Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Реформування пенітенціарної сфери закінчилось, толком не почавшись

Вадим Човган
Одним із кроків попереднього уряду ще до «призупинення» його намірів щодо євроінтеграційних процесів України було прийняття Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на 2013 - 2017 роки (Програма). Реформування пенітенціарної сфери було однією з вимогдля підписання асоціації з Європейським Союзом, зокрема, це було закріплено у Порядку денному асоціації Україна – ЄС.
Така вимога не є дивною, адже з року в рік міжнародні інституції, як-то Європейський суд з прав людини та Європейський комітет з запобігання катуванням, вказують на кричущі проблеми із станом виконання покарань та утримання під вартою в пенітенціарних установах. Так само її пріоритетність не повинна дивувати, адже однією із головних цінностей ЄС є права людини і не має різниці чи це права в’язнів чи вільних громадян. До того ж ситуація з правами людини осіб в місцях позбавлення волі є чи не найбільш запущеною в нашій країні.
Одним із головних розробників цього важливого документу була Державна пенітенціарна служба України. Це було видно й з пріоритетів розподілу коштів по різним напрямкам реформування Державної кримінально-виконавчої служби, в яких не прослідковувалась прихильність першочерговим завданням з точки зору прав людини.
У відповідності до Паспорта цієї Програми на її реалізацію мало бути витрачено 6011,73 мільйонів грн., тобто дещо більше 6 мільярдів грн., що приблизно складало 1,6 відсотка запланованих доходів Держбюджету на 2013 рік.
З цих коштів приблизно третю частину мало бути витрачено на проектування та будівництво об’єктів для перенесення за межі центральної частини міст Львова, Одеси та Херсона СІЗО і виправних колоній (2051,7 млн. грн.). Хоча завдання, до якого відносився цей захід називався у Програмі «Поліпшення умов тримання засуджених, забезпечення переходу від їх тримання у гуртожитках казарменого типу до блочного (камерного) розміщення із збільшенням норми жилої площі на одного засудженого шляхом технічного переоснащення і реконструкції УВП, будівництва нових та реконструкції наявних СІЗО» і на його фінансування загалом мало бути витрачено 2802,07 млн. грн., включно із згаданими 2051, 7 млн. грн. У той час, як проблема переповненості СІЗО та колоній останнім часом відходила на другий план, і відповідні кошти, в першу чергу, могли б і мали б бути спрямовані на впровадження такої бажаної для вітчизняної кримінально-виконавчої служби блочної системи утримання ув’язнених.
Обсяг запланованих коштів на виконання завдання «модернізація інженерно-технічних засобів охорони і нагляду, впровадження сучасних технологій з метою створення багаторівневої системи централізованої охорони і відеомоніторингу, автоматизованих інформаційних та телекомунікаційних систем ДПтС» складав 1107,01 млн. грн., тоді як на «Поліпшення організації харчування засуджених та осіб, узятих під варту, системи придбання продуктів харчування, предметів першої необхідності, та забезпечення їх комунально-побутовим обладнанням» мало бути залучено всього 123,96 млн. грн., а на модернізацію об’єктів інженерної інфраструктури установ (такі важливі напрями як теплозабезпечення, водопостачання, водовідведення установ і т.д.) — 400,52 млн. грн., на підвищення ж ефективності виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (в тому числі утворення служби пробації) взагалі 0, 64 млн. грн.
Ще більш сумною ставала картина з огляду на суму коштів, що були виділені на систему охорони здоров’я засуджених та осіб, узятих під варту, підвищення якості надання медичної допомоги, які були предметом серйозного занепокоєння інституцій Ради Європи, а також яких стосувалися першочергові завдання з виконання Порядку денного асоціації Україна – ЄС. А саме, сума ця складала 179,57 млн. грн., що є приблизно всього 1/33 від всього обсягу коштів на реалізацію програми, та лише 1/4 від суми, що мала бути витрачена на модернізацію підприємств УВП.
Показовим був й розподіл коштів на модернізацію підприємств УВП, удосконалення системи професійної підготовки засуджених до обмеження та позбавлення волі — 730,48 млн. гривень (з них на удосконалення системи професійної підготовки засуджених передбачено всього 18,93 млн. грн..), що ще раз підтверджувало прихильність в’язничного відомства «господарським пріоритетам» в діяльності підконтрольних підприємств та до прибутків з використання праці ув’язнених, а не, наприклад,навчанню корисним для реінтеграції засуджених у суспільство навичкам. Про це ж свідчили й зміни до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу», що відбулися на самому кінці 2012 року і якими підприємства УВП з «підприємств, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці…» (ч. 1 ст. 13 Закону) перетворилися на «підприємства, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених». Спрямованість же таких змін є очевидною і вона суперечить правилу 8 Європейських в’язничних правил, яке передбачає, що «хоча одержання фінансового прибутку від діяльності підприємств у виправних установах може бути корисним з огляду на підвищення стандартів, а також якості та доцільності професійної підготовки, проте інтереси ув’язнених не мусять підпорядковуватися цій меті».
Крім того, вітчизняними науковцями висловлюються й інші критичні ідеї. Згідно із згаданим Паспортом, на здійснення Програми планувалося залучення коштів не тільки із держбюджету, але й інших коштів, що походять із «не заборонених законом джерел», а саме 2129,7 млн. грн., тобто більш ніж 1/3 частина на фінансування Програми. Проте, з урахуванням того, що, швидше за все, це мали бути кошти так званих інвесторів, які мали їх вкладати у виробництва УВП, можна було справедливо здогадуватися, що для «відроблення» цих коштів засуджених планувалося максимально масово і з мінімальною оплатою праці використовувати на модернізованих підприємствах.
Уся ця критика вказує на те, що Програма мала б бути змінена із перерозподілом коштів з урахуванням пріоритетів прав людини, а не особисту зацікавленість пенітенціаріїв. Однак нещодавно її було просто припинено одним махом. Постановою Кабінету Міністрів України №71 від 5 березня 2014 року «Деякі питання оптимізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» було достроково припинено її виконання.
Такий крок теперішнього уряду підтверджує його віддаленість від пріоритетного завдання забезпечення дотримання прав людини. Особливо це підтверджується тим, що вже найперші кроки економії торкнулися однієї із найбільш трухлявих ділянок правоохоронної системи України.
Зазначимо, що міжнародні структури неодноразово наголошували – незабезпечення прав людини в установах виконання покарань не може виправдовуватися недостатністю коштів. Ідея полягає в тому, що якщо держава вирішує ізолювати особу від суспільства, то вона повинна брати на себе відповідальність за неї і дотримання її прав.
Що ж, якщо вже уряд вирішив економити на пенітенціарній сфері нагадаємо йому вислів: «де знайшов – там втратив». Не має бажання покращувати ситуацію, наприклад, з матеріально-побутовими умовами тримання, медичним забезпеченням – доведеться платити кошти державного бюджету на відшкодування за порушення прав людини, встановлені у Європейському суді. Але суми, які доводитиметься платити, є мізерними порівняно із іншою ціною цієї економії – зниження швидкості прогресу євроінтеграції. Так чи інакше, рано чи пізно в’язничну систему ще доведеться реформувати, адже ця правоохоронна ланка традиційно знаходиться під особливою увагою європейських органів. Без наведення ладу у ній, економією на ній – ми ще раз підтверджуємо прорадянське мислення, а також те, що каральні ідеї Російської Федерації нам набагато ближчі, ніж європейські.
Певно, керівництво країни бажає змінити правдиве британське прислів’я, що в’язниця це дорогий спосіб зробити поганих людей ще гіршими і вирішило зробити цей спосіб дешевим. Якщо так, тоді нехай хоч не забуває про інший набагато прийнятніший шлях економії – зниження кримінальної репресії шляхом внесення змін до законодавства у кримінально-правовій сфері щодо широкого застосування альтернативних санкцій, не пов’язаних із позбавленням волі, суттєвого зменшення строків санкцій, передбачених Кримінальним кодексом України, удосконалення механізму умовно-дострокового звільнення. Величезна кількість реформ може бути проведена й без будь яких затрат, однак, політична воля вдатись до них не прослідковується.