Дивні особливості пенітенціарної статистики у 2014 році

Правозахисна організаціяя «Донецький Меморіал» понад п’ятнадцять років уважно стежить за статистичною інформацією про діяльність кримінально-виконавчої системи України, яку оприлюднює відомство. Ці дані завжди викориcтовувались з великою мірою довіри до їх надійності та достовірності. Натомість у 2014 році рівень довіри  до надійності таких даних суттєво впав.

Мова йде в першу чергу про статистичні дані, які оприлюднюються на сайті відомства www.kvs.gov.ua в розділі «Загальна інформація» в підрозділі «Загальні відомості».

Стосується це, зокрема, переліку установ, щодо яких подається інформація, та відповідних територій, на яких вони розташовані. Ще у травні 2014 ДПтС повідомляла, що «в 181 установі, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 117440осіб. Крім того, на обліку у 697 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 117512 засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі».

З червня 2014 року до загальних статистичних даних припинили включати установи, розташовані в Криму, і таким чином число установ, які «належать до сфери управління ДПтС» зменшилось зі 181 до 177. Число підрозділів кримінально-виконавчої інспеції змінилось зі 697  до 669. У вилучених з врахування даних установах позбавлення волі Криму перебувало тоді близько трьох тисяч ув’язнених осіб.

Чисельність осіб в решті 177 установах щомісяця зменшувалась і становила станом на 1 число кожного місяця таку кількість (див. таблицю):

Пенітенціарна служба визнала, що приблизно з вересня не контролює 28 установ в Донецькій та Луганській областях, натомість при оприлюдненні статистичних даних за весь період до кінця року ув’язнені цих установ начебто враховувались. Так, в повідомленні ДПтС про стан на 1 грудня 2014 року зазначалося:

Станом на 1 грудня 2014 року в 177 установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 79 750 особи. На обліку у 669 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 88632 особи, засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень.

Вперше в статистичних даних відомства зауваження про те, що в’язні з цих 28 установ на сході країни на непідконтрольних владі територіях не враховуються, з’явилось у статистиці станом на 1 січня 2015 року. Це повідомлення виглядало так:

 На даний час у сфері управління Державної пенітенціарної служби України перебувають 177 установ та 669 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції.

Станом на 1 січня 2015 року в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах трималось 73 431 соба (без врахування установ, розташованих на території Донецької та Луганської областей, що тимчасово не контролюються українською владою).

Число осіб, які перебували в тих 28 установах, приблизно відомо. Згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті відомства у грудні 2014 р., «у зв’язку з військовою агресією проти України у її східних регіонах частина установ виконання покарань залишились на території, що тимчасово не контролюється українською владою, а саме:

- 14 установ в Донецькій області, у яких трималося 9,7 тис. осіб;

- 14 установ в Луганській області, у яких трималося 6,5 тис. осіб».

Разом це складає 16,2 тис. осіб, або біля 18% всіх ув’язнених осіб в країні. Якщо їх додати до числа осіб, які тримаються в установах на підконтрольній території – а це 73431 особа – то це становить разом приблизно 89,6 тис. осіб. І це дуже дивно, бо число мешканців установ кримінально-виконавчої системи з 1 серпня зменшувалось регулярно не більше, як на 2-6 тис. осіб щомісяця і «стрибків» зменшення числа осіб в установах на величину біля 16 тис. не було. Складно також уявити, з яких причин загальне число осіб «в 177 установах» раптом могло зрости з 79,7 тис. 1 грудня до 89,6 тис. на 1 січня.

Можна припустити, що число установ, мешканців яких відомство переставало враховувати, фактично змінювалось поступово. Проте в оприлюднених відомством  повідомленнях це не відображалось. Фактично відомство подавало недостовірні дані.

Трохи більше конкретики зявляється в статистичних даних пенітенціарної служби станом на 1 лютого 2015 року.  Вже надається точне число установ на підконтрольній території – 150, і число вязнів надається саме в цих установах.

Дива пенітенціарної статистики красномовно демонструються й на прикладі з числом довічно засуджених осіб. Їх число постійно збільшувалось, за рік – на 50-60 осіб. Раніше цю групу в’язнів полишали одиниці – або через смерть, або через зміну вироку на інший. Дані ДПтС про зміну їх чисельності за останні півроку наведені вище у таблиці. Відомство не надає у оприлюдненому на сайті ДПтС тексті будь-яких пояснень, куди поділися у період з 1 жовтня по 1 листопада більше 120 довічно засуджених осіб. Після 1 грудня «зникають» з даних ще більше 140 довічно засуджених осіб. Навіть в даних на 1 лютого 2015 р. подається число довічників на 21 особу менше, ніж в даних на 1 січня. Залишається тільки здогадуватись про причини таких різкіх змін чисельності довічників.  

               Більш-менш все зрозуміло з числом в’язнів у виховних колоніях – воно поступово змінювалось у 2014 році, та всі ті зміни логічні. Виховних установ на непідконтрольних територіях немає.

Вдвічі знизилось за вісім місяців 2014 року число засуджених жінок: з 5240 до 2753. В цьому зниженні може бути й складова, викликана втратою підконтрольності принаймні однієї установи – Сніжнянської ВК-127 на Донеччині. Проте в ній перебувало біля 200 жінок.  Але відомство про ці обставини нічого не повідомляє.

Не пояснювані зміни відбувались й у сфері попереднього тримання в’язнів. У травні в ДПтС було 24 СІЗО та 8 установ з функціями СІЗО (разом 32), а з червня вже 23 СІЗО + та ті ж самі 8 установ (разом 31 установа). І це число тримається до грудня. Раптом станом на 1 січня в ДПтС опиняється тільки 13 СІЗО, проте число установ з функціями СІЗО зросло до 18, але все одно разом це те ж саме число – 31 установа. Принаймні дві з них – на непідконтрольній території. Але чи враховує їх мешканців пенітенціарна статистики – невідомо.

Тільки в даних на 1 лютого число цих установ зменується на дві – до 29. Натомість в наведених даних зникає число осіб, взятих під варту, бо наведено сумарне число мешканців СІЗО – засуджених та взятих під варту.

Нарешті є ще загадки зміни чисельності засуджених осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції. Зниження їх числа у період з 1 травня до 1 червня майже на 9 тис. осіб зрозуміло - певний внесок в це число пояснюється зменшенням числа підрозділів КВІ з 697 до 669 за рахунок виключення  кримських. Проте з 1 серпня, коли враховувалась чисельність засуджених по всіх підрозділах КВІ, що залишились, і до 1 січня 2015 року щомісячні зміни чисельності засуджених на обліку КВІ становлять близько однієї тисячі осіб.  Разом з тим очевидно, що на непідконтрольній території  сходу налічується принаймні декілька десятків підрозділів КВІ, і число осіб в них на обліку навряд чи менше 13-14 тисяч осіб. Статистичні дані ДПтС станом на 1 січня  жодним чином «не реагують» на цю обставину. І не зрозуміло -  чи враховані засуджені, які перебувають на обліку КВІ на непідконтрольній території, у загальній офіційній чисельності у 87581 особу, чи ні.

Тільки зі статистичних даних на 1 лютого 2015 р. можна припустити, що зменшення числа осіб на обліку КВІ з 87581 особи до 76148 осіб є результатом відповідного вилучення числа осіб, які були на обліку вилучених з даних 47 підрозділів КВІ.

І про показник числа ув’язнених осіб на 100 тисяч населення. Якщо оцінювати населення України без врахування мешканців Криму у 42,9 тис. осіб та вважати, що країну покинули не більше мільйона жителів, то цей показник на 1 січня 2015 р. за приблизними розрахунками знаходиться у межах 209 – 213.

Вказані суперечності у статистиці ДПтС України значно ускладнюють аналіз тенденцій у чисельності осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, спотворюють реальний стан у відомстві. Недомовленості при оприлюдненні статистичних даних є доволі тривожним показником професійності ставлення відповідальних осіб відомства до виконання своїх функцій. Щоб повернути довіру до інформації, яку поширює ДПтС України, потрібно негайно виправляти ситуацію та суттєво поліпшити ретельність підготовки даних. При цьому важливо ясно і однозначно визначати контекст інформації, яка оприлюднюється.