ДЕПАРТАМЕНТ ПРОПОНУЄ СПІВПРАЦЮ?
Керівник правозахисної організації „Донецький Меморіал” О. Букалов звернувся до голови Департаменту Кощинця В.В. 22 жовтня 2007 року з листом, в якому містилась низка пропозицій щодо розвитку конструктивної співпраці громадських правозахисних організацій та установ системи Не отримавши відповіді, О. Букалов 11 січня повторно звернувся до голови відомства і лише у лютому отримав відповідь. Листом від. 11 квітня 2008 року керівник громадської організації повідомив своє бачення пропозицій та підходів відомства до співпраці.
"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ _153 від 22 жовтня 2007 р.
Голові Державного департаменту
України з питань виконання
покарань КОЩИНЦЮ В. В.
вул. Мельникова, 81 04050, Київ
Шановний Василю Васильовичу!
Згідно з дорученням Кабінету Міністрів від 11.09.2007 р. № 38745/4/1-07 у вересні 2007 року проводилась перевірка діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань. На запрошення в.о. Міністра юстиції п. Бондика В. я був включений до складу міжвідомчої комісії.
Під час відвідин департаменту я мав нагоду спілкуватися з провідними фахівцями відомства. Мені приємно відзначити, що спілкування з першим заступником голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Ільтяєм М.П, з керівниками управлінь та підрозділів департаменту Двойносом О.Г., Менделем М.В., Кисловим О.І., Севрюком Е.В., Федорченко П.І., Свєтлаком О.В. Сипливим Ю.М., а також з головою Громадської ради при департаменті Штанько І.В. відбувалися у дусі взаєморозуміння, що між тим не виключало констатації розбіжностей у поглядах та оцінках окремих питань.
На жаль, і цього разу була збережена традиція, за якої Ви, Василю Васильовичу, уникаєте особистих зустрічей зі мною, проте це не завадило провести перевірку та пересвідчитися у готовності Ваших колег сприяти моїй місії.
Змушений з прикрістю відмітити, що п.Двойнос відмовився надати матеріали щодо переведення засуджених з Ізяславської колонії після подій у січні 2007 р., проте я не виключаю, що це було не його особисте рішення, а виконання наданої йому вказівки.
Результати перевірки та висновки надіслані мною за належність до Міністерства юстиції. Натомість, вважаю за необхідне висловити деякі побажання, щодо можливих заходів, впровадження яких, на мою думку, сприяло б поліпшенню діяльності департаменту та було б спрямоване на підвищення його ефективності.
1. Мені вбачається нагальною потреба у проведенні семінару („круглого столу”, зустрічі) за участю керівників підрозділів департаменту та правозахисників для обговорення шляхів та процедур взаємодії, відкрите обговорення особливостей нормативних актів, які регламентують таку взаємодію, зокрема, проекту Інструкції про порядок доступу до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; її підготовка допоки відбувається потайки від громадськості.
2. Залишається актуальним питання відновлення видання щорічного Звіту департаменту, в якому відображалась би у концентрованому вигляді діяльність підрозділів та відповідні проблеми.
3. Сприяння включенню до порядку денного Громадської Ради при департаменті питання щодо подолання перешкод у співпраці провідних правозахисних організацій та установ та органів департаменту
4. Докорінних змін потребує підхід керівництва департаменту до ініціатив громадськості проводити дослідження різних аспектів діяльності установ, відмова від намагань заборонити проводити такі дослідження силами громадських організацій, маскуючи відмову під численні необов’язкові узгодження, які тривають роками.
5. Важливою є також необхідність суттєво поліпшити стандарти надання відповідей на запити та звернення громадських організацій, зокрема, уникати усталеної практики, коли дотримання вимог законодавства про звернення громадян працівниками відомства оцінюються формально та при цьому ще стверджується про надання „вичерпних відповідей” тоді, коли вони такими не є. Зокрема, чимало відповідей надаються не по суті звернень та формально п. Скоковим
6. Я впевнений, що було б корисно, аби працівники установ та відомств Департаменту, починаючи з найвищих керівників, дієво реагували на дослідження та Доповіді правозахисних організацій, вживали необхідні заходи реагування з про- блем, які висвітлюються у таких дослідженнях. Допоки така реакція відсутня.
7. Вкрай актуальним є впровадження алгоритму, спільно розробленого фахівцями департаменту та представниками впливових правозахисних організацій, щодо оперативного реагування на повідомлення про порушення прав людини в установах.
8. Я не сумніваюсь, що нещаслива доля проекту нещодавно схваленої Концепції розвитку кримінально-виконавчої служби тісно пов’язана з небажанням керівництва Департаменту залучати до її підготовки та обговорення широку громадськість, зокрема, спеціалістів Пенітенціарного Товариства України, інших провідних науковців, келійність у її підготовці та схваленні. В цьому питання те ж варто переглянути пріоритети департаменту, які існують сьогодні.
9. І нарешті наостанок. Спілкування з провідними фахівцями департаменту під час проведення перевірки склало враження, що у своїй поточній діяльності вони безсумнівно віддають перевагу питанням режиму та охорони, часто нехтуючи питаннями дотримання прав людини, міжнародних стандартів у цій сфері, іноді брутально, навіть не намагаються шукати баланс між цими двома підходами. Таке ставлення до проблематики дотримання прав людини є неприпустимим у демократичному суспільстві. Мені вбачається вкрай актуальним обговорення цих питань у колі провідних спеціалістів відомства та правозахисних організацій. Взаємне врахування підходів та позицій у цих питаннях значною мірою може зняти напруження у відносинах, сприяти досягненню найбільш оптимальних для суспільства шляхів подолання існуючих проблем.
Дуже сподіваюсь, що даний мій лист не стане зверненням у пустоту, як це бувало з деякими іншими моїми листами до Вас, і я зможу отримати у розумний термін змістовну та конструктивну відповідь, яку прошу надіслати за відомою Вам адресою:
Букалову О. а/с 4836, Донецьк, 83092
З повагою
Олександр Букалов
голова Пенітенціарного Товариства України
голова ради правозахисної
організації „Донецький Меморіал”
"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ _10 від 11 січня 2008 р.
Голові Державного департаменту України
з питань виконання покарань КОЩИНЦЮ В. В.
Копії: Президенту України В.А. Ющенко
Прем’єр-Міністру України Ю.Тимошенко
Секретарю Ради Національної
безпеки та оборони Р.В. Богатирьовій
Міністру юстиції України Онищуку М.В.
До Комітету ВР з питань прав людини
До Комітету з законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності
Уповноваженому з прав людини Карпачовій Н.І.
Вельмиповажний Василю Васильовичу!
Після моєї участі у роботі міжвідомчої комісії, яка була створена згідно з дорученням Кабінету Міністрів від 11.09.2007 р. № 38745/4/1-07 у вересні 2007 року для перевірки діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань, я звернувся до Вас з листом від 22 жовтня. В цьому листі я висловив деякі побажання щодо можливих заходів, впровадження яких, на мою думку, сприяло б поліпшенню діяльності департаменту та було б спрямоване на підвищення його ефективності.
На завершення того листа я висловив сподівання, що він не стане зверненням у пустоту, як це бувало з деякими іншими моїми листами до Вас. На жаль, протягом двох з половиною місяців будь-якої відповіді я від Вас не отримав. Вкотре з сумом змушений констатувати, що Ваші декларації про співпрацю з громадськими організаціями є нещирі, а Ваше стійке небажання реагувати на звернення до Вас свідчить не тільки про зневагу до мене особисто, а й про фактичну байдужість до тих проблем, за які Ви відповідаєте, знаходячись на такій важливій посаді.
Направляючи Вам вдруге свій лист із пропозиціями, я вже не сподіваюсь на змістовну або навіть будь-яку відповідь. Але я впевнений, що названі питання є актуальними, від їх розгляду та вирішення залежать людські долі, а іноді - й життя. Саме тому я вважаю за потрібне надіслати копію цього листа як до Комітетів Верховної Ради України, так і до інших державних структур, бо вважаю ці пропозиції вартими як мінімум уваги та розгляду.
Можливо в Україні є структури або органи, де Ваше таке своєрідне ставлення до службових обов’язків та до справи, за яку Ви є відповідальним, буде прийнятним. В мене є великий сумнів, що воно є корисним для кримінально-виконавчої системи країни.
Додаток. Копія листа № 153 від 22 жовтня 2007 р.
Олександр Букалов
голова Пенітенціарного Товариства України
голова ради правозахисної
організації „Донецький Меморіал”
ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ УКРАЇНИ
З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Голові Донецької громадської історико-просвітницької та правозахисної благодійної організації „Донецький Меморіал”,
Голові Пенітенціарного Товариства України
Букалову О.П.
16 лютого 2008 р. № 5-836/Кн
Шановний Олександре Павловичу!
Ваше звернення розглянуто у Державному департаменті України з питань виконання покарань
Проведеною перевіркою встановлено, що протягом жовтня-грудня 2007 року до Департаменту надійшли та Були у встановленому порядку розглянуті Ваші звернення №№ 150, 159, 170, 174, 176, 177, 184.
Лист № 153 від 22.10.2007 до Департаменту не надходив. Щодо питань, викладених у копії надісланого Вами листа повідомляємо наступне.
Звіт про виконання плану роботи Державному департаменті України з питань виконання покарань з 2006 року щоквартально оприлюднюється на веб-сайті Департаменту та публікується в щотижневій газеті „Закон і обов’язок”.
Департамент не поділяє Вашу думку про формальність відповідей та відсутність реагування на звернення громадських організацій.
Також не погоджуємося з Вашою думкою щодо заборони проведення досліджень за ініціативою громадських організацій.
Так, наприклад, у 2007 році Правозахисною організацією міжнародне товариство прав людини-Українська секція проведено моніторинг дострокового виборчого процесу 2007 року в установах пенітенціарної системи країни.
У поточному році за ініціативою громадської організації” Аналітичний центр „Соціоконсалтинг” буде проведено соціологічне дослідження „Соціально-психологічний портрет неповнолітніх засуджених.” Також Департаментом підтримано звернення центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України щодо проведення дослідження „Аналіз існуючих практик та законодавства у сфері правопорушень неповнолітніх”, а також їх співвідношення з міжнародними нормами і стандартами” на замовлення представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
У разі визначення Вами конкретних проблем співпраці установ та органів виконання покарань з правозахисними організаціями та заходів щодо їх врегулювання, а також пропозицій до алгоритму оперативного реагування на повідомлення про порушення прав людини в установах виконання покарань, Департамент готовий розглянути їх у встановленому порядку.
Закликаємо Вас, шановний Олександре Павловичу, до конструктивного діалогу, що передбачав би з Вашого боку визначення більш конкретних пропозицій замість надто емоційних узагальнених висловів
Голова В.В.Кощинець
"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ _58 від 11 квітня 2007 р.
Голові Державного департаменту
України з питань виконання
покарань КОЩИНЦЮ В. В.
вул. Мельникова, 81 04050, Київ
Шановний Василю Васильовичу!
Дякую Вам за відповідь, надіслану листом № 5-836/Кн від 16 лютого 2008 р.
Як я розумію зі змісту, це є відповідь на мій лист від 22 жовтня, повторно надісланий 11 січня, який містить дев’ять пропозицій щодо взаємодії громадських організацій та кримінально-виконавчої служби.
Відразу мушу зазначити, що у Вашому листі є реакція лише на чотири з цих дев’яти пропозицій.
Почну з тих, які Ви помітили у моєму листі.
Перша.
Ви відмічаєте, що „Департамент не поділяє Вашу думку про формальність відповідей та відсутність реагування на звернення громадських організацій”.
Тобто, Ви вважаєте, що Департамент завжди та вчасно реагує на звернення громадськості, а відповіді його посадовців не формальні, а змістовні та по суті. А”відсутності реагування” взагалі не буває.
Мій досвід зовсім не співпадає з Вашою думкою. Наприклад, у листі від 10 червня 2007 рок я висловлював надію, що підготовлена „Донецьким Меморіалом” Доповідь про права ув’язнених „буде серйозно опрацьована, а Департамент надасть кваліфіковану та професійну оцінку вміщеним матеріалам. Нам також важливо знати позицію Департаменту щодо кожної з рекомендацій, вміщених у Доповіді.”
У тому ж листі я закликав Вас змінити підходи до співпраці з „Донецьким Меморіалом” та Пенітенціарним Товариством України.
Будь-якої, навіть формальної відповіді на цей лист Ви не надали.
Натомість я регулярно не отримую належних відповідей майже на кожне друге своє звернення. Тому змушений іноді звертатися вдруге, втретє... Ось і Ви мені відповідаєте, та й те тільки на половину моїх питань, лише після мого повторного листа. Може тільки тому, що його копію я надіслав ще й до Президента України, Прем’єр-Міністра, Секретаря РНБО, Мін’юсту, Уповноваженого з прав людини та парламентського Комітету з законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності? Я помітив, що часто лише відправкою листа з таким копіюванням я можу домогтися бодай якоїсь відповіді.
Зазначу, що моє враження про стійке небажання Департаменту надавати мені відповіді не є суб’єктивним. Неналежний характер низки відповідей Департаменту підтверджується й перевіркою Генеральною прокуратурою. У листі № 16-31573-07 від 06 березня вже 2008 року зазначається, що „за результатами перевірки у зв’язку з невиконанням вимог Закону України „Про інформацію” стосовно службової особи Департаменту Генеральною прокуратурою порушено дисциплінарне провадження”.
Я вже не кажу про ті п’ять судових рішень щодо керівників територіальних управлінь, які прийняті за моїми позовами, в яких (рішеннях) дії високопосадовців визнані протиправними. То ж Ваша незгода з моєю „думкою про формальність відповідей” якось не співпадає з фактами.
Друга.
Ви не погоджуєтесь з моєю думкою „щодо заборони проведення досліджень за ініціативою громадських організацій” та наводите приклади проведення досліджень деякими громадськими організаціями. Начебто дозвіл одним організаціям автоматично виключає заборону іншим. Це не так.
Можу Вам нагадати, що у 2005 році я рік листувався з п.Калашник, яка врешті-решт відмовила у проведенні „Донецьким Меморіалом” пілотного дослідження медичних проблем в установах Донецької області (лист № 12/4992/Кл від 27.12.2005) і написала:
„Вважаємо недоцільним проведення пілотних досліджень серед медичного персоналу та хворих засуджених”.
До речі, ми тоді планували опробувати Інструментарій (анкети), розроблений у рамках міжнародного проекту, який започаткувала наша організація. В ньому брали участь представники громадських організацій та тюремних відомств Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії, Азербайджану. Єдине тюремне відомство, яке проігнорувало участь у проекті – це наш український Департамент з питань виконання покарань.
Наступного 2006 року ми знову мали нагоду випробувати згаданий Інструментарій, розроблений міжнародною спільнотою. І що? Я півроку листувався з Вами та Вашими заступниками щодо проведення дослідження проблем СІЗО, декілька разів надсилав детальний опис проекту. Навіть народний депутат К.Левченко питалася у Вас, чому не надається дозвіл на проведення дослідження. Ви тоді їй повідомили (лист № 16-4569/Кн від 20 жовтня 2006 року): „після аналізу наданого „Донецьким Меморіалом” опису проекту та інструментарію для дослідження умов тримання осіб, взятих під варту, в слідчих ізоляторах Департаменту з ряду об’єктивних причин прийнято рішення про відмову у реалізації зазначеного проекту” Цей лист підписаний особисто Вами.
Дуже прикро, що така практика продовжується. У 2007 році на прохання Пенітенціарного Товариства України дозволити провести дослідження за ініціативою п. Бадири В. теж не було позитивної відповіді, а було запропоновано коло безкінечних та не виправданих узгоджень.
То ж з моєю думкою про відмови Ви можете не погоджуватись, але тоді треба не погоджуватись і з фактами, і навіть з власним підписом у листі про відмову.
Ви у своєму листі запевняєте, що Департамент розгляне в установленому порядку мої пропозиції у разі „визначення конкретних проблем співпраці установ та органів виконання покарань з правозахисними організаціями”, а також „пропозиції до алгоритму оперативного реагування на повідомлення про порушення прав людини в установах виконання покарань”....
Спочатку про „алгоритм оперативного реагування”.
Я надав цю пропозицію ще у вересні 2007 року. Приємно у березні хоч щось на неї отримати. Вибачте, Василю Васильовичу, але на жаль, я не можу пристати на Вашу пропозицію розробити та надати алгоритм
Я переконаний, що в першу чергу у такому алгоритмі зацікавлений сам Департамент. Тому й розробляти його логічніше буде самому відомству, з урахуванням цілого комплексу особливостей діяльності установ, відомих краще Департаменту. А вже потім надати проект громадським організаціям для ознайомлення та розгляду. Безумовно, що вжиття заходів до пошуку ефективних шляхів забезпечення безпеки в установах відомства – це службовий обов’язок Департаменту. І перекладати його на інших – надто не професійно.
По-друге, мій досвід свідчить, що запропонований Вами підхід – звичайна „відмазка”, яку Департамент неодноразово вже використовував, адже нинішнє керівництво категорично не сприймає співпрацю з громадськістю, як потребу та необхідність. Чому? Ось приклад. Ваш заступник пообіцяв у своєму листі № 1/1-3794/Ол від 31 серпня 2006 року, що „з метою забезпечення ефективної співпраці органів і установ кримінально-виконавчої служби з громадськими організаціями вирішено розробити відповідний регламент, у якому буде визначено також і порядок надання інформації”. У мене рік листування пішов на те, щоб спробувати отримати такий регламент, та врешті решт з’ясувати, що такого регламенту так і не розроблено.
Другий приклад „співпраці” у розробці документів. Я розробив та запропонував Департаменту Регламент взаємодії громадських організацій та установ відомства у 2000 році. Його два роки розглядали та зрештою поховали.
Ще у 2003 році я запропонував низку пропозиції до тоді створюваного Положення про спостережні комісії. Більшість з них не були враховані
У 2004 році я запропонував низку правок до „Концепції соціального партнерства громадських організацій та органів і установ виконання покарань”, прийнятій у грудні 2003 року. Майже все, що стосувалося дотримання прав людини, було вилучено п. Скоковим С., який готував текст, та до остаточного варіанту концепції не потрапило
Про реакцію Департаменту на дві мої спроби запропонувати провести дослідження я вже писав вище – вони були відхилені. Очевидно, що будь-які мої пропозиції Департамент відхиляє або дуже довго вивчає та згодом забуває про них.
То ж Ви мені пропонуєте знову піти знайомим шляхом та самому щось розробити, аби потім декілька років узгоджувати з Вами? Вашу пропозицію „розробити алгоритм” я не можу сприймати інакше, як лише спробу запустити мене в черговий раз по безкінечному колу надання пропозицій, їх обговорення із загубленням листів, зміною відповідальних працівників тощо. Даруйте.
Мені вбачається доцільним та виправданим, аби алгоритм було розроблено Департаментом, а моя та інші громадські організації розглянуть наробки Ваших фахівців „у встановленому порядку”. Якщо Ви, звичайно, не проти конструктивної співпраці і якщо Ваші наміри робити щось спільне щирі, а не чергова імітація згоди „співпрацювати”. Я переконаний, що скоро ми матимемо нагоду повернутися до цього питання.
Тепер щодо „визначення конкретних проблем співпраці установ та органів виконання покарань з правозахисними організаціями”, які Ви готові розглянути „в установленому порядку.”
Мій лист містить низку таких „конкретних проблем”, але Ви чомусь не стали їх розглядати та навіть згадувати. Зокрема, я пропонував
- проведення „круглого столу” (зустрічі) за участю керівників підрозділів департаменту та правозахисників для обговорення шляхів та процедур взаємодії, відкрите обговорення особливостей нормативних актів, які регламентують таку взаємодію.
Ви ані словом не відгукнулися. Це треба розуміти так, що така зустріч Вам не потрібна? Ви готові співпрацювати, проте без зустрічей та обговорення нагальних питань. Так?
- сприяти включенню до порядку денного Громадської Ради при департаменті питання щодо подолання перешкод у співпраці провідних правозахисних організацій та установ та органів департаменту.
Засідання Громадської ради пройшло у лютому, але до порядку денного запропоновані питання не потрапили, до участі у роботі ради ані мене, ані представників Пенітенціарного Товариства України, ані ХПГ чи „Ла Стради” запрошувати не стали. Чудовий взірець „готовності до співпраці” та розгляду пропозицій.
- було б корисно, аби працівники установ та відомств Департаменту дієво реагували на дослідження та Доповіді правозахисних організацій, вживали необхідні заходи реагування з проблем, які висвітлюються у таких дослідженнях.
Мій вище цитований лист від 10 червня із запевненням, що нам „важливо знати позицію Департаменту щодо кожної з рекомендацій, вміщених у Доповіді” про права ув’язнених, залишається без відповіді. Як і низка інших аналогічних листів.
- залучати до підготовки та обговорення Концепції розвитку кримінально-виконавчої служби широку громадськість, зокрема, спеціалістів Пенітенціарного Товариства України, інших провідних науковців.
Будь-якої реакції на цю пропозицію не поступило від Вас. Теоретично закликаючи до співпраці, практично Ви ігноруєте будь-які можливі приводи до такої співпраці. Мовчання на цю пропозицію, на жаль, підтверджує такий висновок.
- вкрай актуальним є обговорення у колі провідних спеціалістів відомства та правозахисних організацій проблеми співвідношення у діяльності відомства переваги питань режиму та охорони та дотримання прав людини, міжнародних стандартів у цій сфері.
На цю пропозицію Ви теж не стали реагувати. І я не можу трактувати це інакше, як повну байдужість до проблем прав людини в установах системи. Ба навіть більше – стійке не сприйняття „обговорення у колі провідних спеціалістів відомства та правозахисних організацій” будь-яких проблем. А може причина у тому, що у відомстві вже не залишилось спеціалістів?
Отже очевидно, що Ваша відповідь, Василю Васильовичу, яка полишила більше половини піднятих мною питань взагалі без реакції, є красномовним підтвердженням того, як насправді Ви бачите нашу співпрацю. Ваші декларації про прихильність до співпраці надто віддалені від реальності, Ваші запевнення спростовуються Вашими ж діями. Такий стиль спілкування з представниками громадськості (не лише зі мною, на жаль) демонструє Ваш справжній рівень довіри до громадськості, справжню щирість Ваших слів та врешті-решт справжній рівень професійності. І це не може не турбувати.
І на останок.
Повідомляю Вам, що на нещодавно створеному сайті „ТЮРЕМНИЙ ПОРТАЛ” започатковано рубрику „Листування”. В ній будуть розміщатися, зокрема, листи громадських організацій до органів влади та відповіді на них державних установ. Відвідувачі сайту зможуть безпосередньо ознайомитись з позиціями громадськості та представників держави, з їх думками, аргументами. Вони зможуть самі оцінити переконливість аргументів та ясність позицій авторів листів, пересвідчитись у щирості задекларованих ними намірів. Цей мій лист, а також Ваш теж будуть розміщені на сайті у цій рубриці
Я сподіваюсь, Ви вітатимете таку нашу ініціативу. Запрошую Вас відвідати цей сайт, Вам може бути цікаво.
З побажанням успіхів
Олександр Букалов
голова Пенітенціарного Товариства України
голова ради правозахисної
організації „Донецький Меморіал”
"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ _153 від 22 жовтня 2007 р.
Голові Державного департаменту
України з питань виконання
покарань КОЩИНЦЮ В. В.
вул. Мельникова, 81 04050, Київ
Шановний Василю Васильовичу!
Згідно з дорученням Кабінету Міністрів від 11.09.2007 р. № 38745/4/1-07 у вересні 2007 року проводилась перевірка діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань. На запрошення в.о. Міністра юстиції п. Бондика В. я був включений до складу міжвідомчої комісії.
Під час відвідин департаменту я мав нагоду спілкуватися з провідними фахівцями відомства. Мені приємно відзначити, що спілкування з першим заступником голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Ільтяєм М.П, з керівниками управлінь та підрозділів департаменту Двойносом О.Г., Менделем М.В., Кисловим О.І., Севрюком Е.В., Федорченко П.І., Свєтлаком О.В. Сипливим Ю.М., а також з головою Громадської ради при департаменті Штанько І.В. відбувалися у дусі взаєморозуміння, що між тим не виключало констатації розбіжностей у поглядах та оцінках окремих питань.
На жаль, і цього разу була збережена традиція, за якої Ви, Василю Васильовичу, уникаєте особистих зустрічей зі мною, проте це не завадило провести перевірку та пересвідчитися у готовності Ваших колег сприяти моїй місії.
Змушений з прикрістю відмітити, що п.Двойнос відмовився надати матеріали щодо переведення засуджених з Ізяславської колонії після подій у січні 2007 р., проте я не виключаю, що це було не його особисте рішення, а виконання наданої йому вказівки.
Результати перевірки та висновки надіслані мною за належність до Міністерства юстиції. Натомість, вважаю за необхідне висловити деякі побажання, щодо можливих заходів, впровадження яких, на мою думку, сприяло б поліпшенню діяльності департаменту та було б спрямоване на підвищення його ефективності.
1. Мені вбачається нагальною потреба у проведенні семінару („круглого столу”, зустрічі) за участю керівників підрозділів департаменту та правозахисників для обговорення шляхів та процедур взаємодії, відкрите обговорення особливостей нормативних актів, які регламентують таку взаємодію, зокрема, проекту Інструкції про порядок доступу до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; її підготовка допоки відбувається потайки від громадськості.
2. Залишається актуальним питання відновлення видання щорічного Звіту департаменту, в якому відображалась би у концентрованому вигляді діяльність підрозділів та відповідні проблеми.
3. Сприяння включенню до порядку денного Громадської Ради при департаменті питання щодо подолання перешкод у співпраці провідних правозахисних організацій та установ та органів департаменту
4. Докорінних змін потребує підхід керівництва департаменту до ініціатив громадськості проводити дослідження різних аспектів діяльності установ, відмова від намагань заборонити проводити такі дослідження силами громадських організацій, маскуючи відмову під численні необов’язкові узгодження, які тривають роками.
5. Важливою є також необхідність суттєво поліпшити стандарти надання відповідей на запити та звернення громадських організацій, зокрема, уникати усталеної практики, коли дотримання вимог законодавства про звернення громадян працівниками відомства оцінюються формально та при цьому ще стверджується про надання „вичерпних відповідей” тоді, коли вони такими не є. Зокрема, чимало відповідей надаються не по суті звернень та формально п. Скоковим
6. Я впевнений, що було б корисно, аби працівники установ та відомств Департаменту, починаючи з найвищих керівників, дієво реагували на дослідження та Доповіді правозахисних організацій, вживали необхідні заходи реагування з про- блем, які висвітлюються у таких дослідженнях. Допоки така реакція відсутня.
7. Вкрай актуальним є впровадження алгоритму, спільно розробленого фахівцями департаменту та представниками впливових правозахисних організацій, щодо оперативного реагування на повідомлення про порушення прав людини в установах.
8. Я не сумніваюсь, що нещаслива доля проекту нещодавно схваленої Концепції розвитку кримінально-виконавчої служби тісно пов’язана з небажанням керівництва Департаменту залучати до її підготовки та обговорення широку громадськість, зокрема, спеціалістів Пенітенціарного Товариства України, інших провідних науковців, келійність у її підготовці та схваленні. В цьому питання те ж варто переглянути пріоритети департаменту, які існують сьогодні.
9. І нарешті наостанок. Спілкування з провідними фахівцями департаменту під час проведення перевірки склало враження, що у своїй поточній діяльності вони безсумнівно віддають перевагу питанням режиму та охорони, часто нехтуючи питаннями дотримання прав людини, міжнародних стандартів у цій сфері, іноді брутально, навіть не намагаються шукати баланс між цими двома підходами. Таке ставлення до проблематики дотримання прав людини є неприпустимим у демократичному суспільстві. Мені вбачається вкрай актуальним обговорення цих питань у колі провідних спеціалістів відомства та правозахисних організацій. Взаємне врахування підходів та позицій у цих питаннях значною мірою може зняти напруження у відносинах, сприяти досягненню найбільш оптимальних для суспільства шляхів подолання існуючих проблем.
Дуже сподіваюсь, що даний мій лист не стане зверненням у пустоту, як це бувало з деякими іншими моїми листами до Вас, і я зможу отримати у розумний термін змістовну та конструктивну відповідь, яку прошу надіслати за відомою Вам адресою:
Букалову О. а/с 4836, Донецьк, 83092
З повагою
Олександр Букалов
голова Пенітенціарного Товариства України
голова ради правозахисної
організації „Донецький Меморіал”
"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ _10 від 11 січня 2008 р.
Голові Державного департаменту України
з питань виконання покарань КОЩИНЦЮ В. В.
Копії: Президенту України В.А. Ющенко
Прем’єр-Міністру України Ю.Тимошенко
Секретарю Ради Національної
безпеки та оборони Р.В. Богатирьовій
Міністру юстиції України Онищуку М.В.
До Комітету ВР з питань прав людини
До Комітету з законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності
Уповноваженому з прав людини Карпачовій Н.І.
Вельмиповажний Василю Васильовичу!
Після моєї участі у роботі міжвідомчої комісії, яка була створена згідно з дорученням Кабінету Міністрів від 11.09.2007 р. № 38745/4/1-07 у вересні 2007 року для перевірки діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань, я звернувся до Вас з листом від 22 жовтня. В цьому листі я висловив деякі побажання щодо можливих заходів, впровадження яких, на мою думку, сприяло б поліпшенню діяльності департаменту та було б спрямоване на підвищення його ефективності.
На завершення того листа я висловив сподівання, що він не стане зверненням у пустоту, як це бувало з деякими іншими моїми листами до Вас. На жаль, протягом двох з половиною місяців будь-якої відповіді я від Вас не отримав. Вкотре з сумом змушений констатувати, що Ваші декларації про співпрацю з громадськими організаціями є нещирі, а Ваше стійке небажання реагувати на звернення до Вас свідчить не тільки про зневагу до мене особисто, а й про фактичну байдужість до тих проблем, за які Ви відповідаєте, знаходячись на такій важливій посаді.
Направляючи Вам вдруге свій лист із пропозиціями, я вже не сподіваюсь на змістовну або навіть будь-яку відповідь. Але я впевнений, що названі питання є актуальними, від їх розгляду та вирішення залежать людські долі, а іноді - й життя. Саме тому я вважаю за потрібне надіслати копію цього листа як до Комітетів Верховної Ради України, так і до інших державних структур, бо вважаю ці пропозиції вартими як мінімум уваги та розгляду.
Можливо в Україні є структури або органи, де Ваше таке своєрідне ставлення до службових обов’язків та до справи, за яку Ви є відповідальним, буде прийнятним. В мене є великий сумнів, що воно є корисним для кримінально-виконавчої системи країни.
Додаток. Копія листа № 153 від 22 жовтня 2007 р.
Олександр Букалов
голова Пенітенціарного Товариства України
голова ради правозахисної
організації „Донецький Меморіал”
ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ УКРАЇНИ
З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Голові Донецької громадської історико-просвітницької та правозахисної благодійної організації „Донецький Меморіал”,
Голові Пенітенціарного Товариства України
Букалову О.П.
16 лютого 2008 р. № 5-836/Кн
Шановний Олександре Павловичу!
Ваше звернення розглянуто у Державному департаменті України з питань виконання покарань
Проведеною перевіркою встановлено, що протягом жовтня-грудня 2007 року до Департаменту надійшли та Були у встановленому порядку розглянуті Ваші звернення №№ 150, 159, 170, 174, 176, 177, 184.
Лист № 153 від 22.10.2007 до Департаменту не надходив. Щодо питань, викладених у копії надісланого Вами листа повідомляємо наступне.
Звіт про виконання плану роботи Державному департаменті України з питань виконання покарань з 2006 року щоквартально оприлюднюється на веб-сайті Департаменту та публікується в щотижневій газеті „Закон і обов’язок”.
Департамент не поділяє Вашу думку про формальність відповідей та відсутність реагування на звернення громадських організацій.
Також не погоджуємося з Вашою думкою щодо заборони проведення досліджень за ініціативою громадських організацій.
Так, наприклад, у 2007 році Правозахисною організацією міжнародне товариство прав людини-Українська секція проведено моніторинг дострокового виборчого процесу 2007 року в установах пенітенціарної системи країни.
У поточному році за ініціативою громадської організації” Аналітичний центр „Соціоконсалтинг” буде проведено соціологічне дослідження „Соціально-психологічний портрет неповнолітніх засуджених.” Також Департаментом підтримано звернення центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України щодо проведення дослідження „Аналіз існуючих практик та законодавства у сфері правопорушень неповнолітніх”, а також їх співвідношення з міжнародними нормами і стандартами” на замовлення представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
У разі визначення Вами конкретних проблем співпраці установ та органів виконання покарань з правозахисними організаціями та заходів щодо їх врегулювання, а також пропозицій до алгоритму оперативного реагування на повідомлення про порушення прав людини в установах виконання покарань, Департамент готовий розглянути їх у встановленому порядку.
Закликаємо Вас, шановний Олександре Павловичу, до конструктивного діалогу, що передбачав би з Вашого боку визначення більш конкретних пропозицій замість надто емоційних узагальнених висловів
Голова В.В.Кощинець
"ДОНЕЦКИЙ МЕМОРИАЛ"
№ _58 від 11 квітня 2007 р.
Голові Державного департаменту
України з питань виконання
покарань КОЩИНЦЮ В. В.
вул. Мельникова, 81 04050, Київ
Шановний Василю Васильовичу!
Дякую Вам за відповідь, надіслану листом № 5-836/Кн від 16 лютого 2008 р.
Як я розумію зі змісту, це є відповідь на мій лист від 22 жовтня, повторно надісланий 11 січня, який містить дев’ять пропозицій щодо взаємодії громадських організацій та кримінально-виконавчої служби.
Відразу мушу зазначити, що у Вашому листі є реакція лише на чотири з цих дев’яти пропозицій.
Почну з тих, які Ви помітили у моєму листі.
Перша.
Ви відмічаєте, що „Департамент не поділяє Вашу думку про формальність відповідей та відсутність реагування на звернення громадських організацій”.
Тобто, Ви вважаєте, що Департамент завжди та вчасно реагує на звернення громадськості, а відповіді його посадовців не формальні, а змістовні та по суті. А”відсутності реагування” взагалі не буває.
Мій досвід зовсім не співпадає з Вашою думкою. Наприклад, у листі від 10 червня 2007 рок я висловлював надію, що підготовлена „Донецьким Меморіалом” Доповідь про права ув’язнених „буде серйозно опрацьована, а Департамент надасть кваліфіковану та професійну оцінку вміщеним матеріалам. Нам також важливо знати позицію Департаменту щодо кожної з рекомендацій, вміщених у Доповіді.”
У тому ж листі я закликав Вас змінити підходи до співпраці з „Донецьким Меморіалом” та Пенітенціарним Товариством України.
Будь-якої, навіть формальної відповіді на цей лист Ви не надали.
Натомість я регулярно не отримую належних відповідей майже на кожне друге своє звернення. Тому змушений іноді звертатися вдруге, втретє... Ось і Ви мені відповідаєте, та й те тільки на половину моїх питань, лише після мого повторного листа. Може тільки тому, що його копію я надіслав ще й до Президента України, Прем’єр-Міністра, Секретаря РНБО, Мін’юсту, Уповноваженого з прав людини та парламентського Комітету з законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності? Я помітив, що часто лише відправкою листа з таким копіюванням я можу домогтися бодай якоїсь відповіді.
Зазначу, що моє враження про стійке небажання Департаменту надавати мені відповіді не є суб’єктивним. Неналежний характер низки відповідей Департаменту підтверджується й перевіркою Генеральною прокуратурою. У листі № 16-31573-07 від 06 березня вже 2008 року зазначається, що „за результатами перевірки у зв’язку з невиконанням вимог Закону України „Про інформацію” стосовно службової особи Департаменту Генеральною прокуратурою порушено дисциплінарне провадження”.
Я вже не кажу про ті п’ять судових рішень щодо керівників територіальних управлінь, які прийняті за моїми позовами, в яких (рішеннях) дії високопосадовців визнані протиправними. То ж Ваша незгода з моєю „думкою про формальність відповідей” якось не співпадає з фактами.
Друга.
Ви не погоджуєтесь з моєю думкою „щодо заборони проведення досліджень за ініціативою громадських організацій” та наводите приклади проведення досліджень деякими громадськими організаціями. Начебто дозвіл одним організаціям автоматично виключає заборону іншим. Це не так.
Можу Вам нагадати, що у 2005 році я рік листувався з п.Калашник, яка врешті-решт відмовила у проведенні „Донецьким Меморіалом” пілотного дослідження медичних проблем в установах Донецької області (лист № 12/4992/Кл від 27.12.2005) і написала:
„Вважаємо недоцільним проведення пілотних досліджень серед медичного персоналу та хворих засуджених”.
До речі, ми тоді планували опробувати Інструментарій (анкети), розроблений у рамках міжнародного проекту, який започаткувала наша організація. В ньому брали участь представники громадських організацій та тюремних відомств Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії, Азербайджану. Єдине тюремне відомство, яке проігнорувало участь у проекті – це наш український Департамент з питань виконання покарань.
Наступного 2006 року ми знову мали нагоду випробувати згаданий Інструментарій, розроблений міжнародною спільнотою. І що? Я півроку листувався з Вами та Вашими заступниками щодо проведення дослідження проблем СІЗО, декілька разів надсилав детальний опис проекту. Навіть народний депутат К.Левченко питалася у Вас, чому не надається дозвіл на проведення дослідження. Ви тоді їй повідомили (лист № 16-4569/Кн від 20 жовтня 2006 року): „після аналізу наданого „Донецьким Меморіалом” опису проекту та інструментарію для дослідження умов тримання осіб, взятих під варту, в слідчих ізоляторах Департаменту з ряду об’єктивних причин прийнято рішення про відмову у реалізації зазначеного проекту” Цей лист підписаний особисто Вами.
Дуже прикро, що така практика продовжується. У 2007 році на прохання Пенітенціарного Товариства України дозволити провести дослідження за ініціативою п. Бадири В. теж не було позитивної відповіді, а було запропоновано коло безкінечних та не виправданих узгоджень.
То ж з моєю думкою про відмови Ви можете не погоджуватись, але тоді треба не погоджуватись і з фактами, і навіть з власним підписом у листі про відмову.
Ви у своєму листі запевняєте, що Департамент розгляне в установленому порядку мої пропозиції у разі „визначення конкретних проблем співпраці установ та органів виконання покарань з правозахисними організаціями”, а також „пропозиції до алгоритму оперативного реагування на повідомлення про порушення прав людини в установах виконання покарань”....
Спочатку про „алгоритм оперативного реагування”.
Я надав цю пропозицію ще у вересні 2007 року. Приємно у березні хоч щось на неї отримати. Вибачте, Василю Васильовичу, але на жаль, я не можу пристати на Вашу пропозицію розробити та надати алгоритм
Я переконаний, що в першу чергу у такому алгоритмі зацікавлений сам Департамент. Тому й розробляти його логічніше буде самому відомству, з урахуванням цілого комплексу особливостей діяльності установ, відомих краще Департаменту. А вже потім надати проект громадським організаціям для ознайомлення та розгляду. Безумовно, що вжиття заходів до пошуку ефективних шляхів забезпечення безпеки в установах відомства – це службовий обов’язок Департаменту. І перекладати його на інших – надто не професійно.
По-друге, мій досвід свідчить, що запропонований Вами підхід – звичайна „відмазка”, яку Департамент неодноразово вже використовував, адже нинішнє керівництво категорично не сприймає співпрацю з громадськістю, як потребу та необхідність. Чому? Ось приклад. Ваш заступник пообіцяв у своєму листі № 1/1-3794/Ол від 31 серпня 2006 року, що „з метою забезпечення ефективної співпраці органів і установ кримінально-виконавчої служби з громадськими організаціями вирішено розробити відповідний регламент, у якому буде визначено також і порядок надання інформації”. У мене рік листування пішов на те, щоб спробувати отримати такий регламент, та врешті решт з’ясувати, що такого регламенту так і не розроблено.
Другий приклад „співпраці” у розробці документів. Я розробив та запропонував Департаменту Регламент взаємодії громадських організацій та установ відомства у 2000 році. Його два роки розглядали та зрештою поховали.
Ще у 2003 році я запропонував низку пропозиції до тоді створюваного Положення про спостережні комісії. Більшість з них не були враховані
У 2004 році я запропонував низку правок до „Концепції соціального партнерства громадських організацій та органів і установ виконання покарань”, прийнятій у грудні 2003 року. Майже все, що стосувалося дотримання прав людини, було вилучено п. Скоковим С., який готував текст, та до остаточного варіанту концепції не потрапило
Про реакцію Департаменту на дві мої спроби запропонувати провести дослідження я вже писав вище – вони були відхилені. Очевидно, що будь-які мої пропозиції Департамент відхиляє або дуже довго вивчає та згодом забуває про них.
То ж Ви мені пропонуєте знову піти знайомим шляхом та самому щось розробити, аби потім декілька років узгоджувати з Вами? Вашу пропозицію „розробити алгоритм” я не можу сприймати інакше, як лише спробу запустити мене в черговий раз по безкінечному колу надання пропозицій, їх обговорення із загубленням листів, зміною відповідальних працівників тощо. Даруйте.
Мені вбачається доцільним та виправданим, аби алгоритм було розроблено Департаментом, а моя та інші громадські організації розглянуть наробки Ваших фахівців „у встановленому порядку”. Якщо Ви, звичайно, не проти конструктивної співпраці і якщо Ваші наміри робити щось спільне щирі, а не чергова імітація згоди „співпрацювати”. Я переконаний, що скоро ми матимемо нагоду повернутися до цього питання.
Тепер щодо „визначення конкретних проблем співпраці установ та органів виконання покарань з правозахисними організаціями”, які Ви готові розглянути „в установленому порядку.”
Мій лист містить низку таких „конкретних проблем”, але Ви чомусь не стали їх розглядати та навіть згадувати. Зокрема, я пропонував
- проведення „круглого столу” (зустрічі) за участю керівників підрозділів департаменту та правозахисників для обговорення шляхів та процедур взаємодії, відкрите обговорення особливостей нормативних актів, які регламентують таку взаємодію.
Ви ані словом не відгукнулися. Це треба розуміти так, що така зустріч Вам не потрібна? Ви готові співпрацювати, проте без зустрічей та обговорення нагальних питань. Так?
- сприяти включенню до порядку денного Громадської Ради при департаменті питання щодо подолання перешкод у співпраці провідних правозахисних організацій та установ та органів департаменту.
Засідання Громадської ради пройшло у лютому, але до порядку денного запропоновані питання не потрапили, до участі у роботі ради ані мене, ані представників Пенітенціарного Товариства України, ані ХПГ чи „Ла Стради” запрошувати не стали. Чудовий взірець „готовності до співпраці” та розгляду пропозицій.
- було б корисно, аби працівники установ та відомств Департаменту дієво реагували на дослідження та Доповіді правозахисних організацій, вживали необхідні заходи реагування з проблем, які висвітлюються у таких дослідженнях.
Мій вище цитований лист від 10 червня із запевненням, що нам „важливо знати позицію Департаменту щодо кожної з рекомендацій, вміщених у Доповіді” про права ув’язнених, залишається без відповіді. Як і низка інших аналогічних листів.
- залучати до підготовки та обговорення Концепції розвитку кримінально-виконавчої служби широку громадськість, зокрема, спеціалістів Пенітенціарного Товариства України, інших провідних науковців.
Будь-якої реакції на цю пропозицію не поступило від Вас. Теоретично закликаючи до співпраці, практично Ви ігноруєте будь-які можливі приводи до такої співпраці. Мовчання на цю пропозицію, на жаль, підтверджує такий висновок.
- вкрай актуальним є обговорення у колі провідних спеціалістів відомства та правозахисних організацій проблеми співвідношення у діяльності відомства переваги питань режиму та охорони та дотримання прав людини, міжнародних стандартів у цій сфері.
На цю пропозицію Ви теж не стали реагувати. І я не можу трактувати це інакше, як повну байдужість до проблем прав людини в установах системи. Ба навіть більше – стійке не сприйняття „обговорення у колі провідних спеціалістів відомства та правозахисних організацій” будь-яких проблем. А може причина у тому, що у відомстві вже не залишилось спеціалістів?
Отже очевидно, що Ваша відповідь, Василю Васильовичу, яка полишила більше половини піднятих мною питань взагалі без реакції, є красномовним підтвердженням того, як насправді Ви бачите нашу співпрацю. Ваші декларації про прихильність до співпраці надто віддалені від реальності, Ваші запевнення спростовуються Вашими ж діями. Такий стиль спілкування з представниками громадськості (не лише зі мною, на жаль) демонструє Ваш справжній рівень довіри до громадськості, справжню щирість Ваших слів та врешті-решт справжній рівень професійності. І це не може не турбувати.
І на останок.
Повідомляю Вам, що на нещодавно створеному сайті „ТЮРЕМНИЙ ПОРТАЛ” започатковано рубрику „Листування”. В ній будуть розміщатися, зокрема, листи громадських організацій до органів влади та відповіді на них державних установ. Відвідувачі сайту зможуть безпосередньо ознайомитись з позиціями громадськості та представників держави, з їх думками, аргументами. Вони зможуть самі оцінити переконливість аргументів та ясність позицій авторів листів, пересвідчитись у щирості задекларованих ними намірів. Цей мій лист, а також Ваш теж будуть розміщені на сайті у цій рубриці
Я сподіваюсь, Ви вітатимете таку нашу ініціативу. Запрошую Вас відвідати цей сайт, Вам може бути цікаво.
З побажанням успіхів
Олександр Букалов
голова Пенітенціарного Товариства України
голова ради правозахисної
організації „Донецький Меморіал”
щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном
