Версія новин сайту
для мобільного телефону
http://ukrprison.org.ua/wap

Міжнародний фонд "Відродження"

Про «закон Савченко» в цифрах

«Донецький Меморіал»
Нещодавно ухвалений закон про зарахування часу перебування засуджених у СІЗО з розрахунку за один день в СІЗО – два дні в колонії, який назвали «законом Савченко», збурив частину суспільства. Цей закон декому дуже не сподобався. Ця збурена частина намагається активно збурювати решту пересічних громадян та тиснути на народних депутатів та на Президента з вимогою змінити цей закон, а дехто навіть вимагає скасувати його. Вже й законопроект зі змінами підготували.
Примітно, що ця частина суспільства складається значною мірою з працівників прокуратури, міліції, в’язничної системи, з адвокатів та депутатів з популістською закваскою, а також з вельми емоційних громадян, які не зловживають математичними підрахунками та самостійним мисленням.
Лякають вони буцімто величезною кількістю злочинців, які вийдуть саме за цим законом на волю, та, як наслідок, сплеском злочинності. При цьому за умовчанням начебто мається на увазі, що якби не цей закон, багато страшних злочинців – вбивць, насильників, грабіжників та одіозних в’язнів – на волю не вийшли би.
Натомість дійсність дуже сильно відрізняється від лякалок, повторюваних, як мантри.

З метою виявити, чи насправді ухвалення «закону Савченко» викликало неймовірний ріст числа звільнюваних небезпечних злочинців, нами були проаналізовані дані про фактичну зміну у перші місяці 2016 року числа засуджених осіб саме «страшних» категорій – вбивць, насильників, грабіжників та ґвалтівників на підставі інформації самої пенітенціарної служби, взятої із її сайту.

Звертаємо увагу читачів, що в аналізі використане не просто число звільнених осіб, а зміни числа засуджених певних категорій, які відбувають покарання. При цьому припускається, що в середньому число осіб в кожній категорії засуджених, які щомісяця потрапляють до колоній для відбування покарання, протягом останнього року суттєво не змінюється. То ж якщо протягом місяця звільнюється менше осіб певної категорії засуджених, ніж потрапляє за грати, то тоді число даної категорії в’язнів зростає. І навпаки – якщо звільнюється більше осіб, ніж потрапляє за грати, загальне число засуджених певної категорії зменшується. Нарешті, якщо до установ потрапляють для відбування покарання стільки ж осіб, скільки за цей час звільняється, то відповідно чисельність в’язнів даної категорії протягом місяця залишається незмінною (зміна = 0).
То ж за результатами даного аналізу можна буде вважати, що ухвалення «закону Савченко» призвело до масштабного росту (як запевнюють його критики) або бодай до простого росту числа звільнюваних засуджених зазначених категорій тільки якщо виявиться, що порівняно з попереднім періодом – перш за все 2015 роком та особливо його останніми місяцями – число в’язнів цих категорій помітно зменшувалось, та ще й швидше, ніж у місяці перед ухваленням закону.
І навпаки.
Якщо відчутної тенденції до зменшення числа в’язнів цих категорій не виявиться або темпи зниження їх числа у 2016 році виявляться меншими, ніж перед цим, можна буде стверджувати що ажіотаж навколо страшних наслідків ухвалення закону є штучним та не відповідає дійсності.

І ще таке зауваження. Оскільки статистичні дані подані на сайті пенітенціарної служби з точністю до сотень осіб, то й при наших розрахунках в цьому аналізі похибка може складати не більше, як 50 осіб. Тому наведені в аналізі показники краще не сприймати як абсолютно точні, особливо коли ці показники складають тільки декілька десятків осіб. Їх варто сприймати скоріше як якісні, такі, що дозволяють зрозуміти тенденцію або картину.
Отже на підставі даних ДПтС про чисельність осіб в установах відомства станом на 1 число кожного з перших чотирьох місяців 2016 року, а також на 1 січня, 1 липня та 1 листопада 2015 року і на 1 січня 2014 року можна зробити підрахунки зміни чисельності різних категорій засуджених в 2014 році, в різні періоди 2015 року та у 2016 р. Найважливіше в цьому аналізі – порівняння нинішньої ситуації (січень-березень 2016 року) із тою, якою вона була у попередні два роки.

В результаті складається наступна картина по кожній з чотирьох категорій засуджених, звільненням яких лякають громадян.

Щодо осіб, засуджених за вбивства:
у 2014 році їх число зменшилось з 16,3 тис. осіб до 14,2 тис. осіб, тобто на 2,1 тис. осіб, і це означає, що протягом року щомісяця їх звільнялося на 175 осіб більше, ніж потрапляло за грати;
у 2015 році їх число зменшилось з 14,2 тис. осіб до 10,6 тис. осіб, тобто на 3,6 тис. осіб. Щомісячне зниження числа цих засуджених впродовж року складає на 300 осіб щомісячно. При чому в першій половині 2015 року щомісяця число засуджених зменшувалось на 516 осіб, у липні-жовтні 2015 року – на 125 осіб.
Можна спробувати оцінити абсолютне число звільнюваних осіб, засуджених за вбивства в цей період. Для цього варто оцінити, скільки таких злочинців засуджувалось у ці періоди. Точних даних ми не маємо, але скласти уяву про їх приблизне число можна, враховуючи два наступні моменти.
Перший момент. За даними ДПтСУ, протягом 2015 року до установ виконання покарань поступило знову засуджених всіх категорій 20994 особи. Якщо серед знову засуджених у 2015 році був такий же відсоток осіб, засуджених за вбивства, як і серед тих, хто відбуває покарання за вбивства (біля 20%), то це біля 4 тис. осіб на рік.
Другий момент. Згідно даним МВС, у 2007-2012 роках число вчинених умисних вбивств коливалось у межах 2400-2900 випадків. Припустивши, що й у найближчі наступні роки їх було стільки ж, та припускаючи, що не буде великою помилкою вважати, що число причетних до цих злочинів осіб може бути приблизно такого ж порядку, то число засуджуваних за вбивства осіб щороку можна оцінити не менш як в 2400 осіб або не менше 200 осіб щомісяця.
Для подальшого аналізу візьмемо менше з двох чисел – 2400 осіб на рік. Тоді можна припустити, що орієнтовно впродовж 2015 року звільнилось не менше 2400 + 3600 = 6000 осіб, засуджених за вбивства, або по 500 щомісяця.
То ж тепер порівняймо це число з даними за січень-березень 2016 року: зменшення числа осіб, засуджених за вбивства, щомісяця складало 100 осіб порівняно із 516 у першій половині 2015 року. А абсолютне число звільнюваних щомісяця можна оцінити в (100+200) = 300 осіб або навіть дещо більше. Ці розрахунки підтверджуються й офіційною статистикою: більше як за два місяці 2016 року, коли діяв «закон Савченко», звільнено біля 700 осіб, засуджених за вбивства.
Це означає, що під час дії «закону Савченко» щомісяця звільнялось вбивць майже вдвічі менше, ніж у місяці, які передували ухваленню цього закону.

Щодо осіб, засуджених за умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень:
у 2014 році число таких засуджених зменшилось з 9,3 тис. осіб до 7,4 тис. осіб, тобто на 1,9 тис. осіб, що означає, що протягом року щомісяця їх число зменшувалось на понад 150 осіб;
у 2015 році їх число зменшилось з 7,4 тис. осіб до 4,7 тис. осіб, тобто на 2,7 тис. осіб. Якщо порахувати щомісячне зниження числа цих засуджених, то у 2015 році воно склало 225 осіб.
В січні-березні 2016 року число засуджених цієї категорії не змінювалось. Тобто під час дії «закону Савченко» інтенсивність звільнення осіб, засуджених за умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, помітно зменшилась і тепер щомісяця звільнялось стільки же засуджених цієї категорії, як і засуджувалося, тоді як до цього – у 2014 році та у 2015 році темпи звільнення перевищували потік нових засуджених щомісяця відповідно на 158 осіб (2014) та на 225 осіб (2015).
Отже ухвалення «закону Савченко» жодним чином не підвищило рівень звільнення осіб, засуджених за умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, а навіть навпаки – в цей період вони звільнялись значно повільніше, ніж раніше впродовж не менше як майже двох років.

Щодо осіб, засуджених за розбій та грабежі:
у 2014 році число таких засуджених зменшилось з 25,7 тис. осіб до 15,2 тис. осіб, тобто на 10,5 тис. осіб, щомісячне зниження числа цих засуджених впродовж року складає на 875 осіб.
у 2015 році їх число зменшилось з 15,2 тис. осіб до 13,5 тис. осіб, тобто на 1,7 тис. осіб. Щомісячне зниження числа цих засуджених впродовж року стало помітно менше рівня попереднього року – всього на 142 особи. При чому у листопаді-грудні 2015 року щомісяця їх число зменшувалось на 600 осіб.
В січні-березні 2016 року число засуджених цієї категорії зменшилось з 13,5 тис. до 11,5 тис. осіб, або в середньому на 666 осіб щомісяця.
Отже під час дії «закону Савченко» темпи звільнення осіб, засуджених за розбій та грабежі, були майже такими, як і у два місяці перед цим, хоча й дещо більшими, ніж у першій половині року. То ж ухвалення «закону Савченко» практично не вплинуло на рівень звільнення таких засуджених порівняно з попередніми місяцями.

Щодо осіб, засуджених за зґвалтування:
у 2014 році їх число зменшилось з 2,3 тис. осіб до 2,1 тис. осіб, тобто на 0,2 тис. осіб за рік, щомісячне зниження числа цих засуджених впродовж року становить 17 осіб;
у 2015 році їх число зменшилось з 2,1 тис. осіб до 1,4 тис. осіб, тобто на 0,7 тис. осіб, то ж темпи зросли більше, ніж втричі: впродовж року це виходить зменшення на 58 осіб щомісячно, при чому в першій половині 2015 року цей показник складав 100 осіб.
В січні-березні 2016 року, як і в два останніх місяці 2015 року, зменшення числа цієї категорії засуджених не спостерігалось. Це означає, що цей показник стабілізувався та був незмінним як наприкінці 2015 року, так і під час дії «закону Савченко» у 2016 році. Можливі його коливання не перевищували декількох десятків осіб. Отже під час дії закону темпи звільнення осіб, засуджених за зґвалтування, порівняно з попередніми роками, особливо з першою половиною 2015 року зменшились. І у 2016 році щомісяця звільнялось стільки же засуджених цієї категорії, як і засуджувалося, тоді як до цього – у 2014 році та у перші 10 місяців 2015 року темпи зниження їх числа перевищували потік нових засуджених щомісяця відповідно на 17 осіб (2014) та на 100 осіб (перша половина 2015 року).
Ці дані свідчать, що ухвалення «закону Савченко» жодним чином не підвищило рівень звільнення осіб, засуджених за зґвалтування, а навіть навпаки – на початку 2016 року вони звільнялись менш інтенсивно, ніж раніше впродовж майже двох років.

З огляду на залякування противників закону доцільно спитати: а чи варто боятися звільнення таких серйозних злочинців? На нашу думку, злочинців, звільнених дещо раніше визначеного судом строку завдяки «закону Савченко», варто боятися не більше, ніж боятися звільнення тих понад 20 тисяч злочинців, які були звільнені пенітенціарною службою у 2015 році без застосування цього закону.

Нами були також проаналізовані зміни у числі засуджених жінок, неповнолітніх та осіб, засуджених за наркотики.
Так, аналогічний аналіз звільнення числа осіб, засуджених за наркотики, дозволяє дійти висновку, що під час дії «закону Савченко» інтенсивність звільнення таких осіб (на 233 особи щомісячно) помітно вище порівняно з показником 2015 року (на 60 осіб щомісяця). Натомість це набагато менше темпів зниження числа таких осіб у 2014 році (на 960 осіб щомісяця).
Аналіз звільнення числа засуджених неповнолітніх виявляє, що під час дії «закону Савченко» темпи зниження їх числа практично не змінились порівняно з показником 2015 року. Натомість цей показник (зменшення числа засуджених на 8-9 осіб щомісячно) помітно менше темпів зниження числа неповнолітніх осіб у 2014 році (на 38 осіб щомісячно). Хоча очевидно, що такі числа знаходяться в межах похибки нашого аналізу.
Дані про звільнення засуджених жінок дозволяють дійти висновку, що під час дії «закону Савченко» темпи зниження їх числа (щомісяця на 66 осіб) помітно нижчі, ніж у 2014 році (зменшення на 235 осіб щомісяця), хоча ці темпи дещо вищі порівняно з даними за 2015 рік (близько на 30 осіб щомісяця), коли «закон Савченко» ще не діяв. Натомість в абсолютних показниках це складає декілька десятків осіб на місяць і тому про будь-який вплив «закону Савченко» при звільненні жінок немає сенсу говорити.

Загальне число зменшення засуджених осіб у 2015 році склало 3920, тобто щомісяця їх число зменшувалось на 327 осіб. В січні-березні 2016 року зменшення загального числа засуджених склало 5603 особи, або щомісяця на 1868 осіб. Тобто під час дії «закону Савченко» інтенсивність звільнення всіх категорій засуджених помітно зросла.
Виходячи з результатів вищенаведеного аналізу можна стверджувати, що оскільки темпи зниження числа осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, на початку 2016 року невеликі, то основний «внесок» у зменшення загального числа засуджених дали звільнення осіб, засуджених за нетяжкі та за ненасильницькі злочини. Це переконливо свідчить про те, що «закон Савченко» насправді не призвів до звільнення неймовірно великого числа вбивць, насильників, грабіжників та ґвалтівників. До того ж автори тверджень про звільнення значного числа жахливих злочинців замовчують, що не менше число таких злочинців, а часом навіть помітно більше звільнювалось і раніше, а тому будь-які підстави вважати, що через ухвалення закону ситуація погіршилась, абсолютно відсутні.
Напрошується висновок, що насаджувана суспільству паніка переслідує зовсім інші цілі, ніж турбота про безпеку громадян.
Одним з ймовірних пояснень може бути переляк тих, хто причетний до корупційних оборудок. Адже одна з умов процвітання корупції – наявність якомога більшого числа обмежень, якомога більше заборон, якомога більша жорсткість. Тоді любителям хабарів є чим торгувати: дозволяти те, що начебто заборонено. Суворі обмеження також дуже розширюють можливості для маніпулювань та тиску на в’язнів. Не є секретом, що існуюча процедура умовно-дострокового звільнення надзвичайно корупційногенна. То ж коли ж раптом сотні, а то й тисячі в’язнів раптом мають законну змогу звільнитись дещо раніше, ніж очікувалось, без плати за це, то для когось це трагедія і привід панікувати.
Про штучність претензій до «закону Савченко» свідчить й відсутність порівняльної з минулими роками статистики звільнення, й надзвичайно скудний арсенал «лякалок» на кшталт безперервно поширюваної неправди про звільнення начебто через «закон Савченко» вбивці Лозинського. Та ті, хто повторює цю нісенітницю, замовчують, що насправді за «законом Савченко» Лозинському тільки перерахували термін відбутого покарання – і все! А вийти він має змогу зовсім через інші чинники, а саме: спочатку апеляційний суд вирок у 15 років позбавлення волі замінює на 10 років, а вже зараз подання до суду на його умовно-дострокове звільнення зробила установа, де він відбував покарання, і нарешті, задовольнив це подання та фактично реально випустив на волю Лозинського суд. Хоча міг і не звільняти. А «винним» виявляється «закон Савченко». То ж всі, хто твердить про звільнення Лозинського за «законом Савченко» свідомо пересмикують обставини, якщо не сказати точніше.
Нещирість їх аргументів полягає й в тому, що звільнення і Лозинського, і судді Зварича подається так, нібито якби не «закон Савченко», вони би сиділи безконечно. Але очевидно, що це не так, адже і названі одіозні фігури, і згадувані сотні вбивць, що звільняються, всі вони все одно рано чи пізно мають вийти на волю. Невідворотно. Питання тільки в тому, що завдяки «закону Савченко» вони вийдуть дещо раніше. І тільки.
Дуже показово, що при атаках на закон майже не згадуються головні мотиви його ухвалення – ті жахливі, нелюдські умови, в яких нерідко місяцями, а то й роками перебувають мешканці СІЗО. Противників закону не бентежать умови такі тримання, те, що перебування в них часто є знущанням над людьми, яке часом прирівнюється до катувань. Державі постійно дорікають за це європейські інституції. І коли держава у якості певної компенсації за нелюдські умови тримання вирішила день такого перебування рахувати за два, то ця ініціатива отримала опір, бо комусь це не сподобалась. Часто саме тим, хто відповідальний за тривале існування таких нелюдських умов в СІЗО.
І наостанок.
«Закон Савченко» має певні недоліки, про них варто говорити. Але реальні його недоліки – це зовсім не те, про що так наполегливо повторюють противники закону. Несправедливі та неправдиві закиди щодо шкідливості закону спростовуються наведеним вище аналізом.