Довічне ув’язнення виявилося помилкою

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛАІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Верховний Суд України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії
під головуванням голови Судової палати у кримінальних справах
Короткевича М.Є.,
за участю заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В.,
розглянувши 11 грудня 2009 року в м. Києві клопотання засудженого Р., внесене на розгляд за поданням п’яти суддів, про перегляд у порядку виключного провадження вироку Полтавського обласного суду від 13 листопада 2000 року щодо нього,
встановив:
зазначеним вироком
громадянина Р., 22 лютого 1976 року народження, громадянина Грузії, уродженця міста Сухумі, (Автономна Республіка Абхазія), мешканця міста Кременчука Полтавської області, такого, що не має судимості,
засуджено за:
- ч. 3 ст.142 КК України до позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- ч.2 ст. 145 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч.2 ст.89 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки;
- п. п. «а», «г» ст.93 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів Р. визначено остаточне покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Постановлено стягнути з Р. на користь:
- госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці № 5 м. Кременчука 621 грн. на відшкодування матеріальної шкоди;
- експертної установи судові витрати в розмірі 158 грн. 10 коп.;
- потерпілої П. 13 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком засуджено громадянина З., клопотання про перегляд судових рішень щодо якого не надійшли.
За вироком суду Р. засуджено за умисне вбивство двох осіб. вчинене за таких обставин.
4 квітня 2000 року Р. і З., достовірно знаючи, що Н. та її син Н. М. – після обміну належної їм квартири отримали як компенсацію 3000 доларів США, вирішили заволодіти ними. З цією метою, будучи в стані алкогольного сп'яніння, вони близько 22-ї години прийшли до квартири № ** будинку № ** по бул. Пушкіна в м. Кременчуг Полтавської області й, коли Н. відчинила їм двері, З. штовхнув її всередину й проник у квартиру. Р. зайшов слідом і зачинив двері з середини. На крики Н. про допомогу з кімнати вийшов Н. М. Тоді З., як тільки Н.М. опинився в кімнаті, став завдавати йому численні удари кулаками та кришталевою вазою в різні частини тіла, від чого той втратив свідомість. У той же час Р. бив Н. кулаками по голові, душив відрізом тканини, домагаючись видачі грошей. Насильство застосовував доти, поки вона знепритомніла. Після цього Р. і З. стали спаковувати для виносу телевізор та інше майно домашнього вжитку потерпілих на суму 1097 гривень.
Коли Н. прийшла до тями, Р. завдав їй декілька ударів кришталевою вазою по голові, від чого вона знову втратила свідомість.
Не знайшовши грошей, Р. узяв на кухні ножа й разом із З. стали погрожувати ним спочатку Н.М., а потім його матері, примушуючи їх назвати місце схову грошей. Потерпілі заперечували наявність у них грошей. Тоді Р. з власної ініціативи, вийшовши за межі домовленості із З., з корисливих мотивів убив потерпілих. Він перерізав ножем горло Н. та Н.М., що призвело до ушкодження великих кровоносних судин та смерті потерпілих внаслідок виниклої крововтрати.
З метою приховати злочин, Р. облив трупи та предмети обстановки розчинником та підпалив квартиру. У результаті підпалу засуджений завдав шкоду на суму 4965 грн. Крім того, цими діями було пошкоджено під’їзд № ** будинку № ** на бул. Пушкіна в місті Кременчуці, що завдало державі шкоди на суму 621 грн.
Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2000 року вирок суду щодо Р. залишено без зміни.
У клопотанні про перегляд судових рішень в порядку виключного провадження засуджений Р. порушив питання про зміну судових рішень і призначення йому покарання за пунктами «а», «г» ст.93 КК України 1960 року у виді позбавлення волі на строк 15 років, оскільки вважає, що на момент учинення ним вбивства потерпілих Н. та Н.М. кримінальний закон не передбачав такого виду покарання як довічне позбавлення волі.
За поданням п’яти суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України клопотання Р. внесено на розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Кліменко М.Р., думку заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В., який вважав, що клопотання необхідно задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.6 КК України 1960 року злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час учинення цього діяння.
Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання.
Санкцією ст.93 КК України 1960 року було передбачено кримінальну відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах та встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або смертної кари.
Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання, положення ст.24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Положення Кримінального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
На виконання рішення Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон України від 22 лютого 2000 року «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі.
За цим законом було передбачено набрання ним чинності з дня його опублікування, що було здійснено в офіційному виданні - в газеті "Урядовий кур'єр" 04 квітня 2000 року.
За змістом ст.4 КК України закон про кримінальну відповідальність, яким передбачене набуття законної сили з дня його опублікування в офіційному друкованому виданні, набуває чинності о 0 год. 00 хв. наступної доби після його опублікування. :
У зв'язку з цим за злочини, які було вчинено в період з 29 грудня 1999 року до 24 год. 00 хв. 04 квітня 2000 року включно, за які Кримінальним кодексом України передбачалося покарання у виді смертної кари, до введення нового виду покарання – довічного позбавлення волі на підставі вищезазначеного Закону України від 22 лютого 2000 року, який набрав чинності з 0 год. 00 хв. 05 квітня 2000 року, засудженим могло бути призначено максимальне покарання лише у виді позбавлення волі на строк 15 років.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що Р. учинив злочин, передбачений п.п. "а", "г" ст.93 КК України 1960 року, 04 квітня 2000 року близько 22 гол., тобто в період, коли у кримінальному законі не існувало покарання у виді довічного позбавлення волі, а новий закон, який встановлював це покарання, ще не набрав чинності.
Отже, судові рішення щодо Р. підлягають зміні через неправильне застосування кримінального закону при призначені йому за п п.п. "а", "г" ст.93 КК України покарання, яке необхідно призначити у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Керуючись ст.ст. 400-4, 400-10 КПК України, Верховний Суд України

УХВАЛИВ:

клопотання засудженого Р. задовольнити.
Вирок Полтавського обласного суду від 13 листопада 2000 року та ухвалу Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2000 року щодо Р. змінити, призначити йому за п.п. "а", "г" ст. 93 КК України 1960 року покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять ) років з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст. 42 КК України за сукупністю злочинів, передбачених п.п. «а», «г» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 145, ч. 2 ст. 89 КК України 1960 року, вважати Р. засудженим на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Головуючий
Суддя доповідач

Справа № 5-67пО9 Категорія: п.п. "а", "г" ст. 93, ч.З ст.142.
ч.2 ст.145, ч.2 ст.89 КК України
Головуючий у першій інстанції Ландар
Доповідач у касаційній інстанції Кліменко М.Р.