Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Реформа пенітенціарної медицини

Шалашний Володимир
Аналіз концепції державної політики в частині реформування Державної кримінально - виконавчої служби України (ДПтСУ), а також реформ, розпочатих в Україні у сфері охорони громадського здоров’я показує, що на політичному рівні немає чіткого розуміння того, що охорона здоров’я у виправних установах є невід’ємною частиною суспільної охорони здоров’я і є однією з ключових проблем впливу на суспільне охорону здоров’я, особливо якщо це стосується соціально небезпечних захворювань
Відсутність протягом значного проміжку часу (близько 20 років) глибокого аналізу проблем, наявних в пенітенціарній охороні здоров’я України, не дозволяло почати які-небудь конкретні заходи щодо виправлення ситуації в галузі охорони здоров’я ув’язнених.
Змінилися структура та рівні захворюваності і смертності. Епідемії туберкульозу та ВІЛ-інфекції привели до того, що сили і засоби служби охорони здоров’я в системі ДПтС України вже не в змозі підтримувати ефективність результатів своєї діяльності (в’язниці стали резервуаром туберкульозу, в тому числі лікарсько-стійкого, ВІЛ-інфекції, гепатитів та інших соціально небезпечних захворювань, джерелом їх поширення). Зростання предотвратімой смертності показує структурну неефективність системи
Надання медичної допомоги в пенітенціарній системі в значній мірі стало фокусуватися на лікуванні вже запущених форм захворювань, замість проведення широкомасштабних заходів по зміцненню здоров’я та проведенню профілактичної роботи.
Що робити? Як виводити систему з глибокої кризи? Напевно, потрібно йти просто в ногу з часом і проводити реформи.
Мета реформування служби охорони здоров’я в системі виконання покарань України - забезпечити рівний і справедливий доступ усіх членів суспільства до медичних послуг, високий рівень їх якості та своєчасність. Кожен пацієнт, який приходити в будь-який медичний заклад, повинен розуміти, яку допомогу він може отріматі, так само як и лікар в свою чергу має знати, яку саме допомогу він зобовязан надати пацієнту

В останні роки деякі держави члени Європейського регіону ВООЗ передали відповідальність за охорону здоров’я в місцях позбавлення волі своїм міністерствам охорони здоров’я. До них відносяться: Норвегія, Франція та Сполучене Королівство. Аналогічну реформу провели Італія, деякі швейцарські кантони і дві автономні області Іспанії. В даний час кілька інших країн розглядають можливість такої ж реформи чи вже почали її: це Казахстан, Косово, Республіка Молдова та Фінляндія.
По всій видимості, цей процес буде продовжуватися. Представники кількох держав що реалізували або планували реалізувати передачу відповідальності, повідомили про позитивні результати реформи на міжнародній конференції в Лондоні в 2004 році. Їх одностайним висновком було те, що вигоди [від передачі] можуть бути великі. Проведені оцінки вказують, що якість наданої ув’язненим допомоги підвищилася в усіх чотирьох країнах. Спостерігається більше розуміння і відображення в національній політиці охорони здоров’я особливих потреб ув’язнених в послугах охорони здоров’я. Покращилось кадрове забезпечення та якість персоналу,зміцнилися зв’язки з суспільством.
Окремі держави-члени Європейського регіону додатково повідомили про такі вигоди, як поліпшення ресурсного та фінансового забезпечення для вирішення ключових питань пенітенціарної охорони здоров’я, і про включення ув’язнених в основні ініціативи в галузі суспільної охорони здоров’я. Найостанніші фактичні дані по Регіону підтверджують, що показники функціонування служб пенітенціарної охорони здоров’я можуть істотно покращитися після передачі відповідальності міністерствам охорони здоров’я. Зрозуміло, що передача пенітенціарної охорони здоров’я під юрисдикцію міністерства охорони здоров’я і, відповідно, інтеграція її в національну систему охорони здоров’я буде тривалим процесом але, є всі підстави вважати, що такий загальнодержавний підхід до охорони здоров’я в місцях позбавлення волі в перспективі матиме позитивні ефекти.
Наша держава знаходиться на етапі глибоких соціально-економічних перетворень. Період реформування суспільної охорони здоров’я в Україні, якнайкраще підходить для змін у державній політиці у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України
Необхідно терміново переглядати концепцію державної політики в сфері реформування Державної кримінально виконавчої служби України, затверджену указом Президента України від 08.10.2012г. з урахуванням передачі відповідальності за охорону здоров’я в місцях позбавлення волі міністерству охорони здоров’я.
На рівні міністерства юстиції України має бути створена робоча група експертів, яка з урахуванням світового досвіду зможе підготувати поетапний план реформування. Враховуючи світовий досвід, реформа буде тривалим процесом і може зайняти не менш ніж 10 років. (За словами міністра охорони здоров’я 24.07.2014, в МОЗ створено Стратегічну дорадчу групу з питань охорони здоров’я, котра буде працювати над підготовкою національної стратегії побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015 - 2025. До її складу ввійдуть найкращі вітчизняні та міжнародні фахівці (на конкурс надійшло понад 100 заявок). Кінцевим результатом роботи групи має бути детальний поетапний план дій з реалізації Концепції і стратегії побудови нової системи охорони здоров’я.).
Таким чином, в стратегічну дорадчу групу з питань охорони здоров’я, повинні обов’язково входити спеціалісти в області пенітенціарної охорони здоров’я.
Проблеми і причини неефективності роботи пенітенціарного охорони здоров’я:
1. Низька якість медичної допомоги
2. Проблеми медикаментозного забезпечення
3. Кадрова криза
4. Висока зношеність основних фондів
5. Низький доступ до медичної допомоги в лікарнях вторинного і третинного рівнів
6. Медичний персонал,залежний від адміністрації тюремного установи, виявляється залученим в конфлікти між необхідністю надання якісної медичної допомоги та зусиллями адміністрації з підтримання дотримання режиму утримання і покарання ув’язнених
Оцінка кадрового потенціалу медичних підрозділів виявляє критичну ситуацію, що склалася:
- Відсутня політика і стратегія розвитку кадрових ресурсів, включаючи питання їх фінансування;
- Дефіцит кваліфікованого лікарського персоналу (ряд установ працює без лікарів) і технічного персоналу;
- Старіння медперсоналу (молоді не йдуть працювати в систему з причини низького рівню оплати праці та відсутності професійного росту, важких умов праці, менталітету контингенту, що обслуговується, режимних вимог в установах тощо);
- Низький рівень знань нормативно-правових актів МОЗ України;
- Акредитація закладів проводиться формально і не стимулює підвищення якості роботи;
- Невиплачувані в повному обсязі надбавки за роботу в зонах ризику;
- Не виділяється необхідне фінансування для навчання медперсоналу;
Деякі особливості охорони здоров’я в тюрмах за рівнями медичної допомоги та можливість переводу іі під суспільну охорону здоров’я
Якщо порівняти систему роботи з пацієнтом на первинному рівні надання медичної допомоги в сільській місцевості (сільська амбулаторія або ФАП) і роботу в медичній частині пенітенціарної установи, то практично ми бачимо однаковий маршрут пацієнта. І проблеми в організації медичної допомоги практично ті ж самі, зокрема обсяги клініко - біохімічних та рентгенологічних досліджень, консультації вузьких спеціалістів, кількість населення, що обслуговується тощо. Слід зазначити, що лікарі тюремних медичних частин (незалежно від спеціалізації), вже давно працюють за принципом «сімейного лікаря». Таким чином, ПМСД (первинна медико-санітарна допомога) тюремної системи вже сформована і повністю вписується в концепцію реформування суспільної охорони здоров’я.
Головна роль медичної допомоги на вторинному і третинному рівнях повинна відводиться багатопрофільним лікарням для надання інтенсивної допомоги, передусім екстреної , оскільки саме від їх діяльності залежить життя і здоров’я пацієнтів. Саме ці лікарні в розвинених країнах світу становлять близько 90% всіх стаціонарів. Але не кожна область в Україні має багатопрофільні та спеціалізовані лікувальні пенітенціарні установи, куди можна своєчасно направити хворого. Тому невідкладна допомога в більшості областей проводиться в найближчих лікувальних установах суспільної охорони здоров’я (саме на цьому етапі найчастіше виникають конфлікти між необхідністю надання якісної медичної допомоги та зусиллями адміністрації з підтримання дотримання режиму утримання і покарання ув’язнених). Таким чином, цей етап надання медичної допомоги пацієнтам з місць позбавлення волі може бути вирішене без значних фінансових вкладень.
Госпіталізація хворих з хронічними соматичними і гострими інфекційними захворюваннями або госпіталізація для відновлення функцій порушених в результаті захворювання або травми з метою попередження інвалідності та проведення реабілітації в даний час проводиться тільки в пенітенціарній лікувальні установи. Саме на цьому рівні низька якість медичної допомоги призводить до численних проблем, зокрема несвоєчасна госпіталізація та початок адекватного лікування досить часто є причиною смертних випадків і інвалідизації. Хворим тривалий час доводиться чекати дозволу на планову госпіталізацію в ці установи, а потім багато часу йде на транспортування (етапування) хворих, протягом якого хворі, як правило, не отримують адекватного лікування. Реєструється також великий відсоток (в залежності від профілю лікарні - до 20%) необґрунтованих госпіталізацій, з причин як медичного, так і немедичного характеру, тобто якщо об’єктивно розглядати роботу ліжка в цих установах, слід визначити, що вона використовується вкрай неефективно. Цей етап надання медичної допомоги найбільш складний і економічно витратний.
Враховуючи вищевикладене, умовою для проведення реформування буде розмежування первинного та вторинного рівнів допомоги, та передача закладів, що знаходяться у відомчому підпорядкуванні, на територіальний рівень.
Такім чином, проведення структурної реорганізації системи охорони здоров’я України шляхом створення госпітальних округів, які об’єднають установи кількох сільських районів або міст в залежності від щільності та характеру розселення населення, з урахуванням транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу стаціонарів, профілю їх діяльності та структури медичних послуг, повинно обов’язково враховувати наявність в цих округах установ кримінально-виконавчої системи.

Стаття підготовлена в рамках проекту «Сприяння поліпшенню умов тримання та рівня захисту прав людини для особливих груп в’язнів», який виконується за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні