Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Деякі аспекти організації діяльності виправних колоній для тримання засуджених жінок

О. Суботенко
Державною пенітенціарною службою України постійно проводиться робота, спрямована на вдосконалення процесу виконання покарань щодо засуджених жінок.
Забезпечення належних умов тримання в установах для засуджених жінок є предметом особливої уваги керівництва ДПтС України.
Соціально-психологічною службою територіальних управлінь та підрозділів вживаються заходи щодо організації соціально-виховної роботи із засудженими жінками, їх психологічного супроводу, сприяння соціальній адаптації після звільнення. Одночасно вживаються заходи щодо залучення громадських та державних організацій до участі у процесі ресоціалізації засуджених жінок та наданні їм допомоги після звільнення.
Одним з головних завдань ДПтС України, пов’язаних з організацією виконання покарання стосовно засуджених жінок, залишається їх розміщення, створення необхідних житлово-побутових умов, які б сприяли збереженню соціальних функцій жінок, забезпечення їх прав і законних інтересів, сприяння успішній соціальній адаптації після звільнення.
Сьогодні засуджені жінки відбувають покарання у 13 виправних колоніях, Орджонікідзевському виправному центрі управління ДПтС України в Дніпропетровській області (№79) і у Мелітопольській виховній колонії управління ДПтС України в Запорізькій області.
Станом на 1 липня 2012 року в установах Державної кримінально-виконавчої служби України перебувало 7,1 тис. засуджених жінок, з яких - 94 неповнолітніх, 21 засуджена до довічного позбавлення волі. Крім того, у слідчих ізоляторах тримаються під вартою 2,3 тис. жінок, на обліку в кримінально-виконавчих інспекціях засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі перебуває 15,4 тис. жінок.
Аналіз вікового складу засуджених жінок, які перебувають в установах виконання покарань, свідчить, що найбільш численною групою є жінки у віці від 18 до 25 років - більше 1 тис. (14%), віком 25 до 45 років - 4,2 тис. (59%), віком понад 45 років - 1,8 тис. засуджених (25%).
Серед ув’язнених жінок підвищується концентрація соціально незахищених груп, які потребують особливої уваги та допомоги.
Перебування жінок в місцях позбавлення волі значно підсилює процес розриву сімейних зв’язків.
Так, майже 1,3 тис. (18%) жінок перебувають у зареєстрованому шлюбі, близько 1,2 тис. (17%) - розлучені; 2,4 тис. (34%) не перебували в шлюбі; в громадянському шлюбі (зі слів засуджених) близько 1,4 тис. (20%); 844 (12%) осіб - вдови, зареєстрували шлюб в місцях позбавлення волі - 26 осіб; розлучених в місцях позбавлення волі - 8 осіб.
Втрата зв’язків з рідними вкрай негативно впливає на поведінку жінок. Так, протягом року не отримували посилок, передач 2 тис. (30%) осіб; не мали тривалих побачень із рідними близько 4,2 тис. (59%); мають дітей віком до 6 років - 1,1 тис. (15%) засуджених жінок; позбавлені батьківських прав - 690 (10%) засуджені; діти перебувають у будинках-інтернатах - у 611 (8,6%).
У всіх виправних колоніях проводиться робота з організації загальноосвітнього навчання засуджених жінок. На даний час при кожній такій установі функціонують загальноосвітні навчальні заклади. Середню освіту в цих закладах набувають близько 1027 засуджених жінок. У вищих навчальних закладах за заочною формою навчаються вже 10 осіб.
У зв’язку з тим, що для процесу адаптації жінок після звільнення вагоме місце має оволодіння професією, в установах створені умови для суспільно-корисної праці та професійного навчання.
Система професійного навчання в установах для засуджених жінок враховує не лише потреби власного виробництва, а насамперед - сучасний ринок праці. Так, 645 засуджених навчаються у професійно-технічних закладах при установах виконання покарань. Близько 4 тис. засуджених жінок мають професію та працевлаштовані на підприємствах установ.
У колоніях для засуджених жінок функціонують гуртки соціально-корисної спрямованості. У бібліотеках створено фонди навчальної та художньої літератури, проводиться клубна робота, організовуються дозвільні заклади, як місцевого так і загальнодержавного характеру. Засуджені жінки приймають активну участь у виставках-конкурсах робіт художньо-прикладного мистецтва, які щорічно проводяться ДПтС України.
Згідно кримінально-виконавчого законодавства для соціально незахищених категорій засуджених, до яких належать і жінки, створюються додаткові сприятливі умови для відбування покарання. Так, засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинку дитини при виправних колоніях, непрацюючим жінкам понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Цим категоріям засуджених, крім неповнолітніх, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.
Однією з найбільш вразливих груп засуджених жінок є матері з дітьми, які перебувають у місцях позбавлення волі. З метою збереження зв’язків матері та дитини, формування відповідального материнства у таких жінок, у сфері діяльності Державної пенітенціарної служби України функціонують дві виправні колонії для засуджених жінок (Чернігівська виправна колонія (№44) та Чорноморська виправна колонія (№74), при яких функціонують будинки дитини. Станом на 1 липня 2012 року у будинках дитини перебувало 108 дітей.
Метою діяльності будинку дитини є забезпечення реалізації права дитини на дитинство, передбаченого Конвенцією ООН про права дитини і законодавством України, та права жінки на материнство, передбаченого статтею 51 Конституції України, шляхом посилення стабільності і безперервності стосунків дитини і матері, підтримки ефективних заходів розвитку дитини, мати якої засуджена до позбавлення волі, сприяння дотриманню передбачених відповідними нормативно- правовими актами стандартів тримання засуджених до позбавлення волі жінок, які мають при собі дітей віком до 3 років.
На сьогоднішній день будинок дитини при виправній колонії не має юридично (законодавчо) закріпленого статусу дитячого закладу, де постійно перебуває дитина. Це одна з причин, через яку окремої програми фінансування будинків дитини за рахунок коштів державного бюджету не існує.
Організація роботи будинків дитини при виправних колоніях до цього часу здійснювалась відповідно до Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженого спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18.01.? №3/6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.03.2000 за №143/4364.
Згідно з висновком Міністерства юстиції України від 7 червня 2004 року № 3/26, рішення про державну реєстрацію зазначеного наказу було скасовано та 15 липня 2004 року його було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.
У рамках швейцарсько-українського проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні» (2009-2012 р.р.) при Чернігівській виправній колонії (№ 44) було побудовано та у вересні 2010 року відкрито будинок дитини для спільного проживання матерів з дітьми.
З метою визначення організаційно-правових засад діяльності будинку дитини при виправній колонії Державною пенітенціарною службою України розроблено проект спільного наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Типового положення про будинок дитини при виправній колонії».
Проект спільного наказу погоджений з Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини та Міністерством охорони здоров’я України.
На сьогоднішній день проект наказу проходить погодження у Міністерстві юстиції України.
Наразі за ініціативи ДПтС України з Міністерством юстиції України погоджується пропозиції до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прав та законних інтересів дітей віком до трьох років, які поміщені до будинків дитини при виправних колоніях для засуджених жінок».
Протягом останнього року увагу керівництва Служби . неодноразово привертало складне недостатньо врегульоване питання забезпечення реалізації дотримання прав жінок на отримання державної допомоги сім’ям з дітьми.
До слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України нерідко потрапляють вагітні жінки та жінки з дітьми віком до 3 років. Для забезпечення належних умов тримання зазначеної категорії ув’язнених в слідчих ізоляторах обладнані спеціалізовані камери.
У ході вивчення питання щодо забезпечення права жінок, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, та їх дітей на отримання державної допомоги сім’ям з дітьми встановлено, що специфіка діяльності слідчих ізоляторів та будинків дитини при виправних колоніях, а також правовий статус дітей, які до них влаштовуються та утримуються разом з матерями, не врахована в низці нормативних актів з питань соціального захисту дітей. Так, органи соціального захисту по різному тлумачать положення цих актів та відмовляють в оформленні допомоги.
Таким чином, якщо вагітна жінка народжувала дитину під час перебування у слідчому ізоляторі, вирішення питання отримання державної допомоги сім’ям з дітьми, що не врегульоване законодавством чітко, для неї часто не мало перспективи до закінчення терміну перебування у місцях попереднього ув’язнення.
На сьогоднішній день ДПтС України вжито заходи щодо урегулювання питань, що ускладнюють процес оформлення та отримання ув’язненими жінками державної допомоги.
Так, керівництвом територіальних органів управління ДПтС України проведено спільні наради з органами соціального захисту населення, із запрошенням представників органів юстиції та прокуратури з обговорення порядку оформлення державної допомоги ув’язненим жінкам.
У ході вивчення питання отримання державної допомоги засудженим жінкам з дітьми, було встановлено, що специфіка діяльності будинків дитини при виправних колоніях, визначена статтею 141 Кримінально-виконавчого кодексу, зокрема, пов’язана з можливістю спільного проживання засудженої матері з дитиною, ускладнює надання цим будинкам дитини статусу дитячого закладу, визначеного Типовим положенням про будинки дитини, затвердженого наказом МОЗ від 18.05.1998 №123.
З метою вирішення зазначеного питання до Міністерства соціальної політики України ДПтС України було направлено запит щодо надання роз’яснень про порядок виплати державної допомоги матерям, які утримуються з дітьми в слідчих ізоляторах, та дітям, які влаштовуються до будинків дитини при виправних колоніях. Отримані роз’яснення підтвердили необхідність вирішення питання внесення відповідних змін до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 та Порядку виплати державної допомоги при народженні дитини в разі її влаштування до дитячого закладу (будинку дитини) на повне державне утримання, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 19.05.2008 № 254/704/260/427/2014.
Відповідні пропозиції відповідно до компетенції було внесено на розгляд до Міністерства соціальної політики України, які вони розглядають спільно з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством юстиції України.
Виконання заходів щодо забезпечення прав засуджених та взятих під варту жінок на отримання державної допомоги постійно контролюється керівництвом ДПтС України.

Суботенко О.О. старший інспектор з особливих доручень, майор вн.сл

Ця стаття підготовлена в рамках проекту, виконуваного завдяки підтримки
Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні
Погляди авторів не обов’язково співпадають з офіційною позицією уряду США.

Supported by the Democracy Grants Program
of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the participants do not necessarily
reflect the official position of the U.S. Government.”