані законом дуже скупо, що дозволяє практичним працівникам КВУ без будь-яких зусиль залишатися в межах закону і в той же час не забезпечувати засудженому навіть мінімуму, необхідного для утримування людини в умовах фізичної ізоляції.

З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України, очевидно, що ця категорія справ повинна розглядатися саме адміністративними судами, але на сьогодні немає такої судової практики та питання щодо підсудності справ за скаргами засуджених на дії органів та установ КВС є відкритим.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1239779404, http://khpg.org.ua/index.php?id=1239720218).

57. Прикладом нормативного акту, який не відповідає стандартам дотримання прав людини, є Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003р., № 261. Аналіз цього документу виконаний кандидатом юридичних наук Іриною Яковець. Вона відмічає, що «частиною 2 ст. 93 КВК передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, причому не всіх, а лише тих, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених за згаданою нормою закону має визначатися нормативно-правовими актами департаменту.

Законодавство не надає роз'яснення, що розуміється під "винятковими обставинами". Не існує на сьогодні і жодного відомчого нормативного документу, що детально встановлював би підстави та порядок розгляду та вирішення питань переведення засуджених з однієї установи до іншої. У відомчих актах встановлено лише таке:

– за персональними нарядами Департаменту на переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, направляються (…) засуджені, які відповідно до частини другої статті 93 КВК переведені з однієї виправної чи виховної колонії до іншої (п. 3.6. Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003р., № 261);

– основними завданнями Апеляційної комісії є: розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої згідно з вимогами частини другої статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу та інших законів України (п. 2 Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003р., № 261).

Але навряд чи подібні положення можна вважати «порядком переведення засуджених».

Складається враження, що Департаменту вигідна відсутність правової регламентації діяльності з питань переведення засуджених. За таких умов, адміністрація виправної колонії, посилаючись на оперативні обставини, стосунки між засудженими, проведення дізнання або порушенням кримінальної справи і т. п., у будь-який час може зробити висновок про необхідність переведення будь-якого засудженого до іншої виправної установи.

Сучасний стан справ, коли склад «виняткових обставин» визначається на розсуд адміністрації установи, є неприпустимою, бо адміністрація сама «може зробити висновок про необхідність переведення», тобто визначити підстави для переведення. Правова невизначеність підстав для переведення засуджених створює передумови для зловживань та порушень прав людини, а також у «необхідних» випадках максимально погіршувати положення засуджених постійним переведенням їх з однієї колонії до іншої. І практика свідчить про непоодинокість подібних випадків.

58. Не окреслений й порядок розгляду даних питань в Апеляційній комісії. Врахування думки самого засудженого не передбачене. Положення містить лише процедуру розгляду звернень засуджених, громадян, організацій тощо. Через відсутність належного регулювання питань переведення засуджений, стосовно якого прийнято рішення про переведення до іншої установи, його рідні та інші зацікавлені особи, по-перше, не інформуються про порушення такого розгляду, по-друге, не мають можливості вплинути на даний процес, по-третє, не ознайомлюються з прийнятим рішенням, що позбавляє їх можливості його оскаржити. Це є прямим порушенням правила 17.3. Європейських тюремних правил, за яким «…слід встановлювати думку ув’язненого відносно спершу призначеного для нього місця відбування покарання та будь-яких інших переводах з однієї пенітенціарної установи до іншої».

Засуджені, стосовно яких прийнято рішення про переведення, як правило, дізнаються про це вже при прибутті до іншої установи, що також негативно впливає на психічні стани. Не менше страждають і рідні, які також отримують інформацію про місцезнаходження засудженого з дня прибуття до нової установи. При цьому їм ніколи не роз’ясняється право на оскарження рішень Апеляційної комісії. А це є прямим порушенням Конституції України, за якою кожен має право на судовий захист та на своєчасне отримання інформації про себе та членів своєї родини.

Можливість такого оскарження встановлюється Положенням. І хоча закріплений у ньому порядок оскарження суперечить чинному законодавству, бо передбачає виключно позасудову процедуру, без жодної згадки щодо звернення до суду («…п. 11. Скарги на рішення Апеляційної комісії подаються на розгляд Голові Департаменту. 12. Рішення Апеляційної комісії може бути скасоване Головою Департаменту та направлене на повторний розгляд…»), ані засуджений, ані його рідні не інформуються навіть про це.

59. Необхідно також звернути увагу, що «таємність» діяльності як Регіональної, так і Апеляційної комісії (більшість громадян взагалі не мають інформації, що такі органи є), створює умови для «скорочення» або взагалі недотримання навіть існуючої процедури, а також унеможливлює оперативне реагування на зміну місця відбування покарання. За практикою, що склалася, отримати у Департаменті будь-яку інформацію стосовно підстав переведення того чи іншого засудженого неможливо. Копії протоколів засідань Апеляційної комісії не видаються з посиланням на «конфіденційній характер інформації, що міститься в них». Видача витягів з цих протоколів або хоча б ознайомлення з ними – не передбачене.

Отож, існуюча процедура переведення з однієї установи до іншої нагадує колишній ГУЛАГ часів максимальної таємничості діяльності системи виконання покарань. Змінити ж стан справ можливо лише шляхом забезпечення належного контролю з боку відповідних органів за діяльністю Департаменту, а також внесенням у чинне законодавство чітких підстав та процедури переведення засуджених з однієї установи до іншої»

60. Попри численні зауваження до рівня нормативної діяльності департаменту та її публічну критику, на наголошення ігнорування міжнародних стандартів, до останнього часу підхід відомства був незмінний

Приклад – проект Положення про підрозділи спеціального призначення.

Проект Положення проаналізовано Іриною Яковець, яка відмічає:

«Як свідчить аналіз проекту Положення, даний акт спрямований на значене обмеження прав засуджених та інших осіб, а його кремі положення суперечать чинному нині законодавству, у результаті чого затвердження цього акту у поданому вигляді є не доцільним. Це є намаганнями на відомчому рівні створити фактично неконтрольований суб′єкт з необмеженими повноваженнями.

Так, у п. 2.1. Положення зазначено: «Підрозділ спеціального призначення (далі – ПСП), є воєнізованим формуванням, що відповідно до закону діє у складі територіального органу управління Департамент, здійснює спеціальні заходи, спрямовані на виконання визначених завдань і функцій».

Отже, ключовим моментом у функціонуванні воєнізованих формувань, якими і є ПСП, є сфера їх призначення, обмежена двома напрямками: 1) охорона об’єктів; 2) запобігання та припинення дій, визначених у ст. 392 КК.
Проте, на ПСП покладається і діяльність щодо протидії тероризму, хоча це й суперечить положенням ст. 12 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Що ж до попередження злочинів терористичної спрямованості та діянь, передбачених ст. 258 КК України – не зрозуміло, чому їх попередження не може здійснюватись у загальному порядку. У всіх установах виконання покарань функціонує оперативні структури, на які й покладається попередження злочинності в установах виконання покарань. І чому ці підрозділи не здатні виконувати покладені обов′язки самостійно?

Тим більше, що Законом України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачається здійснення такої діяльності якимись спеціально утвореними воєнізованими формуваннями.

61. Відповідно до Закону «Про ДКВС», Департамент НЕ наділений правом створення будь-яких воєнізованих формувань, окрім віднесених до структури ДКВС цим законом (тобто, формувань, призначених для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» також НЕ наділяє Департамент повноваженнями по створенню для запобігання тероризму окремих ВОЄНІЗОВАНИХ утворень. За таких обставин створення окремого підрозділу для боротьби з тероризмом є не просторо незаконним, а й створює умови для необґрунтованого витрачання державних коштів на його утримання.

Головна мета утворення ПСП – вплив на засуджених шляхом участі цього підрозділу в обшуках та оглядах – це безпосередньо витікає зі змісту розділу 7 Положення, який і присвячений переважно процедурі обшуку. Слід нагадати, що на практиці вже мали місце спроби створення у складі Департаменту подібних воєнізованих формувань з широкими повноваженнями, проте положення про них (яке, до речі, майже нічим не відрізнялось від цього проекту) було скасоване через невідповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Зараз Департамент намагається повернути до життя аналогічний за змістом акт.

Наведене є не єдиним невиправданими розширенням законодавчих положень.

Так, у п. 4.5. Положення зазначено:

«Участь у проведенні оглядів і обшуків засуджених і осіб, узятих під варту, їх речей, оглядів інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території об’єктів ДКВС України, на якій встановлені режимні вимоги, а також вилученні заборонених речей і документів.»

Чому не здатні виконати це завдання відділи охорони, нагляду та безпеки колоній? Яка нагальна необхідність утворення додаткового підрозділу для цих функцій?

Водночас, маємо невідповідність КВК України.

У п. 4.9. Положення зазначено: «Участь у заходах щодо організації переміщення (перевезення спеціальним транспортом або супроводження пішки до місць відбування покарань) особливо небезпечних засуджених та засуджених до довічного позбавлення волі.»

Одразу ж виникає питання: що саме розуміється під терміном «особливо небезпечні засуджені»? Хто і в якому порядку буде «навішувати» на засудженого ярлик «особливо небезпечний»? Яким нормативним (не говорячи вже про законодавчий) актом передбачено подібне поняття? Подібна норма створює підстави для обмеження прав, приниження гідності та достоїнства засуджених з порушенням чинного законодавства.

62. Фактично, на ПСП намагаються покласти всупереч закону вельми широке коло функцій, головною з яких є можливість залучення ПСП до проведення обшуків та оглядів. При цьому переважні їх більшість (а точніше – всі, за винятком однієї функції) носять характер «допоміжних» та не відповідають функціональному призначенню ПСП.

Неможливо з тексту Положення визначити чітко підстави та порядок залучення ПСП. Так:

- за п. 7.5. залучення ПСП здійснюється на підставі плану або за розпорядженням голови Департаменту чи начальників територіальних управлінь;

- у п. 7.6. передбачено, що залучення особового складу ПСП відбувається «у випадках, порядку та за правилами, визначеними нормативно-правовими актами Департаменту»(!!!). Проте на сьогодні не існує ЖОДНОГО акту, який би передбачав саме випадки, порядок та правила залучення ПСП до обшукової роботи (!!!);

- у п. 7.11. вказується на можливість залучення ПСП до проведення спеціальних заходів щодо підтримання правопорядку, стабілізації оперативної обстановки, попередження, припинення або ліквідації наслідків інших злочинів…

Подібний поверховий аналіз проекту дозволяє стверджувати, що у такій редакції Департамент намагається перекласти на ПСП каральні функції з метою утворення підрозділу по необмеженому та неконтрольованому впливу на засуджених та інших осіб, свавільного використання фізичної сили і спеціальних засобів. Наслідки таких дій будуть невиправними.
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1259654283).

63. До обговорення нормативно-правових актів відомства залучаються й засуджені. Один з них відмічає, що «хотілося б звернути окрему увагу на недосконалість нормативно-правової бази у такому важливому питанні як регламентація і контроль за відправленням засудженими офіційної кореспонденції, як з боку державних установ, так і громадськості. Засуджені в установах виконання покарань з загальними умовами утримання відправляють офіційну кореспонденцію в більшості випадків так: вкидають листи в поштову скриньку, що розташована на території установи і доступна широкому колу засуджених. Але, вкинувши листа до поштової скриньки, наприклад, з касаційною скаргою до Верховного суду України, де термін відправлення має дуже важливе значення, засуджені не впевнені, що вона буде відправлена вчасно. Адже мають місце випадки, коли термін подачі касаційної скарги порушувався не з вини засудженого.

Не існує чіткого механізму фіксації і контролю за відправленою кореспонденцією, неможливо встановити, як реальну дату відправлення засудженим листа, так і дотримання адміністрацією встановлених законом термінів для відправлення кореспонденції.

В ч. 4 ст. 113 КВК України зазначено: „пропозиції, заяви, скарги, адресовані уповноваженому ВР України з прав людини та прокуророві, перегляду не підлягають і не пізніше, як в добовий строк надсилаються за належністю.” Перевірити виконання зазначеної норми на сьогоднішній день не представляється можливим.

Важливо, щоб кореспонденція офіційного змісту передавалася засудженими конкретній особі, а не вкидалася в поштову скриньку. Лише таким чином можна забезпечити чітку фіксацію дати відправлення, наприклад. в журналі реєстрації надходження кореспонденції від засуджених. Має також бути запис в журналі має бути – дата відправлення з вихідним номером, що дасть змогу фіксувати як сам факт вручення, так і дотримання термінів відправлення кореспонденції.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1249030796)

64. Про необхідність удосконалення окремих положень Кримінально-викоанвчого кодексу аголошують і правозахисники. Українська Гельсінська спілка з прав людинив лютому 2009 року «звернулася до суб’єктів законодавчої ініціативи з проханням розробити та подати законопроект, що захистив би право ув’язнених на отримання посилок та бандеролей без обмежень.

На звернення відреагувало Міністерство юстиції України, яке визнало, що «…Враховуючи фінансово-економічну ситуацію в державі та погіршення на цьому фоні умов відбування покарання засудженими та тримання осіб, узятих під варту, Міністерство юстиції ініціює питання щодо розробки законопроекту стосовно збільшення кількості посилок і передач засудженим та ув’язненим".

20 березня УГСПЛ отримала лист від Секретаріату Президента Українипро те, що той переслав звернення до Державного департаменту виконання покарань.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1238010187, www.helsinki.org.ua)

У січні 2010 року ця пропозиція була закріплена законодавчо – до Кримінально-виконавчого Кодексу була прийнята низка змін, які помітно поліпшили умови тримання засуджених.

Утримання неповнолітніх

65. Чисельність неповнолітніх в місцях позбавлення волі постійно знижується. Станом на 01.01.2010 р. у виховних колоніях трималося 1499 неповнолітніх.

66. Асоціацією захисту прав молоді Волині з 12 по 26 листопада 2008 року було проведене опитування 128 осіб, що відбувають покарання у Ковельській виховній колонії. Воно відбувалося в в рамках проекту “Покращення доступу до правових знань осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі”, який виконувався за підтримки МФ «Відродження». У соціологічному звіті за результатами опитування засуджених виховної колонії зазначається, що «збір інформації відбувався методом анкетування. Анкетування було проведене серед усіх без винятку вихованців колонії, які вміють читати та писати. Переважна більшість опитаних, а це 67.5% перебували до моменту засудження на обліку у кримінально-виконавчій інспекції. 73.9% осіб, що відбувають покарання вважають, що та кількість правової інформації, яку вони отримують в колонії для реалізації ними своїх прав є достатньо. Напротивагу їм, 26.1%схильні вважати, що цієї інформації не достатньо.

За оцінкою на момент відбування покарання 23.8% (Рис. 2) респондентів оцінюють власні знання з права дуже добрими чи добрими, 12.7% правовими знаннями володіють дуже погано чи погано. Посередньо ж оцінили власне правове орієнтування 63.5% опитаних. На сьогодні неповнолітні найчастіше отримують інформацію від працівників колонії 60.7%.

На запитання: ”Чи визнаєте Ви свою вину у вчиненні злочину?” ствердно відповіли 91.8% респондентів, а вважають себе невинними 8.2% засуджених.

Ми поцікавились, у засуджених Ковельської виховної колонії, чи знають вони про можливість і порядок умовно–дострокового звільнення. На що 92.8% відповіли, що знають, а відповідно 7.2% не володіють такого змісту інформацією. Такий відсоток відповідей як 92.8 є свідченням досить високої обізнаності опитаних у кримінально-процесуальному праві.

ВИСНОВКИ:

1. Основна частина засуджених Ковельської виховної колонії-це особи у віці сімнадцяти років. Їх частка складає 41.9%.

2. 52% вихованців мають неповну середню освіту.

3. Переважна більшість опитаних, а це 67.5% перебували до моменту засудження на обліку у кримінально-виконавчій інспекції.

4. Свою вину у вчиненні злочину визнають 91.8% респондентів.

5. Вважають достатньою ту кількість правової інформації яку отримують у колонії 73.9% засуджених.

6. Основним носієм правової інформації для вихованців є працівники колонії.

8. 54.7% не подавали апеляційної скарги. Серед причин, що мотивували засудженого не подавати таку скаргу, були: небажання подавати апеляційну скаргу; не знання, як це робити; боязнь, що це призвести до збільшення міри покарання;

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1233466403)

67. Прикладом право просвітницької роботи з неповнолітніми, що перебувають у СІЗО, є діяльність благодійної організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр». Їі члени бачать своїм завданням не тільки дати неповнолітнім певні правові знання та розуміння права, але й вважають за необхідне сприяти формуванню у них готовності до правослухняної поведінки у суспільстві на основі шанобливого ставлення до права. Незнання своїх прав та обов’язків, погане знання правил внутрішнього розпорядку цих закладів часто призводить до виникнення конфліктних ситуацій.

«25 листопада 2009 року представники благодійної організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр» спільно з Головним управлінням юстиції в Чернігівській області та Чернігівським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді підготували та провели тренінги з різними категоріями неповнолітніх, які утримуються в Чернігівському слідчому ізоляторі:
- з тими, вироки відносно яких вступили в закону силу, на тему «Знай свої права та вмій їх захистити», під час якого засуджені були ознайомлені з особливостями виконання відбування покарання у виховних колоніях, застосування умовно-дострокового звільнення від покарання та залишення у виховних колоніях після досягнення 18-річного віку.

Вони були ознайомлені із обов’язками ув’язнених, які передбачені чиним законодавством та правовими наслідками недотримання правил поведінки. Представники благодійної організації передали для неповнолітніх, які утримуються в Чернігівському слідчому ізоляторі, шахи, шашки, нарди, доміно.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1259396009).

Медичні послуги

68. Організація охорони здоров’я засуджених здійснюється 105 медичними частинами установ виконання покарань та 22 лікарнями, а осіб, узятих під варту, – 32 медичними частинами. Крім того, медичні послуги надаються засудженим і ув’язненим у лікувальних закладах Міністерства охорони здоров’я України.

У Державній кримінально-виконавчій службі України створена санітарно-епідеміологічна служба Державного департаменту України з питань виконання покарань, робота якої спрямована на нагляд за санітарно-епідеміологічним станом установ, організацією водопостачання, харчування, моніторинг епідемічної ситуації.

69. Довгий час ведуться дискусії щодо підпорядкованості медичної служби. Адже «медична служба в місцях виконання покарань, фактично, підпорядковується адміністраціям кримінально-виконавчих установ. Правозахисники констатують, що медичним обслуговуванням маніпулюють із метою досягнення конкретних цілей. Воно втрачає функцію надання медичної допомоги засудженим і набуває номенклатурного, адміністративного забарвлення. Медичне втручання здійснюється з метою ізолювання, приборкання незгодних з діями адміністрації. І доки не буде створено медслужби, не підпорядкованої адміністраціям установ, медичні працівники залишатимуться залученими до процесу «виконання відбування покарання». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1250232796, "Дзеркало Тижня", № 29 (757) 8 - 14 серпня 2009)

70. Про рівень медичного обслуговування у деяких установах виконання покарань свідчить і рішення Європейського Суду з прав людини щодо умов тримання в Стрижавській виправній колонії № 81 у справі «Ухань проти України». «Засуджений Ухань проходив лікування у міжобласній тюремній лікарні, що розташована при Стрижавській виправній колонії №81. В своїй скарзі до Євросуду, на підставі якої було прийнято рішення про те, що під час перебування п.Уханя в СВК №81 державою Україна було порушено щодо нього ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (жорстоке і нелюдське поводження), засуджений так описав умови в «лікарні»: «там постійно смерділо, ліків не вистачало, використовувалися прострочені медикаменти, повторно використовувалися одноразові шприци, пацієнтам не приділялося уваги, а для відвідання туалету треба було записуватися в чергу». Коли пан Ухань, який був визнаний інвалідом, заявив, що внаслідок нестерпного болю в спині він не може йти в столову для прийому їжі, начальник колонії віддав розпорядження, аби двоє інших засуджених «тягнули» п.Уханя в столову, що і було зроблено. В судовому рішенні відзначається, що медичний персонал т.зв. тюремної лікарні вважав людину, яка була інвалідом другої групи «симулянтом», а в медичній документації, яку лікарня надала Європейському суду з прав людини, було зазначено що певні ліки були призначені хворому, але була відсутня інформація про те, чи ці ліки насправді було йому введено.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240819088).

71. Під час прес-конференції на тему: «Пытки в Киевском СИЗО. Норма жизни?», яка відбулась у Києві 5 листопада 2009 року, повідомлялося про випадок із мешканцем СІЗО Юрієм Б. Зокрема, адвокат Олег Веремеенконаголошував, що «практически нет никакой нормативно-правовой базы, которая регламентировала бы порядок и механизм предоставления медицинской помощи в застенках следственных изоляторов альтернативными нетюремными врачами. Так каждый человек имеет право на выбор лечащего врача, и данное право закреплено ст. 38 Основ законодательства об охране здоровья, ч.5 ст.116 Уголовно-исполнительного Кодекса. Но это лишь теория. Теория, из-за того, что приказ Депертамента Исполнения Наказаний № 36 от 18.01.2000,регламентирующий порядок медико-санитарного обеспечения лиц, содержащихся под стражей в СИЗО, – был снят с регистрации в Минюсте несколько лет назад, и поэтому данный вопрос целиком и полностью зависит от волеизъявления начальника СИЗО.

Согласно заключению врачей скорой помощи от 22.10.09,Юрию показана немедленная госпитализация в стационар любого медицинского учереждения и хирургическая операция.

Неоднократные письменные обращения к администрация Киевского СИЗО самого Юрия Б., его родственников, а также адвокатов – закончились абсолютно ничем. Администрация Киевского СИЗО на все просьбы о немедленном переводе арестанта Бекетова в стационар лечебного учреждения с целью оказания своевременной и адекватной медицинской помощи – отвечает категорическим отказом. Дело в том, что в СИЗО не представляется возможным предоставить арестанту квалифицированную мед.помощь именно из-за отсутствия операционной, хирургического отделения, а также реанимационного отделения (на случай если состояние пациента во время операции или после нее резко ухудшится). Более того, администрация СИЗО предоставляет в ответ на все запросы сфабрикованные мед.справки о том, что якобы ЮрийБ. здоров!Эта ситуация продолжается уже более года. Несмотря на заключение независимых врачей скорой помощи, а также на решение Европейского Суда по правам человека (Страсбург) от 30.10.2009 о немедленной госпитализации Юрия Б.в условия хирургического стационара любого из медицинских учереждений, на которое укажет пациент, - ни Департамент исполнения наказаний, ни администрация Киевского СИЗО не спешат его выполнять.(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1257406164)

72. Згодом щодо даного випадку було поширено Відкритий лист, в якому йшлося про те, що «03.01.2010 около 21-00 из более чем достоверных источников стало известно следующее. Арестанту Юрию Б. 1970 г.р., который содержится в мед.части Киевского СИЗО, стало значительно хуже. Состояние его здоровья значительно ухудшилось! Пришел фельдшер и уколол обезболивающее. Вызвать скорую помощь в СИЗО - отказался.Источник также передал, что если арестанту и дальше не будут оказывать необходимую мед.помощь и изолировать от врачей, т.е. не вывезут безотлагательно для проведения хирургической операции в любую больницу Киева иили Киевской области, то арестант Б.объявит голодовку и готов пойти на более радикальные меры, в т.ч . вскрыть себе вены...Не смотря на это начальник Киевского СИЗО майор С. госпитализировать арестанта Юрия Б.не спешит.

Кроме всего прочего он и дальше продолжает настаивать, что Юрий Б.здоров, а потому – в мед.помощи не нуждается(см. письмо исх.№В-404 от 25.12.09)! Не потому ли и мед.карточку Юрия никому не показывает?!
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1263195549)

73. Важливим об’єктивним показником стану та тенденцій у наданні медичних послуг мешканцям місць позбавлення волі є дані про кількість хворих та вмерлих в установах системи.

Згідно відповіді Департаменту з питань виконання покарань на інформаційний запит «Донецького Меморіалу», у 2009році в установах виконання покарань, включаючи СІЗО та лікарні відомства, вмерла761особа(у 2008 – 765 осіб) (див. Таблицю6). Якщо врахувати, що чисельність в’язнів постійно змінюється, то коректніше буде порівнювати показник смертності в розрахунку на 1 тисячу ув’язнених.То ж у2008-09 роках цей показник найвищий за останні сім років: у 2009 році він склав 5,15, у 2008році – 5,24 (для порівняння – у 2003-2004 роках він складав 4,3).

Кількість випадків суїциду у 2009році – 44, цеє доволі високим абсолютним показником. А в розрахунку на 1 тис. ув’язнених цей показник складає 0,30 ібільшим за останні сім років він був лише у 2007 році – 0,36.

74. Про окремі випадки суїциду серед засуджених повідомлялося в ЗМІ. Так, газета «Вгору» (Херсон), повідомляла:

«Это произошло 6 декабря в 19.00 в Дарьевской исправительной колонии №10. Молодой парень (1983 г.р.), решившийся на самоубийство, уже не дышал и пульс не прощупывался. Парень, что решился на суицид, никогда не состоял на учете у психолога ни как суицидник, ни как склонный к членовредительству. Для психологической реабилитации его направили в ИК № 20 Запорожской области, там находится специализированная психиатрическая больница. Перед отъездом он признался, что это было спонтанное решение, о котором теперь сожалеет. Просто очень больно было получить из дома письмо о том, что жена с двумя детьми уходит от него к другому, и уже подала на развод…» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1260353120).

Таблиця 6

Захворюваність і смертність в установах Департаменту

Показники

1.1.2004

1.1.2005

1.1.2006

1.1.2007

1.1.2008

1.1.2009

1.1.2010

Кількість осіб в місцях позбавлення волі

191 677

188 465

170 923

160 725

149 690

145 946

147 716

Померло

824

808

868

741

729

765

761

На 1 тис. ув’язнених

4,30

4,29

5,08

4,61

4,87

5,24

5,15

Випадків суїциду

41

44

40

44

54

40

44

На 1 тис. ув’язнених

0,21

0,23

0, 23

0,27

0,36

0,27

0,30

Хворих на туберкульоз в активній формі

9 080

10 198

9020

біля.7,6 тис.

6 195

6079

5667

На 1 тис. ув’язнених

47,37

54,1

52,77

47,28

41,4

41,65

38,36

ВІЛ-інфікованих

1 917

3 568

4 058

4 695

5 017

5073

6069

На 1 тис. ув’язнених

10,0

18,93

23,7

29,2

33,5 / + 15%

34,8 /

+ 3,6%

41,1/ +18%

Іноді інформація про такі випадки розміщується і на сайті департаменту:

«7 вересня 2009 року о 20 годині 25 хвилин у гуртожитку відділення соціально-психологічної служби Ізяславської виправної колонії (№ 31) виявлено тіло засудженого К. Встановлено, що К., 1987 р.н., засуджений до 11 років позбавлення волі за вбивство матері, вчинив суїцид через повішання, використавши при цьому саморобну мотузку. Засуджений К. родинних зв‘язків не підтримував, кінець строку – 2015 рік.»
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1253179342, www.kvs.gov.ua).

75. Варто зазначити, що чинники, які впливають на смертність в установах відомства, потребують дослідження, але очевидним та безперечним є те, що говорити пропокращення ситуації в останні рокине доводиться.

Продеякі з них йдеться у Звіті про підсумки діяльності департаменту у 2009 році, розміщеному на сайті відомства, де зазначається:

«Станом на 1 січня ц.р. в установах кримінально-виконавчої служби померла 761 особа, що на 4 особи менше, ніж за 2008 рік, з яких 178 осіб (23 %) померло в закладах охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, у тому числі 49 осіб, які трималися в установах виконання покарань (26 % від загальної кількості осіб, які померли в установах виконання покарань) та 85 осіб, які трималася у слідчих ізоляторах (45% від загальної кількості осіб, які померли в слідчих ізоляторах). Держдепартаментом постійно ведеться робота щодо звільнення важкохворих засуджених за статтею 408 Кримінально-процесуального кодексу України. Протягом 2009 року звільнено 862 такі особи.

Одним із факторів, що продовжує негативно впливати на рівень смертності в установах кримінально-виконавчої служби, є те, що слідчі ізолятори зобов’язані приймати осіб, які страждають на тяжкі соматичні або інфекційні захворювання, у тому числі хворі на активну форму туберкульозу. Крім того, продовжується надходження достатньо великої кількості осіб, хворих на тяжкі хвороби з незворотними змінами та хронічним перебігом, які неможливо вилікувати. Станом на 01.01.2010 у слідчих ізоляторах тримається 1031 хворий на туберкульоз.

Також, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судами та правоохоронними органами не завжди враховуються вимоги статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України, яка зобов’язує при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, поряд з іншими обставинами, враховувати стан здоров’я підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину.»

76. Потроху зменшується кількість осіб, хворих на туберкульоз. Разом з тим невпинно зростає кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб.

У тому ж Звіті відмічалося, що «протягом 2009 року проводилась робота щодо забезпечення доступу ВІЛ-інфікованих осіб, позбавлених волі, до антиретровірусного лікування. Станом на 1 січня 2010 року антиретровірусну терапію отримували 432 особи.

З метою здійснення контролю за належною організацією надання медичної допомоги особам, узятим під варту, та засудженим до Генеральної прокуратури України, Міністерства охорони здоров’я України та управлінь охорони здоров’я обласних державних адміністрацій і прокуратур Донецької та Запорізької областей направлялась інформація щодо необґрунтованих відмов у госпіталізації каретами швидкої допомоги.

Завдяки вжитим заходам показник захворюваності на туберкульозу в установах кримінально-виконавчої служби протягом минулого року знизився на 1,7% у порівнянні з 2008 роком.

За 2009 рік до слідчих ізоляторів з ізоляторів тимчасового тримання Міністерства внутрішніх справ України надійшло 1594 особи, хворі на активну форму туберкульозу. Крім того, безпосередньо в слідчих ізоляторах при оглядах виявлено 384 такі особи.»

Праця

77. Виробничий потенціал Державної кримінально-виконавчої служби України включає 130 промислових та 11 сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на виробництві машин і обладнання для сільського господарства, підйомно-транспортного устаткування, іншої продукції машинобудування та металообробки, виготовлення меблів, швейних виробів, продукції з природного каменю, виробництва рослинницької та тваринницької продукції.

78. Кримінально-виконавчий кодекс України у питанні відношення засуджених до праці залишається суперечливим. З одного боку, згідно ст. 118, «засуджені до позбавлення волі повинні працювати». З іншого боку, згідно п. 1 ст. 107 «засуджені… мають право.. брати участь у трудовій діяльності» Отже, праця – одночасно і право, і обов’язок засудженого, що звичайно, не иоже бути. Але ця суперечність законодавчих норм має негативні наслідки.

79. Кримінально-виконавче законодавство України залишає величезний простір для зловживань із боку адміністрації кримінально-виконавчих установ у питанні прав засуджених на працю та достойний рівень її оплати. А практика виконання покарань свідчить, що ці можливості не залишилися поза увагою адміністрації.

В колоніях непоодинокі випадки незаконного маніпулювання з працею засуджених. Прикладом можуть бути випадки, коли документальне оформлення праці засуджених не відповідає реальним обставинам. Така ситуація складається, коли на роботу виводиться бригада з 50 осіб, а наряди на виконання певної роботи оформлюються щодо 5 осіб. Фактично це означає, що 45 осіб виконували примусову не оплачувану роботу, яка взагалі носить ознаки рабської. Для засудженого це означає, що йому не нараховується заробітна плата, його трудовий стаж також може бути підданий сумніву. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1239779404, http://khpg.org.ua/index.php?id=1239720218).

80. Крім того, законодавство стверджує, що «усі заходи та гарантії щодо виконання трудових обов'язків засудженими повинні відповідати аналогічним заходам, встановленим для осіб, які перебувають на волі. На практиці ціла низка статей передбачає використання праці засуджених як покарання (ст. 68, 82, 132, 145 КВК). Це прямо суперечить міжнародним стандартам поводження з ув'язненими. Навіть таке стягнення, як «призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії», порушує вимоги Європейських в'язничних правил, відповідно до яких ув'язнених не можна карати в дисциплінарному порядку роботою з обслуговування самої установи.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1250232796, "Дзеркало Тижня", № 29 (757) 8 - 14 серпня 2009).

81. Законом, прийнятим 21 січня 2010 року, скасовано норму, за якою у якості дисциплінарного стягнення можна було застосовувати призначення на позачергове прибирання приміщення або території установи, тобто покарання працею. Проте введено іншу, доволі суперечливу норму про те, що кошти на утримання засуджених, які не працюють, можна буде стягувати з них за рішенням суду. Раніше такий підхід стосувався тільки осіб, які злісно узилялися від праці, тепер – всіх осіб, які не працюють.

82. У Звіті про підсумки діяльності департаменту у 2009 році, розміщеному на сайті відомства, зазначається, що «ситуація в промисловому секторі кримінально-виконавчої служби у минулому році значно погіршилась – обсяги виробництва скоротилися у порівнянні з 2008 роком на 136,1 млн. грн. (або на 26,3%). Обсяг реалізації продукції зменшився на 141,6 млн. грн. (або на 27,6%), рівень розрахунків у грошовій формі зменшився із 78% до 72%. За звітний період 42 підприємства установ виконання покарань працювали збитково. Разом з тим, середньомісячна заробітна плата засуджених порівняно з 2008 роком зросла на 4,3%.Зпочатку року на оплачуваних роботах було задіяно 31,3 тис. засуджених, або 40% від загальної кількості працездатних. У порівнянні з відповідним періодом минулого року фактична кількість працевлаштованих засуджених зменшилась на 8 тис. осіб (або на 20,2%).

Однією з причин погіршення показників виробничо-господарської діяльності є скорочення обсягів замовлень (у зв’язку із зменшенням обсягів виробництва або навіть зупинкою) великих промислових підприємств, з якими підприємства установ виконання покарань працюють по кооперації. Крім того, підприємства швейної галузі недоотримали замовлень з боку постійних споживачів продукції на суму близько 20 млн. грн. та зменшення ділової активності іншими споживачами продукції підприємств установ виконання покарань.

83. Отже помітних позитивних зрушень у забезпеченні засуджених роботою у 2009 році не сталося, навіть попри поодинокі кроки уряду на кшталт такого:

«Кабінет Міністрів домовився з в’язницями про пошиття 2 млн. марлевих пов’язок. Про це заявила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко в Івано-Франківську під час наради з представниками мерії міста, обласної державної адміністрації, районних рад з питань невідкладних заходів у регіонах щодо виявлення і лікування хворих, недопущення розповсюдження грипу і гострих респіраторних віруснихінфекцій. «Ми сьогодні 2 млн. пов’язок замовили в місцях позбавлення волі, де шиють, там багато є цехів, які працюють. Ми визначилися, де можна це замовляти», - сказала Тимошенко.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1257405901).

Громадський контроль

84. Громадський контроль може здійснюватись у різні способи. Зокрема, це може бути не тільки діяльність спостережних комісій, на які за законом покладено громадський конроль, а й проведення моніторингів, спільна з установами виконання покрань діяльність. Елементами впливу на ситуацію з дотриманням прав людини можуть бути публічні звернення громадськості, відкрити листи. Проте дієвість цих способів залежить не тільки від активності або наполегливості представників громадськості, але й від рівня професійності та відповідальності владних органів.

85. У рекомендаціях Доповіді-008 департаменту пропонувалося сприяти „створенню в Україні механізмів громадського контролю діяльності установ виконання покарань.” Будь-яких дій або навіть реакції з боку керівництва відомства у першій половині року не було.

86. Відкриті листи правозахисників у 2008-2009 роках до керівництва держави практично теж не мали належної реакції. У черговому зверненні до Президента В.Ющенко керівник «Донецького Меморіалу» відзначав:

«Питання законодавства, відкритості системи для громадянського суспільства, найважливіші акценти наших звернень про „повагу гідності як ув’язнених, так і персоналу системи, суворе дотримання стандартів соціальної справедливості, реальної, а не імітованої, відкритості її діяльності для громадськості, зокрема, для правозахисних організацій та ЗМІ”, – на всі ці питання наших листів від Вас або від п. Пукшина будь-яка реакція відсутня. Все це залишилось непоміченим ані Вами особисто, ані п. Пукшиним.

Такою своєю реакцією на наші звернення Ви лише підтверджуєте сумний висновок наших Відкритих листів про байдужість вищих керівників держави до проблем системи виконання покарань та до проблем її персоналу, Ми сподівалися дізнатися про Ваше особисте, пане Президенте, ставлення до брутальних порушень прав людини у системі виконання покарань. Але такої відповіді ми не отримали.

Саме тому ми знову наголошуємо на якнайскорішому розгляді наших звернень по суті, на об’єктивному аналізі (оцінці) проблем кримінально-виконавчої системи. Ми наполягаємо на оприлюдненні Вашої позиції як Президента України щодо брутальних порушень прав людини в кримінально-виконавчій системі. На нашу думку, лише таким чином Ви можете засвідчити свою відданість цінностям прав людини». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1229851368).

87. Згідно листа департаменту № 1/1-678/Гл від 10.02.2010 на запит «Донецького Меморіалу» повідомлялося, що у 2008 не було здійснено жодного моніторингу, у 2009 – один.

88. Тренінг з моніторингу в’язниць у Феодосії

«07 – 09 липня 2009 року у м. Феодосія, АРК, Міжнародним товариством прав людини – Українсь-ка секція (МТПЛ – УС) та Євроклубом «Право і Захист» (Євроклуб) був проведений перший тренінг в рамках проекту Координатора проектів ОБСЄ в Україні «Попередження тортур і жорсткого поводження в місцях позбавлення волі» (надалі – Проект).

Проект спрямовано на дослідження проблем організації постійно діючої системи громадського моні-торингу в установах Державної кримінально-виконавчої служби України як складової національних превентивних механізмів попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Особливістю Проекту і, відповідно, проведеного тренінгу є те, що його виконавці сподіваються закласти засади для створення системи громадського моніторингу в установах виконання покарань як складової національних превентивних механізмів попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1248247679).

89. Інформація щодо результатів участі Державного департаменту України з питань виконання покарань у реалізації проекту «Розвиток національних превентивних механізмів попередження тортур та інших форм жорстокого поводження в діяльності Держдепартаменту» було розміщено і на сайті відомства. Повідомлялося, що «з червня 2009 року Державним департаментом України з питань виконання покарань взято участь у реалізації проекту 'Розвиток національних превентивних механізмів попередження тортур та інших форм жорстокого поводження в діяльності Держдепартаменту' (далі – Проект), за фінансової підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Основними виконавцями проекту були неурядові організації Міжнародне товариство прав людини – Українська секція (МТПЛ – УС) та Євроклуб 'Право і Захист' (Євроклуб). Проект спрямовувався на дослідження проблем організації постійно діючої системи громадського моніторингу в установах Державної кримінально-виконавчої служби України як складової національних превентивних механізмів попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження.

У липні у м. Феодосія взято участь у першому проектному тренінгу. Протягом серпня 2009 року надано сприяння у розробленні типової форми для фіксації інформації, отриманої під час моніторингових виїздів регіональних координаторів Проекту (візитерів) до установ виконання покарань. Розроблено анкети для опитування засуджених і персоналу установ виконання покарань, що передбачають можливість виявлення вірогідних системних чинників наявності конфліктних ситуацій між засудженими і адміністрацією установ у частині питань дотримання прав засуджених. Анкетуванням були охоплені засуджені і персонал деяких установ виконання покарань Донецької, Запорізької, Київської, Львівської, Харківської областей, проведено 20 моніторингових виїздів.

У грудні 2009 року підготовлено брошуру, до якої увійшли методичні рекомендації щодо створення системи громадського моніторингу дотримання прав і свобод людини та громадянина у системі органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань. Особлива увага у брошурі зосереджена на обґрунтованій необхідності створення національного превентивного механізму попередження катувань відповідно до Факультативного протоколу ООН до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, ратифікованого Україною у 2006 році.»

90. Чи не єдиним прикладом ефективної роботи спостережної комісії в Україні є діяльність Чернігівської міської спостережної комісії. У звіті про роботу комісії у 2008 році зазначається:

«Голова спостережної комісії поінформував громадськість про результати діяльності комісії у 2008 році та подав відповідний звіт до виконавчого комітету Чернігівської міської ради.

У своєму звіті голова спостережної комісії Віхров С.Г. зазначив, що спостережна комісія при виконавчому комітеті Чернігівської

За звітний період за сприянням членів комісії було проведено 2 круглі столи:

- у вересні місяці на тему " Забезпечення соціально-правового захисту співробітників пенітенціарної системи – гарантія дотримання прав засуджених".Резолюція круглого столу була направлена на адресу Верховної Ради України (комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності), Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерство юстиції України.

- у грудні місяці на тему "Співпраця Чернігівського міського відділу кримінально – виконавчої інспекції з місцевими органами влади, громадськими та благодійними організаціями щодо організації виховної та профілактичної роботи з особами умовно – достроково звільненими з місць позбавлення волі. Формування громадської думки про ефективність покарань, не пов’язаних з позбавлення волі".

Багато було зроблено усіма членами комісії щодо організації та проведення у виправних установах міста культурно – просвітницької роботи, створення належних умов для утримання засуджених:

- заходи до Дня захисту дітей, свята Святого Миколая, до Дня Конституції України, до початку та закінчення навчального року.

За сприянням членів комісії у Чернігівській виправній колонії № 44 були проведені концерт художньої самодіяльності до Дня 8 Березня, літня спартакіада засуджених.

Члени спостережної комісії проводили особистий прийом засуджених, розглядали їх звернення, приймали за ними рішення, надавали юридичні консультації. За сприянням членів спостережної комісії у Чернігівській виправній колонії № 44 постійно працює юридична консультація та школа правових знань. Питання, з якими зверталися засуджені, були самі різноманітні, це прохання у розшуку рідних, оформити грамодянство, спадщину, доручення, надавали допомогу в оформленні скарг, позивів у суди. За час роботи членами комісії за звітний період у різні інстанції було направлено більш 50 листів, на особистих прийомах було прийнято 44 засуджених, з них 11 неповнолітніх, які стоять на обліку у Чернігівському відділі кримінально – виконавчої інспекції.

При Чернігівській виправній колонії №44 за сприянням членів спостережної комісії була створена громадська приймальня. Вона працює 1 раз на тиждень.»(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1233813340).

91. Результатом проекту з дослідження діяльності спостережних кормісій, виконаного «Донецьким Меморіалом», стала низка рекомендацій щодо поліпшення роботи спостережних комісій та громадських рад

«1. Міністерству юстиції України якнайскоріше підготувати, а Уряду прийняти новий варіант Положення про спостережні комісії, вилучивши функції, які не відповідають цілям та завданням створення спостережних комісій та не притаманні їх діяльності.

2. В обов’язковому порядку передбачити у Положенні фінансування діяльності спостережних комісій, у першу чергу – як мінімум однієї штатної одиниці

3. Надати спостережним комісіям реальні повноваження для здійснення громадського контролю, зокрема гарантувати можливість безперешкодного відвідування установ виконання покарань

4. Департаменту виконання покарань припинити практику нереагування на випадки свавільного перешкоджання діяльності спостережних комісій, внутрішніми нормативними документами гарантувати повноцінне виконання спостережними комісіями своїх основних завдань.

5. Обласним спостережним комісіям пропонується не менше разу на рік приводити наради для членів місцевих спостережних комісій регіону з обміну досвідом, щороку видавати (оприлюднювати) узагальнені звіти про діяльність спостережних комісій регіону, підводити підсумки, поширювати позитивний досвід громадського контролю.

6. Обласним та місцевим спостережним комісіям активно залучати до діяльності у спостережних комісіях громадські організації, в першу чергу правозахисні, та громадськість.

7. Міністерству праці та соціальної політики не обмежуватись зібранням статистичної інформації про діяльність спостережних комісій, а акумулювати досвід їх діяльності, узагальнювати цей досвід, надавати їм рекомендації, ініціювати аналітичну роботу у сфері діяльності спостережних комісій із залученням відповідних фахівців, наполегливо залучати громадські організації до проведення тренінгів, семінарів, „круглих столів” на тему діяльності спостережних комісій та громадського контролю взагалі, підтримувати видання різноманітних інформаційних та методичних матеріалів з цієї тематики.

8. Громадським радам при територіальних управліннях департаменту з питань виконання покарань активніше впливати на діяльність установ виконання покарань та територіальних органів департаменту у сфері дотримання прав людини, ініціативно підходити до співпраці.

9. Громадській раді при департаменті з питань виконання покарань активізувати свою діяльність, полишити практику ігнорування ініціатив правозахисних організацій, змінити акценти у своїй діяльності з імітації участі громадськості на справжній діалог та співпрацю з громадськістю.

10. Департаменту з питань виконання покарань сприяти активному обміну досвідом між Громадськими радами у регіонах, дієво сприяти проведенню спільних заходів з членами Громадських рад, поширювати позитивний досвід діяльності, залучати до співпраці провідні правозахисні організації, відмовившись від огульних звинувачень їх.

11. Перевести взаємодію з Громадськими радами з площини обслуговування потреб відомства у площину конструктивної співпраці..

12. Оновлювати інформацію про спостережні комісії та Громадські ради на Інтернет-сайті відомства частіше, ніж раз на декілька років.

13. Ініціювати створення у системі мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини на зразок мобільних груп у системі МВС з обов’язковим залученням провідних правозахисних організацій до їх створення та діяльності.

14. Оприлюднювати інформацію про опрацювання та використання результатів моніторингів, які проводяться в установах відомства” (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1238767453).

92. Значна частка цих рекомендацій найшла своє втілення в проекті оновленого Положення про спостережні комісії. Цей проект було розміщено на початку 2010 року на сайті Мінюсту для громадського обговорення.

Разом з тим дискусії щодо ролі спостережних комісій у здійсненні громадського контролю тривають.

Зокрема, є думка про те, що «можна стверджувати, що СК не є органом громадського контролю за діяльністю КВУ.
Виходячи із сенсу створення СК, їх скоріше потрібно розглядати як орган соціального патронажу. Їх функції та завдання повинні змінитися та бути спрямованими на допомогу засудженим під час відбування покарання та їх соціальну адаптацію після звільнення. На законодавчому рівні відсутня визначеність в питанні підпорядкованості СК та в питанні результативності та правильності їх діяльності.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1239779404, http://khpg.org.ua/index.php?id=1239720218).

93. Наприкінці 2009 року департаментом була започаткована наступна ініціатива

«З метою виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, ратифікованого Законом України від 21 липня 2006 року № 22-V, та вимог Указу Президента України від 25 квітня 2008 року № 401 «Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» щодо забезпечення додержання конституційних прав і свобод людини в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України та відкритості її діяльності для демократичного цивільного контролю наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11.11.2009 № 257 введено до штату центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань посаду Помічника Голови (з питань дотримання прав людини в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах) та від 20.11.2009 № 273 в Державному департаменті України з питань виконання покарань створено Центр превентивного моніторингу та захисту прав людини в діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1259484883, www.kvs.gov.ua).

94. Проект Положення про Центр превентивного моніторингу та захисту прав людини в діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України передбачає, що Центр є структурним підрозділом департаменту, а мета його діяльності – налагодження системи регулярних відвідувань місць, де знаходяться позбавлені волі особи, для вивчення та аналіз стану справ з недопущенням катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, дотриманням прав людини в роботі органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС).

Центр безпосередньо підпорядкований Голові Департаменту, підконтрольний та підзвітний Громадській Раді при Департаменті, очолює його Головний інспектор з моніторингу. Передбачається, що персонал Центру має право безперешкодно, без попереднього узгодження, відвідувати органи та установи виконання покарань, зустрічатися з засудженими та особами, узятими під варту, наодинці, без обмеження у часі, з питань дотримання прав людини, проводити розслідування за фактами застосування персоналом чи іншими особами катувань та інших жорстоких нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1259484697).

95. Проведення виборів пригальмували реалізацію ініціативи. Її втілення залежатиме від ставлення до неї нового керівництва відомства.

Співпраця з громадськими організаціями

96. Попри складнощі взаємодії керівництва відомства з громадськими організаціями, така взаємодія рік від року розвивається, і можна навести численні пркилади такої співпраці громадських організацій та органів та установ виконання карань.

97. Асоціація захисту прав молоді Волині надає консультації особам, які відбувають покарання у Ковельській виховній колонії в рамках проекту «Покращення доступу до правових знань осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Метою проекту є зменшення рівня рецидивної злочинності через підвищення рівня правових знань засуджених осіб у Волинській області шляхом надання індивідуальних правових консультацій. Юристами Асоціації надаються індивідуальні консультації з питань правового регулювання помилування, спадкування, умов відбування покарання та пенсійного забезпечення осіб, які втратили годувальника. Проектом передбачається надання не менше 150 індивідуальних консультацій вихованцям Ковельської виховної колонії, надання відповідей на запитання, сприяння у складанні необхідних документів (прохань про помилування, заяв на умовно-дострокове звільнення тощо). (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1238919831).

98. В рамках проекту «Покращення доступу до правових знань осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження», Асоціація захисту прав молоді Волині видала перший на Волині довідник для засуджених. На сьогодні – це єдиний в області довідник, який містить усю необхідну правову інформацію для засуджених: правила поведінки у місцях позбавлення волі, порядок працевлаштування і звільнення з роботи, укладання чи розірвання шлюбу, надання соціальних послуг, майнові відносини, зроблено акцент на правових наслідках судимості тощо… Проте основна перевага видання в тому, що воно створене на основі опитування вихованців Ковельської виховної колонії щодо того, які проблеми їх найбільше хвилюють при виході на волю. Як зазначив керівник проекту Петро Верзун, найскладнішим для ув’язнених залишається питання місця проживання після звільнення. «Коли ми робимо все, щоб людина не мала соціальних зв’язків з волею, ми серйозно ризикуємо», – наголосив він.

Асоціація захисту прав молоді Волині ще у 2007 році уклала з управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області договір про співпрацю. Найближчим спільним кроком стане звернення до Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо введення штатної одиниці – посади юриста з цивільного права.

Довідник уже розповсюджено у виправних колоніях Волинської області, електронний варіант розміщено на сайті Асоціації захисту прав молоді Волині.(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1241119304).

99. Кіровоградське Обласне Відділення Всеукраїнської Благодійної Організації «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»ініціювало проведення занять школи з прав людини для засуджених в Кіровоградський виправній колонії №6. До участі в заході долучились ВІЛ-інфіковані засуджені активісти групи взаємодопомоги для ВІЛ-позитивних ув’язнених «Надія+». Під час навчання учасники ознайомились з Загальною декларацією прав людини, розглянули обов’язки держави, які вона має у відношенні до людей та зрозуміли необхідність поваги прав та свобод кожної людини.В результаті вперше в установах пенітенціарної системи Кіровоградської області 10 ВІЛ-інфікованих засуджених колонії №6 ознайомились з невід’ємними правами людини, та обов’язками, що має держава для їх забезпечення. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1234957780).

100. Приєднавшись до всеукраїнської акції «Зупини відлік», яка проводиться у день пам’яті людей, які померли від СНІДу, ВІЛ-інфіковані в’язні Кіровоградської виправної колонії №6 створять інформаційний плакат, який буде закликати до вжиття конкретних заходів, які унеможливлять інфікування вірусом.

Третій рік поспіль ВІЛ-інфіковані засуджені Кіровоградської виправної колонії №6 проводять власні заходи приєднуючись до цієї дати. Цього року активісти групи взаємодопомоги для ВІЛ-позитивних ув’язнених «Надія+» вирішили створити, те, що зможе реально вплинути на подолання епідемії, те, що буде «говорити» і після закінчення дня пам’яті. Свій вибір вони зупинили на створенні «красномовного» плакату, який буде містити чіткий профілактичний заклик. До участі в конкурсі допускаються лише засуджені, які власними руками створять плакат. Для визначення переможця було створено експертну комісію до складу якої увійшли як представники неурядових організацій так і адміністрації установи виконання покарань. За рахунок додатково залучених ресурсів кращій плакат буде розтиражовано та розповсюджено. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1243193430).

101. Миколаївський обласний громадський молодіжний рух «Пенітенціарна ініціатива»в рамках реалізації проекту «Профілактика ВІЛ та соціально-психологічна підтримка уразливих груп засуджених в пенітенціарних закладах України» провів у період з 28 по 29 серпня 2009 року в смт. Коблево Миколаївської області дводенний тренінг-семінар. У його роботі брали участь заступники начальників установ із соціально-виховної та психологічної роботи, психологи установ виконання покарань, представники громадських організацій Дніпропетровської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської та Черкаської областей.

Тренінг-семінар передбачав обмін інформацією, про ефективні методи, стратегії та підходи щодо організації роботи з профілактики ВІЛ/СНІДу в установах виконання покарань та обговорення питань соціально-психологічної підтримки уразливих груп засуджених. За результатами проведеного тренінг-семінару всім учасникам було вручено відповідні сертифікати.(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1252131053, www.kvs.gov.ua).

102. «Общественная организация «Айболит», г. Симферополь, с21декабря 2009 г. по 07 января 2010 г.проводит рождественскую акцию«Милосердие к осужденным», врамках которой проходяттакие мероприятия:

- сбор благотворительнойvпомощи и добровольных пожертвований для заключенных: средства гигиены (мыло, зубная паста, щётки, полотенца и др.), теплые вещи, носки и т.п.

- сборvдетских рисунков для заключенных.

- рождественские встречи с заключенными в Симферопольском следственном изоляторе.

- рождественский концерт в исправительной колонии № 102.

- ярмарка изделий, изготовленных осужденнымиvСИК-102.

Подробнее об акции можно узнать на сайте www.ooaybolit.com»(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1261553531).

103. «Всеукраїнський благодійний фонд «Правова ініціатива» в рамках проекту Міжнародного фонду «Відродження» «Створення консультаційно-методичного центру правової допомоги засудженим, які відбувають покарання в установах виконання покарань Київської області» провів 4 квітня 2009 року круглий стіл «Захист прав людини в умовах відбування покарання» за участю громадських організацій, які працюють із ув’язненими установ виконання покарань Київської області.

Метою даного заходу стало обговорення широкого кола питань, пов’язаних із вивченням підходів та досвіду захисту прав ув’язнених, на яких грунтується досвід захисту прав людини, ряд проблемних питань засуджених, на які вони не можуть отримати відповіді. Окремою темою були проблеми, на які необхідно звертати увагу громадським організаціям при отриманні запитів від засуджених та методика надання правової допомоги таким засудженим.

Кричущою проблемою багатьох ув’язнених і досі залишається відсутність паспорту, неотримання ними громадянства, а звідси проблеми при вступі до шлюбу, усиновленні, відновленні батьківства, збереження житла… Проблемним залишається питання отримання свідоцтва про розлучення засудженими, що призводить до порушень їхнього права на сімейне та приватне життя.
На жаль, установи покарань сьогодні не спроможні самостійно надавати якісну правову допомогу засудженим, забезпечувати вирішення їхніх правових потреб поза межами установи у зв’язку із незначною кількістю працівників, які мають належну юридичну освіту, відсутністю досвіду такої роботи, а подекуди і відсутністю зацікавленості у сприянні вирішенню правових запитів та потреб засуджених.

Саме тому створений Консультаційно-методичний центр правової допомоги засудженим та їх родичам окрім впровадження елементів міжнародних стандартів правової допомоги засудженим, гуманізації діяльності системи виконання покарань, порівняння фактичної ситуації реалізації прав людини та практики їх застосування із правовими положеннями та нормами, стандартами Ради Європи, розпочав надавати методичну допомогу іншим громадським організаціям, які співпрацюють з установами виконання покарань Київської області щодо змісту, потреб та особливостей надання правової допомоги різним категоріям засуджених осіб. Така ініціатива знайшла підтримку всіх присутніх на круглому столі громадських організацій. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240215626)

104. Всеукраїнською Фундацією «Захист Прав Дітей»спільно з громадською організацією Королівства Нідерланди "Фундація «Друзі Прилук»" за підтримки Державного департаменту України з питань виконання покарань з січня 2009 року реалізувалася наступна фаза проекту «Ресоціалізація неповнолітніх правопорушників в Україні: розробка та запровадження методології соціально - психологічної роботи», яка передбачала експертно-аналітичну і практичну діяльність щодо розробки та запровадження моделі ресоціалізації неповнолітніх правопорушників.

В рамках експертно-аналітичного компоненту було розроблено методологію підготовки працівників до нової моделі взаємодії та, власне, методологію підготовки неповнолітніх до життя після звільнення; механізм психологічного і соціально-педагогічного супроводу неповнолітнього правопорушника, який готується до звільнення.

Важливим етапом реалізації проекту є проведення низки тренінгових занять з вихованцями установ, основною метою яких є формування життєвої, соціальної компетентності у останніх та підготовка їх до життя після звільнення.

Проект отримав схвалення від керівництва структур і установ, які були основними виконавцями. Отримані результати вимагають узагальнення і поширення в діяльності служби у справах дітей, центрів соціальних служб, департаменту з питань виконання покарань, кримінально-виконавчої інспекції, громадських організації тощо.

105. Донецкий областной благотворительный фонд «Оберег»работает в направлениях: «Уход и поддержка ВИЧ-позитивных в исправительных учреждениях», а так же «Профилактика ВИЧ-инфекции в учреждениях пенитенциарной системы и развитие волонтерского движения с дальнейшим внедрением стратегии «равный-равному». Задачей этих направлений является снижение темпов распространения ВИЧ-инфекции путем проведения мероприятий, направленных на уменьшение риска инфицирования ВИЧ и других инфекционных заболеваний среди осужденных.

За время деятельности организации нарушений прав осужденных не наблюдалось.

106. В рамках роботи обласного центру правової допомоги в Чернігівській виправній колонії № 44 було проведено місячник правових знань, в якому взяли участь працівники обласної прокуратури, Новозаводського місцевого суду м.Чернігова, Чернігівського обласного управління юстиції, відділу реєстрації актів громадянського стану Чернігівського міського управління юстиції, юристи громадських організацій міста та члени Чернігівської міської спостережної комісії.

Засуджені були ознайомлені з порядком реєстрації та припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним, з особистими немайновими правами, правом спільної сумісної власності подружжя; зі способами виконання батьками обов’язку утримувати дитину (аліменти); з обов’язками батьків та дітей; з порядком видачі довіреностей та укладання договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку (квартири); з відшкодуванням збитків, завданих засудженими потерпілим від злочину.

Проведення відкритих судових засідань суддями Новозаводського місцевого суду щодо умовно-дострокового звільнення, заміни не відбутої частини більш м’яким покаранням та встановлення адміністративного нагляду за певною категорією засуджених, сприяють формуванню у них правослухняної поведінки, формують переконаність у необхідності і соціальній корисності дотримання вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Підсумком місячника правових знань стало проведення у Чернігівській виправній колонії №44 конкурсу, в якому прийняли участь три команди засуджених жінок. Вони змагалися за краще знання прав та обов’язків батьків та дітей.Після вікторини, для її учасників та присутніх відбувся концерт молодих виконавців авторської пісні, а саме Іванової Олени, Нечай Дмитра та Якушка Юрія. З моменту відкриття центру його відвідали більше двадцяти осіб, звільнених з місць позбавлених волі, які отримали правову допомогу та сприяння у вирішенні їхніх проблем. Крім того, в центрі надавалась правова допомога неповнолітнім, які знаходяться на обліку у кримінально-виконавчій інспекції та їх батькам, опікунам та піклувальникам.(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1234548276).

107. Благодійна організація «Чернігівський жіночий правозахисний центр» провела "круглий стіл" на тему надання безкоштовної правової допомоги. В роботі круглого столу взяли участь: начальник Головного управління юстиції у Чернігівській області, заступник міського голови, представники Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області, працівники прокуратури, керівництво Чернігівської виправної колонії №44, Чернігівського СІЗО №31, кримінально-виконавчої інспекції м.Чернігова, помічник Міністра внутрішніх справ, члени Чернігівської міської спостережної комісії, представники громадських організацій міста та громадських організацій України, зокрема, "Донецького Меморіалу", які займаються питаннями надання безкоштовної правової допомоги засудженим та звільненим особам.

В умовах сьогодення законодавством, яким передбачено доступ до правової допомоги, засуджені скористатися не мають можливості, оскільки послуги адвоката коштують дорого, а державна система, яка б забезпечувала реальний доступ засуджених до такої допомоги, не створена. Крім того, рівень підготовки персоналу кримінально-виконавчої служби на сьогоднішній день недостатній для того, щоб задовольнити потреби засуджених в отриманні правової допомоги. Особливо відчутним є низький фаховий рівень роз’яснень, консультування, складання запитів в галузі цивільного, сімейного, житлового права, земельних правовідносин.

Учасники круглого столу за результатами обговорення вирішили:

1. Ініціювати внесення змін до статті 7 та 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, якими закріпити положення, відповідно до якого засуджений повинен визнаватися суб’єктом правовідносин у сфері виконання покарань, як це передбачено в статті 6 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності.

2. Ініціювати внесення змін до частини 3 статті 110 «Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови» Кримінально-виконавчого кодексу України і викласти її таким чином:
«Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Побачення засудженого з адвокатом чи іншим фахівцем в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, надається наодинці.

3. Запропонувати Державному департаменту України з питань виконання покарань внести зміни до п.49 «Побачення засуджених з адвокатом» Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (наказ №275 від 25.12.2003 року). (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1247551247).

108. Луганский областной благотворительный Фонд «Подросток» провел «круглый стол». Выступивший на нем Владимир Гончаров, председатель Правления фонда, директор Ленинского районного в г. Луганске центра социальных служб для семьи, детей и молодежи от метил, что «каких-либо массовых нарушений прав человека, особенно, что, касается избиений, необоснованных применений спецсредств, других действий администраций, унижающих достоинство заключенных, нами не выявлено. Хотя, если почитать нашу прессу, можно сделать вывод, что администрации только и занимаются тем, что избивают, пытают и т.д. заключенных. Далеко не так. Хотя отдельные жалобы, на такие действия со стороны администрации поступали.

К сожалению, и заключенные, да порой и сами сотрудники, недостаточно осведомлены как о своих правах, так и о своих обязанностях. Поэтому необходимо уделить первостепенное внимание снижению юридической безграмотности заключенных, да и сотрудников. К сожалению, очень и очень мало выпускается литературы, разъясняющей положения законов, подзаконных актов и т.д. Мы и раньше выпускали пособия для заключенных и сотрудников пенитенциарных учреждений, заявки на которые поступают постоянно. Мы будем все эти заявки выполнять полностью. Мы надеемся, что эти выпуски помогут хотя бы частично снизить дефицит подобной литературы.

Лариса Вацюк – главный специалист отдела трудоустройства Областного центра занятости остановилась на вопросах трудоустройства лиц вернувшихся из мест лишения свободы и осветила проблемы, с которыми чаще всего сталкивается данная категория людей. Одной из наиболее острых является практически отсутствие брони рабочих мест на предприятиях для людей, которые освобождаются.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1247722432).

109. Фонду «Подросток» осуществил выезд в женскую Свердловскую исправительную колонию № 68

Как правило, приезд Владимира Гончарова, руководителя фонда «Подросток», в колонию означает, что будут вручены подарки, привезена гуманитарная помощь, но главное, - можно будет побеседовать о проблемах. Заключенные говорят с ним, например, о том, как, выйдя из колонии, адаптироваться «на гражданке», как почувствовать себя полноценным человеком не только внутренне, но и получить материальные атрибуты этой полноценности: найти жилье, работу. Гончаров может просто посоветовать что-то «чисто по-человечески», но чаще от него ждут помощи профессиональной: в оформлении документов, постановке на разного рода учеты, консультаций по правовым вопросам...

Женщины, отбывающие наказание, одеты в гражданскую одежду, никаких арестантских роб. Можно даже сказать, по-городскому одеты: отдельные модели шапок, курток и сапог ничем не отличаются от тех, что носят женщины в областном центре. Второе – осужденные свободно пользуются косметикой.

Гончаров помогает чем может: когда консультирует, когда привлекает для помощи соответствующую социальную службу.
«Адаптироваться в нашем обществе после отсидки бывшим заключенным очень трудно. Им сейчас, на зоне, намного комфортнее, чем будет потом, когда выйдут. Тут их кормят, есть где жить, они работают. А что будет там… Часто они сталкиваются с неприятностями, с отторжением общества, и редко человек полностью адаптируется и возвращается к нормальной жизни», - говорит Владимир Леонидович.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1261552949).

110. «1 апреля 2009года, в День Смеха сотрудники Ленинского районного в г. Луганске центра социальных служб для семьи, детей и молодежи в очередной раз посетили Перевальскую воспитательную колонию. Специалисты Центра поздравили ребят, отбывающих наказание и сотрудников Перевальской колонии с Днем Смеха и пожелали, чтобы в их жизни все сложилось как можно лучше. Подарком стало выступление Луганской команды КВН «Дети Арбата». Подростки, отбывающие наказание и сотрудники с большим интересом смотрели подготовленную для них юмористическую программу и даже приняли участие в ней - почувствовали себя настоящими КВНщиками и юмористами.

После окончания концертной программы для воспитанников колонии был показан профилактический фильм «О вреде курения». Серьезным продолжением стала проведенная специалистами Ленинского ЦСССДМ развернутая встреча для воспитанников из числа детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки. Обсуждались вопросы получения единоразовой помощи по достижению 18 лет. Ленинским Центром были подготовлены специальные раздаточные материалы для этой категории ребят: маленькие брошюры «Твоя карманная книжка», в которой подробно описаны льготы детей-сирот при поступлении, обучении, трудоустройстве. Эта информация оказалась актуальной, т.к. большая часть ребят после освобождения намереваются поступить в профессионально – технические заведения, продолжать обучение по специальности, полученной в колонии. В ходе проведенной встречи ребята получили ответы на все интересующие их вопросы.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1238767166).

111. «13 мая 2009 года в рамках проведения «Дня матери» состоялась поездка команды Луганского Областного Благотворительного Фонда «Подросток», Ленинского районного в г. Луганске центра социальных служб для семьи, детей и молодежи и студентов Луганского государственного университета в Свердловскую исправительную колонию № 68. Это первая поездка в истории Фонда в женскую колонию.

Основной задачей данной встречи было определение перечня трудностей и проблем, с которыми столкнулись на сегодняшний день женщины отбывающие наказание в местах лишения свободы. В продолжение данного мероприятия выступили студенты Луганского государственного медицинского университета совместно со своим преподавателем С. Штепой. Подарили им песни и танцы в своем исполнении и зарядили их тем самым положительными эмоциями и внесли в их сердца небольшой праздник. Данный концерт произвел на женщин, отбывающих наказание незабываемое впечатление. Почти у каждой на лице блестели глаза от слез и в их печальном взгляде можно было рассмотреть, что они в своих мыслях находились не в колонии, а рядом со своимидетьми и семьями.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1243311715).

112. «22 января 2009 г. в 90-ю годовщину прозглашения Акта воссоединения УНР и ЗУНР, специалисты Ленинского районного в г. Луганске центра социальных служб для семьи, детей и молодежи, а также депутат городского совета Наталья Максимец приехали поздравить воспитанников Перевальской колонии с Днем Соборности Украины.. Многие из ребят впервые услышали о таком празднике как Соборность Украины, о трудностях украинского народа, которые стояли на пути воссоединения двух разделенных исторической судьбой ветвей украинского народа. Воспитанники колонии с большим интересом восприняли информацию и пополнили свои знания по истории Украины» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1234548000).

113. Хмельницьке обласне громадське об’єднання сприяння ресоціалізації людей, які звільняються та перебувають в місцях позбавлення волі «Альтернатива» (надалі ХОГО «Альтернатива») виконує проект «Маршрут допомоги». Мета проекту – надання правової допомоги ув’язненим, що готуються до звільнення із місць позбавлення волі, шляхом участі їх у програмі ресоціалізації, що проводитиметься щомісяця у 4-х виправних закладах Хмельницької області. В них відбувають покарання біля 4000 осіб. Щомісяця, з цих закладів звільняється в середньому по 50 осіб. Через ряд чинників, серед яких: обірвані соціальні зв’язки, правова неграмотність, відсутність ефективних програм ресоціалізації, чималий відсоток звільнених осіб повертаються у місця ув’язнення. Даний проект направлений на всебічну поінформованість ув’знених осіб, які готуються до звільнення, щодо їх прав та можливостей та ознайомлення їх із державними та громадськими організаціями, які займаються проблемами ув’язнених та звільнених осіб, шляхом залучення таких організацій до реалізації проекту. Партнери проекту: Управління ДДУПВП у Хмельницькій області; Обласний центр зайнятості; Хмельницький обласний центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді; Центр реабілітації „Нове життя”; ХОБФ „Сіон”, Мережа ЛЖВ, Центр безпритульних та бездомних „Промінь надії”; Центр соціально-психологічної допомоги; Адвокатська контора „Місяць і партнери”.

114. Центр молодіжних ініціатив «Тотем» (Херсон) разом з Херсонським обласним фондом милосердя та здоров’я плідно співпрацюють з установами виконання покарань області, їх представники входять до громадської ради управління Департаменту виконання покарань в Херсонській області.

Регулярно, хоча би раз на місяць (а у випадку необхідності частіше), члени громадської ради Департаменті виконання покарань в Херсонській області проводять прийом засуджених з особистих питань. Із п’яти виправних колоній, що знаходяться на території Херсонської області, в основному відвідували чотири: № 90 (знаходиться в місті Херсоні), Дар’ївську - №10, Білозерську - № 105 та Голопристанську колонію-лікарню для хворих на туберкульоз - № 7 (Голопристанський район).

Херсонську колонію-лікарню № 61, за два останніх роки відвідували лише двічі. Колонія знаходиться в місті Херсоні, але керівництво дає дозвіл на відвідування цього закладу неохоче, мотивуючи тим, що там знаходиться багато хворих на хіміорезистентний туберкульоз, а більшість – В (+), тобто можуть заразити. І нібито адміністрація не хоче піддавати небезпеці здоров»я громадських діячів без особливої необхідності.

В колонію №105 виїжджали, коли зі скаргою звернулась мати засудженого, якого до Херсонської колонії перевели із Вінницької області. Скарга полягала в тому, що нібито його били і продовжують бити в колонії та не дають зустрічатись із матір’ю. Факти не підтвердились. У самого засудженого не виявлено слідів побоїв. А з мамою він, як виявилось, зустрічався без проблем.

Багато питань/скарг стосується ненадання або неякісного надання медичної допомоги в СІЗО, особливо в частині консультацій запрошених ззовні спеціалістів та апаратурних медичних досліджень.

115. Як відмічає голова громадської ради Ірина Ухваріна з організації «Тотем», «Еще одна проблема, которая выяснилась во время визита в ГИК №7 – это наличие (а вернее, практически ее отсутствие) литературы как художественной, так и правовой в тех отделениях, где проходят лечение В (+). Литературу из библиотеки им не выдают: по соображениям медицинской безопасности, возвращать в библиотеку ее нельзя, только сжигать. А так как там фактически ничего не списывается, то ничего и «не перепадает» этим больным. И то, что к ним, в конце-концов, попадает – это редкие передачи от родственников, да то, что из дома приносят «на выброс» сотрудники. Особенно ощущается нехватка юридической литературы. Об этом нам рассказали и те осужденный, что уже там прошли курс лечения и перешли в другие корпуса, подтвердили и сотрудники. На момент разговора, в колонии в библиотеке был только по одному Кодексу (особенно часто спрашивают семейные и жилищные Кодексы). И сами сотрудники попросили передать еще хотя бы по одному для тех, кто еще В (+).

Много вопросов возникло по оказанию медицинской помощи в СИЗО, особенно в той части, которая касается консультаций приглашенных специалистов. Например, один из подследственных, при задержании получил сотрясение мозга, было кровоизлияние в глаз, зрение начало стремительно падать. Сотрудники милиции, вопреки заявлению врача больницы, куда его госпитализировали, что человек нуждается в дальнейшей госпитализации, забрали его из больницы. Сначала доставили его в ИВС, потом перевезли в СИЗО. В ИВС, на протяжении нескольких дней, он не получал вообще никакой помощи. В СИЗО, после его осмотра, главврачем СИЗО в районную Херсонскую больницу, «курирующей» это учреждение, были направлены заявки, что этому человеку необходимы консультации хирурга, невропатолога и окулиста. Первые два специалиста пришли в течение двух недель, осмотрели, и никакой патологии не обнаружили. Окулист не приходил и не осматривал больного, фактически два месяца, несмотря на то, что заявки регулярно (как минимум, раз в две недели) писались. Спустя это время, Херсонский областной Фонд милосердия и здоровья получил разрешение от руководства СИЗО привезти независимого специалиста (были выполнены следующие требования: специалист обязан иметь опыт работы окулиста, врачебную лицензию и работать в государственной больнице). Специалиста найти было очень не просто: кто откровенно боялся «зеков», а кто отказывался, чтобы «не перейти дорогу коллеге». Тем не менее, специалиста удалось найти и пригласить к этому больному. И даже спустя почти три месяца в глазу сохранились следы кровоизлияний. Только тогда были назначены и выписаны препараты, которые тот человек стал получать. Что же касается травмы головы и, вероятно, уже необратимых последствий (человека постоянно мучают сильные головные боли), то здесь еще сложнее. Томограмму головы на базе СИЗО провести невозможно – этого оборудования там нет. А вывезти его в другую больницу, нет оснований – ведь и повторные, по просьбе адвоката, обследования которые провели невропатолог и хирург, ничего не выявили. Начальник медчасти СИЗО только разводил руками: «Если профильные специалисты (из той самой районной больницы) не видят необходимости в дальнейшем обследовании, то на каком основании, я его куда-то повезу?».

Особливо важливим є зауваження Ірини про те, що «Впервые за последние годы, к нам за помощью для осужденных стал обращаться сам персонал. Это касается как юридических консультаций конкретным людям по конкретным вопросам, или проведение очередного, дополнительного приема по личным вопросам, так и по поводу материального обеспечения. Как только резко похолодало и выпал снег, к нам звонили из СИЗО, из ближайших колоний с просьбой передать теплую зимнюю обувь для тех, у кого родственники или далеко, не могут привезти или переслать посылку, и для тех, у кого вообще нет никаких социальных связей: «На суд в тапочках приходится их возить, да и на работу выходят в том, в чем были»…

116. Громадська організація «Територія успіху» (Кіровоград)провела аналіз ефективності Кіровоградської міської Програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та соціальної підтримки громадян, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, на 2008 рік.

Учасники проведеної в рамках проекту у лютому 2009 році фокус-групи – вісім осіб, що незадовго до цього звільнились з місць позбавлення волі, майже одностайно зазначили, що заходи, які і здійснюються в установах виконання покарань, є малоефективними і не забезпечують належної допомоги по соціальної адаптації. Якщо в установах виконання покарань й ведеться якась робота, то силами офіцерів по надзору, а допомоги з боку соціальних служб фактично немає. Багато хто з тих, хто перебув під вартою, в місцях позбавлення волі, внаслідок різних життєвих обставин, втратили соціальні зв’язки, і, тому, вийшовши на волю, опиняються сам на сам з життєвими проблемами, які самотужки розв’язати не можливо. Серед найгостріших питань учасники дослідження визначили:

  • відсутність коштів на особових рахунках, навіть у тих осіб, що знаходячись в місцях позбавлення волі, працюють,
  • не можливість відновлення втрачених документів,
  • не можливість офіційно працевлаштуватися,
  • не можливість знайти житло.

В Кіровограді відсутня мережа підтримки та реінтеграції осіб, звільнених з місць позбавлення волі та бездомних громадян. Представники даної категорії населення не мають належної інформації, де можна отримати необхідні їм послуги, хто їм може допомогти вийти з кризової ситуації. В Кіровограді та в області відсутні соціальні установи для тимчасового проживання безпритульних громадян, установ для реабілітації та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

В рамках моніторингу було вивчено можливість отримання інформації про можливості та послуги, що надаються представникам цільової аудиторії органами влади, соціальними службами. Для цього було досліджено матеріали, що розміщуються в ЗМІ та на Інтернет – ресурсах, в місцях, куди можуть звернутися, особи, що звільнились з місць позбавлення волі.

Виявилося, що протягом 2008 року жодної публікації в регіональних засобах масової інформації, що стосувалась б проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлених волі та соціальної підтримки громадян які відбувають покарання у місцях позбавлення волі.

В Програмі не зазначено жодної інституції громадянського суспільства, яка задіяна в реалізації програми та впливає на ресоціалізацію та соціальну адаптацію. До того ж слід додати, що громадський вплив не може обмежуватись лише наданням гуманітарної допомоги.

Взагалі зміст програми не відповідає назві Програми. Дану програму було б доцільніше назвати «Програма забезпечення освітніх потреб осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі та створення належних умов тримання»

Деталізований аналіз Програми дозволяє зробити висновок: Програма не є ефективною, так як її реалізація не направлена на розв’язання проблем цільової аудиторії.

117. Громадська організація «Територія успіху» відмічає наступні питання, які є актуальними у співпраці з установами виконання покарань:

«1. Представителей общественных и религиозных организаций пускают в зону только по субботам и воскресеньям. А если хотели пройти среди недели, нужно было писать дополнительное письмо прошение на Департамент области.

2. В колонии увеличилось число ВИЧ-инфицированных, которые сдают анализ иммунодиагностики (СД4). Это было достигнуто благодаря хорошему взаимодействию областного центра профилактики и борьбы со СПИДом и санчасти колонии. Также достижением можно считать то, что в колонии начали набирать анализ вирусной нагрузки у ВИЧ – инфицированных, что раньше не делали.

3. Среди проблем, которые снижают возможность социальной адаптации осужденных, следует отметить отсутствие практики оформления и переоформления паспортов администрацией колонии совместно с УВД области и города.

4. Были случаи жалоб осужденных на то, что во время обыска с их АРВ-препаратами поступали недопустимо и препятствовали приему препаратов вовремя, а это жизненно необходимо для ВИЧ-позитивного человека, который принимает это лечение.»

118. Луганська обласна група медіації (ЛОГМ) виконувала у 2009 році освітній проект «Школа прав людини для вчителів шкіл установ ДДУПВП».Метою проекту було визначено «сприяння дотриманню прав ув`язнених (насамперед неповнолітніх та жінок) через навчання правам людини викладачів шкіл та започаткування програм з прав людини у школах установ ДДУПВП».

Автори проекту вважають, що для покращення ситуації із дотриманням прав людини в установах виконання покарань та для досягнення довгострокового ефекту освіта у сфері прав людини має бути поширена на школи виховних та виправних колоній, СІЗО, виправних центрів.

За проектом було проведено два навчальні семінари та конференцію за участю вчителів та керівників 10 шкіл виховних колоній та 10 шкіл соціальної реабілітації, а також інформаційні семінари для керівництва та соціально-психологічної служби установ ДДУПВП у Луганській області. Діяльність за проектом було спрямовано також на знайомство з діяльністю НУО, що займаються освітою у сфері прав людини та захистом прав людини, а в ході регіональної конференції представлено діяльність Луганських НУО

Факти порушень прав людини

119. У2009 році зменшилась кількість повідомлень про надзвичайні події в установах виконання покарань, проте вони час від часу відбувались. Інформація про них зявлялася в ЗМІ та на Інтернет-сайтах.

Одеський комітет Всеукраїнського громадського об’єднання "Центр захисту прав людини "Свобода" повідомляв на початку липня, що «як стало відомо з неофіційних джерел інформації, в виправній колонії максимального рівня безпеки № 58 м. Ізяслав 84 засуджених оголосили безстрокове голодування на знак протесту проти занадто жорсткого режиму і умов утримання, нелюдського поводження до них з боку адміністрації. Кожний із засуджених має свої особисті вимоги до адміністрації виправного закладу і налаштований добитися таким чином привернення уваги до своєї особи. Але об’єднує цих людей те, що всі вони утримуються в приміщеннях камерного типу в нелюдських умовах. Як відомо, Ізяславська колонія № 58 славиться жорстокими умовами утримання засуджених, зухвалим принизливим ставленням адміністрації до в'язнів. Відомі деякі прізвища засуджених: Б. Сергій, Ш. Степан, Н., М. Ігор (повні прізвища відомі «Тюремному порталу»). Оскільки інформацію про подію, деталі інциденту доводиться отримувати нелегальним чином, то на сьогоднішній день неможливо перевірити, який є обсяг акції непокори, кількість голодуючих, причини, що штовхнули людей до радикальних заходів. Одеський комітет Всеукраїнського громадського об’єднання "Центр захисту прав людини "Свобода" закликає громадськість до вчинення можливих дій щодо з'ясування перевірки фактів, пов'язаних з масовими заворушеннями в колонії № 58, всіма можливими заходами задля упередження можливої небезпеки, що може спричинити масштабна акція непокори. Будемо надалі інформувати громадськість про перебіг подій в Ізяславському виправному закладі». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1246547459)

120. Центр „Свобода”протягом провів низку протестних акцій під назвою «КУЛАК». Мета однієї з таких акцій – «привернути увагу держави до не обґрунтованого застосування державою ганебної практики кримінальних санкцій по ст. 391 КК України, яка залишилася в спадок від карального режиму СРСР, коли людину позбавляли волі за політичні погляди і віросповідання.Зараз будь-якій людині, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, можливо збільшити термін ув’язнення на необмежений строк. Будь-яку ув’язнену людину можна знищити остаточно за відмову від виконання неоплачуваної праці або прибирання в бараку.Центр „Свобода” вимагає від парламенту і держпосадовців найвищої ланки припинити знущання над людьми.

1. Вимагаємо зняти обмеження на посилки і передачі для ув’язнених в тюрмах і в установах виконання покарань.

2. Вимагаємо скасувати ст. 391 КК України як таку, що порушує права людини, бо це є покарання без вини».(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1232783358)

121. Протести осіб, які перебували в установах департаменту, не завжди були спрямовані проти дій або ставлення працівників цих установ. Так, повідомлялося, що «перебуваючи у львівському СІЗО, засуджений до вищої міри покарання Володимир П. 24 січня цього року розпочав голодування. Другий тиждень поспіль чоловік узагалі відмовляється від їжі. Він вимагає, аби Верховний Суд скасував вирок місцевої Феміди, яка визнала його винним у замаху на життя гендиректора ринку "Шувар" Романа Федишина, під час виконання якого загинула 14-річна Марічка Куцинда.»

«Адвокат засудженого Наталя Крісман каже, що засуджений не винен, а справжні замовники на волі і стверджує, що є небезпека, що засудженийП. помре у СІЗО, можливо від голодування, а можливо і не своєю смертю. Крім того, його з невідомих причин не етапували в Верховний Суд для участі в розгляді касаційної скарги. Адвокат теж стверджує, що ситуація досить критична.» (http://intv-inter.net/news/article/?id=57759084)

122. Про інший випадок, пов'язаний з утримуванням в СІЗО, повідомлялося таке: «УРівненському СІЗО загинув ув'язнений. Його родичі не вірять, що заарештований помер від загострення виразки шлунка, як це зафіксували в своєму висновку судмедексперти. Тіло чоловіка було покрито синяками, стегна обпалені, а голова й геніталії порізані гострим предметом.

Павла А. затримали 23 грудня минулого року. Його називали головним підозрюваним у вбивстві і спробі згвалтування 8-річної дівчинки. Задушену дитину знайшли в кабіні ліфта однієї з багатоповерхівок Рівного. У райвідділі міліції чоловік зізнався у скоєнні злочину, після чого він був переведений з ізолятора тимчасового утримання (ІТТ) в камеру міського слідчого ізолятора. Там він і помер уже на наступний день.

Коли ж труп Павла передали для поховання рідним, ті були шоковані. На тілі не було живого місця. Рідні покійного кажуть, що спочатку в морзі їм взагалі не хотіли віддавати тіло для поховання, пропонуючи взяти ці клопоти на себе.Працівники Рівненського СІЗО звинувачення на свою адресу не визнають. Кажуть, що Павла А. вони не били. Невинним себе вважають і в міліції, де Павла утримували перед тим, як перевести в СІЗО, своїми доводами стверджуючи, що в слідчий ізолятор не беруть людей з явними ознаками побоїв.

Відразу після смерті Павларівненські міліціонери відмовили в порушенні кримінальної справи за фактом смерті арештованого, однак, коли журналістське розслідування інциденту стали проводити кореспонденти,прокуратура скасувала постанову міліції. Мати Павла вважає, що її сина просто зробили крайнім, оскільки в резонансній справі про згвалтування і вбивство дитини потрібно було терміново «призначити» винного. А щоб підслідний не оскаржив свою непричетність до вбивства в суді - його холоднокровно вбили в СІЗО». (http://kolomyya.org/se/sites/pb/?nid=11399)

123. Низка повідомлень стосується спроб самогубства. Так Житомирському Правозахисному центру «Свобода»стало відомо «від родичів засудженого та з інших неофіційних джерел, що 02 червня 2009 року приблизно о 15-й годині дня, не витримавши знущань з боку оперативника колонії майора С., здійснив спробу самогубства засуджений Х. 1979 року народження, який перерізав собі вени на руках. Незважаючи на глибокі поранення та велику втрату крові, засудженого кинули до штрафного ізолятора (ШІЗО) строком на 7 діб. 03 червня 2009 року, після отримання анонімного повідомлення про те, що її брату загрожує смертельна небезпека, засудженого Х. відвідала його сестра Валентина К., яка сказала: «Інформація підтвердилась. Незважаючи на те, що руки засудженого щільно перев’язані товстим шаром бинтів, кров все рівно просочується назовні – рани глибокі. Я зустрілась з начальником колонії та заступником по режиму, але зрозумілого пояснення так і не отримала. Брат скаржився на те, що внаслідок особистої неприязні його постійно принижує та погрожує знищити майор С. Здійснює тиск, знущається, намагається перевести для розправи до гурту вкрай небезпечних злочинців, сам особисто підбурює інших засуджених проти нього, на кожному кроці цькує, свідомо висуває необгрунтовані претензії аж до нібито спроб втечі. Стан здоров’я Х. майже критичний, до того ж, загострились хронічні захворювання. Внаслідок продовження знущань та відсутності кваліфікованої медичної допомоги він може померти.»(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1244369654) http://svoboda.zhitomir.ua/?module=stati&articles=154).

124. Про інший випадок повідомила Вінницька правозахисна группа, яка в своїй заяві відмічала, що відомство його «намагається приховати. За нашою інформацією, вранці 02 червня 2009 року покінчив життя самогубством засуджений Білоцерквської виправної колонії № 35 Дмитро О. За інформацією, яку ми змогли отримати нелегальним шляхом, яку не маємо можливості перевірити, засуджений вдався до самогубства після конфлікту з співробітниками колонії та погроз з їхнього боку. Зі слів очевидців самогубства, О. залишив передсмертну записку з поясненням обставин свого вчинку, проте її забрали співробітники адміністрації, які тепер заперечують існування записки. Наразітіло Дмитра О. вивезено з колоніїв невідомому напрямку, очевидно, воно може перебувати в приміщенніБілоцерківського моргу. Хоча самогубство засуджених, якіперебувають під повним контролем і опікою держави,є надзвичайною подією, що вимагаінегайного інформування суспільства, департамент не спішить повідомити про трагедію. Жодна інформаця на сайтівідомства про цю трагедію відсутня.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1244037925).

125. Цей випадок – не єдиний, що стався в цій колонії. Адже раніше повідомлялося на сайті відомства про те, що «20 квітня 2009 року в камері дисциплінарного ізолятора Білоцерківської виправної колонії управління департаменту в місті Києві та Київській області (№35) вчинив самогубство шляхом повішання засуджений Г. Зазначений засуджений відбував покарання за хуліганство, в установі перебував з 8 червня 2007 року. На даний час, по факту надзвичайної події проводиться службове розслідування.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240993426, www.kvs.gov.ua).

126.Перед цим з’явилося повідомлення про цей випадок Вінницької правозахисної групи про те, що «вранці 20 квітня 2009 року покінчив життя самогубством засуджений Віктор Г., якому до звільнення залишалося менше чотирьох місяців. За інформацією, яку ми змогли отримати нелегальним шляхом, і яку не маємо можливості перевірити, засуджений вдався до самогубства після конфлікту із співробітниками колонії, які примушували його працювати на шкідливому гумовому виробництві. Наразі тіло Віктора Г. вивезено з колонії в невідомому напрямку, очевидно, воно може перебувати в приміщенні Білоцерківського моргу». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240335910).

127. Перевіряти неофіційні повідомлення про подібні випадки складно, департамент або взагалі не відповідає на запити, або відповідає з великим запізненням, коли інформація, що мала бути перевірена, втрачає великою мірою свою актуальність. Пропозиція щорічних Доповідей про вироблення алгоритму оперативної перевірки повідомлень про конфліктні та інші ситуації в установах системи, які стали відомі громадським організаціям, такі пропозиції залишаються без уваги керівництва відомства. А тим часом правозахисники повідомляють, що «повідомлення про невиправдані дисциплінарні покарання засуджених не вщухають. Як і раніше, їх важко перевірити. Якщо за статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу засуджений має право на зустріч з правником для надання правової допомоги, то за ч. 11 статті 143 він позбавляється цього права у випадку накладення стягнення. Так само він позбавляється можливості побачення з рідними. Саме позбавлення побачення з батьками, як стверджують, стало причиною самогубства засудженого Олександра С., який утримувався в Темновській виправній колонії №100. Він повісився. В колонії працює прокуратура. А ось ще одне повідомлення: немовби за якусь провину засуджених, хворих на туберкульоз, які були в одному загоні, розвели по інших загонах, хоча це суворо заборонено. Цю інформацію ми перевірити не в змозі - за тією ж причиною: усі побачення з тими, хто отримав стягнення за вчинення порушення, заборонені. Ще одне повідомлення про самогубство засудженого К. 1980 р. народження надішло з Чернівців. Причини з'ясовуються». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1235417452).

128. Інший трагічний випадок стався у Кіровоградському СІЗО.

«В реанімаційному МКЛ №1 м.Кіровограда помирає 22-річний Анатолій Л., якого було по-звірячому побито в Кіровоградському СІЗО. Матері та родичам, які бачили сліди побоїв,керівництво лікарні забороняє здійснити фотозйомку тіла ще живого сина!

Матір хлопця, якого побили у Кіровоградському СІЗО, стверджує: лікарі не дають ніяких гарантій, що син виживе
Громадянин України Анатолій Л. 1987 року в задовільному стані 08 квітня 2009 року був поміщений до Кіровоградського СІЗО (м. Кіровоград, вул. Куропятникова, 50, начальник СІЗО Ботузов Сергій Іванович, т.(052) 224-78-77). Сьогодні (29 травня) Анатолій в критичному стані без свідомості перебуває в реанімації інфекційного відділення МКЛ №1, м.Кіровограда. Мати Анатолія - пані Наталія Анатоліївна отримала сина вчора на ношах, все тіло сина вкрите свіжими синцями та засохлою кров‘ю, на задній частині тіла величезний пролежень, що свідчить про те, що Анатолій не вставав і не перекладався принаймні 10 днів, і це при тому, що за словами співробітників СІЗО, погіршення здоров‘я пана Л. відбулося за кілька діб до звільнення.

Кореспондентам сайту «Весь Кіровоград» вдалося зв'язатись з матір'ю Наталією Левчун, вона зазначає, що прогнози лікарів не втішні. «Вечері лікарі кажуть, що не дають ніякої гарантії, що моя дитина доживе до ранку, а ось зранку знов ніяких гарантій чи переживе він цей день» - зазначає Наталя Анатоліївна».(http://www.ukrpriso)n.org.ua/index.php?id=1243942227)

За декілька днів стало відомо, що «в лікарні помер 22-річний Анатолій Л., якого було жорстоко побито в Кіровоградському СІЗО» 29 травня повідомлялосяпро те, що затриманий перебуває в реанімаційному відділенні Кіровоградської лікарні №1 в критичному стані із слідами очевидних знущань та побоїв на тілі».(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1244037644,www.human-rights.unian.net).

129. Ще один виадок стався на Рівненщині. «По сведениям, требующим подтверждения, в Городищенской исправительной колонии № 96 произошли тревожные события.Осужденный К. С. (фамилия имеется в редакции Тюремного портала) объявил голодовку и держал ее 8 дней. Вероятная причина – отказ от работы по причине плохого здоровья. Его избили и поместили в блок, где отбывают наказание пожизненно заключенные. В связи с таким обращением с осужденным от правозащитников поступило обращение к и.о. главы департамента по исполнению наказаний Н. Ильтяю с просьбой принять неотложные меры по разрешению ситуации с осужденным К.С.В результате этого обращения, по непроверенным сведениям, ряд осужденных внезапно в конце дня 27 мая были вывезены из 96-й колонии. Среди вывезенных из колонии осужденных – Б.С., С.А., Л.С., С.А. и вероятно сам голодавший 8 суток К.С. (все фамилии редакции портала известны).

После этого рано утром 28 мая в колонию будто были введены спецподразделения, которые избивали осужденных.Некоторые из них, протестуя против такого обращения, нанесли себе повреждения.

Если эти события подтвердятся – это станет еще одним свидетельством того, что Департамент исполнения наказаний грубо нарушает права человека, не желает конструктивно реагировать на сообщения правозащитников о нарушениях прав человека, и подвергает избиениям и жестокому обращению лиц, которые смеют жаловаться на действия работников учреждений исполнения наказаний.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1243503471).

Заслуговує уваги коментар на це повідомлення, розміщене на сайті «Тюремний портал»: «И не только в этой колонии такое обращение с осужденными,намного хуже в №76 в Ровенской области: осужденный с кожным заболеванием работает с камнем,что запрещено с точки зрения медиков,но руководство этой колонии не реагирует на численные просьбы родственников для предоставления медпомощи осужденному»

130. Прикладом того, як реагують керівники регіональних управлінь відомства на повідомлення про побиття в’язнів, є випадок із засудженим Віталієм В. На початку листопада з’явилось повідомленя Одеського комітету Центру «Свобода»: «Как стало известно из не проверенного источника в период между 09 и 27 октября во время этапирования, в Луцком СИЗО был жестоко избит заключенный Виталий В. работниками тюрьмы. Виталию были нанесены множественные телесные повреждения–сломаны пальцы рук. На сегодняшний день в силу корпоративной солидарности администрация Львовского СИЗО прячет изувеченого заключенного от родных и общественности».(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1257406638).

131. Подальшій перебіг подій відображено у повідомленні Центру правових та політичних досліджень «СІМ» (Львів): «10 листопада 2009р. до громадської приймальні Центру звернулися родичі засудженого Віталія В. з проханням про надання йому юридичної допомоги, оскільки їм стало відомо, що під час етапування до місця відбування покарання його було побито (імовірно жорстоко) у Луцькому СІЗО. Родичі стверджують про значну кількість ушкоджень, отриманих Віталієм, зокрема, йдеться про численні синці та переломи пальців обох рук. Також вони повідомили, що на цей час В. перебуває у Львівському СІЗО № 19. Наша організація звернулася до керівництва Управління ДДПВП у Львівській області з проханням перевірити дані факти та надати можливість зустрітись із засудженим відповідно до ч. 2 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу. У зв’язку з оголошенням карантину ми отримали відмову на зустріч із засудженим, одночасно нам повідомили, що після закінчення карантину представнику організації буде надана можливість зустрічі із засудженим.

Ми також отримали додаткову інформацію, що у ЛСІЗО № 19 перебуває засуджений Олександр М., якого також, імовірно, було побито у Луцькому СІЗО. 23.11.09 ми звернулись до керівництва Управління ДДПВП у Львівській області з письмовою заявою про надання можливості представнику організації зустрітись із засудженими для надання юридичної допомоги. Однак, незважаючи на численні звернення до керівництва (зокрема телефонічно), відповіді досі немає.

24.11.09 з джерел, які, на нашу думку, заслуговують на довіру, ми отримали підтвердження факту побиття та наявності тілесних ушкоджень у цих засуджених. Досі на тілі засуджених є наявні синці, є скарги на загальне погане самопочуття. Один із засуджених скаржиться на те, що йому вводять невідомі йому медичні препарати, які значно погіршують стан його здоров’я. Сьогодні, 25.11.09 хлопців переводять у Маневицьку ВК № 42.

Мусимо відзначити, що повідомлення про побиття засуджениних у Луцькому СІЗО з наступним переведенням їх до Львівського СІЗО № 19 надходять до нас не вперше. При зверненні до керівництва Управління ДДПВП у Львівській області з проханням про зустріч із засудженими для надання юридичної допомоги ми через деякий час отримували дозвіл від керівництва Управління. З цим дозволом ми звертались до начальника Львівського СІЗО п. Гальчишака Б. С., але на момент звернення ми отримували відповідь, що засудженого вранці було етаповано до місця відбування покарання. Однак, через день – два з неофіційних джерел ми дізнавалися, що цей засуджений все ще перебуває у ЛСІЗО № 19». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1259661477).

132. Інший приклад реагування адміністрації установи на розголошення відомостей про побиття в’язнів пов'язаний з Брянківською ВК № 11 (Луганська обл.). Наприкінці квітня на сайті «Тюремний портал» повідомлялося, що «в Брянковской исправительной колонии № 11 (Луганская область) более недели происходят тревожные события. По имеющимся сведениям, конфликты между некоторыми заключенными и администрацией накалили обстановку в колонии. По непроверенным сведениям, 30 и 31 марта в колонию вводились спецподразделения. Их бойцы избивали заключенных. Имеются сообщения о том, будто бы 31 марта и 1 апреля в колонии были обнаружены два повесившихся осужденных». Можливо, мова йде про Сергія Нехаємко, який начебто повісився 1 квітня, та Валерія Васильченко, який начебто повісився 30 березня.

«7 апреля были избиты осужденные Н. Роман и Л. Денис (полные имена редакции портала известны). Правозащитная организация «Донецкий Мемориал» обратилась к руководству ведомства и в Генеральную прокуратуру с настоятельной просьбой тщательно и объективно расследовать поступившие сообщения о жестоком обращении с осужденными в Брянковской колонии № 11». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240386481).

Після звернення до прокуратури адміністрація установи стала вимагати від побитих засуджених, щоб вони на телекамеру сказали, начебто інформація ппро їх побиття – вигадка правозахисної організації задля її піару. Після відмови таке говорити, адміністрація стала залякувати засуджених. Врешті-решт один з них був змушений написати заяву про те, начебто у нього все гаразд і він просить правозахисну організацію не піклуватися про нього і залишити у спокої.

133. Наприкінці травня з’явилося ще одне повідомлення: «по сведениям, требующим подтверждения, в Харьковском СИЗО 27 мая происходили избиения бойцами в «масках», как минимум 20 камер и обещали продолжение. Есть сообщения о том, что будто бы с 28 мая СИЗО объявляет голодовку. Заключенных провоцируют и бьют без причины.

Журналист одной из газет связался с управлением Департамента в Харьковской области. Зам нач. управления, по словам журналиста, отрицает факт избиений ("Никого не били"), но не отрицает, что 27 мая проводился обыск. Данное сообщения о событиях в Харькове в сочетании с информацией о событиях в Ривненской области дает основание предположить, что департаментом проводится некая масштабная акция, направленная на запугивание заключенных». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1243506435).

134. З огляду на низку повідомлень про надзвичайні події в установах виконання покарань, правозахисна організація «Донецький Меморіал» виступила із ЗАЯВОЮ щодо невиправданого насильства щодо засуджених, в якій зазначалося:

«Останнім часом помітно зросла кількість повідомлень, які надходять до нашої організації, про надзвичайні події в установах кримінально-виконавчої служби. Особливо чисельні повідомлення надходять про проведення так званих обшуків. Ці обшуки проводять бійці у масках, часто поводяться при цьому брутально, невмотивовано застосовують силу. Натомість майже неможливо довести, що застосування сили є неспровокованим або надмірним.

Чимало надходить повідомлень про випадки залякування окремих засуджених, про погрози їм та їх родичам. Почастішали повідомлення про випадки суїциду, щодо яких є дуже серйозні сумніви, чи насправді засуджений пішов з життя добровільно.

У всіх випадках надзвичайних подій Департамент з питань виконання покарань стверджує, що дії працівників відомства були виправдані та в межах закону. При цьому представники громадськості, особливо правозахисних організацій, майже ніколи не залучаються до перевірки випадків насильства щодо в’язнів.

Значний ріст в країні застосування насильства та погроз до засуджених з боку адміністрації установ виконання покарань відображає загальну тенденцію до фізичного та психологічного тиску на засуджених. На нашу думку, сплеск насильства щодо засуджених пов'язаний з очікуванням візиту до України Європейського Комітету із запобігання катувань. Керівництво Департаменту з питань виконання покарань намагається шляхом погроз та демонстрації свавільного насильства залякати засуджених, аби вони не скаржилися та навіть не мали думки поскаржитись.

Ми сподіваємось, що Європейський Комітет із запобігання катувань візьме до уваги висловлені у цій Заяві застереження та інформацію про численні повідомлення про залякування в’язнів в контексті очікуваного візиту Комітету до України, а також наявність чи відсутність будь-якої реакції державних структур, перш за все Департаменту з питань виконання покарань, на цю Заяву.

Звертаємо увагу Президента України, Генеральної прокуратури України, народних депутатів, Мінюсту, Уповноваженого з прав людини на підсилення небезпечної і неприпустимої з точки зору міжнародних стандартів поводження з ув’язненими практики застосування насильства в установах виконання покарань.

Ми вважаємо надзвичайно актуальною потребу у створенні в Україні незалежного інспекційного органу, повноважного здійснювати моніторинг дотримання прав засуджених в установах виконання покарань. Ми вважаємо неприпустимою байдужість Департаменту з питань виконання покарань та інших державних структур до створення такого інспекційного органу.

Ми закликаємо керівництво Департаменту з питань виконання покарань негайно припинити практику застосування невиправданого та невмотивованого насильства щодо засуджених, притягувати до відповідальності осіб, які застосовують таку практику, об’єктивно ставитись до перевірки повідомлень про випадки насильства щодо засуджених.» (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1246302334)

135. За усталеною традицією, департамент жодним чином не відреагував на цю Заяву, як, до речі, й інші адресанти - Президент України, Генеральна прокуратура України, народні депутати, Мінюст, Уповноважений з прав людини.

Адміністрація деяких установ впроваджує процедури, законність яких громадяни піддають сумніву. Так, «Симферопольский СИЗО отказывается исполнять указания своего руководства. Об этом сообщил Крымскому Региональному Комитету ВОО «Центр Защиты Прав Человека «СВОБОДА» правозащитник Вадим Близнюк.Ранее общественная организация обратилась в органы прокуратуры и антимонопольный комитет Украины с заявлением о вымогательстве денег с граждан, которые пришли в СИЗО передать продукты или посетить с разрешения следователя своих близких. От таких лиц сотрудники СИЗО требуют приобретения специальных бланков заявлений по явно завышенной цене. Так как у людей нет никакого выбора, они вынуждены подчиниться требованиям вымогателей.

После направления жалоб начальник Крымского управления департамента исполнения наказаний сообщил правозащитникам, что приобретение бланков не является обязательным и граждане в связи с тяжелым материальным положением могут отказаться от их приобретения, что никак не скажется на приеме продуктов.В ходе эксперимента, который провели члены общественной организации в СИЗО,выяснилось, что письмо начальника Крымской исполнительной системы В.В.Булгакова для должностных лиц СИЗО никаким указанием не является. Гражданину, заявившему о тяжелом материальном положении в связи с которым он отказался приобретать бланк, в приеме передачи было отказано.По данному факту направлена жалоба начальнику Управления департамента исполнения наказаний в АРК В.В.Булгакову, ответ которого будет перенаправлен в антимонопольный комитет Украины».(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1244007289)

136. Суворе обмеження на спілкуваня по телефону призводить до спроб засуджених нелегально скористатися телефонами. «Очень много информации о каких-либо «негараздах» в Херсонских уголовно-исполнительных учреждениях, журналисты и общественники узнают по звонку из колоний или СИЗО. Но, к сожалению, первыми звонят не сотрудники, а – осужденные и арестованные. Есть осужденные,которые просто вообще не могут воспользоватьсявозможностью позвонить, и не потому, что звонить некому, аэлементарно:нет работы – и нет денег на счету. Бывает, что родственники пополняют счет специально для этой цели. Но чтобы позвонить – надо попросить сотрудника, чтобы тот карточку купил, чтобы к телефону проводил (ведь автоматы находятся не на территории жилой зоны, и, тем более, отделения). Вот и пытаются родственники придумать разнообразные способы как «доставить» мобилку в колонию. А сотрудники колоний их активно ищут и изымают, потому что телефонные аппараты при себе иметь спецконтингенту запрещено. По данным управления департамента в Херсонской области каждую неделю обнаруживается и изымается до полусотни мобилок.

Наверное, самый необычный способ передачи мобильного был зафиксирован контролерами Дарьевской исправительной колонии — телефоны обнаружили в герметичных банках консервов. Если бы не ощутимая разница в весе между массой указанной на упаковке и реальной — уловку вряд ли вскрыли бы. А самый простой способ передать осужденному телефон — бросить его через тюремную ограду. Но, как правило, такую «манну небесную» сразу же замечают сотрудники службы охраны».(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240215730).

137. Час від часу фіксуються спроби втеч засуджених. «Из Белозерской исправительной колонии №105 днем 2 апреля сбежал осужденный. Через сутки его задержали в Симферополе. По словам начальника управления генерал-майора Владимира Пинькаса, 20-летний заключенный находился в отделении социальной реабилитации и в ближайшее время мог быть выпущен на свободу. Он был осужден на 3 года и 1 месяц в начале января 2008 г., положительно характеризовался администрацией учреждения.

Беглец добрался до Симферополя на такси, которое вызвал по телефону и расплатился с водителем наличными. При этом, где он взял телефон и деньги, еще неизвестно, ведь в колонии иметь при себе средства связи и наличные деньги.запрещено. Как до сих пор неизвестны и мотивы побега заключённого. К слову, при задержании сотрудники предложили сдаться, но беглец отказался и оказал сопротивление». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1240050457)

138. Про інший випадок повідомляється таке. «Сотрудники львовского Управления по борьбе с организованной преступностью 22 мая около 16:00 в городе Рогатин Ивано-Франковской области задержали преступника Константина Л., известного в криминальных кругах как "Рембо".

По его словам, преступник месяц назад сбежал из мест лишения свободы. Во время предыдущей операции по его задержанию в городе Сосновка Львовской области в конце апреля этого года Л.ранил сотрудника спецподразделения "Сокол", и ему удалось сбежать. В этот раз спецоперация по задержанию опасного преступника завершилась успешно, пишет ВебЭфир.

Во время задержания преступник оказывал сопротивление милиции, у него была изъята боевая граната и фальшивые документы.После 11 лет пребывания в местах лишения свободы Л. перевели в исправительное учреждение на Волыни, откуда он сбежал месяц назад». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1243329445)

Стаються повідомлення і про сумні випадки: «Трагічний інцидент у виправній колонії Вознесенська, що на Миколаївщині.Там під час очищення каналізації загинули двоє засуджених. Ще один - у тяжкому стані. Його доправили до районної лікарні. Люди отруїлися парами газу, коли чистили каналізаційний колодязь». (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1243445512, helsinki.org.ua)

139. Оцінку чотирирічного керування відомством надає Л. Коваль, яка відмічає, що «Чотири роки управління Кощинцем однією з найскладніших державних структур ознаменувалося імітацією бурхливої діяльності по нібито реформуванню кримінально-виконавчої системи. З року в рік департамент переможно рапортував про послідовне виконання Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту. А його керівництво, ніби перебуваючи у стані медитації, невтомно говорило про лібералізацію кримінально-виконавчої політики; про гуманізацію виконання кримінальних покарань; про успіхи у приведенні умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами; про прагнення забезпечити безумовне дотримання прав людини і громадянина в місцях позбавлення волі; про стабільне функціонування органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств, закладів охорони здоров`я і навчальних закладів державної кримінально-виконавчої служби.

Але насправді увесь цей час умови тримання осіб в місцях позбавлення волі залишалися нелюдськими. В установах зростала смертність та кількість суїцидів серед ув‘язнених, що ніяк не в‘язалося з декларованими керівництвом дефініціями.
За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, з 2004 року в слідчих ізоляторах щорічно вмирає 130-135 осіб. 28 з 32 –х слідчих ізоляторів є непридатними для довготривалого утримання ув‘язнених.

Як правило, замість проведення об‘єктивного розслідування по скаргах, адміністрація шляхом погроз, а нерідко і фізичного тиску на скаржників змушує їх відмовлятись від своїх слів. Непокірних жорстоко збивають і кидають до штрафних ізоляторів, де до них не мають доступу ні адвокати, ні родичі. Єдиним доступним для засуджених засобом протесту проти свавілля персоналу установи є оголошення голодування. Але й воно обертається жорстоким побиттям. Від страху перед фізичною розправою засуджені ріжуть собі вени, наносять інші тілесні ушкодження, після чого потрапляють не в медичну частину і не в лікарню, а у той самий штрафний ізолятор. Тим часом, керівництво департаменту інформує правозахисників, що факти викладені у скаргах не підтвердилися.

Правозахисники десятки разів зверталися до президента держави з вимогою змінити збанкрутіле керівництво Державного департаменту з питань виконання покарань, вбачаючи у його непрофесіоналізмі і безмежній сваволі не тільки причину систематичних порушень прав осіб позбавлених волі, а й серйозну загрозу суспільній безпеці».
(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1250662992, human-rights.unian.net).

140. Порушення з боку України щодо затриманих осіб фіксує у соїх рішеннях і Європейский Судз прав людини: «12 марта 2009 года Европейский суд опубликовал решение по делу Волосюк против Украины. Судомпризнано нарушение статьи 5 Конвенции из-за чрезмерно длительного содержания под стражей. Также признано нарушение статьи 5 ввиду отсутствия возмож егальным путем. (http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1237290506, hrlawyers.khpg.org)

141. Щороку представники керівництва департаменту ставали лавреатами Антипремії Української Гельсінської спілки з прав людини «БУДЯК РОКУ» - за суттєві порушення прав людини. В 2009 році Антипремії став керівник одного з управлінь департаменту О. Двойнос

http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1253081998

142. Не можна не звертати увагу і на реакцію читачів Сайту «Тюремний портал», які висловлюють свою точку зору, навіть якщо їх думки і надто суб’єктивні. Так, після розміщення на сайті чергового листа «Донецького Меморіалу» до Президента з приводу численних та брутальних порушень прав людини, читач Роман Ш. написав: «Невже Ви і взаправду вірите, що наш так званий "гарант" хоч як небудь відданий цінностям прав людини? Це міф. Такий самий,як і говорильня про проблеми персоналу у системі виконання покарань. І "гаранта" і всю систему виконання покарань влаштовує та ситуація яка діє в цій системі зараз. Бо система налаштована на корумпованість, не секрет, що в системі виконання покарань хабарі беруть всі, навіть собаки під парканами місць позбавлення волі.

Невже Ви вважаєте, що керівництво Департаменту не в курсі того, що в його підрозділах перебувають засуджені, які за хабарі усіма правдами і неправдами сидять у СІЗО? Знають, знають і усіляко підтримують такі дії адміністрації, бо,по-перше,це дає непогані доходи, по-друге це дає змогу усіляко знущатися над людьми,які перебувають в СІЗО, третє– це дає змогу впливати на людей,які перебувають в СІЗО,вимагаючи їх підписувати явки, зізнаватися у злочинах, які не вчиняли. Івсе це робиться руками тих, хто боїться, або з яких інших причин не хоче їхати з СІЗО».

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1231486397)

143. Проблемою, яка майже ніколи не підіймається у колі громадських організацій є сумлінність дій осіб, які вважають себе правозахисниками, у контексті боротьби проти порушень пррав людини в діяльності кримінально-виконавчої системи. Доволі дивний випадок стався наприкінці року в Херсонській області.

«О якобы беспределе в херсонских колониях сообщило Интернет-издание «Украина Криминальная», которое информировало: «Была создана комиссия…принял участие в ее работе старший помощник прокурора Херсонской области Сергей Донев,…первый заместитель председателя Госдепартамента Николай Ильтяй и Председатель правления «Международной Лиги защиты прав граждан Украины» Эдуард Багиров…во время работы комиссии было подтверждено и выявлено большинство фактов нарушения прав осужденных со стороны оперативных работников колонии № 90. В частности, выявлена комната для пыток и издевательств в помещении штаба колонии; подтверждены факты систематического избиения осужденных работниками оперативной части...» На сайте департамента одновременно появилась следующая информация: «23 листопада 2009 року до департаменту надійшло звернення Голови правління Міжнародної громадської організації “Міжнародна ліга захисту прав громадян України” щодо наявності серйозних порушень в діяльності персоналу Північної виправної колонії управління департаменту в Херсонській області (№90).

144. Групою працівників центрального апарату департаменту на чолі з першим заступником Голови Ільтяєм М.П. здійснено виїзд на місце для проведення службової перевірки, в ході якої зазначена інформація знайшла своє підтвердження. Після завершення перевірки та за її результатами будуть вжиті заходи реагування».

Сразу же после этого пошли слухи о том, что это «заказуха», и ее цель - снять нашего Херсонского начальника управления департамента, что даже уже известна новая кандидатура на его место. Эти слухи пошли не на пустом месте: накануне приезда этой комиссии, херсонские учреждения проверялись как никогда – и прокуратурой, и киевским руководством. Но только приезд последних визитеров вместе с Эдуардом Багировым стали сенсацией.

Как рассказал (бывший начальник ИК №90, на момент приезда «проверяющих» был уже подписан приказ о его отставке в связи с уходом на пенсию, но он еще работал) Николай Бондарь, проверяющие встретились с теми осужденными, что обвиняли сотрудников в избиениях, попросили их раздеться и лично осмотрели в поисках синяков и других следов издевательств. И - ничего не увидели. А те комнаты, что оборудованы для пыток – это комнаты для досмотра прибывающих в колонию новых осужденных. Орудия «пыток» - это спецсредства: наручники, резиновые дубинки и баллончики со слезоточивым газом, которые есть в каждой колонии на случай чрезвычайных происшествий. Если вдруг кто-либо из осужденных начинает себя вести неадекватно и противозаконно, его изолируют именно в этой комнате до принятия решения о его переводе, например, на участок усиленного контроля, или другом наказании. Спецсредства применяются для усмирения, если человек «буйствует». Любое такое применение, даже если просто одеваются наручники, обязательно документируется и проводится проверка. Ни одной жалобы на то, что в этой колонии человека просто так «опоясали» дубинкой, за последние годы – не было.

145. Ирина Ухварина, как журналист газеты «Вгору» и как председатель общественного совета при управлении департамента в Херсонской области попыталась связаться со всеми проверяющими, что посещали колонию в тот день и узнать, что же там они нашли на самом деле. Может ли быть так, что все предыдущие посетители колонии за десятилетие ничего не заметили, потому что не знали куда смотреть, или им просто не показывали то, что нельзя увидеть? Правда ли то, что написано в той статье, или это - «утка» с непонятной целью?

Сергей Донев по мобильному телефону сказал, что проверка еще продолжается, она – на контроле и областного руководства, и руководства Генпрокуратуры. Окончательно говорить о выводах пока рано. Тем не менее, подтвердил сказанное Николаем Бондарем. Те осужденные, что «вызвали» комиссию, сами не были пострадавшими, но называли другие фамилии. Они встречалась с теми другими осужденными, к ним действительно применялись спецсредства, но все было задокументированно как положено. Сейчас больше стоит вопрос о том, насколько обоснованно применялись те самые спецсредства и «не перегнули ли палку оперативники».

146. Николай Ильтяй отказался комментировать ситуацию по телефону, мотивируя тем, что во-первых, не знает кто с ним говорит по телефону, представившись моим именем и перепроверять не будет, во-вторых, ему неизвестно как я распоряжусь этой информацией, и, в третьих, того, что вывешено на сайте Департамента более чем достаточно, тем более, что это – их, то есть, системы, «внутреннее дело».

А Эдуард Багиров оказался очень занят. Его помощник Макар Барило сказал, что тот сможет подойти к телефону не раньше пятницы (я пыталась связаться с ним во вторник). А сам он не в курсе херсонских событий, и каких-либо документов по этому поводу у него нет.

P.S. Один из двух осужденных, что обратились в «Международную Лигу защиты прав граждан Украины», уже переведен в другую колонию, второй ждет перевода, но, говорят, что уезжать не хочет. Херсонские колонии – «красные», то есть те, где ситуация всегда контролировалась администрацией. А «там» ему придется «отвечать за базар».

(http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1261472942).

147. У зв’язку зцим журналіст відмічає:

«Что возмущает: во-первых, почему на заявления других общественников и правозащитников Департамент ТАК не реагирует? Во-вторых, на самом деле, эти «комнаты пыток» - узаконенное самой же структурой хранилище спецсредств. Получается, что тогда, на этом основании, можно уволить ЛЮБОГО НЕ УГОДНОГО сотрудника и руководителя? И, в-третьих, как выяснилось в результате бесед, это была – «политическая заказуха». Зная принципиальную позицию местного руководителя управления, один из желающих занять его место работников системы наобещал одной из политических сил, что колонии проголосуют «как надо», если он станет начальником. В результате практически все сотрудники херсонских учреждений были готовы выйти на забастовку, бросить работу. Однако был достигнут некий компромисс. Тот человек «свою» должность не получил. Действующий начальник управления, мягко говоря, ушел по собственному желанию, но на эту должность был назначен человек, кандидатура которого удовлетворила и местных общественников, и сотрудников Херсонских колоний, СИЗО и управления (до этого он был начальником ГИК №7 и то, как он работает, хорошо все знают и уважают его за профессионализм и принципиальность).

Еще один важный аспект этих событий – проверка прокуратурой «выявленных» фактов. В частной беседе сотрудники прокуратуры также подтвердили, что это – элементарная «заказуха». Все факты применения спецсредств были зафиксированы. Прокуратуре пришлось долго проверять и выяснять, не «переусердствовали» ли сотрудники, применяя спецсредства. К сожалению, результатов проверки ни в колонии, ни в управлении, ни у нас общественников, так и нет. Проверка проводилась по заданию генпрокуратуры, и, как сказали в областной прокуратуре, «все вопросы туда». А было бы очень интересно узнать, какие критерии использовали прокуроры в этой проверке, и какой все-таки они сделали вывод. Но, как говорят сотрудники колонии, то, что в отношении сотрудников не было возбуждено уголовное дело, говорит о том, что они преступления не совершали.


Виконання рекомендацій Доповіді-008.

Висновки. Рекомендації

ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ доповіді 2008 року

Рекомендація

Результат

1

Завершити процес підпорядкування Департаменту Міністерству юстиції, як про це йдеться у висновку РЄ 190 (1995) та в низці Резолюцій ПАРЄ.

Є поступ, але про-цес не завершено

2

Припинити практику прийняття нормативно-правових актів та інших відомчих документів, положення яких порушують права людини, впроваджувати при їх розробці обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

Виконано частково: започатковано публіч-не обговорення прое-ктів низки документів через сайт відомства

3

Змінити пріоритети у нормотворчій діяльності відомства, віддаючи перевагу питанням дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ, та не обмежуватись тільки словами про це.

Є незначний поступ

4

Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів Департаменту на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи незалежних фахівців, в тому числі фахівців Пенітенціарного Товариства України.

Не здійснюється

5

Скасувати норми відомчих правових актів, які порушують права людини та/або не відповідають положенням Європейських пенітенціарних правил та не враховують рекомендації Європейського Комітету із запобігання катувань.

Не виконано

6

Удосконалити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, звести до мінімуму призначення керівниками осіб, які не мають досвіду роботи у системі та які не пройшли відповідну процедуру перевірки на профпридатність. Не допускати порушення прав персоналу установ.

Не виконано

7

У практичній діяльності установ виконання покарань дотримуватись положень Європейських пенітенціарних правил, особливо у випадках, коли національним законодавством певні позиції не врегульовані.

Не виконано

8

Ініціювати розробку змін до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», спрямованих на суттєве підвищення рівня соціальної захищеності працівників установ кримінально- виконавчої системи.

Не виконано

9

Негайно привеси у відповідність до Конституції України та норм Закону України «Про обов’язкове страхування» відомчі нормативно-правові акти та впровадити обов’язкове соціальне страхування працюючих засуджених з обов’язковим нарахуванням їм внесків до Пенсійного фонду.

Не зроблено

10

Викласти виключний перелік дій, за які застосовуються дисциплінарні стягнення.

Не виконано

11

Ініціювати якомога скоріше створення незалежного інспекційного органу відповідно до рекомендацій місії експертів Ради Європи в Україну у 1996 році. Як варіант – розглянути можливість впровадження мобільних груп за прикладом мобільних груп в МВС, публічно висловити ставлення до їх створення та умови, за якими їх можна було б впроваджувати.

Не виконано

12

Ввести на рівні департаменту та його територіальних управлінь посаду на громадських засадах радника керівника органу з питань дотримання прав людини, запрошувати на цю посаду представників громадських правозахисних організацій.

Введено посаду Го-ловного інспектора з прав людини

13

Керівництву відомства не уникати діалогу з провідними правозахисними організаціями щодо різних аспектів діяльності системи, припинити безпідставні звинувачення їх у спробах дестабілізувати ситуацію в установах покарань.

Проведено громад- ські слухання

14

Вжити негайних заходів по гуманізації утримання всіх засуджених, особливо – довічно ув’язнених, припинити практику знущання та психологічного тиску на них, брутального поводження.

Посчтуп надто млявий.

15

Негайно та суттєво переглянути завдання та правові засади діяльності спеціальних підрозділів у системі, не використовувати їх для проведення обшуків та інших дій всередині установ.

Проект нової Інстру-кції розміщено на сайті відомства

16

Розробити та впровадити у співпраці з провідними правозахисними організаціями процедуру (алгоритм) дієвого та швидкого реагування на повідомлення про ймовірні порушення прав людини в установах виконання покарань.

Алгоритму немає, але є реакція на звернення

17

Впровадити реально діючу систему подання скарг, припинити практику покарання засуджених за спроби оскаржувати дії адміністрації установ. Розробити та зробити доступною всім засудженим процедуру реєстрації відправленої кореспонденції. Скасувати фактичну цензуру кореспонденції.

Не виконано

18

Ретельно перевіряти всі випадки можливих корупційних діянь з боку працівників системи, публічно висловлювати позицію відомства щодо випадків корупції, які підтвердилися.

Надто замало інфо-рмації

19

Припинити практику зволікання або тяганини при розгляді ініціатив громадськості з проведення моніторингів та досліджень, широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та ситуації в системі, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ, вживати заходи реагування до керівників, які гальмують або перешкоджають такім ініціативам.

Помітний поступ

20

Ввести практику обов’язкового ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та поширюються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання при необхідності заходів реагування. Регулярно інформувати про дії та заходи відомства, спрямовані на імплементацію результатів досліджень та їх рекомендацій.

Є позитивні зруше-ння

21

Забезпечити правовою літературою, в першу чергу кодексами та текстами Європейських пенітенціарних правил в достатній кількості бібліотеки всіх установ виконання покарань.

Не виконано

22

Суттєво поліпшити практику надання інформації за запитами громадян та організацій. Не припускати оприлюднення неправдивих відомостей представниками системи, вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань. Створити у кожній області прес-службу.

Є певний поступ

23

Сприяти активізації громадських рад при територіальних управліннях відомства, при потребі внести зміни до складу цих рад, підтримати зміни до Положення про спостережні комісії.

Частково виконано

24

Сприяти створенню в Україні механізмів громадського контролю діяльності установ виконання покарань.

Є певні зрушення

ВИСНОВКИ

доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2009”

  1. Протягом 2009 року у сфері дотримання прав ув’язнених в Україні сталися незначні зміни.
  2. В питанні підпорядкування кримінально-виконавчої системи Міністерству юстиції повноваженя призначати голову департаменту перейшло від Президента до КабМіну.
  3. Число у в’язнених в Україні зростає – у 2009 році їх чисельність вперше за останні сім років зросла – на 1,2% і склала на 01.01.2010 року 147 716 осіб. Це сталося за рахунок збільшення мешканців СІЗО на + 11,4%. На 100 тис. населення в Україні за ґратами тримається 321 особа.
  4. Практика прийняття відомчих документів суттєво не змінилася. У нормотворчій діяльності відомства зберігається значна перевага на користь питань охорони та безпеки на шкоду проблемам дотримання прав людини, проекти деяких нормативних актів почали розміщувати на сайті департаменту, але як вплинула така процедура на якість прийнятих нормативних актів, ще не відомо.
  5. Позитивні зміни у сфері дотримання прав людини в установах виконання покарань мінімальні. Зберігається високий рівень порушень прав засуджених. Це стосується не тільки умов тримання, але й поводження персоналу з ув’язненими. Як і у попередні роки, можна стверджувати, що повага до гідності людини досі не стала домінуючим чинником кримінально-виконавчої політики, а існуюча практика поводження із ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ беззаперечної покори ув’язнених. Це доповнюється відсутністю ефективного механізму подання скарг.
  6. Зменшилась у 2009 році кількість повідомлень про випадки протестів з боку засуджених. Натомість відсутній відвертий публічний аналіз причин надзвичайних подій. Результати їх розслідування не оприлюднюються, суспільству подається вкрай обмежена та надто узагальнена інформація про дійсний перебіг подій та їх причини, заперечуються факти брутального поводження. До засуджених, які протестують та скаржаться, застосовуються каральні заходи.
  7. Засуджені фактично позбавлені правової допомоги, поодинокі приклади надання безоплатної правової допомоги засудженим з боку громадських організацій не впливають суттєво на загальну ситуацію. Нерідко замість сприяння адміністрація установ перешкоджає такій допомозі. Відсутність необхідної правової літератури в бібліотеках установ доповнюється низьким рівнем правової обізнаності персоналу та його небажанням сприяти наданню правової допомоги засудженим з боку громадських організацій та юристів.
  8. Відсутні зміни у питанні соцстрахування працюючих засуджених, їм не сплачуються внески до Пенсійного фонду попри відсутність законодавчих підстав для цього. Таке ставлення до оплати праці засуджених є дискримінаційним, тим самим порушується Конституція України. Жодна державна інституція не бажає визнавати такий стан як проблему та вирішувати її.
  9. Залишається гострою кадрова проблема. Ще часто при призначенні посадових осіб професійний рівень не є пріоритетним чинником. При цьому рівень соціальної захищеності персоналу залишається неприпустимо низьким. Престижність професії пенітенціарного працівника занадто низька.
  10. Серед в’язничного персоналу поширена корупція, особливо при застосуванні умовно-дострокового звільнення. Дійсні масштаби її оцінити важко. Разом з тим, відсутня дієва та публічна реакція керівництва на випадки корупції.
  11. Взаємодія з громадськістю стала розвиватися зі зміною керівництва відомства у серпні. Вперше за останні п’ять років проведено спільно з правозахисними організаціями відкриті громадські слухання, але практика співпраці з громадськістю міняється дуже повільно, особливо в регіонах. Взаємодія з громадськістю, в першу чергу, з неурядовими організаціями, обмежується лише питаннями матеріальної допомоги системі та окремих послуг правового та консультаційного характеру засудженим. Ще трапляються випадки відкритої сваволі в’язничного керівництва щодо ініціатив громадськості, як на Волині.
  12. Громадський контроль дотримання прав засуджених та ув’язнених, а також діяльності установ виконання покарань не має належного законодавчого закріплення і фактично дуже обмежений. Ініціатива департаменту створити Центр превентивного моніторингу та захисту прав людини в діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України досі залишається не зреалізованою.
  13. Процедури розміщення засуджених до колоній та їх переміщення підпорядковані в першу чергу виключно інтересам відомства, засудженим часто безпідставно відмовляють у переведенні їх для відбування покарання ближче до місця мешкання рідних. Водночас нерідко у якості покарання засудженого без його згоди переводять подалі від рідних, порушуючи стандарти Європейських в’язничних правил.
  14. Кількість хворих на туберкульоз поступово зменшується, проте зросло число ВІЛ-інфікованих осіб, не зменшується смертність засуджених, зросла кількість випадків суїциду. Медичні послуги на вкрай низькому рівні. Медичні працівники не є незалежними від в’язничного керівництва, вони є працівниками відомства і нерідко нехтують професійною сумлінністю на користь вимог в’язничного керівництва.
  15. З двадцяти чотирьох пропозицій попередньої Доповіді не виконано повністю десять, ще у дев’яти питаннях є лишенезначні зрушення. Деякі позитивні ініціативи залишаються на стадії намірів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ-2009

  1. Розвивати практику розробки нормативно-правових актів та інших відомчих документів, які стосуються прав людини, через обов’язкові консультації з громадськістю, як того вимагає п. 3 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.
  2. Впроваджувати у нормотворчій діяльності відомства пріоритети питань дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування відомства. Підвищити увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ.
  3. Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів Департаменту на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи незалежних фахівців, в тому числі фахівців Пенітенціарного Товариства України.
  4. Скасувати норми відомчих правових актів, які порушують права людини та/або не відповідають положенням Європейських пенітенціарних правил та не враховують рекомендації Європейського Комітету із запобігання катувань.
  5. У практичній діяльності установ виконання покарань дотримуватись положень Європейських пенітенціарних правил, особливо у випадках, коли національним законодавством певні позиції не врегульовані.
  6. Удосконалити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, звести до мінімуму призначення керівниками осіб, які не мають досвіду роботи у системі та які не пройшли відповідну процедуру перевірки на профпридатність. Не допускати порушення прав персоналу установ.

Ініціювати розробку змін до Закону України«Про Державну кримінально-виконавчу службу України», спрямованих на суттєве підвищення рівня соціальної захищеності працівників установ кримінально-виконавчої системи.

  1. Негайно та суттєво переглянутизавдання та правові засади діяльності спеціальних підрозділів у системі, не використовувати їх для проведення обшуків та інших дій всередині установ.
  2. Негайно започаткувати дієві заходи щодо приведення у відповідність до Конституції України та норм Закону України «Про обов’язкове страхування» відомчи нормативно-правових актів та впровадити обов’язкове соціальне страхування працюючих засуджених з обов’язковим нарахуванням їм внесків до Пенсійного фонду.
  3. Розробити та впровадити у співпраці з провідними правозахисними організаціями процедуру (алгоритм) дієвого та швидкого реагування на повідомлення про ймовірні порушення прав людини в установах виконання покарань.
  4. Впровадити реально діючу систему подання скарг, припинити практику покарання засуджених за спроби оскаржувати дії адміністрації установ. Розробити та зробити доступою всім засудженим процедуру реєстрації відправленої кореспонденції. Скасувати фактичну цензуру кореспонденції.
  5. Викласти виключний перелік дій, за які застосовуються дисциплінарні стягнення.
  6. Ретельно перевіряти всі випадки можливих корупційних діянь з боку працівників системи, публічно висловлювати позицію відомства щодо випадків корупції, які підтвердилися.
  7. Широко впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та ситуації в системі, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ, вживати заходи реагування до керівників, які гальмують або перешкоджають такім ініціативам.
  8. Ввести практику обов’язкового ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та поширюються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання при необхідності заходів реагування. Регулярно інформувати про дії та заходи відомства, спрямовані на імплементацію результатів досліджень та їх рекомендацій.
  9. Ініціювати якомога скоріше створення незалежного інспекційного органу відповідно до рекомендацій місії експертів Ради Європи в Україну у 1996 році.
  10. Продовжити створення Центру превентивного моніторингу та захисту прав людини в діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України.
  11. Вживати заходи до поліпшення надання медичних послуг, публічно висловити ставлення до перепідпорядкування медичних служб Мінохорони здоров’я, при потребі ініціювати громадське обговорення цього питання.
  12. Керівництву відомства розширювати діалог з провідними правозахисними організаціями щодо різних аспектів діяльності системи, дієво реагувати на приклади свавілля з боку посадових осіб відомства до співпраці з громадськими організаціями. Роз’яснювати посадовцям відомства, що взаємодія з громадськістю є їх обов’язоком, а не правом.
  13. Вжити негайних заходів по гуманізації утримання всіх засуджених, особливо – довічно ув’язнених, припинити практику знущання та психологічного тиску на них, брутального поводження.
  14. Забезпечити правовою літературою, в першу чергу кодексами та текстами Європейських пенітенціарних правил в достатній кількості бібліотеки всіх установ виконання покарань.
  15. Поліпшити практику надання інформації за запитами громадян та організацій. Вживати дієві заходи реагування у випадках порушення вимог законодавства про інформацію посадовими особами та працівниками установ виконання покарань. Створити у кожній області прес-службу.
  16. Сприяти активізації громадських рад при територіальних управліннях відомства, при потребі внести зміни до складу цих рад, підтримати зміни до Положення про спостережні комісії.
  17. Сприяти створенню в Україні механізмів громадського контролю діяльності установ виконання покарань.