Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ-2014. ДОПОВІДЬ “ДОНЕЦЬКОГО МЕМОРІАЛУ”

Щорічна десята Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2014” підготовлена  громадською організацією „Донецький Меморіал”. Доповідь містить огляд змін у діяльності кримінально-виконавчої системи України, які сталися протягом 2014 року. В ній наведена статистична інформація, яка відображає стан діяльності системи у 2014 році, наведені приклади порушень прав людини та реакція керівництва системи на такі події та факти. Надана інформація про динаміку ситуації в установах на сході країни, про проблеми, які виникли у в’язнів та персоналу установ через бойовії дії та окупацію.

Доповідь містить висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану дотримання прав людини в установах системи, а також відомості про виконання Державною пенітенціарню службою рекомендацій попередніх Доповідей

Текст даної Доповіді розміщено на інтернет-сайті www.ukrprison.org.ua

 

© Олександр Букалов, укладання, 2015

© Видання та оформлення - «Донецький Меморіал», 2015

 

ВСТУП

1. Десята щорічна Доповідь „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2014” підготовлена правозахисною організацією „Донецький Меморіал”. Вона містить факти та інформацію щодо дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи України. В цій Доповіді відображені зміни та події, які відбувалися у сфері дотримання прав ув’язнених – засуджених та осіб, взятих під варту – протягом 2014 року. Зокрема, відображені події та факти щодо ситуації на сході країни, реакція влади на проблеми установ, розташованих в зоні антитерористичної операції.

Основними джерелами інформації для Доповіді стали результати виконуваних організацією проектів та досліджень, матеріали семінарів та конференцій, інформація, розміщена на Інтернет-сайтах «Тюремний портал» та кримінально-виконавчої системи (www.kvs.gov.ua), відповіді державних установ за запитами „Донецького Меморіалу”, публікації у ЗМІ, в тому числі в Інтернет-виданнях, окремі листи та звернення громадян, які перебувають в установах системи, та їх родичів.

2. У Доповіді не відображено всіх проблем, які існують у відомстві. Автор віддав перевагу огляду питань, що стосуються дотримання прав людини. Низка проблем в діяльності кримінально-виконавчої системи детально висвітлені у попередніх Доповідях. 

Автор Доповіді висловлює подяку Дежавній пенітенціарній службі та її територіальним органам, які надавали інформацію за запитами. Отримана від них інформація широко використана при укладанні даної Доповіді. 

3. Автор даної Доповіді, як і раніше, не виключає, що деякі наведені факти не мають гарантованого підтвердження, а певні висновки є дискусійними. Автор також сподівається на розуміння того, що дане дослідження може бути більш охоплюючим та детальним, проте впевнений, що видання даного огляду діяльності кримінально-виконавчої системи країни в даному обсязі є доцільним, виправданим та буде корисним.

 

                                                    ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВЯЗНЕНИХ В МІЛІЦІЇ

 

4. Особи, затримані у підозрі у скоєнні злочину, перші години та дні ув’язнення перебувають в установах МВС – в кімнатах для затриманих райміськвідділів міліції та в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ). Саме в цих місцях скоюється значна частка всіх порушень прав людини, які припадають на перебування в ув’язненні в органах МВС.

5. Станом на 1 січня 2015 року в МВС нараховувалось 393 ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) розраховані на 5999 місць. Упродовж 2014 року в них утримувалось понад 94,8 тис.осіб, станом на 01.01.2015 р. утримувалось 271 особа.

Упродовж 2014 року в ІТТ сталося 5 самогубств та 6 смертей утримуваних осіб.

Під час виконання службових обовязків у 2014 році загинуло 106 працівників органів внутрішніх справ. Звільнено за негативними мотивами 8286 працівників міліції, у тому числі 6426 працівників головних управлінь МВС України в Донецькій та Луганській областях (лист МВС України №10/3-1116 від 14 лютого 2015 р.).

6. В 2014 році МВС стало відомством, від дій працівників якого значною мірою залежав перебіг подій в державі, зокрема, у східних областях. Реакція працівників міліції на порушення громадської безпеки ставала часом визначальною для подальшого розвитку подій. Саме бездіяльність міліції у східних областях, а часто й відверте потурання зачинщикам антидержавних безладів і погромів призвели до росту агресивних виступів, ескалації жорстокості, насильства і загибелі мирних громадян.

7. Важко назвати адекватними дії керівництва відомства під час відвертого саботажу міліцейського керівництва Донецької та Луганської областей навесні-влітку 2014 р. 

Працівники місцевих структур ГУМВС фактично сприяли становленню терористичних організацій ДНР та ЛНР. На той час керівник Донецької обласної міліції Р. Романов на початку березня 2014 р. ввів до будівлі ОДА агресивний натовп, який вимагав референдуму, як і в Криму. Міліція Ворошиловського району м. Донецька мовчки спостерігала захоплення ОДА у Донецьку у квітні. У листопаді 2014 р. «Донецький Меморіал» направив Міністру МВС запит з питаннями, які заходи реагування вжиті органами МВС України щодо дій у період лютий-травень 2014 р. начальника Ворошиловського райвідділу міліції м. Донецька та щодо дій колишнього начальника ГУМВС України в Донецькій області Р. Романова? Чи затримани вони? На цей запит та на два повторних аналогічних запити відповідей по суті не надано.

Залишається вважати, що питання дій керівництва міліції на сході країни, які призвели до тяжкіх наслідків для країни, наприкінці року не тільки не цікавили Міністра, але не були варті будь-якої його оцінки і відповіді.

Змушені констатувати, що рік пройшов під знаком обіцянок керівництва МВС впровадити широкі зміни в діяльності відомства, але в 2014 році будь-яких результатів цих обіцянок ще не спостерігалося.

 8. Розслідування масових та брутальних порушень прав людини органами внутрішніх справ в зиму 2013-14 років у 2014 році все ще тривало, винуватці не понесли покарання за жорстоке побиття мирних демонстрантів, а згодом й за вбивства мирних громадян.

Саме ці події свідчать, що всі профілактичні заходи уряду в попередні роки про заборону жорстокого поводження виявилися марними та неефективними. Фактично вони є лише імітацією боротьби проти застосування катувань, тоді як реально міліція може і готова діяти неадекватно жорстко. І саме головне – без будь-яких неприємних наслідків для тих, хто застосовував жорстоке поводження.

 9. Проблеми перебування осіб в ув’язненні в органах міліції висвітлювалися й у попередніх Доповідях «Донецького Меморіалу», наприклад, див. пп. 4-14 Доповіді-2012, пп. 4-8 Доповіді-2013.

 

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА СИСТЕМА

Ув’язнені  та засуджені. Статистика

 

10.  Згідно даним, повідомленим «Донецькому Меморіалу» Державною пенітенціарною службою України (надалі – ДПтСУ), станом на 01.01.2015 року в 150 місцях позбавлення волі служби, які знаходяться на підконтрольній Україні території,  трималася 73 431 особа. Разом з установами, які тимчасово перебувають на окупованій території, де станом на листопад 2014 р. трималося біля 16 тис. ув’язнених осіб, це становить біля 89 тис. осіб (тут і надалі в дужках станом на 01.01.2014 р. - 126937 осіб), тобто за рік чисельність осіб в місцях позбавлення волі зменшилась на 53 506 осіб, або на – 42,15%. Це зменшення, яке сталося з врахуванням вилучення установ Криму та окупованих територій Донбасу. Якщо ж врахувати в’язнів в установах на непідконтрольній території Донбасу зменшення складає біля 38 тис. осіб (-30%). За попередній 2013 рік чисельність в’язнів зменшилась на 20175 осіб, або на - 13,7%.  

11. Показник числа ув’язнених осіб на 100 тисяч населення можна розрахувати тільки приблизно. Якщо оцінювати населення України без врахування мешканців Криму у 42,9 млн. осіб та вважати, що країну покинули не більше мільйона жителів, то цей показник на 1 січня 2015 р. за приблизними розрахунками знаходиться у межах 209 – 213. (рік тому – 279).

12. Динаміка чисельності осіб в установах кримінально-виконавчої системи за останні десять років наведена у наступній таблиці 1.

Таблиця 1

 

 

Загальна чисельність осіб в установах пенітенціарної служби

Зміна чисельності осіб в установах пенітенціарної служби у % до попереднього року

01.01.2004

191 677

- 3,02

01.01.2005

188 465

- 1,68

01.01.2006

170 923

- 9,31

01.01.2007

160 725

- 5,97

01.01.2008

149 690

- 6,87

01.01.2009

145 946

- 2,65

01.01.2010

147 716

+ 1,21

01.012011

154 027

+ 4,27

01.01.2012

154 029

+ 0,001%

01.01.2013

147 112

- 4,49%

01.01.2014

126 937

- 13,71%

01.01.2015

73 431

(89 тис. осіб)

- 42,15%

- 30%

13. Чисельність осіб, які станом на 01.01.2015 р. тримаються під вартою у 13 діючих слідчих ізоляторах та 18 установах виконання покарань з функцією СІЗО складає 16035 (рік тому - 22146 осіб), в тому числі 833 жінки (рік тому - 1521  жінка) та 198 неповнолітніх (455).  Отже у 2014 році число осіб, які тримаються під вартою, зменшилось на 6111 (8708) осіб, або на  - 27,6% (- 28,2%) (лист ДПтСУ № 2/3/1-560-Ош/2-15 від 06.02.2015 р.). 

З них перебуває на стадії досудового слідства 1974 особи (1863 особи рік тому), судового слідства (до винесення вироку) 5563 особи (рік тому 8631). Очевидно, що значна кількість мешканців СІЗО – біля половини – рахуються за судами та очікують на їх рішення по апеляційним скаргам.

14. Частина осіб, які з СІЗО з різних причин не потрапили до установ виконання покарань, а отже з великою ймовірністю виправданість перебування яких під вартою є сумнівною, помітно зменшується. 

У 2014 року з СІЗО було звільнено біля 7 тисяч осіб (рік тому – 9369 осіб), і це майже вдвічі менше рівня 2010-2011 років (понад 14 тис. осіб щорічно). Статистичні дані щодо причин звільнення осіб з СІЗО наведені у таблиці 2.

 

Кількість осіб, звільнених з СІЗО у 2004-2014 роках

Таблиця 2

З СІЗО було вільнено

2004

2006

2010

2011

2012

2013

2014

Усього

% до загального числа осіб, що надійшли до СІЗО

14 186

/ 9,3%

13270

22,3%

14412

22,3%

14314

11036

9 369

біля 7 тис.

У зв’язку із застосуванням судами покарань, не пов’язаних з позбавленням волі               

8392

7346

5942

5 943

4 399

2 407

1617

У зв’язку зі зміною запобіжного заходу на більш м’який

2103

2109

2540

3 320

3 277

3 550

3378

У зв’язку із закінченням терміну покарання (включаючи умовно-дострокове звільнення) 

3604

3673

6571

4 971

3 253

3 032

1886

У зв’язку з припиненням справ судами та за виправдувальними вироками    

46

120

38

65

96

83

93

15. Очевидно, що серед головних причин, з яких особи звільнилися з СІЗО – зміна запобіжного заходу на більш м’який – 3378 (3550) осіб, призначення покарання у вигляді позбавлення волі, але на відносно короткий термін – як правило, такий, який утримувана особа вже відбула, перебуваючи у СІЗО – 1 886 осіб (3 032 особи), а також призначення їм покарань, не пов’язаних з позбавленням волі – 1 617 (рік тому – 2 407 осіб).

16. Чисельність засуджених осіб за рік зі 103 898 осіб в 142 кримінально-виконавчих установах для дорослих зменшилась до 56954 в 115 установах, тобто на 46944 особи, або на – 45,2%.

Ще 442 (893) засуджених особи тримаються у виховних колоніях, то ж разом число засуджених складає 57396 осіб (104791 особа).

17. Станом на 1 січня 2015 року згідно даним, розміщеним на сайті www.kvs.gov.ua,  утримуються в установах різних рівнів безпеки таке число засуджених (в дужках – рік тому):

у 8 (9) установах максимального рівня безпеки 3 297 осіб (5720 осіб);

у 27 (35) установах середнього рівня безпеки для вперше засуджених  16 657 осіб (33369 осіб);

у 33 (41) установах середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених 22 780 осіб (38953 особи);

у 7 (9) установах мінімального рівня безпеки із загальними умовами для тримання чоловіків 2 161 особа (4351 особа);

у 4 установах мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами для тримання чоловіків 606 осіб (901 особа).

18. За даними ДПтСУ, протягом 2014 року до установ виконання покарань поступило знову засуджених 21833 особи (минулого року - 38743 особи), а звільнилося  42 977 осіб (43736 осіб), в тому числі 15016 осіб (21639 осіб) звільнено умовно-достроково. І це складає 53,5% (47,3%)  від числа осіб, які формально підпадали під УДЗ.

Останнім часом щороку адміністрації колоній відмовляють в УДЗ 15-20 тис. засудженим. Існуюча процедура подання на УДЗ доволі корупційноємка, а практика застосування часом не відповідає вимогам закону. Схожі на правду твердження про те, що УДЗ не надають практично завжди, коли залишається значний не відбутий термін покарання – 2-3 роки, хоча засуджений по закону вже має право на застосування до нього УДЗ.

Як і рік тому, можна зазначити: будь-яких заходів на зміну ситуації держава не вживає, а будь-які перевірки повідомлень про хабарі та тиск на засуджених при вирішенні питань про УДЗ спрямовані зазвичай на приховування таких дій адміністрацій установ, що може свідчити про зацікавленість  у збереженні такої ситуації на вищих щаблях керівництва відомства.

19. У 11 колоніях для тримання жінок перебуває 2753 жінки (рік тому в 15 колоніях трималось 5572 особи). Натомість загальна чисельність засуджених жінок, включаючи тих, хто ще не прибув для відбування покарання до колоній і перебуває у СІЗО або на етапі,  більша, і їх  станом на 01.01.2015 р. було 3200 осіб (рік тому –  6427 жінок).  

У шести виховних колоніях для неповнолітніх відбувають покарання 442 особи (рік тому у шести колоніях - 893 особи), з них саме неповнолітніх осіб - 282 (560).

20. Чисельність довічно ув’язнених осіб в підконтрольних владі установах становила на 1 січня 2015 року 1634 особі, в тому числі 23 жінки. При тому, що станом на 1 вересня 2014 р. їх було 1909 осіб. Через зменшення підконтрольних українській владі установ з довічно увязненими немає можливості оцінити, скільки протягом року додалось довічно засуджених в`язнів (лист ДПтСУ № 2/3/1-560-Ош/2-15 від 06.02.2015 р.). 

21. В установах відомства засуджені на строк понад 10 років складають 10,7 тис. осіб (рік тому - 12 тис. осіб), відбувають покарання у вигляді арешту 488 осіб (656 осіб) у 59 арештних домах, утворених при установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

Криміногенний склад засуджених до позбавлення волі наступний:
14,2 тис. осіб – засуджені за умисне вбивство (16,3 тис. осіб), у тому числі 5,6 тис. (7,9 тис. осіб), які вчинили вбивство при обтяжуючих обставинах;
7,4 тис. осіб (9,3 тис. осіб) – за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження;
15,2 тис. осіб (25,7 тис. осіб) – за розбій, грабіж та вимагання;
2,1 тис. осіб (2,3 тис. осіб) – за зґвалтування;
21 особа (28 осіб) – за захоплення заручників;
7,5 тис. осіб (19 тис. осіб) – за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров`я населення (сайт www.kvs.gov.ua).

22. У сфері відання Міністерства оборони України функціонують один дисциплінарний батальйон та дві гауптвахти Військової служби правопорядку (далі – гауптвахта).

У дисциплінарному батальйоні відбувають покарання військовослужбовці строкової військової служби Збройних Сил України та інших військових формувань, засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні на строк від 6 місяців до 2 років.

На гауптвахті відбувають покарання засуджені до арешту військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань з терміном утримання до 6 місяців, а також утримуються взяті під варту і затримані військовослужбовці.

На початок 2014 року у дісбаті відбував покарання один військовослужбовець. Протягом року були направлені для відбування покарання до дісбату ще 9 осіб, звільнено – троє. То ж станом на 1 січня 2015 року сім осіб відбували кримінальні покарання в дісбаті.

На гауптвахті на початок 2014 року перебував під вартою за підозрою у скоєнні кримінального злочину один військовослужбовець. Протягом року для відбування покарання було направлено 48 осіб, з них 16 були звільнені ще в 2014 році, Станом на 1 січня 2015 року на гауптвахті відбували покарання 32 особи, засуджених до арешту, ще дві особи трималось за підозрою у скоєнні злочину (лист Міністерства оборони України № 266/із/157  від 26 січня 2015 р).

 Попередня інформація про відбування кримінальних покарань військовослужбовцями містяться у п. 139 Доповіді-2005, п. 13 Доповіді -2012 та п. 20 Доповіді-2013.

23. Число працездатних осіб в установах виконання покарань станом на 01.01.2015 р. становило 32,3 тис. осіб (рік тому 63803 особи),  із них працевлаштовані 18 тис. осіб (30297 осіб). Середня заробітна плата працевлаштованих склала у 2014 р. 460,9 грн. на місяць, зокрема у грудні – 497,9 грн. (рік тому - 441,6 грн. на місяць)

Детальніше про працю засуджених див. пп. 84-86 даної Доповіді.

24. На обліку у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції станом на 1 січня перебувала 87851 особа, хоча вже на 1 лютого це число становило, за даними ДПтС, 76148 осіб (129 461 особа рік тому), засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень. Отже їх чисельність зменшилась за рік на 53313 осіб (рік тому – на 22 859 осіб), або на – 41,2% (-15,0%),

25. Загальна чисельність осіб, хворих на активну форму туберкульозу, у 2014 дещо зменшилась, але темпи зниження менші, ніж темпи зниження загального числа засуджених, то ж з розрахунку на 1 тис. ув’язнених зниження числа хворих практично немає. Число ВІЛ-інфікованих в’язнів зросло. Детальніше про це див. пп.42-44 даної Доповіді.

26. До Державної пенітенціарної служби за рік надійшло 1358 скарг, з них саме від засуджених – 579 скарг (рік тому 212 скарг). За результатами розгляду «загальної кількості скарг» відмовлено у задоволенні 27, розяснення надано 1029 заявникам. Таким чином, на підставі інформації, отриманої від пенітенціарної служби, число задоволених скарг, отриманих саме від засуджених, назвати немає можливості.

27. Складнощі статистичних підрахунків чисельності в`язнів у 2014 році повязані з анексією Криму та окупацією частини території  Донбасу. Суперечливості в поданні даних протягом року та їх динаміка виглядають наступним чином.

Ще у травні 2014 ДПтС повідомляла, що «в 181 установі, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 117440осіб. Крім того, на обліку у 697 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 117512 засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі».

З червня 2014 року до загальних статистичних даних припинили включати установи, розташовані в Криму, і таким чином число установ, які «належать до сфери управління ДПтС» зменшилось зі 181 до 177. Число підрозділів кримінально-виконавчої інспеції змінилось зі 697  до 669. У вилучених з врахування даних установах позбавлення волі Криму перебувало тоді близько трьох тисяч ув’язнених осіб.

28. Чисельність осіб в решті 177 установ щомісяця зменшувалась і становила станом на 1 число кожного місяця таку кількість (див. таблицю):

 

Загальне число установ

Загальне число СІЗО і установ з функцією СІЗО

Загальне число в’язнів

Число довічно ув’язнених

Число жінок

Число у засуджених виховних колоніях

Число підроз-

ділів  КВІ

Число засуд жених на обліку КВІ

1 січня 2014 р

182

26 + 6 = 32

127830

 

 

 

697

129462

1 травня

181

24 + 8 = 32

117440

1906

5240

809

697

117512

1 червня

177

23 + 8 = 31

115769

1903

5128

800

669

108271

1 липня

177

23 + 8 = 31

107110

1896

4471

618

669

100252

1 серпня

177

23 + 8 = 31

96064

 

 

 

669

94222

1 вересня

177

23 + 8 = 31

92592

1909

3375

539

669

91769

1 жовтня

177

23 + 8 = 32

90882

1906

3182

538

669

90914

1 листопада

177

23 + 8 = 31

84663

1782

2974

484

669

89536

1 грудня

177

23 + 8 = 31

79750

1777

 

455

669

88632

1 січня 2015 р

177 - 28

13 + 18=31

73431 + 16,2 тис.

1634

2753

442

669

87581

1 лютого

150

13 + 16 = 29

72602

1613

2773

443

622

76148

29. Пенітенціарна служба визнала, що приблизно з вересня не контролює 28 установ в Донецькій та Луганській областях, натомість при оприлюдненні статистичних даних за весь період до кінця року ув’язнені цих установ начебто враховувались. Так, в повідомленні ДПтС про стан на 1 грудня 2014 року зазначалося:

Станом на 1 грудня 2014 року в 177 установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 79 750 особи. На обліку у 669 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебуває 88632 особи, засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень.

Вперше в статистичних даних відомства зауваження про те, що в’язні з цих 28 установ на сході країни на непідконтрольних владі територіях не враховуються, з’явилось у статистиці станом на 1 січня 2015 року. Це повідомлення виглядало так:

 На даний час у сфері управління Державної пенітенціарної служби України перебувають 177 установ та 669 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції. Станом на 1 січня 2015 року в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах трималось 73 431 соба (без врахування установ, розташованих на території Донецької та Луганської областей, що тимчасово не контролюються українською владою).

30. Число осіб, які перебували в тих 28 установах, приблизно відомо. Згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті відомства у грудні 2014 р., «у зв’язку з військовою агресією проти України у її східних регіонах частина установ виконання покарань залишились на території, що тимчасово не контролюється українською владою, а саме:

- 14 установ в Донецькій області, у яких трималося 9,7 тис. осіб;

- 14 установ в Луганській області, у яких трималося 6,5 тис. осіб».

Разом це складає 16,2 тис. осіб, або біля 18% всіх ув’язнених осіб в країні. Якщо їх додати до числа осіб, які тримаються в установах на підконтрольній території – а це 73431 особа – то це становить разом приблизно 89,6 тис. осіб. І це дуже дивно, бо число мешканців установ кримінально-виконавчої системи з 1 серпня зменшувалось регулярно не більше, як на 2-6 тис. осіб щомісяця і «стрибків» зменшення числа осіб в установах на величину біля 16 тис. не було. Складно також уявити, з яких причин загальне число осіб «в 177 установах» раптом могло зрости з 79,7 тис. 1 грудня до 89,6 тис. на 1 січня.

Можна припустити, що число установ, мешканців яких відомство переставало враховувати, фактично змінювалось поступово. Проте в оприлюднених відомством повідомленнях це не відображалось. Фактично відомство подавало недостовірні дані. Навіть в даних на 1 січня 2015 року подається, що 56954 засуджених тримаються в 140 установах, а вже за місяць 56521 засуджений тримались в 115 установах.

31. Трохи більше конкретики з’являється в статистичних даних пенітенціарної служби станом на 1 лютого 2015 року.  Вже надається точне число установ на підконтрольній території – 150, і число вязнів надається саме в цих установах.

Дива пенітенціарної статистики красномовно демонструються й на прикладі з числом довічно засуджених осіб. Їх число постійно збільшувалось, за рік – на 50-60 осіб. Раніше цю групу в’язнів полишали одиниці – або через смерть, або через зміну вироку на інший. Дані ДПтС про зміну їх чисельності за останні півроку наведені вище у таблиці. Відомство не надає у оприлюдненому на сайті ДПтС тексті будь-яких пояснень, куди поділися у період з 1 жовтня по 1 листопада більше 120 довічно засуджених осіб. Після 1 грудня «зникають» з даних ще більше 140 довічно засуджених осіб. Навіть в даних на 1 лютого 2015 р. подається число довічників на 21 особу менше, ніж в даних на 1 січня. Залишається тільки здогадуватись про причини таких різкіх змін чисельності довічників. 

              32 Більш-менш все зрозуміло з числом в’язнів у виховних колоніях – воно поступово змінювалось у 2014 році, та всі ті зміни логічні. Виховних установ на непідконтрольних територіях немає.

Вдвічі знизилось за вісім місяців 2014 року число засуджених жінок: з 5240 до 2753. В цьому зниженні може бути й складова, викликана втратою підконтрольності принаймні однієї установи, в якій тримаються засуджені жінки – Сніжнянської ВК-127 на Донеччині. Проте в ній перебувало біля 200 жінок.  Але відомство про ці обставини нічого не повідомляє.

33. Не пояснювані зміни відбувались й у сфері попереднього тримання в’язнів. У травні в ДПтС було 24 СІЗО та 8 установ з функціями СІЗО (разом 32), а з червня вже 23 СІЗО та ті ж самі 8 установ (разом 31 установа). І це число тримається до грудня. Раптом станом на 1 січня в ДПтС опиняється тільки 13 СІЗО, проте число установ з функціями СІЗО зросло до 18, але все одно разом це те ж саме число – 31 установа. Принаймні дві з них – на непідконтрольній території. Але чи враховує їх мешканців пенітенціарна статистики – невідомо.

34. Тільки в даних на 1 лютого число цих установ зменшується на дві – до 29. Натомість в наведених даних зникає число осіб, взятих під варту, бо наведено сумарне число мешканців СІЗО – засуджених та взятих під варту.

Нарешті є ще загадки зміни чисельності засуджених осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції. Зниження їх числа у період з 1 травня до 1 червня майже на 9 тис. осіб зрозуміло - певний внесок в це число пояснюється зменшенням числа підрозділів КВІ з 697 до 669 за рахунок виключення  кримських. Проте з 1 серпня, коли враховувалась чисельність засуджених по всіх підрозділах КВІ, що залишились, і до 1 січня 2015 року щомісячні зміни чисельності засуджених на обліку КВІ становлять близько однієї тисячі осіб.  Разом з тим очевидно, що на непідконтрольній території  сходу налічується принаймні декілька десятків підрозділів КВІ, і число осіб в них на обліку навряд чи менше 13-14 тисяч осіб. Статистичні дані ДПтС станом на 1 січня  жодним чином «не реагують» на цю обставину. І не зрозуміло -  чи враховані засуджені, які перебувають на обліку КВІ на непідконтрольній території, у загальній офіційній чисельності у 87581 особу, чи ні.

35. Тільки зі статистичних даних на 1 лютого 2015 р. можна припустити, що зменшення числа осіб на обліку КВІ з 87581 особи до 76148 осіб є результатом відповідного вилучення числа осіб, які були на обліку вилучених з наведених даних 47 підрозділів КВІ.

Вказані суперечності у статистиці ДПтС України значно ускладнюють аналіз тенденцій у чисельності осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, спотворюють реальний стан у відомстві. Недомовленості при оприлюдненні статистичних даних є доволі тривожним показником професійності ставлення відповідальних осіб відомства до виконання своїх функцій. Щоб повернути довіру до інформації, яку поширює ДПтС України, потрібно негайно виправляти ситуацію та суттєво поліпшити ретельність підготовки даних. При цьому важливо ясно і однозначно визначати контекст інформації, яка оприлюднюється. 

36. В державі фактично не існує послідовної чіткої політики розвитку кримінально-виконавчої системи. Про це, зокрема, свідчить і непослідовність в ухваленні напрямків розвитку відомства. Так, в 2013 році ДПтС похвалялось затвердженою постановою Кабінету Міністрів 29 квітня 2013 р. № 345  про Державну цільову програму реформування Державної кримінально-виконавчої служби України на 2013 - 2017 роки (надалі – Програма). Вона була розроблена на основі Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Президентом 8 листопада 2012 року.

Оцінка недоліків програми детально висвітлена у пп. 26-30 Доповіді-2013. Тоді відмічалось, що уважне ознайомлення зі змістом Програми доводить, що насправді пріоритети Програми відрізняються від задекларованих, і про це свідчить розподіл коштів, за яким на названі напрямки передбачається вкрай невелика частка фінансування (http://ukrprison.org.ua/expert/1397146062).

Підкреслювалось, що проект Програми абсолютно не обговорювався із громадськістю, спеціалістами з прав людини в пенітенціарній сфері (так само, до речі, як відсутні громадські обговорення й інших нормативно-правових актів у цій сфері). У Програмі нема навіть згадок про рекомендації Європейського комітету із запобігання катуванням та про Європейські пенітенціарні правила. Очевидно, що заходи Програми не передбачають вирішення таких проблем, як впровадження системи подання скарг, нормального листування, заборони безоплатної (зараз поширеної) праці, інших проблем прав людини у вязницях.

Постановою Кабінету Міністрів України №71 від 5 березня 2014 року «Деякі питання оптимізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» було достроково припинено виконання цієї Програми.

Перенос установ за межі міст

37. Про ефективність дій держави в реалізації деяких ініціатив, спрямованих на покращення умов тримання в`язнів свідчить ситуація з наміром переносу установ та СІЗО з центральних частин міст на окраїни. За запевненнями уряду, згідно розпорядженню Кабинету Міністрів від 6 січня 2010 року № 12 створена міжвідомча робоча група з питань здійснення заходів по переносу установ та слідчих ізоляторів за межі центральних частин міст. Протягом п’яти років ця міжвідомча робоча група практично не досягла бодай якихось помітних результатів.

Законодавство

38. Наслідком бурхливих суспільних подій початку 2014 року стала активізація роботи Верховної Ради навесні з орієнтацією на імпліментацію європейських стандартів. Саме в цей час була ухвалена значна кількість позитивних змін до Кримінально-виконавчого кодексу, прийняття багатьох з яких гальмувалося. Ці зміни – чи не наймасштабніші з часу ухвалення цього кодексу у 2003 році. Внесено до сотні змін, вони різні за масштабами, але в цілому помітно гуманізують умови відбування покарання в місцях позбавлення волі. Значна частина з них – майже чверть – запропоновані правозахисною організацією «Донецький Меморіал» і були підготовлені в останні роки за участю експертів та партнерських громадських організацій.

Опис цих змін міститься в огляді, підготовленому російською, і фрагменти якого наведені нижче.

39. Среди наиболее важных изменений – дополнение в ч.1 ст. 8 и более подробно - новая редакция ст. 122 кодекса. Речь идет о появившейся возможности оформлять пенсии осужденным, если право на них они получают во время отбытия наказания. Ранее они такого права не имели. Это право зафиксировано теперь в ч. 1 ст. 8 кодекса: «1. Осужденные имеют право: … на социальное обеспечение, в том числе на оформление пенсий».

Еще одно важное изменение касается включения времени работы осужденного в заключении в стаж работы для назначения трудовой пенсии. Поскольку колонии не отчисляют для осужденных взносы в Пенсионный фонд, время их работы в заключении учитывалось только после внесения самим гражданином уже после освобождения в фонд полагающихся взносов. Теперь такое условие снято и ч.4 ст. 122 выглядит так: «4. Время работы осужденных в период отбывания ими наказания в виде лишения свободы засчитывается в стаж работы для назначения трудовой пенсии».

Хуже ситуация с осужденными, утратившими трудоспособность во время отбывания наказания. Как и ранее, они имеют право на компенсацию вреда лишь после освобождения их от наказания. (ч. 5 ст. 122 Уголовно-исполнительного кодекса – далее УИК)

40. Очень важным является, что в перечень структур, в которые осужденные могут обращаться конфиденциально со своими предложениями, заявлениями и жалобами (Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека, Европейский суд по правам человека, прокурор) и эти их обращения просмотру администрацией учреждения  не подлежат, добавлен и национальный суд (ч. 4 ст. 113).

41. Важное изменение внесено в ч. 1 ст. 121, которая предусматривала ранее, что из начисленного заработка, пенсий и иных доходов осужденными возмещались «стоимость питания, одежды, обуви, белья, коммунально-бытовых и других предоставленных услуг». Отныне эта статья предусматривает возмещение только стоимости коммунально-бытовых и иных предоставляемых услуг. Соответственно стоимость питания, одежды, обуви и белья теперь колония возмещать из доходов осужденного не имеет оснований. Впрочем, в дальнейшем оказалось, что колонии легко нарушают это требование закона (див. пп. 51-52 даної Доповіді).

Отменена и другая норма, содержавшаяся в этой статье и касавшаяся возмещения расходов колонии на содержание осужденного. Ч.3 ст. 121 предусматривала, что в случае отсутствия на лицевом счету осужденного средств колония была вправе предъявить ему иск через суд. Теперь эта норма вообще исключена из кодекса и иски осужденным по этому поводу не грозят.

42. Наконец, устранено противоречие в вопросе об обязательности осужденных трудиться. С одной стороны, норма ст. 107  закрепляет право осужденных трудиться, с другой стороны, в ст. 118 утверждалось, что  осужденные «должны работать». Теперь и в ст. 118 зафиксировано, что осужденные работать имеют право, а никак не обязанность. И привлекаться они могут именно к «оплачиваемой» работе, а не как ранее предусматривалось – просто «привлекаться к работе». 

Изменена норма ст. 120, определявшая минимум средств, оставляемых на лицевых счетах работающих осужденных: ранее это было не менее 15% начисленного месячного заработка, теперь – не менее 25%. Впрочем, сохранилось и условие для зачисления – «выполнение нормы выработки и не допущение нарушений режима». То есть, следует понимать, что если норма не выполнена или выполнена, но допущено нарушение режима, то видимо этот процент может быть иным. Каким – нигде не сказано.

43. Заметно расширены и детализированы возможности контроля мест заключения со стороны представителей органов власти и общественности. Это произошло после того, как существенные изменения претерпела ст. 24 УИК, регламентирующая доступ в колонии представителей органов власти и общественности. В прежней редакции этой статьи кодекса без специального разрешения имели право посещать учреждения исполнения наказаний только вполне определенные лица – Президент, Министр юстиции и прочие перечислявшиеся чиновники в личном качестве. Теперь в новой редакции получают такое право от их имени посещать еще и уполномоченные ими лица - от двух до пяти человек от каждого.

Кроме того, теперь кроме самих народных депутатов, как было ранее, такое же равное право получают их помощники-консультанты.

44. Через весь кодекс ранее проходило словосочетание «законные требования администрации», употреблявшееся в контексте нарушения осужденными требований режима. Но это словосочетание на практике часто трактовалось администрацией довольно расширительно: что потребовал работник колонии – то и «законно», и ничем более оно не подтверждалось, кроме уверенности в «законности» самого требующего ее работника администрации. Размытость и неконкретность формулировки позволяла персоналу пользоваться этой неконкретностью и была источником напряженности и даже конфликтов с осужденными.

Теперь в кодексе, в первую очередь в чч. 1-2 ст. 9 и в ст. 107, определяющей права осужденных, это словосочетание звучит несколько иначе – «требования, установленные законодательством». И отныне администрация колонии имеет право применять к осужденным взыскания за невыполнение только тех ее требований, которые однозначно обозначены в законе. Поле для расширительного (и произвольного) толкования администрацией учреждений требований законодательства значительно сужается. 

Немного претерпела изменение и ст. 93, регламентирующая выбор ведомством места, куда направляется для отбывания наказания осужденный: теперь оно может определяться не только по месту проживания самого осужденного до осуждения, но и – чего не было ранее – по месту постоянного проживания его родственников.

Несколько расширен круг изданий, которые осужденным разрешается иметь при себе (ч. 3 ст. 109) – если ранее в максимальное число «десять экземпляров» входили и книги, и журналы, то отныне речь идет только о книгах, а журналов, как и газет, можно при себе иметь немеряно.

45. Ощутимо изменяются условия содержания пожизненно осужденных лиц.

Наиболее значительным изменением является предоставление им длительных свиданий с близкими родственниками (супруги, родители, дети, усыновители, усыновленные, родные братья и сестры, дед, бабушка, внуки). Периодичность длительных свиданий – раз в три месяца. К тому же они могут предоставляться и супругам, которые проживали одной семьей, но не состояли в браке, при условии, что у них есть общие несовершеннолетние дети. Краткие свидания пожизненно осужденные теперь могут получать ежемесячно (абз. 3 ч. 5 ст. 151) (дополнительно см. пп. 56-60 и пп. 72 данного Доклада).

Ранее ч. 4 ст. 151 запрещала  создание пожизненно осужденными лицами самодеятельных организаций. Теперь это ограничение снято.

46. Строже сформулированы условия освобождения осужденных (ч. 3 ст. 153): с ними производится полный расчет в обязательном порядке, а деньги, имеющиеся на лицевом счету, либо выдаются (так было и ранее), либо перечисляются на указанный осужденным счет или открытый для этого счет. По просьбе осужденного ему может выдаваться не характеристика, как ранее, а справка.

Удалены из кодекса и три «мертвые» статьи:

статья 160. Общественный контроль за лицами, условно-досрочно освобожденными от отбывания наказания,

статья 161. Порядок осуществления общественного контроля за лицами, условно-досрочно освобожденными от отбывания наказания, и

статья 162. Меры общественного воздействия на лиц, условно-досрочно освобожденных от отбывания наказания.

Этими статьями предусматривался общественный контроль за условно-досрочно освобожденными лицами со стороны общественных организаций, имеющих в уставах соответствующие полномочия, а также со стороны трудовых коллективов.

Поэтому от исключения этих трех де-факто «мертвых» статей «пострадали» только прокуроры, которые лишались оснований при проверке наблюдательных комиссий для формальных им предписаний «о недоработках».

47. Необходимо отметить, что Уголовно-исполнительный кодекс Украины в новой редакции имеет некоторые противоречащие друг другу нормы, а ряд положений выписан не достаточно четко, тем не менее, он стал заметно «гуманнее». Остается еще и ряд не учтенных предложений, таких, как, например, право на возмещение потери трудоспособности не после освобождения, а с момента ее наступления. Было бы полезно смягчить условия для освобождения пожизненно осужденных, предусмотрев, например, и для них условно-досрочное освобождение.

48. Є вже й результати нововведення - надання права засудженим особам оформлювати пенсію, якщо право на неї вони отримали під час відбування покарання. До травня 2014 існувала дискримінація і пенітенціарна служба всупереч забороні дискримінації не надавала засудженим можливості оформлювати пенсії. З травня по жовтень 2014 р. за даними ДПтС правом оформити пенсії скористались 170 засуджених. З них призначено пенсії 95 особам, подано документи для призначення пенсій 63 особам, а 12 особам органами Пенсійного фонду в призначенні пенсії відмовлено.

 Аналіз причин, які гальмують реалізацію цього права, є надзвичайно важливим і має сприяти підвищенню  ефективності застосування даного права.

 49. Реакція відомства на численні позитивні зщміни до КВК не забарилася. Влітку 2014 р. був підготовлений новий законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та прав засуджених». Він розроблений Міністерством юстиції України та Державною пенітенціарною службою на виконання доручення Прем’єр-міністра України від 20 травня 2014 року № 13655/5/1-14 і спрямований, зокрема, й на усунення наявних розбіжностей між статтями Кримінально-виконавчого кодексу України. На переконання розробників, підготовка проекту Закону зумовлена необхідністю забезпечення умов для реальної можливості засуджених скористатися наданими у зв’язку з прийняттям Закону України від  08 квітня 2014 року № 1186-VII правами, оскільки їх реалізація потребує додаткового фінансування із Державного бюджету України, чого Законом України № 1186-VII не передбачено. Схоже, із запізненням, але пенітенціарна служба спромоглася до проекту включити і пропозиції, які нівелюють деякі новації. Ймовірно, саме такий підхід міститься у дорученні Прем’єр-міністра України від 04 липня 2014 року № 23463/1/1-14 щодо уточнення деяких норм та перенесення строку набрання їх чинності.

50. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та прав засуджених» містить опис таких пропозицій, серед яких, зокрема, такі.

Проектом Закону пропонується розширити права засуджених до позбавлення волі, а саме: витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу, без обмеження їх кількості.

Пропонується врегулювати питання пенсійного забезпечення засуджених до позбавлення волі, які фактично за чинними нормами КВК не могли скористатись правом на пенсійне забезпечення. Крім того, проект Закону передбачає зміни до законодавчих актів України, які надають право пенсійного забезпечення засудженим до обмеження волі. Крім того пропонується змінити норми закону в частині скорочення відбутого строку покарання, необхідного для подання клопотання про помилування.

Проектом Закону пропонується внести зміни до статей 389, 390 Кримінального кодексу України, які вирішать існуючі проблеми у судовій практиці з розгляду питань про ухилення від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Наразі диспозиції частини другої статті 389 та статті 390 Кримінального кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за ухилення від відбування громадських чи виправних робіт, а також обмеження волі лише тих осіб, які засуджені до таких видів покарань. Одночасно особи, яким відповідний вид покарання призначений у порядку заміни згідно з актом про помилування, статей 57 (виправні роботи), 82 (заміна невідбутої частини покарання більш м’яким), 83 (звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років) Кримінального кодексу України у разі  не виконання таких покарань не несуть ніякої відповідальності. При цьому суди відмовляють у розгляді справ про ухилення від відбування таких покарань, мотивуючи це тим, що вказані статті стосуються виключно осіб, які засуджені за вироком суду до таких покарань.

51. Натомість викликає тривогу поява в законопроекті таких пропозицій:

відтермінувати дію положень КВК, які потребують фінансового та технічного забезпечення, а саме реалізацію прав засуджених на:

користування глобальною мережею Інтернет;

отримання засудженими до довічного позбавлення волі тривалих побачень;

Зроблена й спроба повернути до ст. 121 КВК формулювання про оплату засудженими харчування, одягу, взуття та білизни.

Чинна редакція ст. 121, та й будь-яка інша стаття КВК, таких відрахувань не передбачає. Але в цьому контексті важливою є аргументація ДПтС, яка висвітлює підходи та принципи відомства у законотворчості.

Посилання ДПтС на те, що «частиною четвертою статті 115 КВК встановлено, що безоплатним харчуванням, одягом, взуттям, білизною і комунально-побутовими послугами забезпечуються засуджені інваліди, жінки з вагітністю понад чотири місяці» та ще деякі групи засуджених, а тому «слід розуміти, що решта засуджених мають відшкодовувати із  нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу харчування, одяг, взуття, білизну, комунально-побутові та інші надані послуги» є дуже штучним та непереконливим аргументом за зміну ст. 121.

Очевидно, що вилучення з тексту ст. 121 слів про оплату з коштів засуджених засуджених  харчування, одягу, взуття, білизни під час внесення змін до КВК було б не потрібно, якщо б передбачалось, що засуджені і надалі відшкодовуватимуть їх вартість. Отже видалення зазначених позицій з норми безсумнівно передбачало цілком зрозумілі наслідки  - скасування відшкодування з коштів засуджених вартості харчування, одягу, взуття, білизни.

52. Пенітенціарна служба не стала виконувати змінену вимогу ст. 121 КВК. Вона при цьому послалася на Постанову КабМіну 2013 року, в якій йде мова про оплату харчування засудженими. З невідомих причин фахівці пенітенціарної служби вважають, начебто Постанова 2013 року може змінювати норму Кримінально-виконавчого кодексу, ухвалену у 2014 році. Це відверте маніпулювання нормами закону.

Цю неправову позицію пенітенціарної служби поділяє і Міністерство юстиції. У листі № 1246-0-1-14/6.1 від 01.07.2014 року за підписом Міністра юстиції П. Петренка у відповідь на лист Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Кожем’якіна А.А. перераховуються випадки, коли засуджені не відшкодовують витрати на харчування (ст. 115 та ст. 64 КВК України). І наявність цих норм Міністр вважає підставою для порушення вимог чинної редакції ст. 121. Переходячи до змісту ч. 1 ст. 121, Міністр визначає:

«При цьому термін «інші надані послуги» передбачає й послуги харчування, оскільки до їх вартості входять вартість набору продуктів харчування, заробітна плата кухарів, амортизація обладнання та інвентарю, комунальні, санітарно-епідеміологічні витрати тощо».

Фактично це є тлумаченням закону, проте Міністр юстиції не має повноважень тлумачити норми законів, бо ж тлумачення спірних, незрозумілих та двозначних норм закону – прерогатива Конституційного Суду, і тільки його. Надаючи таке розяснення, Міністр, по-перше, вийшов за межі своєї компетенції. По-друге, він цим знівелював волю парламенту, який вніс відповідну зміну в норму закону саме для того, щоб за харчування із засуджених кошти не відраховувались.

Нарешті, у відповіді Міністра нічого не зазначено ще про одяг, взуття та білизну, оплата яких теж була скасована змінами до КВК. Вони також мають вважатися «іншими послугами»? Адже їх виготовлення також супроводжувалось візитами на ті підприємства санітарно-епідеміологічних служб, пожежників, були витрати на них…

Не витримує критики й згадувана у листі Міністра «рівність прав засуджених» через сплату ними харчування. Чи є рівними права засуджених у ситуації, коли одні не працюють, не мають доходів, і їх харчування сплачує держава, а інші працюють і у якості нагороди за працю вони мусять оплачувати харчування самі.

І морально, і психологічно неприпустимо, щоб людина, яка працює, оплачувала харчування та одяг (та й комунально-побутові послуги те ж), тоді як інша людина, яка не працює – цього не сплачувала. Такий підхід породжує соціальну безвідповідальність, утриманство, стимулює бажання жити не за свій кошт.

53. Відверте порушення закону в цьому питанні сталося  ще із ухваленням нової редакції Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які містять норму, що суперечить чинному Кримінально-виконавчому кодексу. Ці Правила були затверджені наказом Міністерства юстиції України № 2186/5 від  29.12.2014 р.   В ч. 1 підрозділу  XХVIІ. Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених міститься твердження

Вартість харчування із заробітку засуджених вираховується щомісяця з дня перебування їх в установах виконання покарань.

Воно не відповідає змісту ст. 121 КВК.

Намагання пенітенціарної служби разом з Міністерством юстиції повернути попередній зміст с. 121 КВК суперечить й ст. 22 Конституції України, яка чітко вимагає:

«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

А ДПтС як раз намагається скасувати надане засудженим право харчуватись за рахунок держави і звузити зміст та обсяг наданого права. Тому пропозиція ДПтС доповнити ст. 121 КВК, а також фрагмент ст. 122 КВК, де мова йде про цей же перелік, «прямими нормами щодо відшкодування вартості харчування, одягу, взуття та білизни засудженими до позбавлення волі» є шкідливою та такою, що суперечить Конституції України. При потребі виправити невеличкі розбіжності, які провокують у ДПтС дискримінаційні «розуміння», достатньо внести поправки до ст. 115 КВК.

54. Іншою важливою пропозицією, яку відхиляє ДПтС, є пропозиції змін до ст. 93 КВК.

Чинна редакція ст. 93 КВК передбачає відбування всього строку покарання в одній установі, а виключення (тобто переведення до інших установ) можливі тільки «за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій колонії».

Проблем не було б, якби засуджені завжди з початку відбування покарання направлялись найближче до місця їх проживання до засудження або до місця постійного проживання родичів засуджених. Але ст. 93 КВК передбачає таке розміщення засуджених «як правило».

Проте умова «як правило» дозволяє ДПтС абсолютно своєвільно та виключно на свій розсуд вирішувати, чи дотримуватися цієї умови, чи відправити людину відбувати покарання будь-куди, не звертаючи увагу на цю умову. 

Практика свідчить, що ДПтС жодним чином ніколи не аргументує та не пояснює засудженому, чому його направляють для відбування покарання в інший регіон, подалі від місця проживання його до засудження або проживання його родичів.

Ніколи на практиці не дотримується вимога Правила 17 Європейських пенітенціарних правил, яка визначає, що

«по можливості, ув’язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації.

 По можливості, варто узгоджувати з ув’язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої».

На один із запитів до ДПтС, чи було перед відправленням засуджених з однієї установи до іншої погоджено з ними їх відправку, директор департаменту охорони нагляду і безпеки та контролю за виконанням судових рішень М. Ільтяй відповів:

Узгодження із зазначеними засудженими місць подальшого відбування покарання перед вибуттям їх з виправної колонії адміністрацією установи не здійснювалося, оскільки, відповідно до вимог п. 17.3 Європейських пенітенціарних правил… такі дії не є обовязковими (лист 2/2/1-1551-1515-783 від 24.02.2015 р.).

55. Пенітенціарна служба пояснює наявність можливості не дотримуватись розміщення засуджених «найближче до місця його проживання до засудження або до місця постійного проживання родичів засудженого» через те, що «направлення засуджених до виправних чи виховних колоній здійснюється… з урахуванням стану завантаженості колонії  відповідного  рівня  безпеки, наявності на відповідній адміністративно-територіальної одиниці виду виправного закладу (виховна колонія, виправний центр, арештний дім), вимог роздільного тримання засуджених».

В певній частині випадків це саме так, проте іноді насправді засуджені навмисно відправляються подалі від рідних місць. І виправити таку зумисну дію через чинний варіант ст. 93 КВК потім неможливо.

Крім того, зараз через суттєве зменшення чисельності засуджених в країні практично відпадає такий привід не направляти засуджених ближче до місця проживання родичів як нестача місць в колоніях відповідного рівня.

Наявність вимоги про відбування всього часу покарання в одній колонії не надає можливості дозволити перевести засудженого ближче до місця проживання.

Вельми сумнівним є й аргумент про те, що «врахування запропонованих («Донецьким Меморіалом - АБ) змін у законопроекті призведе до нівелювання  принципів відбування всього строку покарання в одній виправній колонії, соціально-виховної роботи із засудженими тощо».

  Невідомо чому, цей принцип відбування всього строку покарання в одній виправній колонії є «священною коровою» для ДПтС, та й то тільки тоді, коли про переведення турбується сам засуджений. Фактично ДПтС відмовляється погодитись на дозвіл у законодавстві на перевід засуджених для відбування покарання ближче до місця проживання його або родичів у випадках, коли цьому не заважають непереборні обставини.

Є абсолютним нонсенсом й турбота відомства про «соціально-виховну роботу», коли само ж відомство не дозволяє застосовувати одну з найголовніших засад цієї роботи – укріплення соціальних зв’язків. 

Відмова доповнити у ст. 93 КВК умови для переведення засуджених до інших колоній ще одним мотивом – близькістю місця відбування покарання до місця проживання його або родичів у випадках, коли цьому не заважають непереборні обставини  - ця відмова ДПтС ґрунтується на штучних аргументах та схоластичних логічних конструкціях, які спрямовані виключно на інтереси відомства та зовсім ігнорують потреби та інтереси засудженого.

«Донецький Меморіал» також заперечує, щоб у ст 52, 60 КВК до робіт з благоустрою установ, які виконуються безоплатно, було додано роботу із забезпечення виправних центрів (колоній) продовольством. Така діяльність – це окрема форма роботи, яку обов’язково треба оплачувати. Використання безоплатної праці у даному випадку – це фактично форма рабської праці і вона категорично неприпустима.

56. «Донецький Меморіал» вважає актуальним застосування до довічно засуджених умовно-дострокового звільнення (УДЗ) та заміни покарання на більш м’яке.  

Нестримне збільшення в Україні довічно ув’язнених осіб, число яких станом на серпень 2014 року вже перевищило 1900 та є більшим навіть, ніж в Росії, створює, серед іншого, численні проблеми та ризики для персоналу ДПтС, який працює з довічно ув’язненими особами. Якщо найближчим часом не будуть створені механізми для збалансування їх чисельності, система не впорається з ефективним забезпеченням утримання цієї категорії в’язнів.

Пенітенціарна служба у своїй аргументації щодо заперечення застосування УДЗ та більш м’якого покарання до довічно ув’язнених зазначає: «Аналізуючи кримінологічні характеристики та психічні стани засуджених до довічного позбавлення волі, можна зробити висновок, що більшість з них відрізняються жорстокістю, нездатністю співпереживання та емоційною холодністю, що виявлено в їх злочинній діяльності. У багатьох з них низький професійний та освітній рівень. Вони характеризуються високою тривожністю та низькою стійкістю до стресів і психічних розладів внаслідок відсутності перспектив, пов’язаних зі звільненням, а також камерними умовами тримання».   

 Натомість, невідомо, хто аналізував «кримінологічні характеристики та психічні стани засуджених до довічного позбавлення волі», які факти чи події були проаналізовані, де оприлюднені результати цього аналізу – нічого про це не сказано. Без цих уточнень та посилань неможливо оцінити, чи варто довіряти такому аналізу, чи достатньо він фаховий. То ж наведені в аргументації слова є нічим не підтвердженим висновком, в ретельності та фаховості якого достатньо підстав сумніватися.

57. Твердження про те, що більшість довічно засуджених «відрізняються жорстокістю,  нездатністю  співпереживання та емоційною холодністю» означає, серед іншого, що є меншість, яка інша – тобто яка «не відрізняється жорстокістю та нездатністю  співпереживання».

Своєю аргументацією та таким підходом ДПтС пропонує колективну відповідальність за якості в’язнів, і ті з них, хто виправляються та не відрізняються жорстокістю, не можуть отримати право на УДЗ (важливо, що мова йде не про отримання безпосередньо УДЗ, а тільки про право на УДЗ!)  лише тому, що є інші, «жорстокі» в’язні. І саме через їх жорстокість мають сидіти без права застосування УДЗ й інші, не жорстокі в’язні.

58. Крім того, позиція ДПтС суперечить і Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи 2003 (22) "Об условно-досрочном освобождении", в п. 4-а якої  зазначається

4. a) Чтобы уменьшить неблагоприятные последствия лишения свободы и способствовать возвращению заключенного в общество на условиях, гарантировавших бы безопасность общества, условно-досрочное освобождение должно быть по закону доступным каждому заключенному, в том числе лицам, осужденным к пожизненному лишению свободы.

Не зрозуміло також, чому ДПтС вважає, що наявність в законодавстві УДЗ (та більш м’якого покарання) для довічно засуджених автоматично дозволить звільняти тих в’язнів, що «відрізняються жорстокістю». Якщо таких засуджених не можливо та не варто звільняти за УДЗ – так хай їх адміністрація і не звільняє. Чи ДПтС не впевнено у фаховості своїх працівників, які не зможуть відрізнити «жорстокого та такого, що не довів своє виправлення» в’язня від протилежного?

Отже, логічна конструкція ДПтС на заперечення впровадження УДЗ для довічно засуджених не переконлива та не підкріплена реальними фаховими дослідженнями.

59. Саме ДПтС підкреслює негативність впливу довічного ув’язнення, зазначаючи, що через відсутність «перспектив, пов’язаних зі звільненням», у довічно засуджених осіб «висока тривожність та низька стійкість до стресів і психічних розладів».

Не зрозуміло тоді, чому відкидається пропозиція, яка надавала б позитивну перспективу, «пов’язану зі звільненням», та знижала тривалість «камерного утримання».

Також позбавлений логіки аргумент про якісь не вказані надзвичайні події 2004-2011 років в установах в АР Крим, Києва та Київської області, Вінницької, Луганської та Одеської областей. Проте це водночас означає, що в інших регіонах країни «надзвичайних подій» за участю довічно засуджених не було.

Немає логіки й у тому, щоб через наявність довічно ув’язнених, які спричинили такі події, мають бути позбавлені права на УДЗ інші довічно ув’язнені особи.

І нарешті, відсутність реальних перспектив звільнення тільки збільшує психологічну напруженість для довічно ув’язнених осіб, підвищує небезпеку умов роботи для персоналу.

Дуже викривленою та штучною виглядає впевненість авторів відмови впровадження УДЗ для довічно засуджених, що людина, яка відбула в ув’язненні 15 років та не виправилась (а тому не достойна звільнення за УДЗ і хай сидить далі), виправиться та стане правослухняною, якщо відсидить ще 10 років. Будь-які позитивні зміни в особистості довічно ув’язнених, якщо вони в принципі можуть статися, зазвичай відбуваються у перші роки ув’язнення. Якщо у людини не сталися позитивні зміни за перші 10-15 років відбування покарання, ймовірність, що вони настануть під час періоду з 15 по 25-й рік ув’язнення, мінімальна.

То ж момент, коли можна розглядати питання, чи можна людину, засуджену довічно, звільняти, наступає для багатьох з них до спливу 15 років покарання. Відмова ДПтСУ пропонувати ввести до Кримінального кодексу можливість УДЗ та застосування більш м’якого покарання для довічно засуджених осіб не відповідає реаліям, вимогам часу, абсолютно ігнорує світовий досвід, втілений, зокрема, й у Рекомендації 2003 (22).

60. Заперечує пенітенціарна служба й проти скасування покарання у вигляді довічного покарання до всіх жінок.

Відділ правового забезпечення ДПтС України зазначає, що «запропонована норма містить ознаки дискримінації за ознакою статі. Так, статтею 24 Конституції України встановлено рівні права між чоловіками та жінками.  

Очевидно, що в аргументації ДПтСУ покарання у виді довічного позбавлення волі вважається правом. Бо ж саме про рівність прав, і тільки прав йдеться у ст. 24 КУ. Таке трактування ст. 24 Конституції є доволі дивним, як дивним є і те, що далі в аргументації ДПтСУ пояснюється, що «Законом України «Про забезпечення рівних прав та становища жінок і чоловіків» встановлено, що  дискримінація за ознакою статі  - це дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання,  користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків».

Чи виражає скасування покарання у вигляді довічного позбавлення волі для всіх жінок «будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі.. спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків»?

Очевидно, що отримання та відбування довічного покарання не є «користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.» Хоча пенітенціарна служба здається вважає інакше.

Покарання не є правом людини, а обмеження застосування  покарання не може бути обмеженням прав людини і – що дуже пікантно – свобод. За логікою ДПтС застосування довічного позбавлення волі (свободи) до жінок є реалізацією прав жінок на свободу.

Пенітенціарна служба наводить і іншу цитату з Закону: «Не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний  захист жінок під час вагітності.… позитивні дії».

То ж і скасування можливості застосовувати довічне покарання до всіх жінок на думку ДПтС не є позитивною дією.

Наведені ДПтС України аргументи суперечать вживаному розумінню понять «право», «покарання», «позитивні дії». Інших аргументів, крім наведених, які ґрунтувались би на законі та праві та які б доводили недоцільність, неможливість, а тим більше – невідповідність нормам закону пропозиції скасувати у Кримінальному кодексі покарання у вигляді довічного покарання до всіх жінок, службою не наведено. Будь-які аргументи ЗА або ПРОТИ такої пропозиції знаходяться виключно у площині моральній, а не правовій, а тому саме правових аргументів проти скасування такого покарання не існує.

61. 18 березня 2013 р. Міністерство юстиції затвердило нові правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів (СІЗО) (Наказ № 460/5). Ухвалення цих правил відбулось без громадського обговорення, а їх зміст викликав гостру критику с боку правозахисників.

Після критики відомство провело нараду за участю представників громадськості та вирішило створити в територіальних управліннях по областям та при СІЗО робочі групи для визначення проблемних питань застосування нових правил.

Як повідомляється в листі ДПтСУ № 2/2/2-6/14-ЗПІ від 28.01.2014 р. за підписом начальника управління зовнішніх комунікацій В. Клиши, станом на січень 2014 р. "триває робота щодо узагальнення та опрацювання проблемних питань, які виникають під час застосування Правил на практиці». Експертами нові правила СІЗО визнані такими, що не відповідають вимогам Конституції України та іншим актам законодавства. Детальніше див. пп. 35-38 Доповіді-2013.

62. Законопроект «Про пробацію», внесений до Верховної Ради ще у 2008 році нарешті пройшов у 2014 р. перше читання. Він був підданий серйозній критиці експертами як сирий та слабо опрацьований. Натомість на початку 2015 року закон було ухвалено.

Доступ УВЯЗНЕНИХ до медичних послуг

63. Рівень забезпечення медичною допомогою ув’язнених у 2014 році залишався вкрай низьким.

У Доповідях «Донецького Меморіалу» неодноразово наголошувалось на суттєвих проблемах у сфері надання медичних послуг засудженим та особам, взятим під варту.

Проблеми надання медичних послуг висвітлювалися, зокрема, у п. 54 Доповіді-2006, пп. 68-76 Доповіді- 2009, пп. 54-62 Доповіді-2010, пп. 41-48 Доповіді-2011, пп. 61-74 Доповіді-2012, пп. 40-52 Доповіді-2013.

Позитивні зміни у сфері надання медичних послуг, які відбуваються, майже не впливають на загальну картину  Знову можно констатувати, що зусилля, які докладає відомство для поліпшення ситуації, не співмірні з масштабом проблеми.

Певним показником рівня проблем в медичній сфері та в наданні медичних послуг можна вважати дані про захворюваність, смертність та випадки суїцидів в установах відомства. Відповідні статистичні дані наведені у таблиці 3.

Захворюваність і смертність в установах пенітенціарної служби

Таблиця 3

Показники

1.1.2004

1.1.2010

1.1.2011

1.1.2012

1.1.2013

1.1.2014

1.1.2015

Кількість осіб в місцях позбавлення  волі

191 677

147 716

154 027

154 029

147 112

126 937

73 431 (89000)

Померло

824

761

808

1169

1 021

911

792

На 1 тис. ув’язнених

4,30

5,15

5,25

7,59

6,94

7,18

10,79 (8,9)

Випадків суїциду

41

44

44

59

65

84

63

На 1 тис. ув’язнених

0,21

0,30

0,29

0,383

0,442

0,662

0,86  (0,71)

Хворих на туберкульоз в активній формі

9 080

5667

5486

4 822

 

4135

    2160

На 1 тис. ув’язнених

47,37

38,36

35,62

31,31

 

32,58

29,42

ВІЛ-інфікованих

1 917

6069

6020

6 910

6957

7348

4135

На 1 тис. ув’язнених

10,0

41,1

39,1

44,9

47,3

57,9

56,31

64. При аналізі даних, вміщених у таблиці, варто враховувати, по-перше, що значне зменшення числа в’язнів в установах виконання покарань сталося як за рахунок традиційних чинників – звільнення в’язнів, так і через вилучення з підрахунків в’язнів установ Криму та в’язнів ще 28 установ Донецької та Луганської областей, які перебувають на непідконтрольній українській владі території. В цих установах сходу у листопаді 2014 року трималося біля 16 тис. в’язнів.

І по-друге, для більш коректного порівняння ситуації використовуються не тільки абсолютні показники, а й показники в розрахунку на 1 тис. в’язнів.

65. Після значного підвищення смертності вязнів у 2011-12 роках цей надзвичайно високий її рівень зберігся й у 2014 році: вмерло 792 особи (у 2013 - 911 осіб), в тому числі 126 осіб  в СІЗО (144 особи). І хоча цей абсолютний показник менше, ніж у 2012-13 роках, тим не менше, в розрахунку на 1 тис. ув’язнених вмерло у 2014 році більше, ніж торік – 10,79 проти 7,18, і навіть якщо врахувати в’язнів на непідконтрольній території показник буде вище минулорічного – 8,9. Цей рівень практично вдвічі більше рівня 2006-2007 років. Слід зазначити, що у 2014 році внаслідок бойових дій на сході загинули принаймні 8 засуджених. Численні жертви серед засуджених (десятки осіб) сталися у січні-лютому 2015 у Чорнухіно.

Останні чотири роки відмічені й сплеском числа випадків самогубств у в’язницях. Якщо протягом 2008-2010 років та й раніше щороку траплялося 40-44 випадки самогубств, то в 2014 році сталося 63 випадки, з них 14 в СІЗО. Це  означає ріст таких випадків в розрахунку на 1 тис. ув’язнених майже вдвічі порівняно з 2011-12 роками та в 3,5 рази порівняно з 2003 роком.

66. Число в’язнів, хворих на туберкульоз, у 2014 році стабілізувалось і утримується в останні чотири роки на рівні біля 30 осіб на 1 тис. ув’язнених. Звичайно, в абсолютних даних число хворих зменшується такими же темпами, як і загальне число в’язнів. 

Зупинився у 2014 році і ріст числа ВІЛ-інфікованих в’язнів, хоча при цьому вдвічі перевищений рівень 2006 року.

67. В цьому контексті варто відмітити проблему доволі тривалого розгляду матеріалів на звільнення тяжкохворих в судах. В результаті чимало засуджених не встигають дочекатись рішення суду живими. Буває, суди відмовляють таким засудженим у звільненні по 3-5 разів.

68. Трапляються випадки, коли адміністрація відверто маніпулює нормами, що стосуються медичних питань, або просто свідомо ігнорує міжнародні стандарти поводження з в’язнями.

Так, в Бердичівській ВК-70 до останнього часу для засуджених, які прибули до установи, застосовували прнинизливу процедуру – змушували роздягатись догола і на очах працівників здійснювати акт дефекації. На запит про причини такого поводження була надана відповідь: порушень законодавства не виявлено.

Під час надзвичайних подій в цій же установі наприкінці 2014 року декілька засуджених, ймовірно, були побиті та переведені до інших установ. В інших установах з ними вдалося зустрітися правозахисникам та зафіксувати тілесні ушкодження. На питання до вищого керівництва пенітенціарної служби, чи проводився медогляд осіб, яких відправляли з ВК-70 на предмет наявності тілесних ушкоджень, була надана відповідь: чинним законодавством проведення медоглядів при переведенні не передбачено. І це в ситуації, коли була велика ймовірність невиправданого застосування сили (див. п.135 даної Доповіді). Очевидно, що адміністрація установ нерідко відверто ігнорує міжнародні стандарти поводження з ув’язненими і отримує тверду підтримку вищого керівництва в такому підході.  

69. Відомство відмічає значні закупки медобладнання для установ виконання покарань в останні пару років. Але збільшення медичного обладнання аж ніяк не впливає на залежність медиків від адміністрації установ, не знижує їх можливості відмовляти засудженим у медичній допомозі (на кращому обладнанні), ховати сліди побиття засуджених.

Крім того, буває, що цим обладнанням не можна скористатись: в одній з установ виконання покарань придбали сучасну цифрову рентген-установку, але не можуть ввести її в дію, бо для цього треба обладнати спеціальне приміщення, де вона працювала би. А коштів на потрібну відбудову приміщення немає. І дорогоцінне обладнання, за придбання якого звітувались, фактично не працює.

У лікарні в Донецькій ВК-124 багато років не працює вантажний ліфт, і медики тяжкохворих осіб переносять сходинками. Про будь-які спроби виправити ситуацію невідомо, але пояснення адміністрації стандартні: коштів на ремонт ліфту не виділяють.

70. За запевненнями держави, з метою надання необхідної медичної допомоги особам, які тримаються у СІЗО, в обовязковому порядку лікарями територіальних установ охорони здоровя проводиться їх медичний огляд щодо виявлення тілесних ушкоджень або захворювань. Всі записи начебто аналізуються та при необхідності за наявності рекомендацій лікарів негайно вживаються заходи зі шпиталізації осіб. Натомість будь-яких фактичних підтверджень, що такого порядку дотримуються завжди, немає.

Дієвість реагування відомства у конкретних питаннях ілюструється зусиллями держави у вирішенні надзвичайно важливої проблеми протезування ув`язнених інвалідів. У звіті до Комітету ООН з прав людини держава зазначає, що, враховуючи актуальність протезування інвалідів, для вирішення проблеми  підготовлений проект спільного наказу Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоровя.

71. Що стосується законодавчої та норматвиної бази діяльності у сфері надання медпослуг, то в останні дні 2014 року була ухвалена нова редакція Правил внутрішнього розпорядку, які були затверджені наказом Міністерства юстиції України № 2186/5 від  29.12.2014 р.  

Медичним проблемам в Правилах присвячений розділ XХVIІ. «Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених».

В ньому зазначається, зокрема, наступне.

«Особи, які прибувають до установ виконання покарань, підлягають обов’язковому медичному обстеженню. Результати обстеження, які містять дані психічного та соматичного стану, лабораторних аналізів реєструються в медичних картах засуджених. При необхідності засуджені за письмовими заявами можуть отримувати виписки зі своїх медичних карт та передавати їх близьким родичам.

Засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до закладів охорони здоров’я, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних лікарських засобів здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультації і лікування у таких випадках проводяться в медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичних частин установ виконання покарань. За потреби їм надається екстрена медична допомога в закладах охорони здоров’я.

72. Медична допомога засудженим до довічного позбавлення волі організовується і надається безпосередньо в камері у присутності не менше трьох представників адміністрації установи виконання покарань. При необхідності надання екстреної медичної допомоги засуджені до довічного позбавлення волі переводяться до найближчого закладу охорони здоров’я.

До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією установи виконання покарань застосовується призначене судом примусове лікування.

У випадках, коли засуджений бажає використовувати аналоги медичних препаратів, призначених для проходження курсу лікування, вони можуть бути отримані від родичів з дозволу медичної частини установи виконання покарань у визначеному порядку. Такі лікарські засоби зберігаються в медичних частинах, видача їх хворим на руки забороняється, за винятком лікарських засобів, необхідних для підтримання життєдіяльності організму. Вживання лікарських засобів засудженими здійснюється в присутності медичного працівника».

 

Ув`язнені жінки та підлітки

73. Чисельність засуджених жінок за 2014 рік зменшилась з 6427 до 3200 осіб, зменшилось і число установ, в яких вони тримаються, з 15 до 11. На окупованій території залишилась Сніжнянська ВК-127, жінок з Червонопартизанської колонії у червні евакуювали.

Під вартою перебували станом на 1 січня 2015 р. 833 жінки. Крім того, ще незначна їх кількість, можливо, трималася на непідконтрольній території в СІЗО Донецька та Луганська.

Довічне увязнення відбувають 23 жінки.

74. Суттєво зменшилась і чисельність засуджених молодих людей у виховних колоніях, число яких те ж зменшилось з 893  до 442, при чому саме неповнолітніх – 282. Під вартою тримається 198 неповнолітніх. В зоні АТО виховних установ немає, проте декілька десятків підлітків може перебувати  в двох вищезазначених СІЗО на непідконтрольній території.

 

Довічно засуджені особи

75. Залишаються майже без змін доволі суворі умови тримання довічно засуджених осіб. Попри рекомендації Європейського Комітету із запобігання катуванням ще 2000 року, відомство відмовляється приводити ці умови до міждародних стандартів. Короткострокові побачення довічно засуджених проходять тільки через скло, спочатку раз на півроку, потім раз на три місяці, виводять з камер їх тільки в наручниках та у супроводі кінолога з собакою. Роботою вони не забезпечені, прогулянка – одна година на добу. Вони змушені постійно харчуватися з пластикового посуду, вони вважають це шкідливим для здоров’я.

Чи не єдиним позитивним помітним кроком став дозвіл на тривалі побачення, внесений змінами до Кримінально-виконавчого кодексу, ухваленими Верховною Радою у квітні 2014 р. Необхідність цих змін обговорювалась вже давно, проте й у цьому випадку, коли тривалі побачення довічно ув’язненим особам вже дозволені, у своїх нових пропозиціях змін до Кримінально-виконавчого кодексу відомство наполягає на відтермінуванні введенні в дію цієї норми. Виступає відомство й проти надання довічно засудженим права на умовно-дострокове звільнення (див. пп. 56-60 даної Доповіді)..

 76. Натомість чимало довічно засуджених вже отримали тривалі побачення. За даними ДПтСУ протягом травня-жовтня з 1900 довічно засуджених отримали тривалі побачення 169 осіб, тобто менше 10%. Але жодного побачення не отримали довічно засуджені, які утримуються в Замковій виправні колонії № 58, Київському СІЗО та Одеському СІЗО. За твердженнями ДПтС – тому що немає заяв від засуджених. Разом з тим, є повідомлення, що деяким довічно засудженим відмовляють у наданні тривалих побачень начебто через нестачу місць для їх проведення. Проте закон не передбачає відмови за такої причини, і фактично адміністрація таких установ порушує закон. Є також повідомлення, що за надання побачень у засуджених вимагають та беруть хабарі. Аналіз причин, які впливають на практичну реалізацію цього права, є надзвичайно важливим, і такий аналіз має бути здійснений.

77. Враження жінки, яка побачилась зі своїм довічно засудженим братом на тривалому побаченні у липні, наведені нижче.
 «На свиданку съездили прекрасно... Свою дочь мой брат впервые взял на руки!!!! Ей почти 14 лет. Не то слово, что довольны – трое суток пролетели как три минуты... Мы были по моему четвертые, хоть работники колонии были напуганы этими свиданками и сами не знали, что можно, а что нельзя...Нас особо никто не донимал проверками, слыхала, что и ножи не дают, и что ночью будят на проверку.... У нас слава Богу все нормально было с этим. Может, смотрят по заключенному, не знаю. Или пока не знают сами, как и что. Говорят в личных беседах о том, что некоторых надо через каждый час проверять. Мы, наверное, и не против проверок – ведь тюрьма же, и заключенные особыми считаются...
Так долго ждали этих свиданок, что до последнего не верили, что пустят.. Надо брать с собой все документы, подтверждающие родство – паспорт, свидетельства о рождении и о браке. Мы подписывали согласие на то, что нас будут снимать видеокамеры (на кухне и в коридоре они есть). Есть телефон для связи с дежурным, если нам что то надо, например, лекарства выдать на вечер или станок для бритья. потом отдать. У самих заключенных только и разговоров про свиданки: свежие новости, да и вообще они стали кому то нужны и их ждут не только дома... Теперь у них есть хоть разнообразие позитивное. Вот мой брат, например, вживую участвует в воспитании своей дочери. А так (было) только заочно. Есть о чем думать, говорить, понимать, слушать, делать. Говорят, у них там и атмосфера улучшилась на корпусе, меньше стали обращать внимание на незначительные нарушения администрации, меньше друг другу нервы трепают. Говорят, у них теперь жизнь от свиданки до свиданки.. И что не последнее – мы брали на длительное свидание из еды молоко, мороженое, мясо, рыбу, творог, яйца!!!!! То, что они не ели годами, если не сказать – десятками лет. Там можно им готовить, хоть как-то накормить их таким. К условиям не придираюсь, если пришлось бы спать на полу – мы бы согласились, правда.
Так что, Слава Богу, нам намного легче стало морально... материально намного сложнее, длительные свиданки обходятся с дорогой не дешево.. Но мы не против пока есть возможность». (http://ukrprison.org.ua/news/1409824350).

78 Рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 р. кримінальне покарання «смертна кара» було визнано неконституційним. Для більш як 450 осіб, засуджених до смертної кари станом на кінець 1999 року, вирок був замінений на довічне позбавлення волі.

 И хоча ось вже півтора десятиріччя в Україні відсутнє кримінальне покарання «смертна кара», проте досі деякі нюанси її заміни на довічне ув’язнення не знайшли твердого юридичного обгрунтування. Деякі аргументи щодо невідповідності рішення Конституційнго Суду України від 26.01.2011 р. щодо застосування покарання довічного позбавлення волі засадничим правовим підходам наведені в наступному аналізі, представленому російською мовою.

Сомнения связаны с далеко не безупречной процедурой введения нового наказания – «пожизненное лишение свободы», которое было введено 03.04.2000 г. спустя более трех месяцев после решения Конституционного Суда Украины от 29.12.1999 г. Серьезные нарекания существуют по поводу решения Конституционного Суда Украины (далее – КСУ) от 26.01.2011 г. «Дело о замене смертной казни пожизненным лишением свободы», каковым будто бы обосновывается законность вынесения наказания «пожизненное лишение свободы» для всех лиц, совершивших преступления до 3.4.2000 г. Конституционный Суд рассматривает всех их сплошной нераздельной категорией, в которой либо уже была назначена смертная казнь и приговор просто не успели привести в исполнение, либо могла быть назначена смертная казнь, но в последствии они были приговорены к пожизненному лишению свободы – более мягкому наказанию.

79. Вместе с тем судьи Конституционного Суда, возможно в результате своей бездарности, слабой профессиональной подготовки или чрезмерной заангажированости политическими факторами, совершили грубейшую ошибку: они объединили две категории лиц, совершивших преступления до момента введения наказания «пожизненное лишение свободы», т.е. до 3.4.2000 г. – с одной стороны, тех лиц, кто совершил преступления до 29.12.1999 года, т.е. в период, когда самым тяжелым наказанием была смертная казнь, и, с другой стороны, тех лиц, кто совершил преступления в период с 29.12.1999 г. до 3.4.2000 г., когда самым тяжелым наказанием в Уголовном кодексе оставалось лишение свободы на 15 лет. Именно лицам из этой категории наказание «смертная казнь» уже не угрожало, т.к. не могло быть вынесено. И именно поэтому вести речь о замене смертной казни для них не только бессмысленно, но и юридически безграмотно. Ведь часть 2 ст. 4 Уголовного кодекса Украины прямо предусматривает: «Преступность и наказуемость, а также другие уголовно-правовые последствия деяния определяются законом об уголовной ответственности, действовавшим во время совершения этого деяния».

80. Почему же Конституционный Суд Украины распостраняет процедуру замены наказания «смертная казнь» на «пожизненное лишение свободы» не только на лиц, совершивших преступления до 29.12.1999 г., когда наказание «смертная казнь» существовало в законе, но также и на лиц, совершивших преступления в период с 29.12.1999 г. по 3.4.2000 г., когда ее уже не было?

 Конституционный Суд Украины в решении от 26.01.2011 г. заявляет позицию, согласно которой уголовный закон может быть изменен только другим законом, а отнюдь не решением Конституционного Суда, отменившим смертную казнь. По логике судей, наказание «смертная казнь» и после решения КСУ от 29.12.1999 г. оставалось в законе. Другими словами, закон о применении смертной казни после решения КСУ от 29.12.1999 г., дескать, продолжал существовать, а изменен он был только Законом № 1483, предусматривавшем «пожизненное лишение свободы» и вступившим в силу 3.4.2000 г.

 Однако этот вывод Суда противоречит ч. 2 ст. 152 Конституции Украины, согласно которой «Законы, другие правовые акты или их отдельные положения, теряют действие со дня принятия КСУ решения об их неконституционности». И поэтому закон о применении смертной казни не действовал с 29.12.1999 г. Фактически отсутствие закона или прекращение его действия приводят к одним и тем же последствиям – к невозможности его применения.

 В период с 29.12.1999 г. до вступления 3.4.2000 г. в силу Закона, предусматривавшего «пожизненное лишение свободы», максимальной мерой уголовного наказания за особо тяжкие преступления было 15 лет лишения свободы, поскольку наказание в виде смертной казни прекратило свое действие.

81. Справедливость приведенных аргументов о неприменимости процедуры замены смертной казни на пожизненное лишение свободы для лиц, совершивших преступления в период с 29.12.1999 г. до 3.4.2000 г. подтверждается и рядом судебных решений в 2009-2010 гг. (до решения Конституционного Суда от 26.01.2011 г.). Тогда суды справедливо заменяли для лиц, совершивших преступления в этот период, но ошибочно осужденных к пожизненному лишению свободы, на наказание 15 лет лишения свободы. Таким образом, хотя и не сразу, но судебные ошибки исправлялись.

 Эта практика исправления ошибок прекратилась после решения Конституционного Суда от 26.01.2011 г. В результате в отношении лиц, находящихся в совершенно одинаковой правовой ситуации, в Украине существует два совершенно разных судебных подхода: одним ошибочно вынесенные наказания «пожизненное лишение свободы» заменены на 15 лет лишения свободы, другим в такой замене отказано.

 82. Решение КСУ от 29 января 2011 г. противоречит Международному Пакту о гражданских и политических правах, принятому Генеральной Ассамблеей ООН 16.12.1966 г., который ратифицирован Украиной 19.10.1973 г. В ст. 15 этого международного документа записано: «не может назначаться более тяжкое наказание, чем то, которое подлежало применению на момент совершения уголовного преступления». Об этом же говорится в ст. 7 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

 Следует признать, что применение меры наказания «пожизненное лишение свободы» к лицам, совершившим преступления в период с 29.12.1999 г. до 3.4.2000 г. является нарушением ч. 1 ст. 7 Европейской Конвенции по правам человека и ч. 2 ст. 4 УК Украины.

 83. Ни одна институция в государстве – ни Верховна Рада, ни Генеральная прокуратура, ни Верховный Суд, ни Конституционный Суд, ни даже Уполномоченный по правам человека – не желают браться за исправление ошибок, допущенных Конституционным Судом в 2011 г., а также судами Украины в 2000-2003 гг.

 Вместе с тем с 29.12.2014 г. наступает период, когда лица, совершившие преступления в период с 29.12.1999 г. до 3.4.2000 г., и которые могли быть наказаны максимум 15 годами лишения свободы, будут находиться в заключении уже более 15 лет. А это означает, что, когда ошибка Конституционного Суда будет исправлена, они будут иметь юридические основания обращаться с исками в суд по поводу фактически незаконного их содержания в заключении по истечениии 15 лет лишения свободы.

 Но для такого решения должна быть политическая воля, компетентная профессиональная оценка ситуации и выверенное правовое решение.

Праця

84. Число працездатних осіб в установах виконання покарань за даними ДПтСУ станом на 01.01.2015 р. становило 32,3 тис. осіб, або 56% від числа засуджених (рік тому 63803 особи), із них працевлаштовані 18 тис. осіб, або 56% від числа працездатних і 31% - від загального числа засуджених (30297 осіб). Середня заробітна плата працевлаштованих склала у 2014 р. 460,9 грн. на місяць, зокрема, у грудні – 497,9 грн. (рік тому - 441,6 грн. на місяць).

Порушення прав засуджених у сфері трудових відносин – одні з найпоширеніших. Часто засуджені фактично працюють більше, ніж встановлено нормами. Вони на це погоджуються за обіцянки адміністрації надати умовно-дострокове звільнення або інші преференції при відбутті покарання. Засуджені починають скаржитись у питаннях праці тільки якщо адміністрація порушує свої обіцянки. Довести порушення буває надзвичайно складно, бо їх перевірка зазвичай означає перевірку документів, паперів, а папери адміністрація установ намагається оформлювати «правильно». Якщо ж вдається знайти факти порушень, адміністрація може надсилати брехливі відписки. Перевірки вищестоящих органів обмежуються повторенням цих відписок.

85.  Яскравим прикладом є ситуація з засудженим Д., який відбуває покарання у Широковському виправному центрі №75. У вересні він був направлений на роботу до підприємця на збір овочей. Він поцікавився у адміністрації: як можна дізнатися, на яких умовах він працює. Йому відмовили в наданні інформації. Він направив письмовий запит до адміністрації з проханням надати йому можливість ознайомитись  з угодою між виправним центром та роботодавцем, за якою він працює. Запит у нього не прийняли і письмову відповідь не надали, чим порушили вимоги закону «Про звернення громадян». При цьому його раптом перевели на роботу до банно-прального комплексу виправного центру на півставки (біля 600 грн.), що значно менше, ніж він заробляв до цього, не пояснюючи причин переводу. Це саме той розмір заработку, з якого після всіх відрахувань – за харчування, комунально-побутові послуги тощо –залишається не більше сотні грн.

Перевірка з управління пенітенціарної служби в Дніпропетровській обл. була проведена і не виявила будь-яких порушень. Керівник пенітенціарної служби України В. Палагнюк та перший замміністра юстиції у своїх відповідях на скарги засудженого Д. та запити «Донецького Меморіалу» щодо описаної ситуації посилались на результати перевірки облуправління, а Генеральна прокуратура просто переслала скаргу до ДПтС.

Натомість засуджений Д. у листі від 2 лютого до начальника управління ДПтС України у Дніпропетровській області повідомляє: «по фактам «проведенными» управлением проверками меня ни одного раза не опрашивали лица проводящие  проверку… на данное время администрация центра во главе с начальникам центра не представили ни одного ответа в письменном виде».

Правозахисна організація «Донецький Меморіал» вирішила переконатись у ретельності перевірки і направила до Дніпропетровського обласного управління пенітенціарної служби запит: а коли та ким було проведено під час перевірки опитування засудженого Д.? Адже у відповідях стверджується, що засуджений Дудка «був опитаний 22 січня 2015 року старшим інженером відділу виробничої діяльності управління ДПтС України у Дніпропетровській області».

Сумніви у достовірності тверджень у листі голови ДПтС про начебто відсутність порушень підсилюються особливо після відповіді заступника начальника управління пенітенціарної служби в Дніпропетровській області п. Мондріча Є. П. на питання про деталі перевірки. Відповідати по суті запитання він відмовився, посилаючись на начебто вимогу закону про те, що для надання відповіді щодо скарг засудженого Д. «Донецький Меморіал» має отримати довіреність від засудженого на представлення його інтересів. А таку довіренність має надати саме начальник виправного центру, тобто той, хто безпосередньо звинувачується засудженим у порушенні прав.

Високого керівника не збентежило й те, що він відмовився розглядати не скаргу від «Донецького Меморіалу», написану, як він вважає, в інтересах засудженого Д., а простий запит правозахисної організації: хто опитав засудженого? Цей запит – аж ніяк не скарга в інтересах засудженого. Фактично констатація того, що «порушень не виявлено», є голослівною і такою, що нічим не підтверджується у наданих відповідях.

То ж п. Мондріч, свідомо пересмикує, плутаючи ситуацію, коли засуджений не хоче сам звертатись та просить звернутись зі скаргою громадську організацію, і тоді від засудженого має бути довіреність на представлення його інтересів, із запитом громадської організації, направленим, аби пересвідчитись, що надана інформація про проведену перевірку не брехлива. Але докази достовірності та відповідності відповіді реальності п. Мондріч надати не зміг, сховавшись за незаконну відписку з вигаданим мотивом.

86. Більше півроку триває листування між «Донецьким Меморіалом» та керівництвом управління пенітенціарної служби в  Дніпропетровській області, керівництвом центрального відомства, Мінюстом та Генеральною прокуратурою – і все тільки через те, що керівники відомства не бажають визнавати порушення керівника виправного центру, який творить свавілля. Мінюст та Генеральна прокуратура не бажають самі щось перевіряти, повторюючи неправдиві відписки з ДПтС або просто перефутболюючи скарги до пенітенціарного відомства.  

Безсумнівним є хіба що виховний ефект такої стійкості чиновників, які відверто демонструють, що може бути, якщо засуджений забажає добиватися справедливості.      

Персонал. Навчання правам людини  Кіноклуби

87. Рівень обізнаності персоналу в’язниць з міжнародними документами у сфері прав людини надзвичайно низький. Навіть з відповідей вищого керівництва ДПтС на запити очевидно, що крім Кримінально-виконавчого кодексу та Правил внутрішнього розпорядку працівники не керуються та не беруть до уваги інші закони України та Конституцію України. А міжнародні правила, зокрема, Європейські в’язничні правила або рекомендації Європейського Комітету із запобігання катуванням вони вважають, що можуть на свій розсуд не виконувати, бо ті начебто для них не мають зобов’язуючого характеру.

Як було показано у пп. 31-33 Доповіді-2013, підхід до навчання персоналу в’язниць стандартам у сфері прав людини вельми поверховий та формальний. Далі декларацій про необхідність дотримуватись прав людини керівники не йдуть, і працівники доволі вірно інтерпретують ці декларації – тільки як рітуал, як сигнал, що насправді знати та дотримуватись норм міжнародних документів – це зайвий клопіт.

Можна стверджувати, що вкрай погано обізнаний з міжнародними стандартами у сфері прав людини та з практикою їх застосування персонал українських вязниць – чи не найбільша проблема і перешкода забезпеченню дотримання прав людини в установах відомства.

88. Однією з небагатьох ініціатив громадськості у сфері практичного освоєння принципів прав людини є програма створення в установах виконання покарань кіноклубів медіа-просвіти Docudays.ua. Оргкомітет Міжнародного фестивалю документальних фільмів про права людини звернувся до пенітенціарної служби України з пропозицією створювати в установах виконання покарань постійно діючі кіноклуби медіа-просвіти для залучення до перегляду документальних фільмів про права людини осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Демонстрації документальних фільмів правозахисної тематики для засуджених мають сприяти їх соціалізації,  розвитку відповідальності за свою долю.

Створення кіноклубів Docudays.UA в установах виконання покарань отримало однозначну підтримку керівництва пенітенціарної служби. Свідченням цього є підписання Меморандуму про взаєморозуміння між ДПтС України та фестивалем «Docudays UA», який підписали Голова Державної пенітенціарної служби України Сергій Старенький та голова Оргомітету фестивалю «Docudays UA» Світлана Смаль. На кінець 2014 року в установах виконання покарань діяло 26 кіноклубів.

Механізм подання скарг

89. В Доповіді-2013 «Донецького Меморіалу» (п. 76-78) відмічається, що «в тюремній системі країни відсутній механізм подання та розгляду скарг». Помітних позитивних зрушень у 2014 році в пенітенціарній службі в цій сфері не сталося. Побічним чином про це свідчить і формат, в якому ДПтС подала відомості про скарги: повідомлялася загальна кількість отриманих протягом року скарг (1358) і в тому числі від засуджених (579). Натомість з повідомлення про вирішені позитивно 21 скаргу та про відмовлення у задоволенні 27 скарг не можна зрозуміти, а скільки ж з цих вирішених позитивно та незадоволених складють скарги засуджених. Не зрозуміло також, чи не є серед наданих 1029 заявникам роз`яснень фактичні відмови у розгляді скарг, завуальовані як розяснення.

В цьому контексті варто також порівняти такі цифри. Центральне відомство за рік отримало від засуджених 579 скарг, а в Бердичівській ВК-70 тільки за день 31 жовтня 2014 р. відмовилися на знак протесту від їжі 260 осіб. Очевидно, вони були чимось незадоволені. Але до центрального відомства чомусь скарг не надіслали. Як не надіслали скарг і побиті згодом та вивезені з цієї установи декілька в`язнів.

Нарешті, дивно й таке – невеличка громадська організація «Донецький Меморіал» щороку отримує понад сотні скарг засуджених. Але чому вони не скаржаться до керівництва пенітенціарної служби?

Отримані від ДПтС України відписки у випадку засудженого Д. (див. пп. __ даної Доповіді) можуть бути відповіддю на ці питання.

Соціальна адаптація звільнених осіб

90. Питання соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та їх облаштування на волі завжди були складними. Держава неприпустимо мало уваги та ресурсів приділяла допомозі таким особам. В установах виконання покарань засуджених готують до звільнення, проте на волі практично відсутня будь-яка допомога їм, отримані в колоніях професії не допомагають їм працевлаштуватися. Більшість своїх проблем звільнені особи змушені вирішувати самотужки. Тому не дивним є те, що частина з них, не впоравшись з труднощами (відсутність житла, документів, роботи, сім’ї) та не знаходячи підтримки, згодом повертається до в’язниць.

Окремі успішні приклади підтримки звільнених є каплею у морі проблем. Приємне виключення – діяльність Донецького притулку.

Щороку в Донецькій області звільняється з місць позбавлення волі майже п’ять тисяч осіб. Навесні 2014 року ще за рахунок амністії звільнено майже три тисячі осіб. Значна частка цих осіб потребує підтримки і допомоги у період відразу після звільнення.

В Донецьку послуги звільненим особам надає Донецький міський притулок тимчасового перебування та реабілітації бездомних осіб, створений та підтримуваний міськрадою. Правозахисна організація «Донецький Меморіал» багато років співпрацює з притулком, надає йому допомогу.

91. Для підвищення спроможності Донецького міського притулку для тимчасового проживання та реабілітації бездомних осіб надавати допомогу звільненим особам в рамках проекту “Реалізація програми соціальної адаптації та соціального супроводу осіб, які звільняються із місць позбавлення волі у Донецькій області”, який підтриманий Міжнародним фондом «Відродження», притулок було дообладнано оргтехнікою, меблями, побутовою технікою, проведено ремонт частини його приміщень, відремонтований й автотранспорт Притулку.

За півтора роки виконання проекту сотні звільнених осіб отримали підтримку, соціальну, психологічну та юридичну допомогу. Так, лише за десять місяців з жовтня 2013 року по липень 2014 року до притулку звернулись 140 осіб, які звільнились із місць позбавлення волі.  З кожним із них було проведено анкетування з метою виявлення їх проблем та надання необхідних консультацій, а також бесіди щодо подальшої  їх долі. Із них 63 особам відновлено документи, надана реєстрація місця перебування за адресою притулку всім 140 особам, оформлена інвалідність 48 особам, надана допомога в оформленні пенсії  46 особам, проживання у притулку отримали 74 особи, лікування  через притулок надано 59 особам, оформлено до будинку-інтернату 9 осіб.

92. Тісна співпраця з притулком в рамках виконання проекту виявила низку проблем, які держава мала б вирішувати, щодо яких час від часу вона декларує наміри щось зробити, але насправді серйозно нічого не робить.

Проблема житла.

Людина, яка звільнилась та не має даху над головою, не може знайти прихисток. Соціальні гуртожитки в державі фактично відсутні. Про відновлення їх мережі ніхто не дбає. Наявність будинків нічного перебування проблеми не вирішує.

Проблема реєстрації перебування.

Будь-яка соціальна допомога, робота, медична послуга можуть бути надані людині за умови реєстрації її місця перебування. Для осіб, що звільняються, проблема була б значною мірою вирішена, якби в кожній адмінодиниці у державі була створена можливість (наприклад – виділена спеціальна адреса) отримати тимчасову реєстрацію, навіть без фактичного проживання за цією адресою. Цього практично немає.

Робота.

Опинившись на волі після ув’язнення, часто без копійчини, бо й у в’язницях нерідко роботи немає, людина якнайшвидше намагається знайти джерело доходів – роботу. Навіть якщо вона змогла знайти, де жити, отримала реєстрацію – вона ще не може забезпечити собі існування без роботи. Пошук її був би легше, якби роботодавець був стимульований брати на роботу людей після звільнення. Але держава і тут байдужа до вирішення проблеми. Встановлена законодавчо вимога резервувати на підприємствах  5% робочих місць для подібних категорій людей мало що вирішує. Ця вимога – для великих підприємств, та й їх керівниками часто ігнорується. А сотні та тисячі дрібних та середніх підприємців не мають жодного стимулу брати на роботу учорашніх в’язнів.     

93. «Донецький Меморіал» спробував зініціювати впровадження певних пільг і звернувся до облдержадміністрації щодо впровадження окремих податкових пільг для дрібних та середніх підприємців, які бажають працевлаштувати осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

У отриманій від управління Міндоходів у Донецькій області відповіді зазначається, що пропонується «встановлювати сільськими, селищними та міськими радами ставки єдиного податку для платників податку другої групи, які мають найманих працівників з числа осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2 відсотка менше, ніж ставка єдиного податку для тих платників, які таких працівників не працевлаштовували».

Ця ініціатива отримала б певні шанси на втілення, якби була ще підтримана та рекомендована до впровадження обласною спостережною комісією. Проте спостережна комісія при Донецькій ОДА (голова комісії – Фомін В., заступник голови облдержадміністрації) не стала підтримувати ініціативу, приставши на категоричні заперечення правознавця Тамари Кірічук.

Коли в Донецькому регіоні склалася вкрай складна суспільна ситуація, не варто дивуватися, що звільнені з місць позбавлення волі особи знаходять можливість проживати та заробляти, беручи до рук зброю.

Багаторічна стійка байдужість держави до вирішення проблем засуджених осіб, які звільняються після відбування покарання, несподівано обернулась такими наслідками.

Треба визнати, що певна відповідальність за поповнення ресурсами загонів бойовиків лежить і на державі.

94. Варто підкреслити, що й та мінімальна допомога звільненим особам, яку вони отримували через притулок, наприкінці року зменшилась. Через нероботу паспортних столів припинилась тимчасова реєстрація звільнених осіб у притулку, відмінено безкоштовні талони на отримання паспортів. Держава знову йде знайомою стежкою: спочатку створює собі проблеми, намагаючись зекономити копійки, потім змушена ці проблеми розв’язувати, витрачаючи тисячі.

Виконання дуже важливого для місцевої громади проекту завершується констатацією проблем, які держава мусить вирішувати сумлінно та добросовісно, без імітації та проголошення пустих декларацій-обіцянок.

Амністія Помилування

95. Навесні 2014 року в Україні була проведена масштабна амністія. За даними, отриманими від пенітенціарної служби, число засуджених осіб, які підпадали під дію цього закону, склало 34791.
З них засуджених до позбавлення волі – 22315 осіб, в тому числі 1551 жінка та 209 неповнолітніх засуджених. Ще підпали під амністію 12476  осіб, які засуджені до мір покарання, не пов’язаних з позбавленням волі

З числа осіб, засуджених до позбавлення волі, були звільнені за амністією 16624 особи (74,5%)  в тому числі 1310 засуджених жінок та 71 неповнолітній засуджений. Термін покарання був скорочений 5414 особам (24,3%), засудженим до позбавлення волі, в тому числі 228 жінкам та 49 неповнолітнім. Відмовлено в амністії 277 особам (1,2%), засудженим до позбавлення волі.
З числа осіб, засудженних до мір покаранння, не пов’язаних з позбавленням волі, були звільнені від покарання 10807 осіб (86,6%), ще 542 особам (4,3%) термін покарання був скорочений. Відмовлено було в амністії 1127 особам (9,0%) цієї категорії.

Амністія 2014 завершилась 19 липня 2014 року. Не вдалося застосувати амністію до засуджених, які перебували на території АР Крим, за приблизними оцінками, це не менше півтисячі осіб. Дехто з амністованих з установ на сході країни не міг звільнитись через бойові дії в регіоні та припинення діяльності судів.

В результаті амністії показник числа ув’язнених на 100 тис. населення знизився в Україні у вересні до 217, хоча на початку 2014 р. складав 279.

96. Протягом 1997-2009 років в Україні щороку отримували помилування від 500 до 1350 осіб, за чотири роки з 2011 по 2014 рік було помилувано всього 43 особи, в тому числі у 2013 році – 16 та у 2014 році – 2.

Після втечі Януковича у лютому до кінця 2014 року новий склад Комісії з питань помилування при Президентові України не був створений. Помилування не відбувалося. Така ситуація фактично є певним обмеженням прав засуджених громадян на розгляд іх клопотань про помилування.

Громадський контроль  умов тримання засуджених

97. Законодавчі зміни 2014 року помітно розширили коло осіб, які можуть відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю, перевіряти умови тримання засуджених, спілкуватися з ними. Натомість суттєвих зрушень у здійсненні громадського контролю в’язниць у 2014 році не сталося – як через вельми невелике коло суб’єктів, зацікавлених у відвідуванні в’язниць, так і через відсутність поширених традицій у суспільстві контролювати умови тримання засуджених. До того ж адміністрація в’язниць та керівництво відомства у випадках виявлених порушень нерідко бачать своє перше завдання у тому, щоб будь-яким чином врятувати від відповідальності працівників, які скоїли порушення. Цьому сприяє відсутність розроблених та законодавчо визначених механізмів громадського контролю.

98. У 2012 році «Донецьким Меморіалом» було організовано проведення в Донецькій області 20 моніторингових візитів до всіх установ області із залученням членів спостережних комісій. Спроба провести у 2014 році «другу хвилю» візитів по всіх установах не була зреалізована через збройний конфлікт в регіоні.

Тим не менше моніторингові візити восени 2014 були здійснені до всіх шести установ області, які підпорядковані українській владі. Комплекс проблем, які є у сфері впровадження громадського контролю установ виконання покарань, складається, зокрема, й з таких питань, як

- законодавче регулювання процедури моніторингового візиту;

- позиція (ставлення) керівництва ДПтС до проведення візитів;

- ставлення персоналу установ до візитів;

- алгоритм (схема) проведення візитів;

- ресурси моніторів для участі в візитах та роль спостережних комісій у цьому;

- контроль результативності візитів, реагування на їх рекомендації з боку адміністрації установ.

Збройний конфлікт

99. В 2014 році потужним фактором, який впливав на дотримання прав ув’язнених, стали події в Донецькій та Луганській облатях, які з часом переросли у збройний конфлікт. Ескалація протистояння нарастала поступово і характер проблем змінювався відповідно до подій.

Навесні окремі малочисельні озброєні групи робили спроби захопити зброю у установ. Спочатку часто ці спроби були безрезультатними, але з часом групи захоплювачів ставали потужнішими. Про деякі випадки див. пп. 108-126 даної Доповіді З невідомих причин при захисті установ не застосовували зброю та не відкривали вогонь. Такі захоплення становили певну загрозу перш за все  для персоналу установ. На безпеку в’язнів вони зазвичай впливали мало.

Поступово зіткнення з бойовиками ставали більш небезпечними (захоплення управління пенітенціарної служби у Донецьку). У липні-серпні бойові дії загострилися, частина установ опинилась на лінії вогню, іноді території установ потрапляли під обстріли, серед засуджених стали з’являтися жертви. Натомість питань про евакуацію засуджених з установ в районі бойових дій не ставилося. 

Для деяких установ через бойові дії погіршилось забезпечення продуктами харчування, ліками, стали виникати складнощі в оплаті зарплати персоналу.

Дуже погано стало працювати держказначейство. Зокрема, коли засуджені відправляли своїм рідним кошти, казначейство місяцями не переводило ці кошти.

Виникли й складнощі з виплатою зарплати  персоналу в зоні АТО. Відомство перевело всіх працівників на отримання зарплати на банківські картки.

100. Восени переважна більшість установ пенітенціарної служби двох областей – 28 з 36 – опинились в зоні, недоступній українській владі. Будь-яке забезпечення утримання цих установ стало залежати часто від непрогнозованих чинників, лікі доставлялися з української території волонтерами, зокрема, громадської організації ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» – їм бойовики не заважали потрапляти до установ на захоплених ними територіях. Деякі установи перебували в зоні постійних обстрілів.

Все гостріше поставала проблема із законністю утримування осіб, взятих під варту. Майже всі суди в зоні АТО на той час  припинили роботу. Все більше стало з’являтися під вартою осіб, терміни тримання яких спливли, а продовжити цей термін або змінити запобіжний захід не було кому. В СІЗО на підконтрольних українській владі територіях таких осіб звільняли, а в СІЗО на захоплених територіях в’язні продовжували перебувати під вартою.

За неперевіреними даними, в установах на непідконтрольних територіях припинилось застосування умовно-дострокового звільнення, ймовірно, через параліч судів.

В складному становищи опинились й ті в’язні, хто прибув з установи на лікування до лікарні у Донецьку: після закінчення курсу лікування повернутися до своєї попередньої установи вони вже не можуть, бо конвоювання українські структури здійснювати не можуть – це захоплена територія. А бойовики цими проблемами не переймаються.

Потреба якимось чином вирішувати проблеми в’язнів та персоналу була давно очевидна, але чітких і зрозумілих кроків з боку держави тривалий час не було.

101. Тільки 15 листопада 2014 р. Президентом України підписано Указ Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях".

Деякі його положення відразу трактувались, як намір вивести колонії із зайнятих територій. Натомість в Указі дослівно сказано: "Міністерству юстиції України: невідкладно вжити заходів для забезпечення переміщення органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, засуджених та осіб, узятих під варту, з окремих територій у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях до інших регіонів України, а також внести пропозиції щодо амністії осіб, які відбувають покарання в цих установах і засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості".

Які саме території маються на увазі – не уточнюється. Щодо амністії, то за законом, на рік може бути тільки одна амністія, і в 2014 році вона вже пройшла. То ж мова могла йти тільки про амністію у 2015 році.

102. Більше місяця після виходу Указу не було інформації про хід його реалізації. Тільки 20 грудня на сайті відомства з’явилась інформація про деякі кроки на його виконання. Випадково чи ні, але це сталося наступного дня після прес-конференції «Донецького Меморіалу», під час якої відмічалась дивна відсутність в публічному просторі інформації про вирішення проблем в’язнів на окупованих територіях. В повідомленні  «Щодо діяльності органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів у Донецькій та Луганській областях» (http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/757958) констатувалося наступне.

«На даний час в структурі ДПтС України перебуває 20 установ, розташованих в межах Донецької області (15 виправних колоній, два виправних центра, один слідчий ізолятор та дві установи виконання покарань з функцією слідчих ізоляторів.

Згідно звітних даних станом на 1 листопада 2014 року загалом в цих установах трималось 12,7 тис. осіб (9,9 тис. засуджених та 2,8 тис. осіб, узятих під варту).

Відповідно, в Луганській області розташовано 16 установ (12 виправних колоній, два виправних центра, Старобільський слідчий ізолятор та Луганська установа виконання покарань з функцією слідчого ізолятора), у яких трималось 7 тис. осіб (5,8 тис. засуджених та 1,3 тис. осіб, узятих під варту).

У зв’язку з військовою агресією проти України у її східних регіонах частина установ виконання покарань залишились на території, що тимчасово не контролюється українською владою, а саме:
- 14 установ в Донецькій області, у яких трималося 9,7 тис. осіб;
  - 14 установ в Луганській області, у яких трималося 6,5 тис. Осіб».

103. За весь час проведення у 2014 році АТО із зони бойових дій була евакуйована тільки одна установа.

«28 червня 2014 року під час проведення антитерористичної операції у районі дислокації Червонопартизанської виправної колонії (№68) в Луганській області було зруйновано основні об’єкти колонії. З метою захисту життя і здоров’я засуджених та персоналу виправної колонії керівництвом ДПтС України було організовано їх евакуацію, при цьому засуджених жінок переміщено до Качанівської виправної колонії (№54) в Харківської області».

Перелік кроків ДПтСУ по вирішенню питань безпеки установ, які опинились в зоні активних бойових дій, містить низку специфічних формулювань, які надають можливість оцінити, чим насправді найбільше було стурбоване керівництво відомства.

В повідомленні відомства першочерговим кроком на виконання Указу Президента України від 14.11.2014 № 875 зазначається проведення 18 листопада «міжвідомчої наради за участю представників Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Національної гвардії України та Антитерористичного центру при Службі безпеки України, на якої опрацьовані питання щодо порядку проведення евакуації засуджених, насамперед - з Єнакієвської виправної колонії в Донецькій області (№52), а також з Комісарівської (№22) та Чорнухинської (№23) виправних колоній в Луганській області».
 Саме тільки на цій нараді «було прийнято рішення про евакуацію у першу чергу засуджених з Єнакієвської виправної колонії (№ 52), яка фактично знаходиться в нейтральній зоні проведення антитерористичної операції між блокпостами Національної гвардії України та незаконних озброєних формувань (в колонії перебуває 500 засуджених, у тому числі 131 - до покарання у виді довічного позбавлення волі)»;

104. Примітно, що ці та інші заходи відомством вживаються саме «на виконання Указу Президента України від 14.11.2014 № 875». Тобто без Указу Президента відомство виявилося неспроможним ухвалити рішення про евакуацію «засуджених з Єнакієвської виправної колонії (№ 52)», а також здійснити інші дії як от

- надіслати до Міністерства закордонних справ України клопотання щодо сприяння у залученні в якості гуманітарних посередників представників Організації Об’єднаних Націй в Україні, місії ОБСЄ в Україні, Місії Міжнародного Комітету Червоного Хреста та інших міжнародних інституцій та провести усні переговори з представниками місії ОБСЄ в Україні.
(до речі, результат цих дій - пропозиції ДПтС України з цього приводу до цього часу підтримки не знайшли);

- підготувати проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про конвоювання засуджених з окремих територій у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях до інших регіонів України".
(результат - зазначений документ після узгодження із зацікавленими відомствами ДПтС мала намір внести в установленому порядку на розгляд Уряду України, про ухвалення документу нічого не відомо).

- підготувати та в установленому порядку надіслати до Міністерства юстиції України проект Закону України «Про амністію осіб, які відбувають покарання на територіях Донецької та Луганської областей».
(результат – проект закону відсутній).

- надіслати клопотання до Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ стосовно застосування до осіб, узятих під варту, які перебувають у районах проведення антитерористичної операції, інших видів запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, а також списки відповідних осіб;
результат – клопотання, може, й було, але звільнити осіб з під варти допоки не можливо, то ж ці заходи виявилися недієвими.

Можна оцінити «своєчасність» перелічених заходів, якщо взяти до уваги, що ще в серпні-вересні відбувались обстріли і Єнакієвого, і Горлівки, були навіть загиблі засуджені, але рішення про евакуацію установ з цих та інших міст відомство не організовувало, клопотання щодо сприяння у залученні в якості гуманітарних посередників представників ООН не надсилало до МЗС, проект розпорядження КабМіну щодо конвоювання засуджених з окремих територій не готувало, проекту Закону про амністію до Мінюсту не надсилало, клопотань щодо зміни запобіжного заходу ні в які суди не надсилало. Може, тому, що не було Указу Президента про це?

 

105. Дивною виглядає і наступна констатація:

на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» організовано зміну місця знаходження управлінь ДПтС України в Донецькій та Луганській областях з тимчасово неконтрольованої території на територію, що контролюється українською владою.

На даний час юридичними адресами є:
- управління ДПтС України в Донецькій області – вул. Карла Лібкнехта, 105, м. Маріуполь, Донецької області;
- управління ДПтС України у Луганській області – вул. Леніна, 32-А/302, м. Сєвєродонецьк, Луганської області.

 

Але ж управління ДПтС України в Донецькій області перебазувалось в Маріуполь ще влітку, а отже «організовувати зміну місця знаходження управління» вже три місяці як не потрібно. І це не єдина невідповідність дійсності інформації у повідомленні на сайті ДПтС, яка змушує сумніватись  у достовірності й інших тверджень повідомлення.

Так, першими словами цього повідомлення є вже вищецитовані

«На даний час в структурі ДПтС України перебуває 20 установ, розташованих в межах Донецької області. …частина установ виконання покарань залишились на території, що тимчасово не контролюється українською владою, а саме:
- 14 установ в Донецькій області, у яких трималося 9,7 тис. осіб»

Але далі стверджується наступне

На даний час на підконтрольній українській владі території розташовані:
- в Донецькій області – 5 установ (Артемівська установа виконання покарань (з функцією слідчого ізолятора), Маріупольський слідчий ізолятор, Маріупольський виправний центр № 138, Селидівська виправна колонія № 82 та Приазовська виправна колонія № 107 для засуджених жінок). У зазначених установах станом на 01 грудня 2014 року трималось 2 604 осіб (1413 – засуджених (з них 287 жінок) та 1190 осіб, узятих під варту);
 

Невідомо, куди загубилась ще одна – і не маленька – установа – Дзержинська ВК-2, в якій, до речі, тримається з півтисячі в’язнів. 

106. Нарешті, виглядає вкрай тривожно й останнє речення повідомлення на сайті відомства.

«Станом на 18 грудня 2014 року з органів і установ виконання покарань в Донецькій і Луганській областях, розташованих на території, не підконтрольній українській владі, переведено для проходження служби в інші регіони України 65 працівників, які залишаються вірними Присязі».

То ж тисячі працівників, які залишились працювати на захопленій бойовиками території, відомством не вважаються такими, що «залишились вірними присязі»? Які наслідки за це їх очікуюють?

В повідомленні впевнено констатується, що «Керівництвом ДПтС України вживається заходів щодо соціального та правового захисту працівників, які залишилися на території, тимчасово неконтрольованій українською владою», але що саме для цього робиться відомством? Яким чином такі працівники захищені, та й ще коли не вважаються вірними присязі?

Може наступні дії є формою їх захисту: «згідно з вимогами зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595 ДПтС України починаючи з 1 грудня 2014 року призупинено фінансування органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, розташованих на території, непідконтрольній українській владі».

І як відомство здійснює «соціальний та правовий захист» тих працівників, якщо само ж відмічає: «установи виконання покарань та слідчі ізолятори, які розташовані в Донецькій та Луганській областях на території, тимчасово неконтрольованій українською владою, починаючи з 1 грудня 2014 року поступово припинили зв’язок з ДПтС України, у зв’язку з чим достовірна інформація щодо стану справ у зазначених органах і установах на даний час відсутня».

Наскільки відомо з розмов з працівниками установ, які залишились на окупованій території, держава жодним чином не потурбувалась про них, не забезпечила їм  умови праці в останні півроку, коли установи піддавались обстрілам та нападам озброєних бойовиків, не надала реальних можливостей для роботи в інших регіонах – наприклад, житла та прийнятних умов праці, жодним чином не висловила ставлення  до того, що вони залишаються працювати в дуже складних умовах з великим ризиком для життя. Отже, держава нічого не зробила фактично для захисту працівників, але докоряє їм недотриманням присяги.

Тим самим керівництво відомства зайвий раз засвідчило, що права людини, безпека та гідність людей – будь то в’язень або будь то працівник установи – далеко не найважливіші для нього цінності.

Фейкове звітування про начебто виконання постанови Кабміну про зміну місцезнаходження управлінь – це важливіше.

Ці факти в поєднанні з неохайним ставленням до ведення статистичної звітності змушують констатувати: до будь-якої інформації від пенітенціарної служби та тверджень її посадовцев про ті чи інші дії з вирішення питань захисту в’язнів та персоналу варто ставитись надто обережно –реальність може виявитися зовсім іншою

107. Час від часу в ЗМІ протягом року з’являлись повідомлення про тяжкі, іноді катастрофічні умови перебування в’язнів, навіть про голод  та/або повну відсутність ліків. Разом з тим, за свідченнями звільнених осіб, до останнього часу ситуація із харчуванням в’язнів була складна, але ще не критична, принаймні в більшості установ. Це не виключає надто скрутних ситуацій на певний період в окремих установах.

Правозахисна організація «Донецький Меморіал» здійснила у листопаді 2014 р  невеличке опитування осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі. Опитування відбувалось у Донецьку. Було анонімно опитано 12 осіб щодо нинішньої ситуації у місцях позбавлення волі. Результат його наступний

Всі 12 опитаних осіб звільнились у 2014 році,  один – у березні, ще по одному у травні, червні та вересні, шестеро – у жовтні, двоє – у листопаді.

Майже всі вони відбували покарання в установах Донецької області: троє у ВК-124, Донецьк, по двоє – у ВК-28, Торез, та ВК-97, Макіївка. По одному трималися в Артемівському СІЗО, Донецькому СІЗО, Селидівській ВК-82, с. Гостре, в Горлівці та один – з ВК-45, Дніпропетровська область.  

На питання «Як змінилось ставлення персоналу колонії до засуджених після початку бойових дій на Донбасі?», всі відповіли, що будь-яких змін не відбулось.

На питання «Що змінилось у ставленні персоналу до засуджених на краще за цей період?» одинадцятеро не відзначили будь-яких змін, один взагалі не відповів на питання.

На питання «Що змінилось у ставленні персоналу до засуджених на гірше за цей період?» десятеро не відзначили будь-яких змін, лише один відмітив, що стали більш жорстоко ставитись, один взагалі не відповів на питання.

Щодо змін у харчуванні засуджених, то п’ятеро не відзначили змін, в т.ч. обидва з ВК-97, Макіївка, ще п’ятеро відмітили, що раціон погіршився та харчування «скудное», двоє відповіли лаконічно «Питание есть».

Одноголосно всі опитувані не відмітили змін у наданні медичних послуг засудженим, лише один додав, що кількість медиків зменшилась.

Тільки п’ятеро не побачили змін у роботі ларьків у колоніях, хоча троє з них звільнились ще навесні. Семеро відзначили погіршення асортименту та підвищення цін.

На питання щодо побачень п’ять опитаних відповіли, що не мають родичів, ще шістьох ніхто не відвідував, без пояснень, чи є родичі взагалі чи ні, ще один зазначив, що у нього з відвідуваннями змін не відбулось.   

Не були свідками обстрілів їх установи семеро опитаних, проте п’ятеро були свідками обстрілів.

На питання про те, як персонал установи відгукувався про дії бойовиків, не стали нічого відповідати десять осіб, один – відповів, що «ніяк», ще один – «не знає».

Одинадцять опитаних заперечили реальну загрозу їх життю під час перебування в колонії, проте один – з ВК-124, Донецьк, все ж таки зазначив, що міг потрапити під випадкову кулю або міг поряд з ним розірватися снаряд.

На питання «Чи готові Ви піти в ополчення ДНР?», троє послалися на здоров’я та інвалідність, четверо відповіли, що не готові, один не має бажання, один ще не визначився. Разом з тим один вже є бійцем батальйону «Восток», ще один готовий піти, якщо платитимуть. Один не став відповідати на це питання.

Одинадцять опитаних не знають, чи відвідували їх установу бойовики, принаймні не бачили їх. Натомість один з тієї ж ВК-124 зазначив, що були, знайомили з обстановкою. Саме він і готовий йти в ополчення, якщо платитимуть.

Збройний конфлікт. Обстріли, зіткнення

108. Установи та органи пенітенціарнї служби  в Донецькій та Луганській областях стали об`єктами прискіпливої уваги бойовиків влітку 2014 р. Навесні в цьому регіоні відбувались захоплення адмінбудівель органів влади.

Поодинокі візити бойовиків до установ пенітенціарної служби Донецької та Луганської областей навесні з часом почастішали.

ЗМІ повідомляли таке: «Пресс-служба Государственной пенитенциарной службы Украины в Донецке сообщила, что в последнее время участились вооруженные нападения на учреждения исполнения наказаний и следственные изоляторы управления ГПтС Украины в Донецкой области с целью завладения огнестрельным оружием, которое есть в наличии в учреждениях для обеспечения охраны и надзора за осужденными. В очередной раз информируем, что в соответствии с требованиями законодательства и уставов несения службы, при возникновении реальной угрозы вооруженного нападения на учреждения, которые принадлежат к сфере управления ГПтС Украины, личный состав караула имеет право применить оружие в определенном законодательством порядке. Оружие, имеющееся в наличии в учреждениях исполнения наказаний и следственных изоляторах УГПтС Украины в Донецкой области, используется исключительно для осуществления охраны учреждений и предотвращения совершения побегов заключенными», - отмечается в сообщении» (http://novosti.dn.ua/details/228352/  10:51 / 25.06.2014 — Новости Донбасса).       

109. Захоплення керівників установ пенітенціарної служби у заручники бойовики спочатку використовували хіба що тільки для того, щоб викрасти зброю, звільняти таким чином окремих засуджених стали пізніше.

«Начальника следственного изолятора (СИЗО) г.Артемовск Донецкой области и его семью похитили представители так называемой "Донецкой народной республики" в четверг утром, но теперь они уже на свободе, сообщил Министр юстиции Павел Петренко журналистам в четверг вечером. По его словам, целью захвата заложников было завладеть находящимся на территории СИЗО оружием. Часть этого оружия им удалось захватить. По предварительной информации, заключенных из СИЗО не отпускали. Министр подчеркнул, что в настоящий момент представители самопровозглашенной ДНР отпустили начальника СИЗО и его семью» (http://novosti.dn.ua/details/228536/  22:10 / 26.06.2014 — Новости Донбасса).

110. Чи не єдиним успішним випадком евакуації засуджених стала жіноча колонія на Луганщині.

«Державна пенітенціарна служба ухвалила рішення про вивезення засуджених жінок із Червонопартизанськоі колонії №68 (Луганська область). Про це повідомив голова ДПтС України Сергій Старенький.

"Першочергово ми відповідаємо за забезпечення безпеки засуджених, які відбувають покарання.  З цієї причини прийняте рішення про вивезення засуджених жінок із Червонопартизанськоі ВК 68 Луганськоі області", - зазначив він.

За словами глави ДПтС, 28 червня "бойові дії наблизились впритул до колонії".

"Вибухами мін пошкоджено вартове приміщення, вибуховою хвилею вибито шибки в гуртожитках засуджених. Всіх жінок з ВК переведено до іншої установи області для забезпечення безпеки та збереження їх життя та здоров’я", - зазначив Старенький. Також він додав, що ніхто не постраждав.

"В установі не залишено ні продуктів харчування, ні зброї. Залишився лише персонал, який відповідає за збереження матеріальних цінностей", - додав глава ДПтС» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/06/28/7030440/  28 червня 2014, 20:59).

Сайт lenta.ru подає подію з іншими акцентами.

«Из женской колонии в Луганской области в связи с вооруженными столкновениями между украинской армией и ополченцами эвакуировано более 200 осужденных. Об этом в субботу, 28 июня, сообщает управление Государственной пенитенциарной службы (ГПСУ) в Луганской области.

Эвакуация проводилась из Краснопартизанской исправительной колонии номер 68. «На территорию учреждения время от времени попадают боеприпасы, направленные как с одной, так и с другой стороны. В целях защиты жизни и здоровья осужденных проведена их эвакуация в другие учреждения региона», — говорится в сообщении.

Никто из заключенных при проведении эвакуации не пострадал, они «находятся в безопасном месте, обеспечены питанием и коммунально-бытовым продовольствием» (http://lenta.ru/news/2014/06/28/women/  22:05, 28 июня 2014).

111. Доволі швидко бойовики від візитів до установ перейшли до захоплення регіональних органів управління установами.

«В ночь с 5 на 6 июля было захвачено Донецкое областное управления пенитенциарной службы. В штурме участвовали порядка 40 вооруженных ополченцев. По данным Сергея Старенького, цель атаки – захват оружия. Штурм завершился, когда оружие было уничтожено сотрудниками службы. После этого ополченцы покинули областное управление пенитенциарной службы Во время штурма областного управления пенитенциарной службы ранен один сотрудник». http://union.ua/news/incidents/v_donetske_shturmovali_zdanie_penitentsiarnoy_sluzhby/

Одночасно бойовики зявилися й у Донецькому загоні спецпризначення ДПтС. Голова ДПтС Сергій Старенький повідомляв: «В даний час йде бій біля підрозділу Донецького загону спецпризначення ДПтС. велика кількість терористів атакують приміщення спецназу з метою захоплення зброї. Наші стріляють у відповідь. Я тим терористам не заздрю - отримають те що зароблять, хлопці там міцні. Захоплене приміщення управління ДПтСУ в Донецьку. люди були звідти евакуйовані своєчасно.

Близько 16.00 базу знищено. Наші хлопці серйозно не постраждали».

В іншому повідомленні про це йдеться:

«Сегодня боевики ДНР в Донецке хотели взять штурмом здание Донецкого отряда спецназначения Государственной пенитенциарной службы. Сообщение об этом поступило от главы ГПтС Сергея Старенького. Он писал, что цель террористов – оружие. Спецназ отстреливался. " В 16-00 база была уничтожена, Жертв среди спецназа нет.  Людей из здания ГПтС эвакуировали вовремя, поэтому террористы захватили пустое здание»

112. Обстріл озброєними сепаратистами вночі 6 липня Славяносербської виправної колонії в Луганській області призвів до втечі восьми в’язнів. «По данным пресс-службы Главного управления Министерства внутренних дел в области, в период с 00:30 до 03:00 вооруженные автоматическим оружием люди, одетые в камуфлированную одежду, совершили вооруженное нападение на Славяносербскую исправительную колонию №60. Во время обстрела из колонии совершили побег 8 осужденных, приговоренных к наказаниям от 8 до 18 лет лишения свободы. Данный факт внесен в Единый реестр досудебных расследований. Принимаются меры по установлению и задержанию данных лиц. Правоохранители назвали фамилии сбежавших из исправительной колонии Славяносербска заключенных» (http://novosti.dn.ua/details/229203/   12:48 / 07.07.2014 — Новости Донбасса).

Про подію у ВК-60 подаються ще такі деталі:

"Озброєні бойовики бігають по дахах і нападають на персонал колонії, щоб звільнити когось або відібрати зброю у працівників в’язниці", - зазначили у ЗМІ. "Крики про допомогу та постріли - це останнє, що було чутно в телефон. Потім зв’язок зник," - повідомило джерело. Пізніше Голова Державної пенітенціарної служби України Сергій Старенький повідомив на своїй сторінці у Фейсбук: Ситуація в Слов’яносербській ВК 60 стабілізована. Всі засуджені на місцях, обстановка контролюється адміністрацією. Хоча спроба була...". Старенький також відзначив, що методи нападників - захоплення заручників з числа співробітників, стрілянина по вікнам, побиття персоналу та погроза зброєю» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/5/7031084/).

«На двух микроавтобусах около 20 вооруженных молодцов напали сегодня на Славяносербскую исправительную колонию № 60 (Луганская область). Приехали, обстреляли  часовых, гранатами забросали ограждение. В ответ часовые открыли огонь. В результате  перестрелки все внимание охраны было приковано к ДНР (так в повідомленні, хоча це Луганська обл. – прим. Авт.) и 8 осужденных сбежали из  колонии. Осужденные  преодолели основное заграждение перед колонией, и только после этого ДНРовцы перестали стрелять. Персонал колонии не пострадал» (http://newsyou.info/politika/item/3635-spetsnaz-gpts-vzorval-svoyu-bazu-v-donetske-pri-popyitke-shturma).

113. Ті складнощі, які поступово поставали перед працівниками пенітенціарної служби, стали очевидні вже в липні. Керівництво відомства на них практично не реагувало. Так, один з працівників повідомляв:

«В донецком следственном изоляторе не знают, что делать с арестованными в случае, если СИЗО будут обстреливать.  "Можем ли мы в этом случае отпустить заключенных? Кто будет нести ответственность за их гибель, если мы оставим их в здании?", - спросил сотрудник СИЗО, позвонивший на горячую линию инициативы "Восток-СОС".
По его словам, руководство Государственной пенитенциарной службы не дает ответов на эти вопросы и не отдает никаких распоряжений. Как сообщалось, во время боев в районе Тореза охрана местного следственного изолятора (в Торезі немає СІЗО – є тільки міліцейський ізолятор тимчасового тримання – прим. Авт.) покинула место службы, предоставив арестованных самим себе» (http://novosti.dn.ua/details/229799/  09:18 / 15.07.2014 — Новости Донбасса).  

Все частіше правоохоронці обмежуються тільки фіксацією вилучення зброї бойовиками. Так, «10 августа в 13-00 на территорию Калининской исправительной колонии № 27 в городе Горловка проникли неизвестные в камуфляжной форме с автоматическим оружием в руках, где под угрозой его применения завладели из комнаты хранения оружием и боеприпасами.Об этом сообщает пресс-служба ГУ МВД Украины в Донецкой области. В частности, было похищено 35 пистолетов, 36 автоматов, патроны к АК - 13 285 ед., патроны 9 мм до ПМ - 1412 ед. и 66 штык-ножей. Обстоятельства происшествия устанавливаются. По данному факту проводится проверка с предварительной правовой квалификацией по ст.262 ч.2 УК Украины» (http://novosti.dn.ua/details/232037/  15:58 / 12.08.2014 — Новости Донбасса).  

114. Гучний випадок з обстрілом установи та жертвами стався в Донецьку у серпні.

"Поздно вечером 10 августа в результате артобстрела снаряд попал в жилую зону исправительной колонии строгого режима №124 в Кировском районе. Погиб один заключенный, три человека ранены и еще 15 получили легкие ранения. Кроме того, снарядами были повреждены штаб, подстанция и промзона. В колонии вспыхнул бунт и 106 человек покинули место заключения. По состоянию на утро часть из них вернулась в исправительное учреждение. Точные цифры будут понятны ближе к вечеру сегодняшнего дня", - заявили в горсовете» (http://novosti.dn.ua/details/231881/  09:48 / 11.08.2014 — Новости Донбасса).

Бойовики подали свою версію подій у ВК-124.

«Лидер сепаратистов "ДНР" прокомментировал ситуацию касательно артобстрела исправительного учреждения в Кировском районе города Донецка. Об этом сообщает пресс-служба террористической организации. По его информации, в результате обстрелов колонии один заключенный погиб, двое тяжело ранены и 105 заключенных подались в бега, 23 из которых были возвращены обратно. Он также заявил, что "ДНР" проводит розыскные мероприятия и в ближайшие два-три дня собирается решить проблему сбежавших заключенных. По одной из версий произошедшего террористы ДНР сами выпустили заключенных из исправительно-трудовой колонии №124 (Лидиевка)» (http://novosti.dn.ua/details/232004/  12:29 / 12.08.2014 — Новости Донбасса).

115. Активні бойові дії в регіоні наприкінці серпня стали трагічними і для деяких колоній. Так, під час обстрілу артилерійськими снарядами території Макіївської виправної колонії №32 загинуло двоє засуджених, вісьмох було поранено. Двоє з них перебували у тяжкому стані і померли у лікарні", - повідомила керівник прес-служби Державної пенітенціарної служби Катерина Денисюк. За її словами, терористи випустили по колонії два снаряди, один з них влучив у другий поверх житлової будівлі. Даних про потерпілих серед працівників пенітенціарної установи наразі немає. "Ситуація залишається складною, але керованою. Установа забезпечена продуктами харчування та водою, засудженим надається психологічна допомога", - заявила речниця» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/21/7035401/  21 серпня 2014, 11:07).

«Черговими обєктами нападу стали колонії в Горлівці, де напали на дві виправні колонії, розташовані в Микитівському районі. Як повідомило Gorlovka.ua джерело в колонії, 24 серпня бойовики "ДНР" затримали заступників начальників виправних закладів, викрали зброю, що перебуває на балансі, і випустили кількох засуджених. Згідно з інформацією, у виправній колонії №87 озброєні бойовики викрали 1-го заступника начальника виправної установи і забрали із собою зброю: два кулемети, більше 70 автоматів Калашникова і 20 пістолетів Макарова. У той же час був здійснений напад на Мічурінську виправну колонію №57, де бойовики затримали заступника начальника і одного оперативного працівника, викрали більше десяти АК і пістолетів. Крім цього, з цієї колонії були звільнені троє засуджених, які виїхали разом з "ДНРівцямі"» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/25/7035721/ 25 серпня 2014, 13:22).

116. Наприкінці серпня піддався атаці  й Донецький СІЗО

«В милицию поступило заявление от начальника управления Государственной пенитенциарной службы Украины в Донецкой области о том, что группа неизвестных вооруженных лиц в камуфляжной форме проникла в административное здание Донецкого следственного изолятора. Об этом сообщает пресс-служба ГУ МВД Украины в Донецкой области. Под угрозой применения оружия здание было захвачено. Открыто уголовное производство по ст.341 (захват государственных или общественных зданий либо сооружений)» (http://novosti.dn.ua/details/233160/  17:55 / 27.08.2014 — Новости Донбасса).

117. Піддалась обстрілу й Чорнухінська ВК. «Ночью боевики ЛНР обстреляли поселок Чернухино Попаснянского района, где расположена колония строгого режима, в которой содержится около тысячи заключенных. Они повредили из артиллерии ограждение колонии в Чернухино. Об этом сообщает пресс-служба губернатора Луганской области Геннадия Москаля. «Несколько снарядов взорвались в непосредственной близости от колонии и повредили ограду. Сбежали четверо осужденных за тяжкие преступления. Трое из них - жители Красного Луча (город на юге Луганской области, которій находится под контролем боевиков), один - из Джанкоя (Крым). Одному из беглецов до окончания отсидки осталось год, двум - по два года, еще одному - семь лет», - рассказал Москаль. Беглецов ищут» (http://www.ostro.org/lugansk/society/news/459061/  27.11.2014 12:00).

118. Хоча певні території Донбасу з початку осені знаходились під контролем бойовіиків, ще наприкінці листопада на цих територіях установи виконання покарань їм не підпорядковувались, а тому піддавались нападам.

«Как сообщила на своей странице в социальной сети Facebook начальник пресс-службы Главного управления Министерства внутренних дел в Луганской области Татьяна Погукай, вчера, 27 ноября, из прокуратуры области поступило сообщение о том, что в 12.00 на территорию Комиссаровской исправительной колонии №22 в поселке Комиссаровка Перевальского района. (территория находится под контролем боевиков) на двух БТРах с угрозами применения оружия ворвались 60 вооруженных человек, одетых в камуфляжную одежду и маски, задержали начальника колонии. После этого, повредив дверь, они проникли в комнату хранения оружия и похитили «АК» - 80 ед., «АКС» - 10 ед., «АКСУ» - 6 ед., «РКК» - 2 ед., «ПМ» - 33 ед., винтовка «ТОЗ-8» - 2 ед., газовый пистолет «Скиф» - 10 ед., учебная оружие - 5 ед., штык-нож - 96 ед., патроны калибра 5,45 мм - 5713 шт., патроны калибра 5,45 мм - 5715 шт., патроны калибра 5,45 мм (7 тс) - 1872 шт., патроны калибра 9 мм - 968 шт., патроны для газовых пистолетов -120 шт., ракеты осветительные 38 шт. После похищения оружия и боеприпасов боевики освободили начальника колонии и исчезли. На момент нападения в колонии содержалось 175 осужденных. Жертв и пострадавших из числа сотрудников и заключенных нет. Данный факт зарегистрирован. Проводится проверка» (http://www.unian.net/politics/1015275-boeviki-obokrali-koloniyu-v-luganskoy-oblasti.html  28.11.2014 | 15:36).

Збройний конфлікт, звільненя та втечі вязнів

119. Якщо на початку літа візити бойовиків до установ виконання покарань обмежувались спробами, не завжди успішними, вилучення зброї, з часом вони стали вимагати звільнити окремих засуджених. Масових звільнень вони не вимагали – тільки окремих, наперед визначених в’язнів. 

Декілька в’язнів бойовики з вільнили уже в липні з ВК-28 у Торезі.

«Вооруженные люди освободили восемь заключенных из исправительной колонии № 28 в городе Торезе в среду, 9 июля. Эту информацию подтвердили "ОстроВу" в пресс-службе прокуратуры Донецкой области.

Группа вооруженных людей появилась на территории исправительной колонии № 28 в Торезе сегодня около 17 часов. Они захватили в заложники работников колонии, в частности, речь идет о сотрудниках бухгалтерии, и потребовали освобождения 8 заключенных. "На данный момент заложники освобождены. Восемь заключенных, освобождения которых требовали вооруженные люди, присоединились к группе террористов и скрылись вместе с ними", - сказали в пресс-службе. На данный момент открыто уголовное производство по части 2 ст. 258 УК Украины (террористический акт). Прокуратура области контролирует ход расследования. По данным "ОстроВа", все 8 освобожденных террористами заключенных имеют опыт участия в военных действиях на территории других государств» (http://novosti.dn.ua/details/229433/19:58 / 09.07.2014 — Новости Донбасса».           

120. Траплялися й фейкові повідомлення. Спочатку «Українська правда» повідомляла:

«Бойовики звільнили із колонії в Горлівці 150 засуджених. Вони озброїли їх та переманили на свій бік. Про це під час брифінгу в середу повідомив речник Інформцентру РНБО Андрій Лисенко. За його словами, бойовики, які мають великі втрати живої сили, звільнили з місцевої колонії 150 засуджених, озброїли їх та використовують для залякування місцевого населення та вчинення опору силам АТО. Крім того, у Горлівці підірвана автомобільна дорога, яка веде на Гольмівський поворот. Там же бойовики неслов’янської зовнішності розгорнули свою базу на території СШ № 48 та замінували територію навколо неї» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/24/7032897/  24 липня 2014, 17:58».

Доволі швидко пенітенціарна служба  спростовує інформацію про незаконне звільнення 150 засуджених з однієї з виправних колоній у Горлівці. "У межах адміністративної території м. Горлівка Донецької області розташовано три установи виконання покарань, у яких відбувають покарання засуджені чоловіки. Випадків незаконного звільнення засуджених не було, обстановка задовільна", - повідомляє ДПтС» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/25/7032920/ 25 липня 2014, 09:06).

121. Дійшли звільнення й до «політв’язнів». Обставини звільнення «політв’язня» повідомив сайт «Новости Донбасса».

«6 августа примерно в 11 часов 30 минут к Торезской исправительной колонии управления Государственной пенитенциарной службы Украины в Донецкой области № 28 подъехали два микроавтобуса с людьми, вооруженными автоматами Калашникова, пулеметами и гранатометами в количестве 23 человека, которые требовали встречи с начальником учреждения. Об этом сообщает издание 0623 со ссылкой на пресс-службу управления ГПтС Украины в Донецкой области. При встрече с начальником учреждения они передали постановление Верховной Рады ДНР за подписью председателя ее президиума Литвинова А.С. об освобождении Андрея Яковенко, приговоренного к 14 годам лишения свободы. При этом нападавшие угрожали за невыполнение их требований расправиться с семьей начальника учреждения. Под вооруженным натиском администрация колонии вынуждена была освободить из-под стражи указанного осужденного. "О данном происшествии сообщено в органы прокуратуры. Данный факт зарегистрирован в книге учета КООП за № 31 от 06.08.2014г.",- говорится в сообщении» (http://novosti.dn.ua/details/231765/   11:39 / 08.08.2014 — Новости Донбасса).

Дещо по іншому передає перебіг подій «Українська правда».

«ДНРівці взяли у полон дітей начальника колонії, аби той звільнив їм засуженного. Бойовики так званої «Донецької народної республіки» шляхом залякування начальника виправної колонії звільнили небезпечного злочинця із в’язниці у Торезі Донецької області, повідомляє перс-служба Генпрокуратури України. Як йдеться у повідомленні, 7 серпня у відомство надійшло повідомлення про те, що група озброєних осіб у камуфляжі увірвалася до адміністративної будівлі Торезької виправної колонії № 28. Бойовики надали «постанову» так званої «Верховної ради ДНР» з вимогою негайного звільнення одного із засуджених, 1969 року народження. Встановлено, що ув’язнений – житель Одеси, який вироком Апеляційного суду Одеської області у 2004 році був засуджений до 14 років позбавлення волі за спробу зґвалтування, за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, за тероризм, бандитизм, розбій, незаконне володіння зброєю, а також за злочини, спрямовані на насильницьке повалення конституційного ладу державної влади і посягання на територіальну цілісність України. Оскільки начальник виправної колонії відмовився звільняти небезпечного злочинця, йому дали поговорити по телефону з дружиною, яка повідомила, що її та двох дітей утримують у заручниках озброєні люди, погрожуючи фізичною розправою. Після цього начальник колонії був вимушений звільнити засудженого» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/11/7034491/).

Свій варіант подій повідомив сайт «Новоросія».

«5 августа сессия парламента ДНР освободила политического заключенного – одессита Андрея Яковенко, осужденного еще в 2002 году по делу «комсомольцев-террористов». Яковенко был фактически первым политзаключенным, осужденным за «сепаратизм» и «терроризм» в современной Украине. 

Так, в 2002 году Яковенко и несколько товарищей по комсомолу создали организацию с целью «свержения антинародного режима Кучмы» и создания «Причерноморской Советской республики», которая бы охватывала юго-восток страны (территорию Новороссии). Всего в организацию входили 11 человек из Украины, России и Приднестровья.

В рамках деятельности против режима комсомольцы организовали взрыв у киевского СБУ. Впоследствии всех их выявили и поймали, а в ходе следствия применяли пытки. В 2004 году Яковенко получил срок 14 лет тюрьмы, отбывая его в городе Торез Донецкой области. И вот вчера его освободили. 

«В 2002 г. мы начали агитационную работу по созданию Причерноморской Советской Республики, которая охватывала бы территорию Новороссии. Из-за нашей деятельности мы получили большие тюремные сроки. Сегодня вам удалось реализовать то, к чему мы стремились 12 лет назад», — сказал А. Яковенко. По словам политзаключенного, впервые с 1991 г. появилась возможность создать республику для народа, а не для олигархов. «Необходимо построить дружеские отношения с Россией и Белоруссией, войти в евразийское сообщество. Я думаю, что мы не упустим этот исторический шанс», — резюмировал политзаключенный» («http://novorossia.su/ru/node/4907). 

122. У серпні ризик для виконання службових обов`язків персоналом в`язниць значно зріс.

В г. Донецке похитили работника Волновахской исправительной колонии, который был направлен на поиски сбежавшего осужденного. Об этом сообщает пресс-служба ГУ МВД Украины в Донецкой области.
В Волновахский райотдел милиции поступило сообщение о том, что в исправительной колони общего режима № 120 во время утренней проверки было выявлено отсутствие 29-летнего осужденного, жителя г.Донецка, который самовольно покинул место дислокации самостоятельной реабилитации (поселение), расположенное в с. Молодежное Волновахского района. Открыто уголовное производство по ч. 1 ст.393 УК Украины (побег из мест лишения свободы). С целью установления местонахождения сбежавшего осужденного в г. Донецк на адрес в Петровском районе были направлены двое оперативных сотрудников колонии. На лестничной площадке возле квартиры один из них был задержан группой из 5 вооруженных неизвестных лиц в камуфляжной форме и увезен в неизвестном направлении. На данный момент местонахождение дежурного помощника начальника колонии, капитана внутренней службы неизвестно. Открыто уголовное производство по ч.2 ст.146 УК Украины (похищение человека, совершенное по предварительному сговору группой лиц, или способом, опасным для жизни или здоровья потерпевшего, или сопровождавшееся причинением ему физических страданий, или с применением оружия)» (http://novosti.dn.ua/details/232486/   18:00 / 18.08.2014 — Новости Донбасса).

123. Чи не наймасовіше примусове звільнення засуджених бойовиками сталося у Горлівці. «Вооруженные боевики ДНР вновь посетили Мичуринскую исправительную колонию №57, откуда забрали 18 осужденных. Данный инцидент произошел 27 августа. Об этом Gorlovka.ua сообщил источник в исправительном учреждении.

 Напомним, 24 августа в Горловке были совершены нападения на две исправительные колонии, расположенные в Никитовском районе. Боевики ДНР задержали заместителей начальников исправучреждений, похитили имеющееся на балансе оружие и выпустили несколько осужденных» (http://novosti.dn.ua/details/233234/  14:27 / 28.08.2014).

124. Нагадали про себе і в`язні Криму.

«Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Валерия Лутковская получила коллективное обращение от более 400 украинцев, жителей Крыма. Эти граждане на данный момент находятся в СИЗО Симферополя за то, что имеют украинское гражданство. Лутковская незамедлительно отправила официальное письмо к Уполномоченному по правам человека в РФ Элле Памфиловой, сообщает Info Resist со ссылкой на пресс-службу омбудсмена.

«Указанная категория граждан Украины жалуется на дискриминацию по отношению к ним по признаку принадлежности к гражданству Украины. Те, кто отказывается от гражданства РФ, подвергаются жестокому обращению», – сообщает в письме украинский омбудсмен.

Лутковская предложила Памфиловой организовать совместную проверку соблюдения прав и свобод лиц, содержащихся в тюрьмах АР Крым. Цель проверки — мониторинг условий содержания указанных лиц, а также фактов дискриминации, жестокого обращения и применения пыток» (http://inforesist.org/400-zhitelej-kryma-posadili-v-sizo-za-otkaz-prinyat-rossijskoe-grazhdanstvo-dokument/    12:12 09.07.2014).

«За запевненнями міністра закордонних справ Клімкіна, «кілька сотень ув’язнених в Криму просять "переселити" їх у в’язниці України. Про це в ефірі програми "Свобода слова" повідомив міністр закордонних справ України Павло Клімкін, пише Gazeta.ua. Клімкін зазначив, що проблеми анексованого Криму дуже активно розглядаються в міжнародних організаціях, а також уповноваженими з прав людини. "Буквально сьогодні у мене була дуже цікава зустріч з приводу чотирьохсот ув’язнених, які написали заяви з проханням перевести їх відбувати ув’язнення в Україні", - розповів міністр» (http://www.unian.ua/society/985217-uvyazneni-v-krimu-prosyat-pereseliti-jih-u-vyaznitsi-ukrajini-klimkin.html   16.09.2014 | 04:46).

125. Після захоплення зброї  в установах пенітенціарної служби бойовики стали їх використовувати за призначенням.

«Бойовики "ДНР" заарештували одного з лідерів сепаратистського руху Донецька Олексія Грановського. Як повідомляють Новости Донбасса, про це заявили його дружина у Фейсбуці. "Другий день мені обривають телефон друзі і знайомі з питаннями про те, що сталося з Олексієм. Не буду більше мовчати, дійсно, мого чоловіка затримали, зараз він у СІЗО. Впевнена, що все буде добре, Олексій порядна людина, він ні в чому не винен", - заявила дружина Грановського. У коментарях вона зазначила, що чоловік перебуває у СІЗО в Донецьку.

У свою чергу один із співробітників "прес-служби ДНР" Роман Манекін зазначив: "Вважаю принципово помилковим ... арешт чиновника такого рангу без публічного роз’яснення підстав такого арешту. У ДНР в даний час відсутній прийнятий "парламентом" Кримінально-Процесуальний Кодекс. Права людини відсутні, як поняття. ...Захиститися немає ніякої можливості: адвокатура не діє, законів немає, прийняті Кримінальний Кодекс і Постанова про військові трибунали, в той час, як судів, як таких, за винятком Верховного, немає взагалі".

Як відомо, до травня 2014 року Грановський був "міністром ПЕК" у ДНР під керівництвом Дениса Пушиліна.  У травні він подав у "відставку" через те, що "не поділяє поглядів зі своїм керівництвом з питань націоналізації донецьких підприємств" (http://www.pravda.com.ua/news/2014/11/15/7044376/   15 листопада 2014, 22:15).  

126. На початку грудня  бойовики "ЛНР" викрали керівництво Пенітенціарної служби Луганщини.

«1 грудня озброєні автоматами бойовики так званої "ЛНР" у Луганську позбавили волі все керівництво управління Державної пенітенціарної служби в Луганській області. Як повідомляє голова Луганської ОДА Геннадій Москаль, місцезнаходження керівника, першого заступника, заступника, начальника відділу кадрів, завідувача канцелярією та начальника штабу управління зараз не відоме.

"Практично всі колонії з утримання в’язнів у Луганській області знаходяться на території, що контролюється бойовиками. На нашій території є тільки одна колонія для ув’язнених — у селищі Чорнухіне Попаснянського району", - заявив Мосзабезпечили колонію генераторами, (оскільки там регулярно зникає світло), підвозимо продукти, фінансуємо персонал і т.д.", - сказано в повідомленні.

"Фактичне викрадення керівників пенітенціарної служби в Луганську значить те, що тепер повна відповідальність за всі колонії на тому боці, в тому числі утримання та охорону в’язнів, лягає на так звану ЛНР", - заявив Москаль» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/12/3/7046316/ 03 грудня 2014, 15:29).

 

Збройний конфлікт. Забезпечення ресурсами установ

127. Під час збройного конфлікту чим далі, тим ставало важливішим питанням забезпечення установ пенітенціарної служби харчуванням та ліками.  Час від часу з`являлись повідомлення, що в`язні голодують. Ситуація розвивалась таким чином. Нарикінці червня повідомлялося: «Управление Государственной пенитенциарной службы Украины в Донецкой области опровергает появившуюся в СМИ и социальных сетях информацию о перебоях в поставках продуктов в учреждения исполнения наказаний и следственные изоляторы, а также массовых увольнениях персонала, сообщает пресс-служба Донецкой областной государственной администрации.
"В настоящее время все пенитенциарные учреждения области в полной мере обеспечены продовольствием. Там организовано трехразовое горячее питание в соответствии с утвержденными на государственном уровне нормами и требованиями. Выдача основных продуктов для питания спецконтингента производится на 100% с учетом замен", - говорится в сообщении.
Пенитенциарии отметили, что на сегодня массовых увольнений нет. Вместе с тем наблюдаются отдельные случаи увольнений сотрудников по собственному желанию и по семейным обстоятельствам, что не влияет на график несения службы и поддержания стабильной ситуации в учреждениях» ( http://novosti.dn.ua/details/228626/  18:02 / 27.06.2014 — Новости Донбасса).

128. В середині вересня прес-служба ДПтС України повідомляла: «Враховуючи складну ситуацію на сході держави, підвезення продовольства до більшості установ виконання покарань та слідчих ізоляторів у Донецькій та Луганській областях є ускладненим та небезпечним для життя постачальників. Разом з тим, тільки за минулий тиждень через територіальні органи управління прилеглих до Донецької та Луганської областей було закуплено та доставлено до зазначених установ 236 тонн борошна пшеничного 1 ґатунку, 79 тонн круп в асортименті, 6 тонн консервів м’ясних та 31,3 тонни консервів рибних.

В цілому (із врахуванням раніше завезених продуктів харчування) в зазначених установах на даний час є в наявності понад 276 тонн борошна пшеничного 1 ґатунку: в установах Донецької області – 184 тонни, Луганської – майже 93 тонни, що з розрахунку на добову норму споживання та кількість ув’язнених і засуджених в цих установах має вистачити на місяць. Різними крупами, як і м’ясними продуктами, зазначені установи забезпечені щонайменше на три тижні. В достатній кількості здійснено запас цукру та жирів різного походження.

Водопостачання зазначених установ виконання покарань здійснюється централізовано від міських мереж. Разом з тим для безперебійного забезпечення водою в установах передбачено резервуари для накопичення питної води, ємністю від 10 до 300 куб. м.

Таким чином вживаються всі можливі в даних умовах заходи для забезпечення повноцінного харчування ув’язнених та засуджених» (http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/742948;jsessionid=4C6C4E109A94FC7C9525A80D140DDE8D  18.09.2014).

129. Наприкінці листопада ситуація загострилась із забезпеченням ліками ВІЛ-інфікованих засуджених.

«Исправительные учреждения не смогут получить лекарства от ВИЧ и СПИДа на подконтрольной "ЛНР" и "ДНР" территории. Об этом сообщила и.о. председателя Государственной службы Украины по противодействию ВИЧ-инфекции и СПИДа и других социально опасных заболеваний Елена Ещенко.

"На территории подконтрольной "ДНР" расположено 15 исправительных учреждений, в которые ГПтС не может произвести поставку лекарств. На территории Луганской области - 16 исправительных учреждений, на территории, подконтрольной "ЛНР" - 14", - сказала Е.Ещенко.

Так, по состоянию на 16 ноября на учете в указанных заведениях находится 1060 ВИЧ-положительных лиц. Из них антиретровирусные препараты получают 343 человека.

"Из-за введения указа Президента № 885 уже в январе логистический партнер не сможет передавать лекарства и изделия в указанные исправительные учреждения, находящиеся на территории, подконтрольной "ДНР", - сказала Ещенко» (http://www.ostro.org/lugansk/society/news/459074/ 27.11.2014 13:21).

Конкретні випадки порушень прав людини

130. В 2014 році більш напруженою стала ситуація і в установах інших регіонів України. Останні роки в установах виконання покарань були відносно спокійними, але в 2014 році випадки масового побиття в’язнів знову почастішали, помітно більше стало повідомлень про жорстоке поводження. На жаль, прокуратура залишається осторонь цих порушень, а на прямі звернення до Генпрокуратури направляє відписки – мовляв, ми передали звернення до Міністерства юстиції.

Показовим прикладом застосування персоналом алгоритму, за яким керівництво ДПтС «спускає на гальмах» розслідування випадків побиття в’язнів, є події у Бердичівській  ВК-70 (Житомирська обл.) у жовтні-листопаді 2014 р.

131. Як згодом повідомила пенітенціарна служба (лист №2/2/1-1551-15/Б-783 від 24 лютого 2015 р. за підписом директора департамету охорони нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень М. Ільтяя) «30.10.2014 р. під час вечері у Бердичівській ВК-70 146 засуджених відмовились від вживання їжі та висунули вимоги щодо послаблення режиму тримання і надання їм не передбачених законодавством пільг. За результатами проведеної  роз’яснювальної роботи 31.10.2014 в обід усі засуджені розпочали вживати їжу. Разом з тим, засуджені продовжували вимагати від адміністрації установи надання їм не передбачених законодавстом пільг, провокували та шантажували її».

В жодному повідомленні ДПтС або виступі представника служби не називається, які саме «не передбачені законодавстом пільги» вимагали засуджені. На сайті відомства в ці дня немає жодної інформації про ці події. Тільки на початку листопада на сайті з’явилось таке повідомлення:

«Про заходи стабілізації ситуації в Бердичівській виправній колонії управління ДПтС України в Житомирській області (№ 70).

У зв’язку з ситуацією, що склалася в Бердичівській виправній колонії управління ДПтС України в Житомирській області № 70 (частина співробітників установи відмовилася заступати на зміну, вимагаючи вирішення питань їх соціального захисту), керівництвом Служби було прийнято рішення про створення робочої групи з числа співробітників структурних підрозділів апарату ДПтС України, які оперативно виїхали до виправної колонії для проведення службового розслідування даного факту та вжиття заходів для стабілізації оперативного стану в установі.

Окрім цього, Головою ДПтС України підписано наказ про відсторонення від посади на період проведення службового розслідування нинішнього керівника Бердичівської ВК-70, а також призначено тимчасово виконуючого обов’язки начальника цієї установи. Прес-служба ДПтС України». (http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/749974).

132. Очевидно, що зі змісту повідомлення не зрозуміло, які саме співробітники установи (яких служб, в якій кількості) відмовились заступати на зміну. Не відомо, які питання соціального захисту вони вимагали вирішити та в який спосіб бачили їх виконання, чи були від них письмові заяви.

Ця утємниченість дійсних мотивів дій та вимог і засуджених, і персоналу викликає обгрунтовані сумніви, що офіційно наведена керівництвом служби фабула є такою дійсно.

Наступні події в установі – обшук із застосуванням сили, явно не адекватної та невиправданої, та побиття в’язнів – дуже схожі на розправу, на помсту. Очевидна низка порушень з боку персоналу, проте керівництво пенітенціарної служби покриває порушників, заявляючи, що брутальне поводження бійців спецзагону – «це їх робота». Частину засуджених стали возити по установах по Україні, в такий спосіб, можливо, намагаючись покарати тих, хто протестував.

133. В агенції Інтерфакс 19 листопада відбувалась прес-конференція з приводу подій у ВК-70. Версія ДПтС подана на сайті відомства.

«Питання дотримання прав засуджених у Бердичівській виправній колонії управління ДПтС України в Житомирській області (№ 70) стало темою прес-конференції в ІА «Інтерфакс-Україна».

Сьогодні, 19 листопада, директор департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю над виконанням судових рішень Державної пенітенціарної служби України Микола Ільтяй взяв участь у прес-конференції, яка відбулась в інформаційному агентстві «Інтерфакс-Україна» та стосувалася останніх подій у Бердичівській виправній колонії управління ДПтС України в Житомирській області (№ 70).

Ініціатори заходу – представники Харківської правозахисної групи та адвокат одного із засуджених, який наразі відбуває покарання у зазначеній установі, висловили власну думку щодо подій, які відбувалися в Бердичівській виправній колонії (№ 70) 12 листопада 2014 року, коли нібито під час проведення обшуку було жорстоко побито засуджених, а також, за їхніми словами, розповсюджувалось друковане видання сепаратистського спрямування.

Як зазначив директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, з метою з’ясування усіх обставин даної справи та захисту прав засуджених правозахисники спільно з представниками Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини здійснили моніторинговий візит до установи, після чого вимагають детального розслідування усіх фактів того дня.

В свою чергу, Микола Петрович поінформував присутніх про принципову позицію керівництва Служби щодо подій, які мали місце в цій установі протягом останніх трьох тижнів, вжиті заходи реагування, зокрема відсторонення від виконання обов’язків начальника цієї колонії та управління ДПтС України в Житомирській області.

Він також повідомив, що на даний час триває службове розслідування причин інциденту в Бердичівській виправній колонії (№70), за результатами якого винні посадові особи будуть притягнуті до відповідальності.

134. «Останнім часом ситуація у нас почала поліпшуватися, але настав час виправної колонії № 58 - її почали розхитувати, потім була колонія №70. До нас надходить оперативна інформація, що окремі сили хочуть використовувати в цей важкий для нашої держави час установи покарань як «п’яту колону», щоб вони «палали полум’ям», і держава залучала для вирішення цих питань сили», - сказав він.

При цьому М. Ільтяй запевнив, що «у нас є досвід у цій роботі, ми цього не допустимо - у нас є як патріотично налаштований персонал, так і, до речі, засуджені, які написали масу заяв, щоб їх направили в зону бойових дій».

У рамках прес-конференції він дав відповіді на всі озвучені питання представників засобів масової інформації та правозахисників і запевнив, що дії більшості співробітників відомства були правомірними та адекватними поведінці засуджених, які порушують режимні вимоги». http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/752077  19.11.2014).

Під час свого виступу на прес-конференції п. Ільтяй неодноразово стверджував про неправомірні дії й персоналу колонії, які сприяли спричиненню конфліктної ситуації. Були питання щодо конкретизації таких дій. Високий посадовець на питання про те, чому під час обшуку працівники пенітенціарної служби псували харчі, викидали на підлогу речі засуджених, відповів, що це їх робота і обшуки будуть завжди.  Оскільки неадекватна брутальність фактично публічно виправдана п. Ільтяєм, бо жодного слова в осуд такої брутальності їм не було сказано, було прохання пояснити дії осіб, що чинили обшук, проте він цього не зробив.

135. У зв’язку з цим «Донецький Меморіал» спрямував листом №  299  від 8 грудня 2014 р. керівництву відомства запит, в якому були поставлені питання щодо деталей процедури переводу деяких засуджених до інших установ, а також щодо обставин поширення персоналом установи серед засуджених видання «Новоросія».

У відповіді, яка надійшла вже в середині січня 2015 р. за підписом в.о. голови ДПтС В.І. Ошовського (лист № 12/1-152-Ош/2-15 від 15.01.2015 р. ) щодо обшуку було повідомлено:

«12 листопада 2014 року в Бердичівській ВК-70 був проведений загальний обшук. Обшук проводився у відповідності до вимог Інструкції з організації нагляду за засудженими, затвердженої наказом держдепартаменту № 205-дск, за участю персоналу установ виконання покарань у Житомирській області, а саме: Бердичівської виправної колонії № 70, Райківської виправної колонії № 73, Житомирської виправної колонії № 4 та Житомирської установи виконання покарань № 8. Під час проведення загального обшуку спеціальні засоби та фізична сила до засуджених не застосовувались. Особовий склад Житомирського міжрегіонального воєнізованого формування та зведені загони швидкого реагування установ виконання покарань до проведення обшуку не залучались і в установу не заходили. Під час обшуку фактів псування речей засуджених чи навмисного їх пошкодження допущено не було».

На питання про те, чи був здійснений медогляд засуджених перед їх відправкою з ВК-70, в.о. голови повідомив, що «нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та міністерства охорони здоров’я України, а також організаційно-розпорядчими актами ДПтС України проведення медичних оглядів засуджених у разі вибуття їх з однієї установи до іншої не передбачено». 

Натомість, в даному випадку це не звичайне вибуття з колонії, а у зв’язку з певними, доволі гострими подіями, коли ризик отримання тілесних ушкоджень підвищується. За міжнародними стандартами, які чинні і для України, такі огляди мають бути проведені, навіть коли відсутні звернення самих засуджених.

136. Під час прес-конференції п. Ільтяй неодноразово стверджував про неправомірні дії з боку адміністрації ВК-70, але на питання про те, хто саме з персоналу колонії вчиняв неправомірні дії, які сприяли спричиненню конфліктної ситуації, чи відомі ці особи, скільки таких осіб? – в листі ДПтС не надано жодної відповіді.

Поза увагою було залишено й доволі важливе питання: «Чи була при відправці засуджених дотримана вимога п. 17.3 Європейських пенітенціарних правил «узгоджувати з ув’язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої».

На жодне питання щодо поширення персоналом серед засуджених видання «Новоросія» відповідей також не було надано.

Після повторного звернення до ДПтС на деякі питання були надані більш детальні відповіді

На питання, чи був узгоджений перевід засуджених з ними, як  це пропонує п. 17.3 ЄПП, повідомили:

«Узгодження із зазначеними засудженими місць подальшого відбування покарання перед вибуттям їх з Бердичівської ВК-70 адміністрацією установи не здійснювалося, оскільки відповідно до вимог пункту 17.3 Європейських пенітенціарних правил… такі дії не є обовязковими».

З огляду на заяви п. Ільтяя на прес-конференції про певні протиправні дії персоналу Бердичівської ВК-70, у листі від 24.02.2015 він же стверджує, що «перевіркою встановлено, що взаємовідносини персоналу Бердичівської ВК-70 і засуджених грунтуються на суворому дотриманні законності та відповідно до вимог розділу ІУ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань».

Вимоги згаданого розділу ПВР передбачають, зокрема, що «У своїй роботі персонал мусить дотримуватися високих професійних та особистих стандартів. Персонал мусить своєю поведінкою і виконанням своїх обов’язків позитивно впливати на засуджених та викликати в них повагу».

Яким чином ці твердження сполучаються із його ж заявами про неправомірні дії персоналу – велика таємниця.

137. З відповіді також з’ясувалось, що застосування сили у БВК-70 – не рідке явище. У листі повідомляється, що «у 2014 році персоналом Бердичівської ВК-70 на підставі вимог статті 106 КВК України спеціальні заходи фізичного впливу до засуджених застосовувалися 13 разів у зв’язку з чиненням ними фізичного опору персоналу установи, проявами буйства, а також з метою запобігання заподіянню цими особами шкоди самим собі, у тому числі 12.11.2014 до засуджених (далі – наведено дев’ять прізвищ) застосовувалися прийоми рукопашного бою «загин руки за спину» та наручники за чинення фізичного опору персоналу установи.

Після застосування фізичної сили та спеціальних засобів дані засуджені були оглянуті медичним персоналом установи. Тілесних ушкоджень у засуджених виявлено не було.

12.11.2014 засуджені (наведено чотири прізвища) прибули до Вінницької установи виконання покарань, де під час огляду медичними працівниками у двох з них на запястках було виявлено тілесні ушкодження характерні для наслідків застосування наручників.

13.11.2014 засуджені (наведено чотири прізвища) прибули до Київського слідчого ізолятора, де під час огляду медичними працівниками у трьох з них було виявлено тілесні ушкодження. Персоналом Київського СІ було викликано слідчо-оперативну групу Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві. Дані події було зареєстровано в книзі обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Київського СІ, а зібрані матеріали за фактами виявлення тілесних ушкоджень у цих засуджених були направлені до зазначеного органу внутрішніх справ для подальшого прийняття рішення».   

Будь-яких натяків на бажання або спроби ДПтС з’ясувати причини цих тілесних ушкоджень та обставин їх отриманння відповідь за підписом М. Ільтяя не містить. Листування з органами ДПтС про з’ясування дійсних обставин подій у Бердичівській ВК-70 на початку листопада 2014 року триває.

138.  Майже одночасно сталося голодування у Замковій ВК-58( Хмельницька обл.). Версія пенітенціаної служби викладена у повідомленні, розміщеному на сайті відомства

«Інформація про заходи реагування щодо подій у Замковій виправній колонії управління ДПтС України в Хмельницькій області (№ 58).

Як уже повідомлялося, 21 листопада 2014 року в Замковій виправній колонії управління ДПтС України в Хмельницькій області (№ 58) під час роздачі сніданку 195 засуджених відмовились від вживання їжі, що готується в їдальні установи. Станом на 24 листопада кількість таких осіб зросла до 260-и.

У період з 24 по 28 листопада 2014 року працівниками апарату ДПтС України спільно з представником Генеральної прокуратури України здійснено виїзд до зазначеної колонії з метою з’ясування причин та умов відмови засудженими від прийняття їжі, що готується в їдальні установи.

У ході перевірки здійснено обхід всіх об’єктів установи, а також проведено прийом засуджених з особистих питань.

В результаті вжитих заходів встановлено, що значна кількість засуджених, які відмовилися від прийняття їжі, є злісними порушниками режиму відбування покарання та перебувають на оперативно-профілактичному обліку в установі як особи, схильні до злісної непокори вимогам адміністрації та дій, що дезорганізують роботу установи.

Також було встановлено, що засуджені вимагають від адміністрації установи надання їм непередбачених законодавством пільг.

Крім цього, більшість засуджених, які відмовилися від прийняття їжі, що готується в їдальні установи, вживають продукти харчування, одержані у посилках (бандеролях) та передачах від родичів та близьких. Так, під час обходу житлових та побутових приміщень, було виявлено значну кількість продуктів харчування. Лише в період з 21 листопада по 1 грудня родичами та близькими засуджених було надіслано посилок (бандеролей) та продуктових передач загальною вагою понад 1тис. кілограм.

На даний час кількість осіб, які відмовляються від котлового харчування, скоротилася. Вживаються заходи щодо стабілізації оперативної обстановки в установі за різними напрямками оперативно-службової діяльності (http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/754217;jsessionid=467E8C011FB681548D68BE8D9DC863BD).

139. Якісь неординарні події відбувались у середині грудня в  Устинівському виправному центрі

«Щодо подій в Устинівському виправному центрі управління ДПтС України в Кіровоградській області (№ 37)

15 грудня 2014 року в центральних та регіональних засобах масової інформації оприлюднено інформацію про те, що засуджені, які відбувають покарання в Устинівському виправному центрі управління ДПтС України в Кіровоградській області (№ 37) скаржаться на неправомірні дії адміністрації, а саме застосування фізичної сили співробітниками установи, неналежні умови тримання та рівень оплати праці.

З метою вивчення реального стану справ у виправному центрі та вжиття заходів щодо стабілізації оперативної обстановки керівництвом Служби прийнято рішення про створення робочої групи з числа співробітників структурних підрозділів апарату ДПтС України для виїзду до зазначеної установи.  Прес-служба ДПтС України». http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/756649

140. Що спричиняє бунтівні настрої засуджених? Чому вони не розслідуються своєчасно та неупереджено? Про невипадковість надзвичайних подій свідчать і пріоритети нинішнього керівництва. Адже головне для системи – її самоокупність. Здається, для керівництва відомства головне - не повернути у суспільство повноцінного громадянина, який поважає закони, а створити механізм заробітку та отримання доходів.

Без чіткого та ясного усвідомлення керівництвом служби необхідності негайних кроків по перетворенню кримінально-виконавчої системи у сучасну інституцію, без грунтовного навчання персоналу установ стандартам поводження з ув’язненими ризик надзвичайних подій та протестів засуджених буде постійно зростати.

Ставлення ДПтС до ЗМІ

141. ЗМІ протягом 2014 року  приділяли чималу увагу проблемам в’язнів у районі бойових дій, заходам, які вживала влада. Але в повідомленнях ЗМІ відчувався брак офіційної та достовірної інформації про події в регіоні. Різним чуткам про жахи в колоніях та про дії держави для вирішення проблеми із захопленими колоніями сприяла майже повна відсутність інформації на цю тему від пенітенціарної служби. Ефективність та доцільність дій служби щодо установ на сході оцінити дуже складно, бо не відомо, які заходи вживалися та що відбувалося в установах виконання покарань, якою бачиться керівництву відомства доля тюремного персоналу захоплених установ.

В такій ситуації відомство та його керівники уникали нагод повідомити офіційну інформацію про актуальні події, про позицію відомства,  про вживані ними заходи реагування. Прикладом такого ставлення стала відповідь голови пенітенціарної служби на запрошення у серпні Донецького прес-клубу до участі в прес-конференції «Яка ситуація склалася нині в пенітенціарних закладах, що знаходяться в зоні АТО?».

142. 10 серпня стався обстріл Донецької ВК-124, загинули засуджені, а біля 100 в’язнів розбіглися по околицях. Вже на 13 серпня прес-клуб разом з «Донецьким Меморіалом» призначив прес-конференцію, на якій планувалося оприлюднити інформацію про дійсну картину подій, і інформація від представників ДПтС вбачалася вкрай важливою.

Голова відомства В. Палагнюк на запрошення відповів, що «у звязку із службовими обставинами та завчасним плануванням поточної діяльності на даний час я не маю можливості взяти участь у зазначеному заході. У подальшому прошу про подібні заходи інформувати заздалегідь та попередньо узгоджувати усі організаційні питання із фахівцями структурних підрозділів Державної пенітенціарної служби України».

143. Цей випадок відмови не став виключенням. Ще одне запрошення до участі в прес-конференції було спрямовано голові ДПтС вже в середниі грудня. Цього разу В. Палагнюк листом №2/2/1-6017-Пл/214 від 19.12.2014 р. повідомив прес-клуб, що «на даний час у ДПтС України здійснюється ряд заходів, спрямованих на забезпечення правопорядку в органах, установах виконання покарань і слідчих ізоляторах під час Новорічних і Різдвяних свят, а також надійного перекриття шляхів надходження до зон, що охороняються, заборонених до використання засудженими речей і предметів. Через службові обставини ми не маємо можливість прийняти участь у зазначених заходах. Разом з тим висловлюємо прохання у майбутньому завчасно повідомляти ДПтС України про планування подібних заходів з метою обєктивного інформування суспільства про різні аспекти діяльності та проблеми Служби».

Таке зверхнє ставлення до контактів зі ЗМІ може бути наслідком того, що очильнику відомства нема чого сказати журналістам і суспільству. Це може бути й певною ознакою розгубленості перед несподіваними обставинами. Розглубленості, яка триває, схоже,  місяцями, а також нездатності адекватно та рішуче реагувати на нові виклики.

ВИКОНАННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ ДОПОВІДІ-2013

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

Виконання

Пенітенціарній службі пропонується нарешті приступити до удосконалення нормативної бази відомства, включаючи Кримінально-виконавчий кодекс та Правила внутрішнього розпорядку. До обговорення нормативних документів залучати громадськість, як того вимагає п. 12 „Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 р. № 996

Виконано частково

Черговий  рік поспіль відомству пропонується провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів ДПтС України на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи кращих фахівців, в тому числі з поза меж пенітенціарної служби.

Не виконано

Відомству пропонується у нормотворчій діяльності почати віддавати пріоритет питанням дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування служби, зокрема, оперативних підрозділів. Суттєво підвищити при цьому увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ.

Не виконано

Скасувати без зволікань норми відомчих правових актів, які порушують права людини та/або не відповідають положенням Європейських пенітенціарних правил та не враховують рекомендації Європейського Комітету із запобігання катувань.

Не виконано

Активно реалізовувати рекомендації, надані в рамках  Універсального періодичного огляду ООН. Серйозно та конструктивно поставитись до максимального виконання рекомендацій Європейського Комітету із запобігання катувань.

Не виконано

В практичній діяльності установ виконання покарань дотримуватись положень Європейських пенітенціарних правил, особливо у випадках, коли національним законодавством певні позиції не врегульовані. 

Не виконано

Удосконалити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства. Не допускати порушення прав персоналу установ. Не допускати переробок крім абсолютно необхідних випадків. 

Не виконано

Ініціювати розробку змін до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», спрямованих на суттєве підвищення рівня соціальної захищеності працівників установ кримінально-виконавчої системи.

Не виконано

У питаннях просвіти персоналу у сфері дотримання прав людини керівництво  відомства підтримуєж деякі ініціативи громадських організацій, залучає їх ресурси, проте займає непослідовну позицію  і часто ігнорує інші  ініціативи громадськості.

Виконано частково

Негайно започаткувати дієві заходи щодо приведення у відповідність до Конституції України та норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відомчих нормативно-правових актів та впровадити обов’язкове соціальне страхування працюючих засуджених та врахуванням часу роботи в колонії до пенсійного стажу.

Виконано частково

Активно сприяти внесенню змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, які б дозволили нараховувати пенсії ув’язненим за віком або по інвалідності з моменту отримання ув’язненим такого права

Виконано

Активно сприяти впровадження змін в законодавстві щодо забезпечення  відшкодування втрати працездатності ув’язненим під час відбування покарання з моменту її настання

Не виконано

Ініціювати схвалення нормативного документу, який би дозволяв за відсутності коштів на особових рахунках засуджених видачу їм паспортів безкоштовно.

Не виконано

Вживати заходи до поліпшення надання медичних послуг, започаткувати заходи до перепідпорядкування медичних служб відомства Мінохорони здоров’я, ініціювати громадське обговорення цього питання

Не виконано

Суттєво збільшити фінансування надання медичних послуг, більшити чисельність кваліфікованого медичного персоналу у в’язницях та посилити відповідальність за ненадання або неналежне надання медичної допомоги   

Не виконано

Забезпечувати інвалідів протезами та іншими необхідними медичними аксессуарами

Не виконано

17. Визначити чинники значного росту смертності та суїцидів в установах виконання покарань і вжити заходів до їх зменшення

Не виконано

Впровадити реально діючу ефективну систему подання та розгляду скарг, припинити практику покарання засуджених за спроби оскаржувати дії адміністрації установ.

Не виконано

Розробити надійну процедуру реєстрації відправленої кореспонденції засуджених та зробити її доступою всім засудженим.  Скасувати фактичну цензуру кореспонденції та сприяти ухваленню відповідного нормативного акту. Привести практику перегляду листування засуджених до вимог закону та міжнародних стандартів.  

Частково виконується

Активно сприяти впровадженню конфіденційності звернень в’язнів до суду

Виконано

Сприяти якнайскорішому створенню різних незалежних інспекційних механізмів контролю дотримання прав людини в діяльності установ в’язничної системи та міліції, визначивши законодавчо їх створення, коло компетенції та процедури діяльності.  

Не виконано

Поширювати практику проведення моніторингів силами громадських організацій, впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та стану в системі, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ.

Частково виконується

23.  Викласти виключний перелік дій, за які можуть застосовуються дисциплінарні стягнення.

Не виконано

Суттєво звузити до адекватного рівня дискреційні повноваження адміністрації установ щодо накладання стягнень

 

Не виконано

Ввести чіткі процедури фіксації праці та її оплати, засудженим надати можливість контролювати правильність засвідчення часу їх роботи та її обсягів. Швидко та дієво реагувати на випадки використання безоплатної праці.

Не виконано

Вилучити з кола повноважень спецпідрозділів їх участь у проведенні обшуків.

Не виконано

Вжити дієві заходи для зміни практики відмови адміністрацією установ у поданні документів до суду на умовно-дострокове звільнення, відмовляючи засудженим у поданні тільки у виключних випадках. Перекласти на суди процедуру ухвалення рішення про застосування УДЗ. Прокурорам припинити штучне перешкоджання наданню УДЗ.

Не виконано

Вжити негайних заходів до подальшої гуманізації утримання всіх засуджених, особливо – довічно ув’язнених, надавши їм можливість, зокрема, отримувати довгострокові побачення..

Виконано

Оприлюднити відомості про посаду радника голови пенітенціарної служби з питань дотримання прав людини, коло повноважень та обов’язків, результати діяльності. Регулярно інформувати про його діяльність. 

Не виконано

Максимально прихильно ставитись до прохань засуджених про переведення для відбування покрання  ближче до місця мешкання рідних.

Частково  виконується

31. Забезпечити впровадження обов’язкового виконання ч. 2 п. 8 Положення про спостережні комісії та забезпечення всіх бажаючих членів спостережних комісій перепустками на термін роботи комісій.

Не виконано

Уникати будь-якої залученості та причетності відомства до участі у політичній боротьбі.

Є позитивні зрушення

33. Керівництву відомства послідовно дотримуватись практики діалогу з провідними правозахисними організаціями щодо різних аспектів діяльності системи. Роз’яснювати посадовцям відомства, що взаємодія з громадськістю є їх обов’язоком, а не правом.

Не виконано

Проводити ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах Департаменту результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та поширюються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання ефективних заходів реагування. Регулярно інформувати про дії та заходи відомства, спрямовані на імплементацію результатів досліджень та їх рекомендацій

Не виконано

Розробити та впровадити у співпраці з провідними правозахисними організаціями процедуру (алгоритм) дієвого та швидкого реагування на повідомлення про ймовірні порушення прав людини в установах виконання покарань.

Не виконано

Продовжити забезпечення правовою літературою, в першу чергу кодексами та текстами Європейських пенітенціарних правил в достатній кількості бібліотеки всіх установ виконання покарань. Забезпечувати безперешкодний доступ засуджених до таких видань

Частково виконується

 

ВИСНОВКИ 

доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні-2014”

З тридцяти шести рекомендацій попередньої Доповіді виконано три, ще вісім виконані частково, не виконано двадцять п’ять рекомендацій.

В 2014 році продовжилось суттєве зниження в’язничного населення: з 126937 осіб на 01.01.2014 р. до 73 431 особи станом на 01.01.2015 року, які перебували в 150 установах відомства, що залишились підконтрольними українській владі. Отже за рік число підконтрольних установ зменшилось на 32 і чисельність в’язнів на 53506 осіб або на – 42,15%. Це зниження сталося як за рахунок зменшення числа ув’язнених у СІЗО – з  22146 осіб до 16035 осіб, так і за рахунок зменшення числа засуджених – з  104791 особи до 57396 осіб.

Стійко знижується рівень невиправданого застосування запобіжного заходу – взяття під варту: за 2014 рік з СІЗО звільнено біля 7 тис. осіб, і це значно менше рівня 2010-2011 років (понад 14 тис. осіб щорічно).

Показник числа в’язнів на 100 тис. населення для України складає біля 210, тоді як рік тому - 279 особи.

Важливим позитивним показником є зменшення засуджених у виховних колоніях – до 442 осіб, з них саме   неповнолітніх 282 особи.

Чисельність довічно ув’язнених осіб склала 1634 осіб, в тому числі 23 жінки.

У 2014 році зберігся надзвичайно високий рівень смертності: вмерло 792 особи, в тому числі 126 осіб в СІЗО. В розрахунку на 1 тис. ув’язнених – вмерло у 2014 році, більше, ніж торік - 10,79 проти 7,18. Цей рівень більш ніж вдвічі перевищує рівень 2006-2007 років.

Останні три роки відмічені сплеском числа випадків самогубств у в’язницях. В 2014 році їх сталося 63 випадки, з них 14 в СІЗО. Це  означає ріст таких випадків в розрахунку на 1 тис. ув’язнених майже вдвічі порівняно з 2011-12 роками та в 3,5 рази порівняно з 2003 роком.

Медичні послуги в установах кримінально-виконавчої служби залишаються на вкрай низькому рівні. Бракує фінансування надання медичних послуг та кваліфікованого медичного персоналу у в’язницях. Зміни нормативних актів майже не поліпшують існуючу практику.

 Медичні працівники не є незалежними від в’язничного керівництва, вони є працівниками відомства і нерідко нехтують професійною сумлінністю на користь вимог в’язничного керівництва. Відповідальність персоналу установ за ненадання або неналежне надання медичної допомоги в’язням відсутня. На ставлення медперсоналу впливає надзвичайно низька зарплата в системі. Питання перепідпорядкування медичних структур в’язниць та передання їх медичному відомству залишаються поза увагою і відомства, і керівництва держави.

У 2014 році в Кримінально-виконавчий кодекс було внесено значне число актуальних та позитивних змін, проте практика прийняття відомчих документів не покаращилась. Вони часто ухвалюються з урахуванням тільки інтересів відомства та персоналу, залучення громадськості до їх підготовки тільки імітується. Нові Правила внутрішнього розпорядку містять норми, які суперечать нормам КВК України.    

Працею охоплені тільки 31% від числа всіх засуджених, а від числа працездатних це складає 56%. Середня зарплата працюючих засуджених склала на кінець 2014 року 497,9 грн. Існують проблеми у фіксації залученості засуджених до праці та її оплати, а також з можливістю контролювати правильність засвідчення їх роботи та її обсягів. Продовжується використання безоплатної праці. 

Не зменшується високий рівень порушень прав засуджених. Зберігаються чисельні випадки вимагання за поліпшення умов тримання, випадки невиправданої та штучної відмови представлення до суду документів на УДЗ. Адміністрацією установ подаються до суду документи тільки на половину засуджених, що отримують право на УДЗ. Тим самим в’язниці в певному сенсі перебирають на себе функції суду – право вирішувати тривалість терміну покарання.  

Відсутні ефективний механізм подання та розгляду скарг та надійна процедура відправки листів засудженими. У 2014 році тільки 21 скарга до центрального відомства вирішена позитивно. До засуджених, які протестують та скаржаться, застосовуються каральні заходи. Є фактична цензура кореспонденції.

Умови тримання довічно засуджених осіб доволі суворі, зокрема, попри рекомендації Ради Європи ці особи позбавлені права на УДЗ.

Процедури розміщення засуджених до колоній та їх переміщення підпорядковані виключно інтересам відомства, засуджених часто спочатку невиправдано розміщують далеко від мешкання рідних, а потім абсолютно формально їм відмовляється у переведенні для відбування покарання ближче до місця мешкання рідних.

Серед в’язничного персоналу поширена корупція, особливо при застосуванні умовно-дострокового звільнення. Дійсні масштаби її оцінити важко. Випадки викриття фактів корупції не впливають відчутно на загальний її рівень.

Відсутній нескладний доступ засуджених до правової допомоги.

Залишається гострою кадрова проблема. Рівень соціальної захищеності персоналу залишається неприпустимо низьким. Престижність професії пенітенціарного працівника занадто низька. Заходів на виправлення становища не вживається

Серйозне та грунтовне навчання персоналу правам людини у відомстві відсутнє, їх суворе дотримання керівництвом відомства та органів не вимагається, навпаки – доволі часто порушення «не помічаються».

Співпраця з громадськістю залишається вельми обмеженою.

Як і раніше, громадський контроль дотримання прав засуджених та ув’язнених як системна діяльність відсутній. Не створені незалежні інспекційні механізми контролю дотримання прав людини в діяльності установ в’язничної системи та міліції.

В’язнична система України зберегла багато ознак архаїчності, в ній відсутні внутрішні механізми для удосконалення, керівництво системи не тільки не має політичної волі створювати сучасну в’язничну систему, але навіть не має уявлення та розуміння, що та як треба змінювати.

Збереження такого стану створює високий рівень нестабільності, містить велики ризики для персоналу та для суспільства.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДОПОВІДІ-2014

1.    Без зволікань вжити заходи для здійснення першочергових кроків до визначення головних засад створення сучасної пенітенціарної системи.

2.    Вжити заходи до відповідного кадрового забезпечення здійснення змін. 

3.     Пенітенціарній службі пропонується не перешкоджати удосконаленню кримінально-виконавчого законодавства та приступити до поліпшення нормативної бази відомства, включаючи оновлені Правила внутрішнього розпорядку.

4.    Провести без зволікань комплексний аналіз нормативно-правових документів та інших нормативних актів ДПтС України на відповідність міжнародним стандартам, залучати до цієї роботи кращих фахівців, в тому числі з поза меж пенітенціарної служби.

5.    Скасувати без зволікань норми відомчих правових актів, які порушують права людини та/або не відповідають вимогам Кримінально-виконавчого кодексу, положенням Європейських пенітенціарних правил та не враховують рекомендації Європейського Комітету із запобігання катувань.

6.    Активно реалізовувати рекомендації, надані в рамках Універсального періодичного огляду ООН. Серйозно та конструктивно поставитись до максимального виконання рекомендацій Європейського Комітету із запобігання катувань.

7.    В практичній діяльності установ виконання покарань дотримуватись положень Європейських пенітенціарних правил, особливо у випадках, коли національним законодавством певні позиції не врегульовані або не достатньо врегульовані. Переглянути ставлення до необхідності максимально дотримуватись рекомендацій міжнародних документів, допускаючи їх недотримання у виключних випадках та з серйозним обгрунтуванням цього.

8.    Відомству пропонується у нормотворчій діяльності почати віддавати пріоритет питанням дотримання прав людини перед проблемами технічного функціонування служби, зокрема, оперативних підрозділів. Суттєво підвищити при цьому увагу до питань дотримання прав людини та поваги гідності як осіб, що перебувають в ув’язненні, так і персоналу установ. До обговорення проектів нормативних документів залучати незалежних фахівців та громадськість,

9.    Удосконалити підходи у кадровій політиці відомства, значно більше приділяти увагу ретельному добору працівників на керівні посади в органах відомства, кардинально підвищити вимоги до персоналу у питаннях обізнаності з правами людини, ввести для них при призначенні тести на знання документів у сфері прав людини. Не допускати порушення прав персоналу установ. Не допускати переробок персоналом крім абсолютно необхідних випадків. 

10. Започаткувати грунтовне навчання персоналу в’язниць міжнародним стандартам поводження з ув’язненими, залучати для цього фахівців та провідні правозахисні організації з періодичною перевіркою знань, категорично уникати  при цьому профанації та імітації навчання.

11. Ініціювати розробку змін до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», спрямованих на суттєве підвищення рівня соціальної захищеності працівників установ кримінально-виконавчої системи.

12. Ухвалити чітке рішення щодо подальшої долі персоналу установ виконання покарань, які залишились працювати на непадконтрольній українській владі території, визначення їх статусу та надійно довести  це рішення до їх відома.

13. Впровадити реально діючу ефективну систему подання засудженими скарг та їх розгляду, припинити практику їх покарання за спроби оскаржувати дії адміністрації установ.

14. Розробити надійну процедуру реєстрації відправленої кореспонденції засуджених та зробити її доступою всім засудженим. Скасувати фактичну цензуру кореспонденції, а її перегляд зробити вибірковим, а не тотальним, при потребі сприяти ухваленню відповідного нормативного акту.

15. Дієво реагувати на будь-які спроби працівників установ перешкоджати відправці засудженими скарг, притягувати до відповідальності за нереагування на скарги та за імітацію їх вирішення.

16. На вимогу засуджених надавати їм письмові відповіді на їх звернення та скарги. При потребі цей обов’язок адміністрації закріпити у нормативних документах.

17. Керівникам ДПтС України, керівникам територіальних підрозділів відомства періодично публічно нагадувати всім працівникам УВП про неприпустимість жорстокого поводження із ув’язненими, про неприпустимість перешкоджання відправці скарг та про обов’язкове притягнення до відповідальності працівників УВП за порушення цих вимог.

18. Вживати заходи до поліпшення надання медичних послуг, започаткувати заходи до перепідпорядкування медичних служб відомства Мінохорони здоров’я, ініціювати громадське обговорення цього питання.

19. Суттєво збільшити фінансування надання медичних послуг, збільшити чисельність кваліфікованого медичного персоналу у в’язницях та підвищити їм заробітну плату до адекватного рівня, посилити відповідальність за ненадання або неналежне надання медичної допомоги.

20.  Забезпечувати інвалідів протезами та іншими необхідними медичними аксессуарами.

21.   Визначити чинники значного росту смертності та суїцидів в установах виконання покарань і вжити заходи до їх зменшення.

22. Ініціювати схвалення нормативного документу, який би дозволяв за відсутності коштів на особових рахунках засуджених видачу їм паспортів безкоштовно.

23. Сприяти якнайскорішому створенню різних незалежних інспекційних механізмів контролю дотримання прав людини в діяльності установ в’язничної системи та міліції, визначивши законодавчо іх створення, коло компетенції та процедури діяльності.

24. Поширювати практику проведення моніторингів силами громадських організацій, впроваджувати моніторинги умов тримання ув’язнених та стану в системі, у тому числі й державним коштом, включаючи підготовку й альтернативних звітів, звітів за проблемами або за напрямками діяльності установ.

25.  Забезпечити гарантований доступ засуджених до інформації про себе (медичні картки, картки обліку кореспонденції, рішення щодо УДЗ тощо) з можливістю обов’язково безперешкодно робити виписки та мати їх при собі.

26.  Суттєво звузити до адекватного рівня дискреційні повноваження адміністрації установ щодо накладання стягнень. Викласти виключний перелік дій, за які можуть застосовуватися дисциплінарні стягнення. 

27. Ввести чіткі процедури фіксації праці та її оплати, засудженим надати можливість контролювати правильність засвідчення часу їх роботи та її обсягів. Припинити практику використання безоплатної праці. Суворо дотримуватись визначених законодавством норм зарахування заробітку на особові рахунки та притягувати до відповідальності осіб, які ці норми нарахування порушують.

28.   Активно сприяти впровадженню змін в законодавстві щодо забезпечення відшкодування втрати працездатності ув’язненим під час відбування покарання з моменту її настання.

29. Вилучити з кола повноважень спецпідрозділів та груп швидкого реагування їх участь у проведенні обшуків.

30. Вжити дієві заходи для зміни практики відмови адміністрацією установ у поданні документів до суду на умовно-дострокове звільнення, відмовляючи засудженим у поданні тільки у виключних випадках. Перекласти на суди процедуру ухвалення рішення про застосування УДЗ. Прокурорам припинити штучне перешкоджання наданню УДЗ.

31. Продовжити заходи з гуманізації утримання довічно ув’язнених, забезпечувати їх роботою, законодавчо передбачити для них можливість отримувати умовно-дострокове звільнення.

32. Сприяти скасуванню покарання у вигляді довічного позбавлення волі для всіх жінок.

33. Максимально прихильно ставитись до прохань засуджених про переведення для відбування покарання ближче до місця мешкання рідних.

34. Припинити вирахування коштів із засуджених за харчування, взуття, білизну та одяг, обмежившись вирахування за комунальні побутові та інші послуги, як і передбачає ст. 121 КВК України.

35. Розглянути питання оптимізації числа установ виконання покарань по країні (зменшення їх кількості) та ухвалити стратегічне рішення про будування нових в’язниць замість старих, провести всі необхідні фінансові розрахунки та закріпити це рішення у спеціальній державній програмі.

36. Керівництву відомства послідовно дотримуватись практики діалогу з провідними правозахисними організаціями щодо різних аспектів діяльності системи. Роз’яснювати посадовцям відомства, що взаємодія з громадськістю є їх обов’язоком, а не правом.

37. Розробити та впровадити у співпраці з провідними правозахисними організаціями процедуру (алгоритм) дієвого та швидкого реагування на повідомлення про ймовірні порушення прав людини в установах виконання покарань.

38. Проводити ознайомлення, а при можливості – й обговорення в установах та органах ДПтС України результатів незалежних досліджень та моніторингів, річних Доповідей, які готуються та поширюються громадськими організаціями та іншими незалежними інституціями, та вживання ефективних заходів реагування. Регулярно інформувати про дії та заходи відомства, спрямовані на імплементацію результатів досліджень та їх рекомендацій.

39. Докладати зусиль до максимального охоплення установ виконання покарань Кіноклубами медіа-просвіти Docudays.UA , сприяти в організації їх роботи.

40. Продовжити забезпечення правовою літературою, в першу чергу, кодексами та текстами Європейських пенітенціарних правил в достатній кількості бібліотеки всіх установ виконання покарань. Забезпечувати безперешкодний доступ засуджених до таких видань.

 

“ДОНЕЦЬКИЙ  МЕМОРІАЛ”

“Донецький Меморіал” – громадська правозахисна історико-просвітницька організація. Виникла в Донецьку в 1989 році, перереєстрована у 1995 році.

Серед основних статутних цілей та завдань “Донецького Меморіалу”:

-          пропаганда правових та історичних знань;

-          сприяння реабілітації та соціальній адаптації осіб, які засуджені та які звільнилися з місць позбавлення волі;

-          правова просвіта громадян, в т.ч. персонал пенітенціарних установ, правоохоронних та інших державних органів;

-          сприяння зусиллям з реформування кримінально-виконавчої системи.

Відповідно до наведених статутних цілей та завдань "ДМ" здійснює:

-          збір, зберігання та поширення інформації, яка стосується дотримання прав людини;

-          виконання науково-історичних, правозахисних та просвітницьких проектів;

-          проведення моніторингів та історико-соціологічних досліджень;

-          організацію семінарів, конференцій, “круглих столів”, курсів лекцій та т.ін.;

-          надання допомоги установам кримінально-виконавчої системи,  їхньому персоналу, а також громадянам, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнились з них;

-          участь у діяльності спостережних комісій, громадських рад та інших структур, діяльність яких спрямована на захист прав людини та укріплення громадянського суспільства.

На початку своєї діяльності “Донецький Меморіал” (надалі – ДМ) займався переважно збором документальних відомостей про період тоталітаризму, надавав матеріальну і консультаційну допомогу особам, які постраждали від політичних репресій у СРСР

З 1997 року “ДМ” зосередився на здійсненні ініціатив у сфері реформування кримінально-виконавчої системи України.

Протягом 1995 - 2015 р. “ДМ” організував проведення більше двох сотень семінарів з прав людини для персоналу установ виконання покарань, а також для суддів, прокурорів, працівників міліції.

„Донецький Меморіал” є лідером серед громадських організацій в Україні з видання літератури для кримінально-виконавчої системи. Перелік інформаційних видань “ДМ” включає понад 150 найменувань. Організація поширює результати проведених досліджень, тематичні пам’ятки для засуджених, матеріали проведених семінарів та іншу літературу з питань реформування кримінально-виконавчої системи. Видання безкоштовно надсилаються до установ кримінально-виконавчої системи України, до судів, прокуратур, громадських організацій, навчальних та наукових інститутів, зацікавленим особам.

З 2000 року «ДМ» започаткував видання періодичного інформаційного бюлетеня «АСПЕКТ», в якому друкуються матеріали про проблеми пенітенціарної системи, наводяться приклади плідного співробітництва НУО та установ системи,  міжнародні документи у сфері діяльності кримінально-виконавчої системи. У 2003 р. “Донецький Меморіал” вперше в Україні видав три Доповіді Європейського Комітету із запобігання катуванням за підсумками візитів Делегації КЗК в Україну у 1998-2000 роках та відповіді уряду України на ці Доповіді. Це видання тривалий час було єдиною публікацією Доповідей у країні.

З 2006 року „ДМ” видає щорічні огляди стану дотримання прав ув’язнених в установах кримінально-виконавчої системи – Доповіді „Дотримання прав ув’язнених в Україні”. Ці Доповіді містять огляд змін у діяльності кримінально-виконавчої системи України, які відбуваються щороку, в них наведена статистична інформація, яка відображає стан діяльності системи, надається інформація про взаємодію громадських організацій та установ виконання покарань. Доповіді містять висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану дотримання прав людини в установах системи.

Бібліотека прав людини “ДМ” нараховує більше трьох тисяч найменувань видань правової та історичної спрямованості.

На початку 2008 року «ДМ» створив за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» спеціалізований Web-сайт «Тюремний портал» (www.ukrprison.org.ua), на якому висвітлюється діяльність кримінально-виконавчої системи та співробітництво громадських організацій з установами відомства. Різноманітні рубрики сайту висвітлюють різні аспекти діяльності та подій у цій сфері.

З 2008 року «Донецький Меморіал» підтримує діяльність Громадської приймальні, до якої щороку звертається до півтисячі громадян, з яких понад 90% - засуджені та їх родичі. Частина звернень до приймальні – особи, які звернулися по допомогу під час візитів до установ виконання покарань юристів організації. 

Представники організації в різні періоди входили до складу низки дорадчих структур, як от до Громадських рад з прав людини при МВС та при ГУМВС в Донецькій області, до спостережної комісії при Донецькій облдержадміністрації та до інших. Представники організації мали можливість відвідувати та знайомитись з діяльністю пенітенціарних систем США, Польщі, Болгарії, Латвії, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Грузії та Росії.

«ДМ» періодично проводить «круглі столи» та прес-конференції для ЗМІ та громадськості з питань дотримання прав людини, представляє результати своїх досліджень та моніторингів.

Організація приділяє увагу підвищенню фахового рівня своїх членів. Вісім членів організації брали участь у семінарах та Школах з прав людини, які проводила Польська  Гельсінкська Фундація з прав людини, в тому числі у Вищому Міжнародному курсі з прав людини. Представників “ДМ” запрошують як експертів у питаннях дотримання прав людини у кримінально-виконавчій системі України. Організація веде моніторинг порушень прав людини, розширює можливості  Бібліотеки прав людини.

“ДМ” є партнером низки міжнародних неурядових організацій, є членом Української Гельсінкської спілки з  прав людини та Міжнародного Меморіалу, співробітничає з Директоратом прав людини Ради Європи, Польською Гельсінкською фундацією прав людини, з іншими міжнародними  урядовими і громадськими організаціями, працює в контакті з Державною пенітенціарною службою.

Контакти та тимчасова адреса організації: а/с 127, Київ, 03179, тел.  097-907-06-49,   e-mail: 

 

ДОТРИМАННЯ ПРАВ
УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ-2014
ДОПОВІДЬ “ДОНЕЦЬКОГО МЕМОРІАЛУ”

Відповідальний за випуск     Букалов Олександр

Технічний редактор          Ілля Букалов